Одна з історій цієї війни, Або як з бутерброда почався благодійний фонд

Привіт! Мене звати Юрій Прядко, Chief of Staff в компанії Proxet. На своїй посаді займаюся питаннями бізнес-стратегії та проєктного менеджменту, тепер ще й ними ж — але у благодійному фонді. Це історія про те, як війна змінила життя кожного з нас. А для мене особисто — як шматок хліба з салом змінив моє. Але про все по черзі.

Початок трансформації

В перші дні війни я втілював план забезпечення безперервності бізнесу, який розробляв для своїх колег. Його мета була перетворити наш невеличкий чернівецький офіс в такий собі дім вдалині від дому для спеціалістів Proxet, які працюють в Україні. Закривав завдання з логістики, поселення, безпеки всіх, хто зголосився виїхати в Чернівці (адже більшість Proxetters живуть і працюють у Києві).

Паралельно займався різними тактичними задачами. На другий-третій день війни мав вивезти дружину співробітника до кордону і проконтролювати, аби це відбулося безпечно. Затор з автівок був 15 км, тож вирішили виїхати вранці одразу після закінчення комендантської години, щоб уникнути цієї черги. Їхали дикими стежками, через ліс, згодом кинули машину і ще пів години йшли пішки. На кордоні для пішоходів була невелика черга — все, як і запланували. Пересвідчився, що жінка перейшла кордон, і вже після цього зрозумів: скоро обід, виїхали ми рано вранці, і за день я ще нічого не їв.

Коли я йшов назад з кордону до машини, побачив на узбіччі пункт першої медичної допомоги та soup kitchen, — в прямому сенсі, варять суп та годують всіх. Я підійшов, мене одразу запросили до столу і запропонували шмат хліба з салом та солоний огірок. Я їв і плакав, ховаючи сльози за сонцезахисними окулярами, тому що на смак цей бутерброд був такий самий, як і на Майдані. Це був смак чогось набагато більшого, смак свободи, смак того, що ми непереможні як народ.

Я дістав з кишені готівку, що в мене була, і віддав, десь тисячу гривень. Спершу волонтери відмовлялися їх брати, та коли зрозуміли, що це більше, ніж потенційно коштує частування, що це внесок у подальшу діяльність, взяли і подякували. Ми розговорились з організатором, Майєю, я поцікавився, як у їхньому волонтерстві побудовані процеси, і після її розповіді зрозумів, що ніяк.

Це була ініціатива мешканців Таращанської ОТГ, які взяли свого лікаря для надання першої медичної допомоги, дістали з погребів сало, огірки (дуже класні солоні, до речі), хліб, взяли генератор і просто встали поблизу до кордону людей годувати. Я запитав про їхні плани, а вони одразу — а що взагалі можна? Адже всі ми з самого початку розуміємо, що війна закінчиться, а країну треба буде відбудовувати. Тож обмінялися телефонами та домовились систематизувати волонтерський процес, і почати думати, яким чином це організувати формально.

З волонтерів — у благодійники

Але є одне але. З першого дня війни всі державні реєстри заблоковані і неможливо зареєструвати нову громадську організацію, чи ТОВ, чи ФОП — під час війни нічого нового створити не можна. Звісно, ні волонтери, ні Майя, яка все це початково організовувала, ні я, нічого зареєстрованого не мали.

З положення вийшли креативно — знайшли на Буковині благодійний фонд, який не вів діяльності. Фонд був зареєстрований у 2020-му році у Сторожинецькому районі Чернівецької області, невдовзі після цього один з його засновників загинув у автокатастрофі. Співзасновник фонду Володимир Мельничук, шокований цим випадком, провадити діяльність організації не починав, тож по звітності були абсолютні нулі.

Ми з Майєю прийшли до Володимира і сказали: нам потрібен фонд, такі плани, такі задачі, запросили долучатися до нашої ініціативи. Отож, тепер маємо благодійний фонд, де Володимир — директор, я — голова відділення у Києві та Київській області (навіть попри те, що я зараз у Чернівцях), Майя — заступник голови з роботи з волонтерами. Це наш виконавчий комітет.

Гуманітарна допомога з-за кордонів

В першу чергу разом з місцевою ОДА запустили процес збору і транспортування гуманітарної допомоги, налагодили прямі контакти з міжнародними партнерами для отримання тої ж таки гуманітарки і евакуації людей. Багато гуманітарки приїздить з-за кордону, на стадіон «Олімпія» у Чернівцях, звідти розвозимо всією Україною.

Дуже гарну підтримку маємо від Італії. Але повинен сказати, що влада міста Бергамо трохи «образилася» на українців: до Рима їдуть, до Флоренції їдуть, до Венеції їдуть, а от до Бергамо не їдуть — а місто заможне, може й хоче напоїти, нагодувати, прихистити біженців. Дійшло до того, що місцева влада Бергамо відправила бус на кордон, щоб забрати до себе українців і на півроку надати їм житло. У нас є контакти в Німеччині з церквами, які займаються поселенням та лікуванням дітей з різними вадами розвитку. Багато чого робимо.

У нас зараз щоденно їздить бус на Бровари, — з Броварським ТрО прямий зв’язок, звідти вивозимо людей, туди спрямовуємо гуманітарку. Облаштували соціальне житло, головна база — те, що між собою називаємо «амбулаторія», в минулому клініка, а зараз фактично хостел.

