Нахіба нам Мінцифри?
От чесно, я не розумію нахіба нам в Україні Міністерство цифрової трансформації (міні-цифра)?
Чим воно реально займається?
Просто читаю з їхнього сайту.
«Цілі до 2024»:
«100% публічних послуг доступні громадянам та бізнесу онлайн».
Ладно, це я теоретично подітримую. Хоча якщо примусово цифровізувати існуючий безлад та корупцію — від цього буде більше шкоди, ніж користі. Спочатку треба навести лад з реєстрами, а вже потім переводити послуги онлайн. І це скоріше задача для самих тримачів реєстрів. Звісно, треба все систематизувати, впорядкувати за єдиними стандартами, стек технологій якось уніфікувати, з інтероперабельністю вирішити питання і все таке.
Але щоб окреме міністерство під це задурачити? К’мон, це якось занадто. При будь-якому департаменті будь-якого міністерства окремий відділ — максимум. Та хоча б і при РНБО. Але щоб якісні фахівці займалися, за відповідні гроші, а не то, шо зараз.
До того ж, гроші «на цифровізацію» вже кілька років до міні-цифри активно пиляло Державне агентство з питань електронного урядування (наразі поглинуте Мінцифрою).
Наступна задача: «95% населення, соціальних об’єктів і головних автошляхів мають покриття швидкісним інтернетом».
З цим завданням цілком могла б справитися НКРЗ. Перерозподіл частот, надати операторам якісь стимули, компенсаційні ніштяки і все таке. Оператори ж не проти, їм просто це економічно невигідно, для них це просто збиткові проекти.
Про 5G так взагалі і не заікайтеся: це будуть гроші, викинуті у провалля з перспективою повернення інвестицій років так за
«6 млн українців залучені до програми розвитку цифрових навичок» — це взагалі проста задача. Наймається група навіть не самих крутих експертів, розробляє за пару місяців відповідну програму, і далі її примусово впроваджують усі держструктури, за постановою Кабміну. Для недержавного сектору теж нескладно: розмістили десь ці онлайн-курси і потім справа лише у потужності реклами, просування, задіяних селебрітіз, вотетовсьо. Група з десяти кваліфікованих людей у складі того ж КМУ та за наявності адекватного бюджету цілком з цим справляться за кілька років. Можна навіть на аутсорсі.
«10% доля IT у ВВП країни» + Дія City.
Тут взагалі, найкраща державна політика — тупо не заважати ІТ-компаніям самим розвиватися. От просто взяти про них — і забути. І це буде найкращою допомогою ІТ-галузі.
Єдине, що наразі не дозволяє українським галєрам догнати і перегнати Індію — брак дешевих «гребців». Просто не вистачає людських організмів. Ну і цивілізовані країни занадто близько, розбігаються мідли та сіньори, але то далеко не основна проблема, та і не проблема загалом. Просто бізнес, як у всіх.
Усе інше вітчизняний ІТ-бізнес цілком влаштовує.
Коли держава починає «допомагати» якомусь бізнесу — чекай біди. А Дія City якраз і є цією бідою, настання якої ІТ-бізнесмени вже хочуть відвернути. «Залиште все як є» — ось такий тепер «соціальний запит» в українського ІТ-бізнесу.
Портал Дія та застосунок (додаток) Дія — це вже надбудова має бути.
Після наведення порядку з реєстрами, безпеки державних мереж та баз даних, навчання чиновницької братії основам ІТ-технологій, та хоча б техніку та софт їм закупити сучасні (а не Windows XP непропатчену). Ще б бажано і з корупцією чиновницькою розібратися, судову систему якусь справедливу налагодити, побудувати поліцію-спецслужбу замість гебні-мусарні, але це вже утопія.
І лише на базі більш-менш розуміння «а шо ж у нас є» — можна вже пиляти додаток. Хоча можна було б і паралельно це все робити, тому що додаток подібного загально-національного масштабу рік-два і робиться — з усіма необхідними етапами, документацією, тестуваннями, безпекою, дослідною експлуатацією, усуненням недоліків, Bug Bounty та відкритим кодом.
Василь Аксьонов колись писав «Нью-Йорк схожий на чувака, який дбає про свою зачіску, але геть не користується туалетним папером».
Оце саме ми зараз і маємо: хаос у базах та реєстрах, зате гарненький ззовні додаток, всередині якого такі звичайні нам лайно та палки.
ЦНАПи активно розвивалися задовго до створення міні-цифри, завдяки західним донорам на курсу на євроінтеграцію, розпочатому після Революції Гідності.
Цифровізація освіти — також процес еволюційний, і розмахування мініцифровим батогом тут не дуже допоможе, занадто великий обсяг проблем та коштів.
Захист дітей в Інтернеті — тут взагалі кілька десятків няньок, від уповноважених з прав дитини, соцпрацівників та омбудсменів до численних громадських та грантожерських організацій (часто «два-в-одному»).
І останній штрих портрету міні-цири з їхнього веб-сайту: «Вакансії. Ця інформація тимчасово недоступна».
Значить, повний штат вже набрали. Усі друзі, родичі, секретарки та водії «з Кварталу» вже працевлаштовані. Ну хоч тут порядок.
Шо хочу сказати?
Що усі завдання, які натягнула на себе міні-цифра — або надумані, або можна вирішити без Міністерства-АйТі, або передчасні.
Але якщо дуже хочеться наколядувати собі посаду віце-прем’єра, то потрібно надути проблему відповідного масштабу. А коли проблема достатньо надута — повідкушувати від різних відомств шматочки задач, зліпити їх докупи і ось тобі вже готове новеньке міністерство на 200+ голів та мільярдними бюджетами.
Ще три року тому часто можу було зустріти у фейсбуках саркастичні репліки «Ви ще Міністерство-ІТ створіть», і всі весело ржали з такої маячні.
А за рік воно рраз — і з’явилося. І багато хто цьому навіть аплодував. Агов, де ж ті веселі жартівники ділися, ау? Чи не до ДП «Дія» при міні-цифрі подалися?
Хтось скаже, що я бішуся тому, що мене не включили до списку топ-хейтерів міні-цифри cutt.ly/Tl9BB2N
І це сумна правда, товариство. Я ж так старався, вони ось так зі мною. Це нечесно.
Може, існує якийсь окремий додатковий список, типу «критики досягнень Мінцифри у сфері кібербезпеки» чи шось таке? Ну будь ласочка.
53 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів