Фінансовий, кар’єрний та життєвий глухі кути. Як знайти вихід

Мене звати Коля Кожухаренко, я маю понад п’ять років досвіду роботи в IT: працював програмістом, проєктним/продуктовим менеджером.

Зараз більшість часу присвячую консультуванню у форматі короткотермінової психотерапії та менторства. Проаналізувавши запити, з якими звертаються люди, помітив, що найчастіше вони зводяться до трьох питань:

  1. Фінансовий глухий кут. Коли хочеться більше грошей, щоб відчувати фінансову свободу, та більше безпеки в довготривалій перспективі. І цього зараз немає.
  2. Кар’єрний глухий кут. Коли хочеться більше цікавих задач та викликів у роботі. І цього зараз немає.
  3. Життєвий глухий кут. Коли хочеться більше сенсу або ж задоволення від життя. Іншими словами — відчувати, що внутрішня дитина кайфує, або розуміти, навіщо я це роблю. І цього зараз немає.

З глухими кутами стикався і ще не раз зіткнеться кожен. Це неминуче, бо кризи такого формату — частина розвитку живого організму. Пропоную розібратися детальніше з кожним глухим кутом, щоб коли це трапиться — бути озброєним(ою) і швидше з нього вийти.

Фінансовий глухий кут

Спершу поясню поняття:

Термін «скляна стеля» в теорії гендерних досліджень був введений на початку 1980-х років для опису невидимого і формально не позначеного бар’єра («стелі» в кар’єрі), що обмежує просування жінок і не пов’язаний з їхніми професійними якостями. Згодом термін поширили і на інші соціальні групи (національні меншини, сексуальні меншини тощо). © Wikipedia

І лише на пострадянському просторі цей термін прирівнюють до зарплатної стелі. Перепона справді невидима, бо є якась межа, більше якої роботодавці не готові платити, незважаючи на кількість знань та досвіду.

Які є варіанти збільшення прибутку?

  • Перехід в консалтинг з рейтами 100$/h+. Як? Прокачувати портфоліо на фріланс-біржах, виступати на конференціях, публікувати книги, створити youtube-канал. Головні фактори успіху: прокачаний особистий бренд у вузькій темі.
  • Підприємництво, створення власних продуктів. У цьому разі стеля буде визначатися лише бар’єрами в голові, бажанням багато працювати та примхами долі. Допоможе, якщо опинитися у правильному місці у правильний час.
  • Стати force multiplier в компанії, тобто людиною, яка мультиплікує доходи і має велику цінність.

Як на мене, ІТ — це такий самий бізнес, як і кіоск із шаурмою, і тут також йде мова про обмін цінностями: що пропонує працівник зі свого боку, і що пропонує компанія зі свого. Щоб заробляти від $5000 в наймі, потрібно мати якомога більше з наступних навичок:

  • Hard skills: унікальні технічні навички, яких мало на ринку, але на які існує високий попит. І не важливо, чи ви працюєте програмістом, чи продуктовим менеджером, чи аналітиком.
  • Soft skills: уміння вести за собою, навчати і розвивати інших, вдало жартувати і розповідати історії, стресостійкість, відповідальність, чуйність.

Мені технічний досвід було отримати легше, ніж м’які навички. Я навчився кодити до рівня Strong Junior за 6-7 місяців по 8-10 годин на день. Плюс 2-3 роки — і я вже знав найпоширеніші технології. А от розуміти групову динаміку, дослухатися до людей та доносити свої ідеї — на це пішло понад 3-4 роки, і сам навчальний шлях описати складно.

Все це потребує багато праці. Крім того, можливо, варто розглянути цей варіант:

Забити та жити спокійно, працюючи в комфортному для вас режимі. Всіх грошей не заробиш, а нерви побережеш © Natalia Riabokon, Software Engineer

Важливе зауваження: фінансовий глухий кут може бути об’єктивною проблемою, а може бути «проблемою в процесорі».

Об’єктивна проблема — це коли хочеться покращити рівень свого життя: мати більше грошей для кращого житла, харчів, лікарів, психотерапевтів, кращий садочок для дітей, більш комфортні подорожі. До речі, рівень якості життя, та чи проблема об’єктивна, можна перевірити за допомогою вивіреного опитувальника Всесвітньої організації здоров’я (5-10хв).

«Проблема в процесорі» — це коли є:

  • Збій в системі зворотного зв’язку «досяг — отримав задоволення». Тобто гроші заробив — а задоволення не отримав, і тоді з’являється думка «ну, напевно, мало заробив», що не відповідає дійсності (когнітивне упередження). І тоді, скільки б грошей не заробив — все мало.

Мовою позитивної психотерапії — це ситуація, коли навичка «життєпомірність» перебуває в зародку: хочеться все більше і більше, і як тільки досягаєш нової цілі, відразу з’являється ще одне «хочу», не менш велике та грандіозне. Іван Кирилов, лікар-психотерапевт і кандидат медичних наук, у книзі «Стрес-серфінг» називає цей ефект «синдромом гімалайських вершин».

  • Збій в роботі мигдалеподібного тіла, що відповідає за безпеку, якщо говорити мовою нейронаук. Через збій з’являється надмірна тривожність, постійні переживання про здоров’я, думки про те, що трапиться криза чи війна, що гроші колись закінчаться. Ризик цього є, але статистика каже, що людство ще ніколи так безпечно і заможно не жило.

Що робити?

Шукати додаткові джерела доходів, можливо навіть звернутися до фінансового консультанта. Зменшувати свою фінансову тривожність, розвивати навичку «життєпомірність». Розрізняти голос Его (зазвичай хоче багато і ніколи не наїдається) та голос Self (а чого мені справді хочеться?). Дуже добре допомагає психотерапія.

Кар’єрний глухий кут

Залежно від того, які навички є, на які є попит на поточному місці роботи, можна виділити чотири квадранти:

Давайте розглянемо кожен квадрант по черзі.

Квадрант 1. Вмію {Х}, затребувані {Х,Y}.

Це якраз та точка, де є місце для розвитку, бо роль в компанії вимагає постійно щось вивчати. Змінна {Y} постійно змінюється. Важливо лише, щоб {Y} цікавила спеціаліста, бо в іншому разі це прямий шлях до глухого кута.

Що робити?

Насолоджуватися роботою і викликами, які вона ставить перед вами. Вчитися.

Квадрант 2. Вмію {Х,Y}, затребувані {Х,Y}.

Це ризикована зона, бо якщо не знайдеться навички, яку захочеться розвивати, то може статися глухий кут. Задачі стають однотипними, а робота перетворилася в рутину.

Я б так не жив.

Що робити?

  • Гарний варіант — вчити щось нове, робити пет-проєкти тощо. Ризик: розвинути навичку, яка в компанії не затребувана, і тоді доведеться звільнятися, бо «а для чого я тоді це вчив, якщо не можу використати?».
  • Кращий варіант — робити щось нове, що потрібне на цій роботі. Перший крок — поспілкуватися з керівником на цю тему.

Квадрант 3. Вмію {Х,Y}, а затребувані {Х}.

Це якраз варіант, коли «дорозвивався»: на роботі немає куди застосовувати те, що вивчив на роботі чи за її межами. І це прикро, з цієї зони варто тікати.

Може бути ще гірший варіант — «влаштувався не туди». Таких спеціалістів називають overqualified.

Що робити?

  • Спробувати знайти місце в роботі, де можна застосувати навички, що простоюють. Це може бути зміна ролі, чи підвищення, або ж піти в суміжні напрямки.
  • Змінити роботу, поки не пізно. Бо фрустрація буде накопичуватися, і робота з кожним днем буде подобатися все менше і менше.

Квадрант 4. Вмію {Х,Y} Затребувані {Х,Z}.

Це подвійна проблема:

  • Поточна робота вимагає від спеціаліста отримувати нові знання {Z}, і це потребує зусиль.
  • У спеціаліста вже є навички {Y}, які хочеться застосовувати.

Що робити?

Найлегший вихід із ситуації — змінити роботу.

Кар’єрний глухий кут може бути:

Малим. Зазвичай стосується якоїсь мінорної навички, що можна отримати за тиждень-місяць: купуєш курс чи відкриваєш туторіал, вчиш і застосовуєш.

До прикладу: якщо я розробник, але вклався у вивчення SCRUM-у, то можу запропонувати команді проводити дейлі. Якщо ж вивчив нову технологію — запропонувати її застосувати в проєкті. Оскільки можуть і відмовити, то краще заздалегідь узгоджувати те, що збираєшся вивчати, з тим, що реально можна застосувати в проєкті.

Великим. Це стосується навички, через яку людина себе професійно ідентифікує. Наприклад: Java-розробник, SCRUM-майстер. Якщо фронтенд-розробник хоче стати Node.js-розробником, а project manager — перейти в product management, то за місяць навичку не отримаєш, доведеться і в зарплаті просісти, і новій спільноті\роботодавцю доводити свою професійну придатність.

Великий глухий кут з’являється тоді, коли вже тягне в нову ідентичність, бо в старій затісно, але мозок за неї вчепився і відпускати не хоче. Бо йому так безпечно і звично.

Поради щодо виходу з кар’єрного глухого кута

  1. Проведіть ретельний аналіз. Перед тим, як виносити вирок у стилі «у мене кар’єрний глухий кут, треба змінювати роботу», важливо визначити, що конкретно з нинішніх обов’язків вас радує, а що — навпаки, пригнічує. Бо якщо не розібратися, можна звільнитися і знайти себе в тій же точці через рік. На це варто виокремити щонайменше декілька тижнів: спостерігати за собою і виписувати свої бажання і фрустрації в два окремих списки: перший — що не подобається, і «я так точно більше не хочу»; другий — що подобається, хочу спробувати.
  2. Змініть масштаб. Перейдіть з великої корпорації в стартап, з аутсорсу — в продукт чи навпаки. Технології не зміняться, але атмосфера буде зовсім іншою, зможете багато чому новому навчитися. Можливо, це вам не підійде, і тепер ви це зрозумієте, це також рух вперед. Буває так, що змінити хоча б щось краще, ніж залишатися в бездіяльності.
  3. Без різких рухів. Можна спробувати попрацювати над чимось новим паралельно, але шукайте щось реально нове. Гарний варіант — це поговорити з тими, хто вже має такий досвід\посаду, порадитися з друзями чи знайти собі ментора.
  4. Від чи до? Буває що на роботі є якась ситуація чи конфлікт, від якого хочеться втекти. І проблема зовсім не в технологіях чи обов’язках, а у стосунках з людьми. Якщо від цього тікати, то легко через рік опинитися знову в такій самій ситуації. Тому я дуже рекомендую працювати над навичками комунікації та вирішення конфліктів з психологом\психотерапевтом\коучем\медіатором тощо.
  5. Знайдіть собі ментора\кар’єрного коуча. Я за те, щоб люди користувалися такими послугами в Україні так, як це роблять вже десятки років на заході, бо це економить купу часу та нервів, що в результаті покращує задоволеність життям. Але майте на увазі, я тут упереджений, бо сам консультую у форматі менторства/кар’єрного коучингу.
  6. Пригадайте минулий позитивний досвід. Найімовірніше, ви вже колись змінювали ідентичність, з школяра в студенти, зі студента в спеціаліста. Ви ж якось цю професійну ідентичність отримали, колись її не було. Пригадайте, як ви додали труднощі? Чи подолали, як це було? Чи витримали, не розвалилися на частинки дорогою? Чи подобається вам результат? Дослідження кажуть, що звернення до минулого позитивного досвіду зменшує рівень стресу тут і зараз та покращує настрій.

Якщо з фінансами все ок, на роботі є виклики, і є куди розвиватися — але відчуття, що «щось не так», не покидає — можливо, це життєвий глухий кут.

Життєвий глухий кут

Життєвий глухий кут найчастіше виникає у людей, які почуваються безпечно в плані фінансів і побудували кар’єру. Але все-одно «щось не так». Є два кути, під якими можна поглянути на це питання:

1. Через призму балансної моделі.

Носсрат Пезешкіан, німецький професор, психіатр та психотерапевт, котрий заснував позитивну крос-культурну психотерапію, придумав геніально просту модель, в якій є 4 сфери. Лише одна з них — це робота.

І життєва криза, зазвичай, стосується іншої сфери, чи навіть декількох.

Наприклад:

  • Це можуть бути стосунки, у яких є проблеми, і вже давно.
  • Або сфера емоцій, коли з прагматичної точки зору все влаштовано добре, але мало речей, яких справді хочеться, і мало позитивних переживань.

Згідно з моїм досвідом, це дві найпоширеніші проблеми, з якими стикаються IT-спеціалісти.

Що робити?

Визначити, якій зі сфер не вистачає уваги на даному етапі життя.

2. Через призму потреб.

«Скляна стеля» — це ніби є лише одна поверхня, яку потрібно посунути чи пробити. Оскільки життя багатогранне, то й фігура може мати нескінченну кількість граней, і деякі з них унікальні, є лише в одному екземплярі.

Кожна грань — це потреба, яку задовільняємо. І якщо потребу не задоволено — це неприємно, якщо багато потреб незадоволено — це глухий кут.

Приклади потреб:

  • Вищий соціальний статус. Тобто посідати певне місце в соціальній ієрархії.
  • Спонтанність. Коли в житті все визначено і заплановано — ця потреба може з’являтися, іноді варто додати хаосу.
  • Актуалізовувати потенціал. Це коли є відчуття, що здатен на більше, але не можеш реалізуватися.

Спробував майже всі варіанти [збільшення заробітку], після однієї скляної стелі — інша скляна стеля, лише товстіша, і так без кінця... Особисто для себе зробив висновок — у кожного свій шлях, і краще слідувати за своїми цілями\бажаннями зі своїм темпом, а не за тим, що нав’язує суспільна думка © Anatoliy Chernysh, Lead Java Developer

Що робити?

  1. Виділіть 10 хвилин, відкрийте повний список потреб, і випишіть ті, які зараз незадоволені.
  2. Знайдіть собі психотерапевта (ось гайд, як обрати гарного) і попрацюйте з ним над цією темою. Це буде швидше.

Висновок

Ми розглянули три глухих кути: фінансовий, кар’єрний та життєвий.

Перше — варто їх розрізняти, і не зводити все до фінансового чи кар’єрного.

Друге — за життя вони трапляться не раз, а багато разів, і це неминуче.

Якщо стикалися з такими глухими кутами, то опишіть в коментарях свій особистий досвід: як проходили, що допомогло, а що — ні.

👍НравитсяПонравилось18
В избранноеВ избранном9
LinkedIn

Лучшие комментарии пропустить

А всі вже напевне і забули про Юру Паламручка. Ньюфаги не знают, олдфаги не помнят.
Здається в нас нова інкарнація, але цього разу орієнтована не на навколографоманський клікбейт, а на наповнення власних кишень за рахунок багатих програмістів яким легко можна навішати локшини на вуха. LTW тут дуже високий, стригти лоха клієнта можна роками, он бот-бота стрижуть вже 4ий рік поспіль а той і радий :)

Допустимые теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Допустимые теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Шукати додаткові джерела доходів,.

Так

можливо навіть звернутися до фінансового консультанта.

Нє

Купуйте тушонку поки є за шо.
Стратегічний запас.
Зберігається 30 років.
Краще ніж собачий корм .
Особливо беззубим в старості

Психолог, у мене життєвий глухий кут: гастроентеролог заборонив їсти сири (поки що на 3 тижні). Життя втратило сенс. Підкажи, що робити.

Безкоштовної поради не дам: думаю, що ти взмозі оплатити консультацію.

Інструкцію як записатися шукай на сайті. З радістю допоможу.

В чем проблема то, больше останется однушку у метро.

купуйте сири з цвіллю, потім з"їсте, а вони стануть ще більш ліпші (більше цвілі)

Як на мене, ІТ — це такий самий бізнес, як і кіоск із шаурмою

Простіше я б сказав 😅

Стаття сподобалась, а на скептичні коментарі просто не звертайте уваги. Їх засилля як раз вказує на масштаб проблем, з якими в т.ч. і вам доведеться працювати.

На жаль не всі розуміють що суспільство не може розвиватись однобоко, тільки внаслідок розвитку програмістів. Також паралельно потрібен розвиток і в інших сферах: політиці, менеджменті, медицині, ...

Дякую за коментар. Ви дуже влучно помітили що це лише свідчить на масштаб проблеми. Якби тема психології\психотерапії не хвилювала б, то й не реагували б так. Психологія — це поле емоцій, а саме їх часто IT-спеціалісти уникають, навіть вибором професії.І це додає мені натхнення продовжувати займатися тим, чим займаюся. Більше про це писав в одному та другому коментарях нижче.

Фінансовий глухий кут. Коли хочеться більше грошей, щоб відчувати фінансову свободу, та більше безпеки в довготривалій перспективі. І цього зараз немає.
Кар’єрний глухий кут. Коли хочеться більше цікавих задач та викликів у роботі. І цього зараз немає.
Життєвий глухий кут. Коли хочеться більше сенсу або ж задоволення від життя. Іншими словами — відчувати, що внутрішня дитина кайфує, або розуміти, навіщо я це роблю. І цього зараз немає.

Это ещё не тупик.
Тупик — это когда не просто попал в ситуацию, а даже близко не представляешь, какой из неё возможный выход.
И то в карьере тупик — он издалека, при ближайшем рассмотрении — это хождение по кругу.

тут тобі грошей не дадуть ;)

Для мене фінанси для мене не є основним пріоритетом у житті, а в темі mental health мене більше мотивує сенс та цікавість. Можеш таке уявити? :)

Про досвід: маю 400+ годин практики,
* я добре розуміюся на організаційних процесах у компаніях, особливо в IT,

Автор, ти ні в чому добре НЕ розумієшся. Таких як ти я називаю «вічними джунами» і їх треба гнати з ІТ і не тільки.

Гуманітарій, вивчився на юриста(100% на платному).
Вчився погано бо в іншому випадку працював б юристом, вони добре заробляють.
Пішов в ІТ через гроші, вкотився як ФЕ дев, за рік доріс до джуна. Вимоги до тебе почали рости і тоді ти (як справжній «вічний джун») почав вчити бекенд замість того щоб стати норм мідом чи перейти на +1000 в сусідню фірму.
За ще один рік став фул-стек джун. Так як контора дно (на то вона і перша робота), то через два роки ти вже найдосвіченніший дев на проекті.
Замість того щоб дати норм гроші контора дає тобі тайт Ліда. Інші контори беруть хіба на джуна (з тою самою зп).
Попрацювавши 4 місяці лідом (джун-лід) ти зрозумів що то напряжно, почав жалітись конторі і тебе назвали проджект менеджером. Мрія вайтішника збулась.
Та через 4 місяці ти зрозумів що і менеджером напряжно, тут теж треба працювати (хоч вже і нема ненависного кодінгу).
В конторі тайтли закінчились, та і достав ти вже всіх тому ти свалюєш на іншу контору, ні девом ні менеджером тебе не беруть, і ти свалюш на джуна продукт-менеджера.
З трудом пропрацювавши рік, вигорівши ти свалюєш з ІТ бо воно не йде.

Тобто на одній позиції ти більше року не працював (та і то інтерном/джуном кодером). Тому я думаю що ти не розумієш що таке «розбиратись в чомусь» в принципі, пофіг чи то ІТ, юриспруденція чи психологія.

Доріс до вершини Даннінг -Крюгера і свалив на іншу спеціальність. І так постійно, дев, лід, РМ, РО, зараз психолог.
І якщо баги за тебе могли фіксати колеги, то тут йдеться про здоров’я.

П.С.
Стаття в тебе поверхова і такого в інеті куча.
Це форум а не рекламна площадка, хочеш щоб таких коментів не було — то пости щось корисне зі свого досвіду а не переказ статі чи книжки.

Ви поширюєте неправду про мене. А брехунів треба ганти в шию з форуму.

Ось як було насправді:

Я навчався на юриста, на бюджетні, закінчив університет на відміно, а вже з четвертого курсу працював у приватні юридичні фірмі: займався цивільними судовими справами та земельними питаннями. Це було досягненням, одиниці студентів мали профільну роботу, тим паче ще під час навчання.

Вирішив піти з юриспруденції, бо вигорів як тільки почав працювати full time. Робота мені не подобалася.
1) ВУЗ і спеціальність не були моїми виборомм: це була ідея сім’ї, що я маю «піти стопами батька» що був прокурором. Він пішов з життя дуже рано, а я «маю продовжити його справу».
2) робота почала протирічити моїм цінностям: корупція і бюрократія в судах цвітуть і пахнуть. Останнью краплею була судова справа, яку ми програли через хабарі з боку відповідача. Через це бізнес клієнта збанкрутів і майже сотня людей втратила роботу.

Пригадуй момент, як я вийшов з Верховного суду Україні після розгляду справи, зиркнув на сіре Київське небо і мовчки промовив: «Та ї?сь воно все конем. Я так більше не хочу».

Я вирішив піти. Пробував влаштуватися в громадський сектор, бо цим 2 роки займався коли був студентом, і це мені дуже подобалося. Але не склалося.

Обрав програмування з 3х причин:
1) мій кузен працював програмістом. До речі, це був єдиний програміст якого я знав. Він був самоучкою, тож я мав праклад того, що це реально вивчитися самому. А ще він багато подорожував, виглядав для мене дуже незалежним та самостійним — і хотів бути на нього схожим. І це основна причина
2) програмування — це один з двох факультативних занять які я відвідував за власним вибором ще в школі. Я знаходив на той кружо час, попри те, що потрібно було ходити ще до пів десятка інших репетиторів.
3) гроші. Кузен сказав, що за роки два я зможу заробляти 1к$. Сума була не космос в порівнянні ніж я заробляв юристом — 4500-5000 грн (350-400$, тоді курс був іншим), але завжди приємно заробляти більше грошейнят :) Певний, що за рік-два і юристом я стільки ж заробляв, якби не черговий стрибок курсу.

Я ввійшов в IT ще до того, як це стало мейнстрімом.

Пригадуй, одного дня, сиджу я сижу за столом в напівтемній кімнаті, вривається кузен.
— Що робиш?
— Вчу Python
— JS в тренді буде, вчи краще його
— Ок

А так я обрав мову програмування :D

Перша фул тайм робота була в Krusche & Company і платили мені там гарні гроші. Дали job offer за яким за пів року ЗП я мав 1000€, через 3 роки ЗП була вища ніж платили по ринку Senior FE dev і ніж показував DOU віджет. Зауважу: я лише один раз ініціював перегляд. Як так? Я працював і вчився по 10-12 годин на день, якісно робив задачі, приносив багато користі бізнесу. Компанія хоч і невелика (до 100 спеціалістів), але проекти цікаві та складні, гарна атмосфера, маленька текучка, керівництво цінує спеціалістів. Мені дуже пощастило туди потрапити і працювати з тими людьми. Щиро рекомендую.

В якийсь момент на фронті стало нудно: я знав майже всі cutting edge технології та підходи, що були на той момент, відмінно володів React/Angular, а вчити Ember/Vue не бачив сенсу. То ж пішов вчити бек — node.js, БД, пробував себе в інших мовах програмування, але побачив що це «ті ж яйця лише в профіль» і призупинив той процес.

Почав цікавитися бізнесом, стартапами, пробував щось робити: неуспішно, але отримав досвід. Після пішов на позицію Product manager, middle+. Там рік попрацював, вигорів. На це наклалися складнощі з сенсами (гарна ЗП, а нічого не хочеться, щастя немає) та стосунками. Звільнився, благо що була гарна фінансова подушка безпеки. Пощастило потрапити в психотерапію, зацікавився, почав вчитися, в першу чрегу щоб краще в собі розібратися. Почав консультувати. Сподобалося. Зауважу, що тут мені в черговий раз пощастило з крутими вчителями, напрямком та колегами. Але це вже окрема історія, якщо цікаво — запитуйте, розкажу.

Я гарно розбираюся в тому, що я роблю. В чому не розбираюся — я про це відверто кажу. Я ще той перфекціоніст. Та працелюб :)
Певний час у мене були великі сумнівати в тому, чи я гарний спеціаліст, але як познайомився з тим трешом, що відбувається на ринку психологів\психтерапевтів\коучів, то зрозумів, що я ах94ний спеціаліст. При тому постійно вчуся, щоб не потрапити в обійми до Дааннінга-Крюґера

Зверніть увагу, в статті більше 10 лайків та декілька вдячних коментарів. То ж стаття поверхнева саме для вас. Я дійсно хочу писати якісний контент, що буде корисний спільноті DOU. Ви в цьому зацікавлені? Якщо так, то дайте якісний зворотній зв’язок: що в статті сподобалося? Що конкретно не сподобалося? Не вистачило мого власного досвіду, я вірно зрозумів? Які статті вважаєте взірцями по цій чи суміжних темах? Які питання в цій темі тебе хвилюють?

В якийсь момент на фронті стало нудно: я знав майже всі cutting edge технології та підходи, що були на той момент, відмінно володів React/Angular

І це все після року роботи?) З гуманітарним беграундом?)) Від сіньорів (навіть українських) вимагають 3+ роки досвіду не просто так.

Якщо так, то дайте якісний зворотній зв’язок: що в статті сподобалося? Що конкретно не сподобалося? Не вистачило мого власного досвіду, я вірно зрозумів?

Твоя стаття — це переказ книжки чи статті.
Треба щоб була проблеми і вирішення, не гіпотетичні а реальні, порівняння до і після.

Ну і головне, ти здібна людина але замість того щоб стати професіоналом ти стрибаєш кожні 1-2 роки в іншу спеціальність не доростаючи до спеціаліста. Ти ж сам пишеш що вигоряєш кожні рік-два, пофіг від професії)
Чому ось ці всі тренінги, терапії, сакральні знання не дозволили тобі вернутись в ІТ на парт-тайм чи працювати адвокатом?
Тоді були б і гроші і час допомагати людям як психолог.
Адвокатом ти б міг захищати людей від мажорів, судитись з незаконними забудовами і кучу всього іншого, якщо ти справді хочеш допомагати людям (і це було б набагато корисніше ніж самоучка психолог).

Якщо ти сам не зміг «вилікуватись» від вигоряння то як ти можеш лікувати інших?

Скорочу:

— Чим тобі не сподобалась стаття
— Тим що ти лох

Повторюся: хочете щоб статті ставали якіснішими — то давайте якісний зворотний зв`язок, а не відпусейтеся одним абстрактним реченням. Або ж просто проходьте повз, бо я все більше починаю вірити в свою гіпотезу, що ваша основна мета — знецінити мою роботу та мене, як спеціаліста.

Я в IT з 2014, до сіньора доріс якраз за ~3 роки.
Гроші маю, не переживайте за мене так :)
В психології вже майже 3 роки.
Я не лише хочу допомагати людям, я це вже успішно роблю. І ця діяльність для мене далеко не про гроші.
Вигорав серйозно лише 1 раз. Відновився і зараз живу ах*?нно насичене, різноманітне і цікаве життя.

Або ж просто проходьте повз

Так може ти теж пройдеш повз форум айтішників?
Пиши на форумі військових, там ж більша потреба)
Чи тато-прокурор перестав гроші на пиво давати?)))

Я пишу тут, бо маю право: маю айтішний бекграунд, айтішних клієнтів, час від часу програмую, маю айтішні проекти на який заробляю гроші.

Тут місце для конструктивних дискусій, а не для тролингу. Прощавай.

Дуже багато негативних коментарів, тому що люди скептично ставляться до швидкого успіху.
Я теж спочатку був скептично налаштований, але судити когось зі статті на доу — непрофесійно.
Щоб підтвердити свої слова і розвіяти сумніви, можете залишити посилання на свій github/gitlab.
Мені здається це чи не єдиний спосіб з’ясувати в який мірі є правдою те, що ви пишете про своє професійне життя.

Сенсу казати неправду у мене немає, це ризиковано в довгостроковій перспективі, а я в публічному просторі надовго і буду з’являтися все частіше.

Лінка на github у мене в профілі DOU завжди була і є. Ще є банківські виписки: гарні гроші просто так не платять 🙂
Я сам дивуюся, чому люди так скептично ставляться до стрімкої кар’єри, для мене все логічно: мені подобалося те що я робив, я працював по 10-12 годин на день майже без вихідних, пощастило потрапити в компанію де цінували і були проекти на яких можна було зростати.

І логічно, що за те все була велика розплата: проблеми зі здоров’ям та в інших сферах життя. Вгадайте з трьох разів в яких саме))

Дякую за відповідь, так, треба було спочатку подивитись до профілю
Особисто мені також неподобається рівень негативу

Можливо, якщо б ви не згадували що ви у минулому програмували то його було б не так багато.
Логіка коментуючих приблизно така: «Микола каже що за 3-4 років досяг стелі в програмуванні, за моїм досвідом це неможливо, отже він каже неправду. Цю думку проектую на його психотерапевтичну діяльність — скоріш за все теж дилетант.»

Зі свого боку фраза:

В якийсь момент на фронті стало нудно: я знав майже всі cutting edge технології та підходи,

це момент коли я закотив очі.
Колись давно я також вважав, що знаю все про фронтенд. Потім перейшов на проект над яким працювали дійсно професіонали і зрозумів що «я знаю те, що я нічого не знаю».

Я з вами особисто не знайомий тому суджу по собі: якщо б мені потрібен був ментор або життєва порада, то скоріш за все я б до вас не звернувся, через те що ваш підхід до професії мені здається поверхневим. Можливо це не так, але я суджу по собі і своєму оточенню

Дякую за розгорнутий зворотній зв’язок. Особливо ціную, що він написаний в такому стилі.

Можливо ви праві, використовувати фразу «досягнути стелі» було недоречно. У фронтенді було ще куди рости: наприклад, в питання перформансу на високонавантажених системах, або ж почати контрибютити в open-source проекти. Там є в чому розбиратися. Але фінансова стеля точно була, +500 були вже несуттєвими :)

Я не затримався в технарях, бо хотів більше впливати на продукт, мене цікавила бізнес-сторона. Думав перейти в продуктову компанію технарем, навіть отримав офер від HELSI (медична інформаційна система, укр. продукт, що відповідало моїм цінностям), але в останній момент відмовився на користь шляху в менеджери.

Так, я змінив багато спеціальностей, але я вірю, що до 30-ти років так і має бути — спробувати себе в різному, щоб було з чого обирати. Я ще не розказував, що попрацював в McDonalds, на рівні стронг джуна можу зробити UX\UI аплікухи, засетапити аналітику для проекту, налаштувати таргетингову рекламу, зробити SEO (тут навіть на мідла потягну), зробити фотосесію. Я це все спробував, але претендую на знання експерта.

Установка «відразу обрати професію раз і на все життя» ніяк не допомагає знайти, що буде по душі, для усвідомленого вибору варто спробувати себе в різному. І теорія тут не допоможе, лише особистий досвід.

Я і спробував. І зрозумів, що мене більше цікавлять стосунки між людьми, психіка та несвідоме. Мені цікаво розбиратися з питаннями, як покращити якість життя, кар’єру, стосунки не за допомогою матеріальних речей. Окремо цікавить тема зв’язку фізичного здоров’я та психіки.

І ще я помітив, що більшість «вузьких місць» в командах\продуктах\бізнесах — на раівні культури, когніцій та емоцій, аж ніяк не в технологіях чи підходах, і краще фіксити те що лежить в корені, ніж працювати лише з симптоматикою.

Власна психотерапія допомогла мені значно покращити якість мого життя, тому я дуже ціную цю професію.

Я прихильник того, щоб людина займається чимось одним і зробила це добре. Спеціалізація. На найближчі 10 років я для себе визначив що хочу бути на стику психології та бізнесу\менеджменту. Я в цьому надовго.

Я не вірю що психотерапія\коучинг потрібна всім, я не вірю що є якийсь «найкращий» метод психотерапії, я вірю в те, що для кожної задачі є свої інструменти.

Я далеко ще не гуру й добре бачу свої сильні та слабкі місця. По коментарях помітив, що IT спеціалісти часто шукають людину з ахк*73ними бумажками і 10 роками досвіду, яких у мене немає. Якби я почекав ще 5 років поки завершу всі свої навчальні програми, отримаю сертифікати європейського зразка + профільну вищу освіту — то мій зовнішній профіль виглядав би більш солідно: я міг би показати круті папірці і аж 8 років досвіду. Але чи це зробило б мене кращим професіоналом? Навряд.

Я вирішив не чекати і пішов у практику, й це дало результати: мій рівень зростає з кожним днем. Є клієнти, є супервізії (це коли я приношу кейси клієнта до більш досвідчених спеціалістів), є інтервізії, є регулярне навчання. Навіть з цих статтей, що зібрали купу хейту, я отримав трьох клієнтів, що зробило мене ще кращим спеціалістом. Мінус такого підходу — складніше знаходити нових клієнтів.

Вузьке місце у мене зараз — це позиціонування і просування. З якістю послуг все ОК.

Дякую ще раз вам за зворотний зв’язок це, та й усім хто тут ставили питання — завдяки вам я краще розумію очікування потенційних клієнтів і як мене сприймають. І це робить мене кращим спеціалістом.

> Але фінансова стеля точно була, +500 були вже несуттєвими :)

Тобто, я правильно розумію, що основна мотивація зміни професії, для вас була фінансова? (В жодному разі не критикую)

Якщо з рівняння викинути гроші, ви б програмували, захищали людей в судах, чи коучили? Чи щось інше?

П.с. мене особисто рівень спілкування на доу в цій гілці дуже засмучує. Здається, людям бракує культури. Цікаво було б побачити чи ті самі люди в такому ж форматі коментують на іноземних ресурсах.

Перший перехід в менеджмент був без зміни в ЗП, інший — на продакта, зі значною просадкою
З прагматичної точки зору я ще розмірокував так: через 30 років я навряд чи зможу конкурувати з молодими спеціалістами, технології занадто стрімко змінюються, а ось в сфері менеджменту вік лише на користь.

Але головним мотивом була цікавість. Мені хотілося пригоди та виклику, в технологіях було цікаво, але я розумів що як і далі буде. Мало ризику, а от в менеджменті для мене незвідане поле. Це начебто обирати між тим чи переїхати в інше місто в Україні, чи переїхати в іншу країну.

Полюбляю ризикувати. Я ризикнув піти з перспективної роботи юристом в кардинально для мене нове — IT. Так само ризикнув піти з програміста в продуктовий менеджмент. З фултайм роботи — на самозайнятість. Це було непросто. До речі, на відміну від розвинених країн, українці полюбляють уникати невизначеність (згідно з дослідженням інституту Хофстеде). То цими діями я сподіваюся хоч трохи та змінити цей тренд :)


Про гроші: я не знав, що робити з тими, які були. Куди вже більше? Куди їх витрачати? Хто зна. Нічого конкретного не хотілося. Це, до речі, був одним з моїх запитів коли я прийшов на психотерапію: як захотіти хотіти?

Якщо з рівняння викинути гроші, ви б програмували, захищали людей в судах, чи коучили? Чи щось інше?

Коучинг/психотерапія. По-перше, це дозволяє за одне життя прожити велику кількість різного досвіду, а це неймовірно розширює світогляд. Це начебто читати художні книги чи дивитися фільми днями і ночами, але більш концентровано й інтерактивно. По-друге, це кайф бути настільки корисним людям. Це начебто релізити мажорну версію продукту тричі на день. Нещодавно знайшов статистику, що підтверджує мою гіпотезу: рівень задоволеності в цих професіях дуже високий.

Якщо обрати варіант «інше» — то це були б медіа про mental health як спосіб доносити важливі для мене ідеї до більшої кількості людей. В певному сенсі я вже це роблю коли пишу тут статті. Або ж освітні\технологічні продукти в цій сфері. І це буде.

П.с. мене особисто рівень спілкування на доу в цій гілці дуже засмучує. Здається, людям бракує культури. Цікаво було б побачити чи ті самі люди в такому ж форматі коментують на іноземних ресурсах.

Я серйозно роздумую над тим, щоб перейти на міжнародний ринок. Англійська гарна, там більше поваги і менше знеціннення, та й кількість людей, яких цікавить mental health більша. Поки що зупиняє любов до України.

Бачу, що тема грошей дуже гаряча для вас. З великого полотна тексту ви виділили саме цю тему. Цікаво, чого б це?)
Та й тема зміни професії не залишає вас байдужим. Правда?

Дякую за відповідь!
> Бачу, що тема грошей дуже гаряча для вас. З великого полотна тексту ви виділили саме цю тему. Цікаво, чого б це?)

Не зовсім так. Мене більше цікавить ваша мотивація до написання статей на доу. Коментатори у цій темі декілька разів вас звинуватили у тому, що ви тут насправді намагаєтесь їх усіх пограбувати, але ж вони вас здалека прохавали і не ведуться. А щоб ви більше навіть не намагались, то це робиться у принизливій формі переходячи на особистості. Он людина нагорі навіть вам за вас вигадала ваше життя, і свято вірить що все так і є.

Я намагаюсь дізнатись більше про вашу мотивацію, з надією що коментуючі, дочитавши цю гілку вимкнуть внутрішнього «бика» і подивляться на статтю (може й на себе) з іншого ракурсу.

