«У чому проблема виїхати?» Питання, яке бісило найбільше. Історія айтівця про життя під обстрілами у Гостомелі

Усім привіт, мене звати Олександр. Колись я навчався у Київській консерваторії по класу фортепіано, а зараз працюю QA engineer в українському стартапі HelpCrunch. Перші 10 днів повномасштабної війни росії проти України я з мамою пережив у Гостомелі Київської області, під постійними обстрілами окупантів. Нам пощастило виїхати та зберегти життя. І ось моя історія.

Мирне фото з Києва

Початок війни очима донеччан

Перш ніж я відповім на питання, яке мені ставлять найчастіше, про те, чому я у перший день одразу не виїхав, хочу повернутись на кілька років назад — у 2014-й.

Я родом з Донецької області, місто Єнакієве. Ми з родиною жили досить добре. Батько мав власний бізнес, пов’язаний з рибою, мати працювала директоркою ресторану і фітнес-клубу. У нас був будинок біля Маріуполя, квартира у Єнакієвому та квартира у Донецьку, яку батьки придбали для мене на майбутнє. Мама й тато свого часу дуже багато подорожували, однак найбільше любили Донецьк та вважали його найкращим містом у світі.

У 2014 році все пішло шкереберть. Улюблене сучасне місто з неймовірними парками, вулицями, ресторанами перетворилось на центр скупчення «бариг» та злодіїв. Навіть не знаю, яке ще слово підібрати, щоб описати цих людей.

Там немає жодного сліду цивілізації та піклування про добробут містян. Все, що має значення — це гроші. Пошкоджений снарядом фасад колись величного комплексу «Донбас Арена» і сьогодні нагадує про жорстокість та байдужість російських окупантів до нашої рідної землі.

Однак найгірше — вони відібрали у нас здоров’я та життя.

Втративши все, що він так довго будував, у 2015 році батько захворів. У 2018-му його не стало. Пізніше захворіла та померла бабуся. Мама залишилась у Єнакієвому сама, оскільки я переїхав на навчання до Києва.

Після смерті двох рідних людей я вмовляв маму переїхати до мене. Спочатку не було куди. Тож, довелось попрацювати над цим питанням. Я закінчив університет, влаштувався на роботу, придбав квартиру у кредит у Гостомелі та навіть вмовив маму пройти курси бухгалтера, після яких вона б могла влаштуватись в Києві на роботу. Одного дня мама нарешті погодилась та вже налаштувалась на переїзд.

Ранок 24 лютого 2022 року. Мама якраз навідувала мене у Гостомелі й розбудила о 6 ранку. Попросила перевірити новини, бо нібито чула вибухи. Тоді я і дізнався, що по різних містах країни завдали ракетні удари. Почалась війна.

Паніки не було взагалі ані в мене, ані в мами. Можливо, навчені попереднім досвідом, ми почувалися досить спокійними та зібраними. У голові одразу намалювався звичний план дій: зняти гроші в банкоматі, купити запаси їжі, набрати води, слідкувати за новинами.

Чому не виїхали в перший день?

Переживши війну раз, уявляється, що будь-яка інша війна буде виглядати так само. Так, десь вдалині можуть лунати вибухи. Так, можуть бути перебої з електропостачанням. Так, може бути введена комендантська година, але не більше. Однак те, що відбувалось далі й відбувається в інших містах України по сьогоднішній день, ми не могли собі уявити.

Просто у такий момент не віриш, що війна може повторитися. А якщо повториться — що вона буде страшнішою, ніж перший раз.

До того ж думка про те, що доведеться знову кудись тікати, знову втрачати щойно придбане житло — була нестерпною. Тому у перший день, щойно все почалось, ми прийняли рішення, що поки залишимось тут, а далі подивимось по ситуації.

Десять днів з життя у Гостомелі під обстрілами

Вже 26 лютого ввечері у нас зникло електропостачання. Оскільки вода подається зі свердловини, для роботи помп потрібна електроенергія. Тож води в нас також не стало. Інтернету майже не було, часом тільки ловило щось на останніх поверхах.

Ми почали сильно економити свої запаси питної води та їжі. Прийняти душ чи ванну здавалось розкішшю з минулого життя. А для вирішення фізичних потреб доводилось бігати на вулицю.

На початку я дуже переживав за роботу, адже можливості працювати не було. Пам’ятаю, написав нашому CEO Паші та попросив дати мені тиждень відпустки, бо не хотів втратити своє місце. «Саш, навіть не думай про це. Яка відпустка, у нас війна. Коли зможеш повернутись до роботи, тоді й зможеш.» — Відповів він. І це значно полегшило мій стан, принаймні за роботу я міг не переживати.

Ліворуч я, по центру — Паша (CEO), праворуч — Андрій (Back-end Engineer) в нашому офісі HelpCrunch. Фото ДО війни

Вже тоді нам повідомили, що кожному працівникові виплатять грошову допомогу. Фірма надавала фінансову компенсацію всім, кому вдалося здійснити релокейт за кордон, а також виділила $1000 кожному, хто залишився в Україні. До того ж я постійно був на зв’язку з командою, всі пропонували допомогу, переживали та ділились будь-якою корисною інформацією, яка навіть теоретично могла допомогти нам виїхати.

Я ніколи раніше не думав, що проста підтримка та увага людей можуть настільки врятувати психологічно. Вдячний кожному з команди за їх повідомлення та тривогу за мене і маму.

Тим часом вибухи ставали все гучнішими. Безпілотники постійно кружляли навколо. Люди сотнями сиділи у підвалах. Багато хто не виходив зі сховищ взагалі. Хтось боявся, а комусь було просто нікуди вийти, як, наприклад, мешканцям ЖК «Чеський двір», яких окупанти просто вигнали, спаливши їхній дім.

Треба зрозуміти, що у нас не було жодних сирен. Коли чули вибух, тоді й ховалися. Перші дні ми бігали з мамою у підвал до сусіднього будинку, бо у нашому не було сховища. З часом просто сиділи вдома, дотримуючись правила двох стін, адже звуки пострілів та вибухів не вщухали ані вдень, ані вночі.

Так ми й жили. Засинали під постріли, які вже були як метроном, та прокидались від гучних вибухів, від яких стигла кров. Тоді наше життя вимірювалося днями. І за день треба було встигнути разів 5 збігати до технічного приміщення подивитись, чи не дали воду зі шланга біля свердловини, поговорити з сусідами, спіймати мережу, щоб відповісти рідним та дізнатись якісь новини. Одним словом, вижити.

Багато мешканців, у яких були власні автомобілі, активно виїжджали з Гостомеля 24-25 лютого. Пізніше до нас доходили історії, що когось розстріляли, багатьох обікрали. Тож людям ставало дедалі страшніше наважитись на виїзд.

Ось було коли цілий день дуже багато стріляли, ти сидиш у квартирі чи підвалі та згадуєш, крутиш в голові якісь новини, які читав перед тим. Дуже засмучувало те, що ти фактично нічого не знаєш і нічого не можеш зробити. І про те, що в тебе прямо зараз відбувається — теж ніхто насправді не знає.

Нам дуже пощастило із сусідами у під’їзді та на поверсі. Ми одразу організувалися та вирішили двері під’їзду закривати зсередини на палицю. Так ми відчували себе набагато спокійніше, адже якщо двері закриті на палицю, значить всередині всі свої. Ми жили з буквально відкритими дверима до квартир, постійно спілкувалися і знали, що ніхто чужий не зайде (принаймні, ми так сподівалися).

Ввечері ми збиралися у сусідів вдома, запалювали свічки та просто розмовляли, жартували. Так було легше впоратись з усім, що відбувалось навкруги.

Ми з мамою остаточно вирішили, що хочемо їхати, коли з’явилась перша інформація про загиблих. Тоді ми вже зі свого вікна побачили рашистів з автоматами у лісі. У цей момент ми зрозуміли, що це зовсім інша війна, ніж була у 2014 році у Донецьку. Переживши ту війну, мама не бачила рашистів з вікна свого дому, не бачила близьких прильотів. Ця ж війна виявилась набагато страшнішою, чого ми не очікували.

