«Немає іншого рішення, окрім як чекати, поки війна закінчиться» — CEO технічної компанії у Східній Європі

Видання The Washington Post опублікувало матеріал, в якому розповіли історію східно-європейської компанії Bordio та вплив війни на її співробітників. Публікуємо скорочений переклад від імені автора.

Ще кілька тижнів тому запуск програмного забезпечення Якова Удодова був символом перспективної технологічної компанії у Східній Європі. Зі свого офісу в Латвії він створив команду розробників в Україні та росії, які довели, що технологічна галузь може безперешкодно працювати через кордони, сказав Удодов, «не привязуючи людей до конкретного місця».

Все змінилося о восьмій ранку 24 лютого, коли дружина розбудила його, сказавши, що на Україну падають російські бомби. Удодов швидко відкрив груповий чат своєї компанії і закликав своїх українських програмістів відправитися на захід у найбезпечніше місце.

«Мої співробітники надіслали мені карту авіаційного бомбардування», — згадував Удодов в недавньому інтерв’ю. Бомби падали по всій країні, від Львова до Харкова. «Вони надіслали мені цю карту і сказали: «В Україні немає безпечного місця».

Протягом місяця українські співробітники його стартапу Bordio ховаються в бомбосховищах, працюють без інтернету та прощаються з членами сім’ї, рятуючись від російських військ.

Двоє російських програмістів Bordio покинули свою країну, занепокоєні військовими діями росії та дедалі більшим падінням уряду до авторитаризму, а ті, що залишилися в росії, намагаються отримати свою зарплату на тлі західних банківських санкцій.

«Сьогодні у нас є шість співробітників, які застрягли в країні, де йде війна», — сказав Удодов. «Вони не можуть продуктивно працювати, не можуть виїхати з країни. Як роботодавець, я не можу їх звільнити, бо це було б для них катастрофою. Немає іншого рішення, окрім як чекати, поки війна закінчиться».

Проблеми Бордіо є лише одним із прикладів того, як вторгнення росії в Україну загрожує цифровій сучасності, яка вкорінилася на більшій частині колишнього радянського союзу.

Більша частина цієї цифрової мережі зараз руйнується, оскільки росія закриває доступ до західних соціальних медіа та новинних сайтів і бомбардує свого сусіда. В інтерв’ю The Washington Post співробітники Bordio розповіли про хвилю і страждання, які конфлікт приніс у їхнє комфортне життя.

Історія Віталія

Віталій, розробник програмного забезпечення Bordio в Херсонській області, одного дня намагався працювати без електрики та Інтернету. Нещодавно, біля його маленького містечка в небі пролетіли два російські гелікоптери, гучний вибух був досить близько, його порожнє ліжко підскочило в повітря, сказав 29-річний чоловік у телефонне інтерв’ю.

Перші кілька днів війни він і його дівчина спали в одязі на всяк випадок, якщо їм доведеться тікати. Спочатку російські війська здебільшого пройшли повз їхнє місто, Скадовськ, на шляху до сусіднього міста Херсона, головного поля битви. Але минулого тижня російські солдати з «величезною кількістю техніки» в’їхали до Скадовська і захопили кілька приморських таборів. Про це повідомив Віталій, який попросив, щоб його ідентифікували лише на ім’я через занепокоєння щодо власної безпеки.

Віталій сказав, що намагається працювати в автономному режимі, швидко завантажуючи свій прогрес, коли інтернет повертається до життя. Але загалом «я навіть не знаю, що робити», — сказав Віталій. «Щиро боюся за себе та своїх близьких. Це ненормально в 21 столітті, коли люди бігають і стріляють один в одного з кулеметів».

Історія Анастасії Квітки

Його колега, 32-річна Анастасія Квітка, намагалася залишитися у своєму будинку в Запоріжжі, поки російські танки та війська не почали просуватися вперед.

«Це було абсолютно жахливо, тому я поїхала до Дніпра», — сказала вона. Тож разом з чоловіком вони залишили сусідові ключ і забрали лише найнеобхідніші речі та кота.

Їм пощастило знайти тимчасову квартиру через друзів, але в Дніпрі все ще відбуваються авіаобстріли, які змушують їх бігти до бомбосховища. За її словами, Інтернет часто відключається.

Удодов сам є сумішшю кількох східноєвропейських культур. Він громадянин Латвії, який народився в Ризі в сім’ї етнічних росіян, і частину свого дитинства провів у білорусі, де його батько розпочав бізнес з продажу тортів. Він повернувся до Латвії у віці 11 років і пішов до середньої школи в Ризі. У 2019 році він заснував Bordio, який виробляє програмне забезпечення для командної співпраці та управління проектами.

Наймаючи розробників, він орієнтувався на Росію та Україну, оскільки тамтешні програмісти вищого класу отримують нижчі зарплати, ніж їхні колеги в Європейському Союзі.

За його словами, мульти етнічна команда, яку він створив, була згуртованою. У перші дні війни його російські співробітники в груповому чаті писали українцям, що «їм так шкода і соромно за дії своєї країни. Було очевидно, що в нашій компанії ніхто не підтримував російського вторгнення», — сказав Удодов.

Історія Олександра Пашкова

У маленькому містечку на західній Україні інший програміст Bordio, Олександр Пашков, живе в гуртожитку з сімома іншими людьми у ​​своїй кімнаті. Він разом із сім’єю втік туди в перший день війни після того, як на їхнє рідне місто Харків, друге за величиною місто України та одне з перших міст, обложених російськими військами, почали кидати бомби.

«Хоча я чоловік і повинен ставитися до всього цього непохитно, але того ранку, коли я прокинувся від вибухів у своєму місті, піднявся на другий поверх і побачив, як летять ракети... мої діти спали... я не міг... Я не вірю, що це відбувається в цьому столітті, що я можу так жити», — сказав він.

Вони кинули речі в свою машину і поїхали до банку та супермаркету, де перелякані українці вже стояли у довгих чергах. Потім вони їхали на захід протягом двох днів, не впевнені, де вони опиняться, перш ніж нарешті поселитися в гуртожитку.

Він відчуває, що робить все правильно, залишаючись на роботі, тоді як багато інших втрачають можливість заробітку. «Я розробляю сайти, плачу податки, підтримую нашу армію», — сказав він. «Я знаю, як це зробити добре. Якщо мені скажуть, що я повинен взяти зброю і захистити свою країну, я це зроблю».

Важко зосередитися на роботі, але він змушує себе, «тому що це допомагає очистити мою голову від сторонніх думок».