Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

Коли ви захотіли стати програмістом?

Привіт! Сьогодні 13 вересня і 256-й день року. А це означає, що світ святкує День Програміста! 🎉

У кожного свій шлях в професію, у когось складніший, у когось простіший, але спочатку народжується бажання розпочати цей шлях.

Розкажіть нам, коли ви вперше захотіли стати програмістом?
Ще в дитинстві, у середній школі чи вже у дорослому свідомому віці? Пам’ятаєте як з’явилося це бажання та що вас на це надихнуло?

Поностальгуймо на честь свята! ☺️ Пишіть свої спогади у коментарях!

Читайте історії про кар’єри учасників спільноти у матеріалах Стрічки DOU.

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному0
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

Дуже натхненним для мене був серіал «Bugs — электронные жучки», вийшов він у середині 90-их, і якраз у нас у школі по програмі була інформатика. Щоправда діло було у маленькому селі, у моєму класі вчилось всього 8 чоловік. Інформатику повинна була викладати вчителька математики, вона навіть курси підвищення кваліфікації проходила, але толку було рівно нуль. Їй важко було навіть включити самі комп’ютери, не те щоб там щось вчити по ним.

Жорсткі диски були на дискетах (здається 1.5 МВ), не знаю що за операційна система там була, але завантажувалась вона приблизно 10-15 хвилин. Жодного уроку інформатики так у нас і не було, на компах грали у різні ігри (пам’ятаю «ніндзі», «шахмати», і здається «гонки»).

В результаті, після закінчення школи ми не вміли навіть комп’ютер включити (за нас це робила вчителька). Математику викладала та ж сама вчителька, і з приблизно таким самим результатом. На усіх контрольних вона давала листочок із відповідями, сама виходила з класу, і ми це все діло просто списували, а оцінки вона малювала відповідно до успішності по іншим предметам.

Англійську не було кому викладати.

Після закінчення школи у 1997 році, хоча я дуже хотів поступити в КПІ і бути програмістом, але у мене не було підготовки по ключовим предметам: математика, інформатика, англійська. Знаючи це, план був — поступати спочатку на фізико-технічний факультет, а через рік-другий перевестись на ФІОТ. Перші два роки я не зміг поступити на бюджет, на третій рік — поступив (із конкурсом, здається, у 1.5 чоловіка на місце).

Почав вчитись, але сходу побачив, що абсолютно не тягну той рівень математики, який нам без розкачки почали викладати. Більша половина студентів, хто вчився в одній групі зі мною, були випускниками фізико-технічного ліцею. Викладачі практично зразу почали викладати таку «жесть», до якої я не знав з якого боку підступитись. Фактично вони ігнорували програму середньої школи і орієнтувались на рівень тих самих випускників фізико-технічного ліцею.

Не дотягнув навіть до перших екзаменів першого семестру, сам покинув навчання, бо бачив, що для мене не реально догнати ту програму, особливо враховуючи умови проживання в гуртожитку КПІ. За репетиторів навіть і не думав, бо грошей не вистачало навіть на проживання...

Повернувся у село, мучився там 5 років — до 2004 року, поки не вивчився на курсах «Оператор комп’ютерного набору» від служби зайнятості. Продав хату за тисячу баксів, поїхав сам зі своїми каструлями Київ покоряти.

Почав шукати роботу, де надавалось і житло в тому числі. Кинули пару раз на гроші ті конторки, хто продавав ксерокопії із телефонами підприємств, які вже давним-давно не мали вакансій... Але мені таки пощастило, за перший день зразу знайшов і орендував кімнату на Оболоні у одного дідка. На скільки пам’ятаю, курс тоді був 5 грн. за 1 бакс, і я платив 200-400 грн. за оренду кімнати, це при тому, що на моїй першій роботі мені платили 800 грн.

Після двох років проживання в Києві (2006 рік), третьою або четвертою роботою був колцентр Дельта Банку. Тоді ще не було колекторських компаній, але вже тоді ми фактично виконували роль колекторів, хоча робили це досить м’яко. Це був мій справді щасливий квиток, на третій місяць роботи став кращим оператором і отримав премію у тисячу баксів. Радощів не було меж...