Тож, ми зібрали рюкзаки та кожного дня дізнавались в сусідів, що кажуть волонтери, чи є зелений коридор, чи хтось буде їхати. Ми сподівались підсісти до когось у машину, бо власного авто у нас немає. На жаль, коридору для виїзду все не було.

Питання, що бісить

Мене дуже сильно бісило, коли якісь знайомі писали: «У чому проблема виїхати?» Це страшенно дратувало, бо ти навіть не знаєш, що їм відповісти.

Я сиджу у квартирі, навкруги постріли і я навіть не знаю, що відбувається через дорогу від мене у 30 метрах. А все, що я знаю — це те, що сьогодні зранку поряд хтось стріляв з автомата. Це все, що мені відомо.

Я навіть не можу піти на сусідню вулицю пішки, бо не впевнений, що дійду. Я реально цього боюсь. Боюсь, що я вийду — і добре, якщо вб’ють. А якщо поранять — то що тоді мені робити у цьому ЖК? Ніхто не приїде рятувати. У сусідньому будинку помер дідусь від інсульту, його тіло лежало на балконі, у квартирі жила бабуся, і не було кому забрати того дідуся.

А зараз ти вийдеш, бо захотілось перевірити, що ж там, тебе поранять, ти прибіжиш або доповзеш до свого дому, і навколо тебе почнуть просто «танцювати» люди, бо ніхто не буде знати, що з тобою робити. Ось такі речі. І ти сидиш і просто чогось чекаєш. Чекаєш якоїсь інформації.

Евакуація

Одного дня ми з сусідом побігли набрати води. Коли ми були на вулиці, у будинок просто перед нашим влучив снаряд. Вибух був страшний, всі дуже сильно перелякалися. Підбігши до під’їзду, я побачив маму та дівчинку із сусідньої квартири. Вони вже збігли вниз подивитися, чи ми живі.

Сусідній будинок, у який поцілив ворожий снаряд

У цей момент сусідка сказала, що їй вдалось додзвонитися до волонтерів, вони повідомили, що у нас є 15-хвилинний коридор, щоб виїхати. Ми швидко зібрали речі та розсілися у п’ять сусідських машин. Я їхав сам, тож у нас навіть залишились вільні місця. Більше ніхто не хотів їхати. Після прильоту снаряду всі боялись навіть вийти зі сховища, не те щоб кудись їхати.

Колоною ми вирушили з Гостомеля та поїхали через Ірпінь. Там ми потрапили під перестрілку між нашими захисниками та окупантами. В один момент прибігли наші хлопці, зайняли певні точки та почали кричати, щоб ми ховались у дворах негайно, бо тут небезпечно. Перші дві машини з колони заїхали на подвір’я, проте для третьої машини там вже місця не вистачало.

Я став просто на узбіччі та ліг на сусіднє сидіння, ховаючись від куль та снарядів, які лунали навколо. Піднявся від стуку по капоту, один з наших бійців голосно кричав, щоб я здавав назад. Я спочатку почав їхати назад, однак потім побачив, що дві перші машини, в одній з яких була моя мама, поїхали вперед, тож я швиденько поїхав за ними. Так потроху нам все ж вдалося виїхати з пекла.

За три години ми були в Києві.

Теперішнє та майбутнє

Наступний план був їхати на захід України та шукати житло в оренду на місці. Через знайомих мені вдалось вийти на дівчинку, яка була в Ужгороді, а її машина залишилась в Києві. Ми домовились, що я привезу машину та її віолончель, бо вона музикант, і тим самим я теж доберусь до більш безпечного місця.

Ми все погодили з мамою та запланували виїзд на ранок 8 березня. Але вночі у мами стався нервовий зрив, дика істерика. Вона не захотіла нікуди їхати, бо «я не розумію, куди їхати, що там робити, де жити, де залишатися, я буду тобі заважати, бо сам ти більш мобільний, ніж зі мною».

Мама сказала, що нікуди не поїде. Їхати за кордон вона категорично відмовлялась. Їхати зі мною у невідомість — теж. Будь-які інші варіанти також викликали бурхливий протест. Вона була у такому стані, що щось їй казати не мало просто жодного сенсу. Я пів ночі просто намагався її навіть не переконати, а просто заспокоїти. Адже вона проговорювала всі свої емоції та думки, які накопичились з початку війни. У Гостомелі вона була абсолютно спокійна, а тут все вийшло на поверхню.

Ми розмовляли до ранку. Єдиний варіант, який її влаштовував — це поїхати до подруги у Дніпро. Хоча в Дніпрі теж небезпечно, однак це була та людина, з якою мама почувалася спокійно. Звісно, я не міг їй заборонити їхати. Я нічого не міг зробити.

Вся наша поїздка скасувалась. Я відправив маму потягом у Дніпро, а 9 березня скооперувався з другом та поїхав на захід.

Усі мої речі та віолончель на шляху до Ужгорода

За дві доби я доїхав до дівчини в Ужгороді, віддав їй авто та віолончель. У них 2-кімната квартира, у якій проживає десь 10 людей. З поваги та вдячності до мене, вони постелили мені постіль окремо на дивані, тож я спав розкішно. Проте розумів, що залишатися там немає можливості.

Я знайшов BlaBlaCar та поїхав у Стрий, де мій друг з родиною погодилися мене прийняти. Я залишався в них з 11 березня і по Великдень. Дуже вдячний їм за допомогу та підтримку.

Що стосується мами, вони з подругою виїхали до Болгарії. Живуть безкоштовно в готелі, який надали українцям. Мама допомагає на кухні та потроху справляється.

Які плани на майбутнє? Чи повернемось ми з мамою в Гостомель та продовжимо жити, як і планували? Не знаю. Не маю жодного уявлення. Знаю тільки, що окупанти вдерлися та пограбували всі квартири у нашому будинку. Там скло та сміття усюди. Комунікації досі не відновлені й невідомо, коли це станеться.

Так зараз виглядає мій будинок

Моя квартира після «візиту» окупантів. Фото зроблені 29.04.2022

Один з окупантів взув мої кросівки, а в коридорі залишив свої

Моя кухня після того, як до неї вдерлися окупанти. Фото зроблені 29.04.2022

На сьогодні я повернувся в Київ, з’їздив побачити, що там у Гостомелі, що з квартирою. Тепер хочу знайти майстра, щоб поставити двері. Якщо у мене будуть закриті двері — мені вже буде легше.

Сподобалась стаття? Натискай «Подобається» внизу. Це допоможе автору виграти подарунок у програмі #ПишуНаDOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось38
До обраногоВ обраному5
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

Олександре, хочеться вас міцно обійняти. Найшвидшого відновлення вашій домівці, та головне — вашому ментальному здоров’ю. Бережіть себе!

Сашко, навіть не уявляю як важко тобі було. Ти великий молодець. Я сам періодично панікував перші два тижні і не виїжджав з Києва, бо ще й батьки дружини теж застрягли у Гостомелі і було максимально соромно тікати поки вони були там. Хз чим би я зміг їм допомогти, але це дуже зупиняло нас з дружиною від втечі. Нема якогось одного універсального і вірного рішення, кожен повинен вирішувати все у житті для себе сам, бо відповідальність за себе і сімью тільки на нас самих. Головне, що все в тебе вдалося, результат важливіший за процес. Життя продовжується і перемога за нами, бо за нами правда.

