Погляд на героїзм народу України з точки зору військового капелана

Добрий день, ком’юніті. Мене звати Віктор і я військовий капелан. Працюю програмістом в американській продуктовій компанії. Це моя перша стаття написана українською, тому вибачте за помилки та русизми.

Добіг кінця вже другий місяц опору українського народу і багато чого трапилось за квітень в моєму житті. Сьогодні поділюся з вами звітом про виконану роботу за цей місяць, обстріл балістичними ракетами мого міста, зустріччю з сином, котрого я не бачив 50 днів та кількома життєвими історіями волонтерів та військових, яких ми разом з вами підтримуємо!

Наразі мені вдається поєднувати програмування та капеланську службу! Зараз я співпрацюю з Eastern Europe Reformation Foundation, Об’єднанням Церков Спасіння, Війcьковим Капеланським Корпусом, церквою Skeemans, ТрО та ЗСУ.

У квітні більшу частину часу займала робота на підтримку ЗСУ, ТрО та фінансування евакуації з Чернігівщини та Донбасу. Ми вже евакуювали 45 людей з Києва, 70 людей з Чернігівщини, та вже майже 100 з Донбасу — загалом майже 220 людей. Ця надважлива справа відбулася завдяки вашій підтримці.

Від редакції:

Історія про ракетний удар

Фото зруйнованого ракетними ударами заводу

15 квітня окупанти нанесли декілька ракетних ударів по моєму місту та ще декілька по околицях. Я в той час не міг заснути, чув і бачив майже всі вибухи. Від четвертого удару мій п’ятиповерховий будинок почав хитатись і я зрозумів, що, мабуть, пора вже їхати до бомбосховища. Чесно кажучи, я був в шоці. Але це було десь хвилини три, потім я взяв себе в руки, та почав думати, кому я зараз ще можу допомогти.

Страх — це нормально. Важливо, що ти будеш з ним робити. Запанікуєш чи візьмеш себе до рук.

Спускаючись, я постукав до своїх сусідів і запропонував поїхати разом зі мною. Тому до підвала разом зі мною доїхали ще три людини + кошеня. До речі це було в перший раз за всю активну фазу війни, коли я поїхав у підвал. Наступного ранку я мав їхати до Львова на зустріч з сином та дружиною, вони якраз мали проїжджати кордон з Польщею. Тому, не поспавши і години, о п’ятій ранку я поїхав по Житомирській трасі на зустріч з сім’єю. Від поворота на Стоянку до початку Житомирщини немає майже нічого цілого. Дуже багато будинків та інших споруд було зруйновано.

Зустріч з сином

Я і Габріель у Львові наступного дня
після ракетного удару по Вишневому

Якщо дружина вже приїжджала до мене, то Габріеля я не бачив 50 днів. Утрьох ми гарно провели час та навіть забрали нашого кота з Тернополя, який жив у наших друзів з початку війни.

У понеділок, 18 квітня, я відправив свою сім’ю назад до Польщі. А через 30 хвилин рашисти нанесли ракетний удар по Львову.

Я бачив і чув ці ракети та вибухи. Це був жах. Саме тоді загинули люди.

Хочу поділитись декількома історіями, думаю, вам буде цікаво.


Історія від учасника ТрО в Мотижині

Це історія мого знайомого, котрий зі 28 лютого по 4 березня захищав Мотижин від окупантів.

Коли 28 лютого колони орків їхали з Житомирської траси, герої історії зустрічали їх в чотирьох. Він, два його сини і їх друг. Вони розуміли, що це дорога в один кінець. В них було декілька автоматів та один гранатомет.

Але щось сталося і окупанти вирішили їхати не по тій дорозі, а з іншої сторони лісу. Звідкись понаїхали селяни з бензопилами та блоками з бетону. Вони заблокували дорогу і тім самим загальмували колону. 7 одиниць техніки русні залишилось в багнюці. Але найцікавіше почалось ввечорі, коли Герой історії почав корегувати вогонь нашої артилерії по рашистам.

Герої Мотижина разом з Олегом. Про якого у Hromadske є ролик

В ці 4 дні їх валили Піони, Байрактари, ССО з Джавелінами, винищувачі та гелікоптери, завдяки співпраці з військовими героя цієї історії. Коли там вже неможливо було залишатись, він зі своєю сім’єю евакуювався «дорогою життя.»

На фото нижче сім’я, котру вбили окупанти. Саме вони з героєм цієї історії зупиняли колони рашистів, коли вони йшли на Київ. Якби вони там не зупинились, моє місто Вишневе було би наступним. Але ми були вже готові, зустріти їх так, що війна в Чечні показалася би їм раєм!

Сім’я з Мотижина, котра загинула під час окупації

Історії Вадима

Вадим іде з піднятими руками до русні

З дозволу Вадима я розкажу декілька історій чудес, які ми бачили в житті його та нашої команди. Вадим є сміливою людиною. Він один з пасторів нашої церкви. В нього троє дітей. Він міг би спокійно поїхати разом з сім’єю в Європу.

Але він тут. Боронить Україну. Його команда евакуювала більше ніж 2000 людей з Бучі, Ірпеня, Ворзеля, Києва, Чернігова та Донбасу. Зараз він на Донбасі. Я вважаю, що він має отримати зірку Героя України.

На момент написання цієї статті, сьогодні, 22 квітня, Вадим підірвався на міні біля Лисичанська. Вони вижили, але це було реальне чудо. Може в наступній статті я це опишу.

Далі цитати Вадима, передаю його історії, як є.

Жінка з Сєвєродонецька

Рятуючи одного ти рятуєш цілий світ

Вчера одного человека в Северодонецке нужно было забирать с адреса, женщина-инвалид. Туда отказались ехать военные, там всё простреливается, сказали, идите сами если хотите. Мы рискнули и слава Богу забрали человека.

Эта женщина всю войну просидела одна, её дом крайний в городе, кроме неё там никого не осталось, он полностью разбит, она говорит, что лежала и кричала «помогите», когда слышала что кто-то ходит под окнами. Зимой когда было −12, в её квартире не было окон, на кровать где она лежала прилетали горячие осколки от ракет.

Чтобы не сойти с ума, она вела календарь, где записывала как прожила день. Она слышала крики русских и стрельбу из автоматов. Ну, короче, там полная жесть, она реально чудом осталась жива!

В дороге она радовалась всему: дождю, людям, воде, птицам.

Історія евакуації дитини поліцейського з Чернігова

Немовля з Чернігова

Мы припарковались возле полицейского отделения в Чернигове (На моєму бусі написано «Капелан», а на інших машинах «Евакуація»)

К нам подошёл полицейский и спросил не могли бы мы эвакуировать его грудного ребёнка вместе с супругой.
У него реально не было возможности в те дни, а именно в конце марта, просто вырваться и отвезти свою семью в безопасное место. Этот человек до конца выполнял свой долг!

Історія Евакуації Максима. Хлопчика з інвалідністю

Вже евакуйований Максим, разом з сім’єю

Четырёхлетний Максим вместе с мамой Настей и папой Ваней проживали в Буче. Связь с семьей пропала 26 февраля. Второго марта семья вышла на связь и сообщила, что находится в подвале своего дома и что у них уже неделю нет света, тепла и воды также нам сказали, что у малыша второй день температура 40.

После молитвы было принято решение идти за Максимом в Бучу. Подошли к крайнему посту ЗСУ, военные сказали, что не пропустят, поскольку идёт бой и вообще никого не пускают только выпускают. Очень активно работала артиллерия, над головой летели пули от трассировочного огня.

Немного подождав, удалось подсесть в авто к одному из местных и переправиться через мост. Найдя дом, где проживала семья Вани, мы спустились в подвал и нашли там Максима вместе с родителями, у малыша был сильный жар. Взяв необходимые вещи, мы вышли с подвала и пошли в сторону моста, по которому можно было перейти в Ирпень, по дороге было много разбитой техники, дворовые собаки, которые бегали по улице и сильно скулили от взрывов артиллерии и пытались просто прижаться к тебе.

Возле самого моста горел подбитый танк. Когда мы подошли к мосту, то поняли, что он полностью виден врагу и простреливается со всех сторон. Выхода у нас не было и, помолившись, мы вышли на мост и начали потихоньку двигаться в сторону Ирпеня. На другой стороне моста уже стояли наши военные они собрались и затаив дыхание смотрели, как мы идём, когда мы подошли к центру моста начались сильные взрывы артиллерии, военные стали кричать «бегите к нам» и когда оставалось пройти четверть моста мы все побежали. Добежав до наших военных, мы оказались в безопасности, они угостили Максима конфетой и отвезли нас к переправе через реку.