Далі у мене теж були одні із кращих результатів серед операторів колцентра, але програмування мене приваблювало все більше. Якісь зачатки програмування були при написанні макросів в Excel + VBA for Application, а через два роки (у 2008 році) мене взяли в ІТ-відділ, і там вже були MS Access із MS SQL.

Далі мені вже значно простіше було шукати роботу. У Платінум Банку теж працював в ІТ-відділі, із зарплатою вже у 1.5 тис баксів. Не міг натішитись своєю роботою на вул. Амосова, 12: на вході у дуже сучасний комплекс були турнікети, що пропускають по карточкам, далі швидкісний ліфт на 18 поверх, зарплата капає на карту стабільно двічі на місяць із точністю до години... Що там казати — на той момент для мене то був космос!

У 2013 році, коли я вже нагуляв собі фінансовий жирок, вирішив спробувати себе у веб програмуванні, але без досвіду роботи у цій галузі мене ніхто не хотів брати на 1.5 тис. баксів (які я сходу просив), тим більше з нульовим рівнем англійської.

Ого скільки я зараз накатав... =) Корочше, далі вже було суцільне програмування спочатку на PHP, тоді на JavaScript, а десь із 2014 року вже і на TypeScript.

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

не памятаю коли не хотів

Сосед по лестничной площадке купил ПК с Doom, потом попался в руки журнал «Хакер»

.Редакціє, А на скільки літературно і професійно коректне слово програміст?

Розробник же
Або інженер

Як пояснити людині, що QA це не його?
До аргументів такі мало дослухаються. Вже кілька десятків тисяч гривень витратив на курси, пару сотень годин. З травня 2023 на курсах.

Коли напарник в аспірантурі озвучив таку ж зарплатню як у мене, але у баксах.

Когда увидел, сколько за это платят.

в 14 років, коли прочитав «понедельник начинается в суботу», це був 1965 рік , звідти й дізнався що така професія взагалі існує. і не шкодую, вже 45 років у професії. чого і вам бажаю

десь в 14, коли з братом копались в файлах сталкера і міняли фізику гри, це мене дуже вразило. Але до університету з реальним програмуванням так і не стикався, не знав з чого почати, бо на той момент інтернету ще не було, а містечко було маленьке

Переїзд у Львів з маленького містечка в області. Амбіції трохи більші ніж нуль.
Потім приблизно рік самонавчання, перше стажування, а потім вже перша робота.
Остаточно зрозумів правильність вибору в 2014, коли курс $ виріс в 3 рази, а я виріс з джуна в хоча й слабкого але мідла.

Остаточно вирішив в 15 років (1995), коли зустрів 18-річного програмера який їздив на BMW. А взагалі я хотів стати інженером з 5 років, але я тоді я ще не знав про програмування, тому мріяв про професію майстра з ремонту побутової техніки. Коли цей дядько по-виклику приходив лагодити телевізор і відкривав свою сумку з різним приладдям, в мене одразу був «оргазм». А радіоринок був улюбленим місцем для прогулянок.

А мене сусід на бмв металобрухтом займавсЯ
А я на маршрутці

Не можу сказати що прямо хотів, але було цікаво

В 1995 появился ес 1841 с интерпетатором бэйсика.

После универа работал супердайзером в атб. Зп была не слижком большая. Как то в метро увидел плакат с рекламой IT курсов. Там был изображен парень за ноутбуком. На крышке ноутбука в центре было белое надкусанное яблоко. Весь плакат был усыпан золотистыми значками доллара, как в мультфильме про Скруджа Макдакка. Также плакат пестрел иностранными словами, которых я не знал: js, angular, react, node.js. Я сразу влюбился в IT всем сердцем и захотел стать этим парнем. В тот же вечер я записался на курсы. Прошло 6 месяцев и я зарабатываю 8к $, а также веду курсы для джунов, которые лезут в IT в надежде на легкие деньги.

Не собирался становиться на эту стезю вообще. Начиная года с 1999 почитывал рунетовские статейки и трактаты типа экслеровских книг «Компьютер для домохозяек». Году в 2002 на развалах дисков на Петровке приобрёл редхат 5. С книжкой. В которой споткнулся о термин «точка монтирования». Как сейчас помню: всё понятно, кроме точки монтирования. Хотя уже понимал, что на физ. диске разделов может быть больше одного, но по-прежнему мыслил категориями «диск C, диск D». Возможность монтирования раздела в произвольный каталог представить себе не мог. Короче, установили мне этот редхат. Вроде бы за компанию даже втулили на свободный раздел FreeBSD 4.x. Но корм был пока не в коня. Активное изучение этих систем, а именно: Debian 3.1 и дальше, Ubuntu 4.10 и дальше, Gentoo, FreeBSD началось только с моим знакомством с ресурсом lafox.net и тамошней тусовкой. 5 лет с Лафоксом и linuxforum.ru послужили подтверждением старинной истины: лучший линукс — это тот, которым пользуется более опытный в этих делах сосед. И — изучить эти науки вряд ли получится без наличия в пятой точке шила определённого профиля, заставляющего юзверя лупать сесю скелю заради самого лупання. Бесплатно. Вложить пресловутые 10000 часов или хотя бы 1000 часов, хотя бы 100 часов без перспективы монетизации этих знаний в ближ. будущем. Что подтвердилось на моих знакомых и родственниках, которых я пытался приобщить к этим или к более простым темам, когда сам двинулся дальше и подсел на курсеровские MTh, ML, PGM, NLP, DS, которые послужили толчком к дальнейшему развитию.

Lafox.net давно уже существует как площадка для выкладывания переводного научпопа. Bash и Linux из инструментов для красноглазиков превратились в маст-хев для разработки на виндах. Лафоксы — Олег и Алиса — исполнили своё предназначение в качестве основной команды Лафокса, двинулись дальше и нашли себя в сфере разработки. Но за те годы им огромное спасибо. Они
1) обеспечивали дисками свежих дистров по сходной цене во времена диал-апа и порционного ADSL,
2) обеспечили дружелюбное, хоть и токсичное местами, но в основном толковое сообщество, дающее ответы на вопросы,
3) привили культуру общения на форумах; умение задавать вопросы на форумах; искать инфу самостоятельно; флейм, оффтоп, холиворы пресекались,
4) в 2004 году, в эпоху засилия мандрейков и сусей для десктопа указали на наиболее перспективный в плане развития дистрибутив — Debian и оказались правы.

Отдельное большущее, огроменное спасибо Александру-Старику Хоттабычу за DeepStyle, который мне тоже удалось поюзать и даже слегка приобщиться к работе над его релизами.

Когда родители перестали давать мне деньги и мне захотелось кушоц.

Коли долар виріс в три рази в 2014-му.

Все детство программировал, но о работе программистом не думал. Уже в универе (учился на менеджера) начал заниматься созданием сайтов/веб-приложений, а потом узнал что в офисе за это неплохо платят, вот я туда и пошёл.

Никогда не хотел. Так вышло. Попался бы в детстве другой сосед (без пк с думом) вышел кем то другим :)

не уверен когда именно, но точно до 10 лет

Никогда реально и не хотел, ну вот так вот чтобы прям хотел, всегда (начиная с поступления в институт) прагматично рассматривал как не более чем востребованное и перспективное в свете неминуемого прогресса и информатизации ремесло, которое будет нормально оплачиваться. Не более того.

після 7-го класу літом потрапила в руки книжка по програмуванню для 9-го класа. І все, пропав :)

когда заканчивал уже школу, меня укусил программист, пару дней была температура, а потом потянуло писать код

Ніколи свідомо програмістом ставати не хотів.
Хотів займатись високоінтелектуальною діяльністю.
І було розуміння, що світ рухається у напрямку комп’ютерів та інформаційних технологій загалом.
І що за цим буде майбутнє.
Тому навики програмування також освоював із дитинства і на це вчився у ВНЗ.
Пригодилось.
Spectrum мав вдома років із 7-ми.

Під кінець школи, коли треба було вибирати напрямок життя чомусь дуже хотілося займатися розробкою. Мабудь через те що коли я був досить малим, батько виписував такі журнали, як «Радио» та «Моделист-конструктор», а у старших класах трохи ходив до радіотехнічного гуртка. Але мати настояла на тому, що я досить тупенький для такої роботи, та все що можу — це крутити гайки на заводі.

Вивчився на професію, яка зовсім не цікавила, потім перевчився від підприємста на іншу, де треба будо головою працювати. Було складно та цікаво, бо мав нагоду бачити те, як закони фізики працюють з законами хімії.

