Війна очима цивільної харківʼянки — записки з-під обстрілів

Мене звуть Ганна Чала, я редакторка блогу HOSTiQ.ua. Одразу невеликий дісклеймер: мій досвід не буде актуальним для кожного харківʼянина. В мене ще й «лухарі варіант» — я сплю вдома, в коридорі, за правилом двох стін.

Але багато знайомих запитують, як там в Харкові, тож ось вам стаття-відповідь. В ній розкажу про свій досвід з перших днів і до тепер, а також про те, як харків’яни живуть і допомагають, хто чим може.

Як пройшли перші дні війни: «путін — х*йло» та валіза з купальниками

Я працюю редакторкою блогу в харківській IT-шці і про можливу війну я вперше прочитала з листа власника компанії ще у квітні минулого року. Тоді це було більше FYI та про те, що керівництво про всяк випадок розробляє плани того, як зберегти робочі місця для нас та вберегти нас самих.

Коли на початку лютого ситуація загострилася, HR-и створили спільний чат під назвою 911, звідки, якщо що, ми повинні були дізнаватися всі новини. І 24 лютого о пʼятій годині ранку першим ділом я зайшла саме в цей чат. Там писали, що те саме «якщо що» почалося‎.

Було особливо страшно, бо в чат писали колеги не тільки з Харкова, але й з Дніпра, Києва та інших міст України.

Потім під вибухи я швиденько збирала валізу, наспівуючи «путін — х*йло». Виявилося, що всі мої светри, футболки та плаття чудово вміщуються в одну валізу. Але, поспавши за ніч 2 години, я чомусь вирішила покласти з собою всі свої купальники, а от взуття навіть не подумала взяти.

Та в перші дні ми все одно нікуди не поїхали, бо:

не хотіли поспіхом кидати рідних, а потім хвилюватися на відстані;
бої точилися близько до Харкова, було незрозуміло, яким шляхом безпечно виїхати. В новинах писали, що на виїзді з міста русня обстріляла автівку з сімʼєю;
черги з автівок на виїзді та під Харковом були на десятки кілометрів. Стояти в чистому полі, коли в небі носяться літаки — таке собі задоволення.

Тому замість відʼїзду всі перші дні основним завданням було максимально скупчитися зі своїми рідними.

Ми орендуємо квартиру в друга сімʼї. Він живе в Чехії, а в Харкові купив під здачу чотири сусідні квартири. Так вийшло, що з першого дня в інших трьох квартирах ніхто не жив, тож ми домовилися перевезти туди батьків хлопця. Вони жили майже на окружній і саме з того боку, звідки стріляли орки. В перші ж дні в їхньому будинку не стало вікон, світла та води.

Окрім батьків в сусідні квартири переїхали тітка, сваха, сестра свахи, хрещена, чоловік хрещеної та їхній син. До нас в однокімнатну квартиру переїхала моя подруга з двома котами. Стало тісніше, але значно веселіше.

Чим допомагають один одному харківʼяни: SEO-шник з РПГ та мед для бомбосховищ

Мій хлопець почав волонтерити по кілька годин на день, розвозити гуманітарну допомогу по Харкову. Виявилося, що функція «Локатор» у айфоні — незамінна. Якщо Льоша не відповідав довше ніж 20 хвилин, я одразу перевіряла, в якому він районі, та чи нема там зараз активних бойових дій.

Наш SEO-шник з HOSTIQ.ua Руслан в перший же день пішов у добровольчій загін і одразу став зіркою! Оце він заряджає РПГ:

Крім Ukrainer цей уривок опублікувала навіть британська служба BBC News. Пишаємося дуже. І трохи рофлимо з того, що він між всім цим ще і в робочі чати встигає писати :)

Менеджер Dev-відділу Святослав зараз фултаймом волонтерить. Вони з рідними купують і розвозять ліки та продукти по всім районам Харкова. Залишу тут посилання на інстаграм Свята, де можна задонатити на добру справу.

Наша PR-менеджерка Юля перші кілька тижнів повністю присвятила себе роботі в благодійному фонді «Станція Харків». Юля його співзасновниця ще з 2014 року, тому зараз їй вже на досвіді вдалося завозити в Україну цілі вантажівки гумдопомоги з Європи.

Всі зараз намагаються допомагати, чим можуть. Наприклад, Льоші написав наш розробник і сказав, що в його батьків, які мають власну пасіку, простоює кілька десятків літрів меду. Запропонував розвести хлопцям з ТрО та по сховищах, бо:

В результаті, розвезли це золото в декілька бомбосховищ :)

Батьки користуються своєю суперсилою людей за 60: встають о пʼятій ранку та займають чергу в аптеці, щоб купити потрібні ліки волонтерам і тим, хто зараз фізично не може дійти туди. Накупили павербанків, заряджають їх та відвозять сусідам, які вже кілька тижнів без світла.

Брат Льоші з дружиною в Лондоні щодня ходять на мітинги на підтримку України. Дружина ще й британським колегам жовто-сині стрічки роздає:

Вірю, що така підтримка українців закордоном не дає європейським політикам забути про війну та змушує знову і знову підкручувати санкції.

Чесно, я поки що нічим не допомагаю. Можу більш красиво це назвати: іноді виконую організаторську роботу. Бачу, що десь потрібна допомога — знаходжу того, хто може допомогти.

З осяжного — випустила статтю «Як допомогти Україні під час війни: офіційні благодійні програми». Ну, і сама донатю на ЗСУ, ТрО та гумдопомогу, звісно.

Заспокоюю себе тим, що тримати себе на плаву — це вже корисна робота.

Що зараз в Харкові

Мені важко казати за весь Харків, бо мені пощастило — я живу в спокійному районі. Так, в нас гучно, але нічого не прилітало. Приблизно отак зараз звучить Харків біля мене. Ми навчились відрізняти вильоти від прильотів, тому вже не так сіпаємося, як в перші дні.

Зараз ситуація дуже відрізняється в кожному районі і навіть мікрорайоні. На сусідній станції метро живуть мої батьки і найстрашніший момент в моєму житті був, коли я зі свого вікна бачила, як в їхній приватний сектор летять снаряди артилерії.

Ось там, де дим і вогонь, живуть мої батьки

Будинок батьків вцілів, але снаряди потрапили в кілька сусідніх домів.

На нашій станції метро працюють супермаркети, аптеки, зоомагазини і навіть «Арома Кава». Знаю, що деякі плюються від кави з аромки, але першою чашкою за кілька тижнів я насолоджувалася як ніколи. Справа не в каві, напевно, була :)

Іноді сідаю на хвіст хлопцю та їжджу з ним у волонтерських справах. В місті працюють комунальні служби: на вулицях чисто, з доріг прибирають згорілі автівки та скло з вибитих вікон.

Найболючіші місця я бачу в центрі: напівзруйнована будівля ОДА, мій розвалений корпус каразінського університету біля Дзеркального струменя. На Салтівці не була, чула, що там погоріло дуже багато будинків.

Але як написала моя психологиня з Луцька, в якої брат на передовій: