Спілкування про війну з іноземцями: як підготуватися до обговорення небезпечних тем

Привіт, DOU, мене звати Олена Гапак. Я народилася в Харкові, але вже 5 років мешкаю в Європі: зараз у Барселоні, до цього півтора року жила й працювала в Польщі. Я створюю контент-стратегії і тексти для бізнесу, працюю як фріланс-редакторка та перекладачка, а ще маю бекграунд на позиціях скрам-майстра, продюсерки та авторки текстів у геймдеві.

Але сьогоднішній текст про війну і про те, як спілкуватися про неї з іноземцями. Від першого дня війни ми відчуваємо підтримку людей всюдисвітно. Але є й ті, хто поки не усвідомлює масштаб трагедії, губиться в історичних фактах чи не може збагнути, чому ми лютуємо чи сміємося. Сподіваюсь, мої поради допоможуть вам обрати правильну стратегію спілкування.

Частина 1. Загальні правила

Оцініть свої сили й подумайте про мету спілкування

Кілька років тому я розмовляла із хлопцем з Венесуели. «До речі, після всього, що сталося у Венесуелі...» — почав він. І я зрозуміла, що гадки не маю, що там сталося у Венесуелі. Я чула щось про біженців та економічну кризу, але що саме сталося, — я тоді не знала.

Так само людина, яка народилася й усе життя прожила у Каракасі, втекла від режиму Мадуро й осіла десь у Каталонії, може не знати про українську історію, радянські репресії й «особливості» політики росії. За кілька місяців до війни людина з Європи питала мене, чи можу я зрозуміло і стисло пояснити, чим українці відрізняються від росіян. Звісно, тепер вже таких питань не виникає. Але я веду до того, що розмови з іноземцями можуть бути досить складними, особливо якщо нам самим зараз важко.

Мабуть, варто запитати себе, у чому мета цього спілкування. Мета може бути й у тому, щоб зберегти людський контакт зі своїми друзями-іноземцями. Але якщо мета в тому, щоб пояснювати, переконувати й вести інформаційну війну проти пропаганди — треба усвідомлювати, що знадобиться підготовка й багато сил.

Перші два тижні війни я спілкувалася виключно з українцями, і тільки потім стабілізувалася достатньо, щоб пояснювати й не вибухати від нерозуміння й «тупих питань».

Заздалегідь погортайте словники та Вікіпедію

Навіть якщо ви вільно володієте іноземною мовою, з високою ймовірністю ви не знатимете, як називається вся ця зброя, різні типи бомбардування та обстрілів, підрозділи війська чи військові звання.

Подивіться словник і випишіть собі у нотатки 10-20 понять. По-перше, буде простіше. По-друге, тут є й прагматична мета: зараз не час виглядати людиною, яка сама не знає, про що говорить і плутає види озброєння. Бо не усім буде очевидно, що ви маєте проблему саме із лексикою і знанням мови, а не зі знанням фактів і подій.

Почніть з розповіді про свій стан

Ще з довоєнних часів я пам’ятаю, як складно спілкуватися з людиною, у якої сталася трагедія. Іноді абсолютно незрозуміло, що сказати та як поводитися з тим, хто отримав складний діагноз, проходить клінічну депресію чи втратив близьку людину.

Щось подібне відчувають і іноземці щодо українців. Чи треба співчувати і жаліти? А якими словами? Чи виглядатиме дикістю запрошення на концерт чи до ресторану? Чи потрібні вам гроші або якась побутова допомога? Усі ці питання вони собі ставлять, і ми можемо допомогти їм «інструкцією».

Наприклад, десь на десятий день війни я була сповнена люті, дуже багато працювала в «інформаційному війську», допомагала знайомим координувати допомогу й цілком нормально спала та їла. Мене підтримували дві речі: розмови, у яких я могла висловити усю свою ненависть, а ще мемасики й пісня про байрактар.

І саме в ці дні мій близький друг-англієць запитав, чи я добре сплю й чи не потребую когось, хто просто зі мною посидить. Тобто він уявив собі, що я тут ридаю, лежачи обличчям до стіни, й потребую підтримки та співчуття.

Для себе я створила таку формулу:

1) що я відчуваю,

2) як виглядає мій день,

3) як і чому змінилися мої звички чи поведінка,

4) якої підтримки я потребую.

Наприклад, я кажу так: «Зараз я здебільшого злюся й ненавиджу ворога. Я продовжую працювати, але й багато займаюся волонтерством, тому втомлююся. Не ображайся, бо я можу запізнюватися чи забувати про наші домовленості. Якщо ти готовий слухати, мені важливо говорити про війну. А от спроба „відволікти“ розмовами про кіно чи музику мене зараз не підтримує.»

