До виїзду, у дорозі, за кордоном. Рекомендації від українських переселенців

Понад 2.8 мільйонів українців з початку війни перетнули кордон у пошуках прихистку в ЄС. Для декого це було імпульсивним рішенням, а дехто намагався зробити свідомий вибір. В цьому матеріалі ми зібрали досвід трьох ІТ-спеціалістів з компанії ЕРАМ, які поїхали до країн Європейського союзу. Буде корисно тим, хто збирається за кордон.

«Діти сприймають ситуацію по-різному, але знають, що вдома — війна і вона несправедлива»

Я — Андрій Гордійчук. Співпрацюю з ЕРАМ Україна у ролі менеджера з розробки програмного забезпечення. 24 лютого у Харкові мене розбудила донька: вона прокинулась від вибухів. Це був жах, я не вірив у те, що відбувається. П’ять днів ми ховались у підвалі дома, троє моїх дітей захворіли і через це ми не могли виїхати з міста. 2 березня нарешті вибрались до моїх батьків у Шарівку, це Богодухівський район Харківської області. Ми провели там декілька днів, після цього разом з дружиною прийняли рішення їхати на захід та за можливості перетинати кордон (як батько трьох дітей до 18 років я маю на це право).

Зізнаюсь: страшно їхати, коли високі ризики стикнутись з конфліктом, натрапити на бойові дії або застрягнути у заторі десь між містами. Зокрема, коли відповідаєш за дружину і своїх дітей 9, 7 та 5 років. Ми не були певні, куди їхати, що брати, коли зможемо повернутись. Бодай якась визначеність була лише з першою зупинкою маршруту: у Кременчуці живуть родичі моєї дружини. Туди ми дістались через Чутово.

А от після наша дорога була зовсім невідома. На другий день ми виїхали близько 6 ранку, але все одно потрапили у великий затор у Кременчуці. Потім простояли ще пару годин поблизу Кропивницького: деякі траси перекриті і через це на одному блокпості зустрічаються машини зі сходу та півночі України. Це великий потік.

В той день ми провели у дорозі близько 16 годин. Десь о 22:00 доїхали до селища Христинівка під Уманню. Я весь день намагався знайти місце для ночівлі: шукав через колег з ЕРАМ та інших компаній, волонтерів, сайти. Єдиним варіантом була місцева школа. Але нам пощастило. На блокпосту нам допоміг хлопець з місцевої самооборони. Він доставив нас до своїх батьків, де нас нагодували та дозволили переночувати. Грошей за допомогу не взяли. Спасибі цим людям.

На третій день дороги ми виїхали у бік Вінниці по дуже поганій трасі через Монастирище. Саме тоді, 6 березня, розбомбили місцевий аеропорт. Дим було видно за 10-15 кілометрів і через це на трасі панував хаос: водії розгортались, щоб тікати, били чужі машини... Ми зупинились на 10 хвилин та разом з дружиною вирішили змінювати маршрут і їхати у бік Жмеринки околицями. Дороги там погані: якщо у вас не позашляховик, проїхати складно. Хай там як, к ночі ми були у Чернівцях (вирішили оминути Кам’янець-Подільский, бо дізнались про великі черги на блокпостах). Треба бути готовими, що західні області вже переповнені. Але нам вдалося знайти прихисток на одну ніч, а вже наступного дня вирушати на кордон з Румунією.

На пункт пропуска Порубне ми приїхали зранку. Щоб проїхати 7.5 кілометрів та перетнути румунський кордон нам знадобилось 24 години. Під час прохождення ми показали паспорти, дитячі свідоцтва про народження та посвідчення багатодітної родини. Цього було достатньо. Без огляду речей нам дозволили перетнути румунський кордон.

З 8 березня ми з родиною у місті Клуж-Напока. Лише на другий день за кордоном діти почали усміхатись. В залежності від віку вони сприймають ситуацію по-різному, але знають, що вдома — війна і вона несправедлива. Вони погано спали в Україні та навіть зараз лякаються, коли пролітає літак або щось падає на підлогу.

Ми орендували житло через Airbnb. Спочатку — на тиждень, а потім дізнались, що бронювання можна подовжити. Тепер плануємо залишитись тут щонайменше до квітня. Ціни в Румунії схожі на київські. У Клуж-Напоці мало хто знає англійську, майже вся інформація, вказівники тощо — румунською. Це дещо ускладнює побут, але можна звикнути. Можливо, у столиці ситуація інша. Загалом місцеві мешканці толерантні, готові допомогти. Але є і ті, хто незадоволений потоком переселенців.

На шляху я тримав зв’язок з колегами. В ЕРАМ сильний рух волонтерів. Допомагають колегам вирушити зі східних та центральних областей на захід, діляться рекомендаціями, дають корисні телефони. Я у свою чергу ділився з колегами контактами моїх батьків, щоб ті, хто їде з Харкова, могли переночувати у них за потреби.

