Релокація в Польщу. Про те, як збуваються мрії :)
Апдейт 2023
Майже два роки війні. І зараз, як ніколи, я жалію, що не залишилась вдома, в Україні. Там, де так добре, як ніде і ніколи не буде. Але я не там, на жаль. І весь хейт з цього приводу я заохочую, адже все ще караю себе морально, що живу в комфорті закордоном, а не рятую своїх рідненьких вдома.
Проте, цей пост з 2018, був гидко захейтений. І мене це не турбувало роками ніяк. Сьогодні ж, я б дуже хотіла висловитись з цього приводу, будучи значно більш досвіченою.
Я пробула в Лодзі рівно один рік. Далі я переїхала в Люксембург на два роки, і зараз в Німеччиині ще два роки.
Люксембург — надзвичайно прекрасна та розвинена країна з великим рівнем диверсифікації та повагою до людських прав. Будучи там з невеликою зп (55 тис в рік) я жила наче в раю, проте все ще в депресії.
Далі, переїхавши в Мюнхен, я була шокована, наскільки ми неусвідомлені щодо цієї країни та міста зокрема. Баварія все те ж гестапо, яке compliant з сучасним світом. Гірше ніж в Мюнхені не було ніде.
Та пост не про це. Будучи юною рекрутекою, я ніде не відчувала стільки прийняття, визнання, радості та життєвої легковажності, як в «депресивному» Лодзі. В жодній з країн, де я жила і працювала, не було так добре, як там. Фінансово, я досягла багато в Мюнхені, і в Люксембурзі було більше грошей, ніж в Лодзі. Проте, якби я могла обрати місто, де я була найщасливіша (за вийнятком Львова), це був би Лодзь.
Зараз, як ніколи, я готова відповісти всім хейтерам, які так подавлювали мене в далекому 2018.
Вже майже місяць як я релокувалась в Лодзь з Івано-Франківська і думаю, настав час поділитись досвідом. Щоб уникнути недомовок, кажу одразу — це не лише пост «щоб поділитись», але й пост для тих, хто сам готовий релокуватись. Тут я зможу допомогти — адже я Сорсер (читай:рекрутер).
Почну з причин, які насправді мега банальні.
Айтішникам дуже добре живеться в Україні, чи не так? Я працювала майже три роки в ЕПАМі з крутою як на сорсера зп, дуже комфортним офісом зі всякими «плюшками» і не можу сказати жодного поганого слова про цю компанію. Чого жалітись? Люди довкола «свої», україномовні, рідні, добрі, веселі. Плюс, в такий час покидати країну... бігти з тонучого корабля?
В своє виправдання скажу, що ідея релокації в моїй голові народилась дуууже багато років тому, до війни. Коли я побачила що відбувається в українських школах (як студент педагогічного коледжу) і хто з моїх "кваліфікованих«одногрупниць пішов працювати в школу. Україна дуже багата на розумних і талановитих людей, які зуміли протистояти цим перепетіям у вигляді тупості (вибачте, але коли вчителя в другому класі виправляють учні під час зачитування букв абетки — іншого слова не підбереш). Та все ж я вирішила, що мої діти не матимуть шансу потрапити у руки таких «вчителів».
Полуниці збирати я не хотіла, тому вирішила спершу побудувати кар*єру в Україні, набратись досвіду і поїхати в іншу країну уже кваліфікованим спеціалістом.
Для тих, кого цікавить чому мене не релокував ЕПАМ — не було бізнес потреби, адже я non-production. Long story short, почала відправляти резюме в різні країни. З усюди приходив ріджект, адже Україна не є членом Євросоюзу і бавитись з оформленням доків для людини з нон-продакшн немає змісту, коли можна найняти когось локального (бажаючих багато, набирають навіть без досвіду).
Чому ж в Польщі по-іншому? Зараз усі провідні компанії ганяються за diversity, і коли в інших країнах ці показники становлять
Я отримала не один офер від ІТ компаній у Польщі. Та обрала саме ТомТом з таких причин:
1. Це продуктова компанія (до того працювала з аутсорсом і консалтингом), що мене дуже цікавило.
2. Лодзь — дуже миле, затишне і не перенасичене туристами містечко. При цьому воно третє по величині в Польщі і має усі переваги великих міст.
3. Ну вже дуже мені сподобалось керівництво під час Face-to-face інтерв*ю.
Компанія подбала про мою релокацію в найдрібніших деталях: документи, квитки на літак, перевезення речей (меблі, велосипед, книги..), оформлення карти побуту, тимчасова квартира на 1 місяць.
Знаєте, я почала прокидатись о 7 ранку :) Для когось переїзд це питання побуту. А так, як я людина дещо інфантильна в душі, для мене це моя маленька казка.
Мета цього посту така: показати наскільки це просто — релокуватись; допомогти тим, хто теж цього хоче.
Прослідкувала, що зазвичай такі пости пишуть девелопери і не знайшла топіків від рекрутерів. Зазвичай ми йдемо на лінкдін, шукаємо сіньйорів з скілами, які потрібні для гарячих позицій і пишемо раз, другий... Ну, ви знаєте :) Я ж, чомусь, хотіла б допомогти тим, кому це справді потрібно, але десь не вистачає досвіду.
Пишіть — не соромтесь. Але спершу загальні поради:
1. Англійська. Я можу знайти позиції навіть для джуніора (до речі, це все абсолютно безкоштовно, якщо б хтось сумнівався). Тільки без англійської далі менеджерського інтерв*ю ви не підете: (Йдіть на курси, говоріть з носіями мови будь-де, просто говоріть. Навіть самі з собою. Дивіться серіали англійською — це мій фаворит.
2. Впевненість. Не думайте, що польські рекрутери/менеджери жорстіші (читай:страшніші) за українських. Невпевненість суттєво псує враження.
3. Підіть на зустріч — розкажіть в коментах де вас шукати, куди ви йдете шукати вакансії, що вам найбільше не подобається в процесі найму, в чому полягають ваші основні вагання. Порадьте друзів/знайомих, яким це цікаво.
Сподівають, що ця стаття стане корисною.
P.S. Для тих, хто хоче написати щось погане — в цього поста немає ніякої фінансової мети. Просто 0 :)
Найкращі коментарі пропустити