Мене працюючого батька малої дитини мобілізують

Розголос навряд чи допоможе.

Я не від чого і не від кого не ховаюсь. Проте хочу поділитися своєю історією.

Мою родину як і всіх вас друзі торкнулася війна. Проте я останні два роки живу у Львові. На щастя коли я пишу ці строки тут не трапилося нічого серйозного. Бажаю щоб так і було надалі.

У нас з дружиною мала дитина, на час цієї історії 10 місяців. Ще не ходить. Живемо ми на 13 поверсі відносно біля аеропорту. Тож щоразу коли сирена мусили спускатися у підвал з дитиною на руках, сходами. Це дуже важко було особливо дружині.

Компанія де я працюю організовувала евакуацію у Хирів, готель Layar Palace. Плюс це поруч з кордоном, що було плюсом адже я планував щоб дружина з дитиною виїхала у безпеку до Польщі. Тож ми поїхали туди всією родиною. Умови там були спартанські проте ми (і головне дитина) могли спокійно спати. Це неабияка приємність у воєнний час.

У день 3 березня до готелю прийшли з військкомату з поліцією щоб ми стали на облік.тож у той день я поїхав до Старого Самбору до якого ми відносилися територіально щоб стати там на тимчасовий облік. Я запитав як мені бути коли я повернуся до Львова — відповіли що просто приїхати і знятися з обліку без жодних проблем. Там мені дали повістку до виклику яку я підписав.

Наступного дня 4 березня я відвіз дружину з дитиною на кордон, вона його перетнула і була у безпеці.

Я тимчасово залишався у Хирові щоб мати змогу працювати і не бігати у підвал під час сирен.

Згодом сестра дружини Ліза яка з початку війни знаходиться у Харкові (фактично весь цей час жила у бомбосховищі) сповістила що з’явилася можливість приїхати до мене у Львів і що вона вирушила. Оскільки переміщення ускладнене то дістатися це не день і не два. Я вирішив максимально чекати тут у Хирові перш ніж повернутися і продовжувати працювати. Напевно це і було моєю фатальною помилкою.

Декілька днів тому у четвер 10 березня вона сповістила що знаходиться у передмісті Вінниці і шукає транспорт на Львів. Тож у п’ятницю 11 березня я вирушив до Львова із речами, собакою і спочатку поїхав до Старого Самбору з метою знятися з тимчасового обліку щоб стати на облік у Львові і зустріти Лізу.

Там мені сказали що з обліку не знімають нікого. І що я виявляється мав бути там в цей день з речами на відправку. Куди і на який строк не казали. Я пояснив що мені треба зустріти дитину з Харкова у якої у Львові крім мене нікого немає і жити окрім як у мене теж немає де. Тож прохав знятися з обліку. У доказ що я живу у Львові я надав договір про оренду з адресою на моє ім’я з датою більше ніж треба до початку війни. Мене відправили до комісара у 215 кабінет.

Там я йому пояснив теж саме. Наче з початку він зрозумів. Проте у мене забрали закордонний паспорт і залишили у приміщенні військкомату де він знаходиться і зараз.

Він сказав «Їдь до комісара у Галицько Франківський військкомат та скажи йому щоб він мене особисто набрав, якщо цього не станеться сьогодні завтра подаю тебе у прокуратуру за кримінальною статтею» здається 336 ККУ.

Після чого мені віддали повістку і паспорт громадянина України.

Я сів в авто і одразу рушив із Старого Самбору у напрямок Львова.

Ще один нюанс. Хто не знає то я працюю і на щастя у мене збереглась ця можливість і під час війни. Я сплачую податки, продовжую сплачувати орендну, рахунки. Я не служив за станом здоров’я. Артеріальна гіпертензія, додаткова хорда у серці, нещодавно у мене була операція на спині. Відповідні медичні документи маю з собою. Ніхто мене на медичний огляд не відправляв. У військкоматі старого Самбору всі здорові за замовчуванням.

На роботі згідно рекомендацій Міністерства Цифрової Трансформації приготували листа з проханням відстрочити мобілізацію. Наразі це не врегульовано законодавством, проте держава почала помічати що військкомати беруть усіх незалежно від професії та економічна шкода вже дає про себе знати. Я заїхав в офіс на роботу забрати того листа на моє ім’я і рушив до галицько Франківського військомату шукати полковника (комісара)

Мені вдалося потрапити до нього на прийом.

Я йому пояснив що я останні два роки мешкаю у Львові. Показав договір оренди. Сказав що мені потрібно знятися з обліку у Старому Самборі, щоб я міг приписатися у Львові і зустріти Лізу. Передав прохання комісара із Старого Самбору щоб комісар з галицько-франківського його набрав особисто.

На що мені була відповідь що я можу піти у напрямок російського корабля і що він комісар зі Львова не буде набирати комісара із Старого Самбору бо він його не знає. Після чого мене вивели. Я намагався зв’язатися з військоматом Старого Самбору і пояснити ситуацію. Разом зі мною був як я зрозумів голова охорони комісара львівського військкомату і коли я зміг телефоном зв’язатися з Військкоматом Старого Самбору і там дали слухавку місцевому комісару слухавку з мого боку взяв голова охорони і пояснив комісару з Старого Самбора що комісар зі львова його не знає і телефонувати не буде, проте підтвердив що я знаходжусь саме у Галицько Франківському військкоматі біля кабінету комісару.