В цьому ключі ще одне питання: якщо фінансова мотивація для вас досить другорядна, то чому ваша цільова аудиторія — іт? Адже в програмістів (не будемо лукавити) досить нудне й одноманітне життя, а ви пишете:

> Це начебто читати художні книги чи дивитися фільми днями і ночами, але більш концентровано й інтерактивно. По-друге, це кайф бути настільки корисним людям. Це начебто релізити мажорну версію продукту тричі на день

Але ж ви цю книжку вже прочитали 3 роки тому, а поруч є люди яким допомога дійсно потрібна — лікарі, мед сестри/брати швидкої, підлітки у дит.будинках, вчителі і так далі. Тому аргумент що ІТ вам ближче, мене не переконує.

Дякую за влучне питання

На даному етапі я обрав працювати саме з IT спеціалістами тому, що:

1) можу розмовляти з ними на одній мові. Оскільки багато запитів стосуються карє’ри, то це пришвидшує комунікацію + мені простіше підібрати підходящу аналогію чи метафору під час сесії + мені простіше писати на теми menal healh в розрізі кар’єри в IT.
2) бо більшість клієнтів сказали, що звернулися саме через те, що я маю досвід в IT. Припускаю, що, що ми, люди, більше довіряємо тим, з ким маємо хоч щось спільне.
3) звісно ж гроші! В IT гані ЗП, тому простіше знайти кошти на вирішення питань, що не стосуються виживання. + я надаю якісні послуги, і це не безкоштовно. Працювати за копійки + окремо заробляти гроші в іншому міце, як деякі радять — це лише створювати розщеплення в психіці й повільніше професійно зростати.

Не подумайте, що тут купа грошей: кількість птенційних клієнтів серед програмістів невелика. Цьому є 2 роз’яснення:
1) ті, хто вже пропрацював більше 3-4 років — мають гарну ЗП, але і професійну деформацію, що захищає від психологічних негараздів. Через те, що робота дуже раціональна та логічна через якийсь час спеціаліст перестає відчувати та диференціювати емоції, ігорує тілесні сигнали. Немає відчуттів == немає проблеми. Я особисто через таке проходив.

2) на фоні великого розриву в розмірах ЗП між IT спец та іншими людьми розвивається нарцисизм (ЧСВ по-народному). Це проявляється в знеціненні, що видно тут в коментарях. Авторитетом для таких людей, для прикладу, може бути Ілон Маск та Роберт Сапольскі, але вони, на жаль, сюди на форум статті писати не прийдуть і консультувтаи також. А всіх інших — знецінюють.

Попри те, що в IT більшість людей — програмісти, до мене частіше звертаються менеджери, спеціалісти підтримки, люди що працюють в HR, рекрутингу, або ж програмісти початківці, які ще професійно не деформувалися та у яких помірний рівень ЧСВ. А у цих людей ЗП не такі вже й високі.

> поруч є люди яким допомога дійсно потрібна — лікарі, мед сестри/брати швидкої, підлітки у дит.будинках, вчителі і так далі.

1) З чого ви взяли що вони заслуговують на допомогу більше ніж IT спеціалісти? Це, до речі,, поширена думка: мовляв, я в IT, у мене висока ЗП, гарні умови праці, чого скиглити? Насправді складнощі є у всіх, лише різного плану або рівня.

2) Окрім того, щоб допомагати іншим, я маю допомагати ще й собі. Я надаю якісні послуги які коштують норм. грошей — я для цього багато і задорого навчався, і в IT я можу більше заробляти. Ось такий я егоїст. Як матиму більше фінансів, то подумаю про те, щоб відкрити благодійний фонд чи центр надання безкоштовної психологічної допомоги для осіб, що не можуть дозволити оплатні послуги.

3) Якщо буде сидіти зал вчителів і прийде з лекцією про mental health вчитель, що став психотерапевтом + металург, який став психотерапевтом — кому будуть більше довіряти? В IT від мене більше користі, бо я тут як у риба у воді, про вчителів я не знаю нічого.

До речі, виступав на IT-шній конференції роки два тому з історією про те, як я перейшов в психологію. Хейту не було. Онлайн формат + можливість анонімно писати сприяє токсичній атмосфері. В офлайні люди бояться отримати по обличчю :)


Це відповідає на ваше питання? Запитуйте все, що вас цікавить, готовий максимально відверто відповідати.
І, до речі, одне моє питання ви пропустили :)

Дякую, так на свої питання я отримав усі відповіді.

З чого ви взяли що вони заслуговують на допомогу більше ніж IT спеціалісти? Це, до речі,, поширена думка: мовляв, я в IT, у мене висока ЗП, гарні умови праці, чого скиглити? Насправді складнощі є у всіх, лише різного плану або рівня.

На мою думку їм допомога потрібна більше, саме через відсутність фінансової можливості довгостроково займатися з психотерапевтом, а професійні деформації в цих професіях, на мою думку, набагато гірші ніж у працівників ІТ. При цьому саме від ментального стану лікарів і вчителів залежить наше майбутнє та здоровʼя.

Мабуть, я невірно зрозумів коли ви зауважили що:

Про гроші: я не знав, що робити з тими, які були. Куди вже більше? Куди їх витрачати? Хто зна.

Моє враження було таким, що у вас є подушка на декілька років займатись саме тим що має сенс, при цьому приносить користь і радість. Саме тому спитався про роботу з людьми не з ІТ. Тепер зрозуміло що це не так.

Ще раз наглошу: в жодному разі вам не дорікаю, кожен має право використовувати свої скіли у будь якому руслі. Я сам не ходжу до лікарень з пропозиціями налаштувати принтер чи підняти сайт, та ходжу на роботу бо платять і цікаво.

Та й тема зміни професії не залишає вас байдужим. Правда?

Поки що про це не замислювався, у вільний час також програмую для задоволення, тобто питання зміни професії чи напрямку наразі не стоїть.

В принципі, мені здається інформації у цій гілці достатньо для читача щоб визначитись з відношенням до вас особисто і до вашої справи.

Щиро бажаю успіхів, та най знов не вигорите :)

Принцип Пітера щодо некомпетентності

Прикольна візуалізація квадрантів.

Радий, що ви підмітили)
До речі ідея, як завжди, народилася спонтанно

Михаил нашел прекрасный выход из глухого угла:
Вайти в айти не получилось, стану психолухом и пойду на доу впаривать :)
Саммери: Повеселил старика своим бредом недоучки, но не трать время — тут тебе денег не дадут, иди учи фреймворки.

Ви, напевно, неуважно читали статтю, або ж забули ім’я доки скролили до коментарів.

Мене звати Коля. Я побудував гарну кар’єру в IT, працював програмістом, тімлідом, продуктовим менеджером, займався і власним бізнесом, до сих пір ще заробляю гарні гроші в цій сфері.

Про свою освіту і чому я маю право консультувати я щойно написав в коментарі нижче.

Здивований що бачу вказівку, що мені робити від посереднього безликого аноніма без історії за спиною.

Я побудував гарну кар’єру в IT, працював програмістом, тімлідом, продуктовим менеджером, займався і власним бізнесом, до сих пір ще заробляю гарні гроші в цій сфері.

Вася, звиздун ты обыкновенный, хахахаха :)

Про свою освіту і чому я маю право консультувати я щойно написав в коментарі нижче.

Точнее про отсутствие образования.

Здивований що бачу вказівку, що мені робити від посереднього безликого аноніма без історії за спиною.

А ты не удивляйся, это интернет тут не только указку дать, тут и послать могут :)

В моём окружении много лет немало разного рода психологов. Они друг другу сами выписывают разные сертификаты — какие хочешь. Двухнедельный курс, трёхдневный марафон, пятиминутная сессия. Так что ваши все коучинг аксессуары — до одного места

1. Я особисто шарю що ти там писав і багато в чому згоден.
2. По-суті якщо розібратись, dou не має сенсу, гугл не має сенсу, якась гнила фігня з гавна і палок яку пише барабана собака тим паче не має сенсу. В світі ніщо не має сенсу саме по собі. Кожен із нас сам визначає що для нього має сенс і скільки він готовий за то платити і чи готовий за то платити. Особисто для мене сім’я, здоров’я, кар’єрний успіх, допомога іншим, відчуття задоволеності життям — це все має сенс і я за це готовий платити. Психіатри з цим часто допомагають і для мене це цілком повноцінний труд за який варто просити гроші. Куди повноцінніший чим клепання нафіг непотрібного гавновоза на гальорі. Ти робиш роботу і нема нічого встидного просити за це гроші.
3. Скільки б зрячий сліпому не розказував про хентай, сліпий того всеодно не зрозуміє.
Ніякі аналогії не допоможуть бо у сліпого просто нема того емпіричного досвіду. Скільки ти себе не катуй, якщо людина до глибини душі звикла жити в стані постійного стресу безнадійності і пригнічення, то вона просто не може уявити як це жити по іншому. Ти собаці не поясниш як це бути людиною, скільки б ти не старався.
4. Враховуючи пункт 3, виглядає ніби ти виправдовуєшся перед собакою. Уяви собі якби на вулиці чоловік зупинився і почав виправдовуватись перед собакою яка на нього гавкає😂
Просто забий на орків в коментах.
Я сам недавно писав статтю, сам вклав туди душу і реально хотів допомогти людям, написав реально корисну інструкцію. Прекрасно знаю як боляче коли собаки сруть прямо посеред лувра. Бо для них це просто приміщення де можна посрати, для них всі ті ідеї це не несе цінності. Теж пробував собакам шось пояснити. Але собаки так і лишились собаками. Натомість я витратив сили й енергію на порожню херню.

Психіатри з цим часто допомагають і для мене це цілком повноцінний труд за який варто просити гроші.

Ну даешь, психиатара с психолухом сравнивать.

Ти собаці не поясниш як це бути людиною, скільки б ти не старався.

А у тебя только с психиатором получается быть человеком? В компании знают или скрываешь, или тебя используют для диверсити показателей на проектах?

А в целом, такой молодой и столько у тебя проблем. Коля, тут поцыэнт для тебя, он тебе и денег даст, даже закоммитился :)

2014-2019 .
Быстро ты управился. С восхождением непонятно куда и выгоранием непонятно зачем.
Причем я так понял с кодера спрыгнул в ПМ,
А потом начал продавать всякую ментальную хрень описанную в топике.

Из серии вопросов из зала бизнес тренеру:

— как вы заработали правый миллион?
— таким же образом как и прямо сейчас зарабатываю перед вами

А всі вже напевне і забули про Юру Паламручка. Ньюфаги не знают, олдфаги не помнят.
Здається в нас нова інкарнація, але цього разу орієнтована не на навколографоманський клікбейт, а на наповнення власних кишень за рахунок багатих програмістів яким легко можна навішати локшини на вуха. LTW тут дуже високий, стригти лоха клієнта можна роками, он бот-бота стрижуть вже 4ий рік поспіль а той і радий :)

Круто. Лише щойно помітив, що Рожков перейшов на державну (українську) мову.
Нереально великий респект (шана і повага) тобі, чоловіче.
Гарний приклад показуєш різним місцевим Кожаєвам.

Лол, подивись мої коменти та статті, я вже багато-багато років пишу українською.

Чудово. Це дійсно заслуговує на повагу.

Я так не думаю, в тому щоб писати якоюсь мовою немає приводів для гордості або поваги.

Швидше на неповагу заслуговують люди які типу антиросійські патріоти, але в свої 25+ не навчились розмовляти державною та хизуються цим бо «я із харькава». А так хай собі хто якою хоче тією говорить.

І тут також мушу із вами погодитись.
Якщо таке явище є, то виглядає як «бджоли проти меду».

А на роботі англійська. Ось такий я поліглот.

Ну от прийшов і все зіпсув. Ну що за люди.

Ваш коментар має мало спільного з реальністю.

Таке враження, що у вашому мозку існує міцна когніція «Мене хтось хоче на*46ати», ви в ній жодного разу не сумніваєтеся та ще й транслюєте іншим. Я писав про таке когнітивне викривлення в коментарі нижче. До того ж ваш мозок має тенденцію шукати та інтерпретувати інформацію, що підтверджує це ваше переконання

От був нещодавно DOU voice chat на тему вигорання, і на 01:37 хв обговорювали питання «Що відповідати людям, які не вірять у вигорання і знецінюють його?», ви ж у своєму чаті цей самий таймкод назвали «Выгорания не существует, это миф чтобы доить деньги с ленивых миллениалов», а в своєму коментарі написали: «Ми нещодавно у войс чаті доу обговорили цю проблему та дійшли до висновку що вигоряння не існує, а ті хто „вигоряють“ — то інфантильні створіння яким просто треба взяти відповідальність за своє життя», що є не відповідає дійсності. До такого висновку ніхто там не доходив, навпаки, було багато тез, що спростовували цю думку.

Про цю брехню я вам написав в коментарях 2 рази: перший та другий, і ви цього не спростували, хоча швидше за все їх бачили, бо продовжували коментувати в тій гілці.

Тобто ваш мозок обманює вас, та ще й інших людей.

Я ж зацікавлений в тому, щоб говорити правду. Так, комусь психотерапія нафіг не потрібна, так, є погані психотерапевта, так, є коучі шарлатани. Комусь підійде мистцество\філософія тощо, щоб впоратися з глухим кутом, комусь книга з популярної психології, а комусь психотерапія. Люди різні, кожному своє. Але це все краще, ніж користуватися алкоголем, наркотиками, відеоігорами, працеголізмом чи будь-якими іншими видами психологічних залежностей.

Таке враження, що у вашому мозку існує міцна когніція «Мене хтось хоче на*46ати», ви в ній жодного разу не сумніваєтеся та ще й транслюєте іншим.

Ah, I see you’re a man of culture as well! Скільки візьмете за лікування цієї фатальної хвороби мозку?

Ви продовжуєте уникати відповідальності і захищатися сарказмами.
Мені прикро, що діалог між нами ніяк не станеться.

На всіх хворих невистачтить рук. Забий на Рожкова і рятуй хоча б частину людей хто на то заслужили (я це без підколів і сарказму)

А вот завидовать не хорошо ;-)

Та чому там заздрити, я вже своє відходив

Наливилась баба фільмів, відклала грошей, купила «машину»: запорожець.
Проїхалась кілометр і така: «та ну в дупу ваші машини, шо ви у них знайшли. Я краще на бричці буду їздити».

Швидше покатався на інвалідному візку, а потім «встав та пішов». А комусь і 10 років по фану кататися на візку і буде в тому переконувати оточуючих.

Від Києва до Берліна пішки. Замість того щоб купити нормальну машину

Інфо-цигане теж розвиваються, це факт :)
Ось у мене страховка покриває психологічну допомогу плюс держава надає цю допомогу безкоштовно для постраждалих від локдауну. Але я не поспішаю до них звертатись :) краще б дієтолога оплатили

Але я не поспішаю до них звертатись

Правильно, що вони можуть сказати? «Stop it!» та й все.

Ти всеодно до нього не звернешся😘

Хаха. Есть знакомый архитектор. Он уже психологу отнес столько что на пару однушек у Киевского метро хватит.
Считает что помогает но ни в общении ни по поступкам не ощущается.

спробуй зайняти місце психолого архітектора...якщо це тебе так хвилює

А всі вже напевне і забули про Юру Паламручка.

В що там Паламарчук, до речі? Ще живий?

Через вікно на вулицю завжди можна вийти :)

Можна. Але я рекомендую вам утриматись від такого необачного кроку.

🙂
Головне пересвідчитися, що внизу немає дерев

Як на мене, ІТ — це такий самий бізнес, як і кіоск із шаурмою, і тут також йде мова про обмін цінностями: що пропонує працівник зі свого боку, і що пропонує компанія зі свого.

Термінологія кульгає. Ви замінили «благо» (в даному контексті матеріальне) на «цінність», що є зовсім іншим. Є благо, інтерес, та цінність — то все різні речі, часто конфліктуючі.

В кожного своя термінологія і є ряд визначень в різних школах щодо шо «благо», «цінність» і т д слів.
Раз ти вже вирішив повимахуватист начитаністю, то тепер знай.

Там сама логіка говориться:
Шаурмен теж може робити людей щасливішими і світ кращим. А галерний чорт якийсь непотрібний модуль гнилої системи і не мати права просити за це пілвищення

Николай, а вы можете объяснить с точки зрения психологии, почему вы начинаете тригерится на любой коментарий под вашей статьёй, хотя бы с небольшой долей иронии? Про толстый троллинг я вообще молчу.
Интересно, сможете ли вы глянуть на себя со стороны, как это рекомендуют психологи?

хаха, не тригернувся на твій комент!

Да нет) Написал в ЛС, что ответит позже) Жду)

Василю, дякую за питання.

Трегірюся, бо трігерить.
З точки зору психології це означає, що мені не все одно. Якби було все одно чи робив би це виключно через гроші — то спокійно рахував би конверсії, а коменаторів ігнорував би, або ж знецінював у відповідь.

Трохи саморозкриття: я несвідомо пішов в програмування, щоб менше відчувати. І це спрацювало. Мене перестало турбувати купа питань, тривога впала до нуля, і життя стало спрогнозованим і зрозумілим. Занадто. Разом з тим втратився і смак життя. Завдячуючи психотерапії я повернув собі свою емоційність, навчився радіти простим, буденним речам, частіше бувати в моменті. Але разом з цим я почав відчувати емоції протилежні спектру, це така екзистенційна розплата.

Те, що психолог\психотерапевт має бути незворушним — міф. Це стара психоаналітична парадигма.

Те що я місцями занадто включався — це правда. Зробив висновки.

пішов в програмування, щоб менше відчувати. І це спрацювало. Мене перестало турбувати купа питань, тривога впала до нуля, і життя стало спрогнозованим і зрозумілим.

Хз, мені здається це просто чудово. Нащо відчувати негативні відчуття, якщо можна побудувати своє життя так, щоб максимально їх уникати. Напевно до стадії

Занадто

я ще не дійшов, але я у айті отримав саме те, що хотів. Може тільки не роблю нічого, що завтра змінить світ, але то таке) Головне не падати у прокрастинацію
А емоції — Сталкер 2 виходить у наступному році, як можна нічого не відчувати)

Чи вважаєте ви психологію наукою?

Психологію важко назвати наукою.

Якщо взяти за основу, що сучасна наука спирається на гіпотетико-дедуктивний метод Карла Попера, то психологія — не наука. Занадто багато суб’єктивного.

Якщо дослухатися до Томаса Куна (книга «Структура наукових революцій») і його ідеї про те, що кожна наука має певну парадигму, що еволюціонує і в певний момент змінюється, то психоолгія — не наука. Немає тут однієї парадигми, а є багато конфліктуючих або ж просто погано поєднуваних підходів.

Але от когнітивна психологія більше схожа на науку. Тут і контрольований експеримент, і зрозуміла ідея.

Але ж чомусь політологи в США вивчають психологію, і навіть такі підходи як юнгіанську психологію та психоаналіз. І потім вдало змінюють політичні вподобання «розумних, критично та незалежно мислячих» виборців.

Але ж чомусь Едвард Бернейс, засновник сучасної пропаганди, на чиїх ідеях зараз працює весь PR та маркетинг, що щосекунд впливає на нас, раціональних, критично мислячих людей, використовував багато ідей з психоаналізу у своїх роботах. Він був племінником Зігмунда Фрейда, до речі.

Я вивчав екзистенційну психологію (роботи А. Ленге В. Фракла. І. Ялома), використовую багато ідей в роботі. І це радше філософія, точно не наука. Але ж чомусь це працює.

Ога, працює
Conclusion: Despite the small number and low quality of studies
Нічого з цього не працює, бо не може працювати. Псевдонаука може генерувати науковоподібні результати, але не більше.

А ти сексом по-науковому займаєшся? Ходиш по-науковому? Проблеми в стосунках зі своєю жінкою по-науковому вирішуєш?
Наука — важлива частина життя, завдяки їй ми маємо купу цивілізаційних благ. Але ще є суб’єктивна частина життя, яку неможливо виміряти. Це питання сенсу, щастя, стосунків між людьми.

Ога, ога. Зелений виноград. Як не рядяться під нОуку психолухи, все одно виходить лише черговий метод стрижки зайвих грошей у довірливих лошків.

Цікаво, а тобі є куди 5к витрачати на місяць? Ну придбаєш 1 квартиру, ну 2, ну 3. А що далі?
І чи допомагає 5к бути популярним у жінок які ведуться не лише на гроші? Будувати гарні близькі стосунки?

Навіщо мені багато жінок? Моїх гормонів вистачає лише на одну. З якою ми виховуємо дітей.

чомусь інші питання ви проігнорували 🙂

Я що, маю тобі свій план FatFIRE тут викласти? Якщо твоєї фантазії ні на що окрім як бетонометрів не вистачає, то не проєктуй це на інших.

і ще одне питання є, яке ви проігнорували 🙂

А є таке поняття, як «Галоп Гіша». Коли адепт певної релігії закидає опонента мільйоном тупих питань і зауважень, кожне з яких займе купу часу на розбір/спростування. Тому в цю гру краще навіть не починати грати.

ще одна спроба з вами вами вийти на діалог: поставте мені питання, якщо маєте та розкажіть про свій досвід — як справляєте з життєвими глухими кутами? Мені цікаво

Та де ж їм узятися, тим глухим кутам? Не в тюрмі ж.
Я розумію, якби у мене була дитина з ДЦП чи щось подібне, онкологія чи щось жахливе автоімунне. Оце був би глухий кут. І з нього, практично, неможливо вийти, тільки змиритися.
І є ще один жахливий кут, з якого неможливо вийти: усвідомлення того, що ти смертний, і що тобі лишилося до смішного мало часу, що навіть коли ти проживеш ще 60-80 років, все ’дно це в десятки разів менше, аніж ти хотів би. І нічого з цим теж не зробиш, можна тільки змиритися.
В пересічного ІТішника немає і не може бути глухих кутів.

Правда, звернення до екзистенійних данностей, як-то скінченність життя, робить будетті турботи менш значимими.
Можливо варто подумати над іншим терміном для позначення проблем, що описав у статті.

не проєктуй це на інших.

Якщо психологія не працює і є псевдонаукою, то чого ж ви використовуєте термінологію з неї в повсякденному житті? Концепт проекцій родом з психоаналізу

Проєкція — це фізика/математика. Те, що наукові терміни тягнуть собі шарлатани для створення науковоподібності — то саме про це я й писав.

Правда, але ви використовуєте цей термін для описання взаємодії між людьми. А це не сфера застосування математики чи фізики.

Дзеркальні нейрони (і відповідна людська поведінка) — це біологія, а не психологія. Не потрібно додавати зайву абстракцію там, де вистачає існуючих (лезо Оккама).

але сфера взаємодії людей — це також не сфера біології. Термін проекція в біології не використовується. Термін «проекція» привнесли з інших наук в психологію і потім вже біологічні долідженяння про дзеральні нейрони підтвердили цю теорію .

І чи допомагає 5к бути популярним у жінок які ведуться не лише на гроші? Будувати гарні близькі стосунки?

5к допомагає більше ніж інфоцигани/шарлатани. і я тут про 5к гривень говорю)
Психологи і коучі корисні якщо вони професіонали а не самочуки з сертифікатами 2-тижневих курсів

Ще 16 годину тому ви писали, що психологія це псевдонаука і не працює, а тепер пишете, що психологи і коучі корисні. 🤔

Здається, зачіпив вас за живе.

Коли є нарцистичний розлад (роздуте ЧСВ по-народному), то хоч 5 вищих освіт за кордоном отримай та 20 курсів по 5 років заверши — все буде недостатньо.

80% програмістів та менеджерів в IT без профільної освіти, 99% самоучки — бо якщо освіта і є, роботу з нею не отримаєш.
А от психотерапевтам/коучам/психологам — ні в якому разі не навчатися самостійно, лише 5 вищих.

Когда забегают с лозунгом «терапия нужна всем», можно даже не спрашивать за образование и дипломы.

Психотерапія потрібна не всім. Далеко не всім.

Розкажіть про свій досвід: як ви справляєтеся з життєвими кутами? Мені дійсно цікаво.

Я ко многим вещам отношусь с легким сердцем, поэтому не сильно переживаю. Ну и мне на попе не сидится никогда спокойно, вот и не скучно (у вас в статье это упоминается).

Я ніколи не писав що психологи не потрібні, я пишу що непотрібні такі як ти — люди без розуміння (і рівня інтелекту який дозволить зрозуміти) що для того щоб стати професіоналом в чомусь повязаним зі здоровям не вистачить 1 року «курсів» від таких жеж шарлатанів)

80% програмістів та менеджерів в IT без профільної освіти, 99% самоучки

Хахаха, чувак, не суди по своїй єдиній ІТ роботі. Це нормально на першій роботі де беруть кого попало)
Ну і порівнювати медицину і формошльопство? Я вже тобі писав що

якщо баги за тебе могли фіксати колеги, то тут йдеться про здоров’я

Будь ласка, пиши дальше, смішно як в Лізі Сміху, і тобі наступна професія після того як «вигориш» тут, політиці таких клоунів треба)))

Погляньте уважно на сайті де, скільки і у кого я вчився перед тим як робити такі висновки.

Ви маєте право сумніватися та не довіряти мені як професіоналу, навіть 100$ не всім подобаються. Але ставтеся, будь-ласка, з повагою. Бо замість того щоб порозумітися і подискутувати ви принижуєте мене. Ви зі своєю жінкою в такому ж стилі спілкуєтесь? Мені прикро, якщо це так. Саме щоб такого насильницького спілкування в світі та Україні було менше я і займаюся психотерапією/коучингом, я з таким часто стикався раніше. І мені в кайф допомагати людям налагоджувати стосунки.

Спробую останній раз вийти з вами на конструктив:
1) то ви користуєтеся послугами коучів/психотерапевтів? Розкажіть про свій досвід, будь-ласка
2) ви написали що психологія це псевдонаука і не працює. Чорним по білому. То як ви пов’язуєте цей факт з тим, що ви пишите що професіонали коучі/психотерапевти корисні якщо професіонали. Плутаєтеся 😅
3) що для вас означає професіонали? Напишіть, як ви обираєте професіонала в цій сфері
4) як ви справляєте з життєвим глухими кутами? Поділіться досвідом

ви написали що психологія це псевдонаука і не працює

Лінка не робоча) юзай цитати)

Якщо ти про цитату нижче, то там наїзд на тебе і тих хто тебе «лікував» (чи правильніше розводив)

ти стрибаєш кожні 1-2 роки в іншу спеціальність не доростаючи до спеціаліста. Ти ж сам пишеш що вигоряєш кожні рік-два, пофіг від професії)
Чому ось ці всі тренінги, терапії, сакральні знання не дозволили тобі вернутись в ІТ на парт-тайм чи працювати адвокатом?

Ви проігнорували мої питання.
Арівідерчі.

я припускаю, що ви самі ніколи не працювали з коучем\психологом і маєте лише теоретичні уявлення про це, і той не можете знати, як справді відрізнити гарного спеціаліста від поганого

Я працював з більше ніж двома десятками спеціалістів як клієнт, бачив зі сторони як працюють більше сотні різних спеціалістів (на супервізіях, інтервізіях, тер. групах, навчальних групах) і тому я знаю як розпізнати професіонала.

Про це написав у статті як розпізнати сумнівного психотерапевта

Саме завдяки тому, що я почав практикувати якомога раніше, поєднуючи це з навчанням та супервізіями — мені вдається бути ефективним для більшості клієнтів, що приходять до мене в консультації.

Оскільки я не працюю з психічними розладами, то максимум чим можу нашкодити — так це витратити 30хв клієнта на нульовій зустрічі. А то це зазвичай корисно, бо якщо я бачу що з цим клієнтом буду неефективним, то пораджу до кого звренутися.
В форматі довгострокової психотерапії можна нашкодити, але я, наразі, клієнтів в нею не беру.

У меня так — есть основной {A} и куча неглубоких {B, C, D, E ...}
И на каждом новом проекте, я начинаю миксовать
{A, B}
{A, C}
{A, D}
...
в зависимости от проекта добавляю (вспоминаю — доучиваю) какие-то навыки и успешно забываю предыдущие.
Когда через 3 года попадается проект, где снова надо {A, B}, я достаю это B и повторяю, но уже намного быстрее.

Доречний коментар, дякую!
Чудова схема, що дозволяє постійно розвиватися

Зазвичай коментарі лише читаю,але тут не зміг пройти повз. Чудова стаття,і розумію,що навіть мій фібдек важливий.
Шкода, що стільки хейту до коучів і психотерапевтів. Обидва ефективні у своїх задачах.
Люди готові роками ходити на роботу, яку вони не люблять аби за ті 8 год заробити на бетонометри,в які можна повернутись і на вихідні,в які можна витратити зароблене на відпочинок. Роками бояться щось змінити, бо «а що якщо я недостатьо...(розумний,компетентний і т ж)». І це невигідно нікому. Ні працівнику,що нереалізовує свій потенціал, ні роботодавцю,який недоотримує його.ні всьому світу, в якому наука,технології,поезія, мистецтво розвивалися б значно швидше,бо в них були б задіяні люди,яким там місце.
В нас досі привселюдно ставлять дітей в куток і намагаються виховати їх з позиції безпеки,мовляв от робота є,зарплата є,а значить і сабільність, якої не було у наших батьків. Нас часто готують до того життя,що було в них,а не до того,що власне чекає на нас. І доки такими методами будуть виховувати дітей,в психотерапевтів завжди будуть клієнти.
І я не веду до того,що винувате дитинство. Є ще соціум,стереотипи, «а я ж мужик», "дівчата хорошими програмістами не бувають"(місогінія). Це все дуже складно,але цікаво. Сподіваюсь, тема ментального здоров’я звучатиме в медійному просторі частіше!
Спасибі за ваш вклад!

Працювати і відпочивати можна в рідних бетометрах — саме в цьому їх суть!

Колись був малий, читав в школі роман «Земля» і думав які колись селяни були дибіли так сильно до землі прив’язувались життя просирали все заради землі і поетів перед сусідами.
Ну нічо, слава Богу я родився в інший час, зараз люди мудріші.. напевно

ринок землі відкрито, чекай дежаву

А вам дякую за підтримуючий зворотній зв’язок!
Радий бачити людий в коментарях, що цінують ментальне здоров’я

Як на мене, ІТ — це такий самий бізнес, як і кіоск із шаурмою, і тут також йде мова про обмін цінностями: що пропонує працівник зі свого боку, і що пропонує компанія зі свого.

хороший приклад — тільки не розвинутий

кіоск з шаурмою — це стеля, як найманий працівник — ти обмежений максимальною зп, яку може дозволити тобі платити власник кіоску (бо є певний рівень зп на ринку працівникіа шаурми і власник не буде платити тобі скажімо 20к баксів щомісяця, якщо оборот кіоску тільки 20к, а з них ще треба списати всілякі витрати)

от і стеля для найманого працівника

як власник кіоску — ти обмежений максимальною пропускною здатністю кіоску, потоком людей, погодою, порою року, витратами на продукти та найманих працівників

як власник мережі шаурмячних — ти обмежений ... але ж ми тут розглядаєм тільки найманого працівника, тому не будемо далі роздувати

ітого — або переходиш у ресторани і прокачуєшся до зіркового мішленівського шеф-кухаря, або імігруєш у країну за кращими співвідношеннями зп/витрати та іншими важливими для тебе параметрами життя для тебе

Одно время читал и ходил к различным тренерам/тренингам по таким и подобным штукам...В итоге хожу к психотерапевту(4 год пошел), потому что он работает непосредственно с проблемой таких тупиков и прочего.

Психотерапия самое действенное и мощное средство для саморазвития и познания себя как личности.

По каким то неведомым причинам многие здесь ее хейтят.

Проблема в том, что в эту сферу косяками бросились все, кому не лень.
Я знаю 1 одного профи. в этом деле, она достойный специалист
а еще я знаю 101 пример дятлов, которые польстились (кто — на деньги, кто — на право работать с людьми) на мишуру но проф. — нули, которых к людям подпускать нельзя, но шуму от них ... соот. логично и такое негативное восприятие у пользователей форума

Хочеш сказати в ІТ що не ІТшнік то професіонал хто просить з американців гроші за якісний продукт який справді вирішує їх проблеми?

То може американцям не наймати українських інженерів?
Чи може краще просто навчитись перебирати?

Психотерапевт как врач лечит Вас 4 года?!

Психотерапия это не привычное лечение в стиле «походил поговорил, поил таблетки и все».
В психотерапию можно ходить годами, можно ходить к специалистам в разные направления. Также зависит от запроса, что вы хотите, например справиться с разводом? Ну тут может и правда быстро будет, а вот если хотите разбираться с детскими проблемами (80-е, 90-е, не сахар были) то легко могут уйти годы, в зависимости от очень многих условий, типа ваш бюджет, ваша жизнь сейчас (все отлично или же смерть близкого, развод, болезнь, убыточный бизнесс).

ЗЫ И напомню что полностю здоровых психически людей не существует.
И не 4 года, а 4-й год, этоттипа три с хвостиком :-)

как врач

Психотерапевт не совсем врач, хотя есть которые с мед образованием и могут выписывать фарму. Возможно вы путаете с психиатром, но там лечат обычно серьезную шизу и серьёзные нарушения психики, психотерапевты за такое не берутся.

Психотерапевт как терапевт именно врач. А ваши отношения мне больше напоминают психолога.

Я хожу именно к психотерапевту, кандидат наук. Что там вам напоминает — хз.

Без всякого стьобу, можеш коротко порівняти до і після?
3+ роки займатись чимось методично, мають бути видимі результати.

легко могут уйти годы, в зависимости от очень многих условий, типа ваш бюджет

Бюджет впливає тільки на кількість сеансів чи на ще щось?

То як в анекдоті,
Син, який закінчив медінститут і почав батьку лікарю домагати, каже:
— Поганий ти лікар, я твого пацієнта за тиждень вилікував а ти його 20 років лікував.
А батько відповідає,
— Дурний ще ти, той пацієнт оплатив твоє навчання)

BTW: дурні ходять до лікаря коли щось болить, розумні ходять на щорічні медогляди і консультуються щодо що робити щоб не боліло.

А навіть кого болить, це хірург проводить операцію за кілька годин.
У випадку з остомієлітом наприклад люди роками лікуються і регулярно відвідують лікаря.

Дякую за коментар
Радий читати, що ви підтримуєте психотерапію.
Я також випробував на собі багато різних тренерів\тренінгів.
На щастя, потрапив до гарних вчителів в сфері психотерапії і тепер переконаний, що якісна психотерапія — це неймовірно крутий спосіб саморозвитку. Але якісна.

Да, к сожалению оч многие любят эзотерику(клиенты и есесено многие спецы в погоне за хорошими деньгами не брезгуют добавлять эзотерику, превращая всю практику в дичь).
Хотя я с ней тоже знакомился в молодости, но не зашла.

По каким то неведомым причинам многие здесь ее хейтят.

Я хейчу таких як автор статті (ні освіти, ні досвіду а лізе лікувати).

Можливо ви не бачили лінку на мій сайт, що є в профілі на DOU, там написано про мою освіту. Продублюю тут для зручності:

— Програма підготовки гештальт-терапевтів, I ступінь (1 рік), в МІГТІМ
— Школа Організаційного Коучингу (пів року)
— 2 спеціалізації в коучингу:
екзистенційний та коучинг здоров’я
— Базовий курс з позитивної психотерапії
(1 рік)
— Зараз навчаюся на магістра психології
— Зо два десятка тренінгів та семінарів по підвищенню кваліфікації

Тобто загалом це біьше ніж 1500 навчальних годин.

Про досвід: маю 400+ годин практики в ролі консультанта, 100+ годин власнї індив. терапії, 300+ групової.

Зізнаюся, 400+ години практики це не так вже й багато, це лише початок мого кар’єрного шляху.
Мої переваги, що компенсують цей недолік:
* я добре розуміюся на організаційних процесах у компаніях, особливо в IT, тому консультації з приводу робочих питань зі мною ефективні.
* я добре розумію межі своєї компетенції, не беруся за питання в яких погано знаюся
* я міксую навчання в різних підходах і не молюся на якийсь один метод (психоаналіз, ктп, гештальт), це дозволяє бути значно більш гнучким в роботі, дає ширшку картинку

100+ годин власнї індив. терапії

Дядьку, це менше ніж я провів у свого психолога за пару років. Тобто якщо перекласти на мову адекватних спеціалістів з профільною вищою освітою, «у мене був один клієнт».

Поважаю ваше право мені не довіряти.

100 годин — це 3,5 роки безперервної психотерапії з одним спеціалістом. Цього цілком достатньо, якщо психотерапія якісна.

А если не секрет почему не доучились на гештальт терапевта, ведь первая ступень это исключительно основы и индивидуальная проработка?

не беруся за питання в яких погано знаюся

Означает ли это что гештальт подход вообще не применяете по причине плохого понимания?

Дякую за питання

Перша ступінь це не просто терапевтична група, там і теорія я, і демонстрація практичних робіт. Щонайменш у нас так було, до того ж я завершив декілька моделей з другої.

Пішов з 2-х почин: 1) якість навчання мене перестала вдовольнити; 2) інтоксикація знаннями: я дуже багато вчився, в мене більше не лізло, і я вирішив зробити перерву як мінімум на рік. Більше практикувати та брати більше супервізій.

Я використовую в роботі деякі підходи з гештальту: фігура-фон, цикл контакту, полярності, експеремент тощо. Це гарний метод в гарних руках. Вірогідно, що продовжу навчатися в ньому, але вже в іншому інституті/іншого тренера.