Поки був у Харкові та намагався врятувати сiмью, мiй близький родич допомагав видавати ЗСУ рації, телефони, зарядні пристрої тощо (це надавала одна всеукраїнська мережа електроніки). Також декілька разів ми збирали необхідні речі i кошти для бійців, які були під Харковом. А в Румунії я перераховую кошти на перевірені волонтерські ініціативи та у ЗСУ.

«Я завжди пам’ятатиму, як мої діти плакали у туалеті під час бомбардувань і кричали, що не хочуть, щоб їх розстріляли»

Мене звати Ярослава Дякова, я старша рекрутерка, ЕРАМ Україна. Зараз з двома дітьми, чоловіком та моїми батьками ми знаходимось у місті Хайдусобосло, Угорщина. Ми доїхали сюди через дві країни: Молдову та Румунію.

У перший день війни ми вибрались на двох машинах з Харкова і переночували у Кременчуці. Поки їхали на Полтавщину, чоловік, у якого ми орендували там квартиру, телефонував кожні півгодини: переживав, що ми голодні через довгу дорогу та затори, пропонував купити продуктів. Наступного дня ми поїхали на найближчий кордон з Придністров’ям. І хоча черга була мінімальна, нас не випустили і взагалі зачинили цей пункт пропуску. Через це ми на декілька днів залишились у місті Подольськ Одеської області. Спасибі добрим місцевим мешканцям: на другий день нашого проживання там вони дізнались, що ми з Харкова, і знизили орендну плату більше ніж вдвічі.

До речі, особливо помітна пильність наших військових, правоохоронців та українців загалом. У Подольску затримали мого чоловіка, подумали, що він — диверсант. Саме місто досить сіре, всі одягаються відповідно, а він був у яскравому одязі, йшов, дивлячись у навігатор, запитував у місцевих, де знайти нотаріуса. Скоро до нього під’їхала поліцейська машина, його затримали, приставили до голови зброю і відправили в СБУ. Там був допит, обшук, необхідність писати автобіографію та погрози детектором брехні. Але скоро його відпустили.

Та одного дня ми почули сирени і в Подольську. Вирішили все ж таки перетинати кордон з Молдовою і вранці 1 березня поїхали на пункт пропуску Паланка. В дорозі ми то зупинялись, то їхали — все ж таки з нами діти — і знову привернули увагу правоохоронців. На черговому блокпості нас оточили машинами і підійшли озброєні чоловіки в українській формі. Годину вони вивчали наші документи та телефони, сказали, що отримали орієнтування на дві схожі автівки. Хтозна правда це чи ні, але ми щиро дякували нашим хлопцям за пильність та за те, що виконують свій обов’язок. Це, звісно, було неприємно для нас, але необхідно за умови воєнного стану. Саме так і ловлять диверсантів, тому низький уклін ЗСУ, теробороні, правоохоронцям та всім свідомим українцям.

Через ці інциденти я на власному досвіді переконалася, що документи необхідно мати в оригіналі: іноді люди у формі різко реагували на ті, що були в наших смартфонах. Звісно, можна відновити свої документи вже на території ЄС, але для свободи переміщення краще мати паперові або пластикові версії. Те саме стосується медичних довідок щодо особливих станів здоров’я. У одного з моїх синів хронічна астма, він потребує постійної терапії, ому маємо знайти спосіб отримувати тут необхідні ліки.
Якщо їдете з дітьми, подумайте, чим їх зайняти. Моєму старшому сину 11 років, він розуміє, що відбувається. Молодшому — 6 і для нього це скоріше пригода. Коли ми поїхали, то не встигли нічого взяти для дітей, але на щастя змогли купити розмальовки та фломастери у дорозі. Це — а ще ігри у слова чи міста — допомагало зайняти хлопців під час дороги та відволікти від тривог.

Ми свідомо не звертались до волонтерів щодо пошуку житла: користувались додатками Booking, Airbnb. Доки маємо кошти, щоб заплатити, я хочу залишити можливість безкоштовного прихистку тим українцям, яким це вкрай необхідно. Загалом у Молдові ми провели два дні, перевели подих, трохи відпочили та 3 березня вирушили до Румунії. До речі, якщо у першій країні можна було спілкуватись з місцевими російською, то у другій мовне питання стояло гостріше: англійську румунці знають мало. Тож мова жестів та Google Translate стануть у пригоді. Але є і хороші новини: наразі «зелені картки» (обов’язковий поліс страхування авто) тимчасово відмінили у Польщі, Словаччині, Молдові та Румунії. Безкоштовними для українців також є автобани.

