Як я з’їздив в США народити дитину. Частина 1. Туди
За бажанням шановного панства з теми про Шимківа розповім свою історію подорожі в США задля народження та отримання американського громадянства моєму другому синові. Так як останнім часом текстів про США було багато, тому буду намагатися не повторюватися та виділяти інформацію пов’язану виключно з основною метою подорожі. Також спробую написати текст українською мовою, оскільки маю за мету привити моїм дітям українську як першу рідну, тому треба вчитися не тільки розмовляти, а й писати. Моєю рідною мовою є російська, і такий великий текст українською я писав останній раз на випускному екзамені в школі 12 років назад, тому не бийте батогом. Помилки будуть. Багато.
Даний текст не слід використовувати як посібник з використання. Швидше навпаки, виділити помилки та не повторювати їх на власному досвіді. Тим паче я людина, що любить вирішувати життєві проблеми «on-the-fly», що в деяких випадках коштувало нам нервів чи грошей.
З чого все почалося
Ідея народити дитину в США з’явилася у нас із дружиною зненацька, на Новий Рік. Ми любимо подорожувати та вже довгий час збираємося поїхати до США. Все руки не доходили, причин на те було багато. По-перше, потрібен час, оскільки США то не маленька країна яку можна подивитися за декілька днів. А ще й штати дійсно інколи відрізняються між собою більше, аніж деякі європейскькі країни. По-друге, долати лонгхоли з маленькою дитиною — то є дуже невдячний процес. Тому завжди на заміну була більш географічно привабливіша країна.
Так от на Новий Рік усі карти, як кажуть, зійшлись: я ляпнув — вона погодилась. На той момент срок був 4 місяці, День Х назначений на 21 травня. Я тільки но звільнився задля довгострокової відпустки через суцільну втому та проблему зі спиною, тому особливих причин відмовляти собі у такому дійстві у нас не було.
Вибір місця
Вирішили то вирішили. Але ж задля цього потрібно щось робити. Дружина почала читати Інтернет з цього приводу, я їй не заважав та пив каву. Як виявилось, для таких сценарієв навіть вже назву придумали — родотуризм. Також є достатньо компаній, що допоможуть тобі у даній нелегкій справі. В основному вони націлені на наших північних недрузів, але й час від часу працюють з нашими. Основною локацією є Майамі, рідше вибирають Каліфорнію, але готовий пакет послуг у випадку з Калі коштує набагато дорожче. Вивчивши інформацію більш детально, ми так і не зрозуміли чим вони нам можуть допомогти, оскільки більшість їхніх послуг складається з: покупка авіаквитків, зустріч, надання апартаментів, вибір госпіталю, надання російськомовної медсестри, допомога в оформленні документів тощо. Нічого з вищезгаданого нам не здалося потрібним, того ми одразу вирішили не користуватися допомогою даних компаній і робити усе самотужки. Постфактум можу сказати, ще тепер мені цікава їхня допомога з госпіталем, оскільки вони пропонують цінник набагато менший, аніж заплатили ми. Точніше цікаво, що входить в ту суму, що вони пропонують. Але то до теми не сильно відноситься.
Оскільки більшість часу нашого майбутнього перебування припадало на літні місяці, ідея проводити цей час у спекотному та дуже вологому Майамі нам не сподобалась. А я ще й мав бажання спілкуватися у американскьому соціумі, а не у російсько-мексиканському, вибачте мене расиста. Тому пошуки місця продовжилися — відкрили мапу тай почали рухатися північніше. Хтось із знайомих нам радив Сіетл, але ми відкинули цей варіант через «ну це вже занадто холодно». Наштовхнулися на досвід одного туриста у Солт-Лейк-Сіті, він нам сподобався. Гарна природа, помірний клімат з гарним літом, приємні ціни та високий процент успішних природних пологів. Довго не думаючи зупинилися на цьому.
Термін перебування
Візу ми отримали у грудні, туристичну на 10 років. Багато на процесі її отримання зупинятися не буду, багато інформації з даної теми. Наша історія: заповнив анкету (ні, не терорист; ні, немає рідних; ні; ні; ні...), заплатив порядку 140 доларів на людину, назначив час подачі, у консульство взяли лише свої 3 паспорти та й отримали добро. Ніяких документів, квитків, маршрутів тощо не потрібно. Єдине зазначу, що мені дали не B1/B2, а лише B2, оскільки у мене є діючий контракт з американською компанією. Обмежень з цього приводу не відчув.
Стандартний термін перебування за даною візою — 6 місяців, у нас вийшло трохи менше 5 . Ми вирішили вилітати у березні, та перебувати там по серпень. Так щоб був час і адаптуватися, і відійти. Тим паче, що у нас на лютий було заплановано 2 тижні моря та 2 Польщі до друзів.