Але все одно щось мулило в одному місці і після п‘яти років досвіду почав проситися до АСУ. Не взяли. Тому почав самотужки вчити адміністрування по книгам RedHat та FreeBSD, щоб піти десь влаштуватися адміністратором. План був такий: підготуватися та здати іспити на сертифікацію, щоб полегшити собі пошук роботи. Тоді у Київі були сертифікації від Oracle чи подібної компанії, вже не пам‘ятаю. Мабудь і досі є, не знаю.

Але щоб не пухнути з голоду та не заважати родичам треба було десь працювати. І не тільки працювати, а ще й досвід здобувати. Тому почав ходити по вакансіям «эникейщик» та через десяток невдалих спроб потрапив на співбесіду до знайомого мого двоюрідного брата. Туди мене теж не взяли, але порадили сходити на співбесіду в одну із маленьких компаній.

Без жодних надій пішов за вказаною адресою, пройшов досить дивну співбесіду, після якої запропонували вийти на роботу з наступного тижня. З першого ж робочого дня посадили клепати сайти-візитки, виходило дуже погано, платили менше $150 на місяць, але мені того було достатньо, щоб вчипитися в можливість стати тим, ким хотів ще у школі.

З того моменту пройшло вже більше шести років, перша половина яких була досить важкою, але повчальною. Змінив кілька разів напрямки, спробував кілька стартапів та отримав масу задоволення. Отримую і досі.

На цьому закінчую та хочу побажати всім отримувати задоволення від своєї роботи. Все одно яка робота, головне — щоб подобалося та платили достатньо.

«Моделист-конструктор» — у-уу-уууу!
Кораблики та танчики!
Читав ці журнали ще до того, як навчився власне читати.

Ахах, так само. Спочатку розглядав малюнки та схеми усілякої техніки, а потім вже почав читати.

Вдома ще була купа інших журналів: «Юный техник», «Наука и жизнь», «Левша», «Вокруг света» та інше. Але більш за все запам’яталися саме «Радио» та «Моделист-конструктор».

«Юный техник» — також був.
Але це в мене було вже пізніше та менше.

Коли зрозумів, що можна щось таке написати і ця штука зробить саме те, що я її попросив. Відчуття якоїсь неземної влади в юнацькому віці, розуміння відповідальності за те, що написав прийшло пізніше ;)
Коли дітям викладва трохи інформатику в минулому році, то зрозумів, що моя ностальгія нікому нафіг не потрібна, треба про це просто забути. Технології міняються і треба дивитися вперед, вчитися їх передбачати, а не нескінченно згадувати, як що було.
Гарним поштовхом були журнали, які виписував дядя телемайстер, який міг відремонтувати все, що завгодно, і потім батько подарував переводну книгу «Знакомтесь — компьютер» про AI і комп"ютерну графіку. І це 90 роки.

Я взагалі хотів бути хіміком, якщо що :)

Я також хотів бути хіміком.
Але вчасно зрозумів, що хімія — всьо.
Бо після падіння совка така кількість хіміків більше нікому не потрібна.
А от за компами — майбутнє.

В 26 годиков захотел, в 26 стал программировать, в 29 вышел на первые 5к /мес

вышел на первые 5к /мес

 У гривні? Чи це ви свій сон розповідаєте?

Всегда интересно было — выйти за 3 года на зп в 5к$ это что-то за гранью? Если работать 3 часа в день, а остальное смотреть ютубчик, то может и не выйдет, а если оставшееся время прокачиваться — более чем возможно. Объясни, в чем нереальность

Взагалі то я повірю, що з нуля за три роки в Україні програміст може і 5к баксів заробляти, але для цього треба мати або блати, або бути генієм.

Какие блаты? Кому нужен программист по блату — это не оператор пк в райадминистрации, что взял и его не заметно пусть сидит за копейки — тут конкуренция и я ни разу не слышал, чтоб кто-то был программистом, потому что чей-то родственник.
Что значит гением — тут открывать нового не надо — все готово — бери , разбирайся и работай — это ремесло, просто достаточно времени уделяй на самопрокачку, ещё много общайся с толковыми программистами и всегда принимай критику и советы — рост будет бешеный и все — это не сложно.
За это я и перешёл в программирование — что ты в равных условиях, просто конкурируй, развивайся и расти — есть все ресурсы — это проще, чем в реальном бизнесе , та ещё у нас в стране.

