×

67 годин до Польщі, або Як ми виїздили з Дніпра

Привіт, мене звати Саша. Раніше я керувала маркетингом у Work.ua. Тепер я веду власний проєкт «Привіт, воїне!». Ця стаття про те, як ми з друзями їхали з Дніпра до Польщі: про ночівлю на підлозі, 30-кілометрові затори та розірване колесо за 2 км до кордону.

5 березня я прокинулася о п’ятій ранку, щоб встигнути зібратися до шостої, бо о шостій закінчується комендантська година й треба було виїхати якомога раніше, щоб не встряти в затор. Що я тоді знала про затори...

Поспіхом розбудила малих, згадала, що в морозильнику купа м’яса, а в холодильнику — їжа, але часу розбиратися з цим не було. М’ясо залишила вуличним собакам біля смітника, а за холодильник мені ще віддячать друзі, коли через місяць прийдуть перевірити, як там моя квартира. Запихала наші валізки в машину, повернулася ще раз подивитися на квартиру — і в путь. Рано зранку, по темному, наче крадійка. Наче це я вкрала власне життя, а не клята рашистька армія.

День, який все змінив

24 лютого 6:30. Моя старша донька принесла телефон, з якого чую голос подруги: «Саша, бомбят Одессу и Киев». Відчуваю, як моє серце перестає битися, а я лечу у прірву. Ще вчора була в Києві, встигнувши повернутися ввечері додому. Ще вчора я могла дати руку на відсіч, що, ну, неможливо, не-мож-ли-во, щоб почалася війна.

Беру себе в руки. Збираю дітям тривожні валізи. Йду на вулицю. 7:30, а до банкоматів черги стометрові, в АТБ теж саме. В мене ніколи не буває готівки, я розумію, що найближчим часом події можуть розвиватися як завгодно. В аптеках вже нічого немає. Купую дві пляшки просеко та хамон у «Винах миру» і йду додому.

До від’їзду

На якийсь там день вдалося заправити машину. Що не вдалося, так це здати кров, адже таких черг під банком крові ми з друзями за роки регулярного донорства не бачили ніколи. Не вдалося поспати. Не вдалося поїсти.

Десь на третій день наробила бутерів, купила сигарет та батончиків, посадила дітей в машину і поїхала на блок-пост в харківському напрямку. Кажу подрузі, поїду на блокпост, а вона мені: «І відро наше з-під борщу забери».

Далі були якісь пошуки гуманітарки, багато роботи, тексти, повідомлення, збори з командою, обговорення. Час втратив свій відлік. Короткі зустрічі з друзями, робота, діти. Якось я навіть спробувала відвести дітей до батьків в місто за 120 км від Дніпра, щоб спокійно волонтерити. Коли приїхала, піднялася до батьківської квартири, взяла дітей за руки й повернулася з ними назад. Не змогла. Тоді я зрозуміла, що таке насправді материнство.

4 березня здали нерви. Я не витримала. Написала подрузі, в неї також є донька. Домовилися їхати. Поспіхом. Завтра. Щоб не передумати. Написала всім знайомим, ще одні друзі вирішили їхати з нами.

В дорозі: день перший

5 березня я, моя подруга, троє дівчат 13, 7 і 7 років та два мужніх коти виїхали з Дніпра, щоб бозна-коли повернутися.

Якось наївно я вважала, що нам вистачить однієї доби на дорогу до Польщі. Коли ж через 5 годин дороги ми були під П’ятихатками (це 1,5 години їзди), надії розвіялися вщент. Ми просто стояли в напрямку Польщі. Діти сварилися, грали, дивилися мультики. Ми плакали, сміялися, мовчали. Десь о 23:30 ми були за 50 км від Умані. А перед нами був 30-километровий затор. Можна було вийти покурити, поїсти, випити чаю, а машини все стояли на місці.

Це просто щось нереальне: ти десь на трасі, ніч, перед тобою довжелезна червона змійка з машин. Їй нема кінця, вона звивається дорогою уперед, туди, де вже не бачить око. Оскільки водіїв у нас було усього два на дві машини, ми вирішуємо десь зупинитися і поспати.

Знаходимо поруч якесь село, в ньому — готель-ресторан. Телефонуємо, власник каже: «Їдьте, десь вас положимо». Приїжджаємо. Заходимо. Нас зустрічає якийсь мужчина, каже отут можете лягти. Отут — це зал ресторану, в якому люди сплять просто на підлозі. Хто у спальниках, хто на кариматах. Стелю пуховик старшої на підлогу, кажу малим: «Лягайте». Воні такі зморені й шоковані, що не ставлять питань. Накриваю їх спальником, сама лягаю біля подруги та її дитини на клаптик каримата. Так я поспала 40 хвилин. Потім почали збиратися якісь люди, в когось заплакала дитина. Ну, й мені просто захотілося поплакати. Менш з тим, через 4 години ми вже їхали далі.

День другий

Десь на трасі організм перестав витримувати. Пропоную всім зупинитися. 15 хвилин сплю просто посеред траси на узбіччі. То були кращі 15 хвилин сну в моєму житті.

Далі їхали до Вінниці. Коли заїхали, були шоковані кількістю машин біля заправок. Це не сотні метрів навіть. Це тупо кілометри черг. І тут, мабуть, варто розказати, як заправлялися ми самі.

В моїй машині 40-литровий бак. Плюс, в нас був справжній скарб — 20 літрів у каністрі (правда, не було лійки). Але ми точно знали, що каністру треба берегти. Тому наш план був простим — заправлятися кожен раз, коли буде відсутня чверть баку, а якщо ще менше — заправлятися терміново. Нам щастило, чи то ми були розумні, але ми без проблем заправлялися щоразу, як нам це було потрібно, виключно на «ОККО».

Важливо: ми не зупинялися на перших заправках при в’їзді. А їхали в самий центр міста, навіть якщо це було не по дорозі. В глибині міст заправки всюди були порожні чи майже порожні.

12:47 шостого березня. Ми у Вінниці. Поки ми шукаємо пусту заправку, наші друзі лише в’їжджають у місто. Кілометри черг. Ми їдемо далі, вглиб. Подруга з іншої машини шле фото: ракети. В аеропорт. В цей момент ми їдемо через міст і бачимо чорний дим. Починає волати сирена. Всі їдуть мов скажені, мій кіт заповзає мені під педаль, я підіймаю його, щоб закинути назад, і він поливає мене струменем своєї запашної сечі.

Ви спитаєте, чого кіт не в переносці. Бо вона не влізла. Лишилася одинока в центрі Дніпра, звідки ми забирали дівчат. Сподіваюся, комусь стала у пригоді.

