Як ми тестуванню навчали, або Чому я люблю викладати

Усі статті, обговорення, новини про тестування — в одному місці. Підписуйтеся на QA DOU!

Привіт усім! Мене звати Олексій Остапов, я більше 13 років працюю тестером в Infopulse, автоматизую, трохи програмую і разом з колегами веду блог про тестування — QA Mania (підписуйтесь, у нас цікаво не тільки тестерам 😁). Також я доволі довго займався викладанням — вів курси, працював в КПІ.

Нещодавно написав про свій досвід створення і продажу курсів — отримав багато приємних коментарів, що мотивувало мене написати ще і про свій досвід викладання, оскільки займаюсь я цим вже більше 8 років! Про викладання я хотів написати вже дуже давно, та все було не на часі зробити саме статтю — радше невеликі пости в блог на якусь конкретну тему. А хотілось провести і задокументувати весь шлях становлення.

До початку

Коли я був ще студентом, я не дуже розумів цінність тих знань, що дають нам викладачі у ВНЗ. А ще — як сильно демотивує їх те, що ми на пари не ходимо (мамо, чесно, я не сам в доту грати почав, мені підкинули), домашки катаємо (тоді ми ще не розуміли, як сильно це «палиться» 😁). Відбував навчання в школі, де, якщо будеш погано вчитись, тебе насправді можуть відрахувати. Що буде потім? Ну, потім і розберусь...

Але вже на 3-му курсі я зрозумів, що хочу працювати — мати досвід реальної роботи, та і гроші мені не завадили б. Склав резюме, походив трохи по співбесідах. Одна з них була, власне, в Info-наче-плюс-чи-щось-там-таке (щоб ви розуміли мій рівень серйозної підготовки до тих співбесід ¯\_(ツ)_/¯). Прийшов я туди з надією стати програмістом. Зі мною поговорили і запропонували альтернативу — стати тестером. Але треба трохи підкачатись — на щастя, компанія як раз проводила внутрішній тренінг — готувала QA-спеціалістів. Це були ті буремні часи, коли на ринку не було курсів з QA та програмування. І на Youtube не було різноманіття навчальних відео. Я навіть не впевнений, що швидкість Інтернету дозволяла мені дивитись Youtube. Темні двотисячні...

Курс, який я пройшов, був дивовижний! За місяць інтенсивного навчання я вивчив теорію, «набив руку» на практичних заняттях і був готовий почати працювати. А найважливіше — я отримав досвід того, як може йти процес навчання, щоб було цікаво, весело та корисно!

Перший раз

Через кілька років мій тренер Люба (що вчила мене тестуванню), та Міша, з яким ми зараз ведемо блог, запропонували мені приєднатись до проведення QA курсів типу тих, що я сам колись проходив. Ініціатива називалась Bionic University (ого, про них є стаття на wiki!), підтримувалась компанією Infopulse, заняття проходили на базі Києво-Могилянської академії. Звучить дуууже солідно 😊 А ще там був дуже класний та професійний колектив!

Моє перше заняття пройшло жахливо (це моя суб’єктивна думка) — страх сцени: слова плутав, голос дрижав, горло пересохло; додався синдром самозванця: я кожну мить думав, що мені скажуть «хлопчику, що ти нам тут розказуєш?»

Цей етап необхідно було пройти, щоб стати кращою версією себе і зрозуміти, що робити далі.

Прогрес

А далі все пішло набагато легше! Чим більше практики викладання, тим більш впевненим я ставав (знову суб’єктивна думка 😁)

У вже розроблений курс я вносив свої ідеї, шукав інформацію, що була цікава мені і мала додатково зацікавити слухачів.

А також оптимізовував процес. На самому початку в нас були тільки матеріали курсу та ентузіазм. Матеріали і домашки ми розсилали на email, вся комунікація з групою — теж по пошті. Комунікацію для тренерів організували в чатику в скайпі, дали йому назву Dream Team та вибрали круту картинку 😊

Та всі розуміли, що серйозний курс вимагає серйознішого підходу, ніж комунікація по пошті. Першим кроком до оптимізації стали Google Groups — ми створювали групу розсилки, через яку зручніше було шарити матеріали і давати завдання. А при бажанні, всі учасники могли зайти на сторінку групи і знайти всі повідомлення, оскільки групи мали в собі функціонал форуму. Слухачі ж могли задавати питання не комусь конкретно, а всій групі тренерів — хто має час, той і відповідає.