Колега повернувся в Ірпінь, біженець з сім’єю з Криму. Організовують ремонт будинку, намагаються відновити комуніуації. Я, як людина, що з підліткового віку живе по арендованих квартирах не можу в повній мірі оцінити увесь біль втрати дому. Але мої батьки з-під Запоріжжя зараз живуть зі мною у Києві і я бачу їх біль, встигли посадити картоплю, встигли пристроїти собаку, переслати і вивезти з собою якісь цінні речі...Олександре, ви дуже мужня людина, ви відповідальний чоловік і хороший син, кожна історія вижившого — це перемога, ви все зробили правильно, кожен ваш вчинок був правильним. Передавайте привіт мамі, побажання здоров’я та наснаги робити все для виживання. Немає нічого ціннішого за життя, особливо українця. Піклуйтесь по своє здоров’я, не забивайте на хронічні хвороби, зуби, не ігноруйте пропозиції допомоги. Маємо пережити цю війну, маємо не втратити людяність і довіру один до одного, маємо розуміти що відбувається насправді

Не претендую на объективное мнение — но кроме случаев когда больные или очень пожилые родственники, остальное — жадность бросать «нажитое». Но это полные глупости, так как если c жильем что-то случится, то и вам хана, если уцелеет — то вернуться всегда можно и чего тогда жалеть. И я сам таким был в Донецке. В остальном, при первом же намеке на боевые действия всегда есть окно в первый день-два уехать.
Либо просто глупость — авось пронесёт.
Чем уехать, куда, когда — это все детали, даже пенсионеры пешком выходят.

Вот кто-нибудь может объяснить, зачем сидеть на одном месте когда даже на горизонте слышны взрывы? «Волка ноги кормят» говорят у нас, а военные «выживает тот, кто передвигается» (Movement is life)

Дякую за те, що поділився ціннішим досвідом! Він реально може врятувати не одне життя.

152 коментарі

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.
Просто у такий момент не віриш

Ригідна психіка, вона така.

Вот п..идары россиянские, пусть горят в аду, с..учары

Хорошо что вырвался и здоровья твоей маме.
Ты поднял интересную тему: «В 2014 была другая война».
Я вчера ехал в поезде из Варшавы в Вроцлав и в купе попались 4 украинки явно не из бедных слоев населения. Все 4 из Харькова (я притворился что не понимаю русский). Так вот, я осознал, что война не совсем-то и объединила Украину. С какой ненавистью они говорили про западную Украину в направлении «Эти западенцы устраивают майданы, сруться с рассией, а мы огребаем. Да пусть бы рассея пришла как в 2014 в Крым, а не вот это вот все, и жили бы нормально». Сейчас конечно об этом рано говорить, но в целом стало страшно, что даже такая страшная война не объединила до конца украинцев и вместо «мовного» появится срач «мы пострадали из-за вас».

Наблюдаю много таких людей с востока Украины которые выехали из под обстрелов на запад чтобы переждать пока это наконец закончится, перестанут стрелять и рассия прийдет — порядок наведёт.

Интересно чего им не хватает в Украине, чтобы не ждать рассею.
Навскидку могу предположить — прессинг по русскому языку и затруднения свободно пересекать границу с рассией. Ну и плюс пропагадна что там хорошо, где их там нет.

Да вот они не рассею ждут. Им просто все равно. Украина или рассея, только чтобы не стреляли. Многие из них справедливо полагают, что если бы Украина сдалась в первый день, то ничего этого бы не было, правда и Украины бы не было, но им на это начхать.

было бы как в Крыму — без единого выстрела в родную гавань, русськая весна 2.0

Очень точно подмечено. Привычная ифантильная позиция «ПРОСТО чтобы перестали стрелять»

на этой позиции наш главнокомандующий между прочим к власти пришел завоевав сердца юго-востока

лол, да. ну, вцелом он обещал «закончить войну» и впринципе в процессе выполнения обещания. очень черный юмор получается

обычный плебс, но на украинских элитах висит должок что кинули под автопоезд свой плебс выращенный на патернализме и аполитичности
ответственные ребятки так не делают
да и вообще закон — там где патернализм надо ждать проблем

Зачем слушать пропаганду, если можно просто зайти в гугл карты, тыкнуть в любой город россии кроме Москвы и Питера, офигеть от того какие они нищие и убогие, и забыть про россию как про страшный сон?

та ти що, знущаєшся? Для цього потрібно мати 2 критично важливі для цього дійства речі, мізки та бажання

Любители русского мира всегда захотят вернуться на помойку. Увидев развалины, скажут что-то вроде «зато не в долг живут», что бы это не означало.

Я вчера ехал в поезде из Варшавы в Вроцлав и в купе попались 4 украинки явно не из бедных слоев населения. Все 4 из Харькова (я притворился что не понимаю русский). Так вот, я осознал, что война не совсем-то и объединила Украину. С какой ненавистью они говорили про западную Украину в направлении "Эти западенцы устраивают майданы, сруться с рассией, а мы огребаем.

Это субъективное мнение. Но всё же территориальные противоречия объективно есть. Если почитать ленты в Фейсбуке, то люди жалуются, что на западной границе погранцы и таможенники становятся долларовыми миллионерами, гуманитарку разворовывают либо контрабас возят под видом гуманитарки. А гуманитарку наоборот щемят, так как у таможенников свой интерес.

Люди слушают каких-то блогеров типа Швеца и потом размазывают эту дичь по соцсетям. Или случился какой-то единичный факап — все, зрада, таможенники едят гуманитарных младенцев, утираясь распятыми трусиками. Ну любит наш народ сенсации и не проверять новости

Это началось буквально с конца февраля. И в публичное пространство были выложены жалобы от разных людей, в т.ч. и иностранцев.

Да и из официальных новостей просачивается, что люди с Западной Украины не очень то хотят отправлять своих мужей воевать на восток Украины сейчас, в 2022-м году. Был же недавно митинг женщин против того, чтобы «косарей» с территориальной обороны с Западной Украины (с глубочайшего тыла, который даже теоретически не может быть оккупирован РФ — как все прекрасно понимают) не отправляли воевать.

Угу, погугли, наприклад, перше що в голову прийшло, 128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада. Хто це, де вони з 2014го і які операції виконували і виконують зараз.

У меня там друг служит, сам родом из Одесской области. Как это вяжется с тем, что люди с западной Украины не должны воевать на востоке? Как быть тем, кто родился на востоке и служит на западе или наоборот? Или им о присяге напомнить? В присяге ни слова об отдельных областях. Только о единой Украине. Мы все в одной лодке сейчас.
Дал бы в морду за такие посылы.

Нууу, учитывая что в Ивано-Франковске военный комиссар оправдывается за вручение повесток на улицах в стиле: «Та не переживайте, это мы не нашим, это вот приезжим», то что тут говорить?

Нууу, учитывая что в Ивано-Франковске военный комиссар оправдывается за вручение повесток на улицах в стиле: «Та не переживайте, это мы не нашим, это вот приезжим», то что тут говорить?

Ем. А ви подивіться на це поглядом місцевих з Івано-Франківська: поки вони мають воювати на Сході, переселенці зі Сходу будуть собі сидіти по готелях та хатах в Івана-Франківську.

У нас країна з дуже високим рівнем корупції. Те, що багато гуманітарки розкрадають — у будь-якої думаючої людини не викликає ніяких сумнівів.

Ну любит наш народ сенсации и не проверять новости

Щоб перевірити цю новину варто сходити в принципі на будь-який ринок в Україні. А якщо ви вірите, що в країні з золотими унітазами у високопосадовців немає корупції на найвищому рівні, то що ж, треба віддати належне тєліку.

люди жалуются, что на западной границе погранцы и таможенники становятся долларовыми миллионерами

Зрадонька аж сльози течуть. Те саме я читав і 10 років тому — але ви не задумувались чому таке, якщо вірити чуткам, тільки на Західному кордоні? На кордоні з Росією їздять чесні русскі, які принципово не дають хабарів? А відповідь проста:

территориальные противоречия объективно есть

Всі ці «протиріччя» активно насаджуються одним нашим сусідом останні 18 років, не без допомоги окремих колаборантів.

Розкажу історію.
2003-го року ми (тоді ще студенти) їздили з Києва в Донецьк. Ніхто з нас не знав і не чув про жодні територіальні протиріччя. Для нас Донецьк нічим не відрізнявся від Житомира чи Вінниці — облцентр як облцентр, хіба трохи далі від Києва.

А от 2004-го почались карти про розділення України на три сорти, і вся ця муть, коли на Сході кажуть, що на Заході мудаки, і на Заході — що на Сході, і тільки в Москві сидить мудрий Путін.

На кордоні з Росією їздять чесні русскі,

Та не чесні рускі, просто на кордоні з росією стільки не згребеш, бо потік грошей значно менший.
Всього 5 рукостискань і ви знайдете контрабандиста, який вам розкаже все, що вас цікавить про західні кордони))

Так вот, я осознал, что война не совсем-то и объединила Украину.

Вчера прочел такую новость, что только подтверждает это.
delo.ua/...​kimi-telekanalami-396923
Мы с кем воюем-то? Привет «1984»

Дивує, що війна, або яка інша «велика/страшна» подія повинна працювати на об’єднання людей. Такого не буває. Подія може бути поштовхом до зміни цінностей, але не забезпечує таке автоматом. Насправді, психіка людини дуже «інерційна» та водночас «адаптивна». Під дією зовнішніх факторів (виживального рівня) людина змінить свою поведінку на таку, що забезпечить виживання, а коли фактор мине, поверниться до попередніх параметрів.
А по друге, як там говорять — «люди всі різні», тож однакові факти ведуть до різних змін. Бажати, чи вважати, що всі будуть мінятися однаково, то схоже на щось з радянського минулого, того, коли від всіх вимагалося однаковості (разом в ряд шагаєт наш отряд).

А ще, зараз ми, українці, набагато об’єднаніші ніж раніше. Той не вбивати ж тих «хто не розуміє», має свою думку, навіть якщо вона дурна, несхожа, неприйнятна? (риторичне питання).

Та що далеко ходити — у мене мати фанаткою Шарія була, теж казала що прийшли з нашою владою розбиратись. Розберуться і підуть, цивілних не чіпатимуть, коли закінчиться буде дружба мир. Я їй правда багато матеріалу без цензури підкидував у вайбер, трохи притихла.

В Испании на TP подавалася семья, так у них дедушка прямо в офисе миграционном расказывал, что у него отобрали праздник 9го мая злые бандеровцы. Но подавался как украинец. Сын пытался его заткнуть — не особо удачно.

Это абсолютное меньшинство, хоть оно и есть. Я думаю чтобы слуги Саурона ни делали, 10% все равно будут ватниками. И я думаю на западу Украины они тоже есть, хоть вроде и меньше существенно.

постав собі такі двері

dveri.com.ua
dveri.com.ua/...​=31&st=60&p=851&#entry851

єдині у будинку які не біло зламано

У мене знайомий, який спеціалізується на захисті осель, точніше саме на дверях. Якщо коротко — незламного нічого не існує. Питання тільки у скілах взломника.
Я доречі допитувався у нього про мародерства під окупацією — там запросто зайдуть у підьїзд з болгаркою і будуть спокійнісінько зпилювати будь-які двері. Або тупо винесуть вибухівкою. Якщо у тебе будуть круті двері з ними тільки довше провозяться
Від накроманів та звичайних хатників спасає просто якісні виготовлені на замовлення з нормального металу двері (а не те що є готове в магазинах), якісний замок і сингалізація.
Від досвідченого та мотивованого чимось конкретно що у тебе лежить медвежатника не спасе взагалі нічого.

З одного боку від ціленаправленого взлому не врятує, з іншого все одно збільшує шанси на захист. Правдаї мені цікаво як взагалі рятують двері якщо ламают перш за все стіни?

Дякую за те, що поділився ціннішим досвідом! Він реально може врятувати не одне життя.

Сашко, навіть не уявляю як важко тобі було. Ти великий молодець. Я сам періодично панікував перші два тижні і не виїжджав з Києва, бо ще й батьки дружини теж застрягли у Гостомелі і було максимально соромно тікати поки вони були там. Хз чим би я зміг їм допомогти, але це дуже зупиняло нас з дружиною від втечі. Нема якогось одного універсального і вірного рішення, кожен повинен вирішувати все у житті для себе сам, бо відповідальність за себе і сімью тільки на нас самих. Головне, що все в тебе вдалося, результат важливіший за процес. Життя продовжується і перемога за нами, бо за нами правда.

Ох, будуть знімати фільми по всім цим історіям через 5-10 років.

Не претендую на объективное мнение — но кроме случаев когда больные или очень пожилые родственники, остальное — жадность бросать «нажитое». Но это полные глупости, так как если c жильем что-то случится, то и вам хана, если уцелеет — то вернуться всегда можно и чего тогда жалеть. И я сам таким был в Донецке. В остальном, при первом же намеке на боевые действия всегда есть окно в первый день-два уехать.
Либо просто глупость — авось пронесёт.
Чем уехать, куда, когда — это все детали, даже пенсионеры пешком выходят.

Вот кто-нибудь может объяснить, зачем сидеть на одном месте когда даже на горизонте слышны взрывы? «Волка ноги кормят» говорят у нас, а военные «выживает тот, кто передвигается» (Movement is life)

для того щоб не давати відповіді на подібні питання історія почалась с блоку

Початок війни очима донеччан

і справа не в «жадібності», якби так я би залишився в Донецьку )

так я ни из статьи ни из комментария так и не понял — зачем оставаться в зоне ведения боевых действий? а про жадность — это мои наблюдения. Те кто живут на сьемных всегда легки на подьем и уезжают, те кто живут в своих квартирах — зачастую остаются
Пока никто не привел ни разу ни одной другой причины чтобы оставаться, поэтому других и не знаю

Саша, ты молодец. Ты выжил, твои родные выжили, вы целы — значит ты все сделал правильно. И это всё, что имеет значение.

Зачем ты оправдываешься перед какими-то ноунеймами в Интернете? Все эти сказки как они круты и как они поступили бы правильно, а ты все сделал не так — это просто форма эмоционального вампиризма. Просто игнорируй этих клоунов.

ы выжил, твои родные выжили, вы целы — значит ты все сделал правильно.

Это ущербная логика по очевидным причинам. Называть факапы правильными решениями, потому что кого-то где-то пронесло

логика примерно: молодец, ты выжил в русской рулетке, так держать, играй еще

Война началась 24.02 и в тот же день вечером заблочили выезд. Если ты жил не на западной, шансов не было (разве что через взятку)

кто запретил выезд гражданским в день начала войны? Ты хочешь сказать что мирных не выпускали? в жизнь не поверю
я там был, правда днем, и знакомые приехали ночью в ирпень и через пару часов уехали. Кто и кому запретил выезд из города?

Я о выезде из страны говорил.
Из города да, при наличии машины можно выехать.

я не про бежать из страны, а только зоны ведения боевых действий или даже потенциальной зоны

«Зону бойових днів» у перші дні війни прикинути було дуже непросто. Напевно у кожного є знайомі, які тікали з Києва до Бучі, Ірпіня, Гостомеля, Бородянки. Це зараз уже всі круті — можуть відрізнити різні типи артилерії по характеру звуку, а тоді у всіх була паніка і люди не знали куди діватись.

А переповнені дороги і черги на заправки 24-25го зовсім не спонукали деяких дуже навіть розсудливих людей куди-небудь рватися.

Не надо быть военным аналитиком чтобы понимать что будут идти от границ к крупным городам( и прежде всего к столице, это цель номер один в любой войне) и транспортным артериям...соответсвенно уходить надо ОТ них.
А уезжать из Киева в маленькие населённые пункты на север, даже не знаю в какой панике надо быть или разве что бежать от наших

У вищеназвані населенні пункти виїжджали через те, що там можна було жити у рідних. А висновки звідки треба було їхати можна зробити уже постфактум.

Ось дивиться звичайна людина на карту з припущенням, що головна мета нападу — Київ. Оперативної інформації «откуда готовилось нападение» у них немає, кому прийде в голову, що найбільше постраждають села і містечка у радіусі 20-40 км на захід від Києва? Логічніше ж, що вони зі сходу будуть сильніше перти.

Не надо быть военным аналитиком чтобы понимать что будут идти от границ к крупным городам( и прежде всего к столице, это цель номер один в любой войне) и транспортным артериям...соответсвенно уходить надо ОТ них.

События 2014-2015 показали, что в расход идут в первую очередь мелкие населённые пункты. Мегаполисы и берегут, и они куда лучше укреплены.
Ну и если посмотреть про конфликты в развивающихся странах, после 2-й мировой, то как правило в столице безопаснее всего, а за пределами охраняемого периметра столицы безопасность никто не гарантирует.

События 2014-2015 вообще не показательны, совсем другой уровенб.
Безопаснее всего не в крупных городах, а дальше от границ и зоны боевых действий.

ты наверное не слышал о том что не у всех есть машины. и наверное не слышал о том, что в какой-то период мужчин не пускали в эвакуационные поезда. о том, что никто не знал куда прилетит ракета, почему не в забитый людьми вокзал? о том что «ситуація контрольована, зберігайте спокій, працює ЗСУ». что многие «просто надо выехать» оставались без бензина в многочасовых пробках посреди чужих городов и степей. наверное ты не видел кладбище машин выезжающих из Ирпеня, а они там с первых дней стоят растрелянные.
мы 24го уехали в Бровары, туда 2 недели никто не шел и не собирался, а потом как пошел.
а в целом — странный ты человек, злорадствуешь и унижаешь людей за то что они цивильные и ведут себя адекватно в настолько трешовой ситуации. странный способ самоутвердиться за счет горя своих сограждан, тебе легче от этого? ты сделал правильный выбор, жив, здоров, семья в порядке, деньги есть, так будь счастлив.

не у всех есть машины.

так. заднім числом машину б мав

не впевнена що наважилась би їхати на ній в такій ситуації. правильно кажуть — універсального рішення не існує, воно для кожного своє. хтось мав машину і рвонув з Гостомеля і був розстріляний, а хтось не мав, пересидів у підвалах і залишився живий, Олександр виїхав просто чудом.

Унижаю людей? Я кого-то оскорбил? А вот ты сейчас да и перешла на личности.
Чтобы выжить в войне надо отключать эмоции и думать холодной головой и расчетом, а не «вот этот вот все» что ты написала. Какое самоутверждение? Что ты несёшь? Я писал с расчетом на то, что кто-то может задумается, сделает выводы и в дальнейшем не будет совершать таких ошибок. Хотя к таким нападкам я привык, ещё за неделю до начала войны когда писал здесь что она будет (можешь полистать по комментариям) и выслушивал подобных тебе. Но тебе это не интересно, тебе нападки важны.
В бровары никто не шёл? Карты для кого продвижения каждый день публиковали? Очевидно же собирались окружить Киев. Ну да ладно.
Все кто хотел и я и мои знакомые уехали и без машин. Кто хочет — ищет способы, кто не хочет — причины. Всех благ.

Так вот в том и унижение. Ты утверждаешь, что люди, которые не смогли сохранить холодную голову (обычные, нормальные, цивильные) виновны в том что погибли их близкие, например. Не уехал — трус и лентяй. То что ты предупреждал о войне — круто, но я, например, повелась на интервью от «человека с фронтов» из Повернись Живим, правда ведь что для обывателя нормально доверять тем, кто «компетентен» и «своими глазамм видел», чем анонимусу с форума?
Не жить войной и не знать что делать когда артиллерия стреляет по дому — это нормальное состояние цивильного человека и нормально не уметь оставлять голову холодной. И да, ты абсолютно прав — те кто были готовы молодцы и выжили, а те кому твои комменты могут пригодиться уже не пригодяться, они или уже прошли свой путь или не читают доу в той ситуации где находятся.

С тобой дискутировать бесполезно, куча ненужных обобщенней, обид и когнитивных искажений. Ты чужие аргументы не слушаешь и свои не приводишь

ага, ой все, ты умный и во всем прав, белое пальто, остальные дураки и не слушаются

Не жить войной когда в стране война 8 лет — это непростительная ошибка и эта наивность стоила многим очень многого.
Тем более со всех сторон кричали за месяц и предупреждали — что вот вот начнётся.
Если что, мой совет на будущее — всегда когда Штаты требуют всем срочно покинуть какую-то область или страну, собирай вещи и беги оттуда без оглядки. Если не хочешь «ломать голову самой». Но жить в сейсмоопасном регионе и не иметь план на случай землетрясения...халатность по отношению к себе или близким

получается, что непростительную ошибку и глупость сделали все украинцы, кто не уехал из Украины до 24 февраля. не эвакуировались все украинцы из Украины. Халатный Харьков, глупый Мариуполь, Буча, Гостомель, Ирпень, Запорожье, Николаев, Чернигов, Суммы, Одесса и вся остальная Украина вцелом, потому что только что прилетело в Закарпатье, Львов, Днепр и еще-еще. Вся Украина должна была быть с холодной головой просто взять и выехать, а не тупить.

Почнімо з того, що всім цим людям не потрібно було розслабляти булки в 2015-16 роках і вважати, що війна закінчилася, але це все тема іншої розмови...

Що значить «не розслабляти булки»? Емігрувати, мати хату в Західній Україні чи тікати стрімголов при перших ознаках війни?

Що значить «не розслабляти булки»

Хлопцям хоча б проходити мінімальні навчання а-ля військові збори?
Фантастика, я ж розумію.

Это значит быть собранным и готовым, иметь несколько планов хотя бы в голове. А не — ой, бля, война (24-го утром) как неожиданно, что делать?

Слухай, як мали готуватись люди, яким в 2014 було 16 і за ці 8 років вони тільки почали свою кар’єру, чи старі, які в 2014 вже були старі? що саме має готувати людина яка втратила все у 2014му і будувала своє життя з 0? Звичайні люди, дохід яких покриває квартира-коммуналка-їжа-одяг-може полікувать зуба? Автор посту що мав готувати, працюючи QA у стартапі, маючи на забезпеченні маму та кредитну квартиру? Це вже схоже на той термін що про звинувачення жертви в тому що вона стала жертвою.

Країна жила як страус, що сховав голову в пісок — безвізи, смузярні, ресторани з дорогими шмурдяками, урбанізм з його парками і лавочками, дорогі ремонти квартир, айфони і макбуки, євробляхи, обговорення податків в 5%. Я сам багато в чому був таким.
І це при тому, шо війна йде не 8, а понад 300 років — змінюються покоління але який би новий правитель в рашці не був, претензії до України в них завжди одні й ті ж самі. З таким то доступом до історичної інформації як зараз нашому раноду точно можна було прозріти.
З позицій диванного експерта я це бачу як, тотальна робота країни на оборонку, мінімальний набір витрар на таку беліберду, як парки, дороги, склянні мости, кожен другий тиждень 6-денка, постійна розробка сучасних озброєнь, а не оце от все.

З позицій диванного експерта я це бачу як, тотальна робота країни на оборонку, мінімальний набір витрар на таку беліберду, як парки, дороги, склянні мости, кожен другий тиждень 6-денка, постійна розробка сучасних озброєнь, а не оце от все.

Наверное, так жить тоже можно. ) Но зачем??
Наша украинская пропаганда смеётся с победобесия в РФ, что им промыли мозги, что «все вокруг враги, россиюшку хотят уничтожить». Но по факту вы предлагаете тоже самое, с чего наша пропаганда смеётся.

Те що вишивата мало відрізняється від русні ми почали розуміти як раз ті 8 років назад.

І масовий виїзд усіх кваліфікованних спеціалістів туди де парки, смузі і рестіки з шмурдяком. І всього обороноздатного населення. Жодному цивільному абсолютно не цікаво працювати на оборонку з ефімерними обіцянками «потім, пізніше, як переможем москаля, зможеш вже і в ресторан сходть, а поки жуй перловку, дивись тєлік і працюй на оборонку». На голому патріотизмі далеко не виїдиш і наші ІПСО прекрасно це розуміли, тому готувались як могли.

Ото я бачу увесь Ізраїль виїхав. Та вони за першим же свистком стягнуться з усього світу боронити країну.
А зараз наші спеціалісти не виїзджають? Ті всі дані, що виїхало вже 3,5млн — то все мабуть іноземні студенти з Харківських ВУЗів виїхали так?

Вибач, але як же заколупал з цим Ізраїлем. Це якась країна-кумир. Особливо для тих, хто не спілкується з «нашими» в Ізраїлі. Шо вони там стягуються? З якого всього світу? Де це ти почув таку пропагандиську дічь?
Наші спеціалісти повертаються в Україну, бо чітко бачуть кінець війни і доволі чітко післявоєнні часи, а не обіцянки. І так, якщо Україна стане на рельси Ізраїлю, попри інші позиції, то мені тут робити нічого, як каже Арестович «хто не козак і не влаштовує жити як в Ізраїлі — знайди собі іншу країну».

Блін, звісно що кумир — 70 років успішно виживати в умовах постійної військової загрози.

Наші спеціалісти повертаються в Україну, бо чітко бачуть кінець війни і доволі чітко післявоєнні часи, а не обіцянки.

Правда? Бо я от поки що позитиву не бачу Те що москалі тимчасово вийшли з півночі такий собі позитив.

якщо Україна стане на рельси Ізраїлю

Вона вже стає. Головне щоб не було занадто пізно

зрада зрадонька )) це нормально, це абсолютно нормальні емоційні гірки. діватись нам нікуди, бережімо себе

Блін, звісно що кумир — 70 років успішно виживати в умовах постійної військової загрози.

так у нас же війна 300 років, ггг

І назви мені хоч один 70річний період успішного існгування незалежної України на протязі цих 300 років.

Підтримую. Наскільки я розумію маленький Ізраїль (який за площею як Сумська область), якщо потрібно може зібрати армію в 1 млн військових.

Якщо би з 35 млн українських громадян, хоча би 15-20% були готові постійно захищати — це армія 5-7 млн. Це не означає, що всі мають бути в регулярній армії, але як резервісти зобов’язані бути і, головне, мати власну зброю, бронік, дрон, каску в сейфах, знати теоретично і практично, як їздити на вантажівці, як стріляти з артилерії, як копати окопи, як взаємодіяти в підрозділі. Звісно тут ще потрібна потужна зброя стримування, яку ми віддали найбільш небезпечному ворогу України в 1994 році.

Будет как предлагал Арестович — тут останутся только те кому по каким либо причинам важно строить и защищать Украину. Защищать и снова строить. В трудностях, лишениях, до полной победы.

Ну и все кто сидит на социалке — они останутся тут тоже балластом, потому что нигде в другом месте нахлебники не нужны.

Кто не готов разделить эти две судьбы — сделают свой выбор в сторону релокации в более сытные и спокойные страны, если конечно смогут верно спрогнозировать где будет в ближайшие годы сытно и спокойно.

Как будет решать не Арестовичу, у нас народовладдя, а не военная диктатура. Это его влажные фантазии о вечной войне, потому что в таком режиме он бог и царь т все ему заглядывают в рот

В нас то народовладдя, але вирішують як буде Байден і Ко

ну если не строить Израиль тут остается только пойти маршем на москву и переломать хребет империалистам черносотенцам раз и навсегда

Арестович никак себя не проявил в 2014-15. Вы продолжаете верить словам человек с крайне сомнительной репутацией и биографией, но не делам его.
Если вы спросите у реальных военных, то Арестовича никто не видел на фронте с 2014-2021. Его неоднократно ловили на неточностях и лжи, когда он вспоминал про свои" 30 выходов за линию фронта".
У нас сейчас глава СБУ ! — Баканов. Это вообще какой-то мальчик на побегушках. Арестович — это мастер манипуляций. Вы возьмите его видео за 7-10 лет и сравните, что он говорил в исторической перспективе.

Ну вот как раз и 3-летние прогнозы насчет войны и сбылись, если что. Вот поэтому массово и стали верить

Будет как предлагал Арестович — тут останутся только те кому по каким либо причинам важно строить и защищать Украину. Защищать и снова строить. В трудностях, лишениях, до полной победы.

Ще ті які тут просто роблять бабло і їх обслуга. Коломойський, Суркіси зі своїм другом Бакановим, Фірташ, ну і всякі нео-ліваки аля Гетьманцева які за фасадом будівництво нового, правильного соціалізму будуть дерибанити бабло.

Если посмотреть на физические результаты деятельности Коломойского и Ко — то все плохо. Аэросвит — банкрот, МАУ — одна из самых плохих авиакомпаний в мире. Приватбанк — банкрот. ФК Днепр — банкрот.
Так что перспективы у ребят-олигархов печальные. Украинские олигархи, имея почти полную свободу деятельности, не смогли поднять Украину на приличный уровень по ВВП на человека.
Единственное, что они умеют — это получать какие-то преференции, скидки, монопольные положения или субсидии за счет государства и выделять 1-2% на филантропию. Так что если останутся такие как Ахметов, Коломойский, Порошенко, Фирташ, Пинчук и Арестович — они сожрут друг друга очень быстро.
Им же самим не нравится результаты своей деятельности (Украина), а поэтому они при первых проблемах сматываются в Лондон, Женеву, Монако, Париж к локациям, где все сделано вообще другими людьми.

Так что если останутся такие как Ахметов, Коломойский, Порошенко, Фирташ, Пинчук и Арестович — они сожрут друг друга очень быстро.
Им же самим не нравится результаты своей деятельности (Украина), а поэтому они при первых проблемах сматываются в Лондон, Женеву, Монако, Париж к локациям, где все сделано вообще другими людьми.

Все так, але проблема в тому, що вони все це добре розуміють і так просто їх не здихатись. Вже зараз слуги зачищають все під себе та ліплять з Зе рятівника держави. Хоча він зараз робить все правильно, тисне на емоції на Заходу і в плані піару він профі, але всі ті ж Гетьманцеви рулять економікою і вже готовляться освоювати бюджети на відновлення держави. Глобально поки нічого не змінилось той же Гетьманцев, ті ж Єрмак та Верещук, ті ж Суркіси спокійно вивозять кеш та своїх військовозабов’язаних племіників за кордон, то й же їх дружбан Баканов на все це закриває очі. Хіба добавився Арестович, який співає їм всім оди.
П.С. Як тільки Коля катлета повернеться в Київ у повному екіпіруванні -> перемога близько.

ну выходит так, все уязвимые слои населения должны покинуть страну
все кто ценят работу больше государства — тоже

всегда когда Штаты требуют всем срочно покинуть какую-то область или страну, собирай вещи и беги оттуда без оглядки

Справедливости ради, под конец их трубления у меня было ощущение как от мальчик кричит волки. Поэтому учитывайте этот угол. Многие к тому моменту просто истощились, и уже не воспринимали всерьёз.

Штаты трубили что будет вторжение ещё с Декабря или Ноября — но вторжения всё не было и не было. Это сейчас я задним числом предполагаю что кремль просто игрался, и когда Штаты объявляли очередную предположительную дату, те просто переносили старт. Параллельно как всегда нагло и цинично врали разгоняли что Байден, якобы, маразматик и ничего не будет.

Я хорого помню как после очередного накаливания новостей в воскресенье 13 Февраля стоял на залитой солнцем ЛТ в Киеве и долго смотрел в одну точку. Поехал домой и в тот же день отсортировал в дорожную сумку всё самое важное, а на следующее утро срочно обновил и заказал документы. Хотя уже тогда казалось что всё, поздно, но всё равно заказал и повезло что через пару дней всё было готово. Я созванивался с друзьями, и самое интересное, по итогам разговоров чувствовал себя самым большим паникёром.

В итоге я был на низком старте, в процессе отъезда рисковал и нигде не мешкал, и слава Богу эвакуироваться мы таки успели. Но это было словно на автопилоте и случайно (хотя действовал я осознанно).

Оглядываясь назад, меня скорее подстегнула нашумевшая новость как Олігархи та бізнесмени залишають Україну чартерними рейсами больше чем трубление Штатов :) Но оно создало нужный фон, на котором эта новость триггернула достаточно сильно.

А ещё мы всего за пару дней до вторжения проходили посольство США, там прогуливался охранник, я спросил что там реально нет никого, он кивнул и улыбнулся. Сказал что уничтожили всю технику и пустили в шредер много документов

Если что, мой совет на будущее — всегда когда Штаты требуют всем срочно покинуть какую-то область или страну, собирай вещи и беги оттуда без оглядки.