У Вінниці ми заправляємося та вирішуємо лягти поспати, а вночі стартувати далі. Поки ми заправлялися, шукали місце, чекали друзів, до ліжка дісталися десь о 17:00. На вечерю в нас були сирі київські котлети (дякую, «Сільпо», тепер я ненавиджу київські котлети, але тебе все одно люблю).

Ну, а тепер рум-тур. Нас поселили в якомусь гуртожитку. Я й не знала, що таке ще буває. Мій гуртожиток № 5 Гірничого універу — то лакшері з 5 зірками. Діти знову в шоці, але стійко тримаються і мовчать. В кімнаті вікна на півстіни. Ліжко прямо під вікном. А за вікном сирена та гучномовець: «Тривога! Усім в укриття!».

Здали нерви у старшої доньки. Вона плакала весь час, бігла в коридор, її трясло від страху, а мене — від недосипу. Під заклики йти в укриття, сирену та плач малої я поспала 4 години.

День третій

Ми виїхали о 2:30. Їхали до Хмельницького. Всі голодні, втомлені. У Хмельницькому о 5 ранку попросилися в якийсь шелтер поїсти, бо заправки ще не працювали, все закрито. Залишили трохи грошей за макарони по-флотськи, заправилися та поїхали далі.

Після Хмельницького їхати було простіше. Машин було значно менше, тому вже до обіду ми були в Тернополі. Тут ми попрощалися з друзями, бо вони їхали до Львова, а ми — далі.

Потрібно було визначитися, через який пропускний пункт їхати. Ми читали офіційні пабліки. Зрозуміли, що найменший трафік у Ягодині. Але все одно сумнівалися. Кажу Насті, давай зателефонуємо їм. Вона сміється, каже, на КПП? Виявилося, що в гуглі реально є їхній номер, на який можна зателефонувати, й ввічлива пані підтвердить вам інформацію стосовно кількості машин.

О 16:30 ми були там. Хоча й не без пригод. За 2 км до КПП мені здалося, що я маю крила. Але ще кілометрів за 50 ми зрозуміли, чого в Ягодині так мало машин. Бо ж нема там дороги. Ями в прямому сенсі по коліно. Я мужньо їх оминала, аж поки не влетіла так, що зуби затріщали. Чесно кажучи, я була впевнена, що все, приїхали ми. Я виходила з машини з тваринним страхом.

Але виявилося, що з диском все більш-менш норм, а от від колеса лишилася лише величезна діра. Розміром зо дві долоні. В той момент була лише одна думка в голові: «Саша, в нас же є запаска, так? Тобі ж казали, перевір запаску, ти перевірила?»

Саша не перевірила, але запаска була. І домкрат був. От правда сили не було, щоб те колесо зняти. А допомагати ніхто не поспішав. Та воно й зрозуміло, тут би самим доїхати.

Дякувати богу, зупинився якийсь явно місцевий хлопець, за хвилину відкрутив старе колесо, накрутив нове та втік, ми навіть не встигли подякувати.

Тож, о 16:30 ми були на місці. Перед нами й правда було машин 20, ну, може 30. Але в Польщі ми опинилися лише о 23:00. Я не знаю, в чому була справа, але години три ми не рухалися ні на сантиметр. І це були найважчі години. Бо ж он він кордон, його видно з машини. Але ми сидимо.

Далі був шок від відсутності місця для ночівлі, 40 км у темряві на найостаннішій енергії, пошук притулку, ночівля на якомусь складі-шелтері. І нова реальність.

До речі, каністру ми «почали» саме на кордоні, а закінчили вже далеко в Польщі. На запасці ми проїхали ще понад 600 км, але то вже інша історія.

Трохи порад замість підсумку

Що потрібно взяти з собою в дорогу:

  • запаску;
  • каністру бензину, а можете дві, то беріть дві;
  • лійку для бензину (нам позичили в черзі на кордоні, а потім ми купили в Польщі за 6 злотих);
  • спальник, каримат, плед;
  • їжу — беріть більше, ми все з’їли ще в перший день, а на заправках, крім батончиків, нічого не було;
  • воду, воду, воду;
  • вологі серветки;
  • сухі серветки;
  • якщо ви з дітьми — що завгодно, що їх розвеселить: фломастери, ігри, іграшки, мультики завантажені.

Якщо ви вирішили їхати, будьте готові до будь-яких умов, до будь-яких незапланованих ситуацій, не розкисайте. Потім відпочинете.

Ну а якщо що, можу ще розказати, що було далі, як ми жили в Польщі, а потім роз’їхалися хто куди, яких людей ми зустріли та що таке життя у вимушеній еміграції.

Слава Україні! Перемога вже близько!

👍ПодобаєтьсяСподобалось9
До обраногоВ обраному0
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

это какой-то новый мазохизм — меряться часами и сутками потраченными на выезд из глубоко тылового города

Добре, ви виїхали. А тепер скажу непопулярну річ: не повертайтесь. У вас зараз в Польщі, і взагалі в Європі, вікно можливостей. Можна працювати, кругом допомагають і ставляться з розумінням. Так, вам доля дала копняка. Використайте його з користю для себе. Влаштуйтесь самі, влаштуйте дітей. Якщо чоловік залишився в Україні, приготуйте все для того, щоб він зміг приїхати, коли можна буде. Врешті, через років 10 ви подякуєти собі теперішній за таке рішення. Я правда люблю Україну, але знаєте, це як після урагану — мало хто повертається, якщо одного разу відчув себе безпорадним і у небезпеці.

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Читаю коменти і в сотий раз переконуюсь, що айті і інтелект то речі не пов’язані

Вопрос в целом: а чего все ждали до 24 числа? Не, ну серьезно, я понимаю когда ноябрь-декабрь, то там были просто новостные вкидки. Но когда рашенское посольство сжигает документы, когда американское посольство закрывается и жгет документы. Когда уровень опасности для граждан СШа −5 в Украине. Я понимаю, что некоторые конченные компании запретили выезд и работу из-за рубежа, но неужели работа важнее чем безопасность семьи.

Когда уровень опасности для граждан СШа —5 в Украине.

До вторжения можно было беженцем и по упрощенной процедуре выехать?

Меня, например, смутило то, что в городских новостях не было срочных публикаций о списках и реставрации бомбоубежищ. 23 февраля люди из моего дома сами раскопали списки советских бомбоубежищ и поехали в каждое их них, оказалось, что часть заросла, часть обрушилась, где-то вход замуровали. Но судя по тому, что и в данный момент вместо бомбоубежищ город занимается «декоммунизацией» улиц и сносом старых торговых палаток (как будто бы у Днепра гарантия беспечного будущего), я понимаю, что мое мерило происходящего было весьма наивным.

