Навіщо спрощувати релокацію в Україну і як це зробити

Мене звати Денис Максименко, я близько 20 років працюю в IT-індустрії, останнім часом — як кофаундер та CEO харківської компанії UKAD. Тож стаття буде цікава насамперед тим, хто обіймає керівні посади або ухвалює стратегічні рішення щодо найму. Проте навіть початківцям вона буде корисна, тому що дасть змогу краще зрозуміти особливості ринку праці в українському IT і сформувати більш комплексне бачення. Також запрошую поділитися своєю думкою у коментарях!

Спостерігаючи за новинами з Білорусі, ми вирішили спробувати «евакуювати» хоча б кількох розробників до Харкова. По-перше, український talents pool стрімко наближається до вичерпання. По-друге, ми розуміємо, що не всі, хто хотів би виїхати з країни, можуть це зробити у напрямку ЄС чи США через культурні, мовні, бюрократичні та інші перепони. А Україна могла б стати найзручнішою опцією через культурну близькість і лояльне законодавство. Але не стала. Сьогодні, як я знаю, з Білорусі до українських міст успішно виїхало менше як 100 девелоперів, що не тягне навіть на краплю в морі.

Ілюстрація Аліни Самолюк

Що тут не так?

Кажучи об’єктивно, усе. Певною мірою унікальні практики, що склалися в українській ІТ-індустрії, дуже погано застосовуються до іноземних громадян. З одного боку, законодавство не забороняє працювати з іноземними контракторами і навіть надає можливість 90 днів проживання на кожні 180 діб, що можна було б застосувати для випробувального строку.

Але з іншого — ми маємо сувору відповідальність за залучення іноземних працівників без договору, складність в отриманні посвідок на проживання і неприємну рекурсію із місцями реєстрації. Окрім того, у Білорусі ІТ-фахівці зазвичай не мають реєстрації приватних підприємців, тож такий підхід для них недоступний. Хороша новина: іноземці можуть відкрити ФОП. Але перепони залишаються.

Проживання

Оскільки Україна не є добре знаним туристичним напрямком із простою схемою подовження терміну перебування, як у Грузії або Таїланді, щоб залишатися тут довше, ніж стандартні 90/180, іноземцям потрібна посвідка на тимчасове проживання. І для її отримання потрібна одна з підстав, описаних у статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Це можуть бути:

• участь в реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги;
• проповідування або виконання обрядів за запрошенням релігійних організацій, зареєстрованих в Україні;
• участь в діяльності українських філій іноземних неурядових організацій;
• робота кореспондентом або представником іноземних ЗМІ;
• навчання;
• надання інструкторської допомоги військовим тощо.

Намір ведення підприємницької діяльності до них не входить. Крім того, іноземці потребують офіційної реєстрації за місцем проживання для отримання посвідки, що не завжди є можливим або доцільним.

Працевлаштування

Згідно із законодавством, іноземні IT-фахівці мають дещо спрощені умови для працевлаштування в Україні: можливість працювати до 3 років, відсутність обмеження мінімальної заробітної плати тощо. Але це не виключає відчутних витрат на правове забезпечення такого найму і серйозно б’є або по бюджету компанії, або по кишені кандидата, знижуючи привабливість такого ходу. Крім того, у випадку розірвання відносин із першою компанією, громадянин Білорусі не зможе влаштуватися до іншої, поки та не отримає на це дозвіл, і буде змушений виїхати з України у деяких випадках.

Також варто розуміти, що йдеться про громадян Білорусі, яким не потрібна віза для перебування в Україні. Якщо шукати ще далі, виникає додаткове обмеження у візовій політиці держави, що у підсумку ще більше ускладнює релокейт девелоперів в Україну, особливо у порівнянні з EU Blue Card і національним законодавством деяких країн.

Таким чином, наявні умови невигідні ані для підприємців, ані для розробників.

Чому це погано?

Передусім це створює обмеження для залучення якісних кадрів. В умовах, коли компанії реально конкурують за кожного більш-менш досвідченого спеціаліста, а українські девелопери залюбки виїздять до інших країн, — це пряма загроза розвитку галузі. Через дефіцит мізків українські компанії вже почали відкривати представництва в інших країнах, таким чином працюючи на їхню економіку.

І не будемо забувати про те, що кожен «дорогий» девелопер — це сам по собі економічний драйвер. Економіка українських міст зацікавлена, аби тут було більше людей з доходом у тисячі доларів. Українські магазини, заклади громадського харчування, лікарі з приватних клінік та інші зацікавлені, щоб білоруські топспеціалісти витрачали свої гроші у них щодня, а не епізодично.

Корупція

Проте буде не зовсім правдивим сказати, що білорусів зовсім не привозять. Невеличкий ресьорч показав, що в Україні достатньо шляхів різного ступеня сірості. Більшість з них працює за доволі простим принципом: компанія сплачує фіктивній фірмі за працевлаштування, зазвичай десь у селі, а також компенсує податки і збори, поки розробник там де-юре значиться. Це дає змогу отримати посвідку на проживання, відкрити ФОП на загальних засадах і працювати.

Але такий варіант — не дуже варіант насправді. По-перше, розганяти корупційні процеси в Україні — погано як з етичної, так і з практичної точки зору. Якщо ми хочемо, щоб хоча б наші діти жили у нормальній країні, треба розуміти, що маленька корупція завжди призводить до великої корупції. По-друге, це надзвичайно дорога схема, що робить її абсолютно непридатною у більшості випадків.

Шляхи вирішення

Насамперед варто дійти до думки, що індустріальна економіка пройшла повз Україну, тому треба припинити мавпування індустріальних країн, що потребують захисту робочих місць драконівськими мірами. На відміну від, припустимо, Німеччини, де досі є потреба у контролі за рухом трудових ресурсів, український ринок праці не обмежується ані сильними генералізованими профспілками, ані кількістю доступних станків у цеху — нам нема чого запропонувати low-tier працівникам. Натомість подальший розвиток українського IT робить неминучим залучення «дорогих» іноземних спеціалістів, що сьогодні вже робить сусідня Польща.

Щоб мати хоч якусь перспективу перетворення на «степовий Сингапур», Україна потребує створення законодавства, що дозволить ефективно, безпечно і взаємовигідно залучати іноземних девелоперів і креативних спеціалістів до місцевих компаній. А в перспективі — і просто так званих цифрових кочівників, що могли б відкривати тут компанії, реєструвати власні продукти чи надавати послуги. Великим українським містам і курортам є що запропонувати іноземцям з грошима: гуляючи вечірніми Києвом чи Львовом, нескладно зустріти англо- або німецькомовну компанію напідпитку, що є досить надійним маркером привабливості.

Найкраще вирішення цієї проблеми, звичайно, буде видача посвідок на тимчасове проживання хоча б для деяких категорій — насамперед, програмістів і представників так званих креативних професій — на вимогу приймальної компанії без стандартної процедури працевлаштування, лише за контрактом. Або, якщо все ж таки будуть розроблені окремі режими оподаткування для ІТ-індустрії, передбачити у них можливість відкриття ФОПів іноземцями без посвідки. Таким чином вдасться вирішити головну проблему — легальність довгострокового проживання. А далі вже значно легше.

Для сусідніх країн

Однак у стратегічній перспективі не варто обмежуватися лише загальними фразами. З трьох боків Україна межує з країнами, що мають, м’яко кажучи, авторитарні тенденції, що ставить під сумнів розвиток і добробут у галузях економіки, регуляція яких ускладнена. Тобто одного дня деяка частина росіян і білорусів неминуче замислиться над тим, що їх от-от залишать без товстих іноземних клієнтів, відносно ліберального оподаткування — і так аж до можливості вільно подорожувати чи матюкатися в інтернеті.

Значне спрощення процедури репатріації, а також розробка «паспортних пільг», на кшталт існуючих у РФ для українців, дозволить хоча б тимчасово затримати в Україні істотну частку цього потоку. Безумовно, Україна не може гарантувати таких можливостей, як США, для кар’єри. Натомість вона могла б забезпечити справді швидку евакуацію і більш-менш знайоме середовище, що часто є важливішим. Особливо яскраво це показали нещодавні ситуації з громадянами Білорусі, що рушили саме до нашої країни під час загострення політичної кризи.

Підіб’ємо підсумки

Сьогодні Україна має не дуже логічну і складну законодавчу базу для залучення іноземних девелоперів. Це серйозно підриває перспективи сталого розвитку української ІТ-галузі через виїзд наших спеціалістів до інших країн і обмежує можливості залучення людей з-за кордону. Україна втрачає через це гроші і тактично, і стратегічно, але для розв’язання проблеми достатньо досить незначного і безболісного втручання держави.

Спрощення релокейту чи міграції ІТ-професіоналів до України матиме лише позитивні наслідки, відкриваючи доступ українських девелоперів до навичок і досвіду їхніх колег, а також створюючи нових платоспроможних покупців для місцевого бізнесу. На відміну від «індустріальних» трудових мігрантів, ці люди не конкуруватимуть за робочі місця з українцями, ба навіть візьмуть участь у створенні нових. А компанії отримають потужний імпульс для розвитку.

Тож, якщо хтось дотичний до Мінцифри, читає цей текст, — ви знаєте, що робити!