В пять годиков захотел, в 8 — стал программировать

В 1984 году (мне было 18) устроился на работу в главный вычислительный центр ЦСУ УССР (админ. здание на Эспланадной напротив ТЦ Гулливер), начал с должности оператора ЭВМ.
Это был большой ВЦ — целых 4 ЕС ЭВМ третьего поколения.
2 из них правда уже были слабоваты даже по теме временам (ЕС-1022 и ЕС-1033).
Зато было 2 «крутых» мэйнфрейма — ЕС-1045 и ЕС-1046.
Это была «любовь с первого взгляда» — я понял, чем хочу заниматься всю жизнь, как только переступил порог машинного зала.

Работал грузчиком в какой-то конторе, сейчас уже не помню в какой, собрал денежку малую на ПК, кризис был и я искал как бы подзаработать, случайно или нет, но попалась статья сделай сайт за 5 минут, я попробовал, вышла конечно ахинея, однако меня заинтересовала тема, и я три месяца учил основы HTML, CSS и JS. Тогда верстку только начали на дивах строить. В общем поучился я и решил найти себе работу, написал в несколько местных компаний, что я очень хочу работать , но почти ничего не могу. И как это не странно, мне ответили, пошел на собеседование, первое мое. Меня не спрашивали , почти , про тех знания, но взяли на испытательный срок. Отработал три месяца, получил немного знаний и первый проект в портфолио. Уволили. Так как реально знаний было очень много, а учить там некто не хотел.
После увольнений в тот же день состряпал резюме и уже через два дня вышел на новую работу.
Отработал там полтора года. Работал не очень хорошо, но меня терпели и учили, спасибо им за это. После этого был фриланс больше двух лет, потом компания AlfgaMega предложила мне офер , потом было обучение PHP, различных ЦМС, Laravel ну и все что связано с более глубоким пониманием программирования для веб. Дальше не интересно, дальше все как у всех.
Но желание стать программистом появилось не от того что мне хотелось, а потому что так сложилась жизненная ситуация.
В начале пути слышал много слов , и фраз которые могли бы меня остановить, но эта работа принесла мне как удовлетворение тем что я делаю, так и финансовую независимость. Спасибо тебе Программирование.

Дуже натхненним для мене був серіал «Bugs — электронные жучки», вийшов він у середині 90-их, і якраз у нас у школі по програмі була інформатика. Щоправда діло було у маленькому селі, у моєму класі вчилось всього 8 чоловік. Інформатику повинна була викладати вчителька математики, вона навіть курси підвищення кваліфікації проходила, але толку було рівно нуль. Їй важко було навіть включити самі комп’ютери, не те щоб там щось вчити по ним.

Жорсткі диски були на дискетах (здається 1.5 МВ), не знаю що за операційна система там була, але завантажувалась вона приблизно 10-15 хвилин. Жодного уроку інформатики так у нас і не було, на компах грали у різні ігри (пам’ятаю «ніндзі», «шахмати», і здається «гонки»).

В результаті, після закінчення школи ми не вміли навіть комп’ютер включити (за нас це робила вчителька). Математику викладала та ж сама вчителька, і з приблизно таким самим результатом. На усіх контрольних вона давала листочок із відповідями, сама виходила з класу, і ми це все діло просто списували, а оцінки вона малювала відповідно до успішності по іншим предметам.

Англійську не було кому викладати.

Після закінчення школи у 1997 році, хоча я дуже хотів поступити в КПІ і бути програмістом, але у мене не було підготовки по ключовим предметам: математика, інформатика, англійська. Знаючи це, план був — поступати спочатку на фізико-технічний факультет, а через рік-другий перевестись на ФІОТ. Перші два роки я не зміг поступити на бюджет, на третій рік — поступив (із конкурсом, здається, у 1.5 чоловіка на місце).

Почав вчитись, але сходу побачив, що абсолютно не тягну той рівень математики, який нам без розкачки почали викладати. Більша половина студентів, хто вчився в одній групі зі мною, були випускниками фізико-технічного ліцею. Викладачі практично зразу почали викладати таку «жесть», до якої я не знав з якого боку підступитись. Фактично вони ігнорували програму середньої школи і орієнтувались на рівень тих самих випускників фізико-технічного ліцею.