Я на трасах користуюсь Waze, щоб той хто проїхав раніше інформував мене про ямки, тваринок, перешкоди за 300-400 метрів до того як, a Ви по гугл навігатору їхали, чи який?

Так. В мене з вейзом не дуже складається, чомусь Гугл більше люблю

По запаске. В мої машині не передбачено. Балон з піної щоб залити при проколі і доїхати. Другій рік мотаюсь на 600 — 800 км в одну сторону, поки везе. Датчики показують тиск до десятих, попередять. Радив би докинути в машину герметик шин (як балончик з краскою під тиском, ще і накачає), щоб не чекати хто замінить запаску і ії дійсно вже на випадок розрізу тримати.

Я тоже так ездил около двух лет с пеной в багажнике, а потом поймал яму в повороте и колесо бахнуло, боковая дырка сантиметров 10. С тех пор купил запаску и не вынимаю.

Там в мене діра з дві долоні :( Піна б не допомогла, але порада хороша про всяк випадок

Сто гарпунів киту в сраку, скільки в коментарях людей що хейтять авторку та знецінюють її досвід!
О датський смисл житія, якщо ти є ...

Маю аналогічний досвід, був вимушений виїхати з Дніпра у центральну Україну.
Звісно згоден що на той момент це було не виправдано та безглуздо, але є одне але.
Виїхав з жінкою яка дуже перелякалася, та з дитиною. І у ранці 24 лютого ніхто не знав що буде далі і куди ще прилетить.

Наразі я б не проти повернутися до Дніпра але сім’я не дозволяє. Поки що. І я розумію їх. Кожен сприймає ситуацію по різному.

Я перепрошую, а дитині скільки років?
Хто її налякав у Дніпрі? У вас там щоденні обстріли були?
Все залежить від нашої реакції, а діти дивляться на батьків.
Без образ

Хто її налякав у Дніпрі? У вас там щоденні обстріли були?

А в Херсоне были ежедневные обстрелы? Нет, туда просто заехала армия орков

тобто не щоденні обстріли це норм, можна і полякатися, чи шо??

Послухайте. Чому вам так важливо доказати. що я зробила неправильно, а ви — правильно? Ви ж не знаєте мене, не знаєте моєї ситуації. Ви просто прийшли покидати в людей гівном. Щодо моїх дітей — дівчата 13 та 8 років. Кожна сирена — то був плач і страх, вони тупо трусилися. Я кожного дня розповідала їм, що ми нікуди не поїдемо, що ми в безпеці, але вони того не відчували. Тож так, я вивезла дітей в тишу. Чого це вас так обурює, мені невідомо. Тож вибачте, ну вибачте, що я жила не в Бучі чи в Маріуполі і мене з дітьми не вбили і не зґвалтували.

А це такі спеціальні люди є.
В них нема за душею нічого крім гімна і вони ним діляться з оточуючими.
У когось є співчуття, добро, любов.
А у них тільки гімно.
Дуже важко бути такими.

Не думав вас ображати і знецінювати ваші діі, вибачте, якщо вас це образило

Я не писав що дитина лякалася. Читайте уважніше.

та знецінюють її досвід!

это досвід для сборника «маразмы эвакодрапа»
вместе с одними моими соседями, которые в первые дни войны эвакуировались из Киева в Бородянский район (к счастью, с ними все хорошо)

Ну да, вы то скорбите и страдаете больше других. Куда уж нам сирым и убогим)

Не думали написати книгу ?

Отбираем самых умных по коментам. Отбираем связь. Садим на неделю-другую в подвал. Как только они выходят и куда-то бегут. Догоняем и настойчиво убеждая рассказываем им, что они не правы, вчера лучше было в другую сторону, точно знаем. Каждый оперировал той информацией, что была ему известна и на основе нее принимал решение. Нафига ему теперь ваши вчерашние знания, если он достиг цели. Ему вернуться и повторить иначе?

Ями перед Ягодином за 50км? Це ж якою дорогою ви їхали?

З Тернополя, як навігатор вів. Ями буквально в коліно

Ну якщо ви поїхали на Дубно — Луцьк, там дороги немає, а далі якщо вас завело на Володимир — Любомль — там теж немає.
З Тернополя до Ягодина десь 300км, так що щось у вас не те в історії.
Без образ

Я не їхала ні через Дубно, ані через Луцьк. Зайдіть у Гугл карти і подивіться, як Гугл будує маршрут. Отак я і їхала. А щодо 300 км я не зрозуміла, в чому ваше питання.

От я і зайшов ( і ви зайдіть) , хоча і не треба було мені заходити щоб розуміти як будувати маршрут з Тернополя на Ягодин. Там 309 км
Якими полями їхали ви — в упор не розумію.
Запитати не хотіли дорогу? Чи не було у кого.

А ви не хочете піти туди, де зараз російській корабель?

Оно вам надо опускаться до уровня этих людей, больше заняться нечем?

. Але ще кілометрів за 50 ми зрозуміли, чого в Ягодині так мало машин.

Якщо їхати правильно то і за 150 км від Ягодина дорога чудова, а де їхали ви — не розумію взагалі

Вот я почитал все что вы писали и не понимаю что вы и кому доказываете ? Какая у вас мотивация? К чему эта демонстрация и обесценивание личного опыта и переживаний человека да ещё в такой ситуации как сейчас? Свое гипертрофированное ЧСВ пощекотать?

Насправді хотів зрозуміти якими дєбрями людина їхала.
Бо це більше схоже було на вибір в паніці поганого шляху і страждання на ньому, в той час коли поруч хороша дорога.

Я їхала так, як мене вів навігатор. До речі, більшість, та ні — всі об’їзні шляхи були закриті по всій дорозі.
а ще мені цікаво — де я писала про страждання? Ну де??? Я просто описала свій досвід та те, до чого треба бути готовими, якщо вирушаєте в таку «подорож»

Спасибо Саша.
Многие не понимают сколько трудностей может возникнуть при эвакуации и думают что смогут выехать быстро но война вносит очень много корректив((

Очень жаль, что вы уезжаете, многие из этих детей уже не вернутся в Украину.

Жаль что приходится. Но зато они выживут, выучатся и смогут вернуться, если захотят.