На що почув відповідь щоб я приїхав забрав свій закордонний паспорт.

Звідти я одразу вирушив у напрямок Старого Самбору. Десь за півтори години я дістався військомату і попрохав потрапити до комісара у 215 кабінет. Прочекав десь годину, проте мене прийняли.

Зайшов у кабінет. Нагадав прізвище і ситуацію. Сказав що йому відмовилися телефонувати. Він мене питає де повістка? Я йому віддав ту яку мені видали у Старому Самборі. Він каже, ні повістка з Галицько Франківського. На що я відповів що він мені нічого про повістку не казав, він сказав щоб йому зателефонував комісар зі Львова і про повістку мові не було. На що він починає шукати номер львівського комісара і телефонує йому сам. Питає чи був у нього Пріпачкін. Кладе слухавку і каже що комісар зі Львова відповів що мене у нього сьогодні не було і що я брешу.

Я не знав що сказати і був шокований. Комісар із Старого Самбору почав лаятися і казати що я брехун. Щоб завтра я був з речами. Я нагадав що мені потрібно зустріти Лізу. Він сказав зателефонувати їй.

Ще один нюанс. Коли вас заводять у військкомат старого Самбору вас змушують Вимикати телефон повністю, тобто ви у середині залишаєтеся без зв’язку.

Я вмикаю телефон телефоную Лізі на гучному зв’язку. Питаю коли вона планує бути у Львові, вона відповідає що завтра післязавтра.

Комісар каже щоб я був з речами на відправку у понеділок 14 березня на 9 ранку. Забирає повістку і залишає її у себе у 215 кабінеті, мій закордонний паспорт не віддають і він досі залишається у приміщенні військкомату Старого Самбору. Каже якщо мене не буде з речами у понеділок то стаття.

Я кажу що я після операції на спину і мене не скеровували на медичний огляд. Від того він лютує ще більше лається на мене, відправляє мене у 211 кабінет взяти скерування проте каже що часу у мене все рівно до понеділка 9 ранку.

Отримав я скерування о 1630 у п’ятницю ввечері 11 березня. Мерщій бігу у поліклініку де це має бути. Звісно там вже нікого немає і той персонал що був починає дзвонити лікарям що вже пішли, пояснювати ситуацію. Нікого не має, немає тих хто міг провести мені комісію. Лікарня не працює у суботу і неділю. Пройти можна лише там.

Мені сестра каже приходити у лікарню у понеділок на 9 і що вони зателефонують і військомат і скажуть що я у них і не ховаюсь.

Проте це мені може коштувати кримінальною статтею.

Я не ховаюсь і почав збирати речі на понеділок на випадок якщо я дійсно придатний до служби. Я ще раз підкреслюю що я не служив у мирний час за станом здоров’я. Я не маю бойового досвіду, стріляв із справжньої зброї лише у тирі під наглядом інструктора.

Зп рядового десь наразі 30 тисяч гривень. Це те що я міг щомісячно (навіть більше ) сплачувати у бюджет у вигляді податків ( соц внесок, єдиний податок, пдв, планував купити військові облігації, перераховувати кошти на ЗСУ, акциз на паливо)

Натомість мене позбавлять цієї можливості, позбавлять прибутку. Я не зможу брати участі у економіці, маю сумнів що від мене буде велика користь у якості військового. Проте я вже зазначав що буде як буде і я не тікаю.

Я не знаю що робити з авто, я не знаю що буде з моїм собакою та котом ( наразі є кому приглядати, але як далі буде ніхто не знає) я не знаю що буде з орендою і як бути з моїми ФОП податками. Я не знаю чи віддадуть мені колись мій закордонний паспорт.

Проте я вірю що ми переможемо. Що я знову побачу свою родину і ми будемо разом. Я це знаю, так буде. Юля, Мілана ви мій небокрай сонце і зорі, немає у мене у житті нічого цінного крім вас. Ми будемо разом.

Дякую хто дочитав чи може дати пораду.

Чи можливо хтось з офіційних джерел може хоча б зробити так щоб я залишився у Львові, якщо мене відправлять. Дякую.

Я довго думав чи варто це писати, адже якщо це дійде до керівництва Старого Самбору то для мене якщо мене заберуть за це напевно будуть важкі наслідки. Тому я не згадував тут прізвища. А потім я подумав що не маю боятися ЗСУ, я не ховаюсь і буду все робити як скажуть. Я готовий до цього, я щиро бажав зустріти дитину і стати на облік тут у Львові, і я не ховаюсь від військомату Старого Самбору і я буду у понеділок там на медогляді з речами. Проте після цього моя можливість виходити на зв’язок може бути лімітована.

Слава Україні!

UPD: Ось продовження що зі мною було на наступний день www.facebook.com/...​/posts/10224038327060092

Ще апдейти:

www.facebook.com/...​n/posts/10224060246728070

www.facebook.com/...​n/posts/10224063950060651

www.facebook.com/...​n/posts/10224065005607039