Наступним кроком покращення наших курсів мав стати сайт, щоб не копіпастити свої матеріали та завдання кожній групі. Ідеально було б мати навчальну платформу, але ми тоді навіть не знали, в яку сторону копати. Про Moodle дізнались набагато пізніше, коли питання втратило свою актуальність. А ще ми не мали серверу, де хостити, та домену, який можна було б використати (такі от ми були IT-шники без ІТ-інфраструктури. Звісно, могли попросити хостинг в Infopulse, де ми всі працювали, чи навіть орендувати хостинг самотужки, але не мали досвіду в написанні сайтів, а шукати волонтерів чи винаймати розробників — задача довга і відповідальна). Тому шукали рішення настільки просте, щоб впоратись самотужки. І знову знайшли допомогу в «корпорації добра» — Google Sites! Безкоштовний конструктор сайтів — розміщуєш контент, даєш назву, і хоп — твій сайт в Інтернеті. Вишенькою на торті була можливість обмежувати доступ до певних сторінок в той самий спосіб, що і Google Drive: доступно всім, доступно за прямим посиланням, доступно лише конкретним людям за вказаними email-ами чи гуглгрупами! Бінго! Ми перенесли всі матеріали на наш сайт SQA Standard і для кожної нової групи поступово відкривали доступ до матеріалів, заняття за заняттям.

А ще я в той момент проходив курс програмування на Python на Coursera — An Introduction to Interactive Programming in Python (до речі, один із найкращих онлайн-курсів, які я коли-небудь бачив). І мені дуже сподобався підхід до перевірки домашок, реалізований в цьому курсі: щоб отримати оцінку, замало тільки зробити і здати свою домашку, треба ще й перевірити та оцінити домашки інших учасників згідно наданого чеклісту. Тобто і сам зробив, і іншим допоміг. А ще подивився, як інші зробили. Подвійне навчання! І мені закортіло мати таку ж систему в нас. Кілька днів пошуків, і я дізнався, що є можливість писати невеликі вебсервіси на Google App Script. І реалізував форму на сайті, що давала змогу слухачам здавати домашки, а потім скрипт відсилав листа з домашкою та інструкціями його колегам для перевірки. Досвід зі скриптами, що можуть виконуватись на стороні Google, пізніше ще не раз мені знадобиться:

А я ще й не про всі кейси написав...

Сайт все ще існує, але після великого оновлення Google Sites вимагає апдейту, тому зараз недоступний. Колись воскрешу його, щоб згадати, як це було.

Окрім технічного прогресу ми також постійно покращували якість самого курсу. На сайті навіть організували окремий розділ для тренерів, доступний тільки нам, де записували всі вдалі педагогічні лайфхаки.

Ми читали методичну літературу для викладачів, щоб знати, як доступно пояснювати матеріал, як тримати увагу авдиторії, коли треба проводити інтерактиви, тести, контрольні.

Ми навіть відвідували тренінги для тренерів, щоб з перших вуст дізнатись найсучасніші тренди в освіті.

Ми читали технічну літературу, додаючи нову та цікаву інформацію про тестування ПЗ, щоб курс не втрачав актуальність.

Ми додавали практичні завдання і об’єднували їх тематично. Зараз цим нікого не здивуєш, але в свій час ми розробили революційний курс: він логічно проводив слухача всіма сходинками життєвого циклу ПЗ, детально зупиняючись на кожній з них для практичних тренувань з пов’язаними тестовими активностями. Cпочатку слухачам давалась загальна теорія згідно ISTQB (щоб хоч завтра можна було екзамен здати), потім слухачі вчились читати технічну документацію, вимоги, та писати на їх основі тест-кейси (ми написали всю ту технічну документацію. І не просту — вона включала в себе різний функціонал, що можна було перевірити, використовуючи тільки різні техніки тест-дизайну). Потім слухачі тестували додаток, використовуючи свої ж тести (я розробив додаток згідно вимог, що ми написали) і репортили баги, що були з любов’ю підсіяні мною а також ті, що я не планував (що було приємно — добре навчили).

До речі, баги репортились також не абикуди, а у нашу власну джиру, яку ми з unlimited-ліцензіями отримали безкоштовно від Atlassian як неприбуткова освітня організація. Як виявилось, для цього було достатньо, щоб Міша написав в Atlassian хорошого мотиваційного листа (цей досвід нам ще неодноразово знадобився, але про це трохи згодом :) )

Ми додавали ігри та інтерактиви, щоб зробити заняття різноманітними та цікавими. Одна з найцікавіших була про вимоги. Я вже не пам’ятаю на 100%, але здається, її допомогла нам придумати психолог на основі дитячої гри. Суть проста — спочатку ми розказуємо, як мають бути написана технічна документація, в тому числі вимоги до ПЗ: зрозумілими, об’єктивними, однозначними, такими, що можна оцінити та протестувати і т. д., за стандартом IEEE 830. Потім питаємо:

— Чи все зрозуміло?