Это точно.

кто запретил выезд гражданским в день начала войны?

Человек недоговорил, что запрет только для мужчин 18-60, что совсем != «мирных не выпускали»

Женщин и детей без проблем.

Война. Мужчины не «мирные» сейчас

Нагадало Warhammer 40k, де люди або військові або мертві

то есть всеобщий хаос на дорогах с отсутствием бензина и банальная невозможность уехать на том же эвакуационном поезде не принимается? Я как сейчас помню, что творилось 24-25 числа.

Из Бучи и Ирпеня до Киева, как из Мариуполя до соседних городов можно дойти пешком за 2 часа.

да, и многие выходцы вышли. и шли они мимо трупов таких же выходящих

А те кто остались наверное все выжили? Тебе здесь говорят О ШАНСАХ, о вероятностях, а не о золотом спасительном рецепте.

шансы такие же как и выйти. потому что у нас нет статистики которая подтвердит соотношене выживших кто выходил по отношению к тем кто остался. я осталась, я выжила. мне повезло, как и тем кто шел 25км до Киева и выжил.

потому что у нас нет статистики которая подтвердит соотношене выживших кто выходил по отношению к тем кто остался

У кого «у нас»? У домохозяек или блондинок? Я ещё в первом посте написал что говорят военные, спецслужбисты, спецназ. Но тебе проще доказывать с пеной у рта что профессионалы не правы, хата важнее

пересидеть вредный вариант потому что потом придется выбираться за водой и продуктами и ожидает фильтрация, подвалы, мобилизация и прочие радости. в этом русня даже хуже германских фашистов

Бабушка моего друга в Донецке неделю в начале войны просидела в подвале и погибла в первые минуты как вышла оттуда за водой

таких случаев дофига и больше, короче сычевать так еще хуже чем спать на львовском вокзале

коллега брата рванул из Чернигова в первые дни со всей семьей на машине ориентируясь по «карте захваченных територий». до сих пор пропавшие без вести.
бабушка под Киевом «в мене в город заїхав танк, я не знаю чий, де він взявся, казали руські за 60км від нас». Лукьяновка.
Родители под Запорожьем пару недель назад «гатять, та їх там не пустять, то від нас. Доця, ми вже в дорозі, то було по нам».
Всі такі, бляха, умні, такі совєтніки. Люди должны принимать решения только по ситуации и только самостоятельно, а не ведясь на лозунги про трусость, слабо и тыченемужик. Прекратите давать советы там, где вас не просят. Автор рассказал свою историю, в его ситуации он все сделал правильно потому что он жив и его мама жива. Не нужно ее накладывать на все подряд случаи.

Прекратите давать советы там, где вас не просят.

А тебя это не касается? Не просил никто давать свои советы, тем более в агрессивном тоне

И третий раз повторяю — я писал про ШАНСЫ, а не спасительный вариант. Не понимаешь — твоё право. Хочешь — оставайся в зоне боевых действий, но шансы выжить резко падают по сравнению с перемещением. При чем тут истории как кто-то погиб перемещаясь?

Я не понимаю зачем ты так усердно споришь с теми, кто разбирается в вопросе приводя в качестве аргументов — кто-то погиб выходя. Ты и ремнями безопасности в авто не пользуешься потому что они не гарантировано спасают?

Рвать надо было не в первые дни, а в первый день. Максимум второй. В этом ошибка.
В зону боевых действий попадать не стоит. А если попал — не стоит дергаться.

В зону боевых действий попадать не стоит. А если попал — не стоит дергаться.

Всі такі сильно розумні, а в перші два дні стрьомнувато було вийти з дому навіть у львові. Чому — не знаєш що там за вікном — чи є паливо, чи не забиті дороги, чи не є дороги першим об’єктом нападів, і все таке. А зараз-то так, всі ***єнно мудрі :)

Коментар абсолютно безсенсовний. Чи в чому пойнт? Якщо це перехід на особистості — то я і раніше був ***єнно мудрим і знав, що треба робити в таких ситуаціях.
Зараз мудрі чи раніше — значення ніякого не має. Є вчинок, є його наслідок, є його оцінка. Краще зрозуміти свої помилки зараз, ніж ніколи. Бо деякі уже не зможуть. Страх вийти з дому у Львові нічим не відрізняється від страху вийти з дому в умовному селі над Києвом. І там і там лише відсутність розуміння ситуації.

мені важко сперичатись з твержденнями такого рівня ))

Так, не правий, в Бучі 25 в певних районах вже були бої. Але! Мій родич з сім’єю виїхав з Ірпеня 25 автомобілем. Мої сусіди з Ірпеня пішки вийшли на початку березня.

опять 25, хтось зміг вийти, хтось залишився лежати на їх шляху.

Але ж краще вийте хоч з якимись шансами вижити ніж гарантовано померти. Я так і уявляю, як до мене підходить російський солдат щось питає, мене який в свої 39 так і не навчився зв’язати кілька російських слів до купи. Та мене і мою сім’ю в кращому випадку відразу б розстріляли як нацистів.

Не два часа, но до центра Киева за 4 часа да. А быстрым темпом за 3

Не принимается, пешком, попутки, некоторые автобусы ездили. Даже на авто я 25-го с утра и до вечера объехал половину области. Хаос был, но не такой что невозможно. По Житомирской трассе от Киева до Житомира у друзей дорога заняла 5 часов, стояли в самом аду, но уехать было вполне реально

тебе просто было лень, ты ищешь оправдания, надо было думать раньше, яжеговорил.

есть всеобщий хаос на дорогах с отсутствием бензина

 Те що буде якийсь замес було ясно ще за тиждень. Мій комент за 02.18 dou.ua/...​rums/topic/36194/#2354730

Ну що, за порєбріком пішла накачка вже навіть на розважальних сайтах. Знову братья славяне х.хли стали фашистами. :-((

Я тримав +/- повний бак десь з січня, але думав як і більшість, що почнеться гаряча фаза на Сході і на цьому все. А якби вдумливо читав новини, де і скільки військ зібрала рашка на кордонах, то вивіз би родину в Європу ще раніше.

Каждый мнит в себе стратега, видя бой со стороны..🧐 Ни один здравий человек не мог представить того ужаса, который начался в пригороде Киева за считаные дни.
Деньги и жадность, которую вы подразумеваете — ничего не значат.
Человек, который всегда жил на съёмках, никогда не поймёт, что такое приобрести жилье, сделать в нем ремонт, наладить быт и дать жизни этому месту — это НЕ Равно вложить денег и бояться их потерять.Это равно вложить часть себя и своей души. Но я о другом хочу сказать. Конечно же ты привязываешься к этому месту, ибо там всегда остаётся часть тебя И ты чувствуешь там определеную защищённость, ведь иллюзорно кажется, что ты контролируешь хотя бы эту территорию. Твой дом — твоя крепость. Неспроста так говорят.

Человек, который всегда жил на съёмках, никогда не поймёт, что такое приобрести жилье, сделать в нем ремонт, наладить быт и дать жизни этому месту — это НЕ Равно вложить денег и бояться их потерять.Это равно вложить часть себя и своей души.

Да, я никогда не пойму тех, которые готовы рисковать жизнью и поставить ее на кон, ради чего-то материального и меркантильного. Видимо у нас разные ценности. И да, я бросал 2 своих квартиры в Донецке и о чем не пожалел ни на секунду

Ну це як цінності Оповідача і Тайлера Дьордона з Бійцівського клубу. Для багатьох житло це не просто матеріальна цінність, це як дитя без якого немає сенсу жити.

Так никто не поймёт . Я, собственно, тоже.
Но речь то в рассказе совсем о другом. Вы просто за жильё, как за что-то материальное «уцепились»)

А какая ещё причина оставаться в зоне боевых действий? Рисковать (при чем сильно неоправданно) жизнью?

А какая ещё причина оставаться в зоне боевых действий?

як варіант, страшно виходити і невідомо чи доїдеш. Ще велике питання кого більше постраждало наприклад в Ірпені — тих хто виїхав чи тих хто ні.

Здравый человек как раз мог представить и представлял (весь мир). Готовься к худшему, надейся на лучшее. А не ни к чему не готовься, надейся на авось

«В чем проблема выехать?» — Проблема в том, что за неделю/две под обстрелами есть шансы испугаться просто до животного состояния, когда голова вообще перестает соображать. Есть не хочется, несмотря на то, что в доме имелись запасы. Воды нет, электричества нет, отопления нет, связь еле-еле. Я, например, дошла до того, что под конец второй недели даже не выбегала в коридор, накрывалась одеялом с головой и тупо лежала. Из дома выйти — страшно, возле нашего дома при очередном прилете убило дядечку, так он и лежал пол дня потом. Мы уехали через три недели после начала этого п****ца. Все что строилось/наживалось, все потеряно. Но главное, что все родные живы/здоровы. Спасибо коллегам моим и мужа, за поддержку и помощь.

Колега повернувся в Ірпінь, біженець з сім’єю з Криму. Організовують ремонт будинку, намагаються відновити комуніуації. Я, як людина, що з підліткового віку живе по арендованих квартирах не можу в повній мірі оцінити увесь біль втрати дому. Але мої батьки з-під Запоріжжя зараз живуть зі мною у Києві і я бачу їх біль, встигли посадити картоплю, встигли пристроїти собаку, переслати і вивезти з собою якісь цінні речі...Олександре, ви дуже мужня людина, ви відповідальний чоловік і хороший син, кожна історія вижившого — це перемога, ви все зробили правильно, кожен ваш вчинок був правильним. Передавайте привіт мамі, побажання здоров’я та наснаги робити все для виживання. Немає нічого ціннішого за життя, особливо українця. Піклуйтесь по своє здоров’я, не забивайте на хронічні хвороби, зуби, не ігноруйте пропозиції допомоги. Маємо пережити цю війну, маємо не втратити людяність і довіру один до одного, маємо розуміти що відбувається насправді

Я, як людина, що з підліткового віку живе по арендованих квартирах не можу в повній мірі оцінити увесь біль втрати дому.

Є декілька знайомих, які в Донецку втратили все в 2014: одні збирали довго на свою квартиру, інший мав будинок та велику квартиру в центрі — продали за копійки і купили з мамою 1к на Позняках. Я думав, що це мега стрес. Так от. В перший день забрав дружину та семимісячну дочку та звалив до батьків на Захід України. На наступний день відправив всіх з батьками в Німеччину до родичів. І от тупо якось начхати на дві квартири в Києві, хіба вазони жалко. Це все просто не важливе, навпроти життя та здоров’я дітей.
За місяць до всього Бабченка якраз прочитав — якщо є діти, то сидіння в підвалах під час бойових дій на них точно скажеться. Тому якщо є мінімальна можливість то треба втікати відразу, навіть коли бойові дії десь далеко. Бо пізно втікати може стати в будь-який момент..

ох, діти, цей фактор для мене невідомий. думаю, що діти значно пришвидшують процес переміщення. а ще наявність родичів в Німеччині, чи на Західній. добре що встигли звалити, радію за кожного кому вдлось врятуватись чи уникнути цього аду

Я просто реву... добре, що живі, все буде, бережіть себе та маму🙏

и какой вывод из опыта моего тезки-земляка можно извлечь? Только стратегически подходить к локации жилья и возможно страны

Програмізм має згубні наслідки для вас: не все потрібно обробляти або аналізувати.

дааа????? ну подумаешь приедут орки, застрелят тебя и детей, жену изнасилуют, заберут ценности, дом сожгут, машину увезут, а страна всё спишет на Путина и сопутствующие потери, мы все божьи одуванчики за всё хорошее против всего плохого

Маю на увазі що людина поділилась своєю історією, але ви в ній роздивилися технічне завдання.

Не забувайте хоча б трохи провітрювати свою кімнату, бо щось не туди занесло вас.

меня то завернуло ровно туда еще давно, а коллективное бессознательное не соединяет точки почему мы все по отдельности хорошие а коллективно находимся в таком обоссаном режиме выживания и где заканчивается наша ответственность и самоуважение

мабуть так і було у автора: готувався до майских шашликів, як сказала зе-влада, а не до війни, як казали всі інші в світі...
я сам з харкова, а це 30км від окружної до прикордонного пункту, і був готовий майже до всього, хоча не вірив що буде війна.

а не до війни, як казали всі інші в світі..

Припустимо, що людина знає напевно.
Чи це б їй допомогло, якщо під час перших вибухів ще роздумуєш «втікати, чи запастись їжею та сидіти тихо »?
Не уявляю наприклад як би евакуйовували міліонник типу Харкова.
Куди? Чим? Як запевнити людей, що так потрібно? І так далі.

Якщо людина має інформацію — то має можливість зробити свідомий вибір.

Так, але це є як раз приклад «заднім умом»
Про те, що почнуть на день «Советской армии» я особисто чув ще у січні.
Але ж не вірив.
Отже не факт, що інші повірили б.
Навіть якщо б з ТБ почули.
Та й паніка зробила б можливо ще гірше.

Так заднім умом ми всі експерти :-)
Проте знов таки.
Послухали б Байдена, і... рвонули всі дружно на захід...
Ніхто ж не зможе передбачити як би то все виглядало?
І чи було б так классно, як ми «задніи умом» собі вважаємо.
Паніка то страшна річ.

під час перших вибухів ще роздумуєш «втікати, чи запастись їжею та сидіти тихо »?

Мне кажется, или услышав первые взрывы, думать вообще не о чем? Разве что если квартира своя а не съёмная, или у человека 5 котов. Когда бросать тяжело. (Я вот не думал. Хотя до сих пор не уверен паникёр я или нет.)

Выше писали что «нажитое» или не тронут вообще (и тогда вернешься потом), или если тронут, то тогда лучше рядом и не находиться. Поэтому квартиру можно закрыть и бросить. Котов тоже... наверное? Если речь о собственном выживании? Вообще не знаю. Не заводил никаких животных (и слава Богу), поэтому наверное не имею права рассуждать.

Як запевнити людей, що так потрібно?

Вспоминается 12 стульев: Дело помощи утопающим — дело рук самих утопающих.

Никак, тоесть. Это вопрос самосохранения.

Мне кажется, или услышав первые взрывы, думать вообще не о чем?

Вероятно так.
Но постили же видяхи, где слышно взрывы, и никто массово не бежит, окна светятся....

Когда бросать тяжело.

Так в том-то и дело, что бросать тяжело....
А те, кому было не тяжело, устроили пробки на дорогах.
В результате ни я ни еду, ни другие.
Да еще и ВСУ мешаем все дружно.

Ну... Как-то так я себе это представляю.
p.s. Тут, на ДОУ, статьи были о таком

p.p.s.
Но я все же веду к тому, что если б заранее, пусть за неделю, поднялась паника и миллионы беженцев, то вероятно было бы еще хуже.
Присутствовал я очень давно в паникующей толпе.....
Это ппц просто, когда ты готов каждого прибить и тебя так же...
Это лишь предположение.

так, плюс з холодним розумом «оцінювати риски»
наприклад для себе зрозумів що скирдувати зп краще в Україні, але мати бекап план в іншій low-cost країні щоб пересидіти кризові ситуації

на самом деле все риски захеджировать на этой территории хаоса не получится, хотя бы потому что ее нельзя законно покинуть

Только стратегически подходить к локации жилья и возможно страны

Коли купував квартиру в 2010 на Позняках, то ріелторша сказала, що норм район, поряд не має військових частин та серйозних об’єктів. Я ще подумав, що це якийсь ріелторський жарт і перепитав — вона на повному серйозі відповіла, що на це теж треба звертати увагу.

Бажаю вам швидше відновити своє житло. Розумію, що зараз це може здаватися не реальним, але вірю, що у вас все вийде! Від вашої історії просто розривається серце, бережіть себе!

Олександре, хочеться вас міцно обійняти. Найшвидшого відновлення вашій домівці, та головне — вашому ментальному здоров’ю. Бережіть себе!

Підписатись на коментарі