Будьте готові, що не всі ваші емоції зрозуміють

Навіть українці, що давно живуть за кордоном, тією чи іншою мірою пройшли шокову травму: у нас був вилив адреналіну та кортизолу (гормонів стресу), були періоди втоми чи люті.

Багато хто з іноземців, включно навіть з психологами та лікарями, дивиться на це приблизно так, як можна дивитися на людину, яку покинула дружина чи в якої вмер кіт. Вони розуміють, що це горе, але все ж не розуміють, наскільки цей тип трагедії відмінний від втрати роботи, втрати домашнього улюбленця чи інших «проблем мирного часу».

Тому наша ненависть, лють, наші побажання смерті усім ворогам без виключення, наш гумор чи наш нібито нормальний робочий стан під час війни можуть здаватися людям дивними, незрозумілими чи «неетичними». Ну бо до війни я теж нікому не бажала тортур та смерті й навряд чи зрозуміла б тих, хто це робить.

Таке нерозуміння дратує, але воно дуже поширене. Можна сказати людям, що ви відчуваєте те, що відчуваєте, й потребуєте їхньої підтримки чи хоча б мовчання, а не моралізаторства. Можна наголосити, що механізми й перебіг шокової травми залишаються у компетенції професійних кризових психологів, — і от ці психологи кажуть, що лють, гумор, заклики до жорстокості абсолютно у межах норми за таких обставин.

Історичні паралелі — тонкий лід

За моїми спостереженнями, історичні паралелі — досить тонкий лід у таких розмовах. Наприклад, дехто не слідкував за всіма новинами — і тоді порівняння з фашистською Німеччиною може здаватися великим перебільшенням. Або ізраїльтяни досить різко реагують на порівняння будь-чого з Холокостом, бо це якоюсь мірою знецінює Холокост. Їх в певному сенсі можна зрозуміти.

Думаю, найкраще спрацьовують паралелі на рівні цінностей. В Іспанії є каталонці і баски, які дуже довго намагалися вибороти незалежність. Кілька років тому я, нічого не розуміючи про каталонців і Каталонію, спитала, чи можна якось це підсумувати однією фразою. І почула у відповідь таке: «Це не боротьба каталонців проти іспанців, це боротьба вільнодумного світогляду республіки проти світогляду монархії та імперії». Я запам’ятала це, — і нещодавно майже дослівно «повернула» цю цитату каталонцеві. Спрацювало.

Проблема з історією ще й у тому, що ворог теж використовував історичні паралелі у своїй пропаганді. Наприклад, було кілька скандалів, коли з’ясовувалося, що росія частково фінансувала каталонські рухи за незалежність, тому що це допомогло б створити прецедент і причепити легітимізацію так званих лнр і днр до сепаратистських рухів в Каталонії чи країні басків.

І, на жаль, є люди, які встигли у це повірити. Є навіть українці, які інтуїтивно не люблять каталонського руху за незалежність, бачачи в них «сепаратистів, а сепаратисти усі однакові». А є такі європейці, які до війни думали, що Україна «погана», бо нібито не відпускає території, які щиро прагнуть відділитися, так само як Іспанія «не відпускала» Каталонію. А скільки таких нюансів в Ірландії, в Німеччині, в інших країнах.

Словом, іноді історична паралель призводить до миттєвого порозуміння, а іноді відкриває чорну діру викривлених уявлень і кремлівських наративів — і тому заходити на цю територію треба дуже уважно.

Обережно зі сценами насильства й контентом 18+

Колись я сама відверталася від сцен медичних процедур у кіно й ледь не непритомніла, побачивши поріз і краплю крові. Зараз у нашому інфополі тисячі відео та фото з мертвими. Ми призвичаїлися до вигляду 200-х окупантів. Ми ніколи не призвичаїмося до катувань українців, але я відчуваю це як своєрідний моральний обов’язок — не відвертатися від трагедії, подивитися і запам’ятати.

Ясна річ, ніхто з європейців такої відпорності щодо страшних кадрів не досяг, тому треба дуже обережно демонструвати їм цей контент, якщо взагалі демонструвати. Не через те, що ми нібито маємо пожаліти їхню психіку, коли нашу ніхто не пожалів, зовсім ні. Скоріше через те, що такі сцени викликають шок і активують психологічний захист — іноді таким захистом стає бажання ізолюватися, припинити спілкування або назвати це фейком, бо в це неможливо повірити. Якою б не була наша мета у спілкуванні, примусова демонстрація жахів війни не допоможе її досягти.

Враховуйте «культурний код»

Усі люди різні, «ментальності» в побутовому розумінні не існує, але певні культурні коди та патерни все ж є. Найкраща книжка з цього питання, яка мені траплялася, — «Культурна карта» Ерін Меєр. Читати зараз часу нема, але в мережі є багато конспектів і навіть таблиць.

Ерін Меєр виділила кілька ознак, за якими можна класифікувати культури. Наприклад, ставлення до прямого негативного фідбеку: американські колеги скажуть «чудово! як для початку — відмінно, але...», про те саме українець скаже «та ні, це взагалі не те, що я мав на увазі, фігня вийшла». До списку Меєр входить також ієрархічність культури, пунктуальність, методи переконування тощо. І усе це можна використати або принаймні тримати в голові.

Наприклад, є кейс, коли голландець приїздив працювати на керівній посаді у Китаї і підлеглі його соромилися: Нідерланди егалітарні, тобто керівник має їздити на ровері, носити звичайний одяг і не викобенюватися; Китай дуже ієрархічний, там керівник на ровері у дешевих джинсах — це сором, ніхто такого не поважатиме.

Якщо ви вмієте відстежувати такі ціннісні контрасти й маневрувати між ними — це також вам дуже допоможе.

Довоєнні правила спілкування усе ще працюють

Те, що ми читали про комунікацію та менеджмент до війни, усе це ненасильницьке спілкування від доктора Маршалла Розенберга, загортання негативного фідбеку в «сендвічі» й подібні методики, — усе це досі працює і має бути використано.

Говорити «так, і» замість «так, але». Говорити «Коли ти говориш, що..., мені дуже неприємно, бо я це сприймаю як...» замість «А це шо за маячня?».

Розуміти, що поки людина ставить питання й щиро готова почути відповіді, вона має право чогось не знати, помилятися, лякатися нашої ненависті до росії чи перейматися через ціни на пальне для її малого бізнесу, навіть якщо ці проблеми здаються нам дрібними у порівнянні з фізичною загрозою.

Частина 2. Як знешкодити небезпечні теми у спілкуванні з іноземцями

Крім загальних роздумів та порад, мені здалося важливим зібрати найбільш тригерні тези та аргументи — коли від роздратування забирає подих й одразу хочеться відправити людину слідом за російським кораблем.

Але ми дійсно живемо у різних контекстах, і переважна більшість європейців готова слухати й розбиратися. Тому важливо не підірватися на цих «інформаційних мінах».

«Не все так однозначно». Європейська версія

Я вже навчилася розрізняти й перекладати це людською мовою:

• «Не все так однозначно» від руського дорівнює «А може, все ж є причина вас вбивати?»;
• «Все не може бути так однозначно» від європейця означає: «Я просто не можу повірити, що такі злочини відбуваються в ХХІ столітті, мені в голову не вкладається існування такого зла й такої звірячої жорстокості, поясни мені, як це можливо?! Чому?!».

Якщо у вас є сили, ви можете розповісти, що це все дійсно почалося не вчора, що росія має довгу історію імперських кривавих воєн (від Донбасу й Грузії й у минуле — аж до року її заснування). Що вони відчули безкарність після Криму.

Або що загальний рівень насильства всередині росії неймовірно високий (тортури в міліції, в’язниці, відсутність закону про домашнє насильство, мілітаризм, побєдобєсіє тощо) й вони несуть його разом з «рускім міром».

«Я внє політікі». Європейська версія

Ця фраза страшенно тригерить, але коли її говорить іноземець, тут теж потрібен переклад:

• російське «внє політікі» означає відомо що;
• «я не розуміюся на політиці» від іноземця означає: «На жаль, я не знаю вашої історії і я не впевнений, що в мене є ресурс та можливість усе це осягнути. Тому якщо ти кажеш, що це отак і отак, — я тобі повірю, бо я тобі довіряю. Не розповідай мені про всіх ваших політиків, культурних діячів та гетьманів, — просто одразу кажи, що я можу зробити, щоб підтримати тебе або твоїх близьких».

У світі багато людей, які готові дуже активно допомагати українським переселенцям, але не хочуть читати аналітику, мітингувати, писати політикам чи висловлюватися в соцмережах. Думаю, це їхнє право.

«У всіх свої інтереси, зараз Україна — це майданчик для боротьби різних сил»

Що особисто мене тригернуло страшенно і я ледь не накричала на людину — так це думка, що «Україна просто стала майданчиком для боротьби протилежних сил: росії, Америки, Європи, навіть Британії».

Я трошки поверещала про те, що це грьобане імперське мислення і позбавлення українців суб’єктності. І так, це воно і є, але все ж мені треба було не верещати, а пояснювати. Ясна річ, що у кожної країни є свої інтереси, але Україна — дуже давня, цілком сформована держава і нація, у нас теж є наші власні інтереси і ми впораємося з тим, щоб їх відстояти.

Якщо ви розумієтеся на колоніальних студіях та культурології, можна делікатно натякнути, що уявлення про світ як про боротьбу трьох-чотирьох великих гравців на фоні купки «маленьких держав, на які можна не зважати» — в пристойному товаристві вже не модне.

«Фантастичні нацисти і де їх шукати»

Багато в кого виникає питання: «так а шо у вас там з нацизмом?» Це абсурд, але це факт реальності. Мушу зізнатися, мене це питання кілька разів заганяло в глухий кут, ну бо це такий сюр, що я навіть не готувалася на таке відповідати.

Іноземців тривожить, що борці за українську незалежність нібито активно співпрацювали з фашистами у Другій світовій війні. Тут можна говорити про те, що українці боролися за свою незалежність, а така боротьба в усьому світі викликає повагу. «Нацистами» ж російська пропаганда називає буквально тих, кого у демократичному світі називають патріотами суверенної України і хто не хоче підкорюватись москві.

Ще інколи іноземців тривожить дивний дизайн нашивок батальйону «Азов», який щось їм там нагадує. Та навіть саме слово «Азов» вже несе не дуже добрі асоціації, бо кремлівська пропаганда працювала довго й наполегливо, у тому числі на «імпорт». Зараз я в процесі збору нормальних аргументів і пояснень. Але дієвий аргумент надійшов днями з Японії: ця країна виключила батальйон з переліку терористичних організацій і вибачилась за те, що «Азов» там був.

«У вас там проблеми з інклюзивністю, ЛГБТ й ставленням до національних меншин»

Інклюзивність, толерантність і цивілізованість суспільства — дуже актуальна проблема. І кілька світлин з нападу на український прайд кількарічної давності досі «аукаються» в сенсі репутації нашої країни. Часто ці новини поєднуються у свідомості іноземця з міфом про нацистів, бо ж саме радикальні праві атакують інклюзивність в ЄС.

Усе це треба додати до списку завдань «Після перемоги», бо це окремий фронт інформаційної роботи, — як внутрішньої, так і зовнішньої. Треба буде пояснити, що ми адекватне й інклюзивне сучасне суспільство, треба буде продовжувати побудову та зміцнення такого суспільства в Україні.

«Це санкції проти путіна чи проти мене?!»

Через те, що ЄС намагається позбутися енергетичної залежності від росії, у багатьох країнах вже ростуть ціни на пальне, а невдоволення цінами на енергоносії існувало давно й зараз тільки почало посилюватися.

Це слід помножити на проблеми пандемії, коли багато хто закрив бізнес чи втратив роботу. Так, в Барселоні вже відбулися дуже активні протести далекобійників та логістичного бізнесу. Влада Іспанії пообіцяла субсидії на пальне й часткову компенсацію витрат.

Звісно, усіх, хто порівнює страждання людей на війні зі стражданнями людей через дороге пальне теж хочеться відправити за кораблем. Але питання «Чому через санкції проти путіна я втрачу свій бізнес в Іспанії?» виникає і буде виникати. Тому варто потренуватися відповідати на це спокійно: «Так, я розумію, що для багатьох родин це дуже складно, водночас це необхідно, оскільки без санкцій...», «Так, зараз може бути складно, але через санкції зменшиться залежність країн від волі одного агресора, це послуга наступним поколінням».

Є ще кілька потенційно вибухонебезпечних тем, на які я поки що просто ввічливо відмовляюся говорити, бо мої аргументи не всотуються (наприклад, «Українська влада має піти на будь-які поступки, лише б зупинити вбивства», «Це війна однієї людини, прості росіяни проти війни»). Але сподіваюся з часом розширити свою витримку і на ці питання.

Люди заслуговують на розуміння і вдячність

За півтора місяця війни я зіткнулася з різними рівнями нерозуміння з боку іноземців, але водночас тих, хто розуміє, підтримує та навіть допомагає грошима чи речами, було набагато більше.

Ми знаємо, що допомога від урядів інших країн часто надходить запізно, часто її недостатньо, але рівень людської уваги та підтримки просто фантастичний. Думаю, ці люди заслуговують на слова подяки.