Не дотягнув навіть до перших екзаменів першого семестру, сам покинув навчання, бо бачив, що для мене не реально догнати ту програму, особливо враховуючи умови проживання в гуртожитку КПІ. За репетиторів навіть і не думав, бо грошей не вистачало навіть на проживання...

Повернувся у село, мучився там 5 років — до 2004 року, поки не вивчився на курсах «Оператор комп’ютерного набору» від служби зайнятості. Продав хату за тисячу баксів, поїхав сам зі своїми каструлями Київ покоряти.

Почав шукати роботу, де надавалось і житло в тому числі. Кинули пару раз на гроші ті конторки, хто продавав ксерокопії із телефонами підприємств, які вже давним-давно не мали вакансій... Але мені таки пощастило, за перший день зразу знайшов і орендував кімнату на Оболоні у одного дідка. На скільки пам’ятаю, курс тоді був 5 грн. за 1 бакс, і я платив 200-400 грн. за оренду кімнати, це при тому, що на моїй першій роботі мені платили 800 грн.

Після двох років проживання в Києві (2006 рік), третьою або четвертою роботою був колцентр Дельта Банку. Тоді ще не було колекторських компаній, але вже тоді ми фактично виконували роль колекторів, хоча робили це досить м’яко. Це був мій справді щасливий квиток, на третій місяць роботи став кращим оператором і отримав премію у тисячу баксів. Радощів не було меж...

Далі у мене теж були одні із кращих результатів серед операторів колцентра, але програмування мене приваблювало все більше. Якісь зачатки програмування були при написанні макросів в Excel + VBA for Application, а через два роки (у 2008 році) мене взяли в ІТ-відділ, і там вже були MS Access із MS SQL.

Далі мені вже значно простіше було шукати роботу. У Платінум Банку теж працював в ІТ-відділі, із зарплатою вже у 1.5 тис баксів. Не міг натішитись своєю роботою на вул. Амосова, 12: на вході у дуже сучасний комплекс були турнікети, що пропускають по карточкам, далі швидкісний ліфт на 18 поверх, зарплата капає на карту стабільно двічі на місяць із точністю до години... Що там казати — на той момент для мене то був космос!

У 2013 році, коли я вже нагуляв собі фінансовий жирок, вирішив спробувати себе у веб програмуванні, але без досвіду роботи у цій галузі мене ніхто не хотів брати на 1.5 тис. баксів (які я сходу просив), тим більше з нульовим рівнем англійської.

Ого скільки я зараз накатав... =) Корочше, далі вже було суцільне програмування спочатку на PHP, тоді на JavaScript, а десь із 2014 року вже і на TypeScript.

Видно через стільки років, що тоді та тисяча баксів справді була для тебе святом! Приємне викладання своєї їсторії.

Ого, от що значить бажання! Розуміючи це хочу дати найкращу освіту своїм дітям, це серйозний фундамент.

Дякую що поділився, молодець, не кожен зміг би так ризикнути і переїхати :) Успіхів! :)

1990 год, 10-й класс, нужно задумываться о профориентации. Будущее, своё и общественное, полностью в тумане (1990 год всё-таки): единственное, чего хотелось — заниматься приличной работой рядом с приличными людьми. Поступить на медицину, юриспруденцию и входящие в моду финансы было нереально, а с чисто инженерными специальностями уже тогда было всё понятно. Из доступного оставались большие машинные залы, люди в белых халатах и вызывающие трепет шкафы ЕС-1045 — их и выбрал. АЦПУ и PRIMUS, фортран и «// SYSIN DD *» выглядели лучшей из имевшихся альтернатив. Поэтому в 1991 был ФПМ с его 5-ю годами матана, Пролога и ассемблера S/360.

Естественно, к моменту выпуска ни залов, ни халатов, ни Пролога, ни S/360 не осталось в принципе, но деваться было уже некуда. Тем не менее, «вошёл» и остался в профессии, где нахожусь и поныне.

Я написал реферат на профориентации что хочу быть кочегаром и работать сутки через трое

www.youtube.com/watch?v=RjHzc_gnk0c

Виктор Робертович, не признали реинкарнированным-то... Конфуз вышел, простите великодушно!

я тогда не знал
нашел книжку какую-то и содрал

Когда курс гривны обвалился в три раза.