«Привіт, меня звати Коля Кожухаренко.»
Виправте це на сайті будь ласка. На сторінках сайту багато одруківок. Найміть редактора або філолога, що знайде і виправить. Якщо це стиль, щоб вибісити перфекціоністів, витиснути емоцію з читача, то це теж варіант.
Дякую за цікаві статті. Що на вашу думку найперше потрібно 80% людей на dou?

Дякую, що написали.

Як на мене, то білшість людей як відвідують DOU цікавить питання кар’ри: як стати кращим спеціалістом, заробити більше грошей, стати продуктивнішим(ою).
Є ще одна гіпотеза — люди заходять сюди відволіктися від роботи.

А як ви думаєте?

Большинство сюда заходит поучаствовать в срачах и сбросить стресс. Карьера не тут

Наливилась баба фільмів, відклала грошей, купила машіну: запорожець. Проїхала пару кілометрів і каже подружкам: «херня ці машини. Шумні дуже, трясуть, їдеш діти розбігаються. Ну їх нафіг, краще катайтесь на бричках».

Власне от і неведомые причины

.В итоге хожу к психотерапевту(4 год пошел),

так тобі важливо процес, а не результат (шашечки а не їхати)

О.З.: «якби, наприклад, бідних недорік-американів хтось навчив не розходитися з гостей о десятій, а виждати ще з годинки дві-три, коли почнеться найцікавіше, вони могли б здорово заощадити на психоаналітиках...»

Що робити?

Виділіть 10 хвилин, відкрийте повний список потреб, і випишіть ті, які зараз незадоволені.
Знайдіть собі психотерапевта (ось гайд, як обрати гарного) і попрацюйте з ним над цією темою. Це буде швидше.

То це виходить що до винаходу психотерапевтів, людство не знало як виходити із життєвого кута? Чи може мета статті саме в останній пораді?

Я вірю, що психотерапія — це найкращий спосіб впоратися з життєвими глухими кутами який наразі доступний західній людині. Раніше було менше неврозів, бо люди були більше зайняті виживанням і мали менше свободи пересування та вибору. Візьмемо за приклад аграрне суспільство: набагато коротша тривалість життя, найдальша подорож — до сусіднього села, «краща» розвага — займатися сексом та лежати на печі. В традиційній культурі життя було набагато більш визначеним: родився з лопатою в руках, з нею і помреш.

Цивілізація еволюціонує, а разом з нею і хвороби.

А який період під «раніше» ви розумієте? І як, на вашу думку, люди тоді справлялися? А як ви зараз справляеться?

Я зацікавлений в просуванні особистого бренду, для цього пишу статті тут, на DOU.
А ще я дуже зацікавлений в тому, щоб люди справлялися з глухими кутами не за допомогою алкоголю, наркотиків, відеоігор, працеголізму чи інших видів залежностей, а за допомогою більш здорових способів: психологічна самодопомога, психотерапія, кар`єрний коучинг.
Загалом про мету я думаю мало, коли живу, бо це радше процес від якого я отримую задоволення. Мені подобається писати тексти, консультувати, писати код і ще купу інших речей. Однєї єдиної мети немає.

А який період під «раніше» ви розумієте?

Ви говорите самі з собою. В моєму коментарі слова «раніше» не було. Я писав

до винаходу психотерапевтів

.

Під «раніше» я мав на увазі «до винаходу психотерапевтів».
Я веду діалог з вами: ви поставили питання — я відповів.
Ви ж не відповіли на моє питання: а як ви зараз справляеться з глухими кутами? Поділіться власним досвідом, будь-ласка.

як ви зараз справляеться з глухими кутами?

Читаю літературу, слухаю музику, спілкуюся з родиною, друзями, гуляю на свіжому повітрі, уникаю пустих розмов.

І як, на вашу думку, люди тоді справлялися?

Людство вже давно має інструментарій — це Культура. Вона у різних формах (література, музика, релігія і т.д.) містить відповіді.

Цікаво. Розкажіть про це більше, будь-ласка

Лише випадкові приклади:
— Поп-пісні
«I wasn’t blessed
As other women in this life
To have my own, to be mother and wife
But I was blessed
Beyond where wildest dreams can reach
For I have the privilege
Yes, the privilege to teach»
— класична література
«Учися жити — то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоч прожили життя. Але тут і дивувати ніяк: хто вчить жити? Люди, народившись, вважають, що жити вони вміють. Для багатьох це — прибільшувати свою власну порожнечу всякими набутками — давай купимо те чи те. Оце — і все життя: заслонити свою порожнечу громаддям машин, телевізорів і т. д. Але — це смішне вміння, це наївна спроба втекти од життя на луки задоволення. Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл. У тому насущникові — міра життя».
— релігія
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

Життя не є насолода. І не є задоволення. Воно має свій насущний житній, із остюками, смисл

Не має життя смислу. Кожен може (має право) на вкладати у своє власне життя певний смисл, потрібний йому, але не більше.

Я зацікавлений в просуванні особистого бренду, для цього пишу статті тут, на DOU.

Я, як читач, не зацікавлений у просуванні вашого бренду, а зацікавлений у розширенні свого пізнання у темі особистісної стабільності та розвитку. На жаль, стаття є беззмістовною щодо способів подолання життєвої кризи. Порада «зверніться до психотерапевта» не аргументована і нічим не підкріплена.

О, то ми точно знайдемо спільну мову, бо я також зацікавлений в тому, щоб люди навколо мене розвивалися.
Правда, частину статті про подолання життєвих глухих назвати вичерпною складно, але я готовий її доповнювати якщо на це є запит. Напишіть, будь-ласка, які конкретні питання в цій темі вас цікавлять, і я, можливо, напишу окерму статтю про життєві кризи. Але має занепокоєння: чи є попит у IT спеціалістів на такий контент тут, на DOU і чи дозволить редакція розміщувати статті на такі теми. Що думаєте?

Є багато досліджень, які доводять ефективність психотерапії в покращенні благополуччя та здоров’я зокрема.

чи є попит у IT спеціалістів на такий контент тут, на DOU і чи дозволить редакція розміщувати статті на такі теми. Що думаєте?

Я не IT спеціаліст, і не редакція ДОУ.

Яка класна стаття! От про мене — усі три глухих кути! Життєва криза, яка стосується усх сфер квадрату... Клас! Є куди рухатися, а я обожнюю рух. Дякую вам за таку актуальну інформацію ще й неймовірно крутою подачею.

Будь-ласка!
Дякую, що написали відгук :)

Голосом Подерв’янського:
Носсрат — німецький прохфесор, психіатр та психотерапевт

То чому ти сам ще не успішний мачо, а тільки вчиш?

З якою метою ви написали коментар?
Складається враження щоб принизити/потролити Носсрата Пезешкіана та мене. Поправите, якщо я не правий.
Цікаво, що для вас означає «успішний мачо»?

Ні в якому разі. Лише щоб людина, яка вміє виключно тасувати розумні слова із гучними іменами — ще раз показала свою сутність в коментах.

Ти вчиш досягати того, чого сам не досяг, методами, які сам не використовуєш.

Чого саме я не досяг? Які методи я сам не використовую?
Ти не відповідаєш не моє питання, посилаєш на?`й і очікуєш поваги у відповідь? Провалюй на три букві з коментарів, тут місце для конструктивних дискусій, а не для провокацій та принижень.

UPD. Це відповдіь на коментар Олексія Пєніє до того як він його відредагував. З оригіналом (скриншот) можна ознайомитися тут.

Олексій Пєніє завсігдатий троль, він майже під кожним топіком відзначається. День і ніч над персональним брендом ідіотів працює, btw

Голосом Подерв’янського:

.... я — гуру, я — учитєль!
Несіть мені усі по три рубля
І мудрості вам дам я до%уя...

Хз, може я такий старий і вредний, но не можу сприймати ці статті серйозно :( все сподіваюсь шо це нєкій тончайший стьоб з айтішників... може ще й сліпий :)

В коучів «па самаразвітію» також буває синдром Данінга-Крюгера. Але вони його ще й розвивають :)

Євгене, з якою метою ви залишили цей коментар?
Таке враження, що це такий спосіб принизити мою гідність за допомогою злих жартів, тобто тролінгу.

Мені здається що Вам не варто розбирати такі коментарі на якість та зміст.

Я здивований. А що ви пропонуєте робити? І для чого тоді, на вашу думку, існує функція коментування до статті?

Мені. Напиши в приватні повідомлення, домовимося про очну зустріч.

То покажіть тут на що ви здатні. Розкажіть, які причини втикання в монітор під час дня, а потім раптове осяяння ідеєю і виконання завдання за 10 хвилин, однак аж вночі; кейс типово-регулярний.

Щоб відповісти на ваш коментар, спешу хочу уточнити — а що з вами відбувається коли ви втикаєте в монітор під час дня? Тобто що саме ви займаєтеся і як до цього ставитеся? Чи називаєте ви це прокрастинацією? Немає ідей як виконати задачу, чи її не хочеться виконувати? Цікаво.

Тут варто розділити задачі на:
1) суто механічні, тобто такі де все цілком зрозуміло і потрібно лише натайпати
2) такі де потрібно спершу зробити інвестіґейшн та/або застосувати творчий підхід.
Для (1) буде справедливо сказати, що часто таке просто набридає і приємніше зайнятися прокрастинацією. Однак для завдань (2) все складніше, чомусь їх потрібно саме «народити» і процес «пологів» чомусь приходить серед ночі, а до того схоже що неважливо чим саме займався, втикав в монітор чи пішов погуляти — байдуже, бо знаю що думка не осяє до глибокої ночі все одно. Ось це і є той непростий нюанс.

Намагаюся зрозуміти, а що, власне, для вас є проблемою в цьому? Це процес «пологів» в ситуації (2) чи те, що ви прокрастинуєте в ситуації (1) чи щось інше?
Які асоціації у вас зі словом «пологи» і «народити»?

Намагаюся зрозуміти, а що, власне, для вас є проблемою в цьому?

Хочеться спати. Але якщо ляжу спати, то наступного дня буде знову «день бабака» — втикання в монітор поки не дочекаюся пізньої ночі аби осяяла ідея.

Мені цілком ок зі зміщеним графіком, але сім’ї віднедавна це стало не ок, бо діти пішли в школу.

Це процес «пологів» в ситуації (2)

так

Які асоціації у вас зі словом «пологи» і «народити»?

Ніяких, вжив це слово як щось близьке до поняття матеріалізації ідеї в коді.

Ось мої гіпотези, чому це може бути так:

1) Класичне уникання неприємних емоцій. Початок пологів неприємний, і хочеться відкласти його до останнього. Там, напевно, виникає тривога якої хочеться уникати, чи інше неприємна емоція. А от втикати цілий день в монітор — це приємно, як мінімум нейтрально.

Іноді перед тим як братися за роботу (неприємна частина), хочеться ще трохи «пожити». Продовжити цей приємний день.

2) творча жилка краще працює коли втомлений, бо тоді є менше енергії на контроль та оцінку, думки типу «вийде-не вийде, як вийде». Тобто внутрішній контролер втомлюється разом з вами і дозволяє бути більш креативним.

3) є внутрішній контролюючий родитель почав пиляти вас за це, що ви так робите. Швидше за все, до того як з’явилася ця проблема — існувала якась інша зі схожим сценарієм. Загалом людям властиво відігрувати одні й ті ж життєві сценарії (патерни) в різних ситуаціях.

4) є вигода від того, що існує напруження. Тобто є проблема, вона не вирішується, ви картаєте себе за це. Ще й сім’я починає бути невдоволеною, а проблема не вирішується. Напруження навіть зростає. Вигода: в цьому баго життя. Бо як все гладко-рівно, то то нудно, а так є конфлікт. І внутрішній, і додався ще й зовнішній. Тепер точно не понудьгуєш )) І самому з собою не нудно, бо всередині ця проблема дьоргає, і є про що «мило» поговорити з домашніми.

Був би я екзистенційним аналітиком, то поставив би таке питання: «Чи подобається вам жити»?

5) Прояв контр-волі. От знаєте що це неправильно, неефективно, але хочеться робити по-своєму. Бунтувати. От буду на зло робити так я не можна. У вас є діти, то ви могли помітити, що їм іноді потрібно бунтувати проти батьків лише для того щоб бунтувати.

Що з цього вам відгукнулося?

Я написав окрему статтю про прокрастинацію, пошкайте відповіді ще там.

Можливо, варіанти «1», «2», «3» плюс елементарна тиша вночі; наразі не впевнений щодо ваги цих варіантів у відсотках і пріоритетності.

Чи вірним є вислів (колись десь почув) що психологія, як і філософія, лише відкриває очі на стан речей, однак не дає рецептів вирішення?...