Але не захочуть скоріш за все

Ви молодець. Дуже мужньо з усім справились, не слухайте і не читайте хейтерів. В той момент при тих умовах те що ви зробили це дуже кмітливо і мужньо. Бажаю успіхів:)

это отныне девиз почти каждой эвакуации)))))

У меня несколько вопросов:
— зачем вообще было уезжать из Днепра, в радиусе 100 км от которого не велось (и не ведется сейчас) никаких боевых действий?
— если решили ехать, почему польская граница? Почему не границы с Молдовой или Румынией, до которых из Днепра ехать в несколько раз меньше? Думаю, доехали бы за сутки, т.к. от Умани до Одессы пробок не было вообще.
— зачем поперлись машиной, когда были эвакуационные рейсы по ж/д? Опять-таки за сутки были бы в своей любимой Польше.
— когда издадите книгу «Стадный инстинкт: эвакуация из тыла»?

Серьезно, Днепр в плане безопасности ну никак в худшую сторону не отличается от Одессы, Винницы и даже Львова. Ход боевых действий вещается чуть ли не в онлайне, смотри на карту да следи. В случае ухудшения ситуации сел и выехал в противоположном направлении, машина у вас есть. Зачем быть частью толпы?

В мене до вас зустрічні питання:
— Скільки дітей ви виховуєте самостійно?
— Чому ви вирішили, що до Молдови або Румунії було менше їхати?
— Чого думаєте, що можете мені казати

поперлись машиной

?
— Як часто ви їздили повністю забитими потягом з двома дітьми, двома котами та валізами?
— Книгу купите?

Я виїхала, тому що не була впевнена, що мої дити в безпеці. От і все. 5 березня ще нічого не було зрозуміло, як довго Дніпро протримається в тилу, чи не поцілить в мій дім ракета та чи зможу я взяти на себе відповідальність за зґвалтування та вбивство моїх доньок. Досить вичерпно?

— Скільки дітей ви виховуєте самостійно?

Это тут причём? Законы военного времени для детных перестают работать?

— Чому ви вирішили, що до Молдови або Румунії було менше їхати?

География. От Днепра до Паланки 715 км, из которых по пробкам до Умани 449 км, а оставшееся уже без пробок по пустой киевской трассе до Одессы. Дальше постоять пару часов возле Паланки и вуаля!
Из Днепра до Ягодина или примерно любого другого пограничного пункта с Польшей около 1000 км, из которых все 100% пути будут по пробкам.

— Чого думаєте, що можете мені казати

Потому что из-за таких как вы в начале войны была затруднена логистика для ВСУ.

Як часто ви їздили повністю забитими потягом з двома дітьми, двома котами та валізами?

Я однажды переезжал на 1000 км расстояние поездом с женой, двумя велосипедами и сумками общим весом больше 100 кг так точно. Приятного мало, но проехать те же самые 1000 км по пробкам, будучи единственным водителем, было бы еще хуже.

— Книгу купите?

Гривен за 100, почему нет? Неплохая примета эпохи.

і все. 5 березня ще нічого не було зрозуміло, як довго Дніпро протримається в тилу, чи не поцілить в мій дім ракета та чи зможу я взяти на себе відповідальність за зґвалтування та вбивство моїх доньок.

То есть паника. Инфантилизм и страх. Зачем разбираться? Зачем изучать карты? «Где-то неподалёку хищники! Времени думать нет! Нужно срочно бежать за стадом, а то или затопчут или съедят!»

Я перепрошую, але якщо ви несете відповідальність лише за вєлосіпеди, а не за двох дівчат, то сорян. Паніка не паніка, мені все одно. Я не хочу наражати своїх дітей на небезпеку. Маю право, і не вам мені розказувати, що робити. Все інше — то якесь бла-бла-бла.

Я не хочу наражати своїх дітей на небезпеку.

Так это ровно то, что вы сделали, вывозя их на самую дальнюю от себя границу, стоя в пробках трое суток на развязках и мостах, будучи целью для россиянских ракет, не имея возможности уйти в убежище и не будучи под колпаком нашего ПВО.

Все інше — то якесь бла-бла-бла.

Ну если география для вас — это бла-бла, то о чём говорить? Защищайте диточок дальше, только вам известным способом. Можете вместе с ними попробовать на лодке океан переплыть, чтобы подальше убежать от путинских ракет. Логика у вас такая ведь? Времени думать нет, нужно бежать подальше от хищников?

Вот написали бы вы честно, с самого начала, что сильно заочковали, мозг отключился и побежали в животном страхе, выводы сделали какие-то, впредь будете думать головой. А пишете браваду в духе «смотрите, я прошла целых 67 часов ада, терпела и была как все» и выводы типа «запаситесь водой, а то может надо будет 100500 часов стоять в пробке». То есть вариант не стоять в пробке, а сначала смотреть на карту, не рассматривается априори?

У вас до мене щось особисте? Я вибачаюся, але я записала це, бо мені то було важливо. Може комусь ще допоможе. Ваша думка для нас дуже цінна. Створіть тему на форумі зі своїми думками. Вангую — буде в топі.

вариант не стоять в пробке, а сначала смотреть на карту,

хаха 10 раз, а карты в то время не показывали реальное время, т.к. Гугл выключал некоторые функции по просьбе МинЦифры. И не все пробки можно объехать (сюрприз!), тем более в военное время(некоторые дороги закрыты для проезда — второй сюрприз!).

Защищайте диточок дальше, только вам известным способом

а это право и обязанность каждого родителя. И вы не имеете права критиковать их путь.

Я однажды переезжал на 1000 км расстояние поездом с женой, двумя велосипедами и сумками общим весом больше 100 кг так точно.

Ты сравнил «турпоездку» поездку двух взрослых людей со шмотом с эвакуацией одной мамы с детьми на руках? Красава, чё.

ой как вы неправы Артем. Откуда вы знаете что трасса на Одессу была безопасна? Карты вам этого не покажут. И откуда вы знаете что их не изучали?? Я бы тоже в то время не поехала путем который вы предлагаете. Саша выбрала оптимальный путь.

Потому что из-за таких как вы в начале войны была затруднена логистика для ВСУ.

вообще притянуто за уши. ЗСУ не стоит в пробках, если вы не в курсе.

Я в Одессе сижу, нам внутри Одессы было очевидно, что киевская трасса по направлению в Одессу свободна от Умани — это 100%. Причем все время с начала войны, к нам никто не ехал.Те немногочисленные ребята, которые приезжали из Киева — рассказывали, что от Киева до Умани был ад, потом 99% поворачивали на западную, а от Умани до Одессы пусто.

не подскажете, зачем к вам ехать, если Одесса одна из целей пуйла? крупный порт на Черном море, стратегически ценное место...

Ради границ, не? Человек же хотел увезти детей от войны? У нас первые 2-3 дня только были очереди на границах, и то ни в какое сравнение с Польшей не идёт, а потом вообще пусто.
Есть ещё паром в Румынию в Измаиле, там вроде и в первые дни все было тихо и спокойно и знающие люди ехали туда.