З 5 березня ми в Угорщині. Я працюю віддалено, допомагаю шукати спеціалістів для офісів ЕРАМ в Латинській Америці. Сплачую наперед українські податки, перевожу кошти на допомогу Збройним силам та щодня думаю разом з родиною, що робити далі. У найближчий час ми навряд повернемось додому і серце від цього крається, але я завжди пам’ятатиму, як мої діти плакали у туалеті під час бомбардувань і кричали, що не хочуть, щоб їх розстріляли. Синам треба ходити до школи, проте угорська дуже складна і їм буде через це ще важче. Також мусимо прицільніше думати про житло: через астму сина не можемо перебувати в помешканні, де раніше були тварини. Зараз думаємо про Словаччину, Німеччину, Польщу — країни, де дітям потенційно буде легше адаптуватись. Сполучені Штати та Канаду розглядаємо як запасні варіанти. Звісно, дуже хочеться додому. Там залишилось близькі люди, багато цінних речей. Всі українці за кордоном, з якими я зараз спілкуюсь, збираються назад. Але мені здається, що ми ще не до кінця усвідомлюємо, що трапилось. Наче все це — дурний сон.

«Ніколи б не подумала, що навколо буде стільки незнайомих людей, які готові допомагати»

Мене звати Анна Павлова, я керівниця команди з інженерії програмного забезпечення, ЕРАМ. Зараз мешкаю у румунському місті Клуж-Напока. Я вирушила з Харкова на другий день війни, 25 лютого: взяла з собою подругу та двох її дітей.

Ми їхали без конкретного напрямку. Пару днів провели в Кропивницькому, перепочили і вирішили їхати за кордон, доки це можливо і відносно безпечно. Ми вирушили до пункту пропуску Могилів-Подільський і вже за дві години були у Молдові. Були без чоловіків — тому процедури були швидкими та простими. А на молдавському боці на нас чекали волонтери, які нагодували і допомогли з інформацією. Це було 1 березня.

Поки їхали по Молдові, я розуміла, що зупинитись тут нема де. Адже країна досить небагата, на півночі, де ми їхали — самі поля та селища. Тому план був — їхати у Румунію та розбиратись на місці. Дякую молдавським волонтерам за гарячу їжу на кордоні, за багаття, де можна було погрітися. Ми простояли у черзі 6-7 годин, а після, о третій ночі, вже у Румунії, нас зустрів місцевий волонтер, який допоміг знайти місце для ночівлі. Ми спали на підлозі, але у безпеці, разом з іншими українськими переселенцями. Вдячна за тепло та турботу хазяїв: ніколи б не подумала, що навколо буде стільки незнайомих людей, які готові допомагати.
Зранку 2 березня ми поїхали до румунського міста Клуж-Напока. Там є офіс одного з клієнтів ЕРАМ, з яким я вже довго співпрацюю. Замовники потурбувались про нас: орендували квартиру, забезпечили всім необхідним.

Думаю, навіть після нашої перемоги найближчим часом в Україні буде досить скрутно. Я обираю для себе бути в безпеці та працювати за кордоном, щоб допомагати фінансово родині та близьким, а ще — переказувати кошти на відновлення України. Поки що ми з подругою та її дітьми знаходимось у Румунії, але плануємо їхати далі. От тільки спершу треба зрозуміти, куда саме.
Поради тим, хто планує їхати за кордон
Умовно розділимо їх на три блоки: до виїзду, у дорозі, за кордоном.

🎒 До виїзду:

  • перевірте документи. Беріть все, що не зможете відновити: паспорти, дипломи, особливі медичні довідки тощо. Незважаючи на всі послаблення для українців, до яких вдається ЄС зараз, це вкрай важливо. Цифрових версій документів може бути замало;
  • одягайтесь тепло та зручно. Якщо знаєте наперед, що їдете надовго, і маєте місце у авто — беріть трохи більше речей. Це зекономить ваші кошти у перспективі;
  • поміркуйте щодо того, щоб захопити персональні, важливі особисто для вас дрібнички. Особливо це може стати в пригоді дітям: допоможе зберігати комфорт та дотичність до чогось рідного і знайомого;
  • намагайтесь більшу частину коштів мати на карті. Готівку приймають не всюди, а неофіційний курс під час спроби купити іноземну валюту скоріш за все розчарує;
  • беріть ліки та контакти українських медиків. Особливі препарати, засоби від застуди, ліки для постійної терапії, заспокійливі тощо. Це складніше та дорожче придбати у Європі. Якщо маєте постійних лікарів (педіатрів, терапевтів, інших) — домовтесь про те, щоб залишатись на зв’язку. Їхні поради можуть неабияк допомогти;
  • завантажте мапи у офлайн-форматі. Це допоможе триматись курсу, навіть якщо не буде зв’язку;
  • якщо маєте місце, візьміть запас палива, інструменти, запаску чи докатку, якщо в дорозі проб’єте колесо. Через пошкоджені дороги та уламки ця можливість існує;
  • якщо маєте місце, візьміть ковдру та пару подушок, електрочайник та побутові речі, які часто використовуєте. Це може бути корисно для дітей та дорослих під час дороги або ночівлі, а ще стане у пригоді під час облаштування на новому місці;
  • розраховуючи маршрут за популярними напрямками, помножуйте час у дорозі на три.

