Поразка і успіх — не антоніми. Чому не варто боятись помилок і як отримувати від них користь
Найбільша слава не в тому, щоб ніколи не помилятися, а в тому, щоб уміти піднятися кожен раз, коли падаєш.
Конфуцій
Майкла Джордана не взяли до шкільної баскетбольної команди. Опрі Вінфрі говорили, що вона не підходить для телебачення. Джеймс Дайсон — засновник і очільник всесвітньо відомої компанії Dyson — був змушений почати власну справу, тому що жодний виробник електротехніки не хотів купувати його винахід.
Через провали проходили всі. Просто нам цього майже ніколи не видно. Зазвичай факти з життя відомих людей ми сприймаємо просто як кроки в історії і не намагаємося прикласти їхній досвід до себе. Тож, коли зазнаємо невдачі, ми втрачаємо мотивацію — і хочемо все покинути.
За минулий і позаминулий роки я й сама пройшла чимало випробувань. Але мені подобається, куди вони мене привели, тому хочу поділитися інструментами, що допомагали мені долати перешкоди й не занепадати духом.
Крім того, що я працюю в HR уже більше
Чому ми так болісно сприймаємо те, що не все і не завжди йде гладенько
Потреба в досягненнях закладена в нашому ДНК. Ми, homo sapiens, так влаштовані, що будь-які помилки викликають у нас почуття провини та сорому.
Дійсно, іноді ми можемо уникнути поразки, якщо будемо більш уважними та відповідальними. І тоді логічно відчувати сором у разі невдачі. Але часто ми помиляємося не тому, що недостатньо компетентні, чогось не знаємо і не вміємо. А тому що помилки — невіддільна частина шляху із зони безпеки вперед, до нових рішень і знань.
За нашим страхом невдач криються так звані когнітивні викривлення. Ми довіряємо цим механізмам, але вони мають мало спільного з реальністю. Про що йдеться?
Викривлення № 1. Поразка — лише наша особиста проблема
Кожен стикається з невдачами та помилками, це універсальний людський досвід. Але коли щось неприємне тільки сталося, ми схильні брати це на свій рахунок. Часто ми порівнюємо себе з успішними людьми, забуваючи: вони також пройшли через багато невдач.
У разі невдачі головне не картати себе і не ставитися до негативного досвіду як до глибоко особистої проблеми. Хтось уже проходив через подібне і знайшов вихід — і ви також його знайдете.
Зверніть особливу увагу: чи не караєте ви себе якимось чином за власні промахи? Переїдання, паління, алкоголь, прокрастинація можуть бути способами зробити собі погано через те, що ви помилилися.
Якщо є підозри, що ви схильні до самопокарання, відстежуйте, що передує деструктивній поведінці. Який там механізм? І якщо побачили, подумайте, що ви можете робити замість цього, чим замінити покарання.
Одна моя клієнтка їла солодке після кожної складної розмови з менеджером, коли він давав неприємний фідбек. Так вона несвідомо намагалась втішити себе. Коли зрозуміла, що ця звичка шкодить здоров’ю, моя клієнтка почала відстежувати моменти ухвалення рішення про тістечко. Замість цього вона стала гуляти на вулиці або просто робити маленький променад офісом. Таким чином дівчина змінила фокус уваги, і автоматизм негативної звички пішов. Все завдяки тому, що їй вдалося вивести свою реакцію на свідомий рівень.
Викривлення № 2. Перебільшення масштабів трагедії
Наш розвиток гальмує перебільшення ціни невдачі: наперед припускаючи грандіозні негативні наслідки, ми посилюємо власний страх помилки. Як результат — уникаємо розмов про підвищення, соромимось зателефонувати або написати важливій людині.
Що можна зробити з цим? Уявіть, що найгірше може статися. Якщо кожен із цих жахливих сценаріїв відбудеться насправді, що ви зробите? Звільнитеся? Кинете слухавку? Продумайте способи виходу із небажаних ситуацій наперед, і тоді вони не будуть здаватися таким лячними.
Можна уявити спробу щось зробити як ключ. Життя може стати кращим, якщо ви візьмете ключ, відчините ним двері й пройдете через них. Кожен раз, коли робите спробу, ви просто берете ключ. Найгірше, що може статися: ключ не підійде до замка. Ви просто залишитеся по той бік дверей, тоді можете спробувати наступний ключ. І наступний. Але наша бездіяльність дорівнює відмові від ключа, коли ймовірність відчинення дверей — нуль.