Мені здається, що в 90-х мало хто хотів стати програмістом.
Ніхто особливо не уявляв, що це таке, та й платили копійки, так що ніхто і не хвалився.
Та й що можна було робити в 90-е? 1C, макроси в Excel, Access, Clipper?

Та й що можна було робити в 90-е? 1C, макроси в Excel, Access, Clipper?

Вай нот? Я в 94м будучи студентом подрабатывал написанием бухгалтерского софта на Clipper, платили как по тем временам неплохо, особенно учитывая отсутсвие альтернатив.

1992 рік, 5 клас, ZX Spectrum 128,
моє свідоме рішення в 11 років.

Спочатку освоїв Бейсік, а у 8-9 класі вже шпарив на асемблері.

Під кінець 90-х вже писав програми на Дельфі.

ха
мой учитель бухал и его еще надо было выловить по притонам чтоб взять ключ от компьютерного класса
но тоже ему благодарен
царство небесное

Програмувати почав вивчати в 13, Pascal + C++, і вже тоді ніби як хотів працювати програмістом, але по-справжньому зрозумів, що я дійсно хочу, і усвідомив що буду, на першому курсі університету

В каком-то журнале в ранние 90-е в возрасте 11-12 лет увидел программируемый калькулятор мк-61, загорелся неимоверно. Мама купила. Начал ковырять его, благо примеров программ было достаточно в журналах того времени. Потом спектрум, потом ПК и пошло-поехало. Закончил вуз по специальности микроэлектроника, но после вуза понял, что хочу полностью посвятить себя профессии программиста. Так и вошкаюсь тут до сих пор. И ещё не исписался.

Знакомая история. Сам начинал с МК-61 в середине 90-х.
В детстве компьютера не было, зато был программируемый калькулятор, подшивка Науки и жизни и куча свободного времени. И первую программу для калькулятора я просто скопировал из журнала. Как щас помню — это была игра что-то вроде «мягкая посадка лунохода на Луну».

Привіт, колеги-дінозаври!
МК-56/ZX-Spectrum/286

благо примеров программ было достаточно в журналах того времени

Рубрика «Клуб электронных игр» в «Технике молодежи», где народ изучал ЕГГОГ третьего порядка и его использование для генерации текста из произвольных символов, было прямо введением во взлом и использование недокументированных возможностей компьютерных систем.

Еще в далеком детстве, в младших классах, когда нам задавали бесконечные примеры и задачи, я думал: «Ну зачем всё это делать руками, разве нельзя это автоматизировать?»
Спустя какое-то время узнал, что автоматизировать можно, ну и дальше пошло-поехало)

після чергового падіння гривні у 2014-2015. ні про що не жалкую. кайфую від програмування навіть більше, ніж від хімії, якою займався до цього.

Первую программу (Скрипт на Бейсике, который рисовал на экране светофор с переключением цветов с задержкой в цикле) я написал в 6 лет, так что, наверное, раньше 6 :) Повезло с родителями — мать была программистом, а отца сейчас бы назвали приходящим сисадмином.

В детстве, когда ковырялся со Спектрумом, писал на нём по книжке программки на бейсике, а затем даже и на ассемблере. Я тогда и понятия не имел (Украина середины 90-х), что программистом можно вот так взять и устроиться работать. Думал, что игры и программы пишутся какими-то неведомыми эльфами в какой-то далёкой америке. Просто нравилось ковыряться и изучать, как работает компьютер. В 12-13 лет уже отлично понимал принцип низкоуровневой работы компьютера, как программа на бейсике превращается в машинный код, что такое стек, регистры, как кодируются биты/байты, двоичная система, адресация памяти, прерывания вот это всё. Мог писать код напрямую на асме.
Честно говоря, я сейчас сам охереваю, как мне тогда, будучи 12-летним п*здюком, удалось в этом всём разобраться самому, не имея интернета, с помощью парочки книжек и экспериментирования.
В остальном был как все пацаны — бегал с дрыном по двору, орал и бил крапиву. Но когда приходил домой и включал спектрум — на меня как будто что-то находило и я полностью погружался в него, даже на учёбу забивал.