Переправившись, мы сели в свой автомобиль и отвезли ребят в наш лагерь для переселенцев. Спустя несколько часов после эвакуации мне сообщили, что в дом, где пряталась семья, прилетела ракета. Сейчас малыш в безопасности и полностью здоров. Слава Иисусу Христу. Через неделю в тот дом в Буче попала ракета.

В нас можна забрати все, але ніхто не зможе забрати нашу Волю, Віру в Бога і Віру в Перемогу. Ця війна — є Великою Визвольною для нашого народу. І ми переможемо!

Праця Капеланів від ХСП

Звіт

Після моєї останньої статті, ми зібрали майже 100 000 грн, що було великою підтримкою для нас. Всього з початку війни з різних джерел було зібрано більш ніж 430 000 грн.

Нам вдалося організувати та доставити 5 бронежилетів, 6 бронепластин, 10 тактичних американських аптечок, військову форму, розгрузки. Завезли десятки тон гуманітарних вантажів з Польщі, бус для евакуації та капеланських потреб в ХСП та багато чого іншого.

З початку другої фази війни, а саме з 27 лютого 2022 року, коли я став капеланом, було витрачено:

  • Паливо і авто 71 814
  • Кеш 28 039
  • Їжа 43 901
  • Медицина 20 191
  • Одяг та взуття 17 483
  • Зв’язок + інтернет 700
  • Ночівля у Львові та на кордоні (3 рази) 7 000
  • Ремонт авто після ДТП по дорозі на евакуацію в Ніжин 33 500 (сума буде більшою)
  • Ремонт іншого авто 9 000
  • Евакуація Чернігів 17 000
  • Евакуація Донбас 90 000
  • Допомога ЗСУ 26 150
  • Допомога ТрО 20 150
  • Волонтери 2 000
  • Допомога 10 000 грн герою цього відео від Hromadske, який був в полоні у окупантів. Я знаю його особисто.

Всього 396 928 грн або майже 13 000 доларів. Може здатись, що це багато, але це лише мала частка того, що ще треба зробити.

Якщо у вас є можливість допомогти нам в тому, що ми робимо, не зволікайте, шерьте цю статтю поміж друзями та знайомими. У мене є карта монобанку — 5375411500926550 , донатьте туди. Для тих, хто не в Україні, у мене є PayPal та Binance гаманець. Якщо ви працюєте без готівки, у мене є реквізити фонду. Напишіть мені у LinkedIn або Телеграм @VicChern. Підписуйтесь на мій телеграм канал.

Якщо у вас є контакти волонтерів, які закупають амуніцію та інше спорядження для ЗСУ, давайте прямі контакти. Ми все доставимо, куди це потрібно.

Дякую, що дочитали до кінця. Дякую за ваші молитви, вашу підтримку та відкриті до нас сердця.

Все буде Україна. Перемога за нами!

👍ПодобаєтьсяСподобалось20
До обраногоВ обраному1
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Для тих, хто не в Україні, у мене є PayPal та Binance гаманець. Якщо ви працюєте без готівки, у мене є реквізити фонду. Напишіть мені у LinkedIn або Телеграм @VicChern.

Можете пожалуйста добавить реквизиты в статью?

Моно додав, PayPal в ЛС

Дякую за допомогу!

А вам дякую за ваше навчання Сергію )

Незабаром ми оголосимо про серію безкоштовних тренінгів для українців.

З задоволенням, якщо зможу прийму участь.

Ночівля у Львові та на кордоні (3 рази) 7 000

Нефігово так галичани підзаробляють ((((

1500 коштує квартира за добу, котра коштувала 800.

це одне з багатьох питань, які будем розглядати після
П Е Р Е М О Г И

Село на закарпатті (не буду називате яке) — 10000 грн на місяць. :( Це київські ціни майже

Коли хлопець з закарпатського села їде навчатися/робити у Київ, драти з нього 10000 тисяч, то є ок, бо попит великий. Коли ситуація навпаки, то зрада. Дивина та й годі.
Сам виїхав с Харкова, в рідну Полтаву. Ціни на аренду житла збільшилися вдвічі, але як на мене це очікувано.

При чому тут «зрада»?. Є ринок, є попит, і є ціна. Ємоції тут ні до чого. Просто констатація факту зміни цін на житло.

Підписатись на коментарі