Оно проще как-то объехать Украину через Молдову и Румынию и приехать без границ до любой вами Польши. Или в Германию сразу или на Балканы. Не обязательно переться через всю Украину под ракетами с востока на запад, стоя в пробках трое суток. Я вот о чём!

так вот про пробки на ваших границах как раз хорошо было известно.
Я не понимаю вашу логику зачем столько объезжать из Днепра. Ради чего? В Молдове Приднестровье стояло в боевой готовности тогда. С Черного моря — сплошные рашины корабли с ракетами и угрозой десанта. Чего к вам ехать?? Забудьте, вы уже не курорт в этом году. Сорри.

У страха глаза велики, я ж говорю. Именно вот вы приедете границу пересекать в Паланке, будете стоять часик в очереди и СРАЗУ высаживается десант, в ПМР выезжают танки из ангаров и оккупируют всё вокруг.

Я не предлагал вам здесь войну пережидать, я вам предлагал спокойненько через Молдову выехать в безопасное место. Или через Румынию. Не передергивайте!

Я однажды переезжал на 1000 км расстояние поездом с женой, двумя велосипедами и сумками общим весом больше 100 кг так точно.

при чем наверняка эвакуационным поездом, по обстреливаемой ЖД?
bilyayivka.city/...​11p2niv81oba1h41cel2a.jpg

зачем вообще было уезжать из Днепра, в радиусе 100 км от которого не велось (и не ведется сейчас) никаких боевых действий?

Затем, что те, кто вчера вечером не хотели уезжать из Ирпеня и Бучи, сегодня утром уже не смогли. И такое может быть абсолютно с любым городом.

допустим, из Днепра надо уезжать
а из Жашкова, например, или из Винницы, нужно или не нужно? ну вдруг завтра тоже будет поздно.
я вот утром 24 февраля ехал в скоростном в сторону центра, смотрел на тянущийся в сторону Окружной поток, и в то же время на очередь на ВОГе возле Воздухофлотского, очереди в отделения банков, в аптеки
то есть люди ощутили себя в опасности, и стали на лыжи. но при этом они ожидают, что кто-то выйдет на работу и заправит их машину, продаст им лекарства, продукты и корм для животных в дорогу.
кому-то для этого придется отказаться от возможности свинтить. а завтра для них тоже может быть уже поздно.

Ну, есть у человека желание растить детей в местности, где отсутствует понятие ежедневной воздушной тревоги, например.
Принял решение — нужно уезжать — уехал.

why?

предыдущий оратор пишет:

Затем, что те, кто вчера вечером не хотели уезжать из Ирпеня и Бучи, сегодня утром уже не смогли.

я пытаюсь выяснить, где же тот водораздел, находясь за которым можно не уезжать
если люди чувствуют себя в опасности в Днепре, мы же не можем отказать в этом праве людям в Тернополе и Львове
и вот беженцы из Ирпеня и Днепра приезжают во Львовскую область, а там свет потушен и некому даже бак бензина налить — все уехали еще дальше

1. Київщіна сакральна для пуйла, це можна було передбачити теоретично
2. У самому Києві вчинити те саме оркам не вдалося, хоча вони дуже хотіли того
3. Дніпро значно глибше за Київщину сидить.
Інша справа — ракети, тут неможливо передбачити, ну але майже по всіх населених пунктах України — той самий Львів частіше під обстрілами ніж Дніпро.

Дніпро значно глибше за Київщину сидить.

Это сейчас все умные. А в первую неделю большинство сидело на очке и верило, что нас захватывает «вторая армия мира», которая до Днепра дойти может за пару дней.

спасибо, за то, что ты останешься на кассе, когда орки-насильники и убийцы будут в паре км от тебя. Твое самопожертвование мы оценим и поднимем за тебя бокал.

та он какой-то дурачек. У него ж клепки нет, что то, что было с Бучей, монло быть с Днепром. Никто не знал, что будет. К кому то орки и до сих пор не пришли, хотя рядом, а у кого ад был. Женщина все правильно сделала.

если вы не помните, то я напомню что Запорожскую АЭС в те дни очень неслабо бомбили и она горела, а это не так далеко от Днепра как хотелось бы в случае если она взорвется. Это наибольшая АЭС в Европе и она до сих пор во власти кадыровцев, насколько я знаю.
Об этом практически не пишут сейчас, а зря.

Вам тоже советую посмотреть карту и убедиться, что от ЗАЭС (в Энергодаре) до Днепра — 226 км.
При этом до Запорожья, куда толпы народу прибывали из Донецкой области и работали всякие международные гуманитарные фонды до ЗАЭС по дорогам 143 км, а если по прямой — то около 100 км. И в Запорожье тоже вполне безопасно, хоть и куда менее безопаснее, чем в Днепре.

Ну и следуя вашей логике, если из Днепра надо бежать сломя голову и эвакуироваться потому что ЗАЭС рванёт, то почему 700 тыс. город Запорожье во время войны никто не эвакуировал? Или все-таки у страха глаза велики и даже если бахнет ЗАЭС, то не факт, что заденет даже Запорожье, а уж Днепр и подавно?

а за сколько километров точно надо находиться в случае взрыва АЭС, не подскажете?

Да за столько же, за сколько люди находились во время аварии на ЧАЭС. И какой там в итоге радиус зоны отчуждения. 30 километров, если вы не знали, зона обязательного отселения! На Фукусиме зона отчуждения вообще переменная — от 15 до 45 км. В зависимости от фактического уровня загрязнения. В неё ну никак не вошло бы Запорожье!

Потому что АЭС строят по всему миру (и СССР не исключение) с учётом возможности взрыва. И неспроста все моногорода-атомограды стоят на отшибе в глухих местах.

И напоследок, даже если рассмотреть такой 0.0000000001% факт, что там реально что-то взорвется, поднимется облако радиоактивного йода, это облако ветер понесет на Днепр и прям там в центре выпадет радиоактивный дождь, к тому времени вы уже будете знать об этом, закроете окна, наедитесь йода и переждёте эту непогоду в тёплой постельке дома.

Ты чего такой злой? Тебе жена или муж не дают?

Чернобыль и Фукусиму хотя бы тушили, ценой человеческих потерь, а в этом случае никаких мер принять не смогут. Станцию бомбили! И вообще, вы серьезно пытаетесь выдавать свои прогнозы по АЭС за правдоподобные?))
Я не хочу есть йод, а мою теплую(не факт, была зима) постельку могли и разбомбить, вы издеваетесь вообще??!!..

та ладно, он Артємка знає як краще. Сів на вєлік і погнав. а якщо мімо аес проїхав би, то й світитися в ночі б став

В случае ухудшения ситуации сел и выехал в противоположном направлении, машина у вас есть. Зачем быть частью толпы?

Вам же для этого и написали эту статью, чтобы вы поняли что не получится сесть и выехать быстро. Не думайте что это так только на выезде из Днепра, так было практически на всех дорогах страны. На Житомирской трассе людей расстреливали! Все надо делать заранее и продуманно в идеале. Хотя все не продумаешь, слишком много меняющихся факторов во время войны...
А цена ошибки — жизнь твоей семьи.

причем тут Житомирская трасса к Днепру?
из Днепра можно было выехать даже утром 24 февраля, если прям хотелось.
а автор выезжала 5 марта. вместо того, чтобы посмотреть чаты как правильно ехать и проверить запаску в авто, решение принималось спонтанно. двое детей, путь в три дня, самое время для спонтанных решений.

Я напомню, горела Запорожская АЭС не так далеко от Днепра. Вы серьезно думаете что люди эвакуируются по капризу? В те дни весь Днепр был на стреме.

зачем ты хочешь, чтобы тебя посылали в след за кораблем?

эвакуационные рейсы по ж/д

Стоять с детьми несколько часов в толпе на вокзале. Думая, а когда же прилетит ракета с кассетами.
А потом ехать с детьми в проходе вагона, друг на друге. При том, что есть собственная машина, и даже с запаской. Ппц логика.

границы с Молдовой

Спасибо, что не через ПМР-гадюшник.

ТС поставила цель попасть в Польшу и в итоге попала в Польшу. Т.е. плюс минус все действия привели к успеху. У вас припекает из-за того, что она пошла каким-то своим путем, а не тем, каким бы поехали вы? Ну так она это не вы, этим многое объясняется.

Серьезно, Днепр в плане безопасности ну никак в худшую сторону не отличается от Одессы, Винницы и даже Львова.

Знаешь, «безопаснее чем в Одессе» — это очень низкая планка чтоб ее вообще ставить

Эвакуация из Днепра.
Об этом стоило, конечно, написать книгу вместо этой статьи.
Уверен, у вас получится.

ваш сарказм неуместен

Я вытащил брата с семьёй и мать из Изюма, где они были 45 дней под бомбами в подвале с потолком 1.3.
Младшей племяннице 3 года.
Эвакуация была во время активной фазы.
Мне эта статья вызывает даже не улыбку...🤦‍♂️

Варто було б знати що будь який стрес людина переживає завжди однаково гостро, якщо це перший раз. Від укусів бджоли у дитинстві до втрати кінцівки на війні.

Але ж я в курсі що для нашої токсичної нації знецінення це як вода, ми нею живемо.
То ж до Європи нам срати та срати)
Продовжуйте далі ;-)

Я приехал из Западной Европы, где живу много лет, заехал в Изюм, забрал родственников и ещё 2 семьи и вывез в Украину. Ты считаешь , что во время войны , где стреляют и гибнут люди, кому-то интересны страдания людей, которые выехали из Ивано-Франковска или Днепра в ЕС с собачками?

То писати статті тепер дозволено лише таким героям як ви, постраждалим та ЗСУ? Чи як? Слухайте, ви не там шукаєте ворога. Це не я розпочала війну. В мене було своє життя. З проблемами, роботою, планами. Я не збиралася нікуди тікати. Нікуди їхати. 5 березня я не знала, як будуть розвиватися події і не хотіла, щоб потім комусь довелося мене і моїх дітей витягати з підвалу. Я написала цей матеріал, сподіваючись, що комусь він стане у пригоді. Годі писати мені ці гадості. Я нікому не зробила нічого поганого своїм вибором.

Не принимайте близко к сердцу. Пост-совок он практически весь такой, «ведро с крабами» — это проявляется в любой статье описывающей чей-то опыт и достижения. Какими бы они не были обязательно найдутся желающие обесценить. Эту срань из нашего общества вытравливать еще пару поколений, видимо (учитывая что еще даже не начинали)...

Поколений пять как минимум.

Мені здається різка реакція в багатьох, тому що по суті ви описали досвід, з яким певною мірою зіткнулися відсотків 50-60 усіх людей після війни (в нас кажуть до 14 мільйонів переселенців, як внутрішніх, так і за кордон) Зі східних регіонів — 90 відсотків. Тобто нічого революційно нового чи важливого для інших у вашому досвіді немає — вони пережили такий же хардкор або набагато гірший. І якщо кожен почне писати про це статтю на доу, це буде одна велика помийка, як журнал «історії з життя». Бо на цій війні кожен вже щось втратив і пережив якийсь стресс, а деякі люди отримали дуже травмуючий досвід, наприклад втрату близьких. Для таких людей ваш, безперечно важливий для вас, стрессовий досвід може виглядати як «жаліється що було незручно спати на спальнику», навіщось поїхала з Дніпра" і таке інше.
Власне, Доу — це майданчик для спілкування, а не особистий бложик, де всі пожаліють і погладять по головці. Треба бути готовою і до критики. Це не майданчик для психологічної допомоги і не постик в інстаграмі.

Тетяно, дякую за ваш коментар. Я, власне, тому й написала цю статтю, бо вона приблизно однакова була для всіх цих мільйонів, і я поділилася досвідом. До того ж вона погоджена з редакцією сайту.
А щодо критики, то тут в мене все ок. Просто деякі коменти схожі не на критику, а просто на бажання кудись виплеснути свій гнів, який мені здається недоречним

*Не майданчик для...* взагалі дивне твердження. У нас що, ліміт на використання знаків? Якщо всі будуть ходити по газонах... то не читайте. Життя надто коротке, щоб читати ВСЕ на будь-якому ресурсі.

Якщо якихось тем буде дуже багато — з’явиться окремий розділ, та й все.

Різний досвід у людей. У когось загинули рідні, хтось залишився без дому, хтось просто евакуюювався. Написано тема нейтрально і описово, навіщо агресивно реагувати?

Мне очень жаль что ваша семья была в таких обстоятельствах. Рада что получилось вытащить.
Если сможете — напишите свою статью, если будет ресурс на это. Серьезно, я думаю что эти эвакуации — наша история. История каждой семьи. Не каждый готов этим делиться, например я, по личным мотивам.
Но не стоит обесценивать истории других.
Мы гражданские лица, и как оказалось, лично я не настолько смелая чтобы не бояться бомб или военных действий, например. Меня это очень напрягает, если можно так выразиться.
Эта статья показывает что сейчас не получится сесть и уехать куда хочешь даже если очень нужно будет. И как некоторые оптимисты планируют. Это важно.