в 5 лет. Потом в школе пытался, а потом в институте. А дальше как то поломал мозги и нашел работу, пытался выйти с ай-ти и заняться купи продай, но к счастью я программист до костного мозга, всем мудрости, счастья и холодного в такой теплый день

Не хотів. Просто так вийшло, що програмування, точніше, написання коду, був суміжним скілом, який з часом ставав все більш та більш вагомим.
Та й зараз я всім кажу, що не програміст, а інженер.

Та й зараз я всім кажу, що не програміст, а інженер.

Вот это очень правильно. С точки зрения безопасности в первую очередь. С одной стороны, в глазах инертных широких масс еще жив архетип скромного советского инженера, в девяностых торгующего барахлом на рынке от безнадеги, с другой — уже успела установиться связь «программист-куча бабла».

Та нє, тут не в безпеці питання. Просто є стереотип, що програміст — то лише про клавіатуру та код. А інженер може і залізяки покрутити, і дроти прокласти та й взагалі роботи руками не цурається.

Никогда не хотел красноглазить — хотел заниматься биологией или химией, но сосать лапу сильно хуже, чем заниматься «любимым делом», — поэтому не хотел, но могу инженерить софт и мне это занятие не противно — вот и занимаюсь. А любимым делом займусь на ранней пенсии.

заниматься биологией или химией

какя чистота батча была?

Захотела стать программистом лет в 14-15. Но затем меня ждал облом — родители настояли на поступлении по другой профессии, так как «программирование не самый хороший выбор для девочки», лол. Отучилась на совершенно неинтересной мне специальности, дипломом можно было бы подтереться, если б он не был таким жестким и ламинированным (тут и жалею и не жалею — с одной стороны, потратила 5 лет в никуда, с другой — это были веселые и ненапряжные студенческие годы). Потом легко получилось «вайти-вайти», благо в те годы это было намного проще, ажиотажа еще не было, и брали с нулевыми знаниями.

В 11 років, скоріше в неповні 12 :-)
Це була зима 1997-1998, я був у сьомому класі, мені щойно вліпили трояк з інформатики за перше півріччя з дурної причини :-)
В нас був зібраний татом Спектрум, на якому я бавився, але знав про PRINT чи REM з незапам’ятних часів, як і те, що там у режимі коду вводиш «p» і отримуєш «PRINT». Ну тут і вийшло, що я не був готовий до ручного введення в школі, на «Корветах». Воно в мене не інтерпретувалася, підійшла інформатичка і сказала, що буде три за півріччя, добрий вечір.
Вдома мама особливо давила на той факт, що як можна так завалити інформатику, маючи вдома комп. Це мене дуже-дуже зачепило, я взявся читати все, що було в нас з цієї теми, почав той самий Бейсік учити «пооператорно» і мене дуже швидко затягнуло. Після тритижневих того року зимових канікул я вже був у тієї самої інформатички улюбленим учнем...
Можна сказати, що я потрапив туди випадково. Чужий серед своїх, гуманітарій і любитель історії в сім’ї, де навіть один з дідів був інженером (а інший бухгалтером, що теж математика), я не був фанатом точних наук, а сподобалося мені те, що можна творити те, чого не було, що робиться це відносно просто, на відміну від різного роду майстрування. Таким чином, я «повернувся в сім’ю», і то вже історія з іншими гуманітарними науками залишилися просто хоббі...

Так щоб цим займатись на професійній основі, а не задля хоббі десь у 99-му році, коли на виставці для абітурієнтів в універі побачив демонстрацію Silicon Graphics ( машина на той час із феноменальною графікою і дорожча за квартиру) . А першу програму ми писали (скоріше пере набирали з методички) на BASIC у трех за одним стареньким Істра-1030 із чорно-білим монітором, під час занять у кружку. Коли побачили на екрані морду робота — стрибали від радощів до стелі. А в загалі робота із комп’ютером вважалась якоюсь магією. Нормальный PS із Pentium тоді коштував як автомобіль, а вже років через 5 його могли купити собі багато хто.

Начало 90х, 10 или 11 класс средней школы, компьютерные курсы в Одесском Политехе, кто быстро сделал задачки на Turbo Pascal могли всё оставшееся время резаться в Budokan. — Это предопределило мой выбор професии. :)

а я никогда не хотел быть программистом, и сейчас не хочу
так сложылас жызнь

Ну так ви і не стали програмістом, чого переживати?

Підписатись на коментарі