Загальна місткість в області — до 2000 людей, яких ми можемо розселити, нагодувати, прихистити, допомогти вирішити, як бути далі. Запартнерилися з купою організацій, які займаються перевезеннями допомоги в усі гарячі точки. Безпосередньо в Києві партнеримося з ТрО Солом’янського району, їхньою медичною службою, що потребує постійно медикаменти.

Підтримка ЗСУ

Активно підтримуємо нашу Армію. На диджитал-потреби ЗСУ, як-от обробка відео, моніторинг інформації і загалом для задач, на які потрібні потужні машини, передали 4 «макбуки» від компанії Proxet, а також я віддав свій власний.

Наш фонд налагодив виробництво: пошиття підсумків, розгрузок для хлопців на фронті. Місцеві умільці виготовляють бронепластини, «воєнний сендвіч»: 5 металевих пластин + пластик між ними, які здатні зупинити кулю з «калаша».

Взагалі я особисто дуже скептично ставлюся до такого, бо вважаю, що виробництво броні — це виключно справа професіоналів, але Володимир вже їздив на полігон, там цей сендвіч відстрілювали, подивимось, які будуть результати.

В нашому фонді нещодавно з’явився проджект-менеджер, син маминої подруги (правда), який вийшов на мене з запитом: «мені треба щось робити для того, щоб не з’їхати з глузду». Він сам фінансист в агросекторі, його підприємство було під Черніговом. Зараз, називаючи це місто в Україні, не маєш нічого додатково пояснювати.

До Чернівців він приїхав з родиною, адже залишився без роботи. Пише технічне завдання на автоматизацію, на диджитал, на соцмережі, систематизує оргчарт, займається розкруткою нашого фандрайзингу, запустили PayPal.

Волонтерська команда і плани на «після Перемоги»

На цей час в нас близько 100 волонтерів, мені самому лише тільки нещодавно зробили посвідчення, бо все було не до того, за номером 95. Напрацьовані міжнародні і внутрішні зв’язки. Живемо без вихідних, в одні такі вихідні провели стратсесію з радою директорів фонду, затвердили місію, візії, цінності, напрямок, в якому взагалі будемо щось робити. Завдяки систематизації перейшли від режиму «хапай і вези гуманітарку кудись» до вибудовування ланцюгів регулярного постачання.

Маємо також стратегічний проєкт на післявоєнний час — відкрити на Буковині, у передгір’ї Карпат, реабілітаційний центр для людей похилого віку. Це моя особиста тема: в мене бабуся після того, як провела 3 тижні в ковідній реанімації, взагалі не могла ходити і навіть сидіти, стала повністю лежача. Мили її в ванній лише під киснем — це був єдиний варіант, щоб вона не втрачала свідомість.

В Ірпені ми знайшли чудовий реабілітаційний центр, де бабусю підняли на ноги. Не мені вам розказувати, що зараз в Ірпені, а другий такий центр був у Бучі. Його спеціалісти мають абсолютно унікальну експертизу: з допомоги людям з сенільними деменціями, після складних операцій, переломів, втрати кінцівок... Ми вже запартнерились з власниками реабілітаційного центру і шукаємо варіант для їхнього розміщення в цьому регіоні. Отож, це ще один з напрямків діяльності фонду.

Моя особиста позиція — під час війни маєш займатися тим, на що вчився. Робити свою роботу, і робити її добре. Зараз здається, що до цього року я лише вчився, робив помилки, набирався досвіду, прийшов час це використовувати. Тепер реально доросле життя. Є холодна впевненість в тому, що роблю те, що я вмію, як професіонал, інженер, керівник. Всі мають бути на своїх місцях, аби робити те, що вміють найкраще. Тоді перемога буде за нами. А після перемоги буде ще важче, коли ця зібраність і загальна згуртованість трохи відпустить, а треба буде відбудовувати Україну.

Інакше не має бути. Але точно знаю, я буду робити свою роботу добре.

Реквізити для підтримки фонду

Для всіх, хто хоче підтримати діяльність фонду «УКРАЇНСЬКИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ», ділимося реквізитами:

PayPal: vladimir.melnik.mm@gmail.com

Для переказів в UAH:
UA913077700000026009311138752,
в АТ А-Банк, МФО 307770, код ЄДРПОУ 14360080;
№ картки : 4323 4070 0465 8240.

Для переказів в USD
UA973077700000026008311138775
INTERMEDIARY BANK: THE BANK OF NEWYORK MELLON, NewYork; SWIFTcode: IRVTUS3N; INTERMEDIARY ACCOUNT: 8900319313;
CORRESPONDENT BANK: PCJSB PIVDENNYI, Ukraine; SWIFTcode: PIVDUA22; CORRESPONDENT ACCOUNT: UA273282090000016001010041124;
BANK BENEFICIARY: JSC «ACCENT-BANK», Ukraine; SWIFTcode: UKCBUAUK.

Для переказів в EUR
UA183077700000026007311138776
CORRESPONDENT BANK: JSС «BalticInternationalBank», Latvia; SWIFTcode: BLIBLV22; CORRESPONDENT ACCOUNT: LV70BLIB2001024752002;
BANK BENEFICIARY: JSC «ACCENT-BANK», Ukraine; SWIFTcode: UKCBUAUK.

Якщо бажаєте надіслати гуманітарну допомогу, можете зробити це за наступною адресою: Україна, Чернівці, вул. Університетська, 38, +38093 028 1954; +38099 652 2993.

Дякуємо!

Документ на підтвердження того, що фонд справжній

Сподобалась стаття? Підписуйтесь на автора, щоб отримувати сповіщення про нові публікації на пошту.