Воєнне робоче місце та проведення інтернету в льох
Мене звати Костянтин Кримов, я айтішник, за фахом інженер комп’ютерних систем, також працюю на посаді 3D-художника в українській компанії Pingle Game Studio, і війна для мене — це те слово, якого я не можу зрозуміти у рамках нашої реальності.
Війна — кляте слово, яким прикриваються, коли хочуть приховати проблеми, які створили лідери своїх держав, через невміле керівництво і занепад економіки. Слово, яке зараз в думках і на вустах у дуже багатьох людей, але яке, здавалося б, ніяк не вписується у межі цього світу чудового. Слово, яке придумали ті, кому мізки риють нудьга й марнославство огидливі.
Ми створюємо ігри у віртуальній реальності і про війну, в тому числі для того, щоб люди ніколи не задумувалися над тим, як вона виглядає в реальності. Граючи в комп’ютерні ігри воєнної тематики, гравці таким чином виснажують свої потреби до жорстокості. Зрештою, ігри поєднують людей з усього світу у спілкуванні та єдності.
Але, на жаль, війна прийшла 24 лютого і до моєї хати у Київській області, місто Васильків. Завдала удару по будівлях, по екології, по людях... По дітях!
Ця війна не з невідомим ворогом з космосу і не з таємничим вірусом. Це війна з реальним ворогом, який вирішив, що лиш бажанням може легко полонити малу, мирну, співочу нашу Батьківщину. Але як правило в усіх добрих історіях Зло ніколи не перемагає Добро, тому що читач цієї історії свято вірить в перемогу Добра нездоланного.
Про стадії прийняття проблеми
Отже, перша атака мене таки загнала у смуток, навіть в жах. Раніше невідомі звуки тривоги на короткий час вибили мене з колії, але до кінця дня я пересилив себе і, завдяки оперативним діям підрозділів нашої компанії, виконав налаштування та продовжив працювати над проєктом віддалено.
Улюблена робота має магічну силу відторгнення усього навколишнього для мене, але наступні сирени і вибухи таки змусили перервати роботу і шукати укриття. В нашому будинку є достатньо місткий і міцний льох, у якому регулярно поновлюється база консервацій на бабусиних рецептах. Покійний дідусь не пожалів товстих металічних балок на стелю і зміцнив це бетоном товщиною у 40 см.
Тут ми з родиною і знайшли захист на наступний тиждень. Та от біда: з кожною тривогою потрібно було відриватися від роботи і сфокусуватися на ній знову було непросто, при тому всьому увагу сильно відволікали усі ці чати з новинами про останні події та перемоги наших захисників.
Потрохи почало приходити розуміння того, що це не закінчиться за одну мить, а робота вимагає її продовження, бо, не дивлячись на війну, наша компанія не покинула своїх працівників і продовжила підтримку, почала евакуацію співробітників. При цьому, активно допомагаючи ЗСУ матеріально і фінансово.
Серед працівників я далеко не наймолодший, тому особливо лізти в чергу евакуації не поспішав. Я служив у строковій армії і попри те, що зброю мені викреслили з військового білету за свій не дуже слухняний характер, я все ж таки готовий до термінового призову і з радістю віддам своє тіло своїй країні.
Саме тому, в очікуванні призову без жодного бажання евакуюватися перед тим, як евакуюється уся наша цінна кадрова молодь, я провів весь перший тиждень війни, постійно перебігаючи з кабінету до льоху, нескінченно проклинаючи потвор, які незаконно ступили своїми брудними копитами на нашу святу землю, ридаючи за кожного загиблого українця від смердючої зброї клятого ворога і радіючи, що за це вони нещадно і масово слідують у всім відомому напрямку за рускім воєнним кораблем.
І ось на день восьмий війни я потрохи примирився з думкою, що така в нас вже нелегка доля і мозок почав оптимізацію робочих процесів.
Трансформація льоху в робочий кабінет
Ігнорувати сирени я не міг. Зі мною родина, кожного потрібно підбадьорити і надихнути на оптимістичні думки про яскраве майбутнє і квітучу країну при умові притримання інстинкту самозбереження і особливої пильності.
Найбільшою важкістю було сприйняти льох як робочий кабінет. Ну, певна річ, про комфорт у льосі ніхто ніколи не думав в процесі зведення. Сирість, пилюка, нерівна підлога.
У малий вхідний отвір матрац нереально проштовхнути, а замовляти надувні ми пізно здогадалися. То ж така атмосфера крінжовості заважала побачити переваги й можливості.
Втім, після того, як провели туди розетку і спустили в льох електричний обігрівач і плазму, атмосфера миттєво покращилася.
Разом з ним на поличці своє місце зайняла ігрова приставка, і до вечора із льоху вилазити не дуже хотілося.
Але все ж таки ще одна проблема лишалася: швидкісний інтернет через бетонну стелю діставався із затримкою, м’яко кажучи.
Провайдерство в домашніх умовах
Від кінцевої точки оптоволоконного кабелю до погреба було приблизно п’ятнадцять метрів відстані. Я намагався робити мости між бездротовими маршрутизаторами, та все одно якість мережі була далекою від ідеальної.
Отож, будучи наполегливим за природою, я таки додзвонився до інтернет-провайдера, у перервах між тривогами, зробив вилазку і придбав 20 метрів мережевого кабелю.
І врешті за першу половину восьмого дня клятої війни в мене в погребі був 1 гігабіт у сховищі. Ну, а далі вже справа налагодилася: обладнав собі офіс в укритті з комп’ютером, мікрофоном та навушниками. І зранку до самої ніченьки відпрацьовував робочі годиночки.
Та, на жаль, не пройшла така релокація для комп’ютера без проблем. Жорсткий диск на ранок наступного дня почав скреготати та стукати.
Після цього він прожив ще всього три години, в агонії стогнучи, та зберіг усі файли проєктів у робочому вигляді. Звісно, я ще спробую відновити його в сервісі, та неприємний осад у серці залишиться.
Розуміючи, що така ж участь може настигнути й інші складові робочої машини, замінив я його на резервний лептоп достатньої потужності, бо до всього я ще й передбачливий і запасливий. І наразі працюю у льосі безвилазно, перериваючись лиш на їжу і сон.
Поради для всіх
В цей важкий і сумний час для кожного я бажаю вам хутко зібратися з силами. Ворог — лапоть і бовдур, та все одно не час розслаблятися. Хутко беріть себе в руки і руку простягніть ближньому.
Що ж до облаштування робочого місця. Якщо працювати в підвалі, а кабель знаходиться в хаті, і не дай Бог потрапить снаряд в хату, то інтернету не буде в будь-якому разі, тут вже хоча би живими залишитися.
На теперішній час поради, як облаштувати льох, не дуже актуальні. Бо там, де йдуть бойові дії і не працюють магазини техніки, вже не купиш і не замовиш нічого. Якщо заздалегідь не закупитися, то доводиться використовувати ті запаси, що є вдома.
Кращою порадою від мене буде забезпечити льох водою та повітрям. Спустити туди кувалду, щоб вибивати стелю чи стіну — на випадок, якщо тебе завалить.
Ще одна порада: якщо в підвалі сиро, не спускайте туди дорогу техніку. В нинішніх умовах відремонтувати її буде складно або навіть неможливо.
Відновлюйте справи, спілкуйтесь із друзями, гуляйте, коли це безпечно і не під час повітряної тривоги, кохайтеся. Хай ворог бачить, що залізо його нас не лякає і буде йому це моральною гибеллю.
Вірте у наших Героїв-бійців, проклинайте загарбників подумки, вони нас почують і гибель фізичну і справедливу на собі відчують. І лиш кожен на місці своєму, працюючи, ми цю падлюку разом здолаємо.
Всіх, хто втратив тіло своє, ми відродим, повернемо.
Все що зруйновано, швидко разом відбудуємо.
Всі, хто пішов повернуться до рідного дому.
І заживемо в країні своїй по новому.
Слава Україні! Героям Слава! Смерть ворогам!
19 коментарів
Додати коментар Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів