Чи все в ІТ так добре, як говорять — думки учасників ринку

Слава Україні, читачі!

За весь час війни увага суспільства більше прикута до гігантів галузі — відомих компаній та брендів, і це зрозуміло. Але як справи у «молодшеньких»? Як у цих умовах виживають команди невеликих компаній та самостійні ІТ-фахівці? Як ви, друзі?

Я засновник та керівник саме такої невеликої київської компанії iT.Artel і тому вирішив ініціювати цей діалог, а може і челлендж. Я вважаю, що невеликий бізнес теж має право говорити про те, як виживає у цей час. Всі разом ми також маємо значення і гідні уваги. Чорт забирай, не у всіх в ІТ все так райдужно, як звикли думати.

Ми вирішили відверто поділитись власним досвідом, адже частка невеликих команд та взагалі самостійних програмістів на ІТ-ринку України більша, ніж думають інші. Все частіше зустрічаю такі коментарі: «ІТ у кращому становищі, ніж інші галузі», «Ви ж програмісти, у вас грошей дофіга...», «ІТ — це круто і сучасно, воно завжди затребуване» і т.д. На жаль, ті, хто так говорять, не до кінця розуміють, що ІТ — це теж бізнес, це і виробництво!

Чому ІТ — це не просто чорне та біле

Нашій справі властиві ще «50 відтінків сірого». ІТ — це виробництво, продукт якого ви бачите на моніторах, продукт, який приходить в дію від одного кліка. На будь-який бізнес і тим паче на виробництво впливають багато факторів. Наприклад:

• продукт не належить до стратегічних продуктів під час війни. Таких, як їжа, ліки, засоби гігієни, паливо, отже і попит стрімко падає. Це призводить до стопу або повної відмови від ІТ-проєктів;
• актуальність і термін придатності стрімко вичерпується. Ще вчора це було «вау» і «майбутнє», а завтра добре, якщо просто не актуально на невизначений термін. Хоча може бути таке, що вже нафіг нікому не потрібне. Наприклад, здавалось би сайти та маркетплейси у пандемію Covid необхідність, а зараз під час війни на стопі. Розробляли для себе мобільний додаток, а зараз взагалі під питанням чи виживе бізнес і де він буде;
• Міф: клієнти ІТ компаній — західні замовники, там завжди все добре. Але це не зовсім так. Великі ІТ-компанії або їх представники в Україні в більшості працюють на західного клієнта, але місцеві працюють або частково, і ця частка незначна, або взагалі орієнтовані виключно на український бізнес. Тож, якщо тут у клієнтів справи йдуть погано, то і ІТ-підряднику немає з ким працювати.

Далі ми поділимось власною історією. Можливо хтось з колег впізнає себе, можливо хтось поділяє нашу позицію, а хтось візьме до уваги наш досвід. Тож давайте поговоримо...

Чи були ми готові до таких подій

А ви особисто знаєте когось, хто був готовий? І хіба можна бути до такого готовими? За декілька тижнів до початку війни ми почали підготовчі роботи, але чесно вам скажу, ми це робити у настроях: «Облиште, такого не може бути. Гаразд, хіба що, на всяк випадок».

Ми взяли до уваги загальний ажіотаж в інформаційному просторі, слідкували за новинами, зібрали всіх керівників на обговорення і міркували, що можемо зробити, якщо щось дійсно станеться. Та ми до останнього не вірили що у 21 столітті, у час крутих технологій та цивілізованого світу війна може прийти у наші домівки. Ми провели ряд простих загальноприйнятих заходів з безпеки та інформування команди, клієнтів та партнерів.

Оскільки всі наші сервіси, включаючи оренду та хостинг програмних продуктів, які ми надаємо, зберігаються на європейському сервері, нам не довелось переїжджати, але ми зробили додаткові резервні копії. Ми припускали, що інформаційні та хакерські атаки вірогідніші, ніж реальні війна, тому більшу увагу приділили кібербезпеці. Вжили додаткові заходи з перевірки та покращення безпеки нашої IT-інфраструктури. Провели ознайомчу бесіду про кібергігієну з нашими співробітниками та розробили план дій у разі різних ситуацій: евакуації, перебоїв зв’язку та відсутності комунікаційних каналів тощо.

Підтримка зв’язку та релокація

Одним із заходів попередньої підготовки до війни був збір інформації з додатковими контактами і місцем перебування всіх членів команди та їхніх рідних. Оскільки команда у нас невелика (до 50 осіб) і більшість працює віддалено з різних міст, централізованої евакуації сімей співробітників не знадобилось. Звичайно, ми весь час на зв’язку, наш HR та керівники відділів регулярно контактують зі своїми колегами. Обдзвонюємо або списуємося.

Проводимо опитування членів команди про те, де вони знаходяться зі своїми сім’ями, як у них справи і якої потребують допомоги. Один раз на тиждень робимо спільний кол, на якому я і ТОП-менеджмент ділимося новинами, ситуацією та планами, обговорюємо теми, які хвилюють співробітників.