🚘 У дорозі:

  • візьміть запас їжі та води. Скоріш за все ви не залишитесь голодними, адже крамниці та волонтерський рух за межами найгостріших зон бойових дій працюють. Але про всяк випадок варто мати деяку кількість продуктів, які не зіпсуються швидко;
  • плануйте час на відпочинок. Це необхідно, щоб відновити сили. Особливо, якщо їдете власною автівкою і маєте лише одного водія. Якщо не можете знайти локацію, запитуйте на блокпостах або прямуйте до місцевої адміністрації;
  • пам’ятайте про комендантські години (їх варто наперед відстежувати по офіційних джерелах кожної області);
  • будьте чемними з представниками правоохоронних органів, ЗСУ, тероборони, прикордонної служби тощо. Чітко виконуйте їхні прохання;
  • придумайте розваги для дітей. В ідеалі це повинні бути не лише гаджети. Розмальовки, книжки, ігри у слова, міста тощо — малечі може бути складно витримати довгу подорож. Потурбуйтесь про них заздалегідь;
  • пам’ятайте, що дорослий — саме ви. Як би не поводились діти — це їхній захисний механізм, намагання пережити вкрай стресову ситуацію. Не сприймайте все особисто, контролюйте свої реакції;
  • якщо не знаєте англійську, встановить Google Translate. Це може допомогти під час перетину кордону та перебування за кордоном. Наприклад, у Румунії та Угорщині дуже специфічні мови і мало хто знає англійську.

🗺 За кордоном:

  • налаштуйте роумінг та/або купіть картку місцевого оператора, щоб залишатись на зв’язку з рідними;
  • будьте чемними та пам’ятайте, що ваша поведінка та вчинки впливають на те, як сприймають українців загалом. У відповідь на турботу проявляйте вдячність;
  • приготуйтесь, що зняти за кордоном готівку з українських рахунків ви не зможете. Але хороші новини в тому, що фактично скрізь є термінали, тож карти буде достатньо;
  • пам’ятайте, що графік роботи установ та служб скоріш за все буде відрізнятися від звичного в Україні. В неділю майже всі банки, обмін валют, аптеки, крамниці скоріш за все не працюватимуть. Також в будні дні вони можуть зачинятись відносно рано: о 6-7 вечора;
  • оцініть свої ресурси. Якщо маєте віддалену роботу, то Молдова чи Румунія можуть стати хорошим прихистком. Хоча ці країни не оголошували офіційних програм допомоги переселенцям або біженцям з України, у великих містах організовані волонтерські пункти та гуманітарна допомога. А ще — відносно невисокі ціни, що близькі до українських, та більше варіантів житла. В деяких випадках (зокрема, якщо не маєте можливостей заробляти зараз) варто розглянути програми, які пропонують інші європейскі країни;
  • шукайте житло заздалегідь та будьте готові до складнощів. У низці країн (зокрема, у Польщі) через великий наплив переселенців спостерігаються складнощі з довгостроковою орендою. Деякі господарі пропонують заключати договір на півроку чи рік та сплачувати всю суму одразу;
  • зважайте на свій психологічний стан, працюйте з виною того, хто вижив. Це відчуття спіткає майже кожного, хто поїхав та перебуває у відносній безпеці. Не відмовляйтесь від психологічної підтримки — її зараз надають багато волонтерів та організацій безкоштовно. Лише той, хто потурбувався про себе, може допомогти іншому.
Бережіть себе і рідних та піклуйтесь про Україну, де б ви не були.
👍ПодобаєтьсяСподобалось4
До обраногоВ обраному1
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Чи не могли б ви забрати мапу з допису? Наразі розголошення безпечних маршрутів — це надання допомоги ворогу в перекритті таких маршрутів.

Дякую.
Якщо потрібна допомога з евакуацією у безпечне місце (включаючи інфо про безпечні маршрути) — для цього вже створено чимало каналів допомоги, де проводиться авторизація кожного участника.

За потреби, зверніться до мене в особисті повідомлення.

Чи можна питання до Ярослави: як вдалося виїхати чоловікові закордон?

Вдалося виїхати по винятках, за якими це дозволяється. Стан здоров’я дитини.

Підписатись на коментарі