Особисто для мене — так. Ми занадто гучнкі та вільні для готових рецептів.
Я ще й прихильник думки, що кожен сам коваль свого піз?4ца щастя :)

Як тоді називається підхід, коли психолог пропонує конкретний варіант вирішення і коли це виправдано?...

Пропоную розрізняти
1. «роби як я сказав» або ж «повторюй за мною» (менторинг, тренінг). На тренінгу вчать конкретному навику навику. Як налаштувати AWS, як ефективніше доносити свої думки.
2. «я допоможу тобі розв’язати задачу» (коучинг, психотерапія). Вони допомагають клієнту самому знаходити відповіді.
Обидва підходи ефективні, кожен під свою задачу.

Ринок послуг з розвитку, особливо в темі психології — це повний п*у7єц. Психологи дають поради направо і наліво і називають це психологічним консультуванням. Так не має бути. Це моє враження, — я до кожного особисто в голову не заглядав, можу говорити про себе.

Що я роблю — так це:
а) відображає реальність. Показую з тієї сторони, з якої клієнт не бачить, не дивився. У мене це гарно виходить, бо
1) я ззовні (система не може себе сама пізнати, їй потрібно об когось відобразитися щоб побачити себе.
2) частіше за все краще знатися в сфері нелогічного: емоції та стосунків.

б) відображаю клієнту його власні протиріччя. Клієнт сам знає, що потрібно лягати вчасно спати, регулярно займатися фізичною активністю та не прокрастинувати. І навіть знає як це робити (є навичка). Але не робить цього. Тут є внутрішній конфлікт, тобто заплутаний клубоко когніцій, емоцій, звичок який потрібно розплутати. Як тільки заплутаний — клієнт сам вирішує свою проблема.
Це процес перетворення несвідомого в свідоме.

в) ділюся теорією або знаннями, які тут до речі та допомагають розширити картину світу
г) ділюся власним досвідом

Клієнти доволі розумні і приходять за вирішення складних задач, які порадою не вирішуються.

На гарних навчальних програмамах з коучингу та психотерапії за рік два відучають давати поради і бачити клієнта як здібного.

Кстати, посетил меня шестой вариант:
человека днём дергали то на митинги, то собеседовать кого — что теперь он привык: светлый день -> поработать не дадут -> нечего и начинать

сьомий варіант
людина забула, що життя скінченне, останні десять років пролетіли як оком моргнула. Є звичка: от ще день, і цю проблему вирішу -> jq, не вирішилася -> то можливо вже завтра. І так ще й десять років промайнуть, і буде добре, якщо десять :)

Про що говорить коментар Francesco Totti? Маю три гіпотези з трьох різних перспектив

1. Культурно-історичний аспект
Коментар демонструє культурне явище притаманне людям з країн СНД, особливо Українцям, під назвою «Мене хтось хоче на*46ати». Ну так історично склалося, що Українців багато разів кидали, за останні 100 років можу пригадати: колективізація та розкулькулювання, голодомор, світле соціалістичне майбутнє , яке ось ось і не сталося, обвал гривні 1998, 2008, 2014 років. І до того інших прикладів вистачло, і в результаті зачаїлася думка в менталітети, що ось ось і на*6уть. І не важливо хто і що: колективна психіка знайде потрібний об’єкт: чи це вакцинація, чи то злі психотерапевти.

2. Психоаналітичний аспект
Вільфред Біон, видатний психоаналітик писав про 3 базові припущення, що існують в колективному несвідомому, одне з яких— припущення про боротьбу (basic assumption of fight-flight) — це переконання, що є десь ворог, «поганий об`єкт», який потрібно атакувати чи уникати. Ворогом може бути вакцина чи злі психтерапевти, що заробляють мільйони на довірливих програмістах.

3 . Когнітивно-поведінковий аспект
«Confirmation bias» — тобто людина презюмує, спираючись виключно на свої фантазії, а не реальність, що «тут на*6ють».
Мета існування всіх когнітивних викривлень — уникати фрустрації та неприємних емоцій, що можуть виникнути у разі контакт з реальністю.

Неважно какой из пунктов подходит или нет. Полон ли он. Вы упустили в сарказме главное — цель этой статьи какая?

Проаналізувавши запити, з якими звертаються люди, помітив, що найчастіше вони зводяться до трьох питань:

Хорошо проанализировал, и дальше что?

Читаю тут коментарі, і ваш в тому числі, і у мене складається враження, що я засланий козачок, якого відправили учинити диверсію в рядах IT-шників. То тут то там з’являються Ерасти Фандоріни (це образ шляхетного, віддананого, розумного, непідкупного інтелегентна, що працює слідчим), які хочуть мене вивести на «чисту воду».

Яку відповідь ви хочете почути? Щоб я зізнаюся, що засланий козачок? Бо ви так питаєте, начебто очікуєте якусь конкретну відповідь і знаєте мою мету краще від мене.

Я, звісно ж, зацікавлений в просуванні особистого бренду: до мене приходять клієнти коли читають статті.
Мені хочеться, щоб люди отримували більше задоволення від життя, справлялися з глухими кутами не за допомогою гадалок, алкоголю, наркотиків, працеголізму чи інших залежностій, а за допомогою психологічної самодопомоги, психотерапії чи коучингу. На заході вони популярні, а у нас поки «сам(а) впораюся».
А ще роблю те що я роблю бо це мені цінно і подобається. Це і є мета, як би дивно не звучало.

Викрили мене?

Микола, я вам написал один комментарий. Другие к вам не относились и параллель не нужно проводить. Мы ведь не сравниваем вас с другими.
Собственно,
Мне ваша статья понравилась, но в ней явно не указано "продолжение".по-моему мнению, указав бы

зацікавлений в просуванні особистого бренду

 — можно избежать сарказма (хотя на этом форуме его не избежать)
Возможно вы делаете хорошее дело, но опять же из статьи этого не понять.

Радий, що моя стаття вам сподобалася.
Думаю, що з часом саркастичних коментарів буде менше: читачі звикнуть до мене і їм буде менш вигідно залишати коментарі як тільки-но стане зрозуміло, що в психологічні ігри зі мною грати не вдасться.
Про просування особистого бренду — я думав це і так зрозуміло, навіщо в кожній статті про це писати? Питання риторичне.

А як ви думаєте, що може допомогти покращити якість дискусій на форумі?

Скажіть, як з мого одного речення на чотири слова у вас у відповідь народилися це простирадло на три з половиною абзаци?...

Я вдало вмію будувати інтерпретації.
А що ж ви насправді мали на увазі? З якою ціллю написали коментар?

Поки що бачу в вашому другому і третьому реченні сумнів, всупереч тому що впевнено називаєте свої інтерпретації вдалими в першому реченні.

/* sarcasm mode off */

Ви повинні бути готовими до різного виду випадів у ваш бік, якщо взялися будувати власний бренд. Поки що бачу що вас легко вивести з рівноваги і змусити захищатися, в тому числі, вкрапленнями ненормативної лексики і контрвипадами з переходами на особистість. Бажаю зростання в професійному напрямку, при цьому якщо продовжуватимете в такому ж стилі, то про особистий бренд без зміни прізвища годі мріяти. За кадром — будь ласка, бийте грушу, трощіть меблі, застосовуйте інші законні способи зняття стресу; привселюдно ж надійний психотерапевт повинен бути незворушним...

youtu.be/...​pPD_NM-8DEPD1ik9EFL6&t=60

дивитися реакцію жіночки з цікавої установи, починаючи з 1:00

Так, психотерапевт має витримувати складні та інтенсивні емоції клієнта, контейнувати їх. В даному випадку деякі користувачі форуму, зокрема Олексій Пєніє, приходять до мене з емоцією під назвою «ненависть», а у мене немає контракту з ним на психотерапію, бо я тут в ролі автора статті. І я не збираюся витримувати його емоцію ненависті. Я гніваюся у відповідь. І це нормальна реакція здорової психіки. А якщо я буду це стримувати себе — то це шкідливо для здоров’я, буде психосоматика.

З мого досвіду роботи з клієнтами, я часто скикаються зі стримуванням агресії. І доводиться заново вчитися, як це бути агресивним, відстоювати свою думку, підвищенян ЗП, кордони, як відповідати на сарказми і булінг. Взагалі в культурі не прийнятно гніватися, я писав про це у статті про роздратування. Зате прийнятно обмінюватися сарказмами.

Якщо клієнт на сесії розкаже, як над ним зле пожартував колега, то якщо я дуже незворушний та — то я незворушно пропущу цю історю повз вуха. А я, як живий психотерапевт, такого не пропущу якщо відчую подавлену агресію, допоможу її проявити і відстояти свою самоцінність. Так 1 раз, 2, 10 і життя змінюється на краще.

Я зворушний психотерапевт.

Цікава стаття! Та й діаграми гарно зроблені.
Особливо тішить, шо стаття написана державною мовою.
Чудово. Пишіть ще!

Дякую за підтримку!
Цінно, що читаєте та залишаєте відгуки 🙌

Воно доречі да
В нас є схильність коли щось просто сподобалось — не казати. Коли хоч трошки несподобалось — зразу гнівний комент. Додай сюди шайку тролів хто будуть писати хоч шось тупе аби написати. І в результаті більшість коментарів гнівні і в автора мотивація зразу просідає.
Того я теж тут закомічусь

згоден, така тенденція помітна
Як на мене стаття достатньо лаконічна та інформативна. Більше того, стиль викладення матеріалу близький до технічних статей, людина очевидно намагалася адаптувати під аудиторію. Не розумію потоку негативу. Може то осінь з хмарним небом є причиною ))

Коли писав сттаті на DOU, то очікував багато негативних коментарів, але думав що вони будуть стосуватися змісту та теми статті, що читачі будуть прискіпливо вчитуватися.
Але ніт — більшість направлена на мене.
Як не крути, важливість тем про психологію, емоції, психічне здоров’я заперечувати вже не виходить, та й стаття написана гарно. Що робити? Атакувати автора 😀

Спостереження: люди йдуть в цю професію для того щоб менше відчувати (сам так зробив), і коли на профільному порталі з’являється стаття про чуттєве, хоч і логічною мовою — то це дуже чіпляє.

І я радий, що зачіпив читачів за живе.

Спостереження: люди йдуть в цю професію для того щоб менше відчувати (сам так зробив)

Люди йдуть бо їм
— цікаво таким займатись(технарі)
— гроші потрібні(свічери)
— знайти собі чоловіка/жінку яка добре заробляє)

Піти в програмісти щоб менше відчувати, я такого ще не чув) Такий висновок це результат двох років терапії з «професіоналами»?))

Це несвідомий вибір. Професія програміста — одна з найбільш раціональних у світі, і тому вона добре «захищає» від неприємних емоцій. В цьому коментарі трохи про це писав.
Коли клієнт приходить з запитом «нічго не хочу, мало що цікавить» і хоче більше приємних емоцій — то працюємо ми також і з тим, щоб вчитися вічувати «неприємні», автентичні емоції: страх, гнів, сум, відразу. І тоді вдається відчувати емоції протилежного спектру: радість та подив. В КПТ основний з концептів роботи з клієнтами — це як раз прожиання неприємних емоцій.
Люди, особливо технарі, дуже схильні їх уникати. І за це є своя розплата.

Чи не тому ти в технарях не затримався?

Не дуже розумію питання.

Не затримався, бо стало тісно, хотілося більшого впливу на продукт і робити щось корисне. Я думав перейти в продуктову компанію технарем, отримав офер від HELSI (продукт відповідав моїм цінностям), але в останній момент відмовився на користь шляху в менеджери та продакти, бо там, все-таки, більше можливостей.

Загалом технічна робота дуже підтримує мою базову динаміку думати\аналізувати\структурувати, замість імпровізувати\відчувати тому мені це легко давалося, і все ще дається.
Я навіть психотерапевтичний метод коли обирав, то звертав увагу на те, щоб обрати метод, який не буде підтримувтаи цю динамку, типу гештальт\екзистенційний аналіз\психодраму, замість структурних та більш логічних психоаналізу та КПТ.

А коли закінчаться айтішніки, рекомендую перейти на форум аудіофілів, там також люди потребують психологічної допомоги ака мають надлишок бабла.

Дивовижно! Тут можна побачити як розгортається драматичний трикутник Карпмана «Жертва-Рятівник-Переслідувач». Читач відкриває статтю, починає читати, в певний момент розумієте що «бджоли просто так ну гудять»: у автора є корисний мотив (читач — жерства, автор — переслідувач). «От падлюка! Хоче мої гроші привласнити! Я його викрив!». Читач хутко скролить до коментарів і залишає коментар зі звинуваченням, а-ля: «ти — шахрай, я тебе викрив» (тепер читач — переслідувач, автор статті — жертва).

Подписаться на комментарии