Мне эта статья вызывает даже не улыбку...🤦‍♂️

Понимаешь, что твой комент вызывает даже не улыбку у тех, кто сейчас сидит в Азовстали?

«Я больше помню, я сильнее горжусь» ©
Може досі вже мірятися чимось?

То что описали вашу ситуацию — это хорошо.
Теперь можно в спокойствии сделать разбор полетов.

Вот несколько вопросов, которые нужно переосмыслить:
0. Целесообразность эвакуации на авто?
Я на самом деле. Если есть жд сообщение — то поезд выглядит привлекательнее по нескольким причинам: 1. Можно ехать и днем и ночью 2. нет проблем с АЗС 3. риск дтп практически равен 0 4. дешевле
Да, в авто может поместиться больше вещей, но камон, лишний чемодан погоды не сделает. А авто на укр номерах в европе звучит как лишний гемор

1. ехать сутками без остановки в том числе ночью. Мне это кажется крайне неоправданно, т.к. резко повышаются риски уснуть за рулем и попасть в дтп, словить яму, сломаться ночью посреди поля

2. идея держать полный бак. лишняя заправка — это время. если есть канистра с бензином (10-20л) то можно ехать чуть ли не до пустого бака. тут опять же стоит понимать маршрут и средний расход, а расход в пробке считать как 1л/ч.

Если не ошибаюсь, в описываемый период были доступны только эвакуационные рейсы, для посадки на которые нужно было несколько часов ждать на вокзале в живой очереди. И ехали там в том числе сидя в коридоре, т к вагоны набивали сколько влезет, а не сколько полок

я понимаю, но стоит взвесить что лучше «подождать несколько часов а потом за одну ночь доехать до Львова» или «ехать непонятно сколько дней»
про финансовую сторону я умолчу, т.к. в такой ситуации вопрос денег не стоит

зы: в первые недели войны я много поездил по Украине. видел не одно ДТП (( Причем легкие притирки или догонялки я не считаю. и это все в тянучке!
я даже сам чуть не уснул за рулем. глаза были открыты, но я словил себя на мысли что мозг перестал обрабатывать то что видят глаза.

Там было «ждать на холоде непонятно сколько часов без гарантий уехать» dnipro.depo.ua/...​rga-video-202203071432151

В общем, взвесить, разумеется стоит, но преимущества поезда при наличии машины, детей и котов, были неоднозначны.

Це будо виправдано. Бо з машиною я мобільніша. Наприклад, в Польщі ми зиди в глухому селі, без машину було б дуже важко. До того ж нагадаю, дві дитини, два кота. В поїзді мені особисто було б значно некомфортніше і тупо страшно.

я не ставлю під сумнів ваше рішення
я більше про те, що зараз, коли все позаду, можна оцінити сутацію та відповісти на питання «що я буду робити у схожій ситуаціі наступного разу?»

Чи можна десь подивитись на цих котів?

На моїх? Вони лишилися чекати нас в Польщі. Чорний та рижий :)

0. Если надо вывезти животное — жд не брали животных в первое время, да и не каждое животное выдержит поездку в эвакуационном поезде, набитом людьми. Остановки для выгула не предусматривались, конечно, и были непрогнозируемые. А если животное не маленькое?
Не каждый выдержит поездку(есть люди инвалиды или имеются младенцы). В поезде был режим тишины при проезде районов которые бомбили. Младенца тут не уговоришь.
Авто на укр номерах в Европе — сейчас идут навстречу и разрешено ездить до конца года в некоторых странах. Даже проезд по платным дорогам делали бесплатным.

Таке собі. Я б краще почитав, що розкажуть захисники Маріуполя після обміну.

В цій історіії розбудила донька і теж була якась команда.
Валізу везли машиною, донька ще мала таке тяжке носити

З окупованих міст цікавіше виїзжати. Тут тобі і тупі питання від орків, і 100 км. за 9 годин, і вирогідна можливість потрапити під обстріл.

Родичі з Бучі їхали, моя подорож — то квіточки, звісно. Аде в мене є лише моя історія, хотілося поділитися. Бо я, наприклад, взагалі не знала, до чого готуватися в дорозі

Добре, ви виїхали. А тепер скажу непопулярну річ: не повертайтесь. У вас зараз в Польщі, і взагалі в Європі, вікно можливостей. Можна працювати, кругом допомагають і ставляться з розумінням. Так, вам доля дала копняка. Використайте його з користю для себе. Влаштуйтесь самі, влаштуйте дітей. Якщо чоловік залишився в Україні, приготуйте все для того, щоб він зміг приїхати, коли можна буде. Врешті, через років 10 ви подякуєти собі теперішній за таке рішення. Я правда люблю Україну, але знаєте, це як після урагану — мало хто повертається, якщо одного разу відчув себе безпорадним і у небезпеці.

А це має значення в даному контексті? З безпечної, без блокпостів і з бензином на заправках. З такої, в якій мої діти не підуть до війська, якщо тільки самі не захочуть.

Ні, я до того, що навіщо вам взагалі тут щось на форумі писати? Чому б вже не почати забувати про цю зруйновану країну?

написав якийсь кацапобот аби побільше українців не повернулись на свою землю.

Від кацапобота чую. Ану, скажи «паляниця»!

А как ты объяснишь, что всякая опзш-ная публика и разношерстные украинофобы не покидают Украину многие годы (что как бы логично и правильно, ненавидишь Украину и украинское — езжай себе куда-то в любую другую страну мира), а наоборот возвращаются?
Или как можно объяснить, что украинские школы, детские сады, музеи грабят, уничтожают и бомбят, а в «храмы» коммунизма-большевизма (здания ВРУ, КМУ и ОП) не запустили ни одной баллистической ракеты, не сбросили ни одной авиабомбы?
Путин же обещал в своем заявлении утром 24 февраля «освободить от киевского нацистского режима» — а кто из этого режима пострадал за почти 3 месяца войны?
Знаю, что украинских силовиков, охотников и военных (ветеранов АТО) в Киевской и Херсонской области искали по заранее подготовленным спискам, то есть по наводкам. А есть ли список, кто входит в киевский нацистский режим против которого воюет Путин «который за правду» — имена и фамилии этих самых нацистов в киевской власти?

(здания ВРУ, КМУ и ОП) не запустили ни одной баллистической ракеты

1. Звідки інфа «не запустили ні однієї»?
2. ПВО?

Знаю, что украинских силовиков, охотников и военных (ветеранов АТО) в Киевской и Херсонской области искали по заранее подготовленным спискам

1. Звідки знаєш (прочитав у інеті, ФБ не рахується)?
2. У Херсоні (точніше на півдні) ж зрадників купа була. Ну так кажуть. Я ж не можу напевно знати.