У моїй практиці був приклад, коли розробниця-аналітик хотіла попросити підвищення зарплати, але боялася, що клієнт відмовить. Хоча за півроку роботи вона допомогла вивести проєкт на новий рівень, налаштувати роботу команди в Україні та налагодити процеси. Ці аргументи вона і підготувала для своєї розмови з клієнтом, але видала не одразу, а коли клієнт здивувався її запиту і здавалося, ніби був готовий відмовити. Якраз для такого розвитку подій розробниця добре підготувалася і вразила клієнта своєю аргументацією. Саме її рівень підготовки до розмови зіграв вирішальну роль — і вона отримала бажане підвищення.
Викривлення № 3. У невдачах немає користі
Ми схильні зациклюватись на негативних наслідках невдачі: боїмося розчарування, сорому, провини. Але невдача також дає можливість вчитися і рости — і набагато краще, ніж успіх.
Звісно, кожен програш може впливати на нашу самооцінку. Але самооцінка — гнучкий механізм, тоді як повага до себе, знання себе і розуміння своїх цілей — постійні явища. Ось їх справді важливо не втратити.
Коли людина завжди відчуває себе «на коні», вона ризикує дуже швидко втратити почуття реальності та почати деградувати. Тому не варто прагнути постійної ейфорії від успіхів. Тим більше на тлі помилок краще помітно те, чого ми досягли, і це допомагає прийняти чи навіть полюбити свої поразки.
Пропоную на цю тему таку вправу: «Самі плюси». Пригадайте
Викривлення № 4. Якщо ми зазнали невдачі — ми невдахи
Поразка емоційно болюча, тому що ми інтерпретуємо її як результат недоліків нашої власної особистості. Нещодавнє дослідження продемонструвало: наш мозок сприймає відмову так, наче це справжній фізичний біль. Тому ці почуття легітимні. Вони мають право на існування.
Але одна ситуація не визначає цінність нашої особистості повністю.
Невдача необов’язково має впливати на самооцінку, тому що людина набагато складніша від однієї поразки. Краще пошукати свої зони росту або скористатися стимулом повчитися новому. Крім того, вам могло просто не пощастити.
Якщо, наприклад, клієнту не вдалося отримати бажану роль або ніяк не приходить запрошення на бажану співбесіду, під час кар’єрного коучингу ми використовуємо таку класичну техніку. Прописуємо, чого в цьому процесі йому не вистачило реально, на що він може вплинути: навички, риси характеру тощо. Потім він вибираємо найактуальніше для себе у даний період часу — і прописує, як він ці якості або навички буде розвивати. Створюємо детальний план з критеріями та обмеженням у часі.
Коли ми робимо аналіз і пишемо план, ми входимо в ресурс, наповнюємося енергією, самі себе мотивуємо. Далі обов’язково прописуємо те, що і хто нам може допомогти з розвитком.
Викривлення № 5. Якщо нічого не робити, нічого й не втратимо
Це небезпечне припущення. Ми уникаємо дій, коли зациклюємося лише на тому, що може піти не так. Однак у медалі два боки: за збереження статус-кво інколи доводиться платити високу ціну.
Один мій знайомий працював у компанії, що ставала збитковою, і він про це знав. Ходили чутки про неминучі звільнення, два місяці поспіль не виплачували зарплати. Хлопець боявся за свою роботу, але сподівався на краще і не наважувався навіть розсилати своє резюме. Насправді йому було просто некомфортно проходити через усі етапи відбору в нові компанії, він не був до кінця впевнений у власному професійному рівні. А у нього була родина і велика відповідальність. Врешті-решт, звільнили і його, тільки він втратив багато часу і залишився з невиплаченою зарплатою за кілька місяців.
У таких випадках можна застосувати вправу: якщо попереду маячать високі ризики, запишіть, мінімум, п’ять, а краще десять варіантів, що можна зробити у найгіршому випадку. Коли ми думаємо і пишемо варіанти своїх дій, наш мозок починає працювати більш креативно. І приходять дуже небанальні ідеї, які не лежать на поверхні.
Будь-які побоювання — абсолютно природні. І добре їх у собі відмічати, знати про них, відстежувати, але не менш добре знати, що робити далі. Інколи поразка велика, болюча, і ми проходимо через усі стадії переживань. Це називається петля втрати, модель Кюблер-Росс (дивіться ілюстрацію!).
Важливо змістити фокус із самої невдачі на можливості, які вона дає. Додати останній елемент, зазначений у моделі: сенс.