За весь час лише один співробітник попросив додаткової фінансової допомоги крім зарплати. Частина співробітників залишилась вдома, якщо їх місцезнаходження не припадало на території активних бойових дій, частина покинула свої домівки самостійно, переїхавши, наприклад, до родичів.

На сьогодні ситуація у нас наступна: в Україні залишились 82% команди, 8% у Польщі, по 4% у Німеччині та Нідерландах, 2% у Франції. Пару тижнів тому ми піднімали питання релокації компанії та команди з сім’ями у західні області України, але після проведеного опитування усі одноголосно вирішили залишитись на своїх місцях, тому поки питання не актуальне. Ну і корпоративні чатики з мемами так само функціонують, тільки тема гумору вже інша.

Зарплата

Питання делікатне, але цікавить всіх завжди найбільше. Говорити на цю тему складно, але потрібно. Ще у перші дні війни було зібрано майже всі гроші компанії з усіх рахунків і видано у пропорційному співвідношенні між співробітниками. На жаль, цього виявилось недостатньо аби забезпечити команду на тривалий час і щоб, наприклад, видати заробітну плату наперед.

Гадаю, як і більшість бізнесів, ми стикнулись з заборгованістю серед наших клієнтів. А протесаме тут ми відчули результати наших багаторічних відносин з клієнтами, вони сильніші і по-справжньому дружні. Ніхто не відмовляється від оплати наших послуг і тому, хоч і частинами, ми отримуємо платежі.

Усі надходження поки що ми віддаємо на зарплатний фонд. Так, ситуація не з найкращих, але я захоплююсь людяністю наших клієнтів, партнерів та співробітників. Наша команда завжди обирає шлях чесності та відкритості. Наші справи та справи клієнтів не у кращому становищі, але всі згуртувались, поставились з розумінням та показали нечувану готовність до підтримки.

У моїй команді жоден не висунув претензій і не пішов з команди. За це я безмежно вдячний. Це надихає кожного дня. Зараз керівники відділів регулярно проводять зустрічі і вживають всіх заходів для пошуку завдань: допомогти державі, підтримати ЗСУ, знайти нові джерела надходження коштів та клієнтів.

Фінансова допомога ЗСУ

Якщо порівнювати з тими компаніями про допомогу яких розказують у ЗМІ, то наша фінансова допомога була незначною. Можливо, мене засвистять, але першим пріоритетом для себе я вибрав підтримку своєї команди та їх сімей. Чому так говорю, бо вже на другий день війни до нас наполегливо зверталась одна дівчина, яка вимагала безкоштовний айфон і фінансову підтримку зі словами: «Ви зобов’язані, ви ж ІТ-компанія і у вас до біса грошей. Надсилайте мені!».

Я впевнений, що члени моєї команди роблять все, на що спроможні у цей непростий час. Вони самі обирають спосіб, як підтримати та допомогти. Ми нікого не спонукаємо до чогось конкретного, регулярно ділимось інформацією де, хто та яким чином потребує допомоги.

Хтось з наших допомагає фінансово. І чоловіки, і деякі жінки записані до лав ЗСУ або ТрО. Деякі члени команди волонтерять, хтось приймає в себе біженців, а інші пішли на інформаційний фронт. Також знаю, що Спілка автоматизаторів бізнесу (САБ), членами якої ми є, з усіх рахунків юридичних осіб перерахувала 1 млн грн на підтримку ЗСУ. Зараз у команді маємо декілька проєктів, які б хотіли монетизувати з 50% перерахунком на армію. Але це поки що ініціатива членів команди і ми міркуємо, як це реалізувати.

Справи компанії на сьогодні

Перші тижні були критичні, але ми тримаємось. Ми пройшли багато стадій переживань і багату палітру емоцій. Перший наш кол керівників зайняв до двох годин, спочатку ми навіть не знали, з чого почати розмову.

Для початку, ми зробили перекличку і були щасливі усіх чути, це був перший видих. Потім, ми описували нашу ситуацію і що з нами відбувається, щоб окреслити відправну точку. Тут всі були стримані, більшість вимикали мікрофони поки хтось один говорив, але мені здається, я чув кожного. Я чув думки кожного, які перейшли в уявний гул, в якому майже між кожним словом пролітала не літературна лексика. Можливо, якби я міг бачити очі своїх колег, то я був би впевнений в яскравості емоційного забарвлення їх слів.

Наша відправна точка — 90% наших проєктів на стопі чи скасовані. Витримавши хвилини мовчання, ми почали говорити...

Говорили про все, від слів «це кінець» до висловлювання ідей, гіпотез та пропозицій. На щастя, всі включились до розмови швидко, просто був потрібен час, щоб вгамувати потік слів. Потім почали дивитись на ситуацію з різних сторін, проговорювати різні сценарії та досвіди. Говорили і давали пропозиції всі, навіть якщо ідеї не належали до їхньої безпосередньої зони відповідальності. Я пишався і пишаюсь такою командою, бо саме у такі моменти ти розумієш, кого і за що ти взяв до команди. В кінці розмови ми вийшли хоч і з не великим, але точним планом і рішучим настроєм до дій.

За цим планом ми працюємо і зараз, просто він набирає більш конкретний напрямок і деталізацію. Умовно, ми розділили напрямки фронту по специфіці: законодавство та пільги, податки та фінпідтримка, комунікація та підтримка персоналу, наші клієнти, партнерство та колаборація, пошук задач, моніторинг ситуації в країні та допомога їй, моніторинг ринку та галузі.

На сьогодні у нас є клієнти, що повертаються до роботи, відновлюючи проєкти з автоматизації або вже потребують подальшого супроводу — нашої ІТ-підтримки. Хоч співробітники розкидані по всій Україн, вони кодять та закінчують роботи у клієнтів, яким вдається працювати в цей складний час.

Нещодавно ми стали резидентами Дія.Сіті. Ми це планували ще до війни і вирішили закрити це питання саме зараз, адже для нас, у такий складний час, ця подія — особливий символ. Це символ нашої волі.

До війни я, як і більшість представників українського бізнесу та українців, мав свої плани та мрії. Я завжди вірив в успіх та розвиток нашої країни у міжнародному просторі. Та у наші плани втрутились. Втрутились цинічно та підло. Нашу Україну намагаються підкорити або знищити, адже «там» знають, що наш народ ніколи не відступить від своїх мрій! Ми вільні і самостійні. А тепер ми ще рішучіші.

У час війни не бачу передумов змінювати позицію у стимулюванні розвитку української IT-індустрії, адже тепер вже точно увесь світ знає — хто такі українці і на що здатні.

Що змінилося та чи змінилась iT.Artel

Як мінімум, ми вже перейшли на українську мову в команді. Раніше в нас переважала російська мова, лише декілька колег говорили українською, але для нас це ніколи не було чимось дивним. Зараз для багатьох це вже навіть принципово. Так, у багатьох виходить не завжди просто та швидко, проскакує суржик, наші мітинги трохи довші, бо в головах ми ще перекладаємо свої думки. Але знову ж таки для нас у цьому немає нічого соромного, всі все розуміють.

Інше швидше посилилося, ніж змінилося кардинально. Ми більше віримо в єдність: «Користь, яку ми можемо принести поодинці буде меншою ніж та, яку ми можемо принести, об’єднавшись» — це одні з перших моїх слів на першій зустрічі команди у воєнний час.

Що робимо, аби вижити

Ну, як мінімум, ми не біжимо з батьківщини та не розпускаємо соплі. Ми і паляницю спечемо, і смузі заколотимо. А якщо про бізнес, то ми продовжуємо підтримувати наших клієнтів, надавати якісні послуги і паралельно шукаємо нові напрямки.

За декілька тижнів до війни ми на стратегічній сесії прийняли рішення до кінця року більше зусиль приділяти саме напрямку web і mobile, сконцентруватись на європейських замовниках. Тобто, якщо раніше це було 10% серед всіх проєктів, то до кінця 2022 року планували збільшити долю web і mobile розробки до 30%. Але кого цікавили наші плани— нам так дали стимулу, що зараз ми побігли, як ямайські легкоатлети в найкращі роки своєї кар’єри.

Команда стала вивчати додаткові мови програмування, розглядаємо європейські системи автоматизації підприємств, посилюємо скіли та англійську мову. Тобто якщо раніше ми про це говорили і робили повільно, то зараз вже вибору немає — біжимо!

У зв’язку з обставинами, я, як представник українського бізнесу, ініціював звернення до багатьох ІТ-компаній Європи та України. Адже спільна робота з сильними командами для нас — не просто честь, але і можливість підтримати наших фахівців та державу в цілому.

Кожен українець та українка стали на спротив, щодня роблячи все можливе, аби світло перемогло темряву, а життя — смерть. Так і наша команда не хоче сидіти без діла, а робити те, що вміє найкраще — диджиталізувати! Я залюбки виходжу на діалог з усіма представниками бізнесу і ми обговорюємо всі можливості, де пліч-о-пліч ми разом можемо досягти більших результатів.

Тож якщо ви поділяєте нашу позицію, зв’яжіться з нами. Розглянемо спільний фронт робіт і станемо опорою один одному. Працюючи спільно, ми будемо сильніші, як і наша армія, як і наш згуртований народ.

Війна, інших слів немає. Бомблять міста, гинуть люди, гинуть цивільні мешканці. Але! Навіть у цій ситуації ми мусимо виживати. Не можна складати руки і чекати з моря погоди. Ми мусимо допомагати армії, волонтерити, якось намагатися заробляти на життя.

До того ж вже зараз потрібно думати про те, а що потім? Що ми будемо робити потім, коли закінчиться війна? І вже зараз готуватися до нового Дня народження.

Економіка країни має працювати, продовжувати платити податки та зарплату — це також допомога державі, адже ці кошти йдуть на закупівлю зброї, підтримку населення та відбудову наших міст вже у найближчому майбутньому. Ми в це віримо!

Ми переможемо. Слава Україні, Слава ЗСУ та кожному Українцю й Українці!

❓ Малий ІТ-бізнес, як у вас справи зараз ❓