Авіа
Одразу після цього вирішили купляти авіаквитки. Раніше — дешевше. Так як наше тріо складалося з
Для довідки, у кожної авіакомпанії свої правила та обмеження для проїзду вагітних. У Delta, наприклад, ніяких обмежень немає, хоч народжуй у літаку. Для рейсу МАУ до Мадриду дружині потрібна була справка зі сроком вагітності та відсутністю заборони від лікаря.
Підготовка
Далі у нас були поїздки до батьків, моїх, дружини, Краків, Марс-Алам, Варшава, друзі,- тому процес підготовки йшов вельми повільно. Читали про госпіталі в Солт-Лейк-Сіті, писали всім попідряд. Хотіли дізнатися про саму можливість пологів, приблизну ціну, отримати письмове підтвердження домовленості для спокійного проходження американського кордону. Першу дикість, що ми відчули — на офіційних сайтах госпіталей майже немає контактів. Максимум — телефон. Тому процес комунікації із України був не дуже простим. По-друге, по ту сторону слухавки ніхто нічого не знає і не може нічим допомогти.
Від одного ми таки спромоглися отримати активну електронну пошту для роботи з клієнтами, в діалозі із якою ми отримали відповідь щось накшталт «приїжджайте, будемо вирішувати на місці». У порівнянні зі всіма іншими варіантами ми це бачили як: «Так, завичайно ви можете народити у нас без проблем. Без вас просто жити не можемо. Приїжджайте, ми вам раді.» Вирішили, що цього листа буде достатньо для прикордонника, та й в принципі для нас.
У цей час ми, за долею випадку, як це завжди буває, познайомились із хлопцем, сім’я якого емігрувала у Портланд у
Апартаменти
Для вибору апартаментів ми спочатку збиралися провести перший тиждень у готелі та за цей час знайти житло на місці. Але виявилося, що короткострокових варіантів до 12 місяців не так вже й багато. Точніше, зовсім-зовсім мало. Того апартменти були обрані ще з України, коштували нам 1476 доларів на місяць. Для довідки, ті самі апартаменти у тому самому комплексі для місцевого із річним контрактом коштують ледве більше за тисячу.
Оскільки квиток у нас був до Солт-Лейк-Сіті, то ми вирішили днів
Фінанси
Із собою взяли 13к$ готівки, все інше — картки. Більшість готівки повернулася назад на Батьківщину. Чесно кажучи, від неї було проблем більше, аніж користі. Але про то пізніше. Банківських карток було 5:
Приват MasterCard World USD (основна), Приват MasterCard World UAH (+1 дублююча на дружину), УкрСиб MasterCard Platinum UAH (+1 дублююча на дружину). УкрСиб картку використав один раз в Борисполі щоб попасти в місцевий Lounge. В Україні лишив дублюючу доларову Приватовську карту, щоб мені могли поповнювати валюту у терміналі у разі потреби. На картці не тримав більше 10к$.
За час подорожі Приват блокував картку 3 рази. Як виявилось емпіричним шляхом, це пов’язано зі старими терміналами деяких Starbucks, що ігнорують PIN-code і Приват приймає це за спробу крадіжки. В принципі, якщо подзвонити, то на протязі години картку розблоковують. Проблема більше в тому, що мене не попереджували коли картку блокували. Хоча кажуть, що ми дзвонили, хотіли пересвідчитися, що це ви користуєтесь карткою, але не додзвонились. Тому для безпеки картку блокували.
Інцидент з карткою був лише раз у ЛА, коли о 10 вечора готель відмінив наше бронювання, оскільки не зміг зняти грошей і це була остання кімната. Довелося шукати майже вночі готель на сьогодні, що виявилось в ЛА не так просто.
Також деякі автомати самообслуговування на заправних станціях не приймають наші картки. Доводилося виходити з машини, йти всередину та робити депозит. А Орегон, то один з небагатьох штатів, де зобов’язаний бути заправщик як в Україні, що дозволяло не виходити з авто в принципі.
За програмою MasterCard Rewards назбирав на 30к грн пального WOG, для мене як живі гроші. Такий собі кешбек.
Страховка
Мій тарифний план в УкрСибБанку дає мені та дружині якусь там туристичну страховку на 30к$. В принципі, в Україні на більше як 50к$ я не знайшов. Як я був проінформований, цієї суми вистачить максимум на 2 дні в реанімації у разі чого. Тому я придбав місцеву для іноземних туристів у HCC на 1 мільйон з
Відліт
В принципі це все, більше нічого ми не робили. Зібрали речі та й полетіли на тиждень до Мадриду. Мадрид пропущу, до теми не відноситься. Єдине що скажу, він нам дуже сподобався. Вважаю через те, що сподівання були малими — типу, бідна курортна країна накшталт Греції. Не зовсім так.
Цікавинності нас вже зустріли на реєстрації на літак до Атланти. Ми очікували на інтерв’ю, але очікували його вже по приїзду в Атланті, але ж ніяк не в Мадриді. В аеропорт ми ж приїхали за 2 години. Реєструвати нас не зареєстрували, попросили зачекати. Підійшла жіночка, років
Хто такі? Чого у Мадриді? Чого у США? Чого у Солт-Лейк? А що це за живіт? Сссиш, а гроші є? А скільки? А готівки? А покаж? А квиток назад? А рідні? А знайомі? А чого не в Майамі? А чого з Мадриду? А що робили у Єгипті? Данії? Польщі? Угорщині? Де працюєш? А ти? Хто такі?
Прості питання, які довго повторювалися у різній послідовності. Ми нічого не брехали, говорили так як є, можливо саме тому зовсім не нервували. Процедура реєстрації біля стійки зайняла біля години. По закінченню вона сказала, що за 20 років роботи таку дивну сімейку бачить уперше. Ми вдячно посміхнулися та пішли проходити контроль безпеки, оскільки часу вже було не так багато.
Не знаю як у інщих аеропортах, з них до США не літав, але в Мадриді всі американські рейси мають свою частину терміналу, зі своїми працівниками та зі своїми правилами. Тому у нас був ще один контроль безпеки, американський. Набагато жорсткіший. В цей момент мій син вже стомився проходити ці всі процедури та почав вередувати. Виліт за 10 хвилин, наші прізвища вже називають разом із словами «Ласт Кол», а контролю безпеки все одно. Вони повністю перебирають речі, заряджають розряджену техніку, вмикають та поверхнево продивлюються контент фотоапарату. На біду після перевірки малий захотів в туалет і дружина повела його туди не питаючи дозволу працівників безпеки. Їм це здалося дуже підозрілим і вони хотіли перевіряти їх знову по поверненню. Нас врятували стюарди літака, які в цей момент прибігли та в прямому сенсі відбили нас і повели у літак. Аве бізнес клас! У літаку одразу мені було запропоновані напої, різні-смачні-алкогольні. Аве бізнес клас! Через пів години крісло трансформувалося у повноцінне ліжко і малий моментально поснув. Аве бізнес клас!
Приліт
В Атланту ми прилетіли у вівторок о першій дня. Як то кажуть у бізнес час. Виділені 5 годин на пересадку я розраховував витратити на ігри з малим, щоб він випустив свою енергію, накопичену у літаку. Ще поїсти збирався. Відпочити. Ага, щаз. Нас зустріла нескінченна черга для електронної реєстрації, а далі ще одна, не менша, до прикордонників, яку ми відстоювали більше 3 годин. Після цього усім раджу оминати хаби типу АTL або JFK.
Розмова з прикордонником була проста, питання були передбачувані і їх було значно менше, аніж в Мадриді. Але готівку нас попросили задекларувати, незважаючи на те, що вона була розподілена поміж мною та дружиною і у кожного було менше, аніж 10к. Рахується загальна сума на сім’ю. Цей процес у нас заняв біля години, плюс ще виявилося, що у нас не 13к, а 12к. Останній раз гроші перераховувалися і ділилися перед вильотом у Мадриді. По прибуттю вже було на 1к менше. Якраз 1к у мене лежала у внутрішній кишені куртки, яку я здав у гардероб у літаку стюардесі. Не впійманий — не злодій, але інших варіантів у мене немає.
Після всіх черг часу на відпочинок у нас не лишилося, оскільки з якогось дива нас чекав ще один контроль безпеки. Там у нас стався перший реально неприємний момент, оскільки все, що було до цього, то особливості системи, у кожній країні вони присутні. Коли підійшла черга дружини, їй сказали пройти до пристрою циліндричної форми (не знаю як він називається), щоб її просвітили. На реакцію дружини, що вона вагітна на 8ому місяці і це не рекомендовано, отримала відповідь від мексиканоподібного працівника: «Ви знали куди приїхали». Чесно кажучи, це був шок. По-перше, в жодній країні Європі вагітну не просвічують, по-друге, навіть якщо це робити обов’язково в США, жоден працівник немає права відкривати свою мордяку з такими фразами.
Нажаль, ми поспішали і у нас не було можливості отримати коментар від їхнього начальства на таку поведінку. Полетіли у Солт-Лейк.
Найкращі коментарі пропустити