— Так, все просто! Не розуміємо, як тут можна щось зробити неправильно.

— Ну ок, тоді давайте пограємо в гру!

Кожен отримує завдання: малюнок з двома простими геометричними фігурами (всі роздруковані та розфарбовані вручну фломастерами. На які ще курси тренери приходять з великими пачками фломастерів та розмальовками? 😎) на координатній сітці. За 5 хвилин треба надати словесний опис фігур таким чином, щоб потім за цим описом можна було намалювати ті самі фігури. Через 5 хвилин ліва частина завдання з малюнком відривається, а опис передається сусіду. І ще через 5 хв ми просимо порівняти очікуваний та отриманий результати.

А далі ми весело розбирали помилки: хто не вказав напрямок координат; хто описав розміщення фігур відносно одна одної; хто не вказав кольори, а хто — тип лінії. Завдання підводило нас до підсумку — навіть такі прості речі, де, здавалось би, неможливо помилитись, можуть бути очевидні вам, але не очевидні навіть сусіду по парті. А тепер уявіть, який кошмар твориться з тлумаченнями вимог до ПЗ. Тому давайте вчитись писати документацію об’єктивно!

Якщо ви не вірите, що це складно — спробуйте зі своїми колегами 😈(але не давайте читати цю статтю заздалегідь, бо так вони будуть знати, де собака зарита). І це ще проста версія гри. В першій версії ми планували давати три фігури 😱

За всі роки роботи в Bionic University, ми випустили більше 200 тестерів, підтримували з багатьма з них зв’язок, і за нашою статистикою, більше 80% з них знайшли роботу в тестуванні. Ми всі дуже ними пишаємось. Взагалі, ті курси і досі згадую дуже тепло, по-сімейному ❤️ Одна з груп зробила мені якийсь символічний подарунок з листівкою на серветці, і вгадайте що:

Еволюція

Одного разу я читав новини про чергову конференцію Google I/O та які нові сервіси створює компанія. І дізнався, що запускається новий сервіс Google Classroom — для вчителів та студентів. Почав шукати, як ще цей сервіс використати, але компанія випустила його не для всіх. Скористатись ним могли тільки школи, ВНЗ та навчальні платформи. Тому я заручився підтримкою Bionic та написав листа просто в Google. Написав, що ми якраз навчальна платформа, ми користуємось в навчанні сервісами Google і дуже-дуже хочемо спробувати ще й Classroom. І нам дали доступ. Це було неймовірно! Ми користувались гуглкласом ще тоді, коли це не просто не було мейнстрімом, а ще й не всі мали до нього доступ.

До речі, зараз гуглклас доступний для широкого загалу, і кожен може як створити там власний клас, так і приєднатись до існуючого (якщо знає код). З початком карантину, наскільки я зрозумів, сервіс став дуже актуальним.

А що із нашим QA курсом? З часом альтернативних курсів для QA ставало все більше. Онлайн та офлайн. Біонік переформатовувася і з часом, на жаль, закрився. Паралельно в нас ставало все менше часу, який ми могли приділяти освіті. Тому в певний момент ми вирішили, що час взяти паузу, відпочити та вирішити, що ми хочемо робити далі.

Але відпочивали ми не довго. Наш колега Ігор розповів, що його знайомі на кафедрі телекомунікацій в Інституті телекомунцікаційних систем КПІ хочуть вчити студентів сучасним та корисним речам. Як-от тестуванню ПЗ та бізнес-аналізу. І ми залюбки почали викладати для студентів в КПІ. Як справжні викладачі! Лекції, лабораторні роботи, курсачі... І колектив теж дуже крутий!

Курс адаптували той самий, що вже роками доводив свою ефективність. А ще декілька років тому Міша на конференції QA Fest почув доповідь Олександра Романова про класний підхід до викладання — Flipped Classroom, зацікавився, вивчив додаткову інфу, зацікавив весь наш викладацький склад, й ми впровадили цей підхід. Суть така — всі лекції записуються заздалегідь і студенти їх дивляться перед заняттями. А на заняттях вже розбираємо питання та робимо практичну роботу. Як тільки я почув про це, зрозумів — ось вона, освіта майбутнього.

Я не так давно сам був студентом, тому вирішив, що буду намагатись зробити курс таким цікавим, щоб студенти хотіли його слухати. Оскільки мій досвід ділив викладачів на три категорії:

  • Монстри: всі бояться і тому ходять на всі пари, здать всі домашки. Ходять чутки, що валить навіть відмінників.
  • Пофігісти: їм все одно, хто ходить, що здає, чи чому вчиться. Можна познайомитись на екзамені і здати навіть чужі домашки.
  • Ентузіасти: ті, кому цікаво те, що вони викладають і запалюють у всіх цей вогонь. Занесені в Червону Книгу України та оберігаються законом.

Я точно хотів бути третім. Жодного примусу. Хочеш — ходи, не хочеш, не ходи — головне, домашки і тести здавай. Є питання — питай, на все відповім і допоможу.

Які висновки я зробив від викладання в КПІ?

  1. Хоч-не-хоч, але в примусі ходити на пари є плюси. Бо як дозволяти не ходити — ніхто не прийде (а на що я розраховував? Сам такий був)
  2. Важко залишатись ентузіастом, якщо не отримуєш від студентів зворотній зв’язок (тепер я набагато краще розумію своїх викладачів).
  3. Карантин та віддалене навчання дуже сильно вбивать мотивацію
  4. Скатані домашки паляться, навіть якщо змінити оформлення та переписати своїми словами. Навіть якщо на курсі 60+ студентів. Боже, як же мені соромно за свої студентські роки 🤦‍♂️Плутав свою хитрість із жалістю викладачів.
  5. Власне домашки й віднімають левову частину часу викладача, оскільки ми розуміємо що одна з найбільших цінностей нашого викладання полягає у якісному зворотньому зв’язку, який ми у великій мірі й надавали саме через добре перевірені домашки.
  6. Все ще не вирішив, на якому курсі краще викладати тестування: до третього курсу студенти ще не до кінця розуміють, ким вони хочуть стати. Після третього курсу — майже всі вже працюють і не мають часу ходити на пари ¯\_(ツ)_/¯

Кінець?

Так, моя історія плавно підійшла до сьогодення. Мені все ще подобається викладати, ділитись знаннями. Тому я пишу в блог свої статті. На конференції ходжу. Цього року робив і публікував курс з автоматизації тестування, а також проводив курси з програмування на Python та тестуванню навантаження. Шукаю нові ідеї та підходи. І точно не планую зупинятись 🤓

Сподобалась стаття? Натискай «Подобається» внизу. Це допоможе автору виграти подарунок у програмі #ПишуНаDOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось23
До обраногоВ обраному4
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Невеличкий відгук.
Я щиро вважав, що менша відстань між нашими поколіннями та відносна зрозумілість предмету — це запоруки моєї зацікавленості на парах. Та тепер бачу, що за всім стоїть осмислена робота. Багато роботи і.. трохи більше спілкування з аудиторією.
Дякую долі, що перетнувся з вами і..
Будь-ласка, не ставте оцінку ’бо це заліковка’. Я зіштовхнувся з поганою підготовкою до екзамену вже на співбесіді.

Аж ностальгія з’явилася за Bionic :) Величезне дякую за таке натхненне викладання! Дійсно, не раз проскакувало в голові, як хотілося б такого викладання в ВУЗі :)

Було б круто прочитати статтю від Вас по тестуванню навантаження, з практичними рекомендаціями. Дякую.

Олексій, дякую! Ви з Любою і Махаїлом дали мені старт нової кар"єри! Курс був дійсно класний і практичний!

Закінчив у 2016 курси Льоші та Люби в bionic — було круто. Пізніше пощастило працювати з Льошею на кількох проектах й трішки долучитись до викладання — спасибі за чудовий досвід!

записывался к ним на курс по автоматизации, в итоге перезвонили через месяц где-то по моей заявке которую я на сайте оставил, курс должен был в декабре стартовать в начале вроде, позвонили я подтвердил своё участие, потом в итоге сказали наберут когда начнется курс, но он так и не начался и никто так и не перезвонил, такое себе отношение....

Bionic? За організаційну частину точно не скажу, але точно знаю, що ажіотаж був шалений — по 15 бажаючих на одне місце в групі (на QA). А групи невеликі, і, здається, всього 2-3 на рік. Тому, нажаль, може фізично не встигали відповідати всім

Бгг, це дуже смішно, бо до Інфопульс універу жодного відношення не маю, хоч і працюю в Інфопульсі ¯\_(ツ)_/¯
Навіть не знав, що він досі існує

ок, но все равно осадочек остался

Підписатись на коментарі