Навіщо спрощувати релокацію в Україну і як це зробити

Мене звати Денис Максименко, я близько 20 років працюю в IT-індустрії, останнім часом — як кофаундер та CEO харківської компанії UKAD. Тож стаття буде цікава насамперед тим, хто обіймає керівні посади або ухвалює стратегічні рішення щодо найму. Проте навіть початківцям вона буде корисна, тому що дасть змогу краще зрозуміти особливості ринку праці в українському IT і сформувати більш комплексне бачення. Також запрошую поділитися своєю думкою у коментарях!

Спостерігаючи за новинами з Білорусі, ми вирішили спробувати «евакуювати» хоча б кількох розробників до Харкова. По-перше, український talents pool стрімко наближається до вичерпання. По-друге, ми розуміємо, що не всі, хто хотів би виїхати з країни, можуть це зробити у напрямку ЄС чи США через культурні, мовні, бюрократичні та інші перепони. А Україна могла б стати найзручнішою опцією через культурну близькість і лояльне законодавство. Але не стала. Сьогодні, як я знаю, з Білорусі до українських міст успішно виїхало менше як 100 девелоперів, що не тягне навіть на краплю в морі.

Ілюстрація Аліни Самолюк

Що тут не так?

Кажучи об’єктивно, усе. Певною мірою унікальні практики, що склалися в українській ІТ-індустрії, дуже погано застосовуються до іноземних громадян. З одного боку, законодавство не забороняє працювати з іноземними контракторами і навіть надає можливість 90 днів проживання на кожні 180 діб, що можна було б застосувати для випробувального строку.

Але з іншого — ми маємо сувору відповідальність за залучення іноземних працівників без договору, складність в отриманні посвідок на проживання і неприємну рекурсію із місцями реєстрації. Окрім того, у Білорусі ІТ-фахівці зазвичай не мають реєстрації приватних підприємців, тож такий підхід для них недоступний. Хороша новина: іноземці можуть відкрити ФОП. Але перепони залишаються.

Проживання

Оскільки Україна не є добре знаним туристичним напрямком із простою схемою подовження терміну перебування, як у Грузії або Таїланді, щоб залишатися тут довше, ніж стандартні 90/180, іноземцям потрібна посвідка на тимчасове проживання. І для її отримання потрібна одна з підстав, описаних у статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Це можуть бути:

  • участь в реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги;
  • проповідування або виконання обрядів за запрошенням релігійних організацій, зареєстрованих в Україні;
  • участь в діяльності українських філій іноземних неурядових організацій;
  • робота кореспондентом або представником іноземних ЗМІ;
  • навчання;
  • надання інструкторської допомоги військовим тощо.

Намір ведення підприємницької діяльності до них не входить. Крім того, іноземці потребують офіційної реєстрації за місцем проживання для отримання посвідки, що не завжди є можливим або доцільним.

Працевлаштування

Згідно із законодавством, іноземні IT-фахівці мають дещо спрощені умови для працевлаштування в Україні: можливість працювати до 3 років, відсутність обмеження мінімальної заробітної плати тощо. Але це не виключає відчутних витрат на правове забезпечення такого найму і серйозно б’є або по бюджету компанії, або по кишені кандидата, знижуючи привабливість такого ходу. Крім того, у випадку розірвання відносин із першою компанією, громадянин Білорусі не зможе влаштуватися до іншої, поки та не отримає на це дозвіл, і буде змушений виїхати з України у деяких випадках.

Також варто розуміти, що йдеться про громадян Білорусі, яким не потрібна віза для перебування в Україні. Якщо шукати ще далі, виникає додаткове обмеження у візовій політиці держави, що у підсумку ще більше ускладнює релокейт девелоперів в Україну, особливо у порівнянні з EU Blue Card і національним законодавством деяких країн.

Таким чином, наявні умови невигідні ані для підприємців, ані для розробників.

Чому це погано?

Передусім це створює обмеження для залучення якісних кадрів. В умовах, коли компанії реально конкурують за кожного більш-менш досвідченого спеціаліста, а українські девелопери залюбки виїздять до інших країн, — це пряма загроза розвитку галузі. Через дефіцит мізків українські компанії вже почали відкривати представництва в інших країнах, таким чином працюючи на їхню економіку.

І не будемо забувати про те, що кожен «дорогий» девелопер — це сам по собі економічний драйвер. Економіка українських міст зацікавлена, аби тут було більше людей з доходом у тисячі доларів. Українські магазини, заклади громадського харчування, лікарі з приватних клінік та інші зацікавлені, щоб білоруські топспеціалісти витрачали свої гроші у них щодня, а не епізодично.

Корупція

Проте буде не зовсім правдивим сказати, що білорусів зовсім не привозять. Невеличкий ресьорч показав, що в Україні достатньо шляхів різного ступеня сірості. Більшість з них працює за доволі простим принципом: компанія сплачує фіктивній фірмі за працевлаштування, зазвичай десь у селі, а також компенсує податки і збори, поки розробник там де-юре значиться. Це дає змогу отримати посвідку на проживання, відкрити ФОП на загальних засадах і працювати.

Але такий варіант — не дуже варіант насправді. По-перше, розганяти корупційні процеси в Україні — погано як з етичної, так і з практичної точки зору. Якщо ми хочемо, щоб хоча б наші діти жили у нормальній країні, треба розуміти, що маленька корупція завжди призводить до великої корупції. По-друге, це надзвичайно дорога схема, що робить її абсолютно непридатною у більшості випадків.

Шляхи вирішення

Насамперед варто дійти до думки, що індустріальна економіка пройшла повз Україну, тому треба припинити мавпування індустріальних країн, що потребують захисту робочих місць драконівськими мірами. На відміну від, припустимо, Німеччини, де досі є потреба у контролі за рухом трудових ресурсів, український ринок праці не обмежується ані сильними генералізованими профспілками, ані кількістю доступних станків у цеху — нам нема чого запропонувати low-tier працівникам. Натомість подальший розвиток українського IT робить неминучим залучення «дорогих» іноземних спеціалістів, що сьогодні вже робить сусідня Польща.

Щоб мати хоч якусь перспективу перетворення на «степовий Сингапур», Україна потребує створення законодавства, що дозволить ефективно, безпечно і взаємовигідно залучати іноземних девелоперів і креативних спеціалістів до місцевих компаній. А в перспективі — і просто так званих цифрових кочівників, що могли б відкривати тут компанії, реєструвати власні продукти чи надавати послуги. Великим українським містам і курортам є що запропонувати іноземцям з грошима: гуляючи вечірніми Києвом чи Львовом, нескладно зустріти англо- або німецькомовну компанію напідпитку, що є досить надійним маркером привабливості.

Найкраще вирішення цієї проблеми, звичайно, буде видача посвідок на тимчасове проживання хоча б для деяких категорій — насамперед, програмістів і представників так званих креативних професій — на вимогу приймальної компанії без стандартної процедури працевлаштування, лише за контрактом. Або, якщо все ж таки будуть розроблені окремі режими оподаткування для ІТ-індустрії, передбачити у них можливість відкриття ФОПів іноземцями без посвідки. Таким чином вдасться вирішити головну проблему — легальність довгострокового проживання. А далі вже значно легше.

Для сусідніх країн

Однак у стратегічній перспективі не варто обмежуватися лише загальними фразами. З трьох боків Україна межує з країнами, що мають, м’яко кажучи, авторитарні тенденції, що ставить під сумнів розвиток і добробут у галузях економіки, регуляція яких ускладнена. Тобто одного дня деяка частина росіян і білорусів неминуче замислиться над тим, що їх от-от залишать без товстих іноземних клієнтів, відносно ліберального оподаткування — і так аж до можливості вільно подорожувати чи матюкатися в інтернеті.

Значне спрощення процедури репатріації, а також розробка «паспортних пільг», на кшталт існуючих у РФ для українців, дозволить хоча б тимчасово затримати в Україні істотну частку цього потоку. Безумовно, Україна не може гарантувати таких можливостей, як США, для кар’єри. Натомість вона могла б забезпечити справді швидку евакуацію і більш-менш знайоме середовище, що часто є важливішим. Особливо яскраво це показали нещодавні ситуації з громадянами Білорусі, що рушили саме до нашої країни під час загострення політичної кризи.

Підіб’ємо підсумки

Сьогодні Україна має не дуже логічну і складну законодавчу базу для залучення іноземних девелоперів. Це серйозно підриває перспективи сталого розвитку української ІТ-галузі через виїзд наших спеціалістів до інших країн і обмежує можливості залучення людей з-за кордону. Україна втрачає через це гроші і тактично, і стратегічно, але для розв’язання проблеми достатньо досить незначного і безболісного втручання держави.

Спрощення релокейту чи міграції ІТ-професіоналів до України матиме лише позитивні наслідки, відкриваючи доступ українських девелоперів до навичок і досвіду їхніх колег, а також створюючи нових платоспроможних покупців для місцевого бізнесу. На відміну від «індустріальних» трудових мігрантів, ці люди не конкуруватимуть за робочі місця з українцями, ба навіть візьмуть участь у створенні нових. А компанії отримають потужний імпульс для розвитку.

Тож, якщо хтось дотичний до Мінцифри, читає цей текст, — ви знаєте, що робити!

👍НравитсяПонравилось16
В избранноеВ избранном1
LinkedIn
Допустимые теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Допустимые теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Проте буде не зовсім правдивим сказати, що білорусів зовсім не привозять. Невеличкий ресьорч показав, що в Україні достатньо шляхів різного ступеня сірості. Більшість з них працює за доволі простим принципом: компанія сплачує фіктивній фірмі за працевлаштування, зазвичай десь у селі, а також компенсує податки і збори, поки розробник там де-юре значиться. Це дає змогу отримати посвідку на проживання, відкрити ФОП на загальних засадах і працювати.

Та так пол Европы работает

Спеціалісти з Білорусі в основній своїй масі виїжджають до Польщі, де 20% сплачених податків гарантують їм нормальне життя. І ніякі точкові «покращення» не переманять їх до того, чим є сучасна Україна.

Кстати, кипишу на счет Белоруских эмигрантов уже почти год, но я нигде не видел цифр по ИТшникам.
Сколько выехало в Литву/Польшу, сколько в Украину а сколько осталось.

Ну не 20%, а обычно 1\3 уходит на налоги)

Там зараз працює схема, на зразок нашого ФОП. Наскільки розумію, в цьому випадку сума ближча до 20.

Можливо. Знайомий з ПМЖ який працює в епамі казав десь 1\3 виходить. Це при тому що вони юзають якусь там схему з авторським правом на код, яка оптимізую податки

Ну так, Дия.Сити эту проблему должна решать

Решалы решают только те проблемы, которые создают сами.

Теоретически гиг-контракт должен быть основанием для получения основания для налоговой. Если конечно в законе подобное примут. Это будет хорошим драйвером развития дия.сити за счет экспатов.

Посмотрим, пока народ похоже накручивает на него свои фантазии. Сами нечеткие формулировки закона это отлично стимулируют. Чтобы это так работало надо внести изменения и в другие законы. Пока экспатов ждет бюрократический ад в любом случае.

харківської компанії UKAD

есть тут кто из Харькова чтобы внести ясность что там по рейтам на этой шлюпке?

Да все как у всех, ничего особенного

Это не к минцифре а к депутатам и КМУ

Передусім це створює обмеження для залучення якісних кадрів.

Складні міграційні правила не є обмеженням для залучення якісних кадрів. Проблеми в:
— бажанні цих кадрів;
— потребі роботодавців саме в цих «якісних кадрах» (а не просто в дешевих).

А Україна могла б стати найзручнішою опцією через культурну близькість і лояльне законодавство.

Проблема в тому що для «якісних кадрів» культурно ближче умовні Штати ніж совкова Україна (на параді на 7 році війни будуть дівчатка на підборах, але не буде ППО та сучасних винищувачів).
А от «культурно ближчі» сюди будуть їхати умовні обіжені вовани. В принципі ви про це ж і говорите в своємо «по-друге».

По-перше, український talents pool стрімко наближається до вичерпання.

Знову ніт. «Талантами» у нас є, але з ними та ж проблема, що й з залученням іноземців: культурно ці таланти ближчі до Штатів :)
Якщо ви все ж говорите про «ресурсний» бізнес аутсорсу, то тут основна проблема це рост ціни: за 1-3 роки люди стрибками виходять на 3К. Але щоб збити ціну тушки сюди треба завозити десятками тисяч.

а параді на 7 році війни будуть дівчатка на підборах, але не буде ППО та сучасних винищувачів

ну вот, если бы ит-эуропейцы платили бы НДФЛ+военный сбор, а не 5% как фиктивные ФОПы, то гляди и хватило бы на что-то больше, чем каблуки.

ну вот, если бы ит-эуропейцы платили бы НДФЛ+военный сбор, а не 5% как фиктивные ФОПы, то гляди и хватило бы на что-то больше, чем каблуки.

1) Проблема в тому, що не знайшовся «командир», який би прийняв правильне рішення про необхідне спорядження для завдання.
2) Поцікавтесь на якому етапі у нас оновлення ППО, авіації та флоту. Там до реальних витрат грошей ще дуже далеко. Хоча може там вже все порішали, але наші ГШ і МО круто все шифрують :)

Якщо ми хочемо, щоб хоча б наші діти жили у нормальній країні, треба розуміти, що маленька корупція завжди призводить до великої корупції.

Немного не так: большая коррупция всегда ведет к маленькой. Рыба всегда гниет с головы.

Это как вопрос о курице и яйце )
Многие граждане возмущаются коррупцией, при этом сами делают то же самое, но в меньших масштабах. А потом такой гражданин становится депутатом и продолжает жить так же как раньше, только в больших масштабах.
Например, люди берут флаеры из рук промоутеров просто из жалости, и тут же выбрасывают их. Сознательно вредят рекламодателю и не видят в этом ничего плохого. Ну а дальше уже дело техники )

А потом такой гражданин становится депутатом

Ога, у нас такие социальные лифты — каждый может стать депутатом :)))))

Не в этом дело ) А в том, что в депутаты попадают те же дикие люди, которых мы ежедневно видим на улице. Это не какая-то «благородная элита», это те же вчерашние крестьяне/пролетариат, которые всю жизнь воровали в мелких масштабах и решали дела «по знакомству».

дада, о чем я и говорю — каждый рабочий может стать депутатом. Так оно и есть :)

я говорю не о том, что возможность есть у каждого, а о том, что и депутаты, и остальные граждане сделаны из одного теста )

3й и последний раз: у нас уже кастовое общество, вероятность прыгнуть в касту повыше околонулевая. Так что физиологическая общность конечно присутствует, но н в менталитете просто колоссальная. И да, у связи с кастовостью, влияние обывателя на мир вокруг околонулевое.
И да, я не призываю срать вокруг, сам так не делаю, но таки надо отдавать себе отчет, что рыба гниет с головы и мелкими(пусть даже и массовыми) поступками изменить что-то глобально невозможно. Не, метод смены элиты есть, но это радикально :)

Вот я как раз о менталитете, и на мой взгляд разницы не видно ) Каждый думает, что можно украсть немножко или пойти на сделку с совестью немножко, но вот если судья продажный — уже скандал. А ведь это одно и то же явление, касты тут ни при чем.

А на мой взгляд разница в менталитете огромная. Если коротко, то в верхах полнейшая безнаказанность и презрение к «быдлу», что в общем характерно для всех «молодых демократий». И таки да, огромное количество простых людей сидят за то что «украли немножко», а вот почему то с власть имущими все по другому. ]И из этого следует много разных общественных мотиваций :)

Похоже, в главном мы согласны: воруют и вверху, и внизу.
Откуда это начинается — вопрос скорее философский.

А я ж не про «кто первый начал», а про результаты деструктивных действий на общество. И тут один одна уляна супрун наделала столько, что все остальные простые люди за 10 лет не сделают. И да, важно не срать вокруг и просто вести себя так чтобы нестыдно было, но этого сооовсем недостаточно для существенных изменений в обществе.

ероятность прыгнуть в касту повыше околонулевая

Да ладно. Вон, пол-партии Слуга Народу тому примером. Еще вчера студент КПИ и КВНщик, сегодня — народный депутат.

Или вон, сколько нонче ИТшников, еще вчера живших в селах Кировоградщины, покупают хаты в новостроях Киева и джипы из США. Вполне себе Upper Middle

Не Советский Союз, конечно, но ИЧРП и социальная моибильность вполне на уровне.

Не, метод смены элиты есть, но это радикально :)

Вы уже завели аккаутн известной соцсети Миротворец?

Еще вчера студент КПИ и КВНщик, сегодня — народный депутат.

Студентами они были «позавчера», лет эдак 20 назад. А «вчера» они были мультимиллионерами и владельцами медиахолдингов. Да, 20 лет назад с кастовостью значительно легче и, как обычно в период первоначального накопления капитала, социальные лифты даже случайных людей выносили наверх.

Или вон, сколько нонче ИТшников, еще вчера живших в селах Кировоградщины, покупают хаты в новостроях Киева и джипы из США.

В ИТ с кастовостью попроще, но сколько там того ИТ, 150 тыщ на 35 млн населения? И то, upper middle(по европейским меркам) — предел мечтаний для 120 тыщ из упомянутых 150ти.

Студентами они были «позавчера», лет эдак 20 назад.

Это те, которые Президент и его окружение, были 20 лет назад. А тот же Рома Гришнюк — лет 5-7

В ИТ с кастовостью попроще, но сколько там того ИТ, 150 тыщ на 35 млн населения?

Скорее 300 тыщ на 20-30 миллионов.

А тот же Рома Гришнюк — лет 5-7

не, у нас таки не феодализм, какие то отдельные люди кастовый барьер проходят. Но это единицы, о массовости нельзя говорить вообще.

Скорее 300 тыщ на 20-30 миллионов

даже если 300 тыщ программистов на 30млн населения — это 1%. В реальности же это гдет 0.3-0.5%. Среди которых 80% зарабатывают до 4к в месяц, если верить доу и моим обощениям. Это ниочем с точки зрения статистики.

В Украине как раз может и любой, стоит посмотреть на нынешний состав Рады

становится депутатом и продолжает жить так же как раньше, только в больших масштабах.

Он становится депутатом ДЛЯ ТОГО, ЧТОБЫ творть коррупцию в больших масштабах

люди берут флаеры из рук промоутеров просто из жалости, и тут же выбрасывают их. Сознательно вредят рекламодателю

Рекламодатель это учитывает при рассчете конверсии

Да, он рассчитывает, потому что знает, что будут воровать

Спрощувати — це не про Україну. Україна спрощує тільки схеми грабунку, звичайно ж для колонізатора. Всі інші зміни примусово припинені, незалежно від їхньої природи. Звичайно, зміни в Україні можна купити за хабарі. Але жоден інший мотив — неможливий. Навіть якщо самі зміни ви впроваджуватимите за власний кошт.

Це сама сутність влади в Україні: заважати всьому, створювати проблеми, вважаючи це воронкою продажів послуг «рєшал».

і як це зробити

Легко. Подходишь к синьору какого-нибудь ФААНга или интересного стартапа разрабатывающего автопилот, или новую платежную систему, с зарплатой 200к кешем и 200к акциями, и так мимо дела говоришь: «а в Киеве на галере типа люксофта формошльопством для легаси проекта, ты мог бы иметь 5-8к в месяц чистыми, из бонусов, печеньки по средам бесплатные, а каждую вторую пятницу — фрукты, подумай над этим.»

Они хотят белорусов и всяких киргизов нагнать, чтобы просто сбить рейт и ничего не менять например: не придумывать мотивационных програм удержания типа шар/акций, призентации компании в тексте вакансии, бонусов за интервью и прочего. Серьезно, сейчас ко мне стучаться каждый день рекрутеры, хоть я работу и не ищу и что-то от меня постоянно требуют. При этом резюме у меня висит прямо в профиле, т.е. они даже до необходимости просмотра профиля в линкедине еще не дошли.
Тем не менее разница в зарплате в лучшем случае процентов в 35, а не в разы как в сравнении со штатами, потому в принципе маловероятно что реалокация в Украину когда-то сильно работать будет и сюда кинутся массово со всего СНГ переезжать.

Подписаться на комментарии