Свого часу мене надзвичайно вразила цитата Дейла Карнегі, яку прочитала в якійсь книжці: «Розвивайте успіх із невдач. Розчарування і невдачі — дві найбільш надійні сходинки до успіху».
Я так яскраво уявила собі, що кожного разу маю вибір: жаліти себе або перетворити те неприємне, що зі мною відбувається, на камінь, по якому я буду крокувати до чогось кращого.
Чому шкідливо зациклюватися на невдачах
- Якщо ми довго концентруємося на поразці, негативні думки забирають у нас багато життєвих сил, які можна вкласти у щось більш корисне.
- Кожного разу, коли шкодуємо про минуле, ми уповільнюємо рух вперед, що зовсім не допомагає нам.
- Фокус на поразці може призвести до психологічних проблем. Дослідження показують: що більше ми замислюємось над власними труднощами, помилками та проблемами, то вища ймовірність розвитку депресії, посттравматичного стресу і тривожності.
- Поки шкодуємо за минулим, ми втрачаємо здатність бачити можливості, які трапляються нам просто зараз. Якщо ми занадто захоплені вже неіснуючим, ризикуємо потрапити у хибне коло, з якого вибратися буде дуже не просто. Але можливо.
Як вивести себе з хибного кола
Ловіть момент, коли це відбувається
Приділяйте особливу увагу тим моментам, коли починаєте знову і знову програвати у голові неприємні спогади. Що швидше ви це помітите, то швидше зможете перемкнути думки на щось більш конструктивне.
Виділяйте час для роздумів
Виділіть двадцять хвилин на день на міркування, роздуми та хвилювання. Зафіксуйте це у розкладі як «час для думок». Якщо помічаєте, що почали про щось думати або тривожитися в інший час, відкладіть це до призначеного часу. Намагаючись вкластися у ліміт часу, ви почнете мислити більш продуктивно і не будете картати себе знову і знову.
Ми з чоловіком важко сприймали обмеження, які накладає пандемія. У певний момент думки та розмови про це почали просто поглинати нас. Тоді ми виробили таку стратегію: кожного вечора обов’язково гуляємо. Проходимо свої 10 тисяч кроків. І перші 20 хвилин, як тільки ми вийшли з дому, відходять на те, щоб розрядитися і висловити все своє незадоволення. Цього часу вистачає, щоб решту прогулянки обговорювати щось зовсім інше.
Відволікайтесь
Найкращий спосіб — фізична активність або домашня рутина. Рух дозволяє перемкнутися, дистанціюватися від важких думок і легше сприйняти проблему. Можливо, навіть розв’язати її.
Якщо зациклились на негативних думках про себе, запитайте експерта у своїй професійній сфері, чи насправді все так, як ви думаєте. Чому важливо проговорювати ці питання? Розповідаючи комусь про невдачі, ви маєте можливість зрозуміти, чому це з вами сталося. Адже коли ділитеся своїми проблемами, ви підбираєте слова і формулювання, тобто аналізуєте ситуацію.
А розуміння, що саме сталося, веде до розуміння, чому це сталося. Знаючи причини невдачі, ви зможете якщо не уникнути її в майбутньому, то хоча б підготуватися до можливого повторення.
Робіть рефрейминг
Чудово, якщо ви подивитесь на невдачу як на «підказку» з боку долі. Декілька разів я була свідком випадків звільнень у компанії, і я допомагала людям розглянути варіант: можливо, ситуація підказує, що вони займалися не своєю справою. Тоді, почавши пошук роботи, люди отримували пропозицію своєї мрії, про яку не було й мови, поки вони не піднімали голови від робочого столу.
Тобто будь-яка невдача — насамперед привід зупинитися і подумати. Відійти, так би мовити, на узбіччя повсякденного життя. І вже звідти подивитися на себе збоку: в якому напрямку краще рушити далі.
Формуйте установку на розвиток
Якщо ви впали та розбили коліно, чи станете ви очікувати, щоб воно негайно загоїлось? Так і будь-які невдачі треба вміти пережити: посумувати, посердитись на себе і обставини, випустити пар, потім заспокоїтися, задуматися, проаналізувати ситуацію, ухвалити рішення і жити далі.
Отже, варто сприймати всі помилки як неминучі етапи на шляху, що веде до наших цілей. Частіше зазнавайте поразок, щоб швидше досягти успіху.
Нам варто змінити ставлення до поразок: їх не треба уникати. Успіх і провал — не антоніми. І помилки нам обов’язково потрібні, щоб прийти до чогось набагато кращого.
4 коментарі
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів