Як працювати, коли там таке...? Почуття провини в IT-фахівців

Привіт! Я, Марія Крижановська, разом зі своєю колегою Мирославою Зубчук роздумували про те, що зараз відчуваємо ми і багато інших професіоналів. І як слід переналаштуватися, щоб бути корисними в тилу під час війни.

Почуття провини? Ти не один!

Наша компанія Магніс (Magnise), як і більшість IT-компаній, організували можливість релокейту своєї команди в більш безпечне місце.

Ось, здається, команда в безпеці. Водночас дещо залишається з нами — почуття провини за те, що я не на території бойових дій, сиджу тут, в теплі, лише іноді волонтерю, а іноді — ні, та загалом по кнопочках клацаю й навіть зробити нічого не можу...

Вже не знаєш за що хапатися: чи то кидати все та їхати на фронт, чи весь час дивитися новини, щоб нічого не пропустити, чи забити на все, звільнитися та піти на цілодобове волонтерство у своєму місті?

Стільки думок, та очевидно одне — я тут, вони там, але я не там, отже щось не так. Було таке?

Але давайте міркувати далі: що я можу зробити ТАМ? Чим конкретно буду корисний? Що можливо було б зробити, якщо залишитися в рідному місті чи піти на передову? Наскільки значним був би мій внесок під час активних воєнних дій?

Відчуття провини, втоми, розпачу, депресії в такий час — це нормально! Є психологія війни, вже, мабуть, всі чули. Але є дещо, що нам варто розуміти відносно себе та інших — не всі можуть воювати. Як в проєкті команда виконує різні ролі, так і в житті: кожен з нас вміє одне та не вміє іншого. І це нормально.

На війні у всіх різні ролі, як в команді

Під час війни немає місця осуду своїх, нам варто розуміти та підтримувати один одного просто тому, що ми єдина нація і у нас спільна мета — захистити нашу державу. Ми будемо ефективними тоді, коли кожен робитиме те, що вміє найкраще. Військові, лікарі, державники, волонтери, водії, журналісти, інженери — у кожного своя відповідальність і шмат роботи.

Є очевидний і неочевидний фронт. Когось показують щодня в новинах, когось — ні. Але завжди за перемогою стоїть надійний тил. В умовах колосального навантаження на економіку країни хтось повинен працювати, щоб забезпечувати наявність ресурсів.

Тил сьогодні — це забезпечення можливості соціальних виплат, здійснення критичних державних закупівель, підтримки обороноздатності тощо. Зараз IT-галузь залишилася чи не єдиним джерелом валютних надходжень у країну. Поза тим — не забуваємо платити податки :)

Рано чи пізно війна закінчиться. Нам потрібно буде багато чого відновити і відбудувати. Багато роботи попереду. Попри всі допомоги, нам потрібно буде багато ресурсів. Сьогодні ми, працюючи в ІТ, тільки краплини в морі. Але разом ми є морем. У єдності наша сила, як би пафосно це не звучало.

IT як робота майбутнього

Робота кожного фахівця ІТ-галузі зараз надважлива. Майбутнє нашої країни залежить також від цієї щоденної роботи. Війна закінчиться, кордони відкриються. Перед кожним постане питання вибору. І шанс відбудувати Україну і зробити її кращою — тільки у наших руках.

Залишайтеся з Україною. Нам ще стільки потрібно буде зробити! Давайте діяти як команда, кожен на своєму фронті. Разом — сила! Зараз як ніколи важливо вірити і просто робити добре свою справу, кожного дня рухаючись уперед.

Слава Україні! Героям Слава! 💙💛