А есть ли список, кто входит в киевский нацистский режим против которого воюет Путин

Якщо прийняти до уваги вищенаписане «Знаю» то про цей список теж мав би знати :-)
Бо то якось нелогічно «оце знаю», а «ото не знаю»
Шутка.

Щодо списку — є такий. За пару днів до нападу свинособачі прокурори опублікували amp.rbc.ru/...​/621637379a79471cc9f16961

это какой-то новый мазохизм — меряться часами и сутками потраченными на выезд из глубоко тылового города

Нє, мазохізм — то залишатись в країні, де об’єктивно небезпечно. Львів також тиловий, але ж прилітає. Особливо з дітьми. Особливо, коли є можливість виїхати. А писати коменти про «мазохізм» тих, хто наважився виїхати, це ну, трохи дивно.

Є і інша крайність. У мене є дальні родичі в Маріуполі, з ними два місяці не було ніякого зв’язку, а коли мої батьки нарешті їм додзвонилися і поцікавилися «взагалі немає можливості виїхати, так?», то вони відповіли, що можливості були, але не захотіли, бо «домосіди». Зараз живуть під орками без води і електрики. Це при тому, що їх син служить уже декілька років у військах ППО біля Одеси. Кожен раз дивує, що у людей в голові.

Те, що робить рф — це тероризм. Намагання залякати людей тим, що може прилетіти. Переконати всіх у тому, що в Україні небезпечно. Це тактика, яку використовують терористи, і 11 вересня — мабуть, найяскравіший приклад. І якщо підбити підсумки, то в автокатастрофах, які додалися через те, що купа людей людей боялися літати, загинуло більше людей, ніж під час терактів. Українську аналогію теж можна придумати, але рецепт простий — якщо місто не під окупацією і не на фронті, якщо єдина можливість загинути від війни — це від крилатих ракет, то просто жити як жив ігноруючи паніку. Підтримувати армію і волонтерів. Зараз для пересічної людини шанс загинути в ДТП у Львові вищий, ніж від ракети, але чомусь ніхто через це від автівок не відмовляється.

ну таке собі самозаспокоєння, я вам скажу. Це якби я жила сама то так, але навіщо моїй дитині перевіряти на своєму житті теорію ймовірностей?

тобто автомобілями ви не користуєтесь?

Для пересічної людини зараз шанс загинути в Україні вищий ніж в Польщі. Сильно вищий. Я думаю, для сім’ї з малими дітьми саме це має значення.

для пересічної людини на заході країни? Як рахував? Бачу що ніяк

Мене більше лякає зелена більшість з їх чудовими ініціативами до 2024 року ніж терроризм.

Это Днепр что-ли «глубоко тыловой»? Там менее 100 км до фронта, алё.

а еще и Запорожскую АЭС тогда бомбили в начале марта(и до сих пор там кадыровцы, между прочим, на крупнейшей АЭС Европы), до Днепра бы достало.

с какой стороны?
ближайшая линия в Гуляйполе, это 170 км. остальное еще дальше.
так что да, глубоко тыловой город.

170 км в нынешней ситуации — это прифронтовой город, и уж никак не «глубоко тыловой»

170 км в нынешней ситуации — это прифронтовой город, и уж никак не «глубоко тыловой»

ровно такой же прифронтовой, как Львов или Винница. онли ракеты.
но если нужно нагнать флер героизма, можно сказать что прифронтовой.

Во-первых, я не знаю, откуда вы взяли 170 километров. От линии Энергодар-Днепропрудное-Васильевка до Днепра по прямой — около 100 км.
Во-вторых, вы, наверное, находитесь в Днепре, и вам просто спокойнее, когда вы убеждаете себя, что вы в «глубоком тылу». Я всё понимаю, защитная реакция психики. Но суть в том, что фронт на самом деле очень близко по военным меркам, что Днепр — следующая важная цель для орков, и что вся кажущаяся «тыловость» Днепра висит на волоске: оркам достаточно преодолеть ещё пару десятков километров — и город будет в прямой доступности для артиллерии и РСЗО. Так что никакой вы не тыл, и уже тем более не «глубокий».

Я не убежаю себя, у меня нет проблем с психикой, мне это незачем делать.
Но ситуация развивается очевидно так, что даже десятки км орки не могут преодолеть даже за день в худшем случае.
А ракеты летают везде, только в Днепре их еще понемногу сбивают (а в городах поменьше не всегда есть чем).
Но если вам нужно — да, во мне страшный героизм, я практически на фронте. Буду героически преодолевать все фронтовые трудности каждый день.

порахуй скільки до Бучі від кордону.
умнікі.....

Решения, касающиеся безопасности себя и детей, каждый принимает самостоятельно.
Тем более, что и в тыловой город периодически прилетает www.facebook.com/...​/374894624672578/?app=fbl

Ну бывает, чо. Из Одессы до Маяк по 12 часов ехали, а это всего 40км, пешком быстрее было, а там ещё чуток и молдавская граница. Особенно удивляли пытавшийся выехать с семьёй парни, хотя уже было сутки известно, что не выпустят. Только зря в пробке стояли.

Коли нема інших, і такі «перепетії» здаються чимось видатним

Віктімблеймери під’їхали ...

Без вас було сумно. Проходьте, влаштовуйтесь зручніше.

У розділ «трохи порад» я би додав наступне:
Якщо ви ще не замислювалися над придбанням автобоксу на дах авто, то і не замислюйтесь. Просто купуйте. Не дивіться що дорого. Це все одно дешевше ніж одного часу його відсутність.

К слову так можно про что угодно написать)
Только товары меняй.

Если вы никогда не задумывались о покупке %whatever% то и не задумывайтесь, просто купите)

Давай спробуємо.

Якщо ви ще не замислювалися над придбанням камазу з прицепом, то і не замислюйтесь. Просто купуйте. Не дивіться що дорого. Це все одно дешевше ніж одного часу його відсутність.

Хм...Ріал працює)

А заправлять его как?

насправді ви праві. Я тепер хочу таку штуку, має бути дуже практично.

запаску

Невероятно)
Кто бы мог подумать

Не все очевидне для вас очевидне для інших

А когда это было неочевидным для водителя что в длинный путь нужна запаска?)

в машине специально предусмотренное место для запаски) что действительно странно, что многие начинают использовать его не по назначению

На самом деле это самое важное в таких трипах. Вот представьте колесо пробито или еще чего. Как быстро эвакуатор или помощь доберется? А у вас дети в авто. Застрять на трассе в условиях эвакуации, лучше вещей забыть взять, чем запаску

А сколько запасок нужно брать с собой, чтобы быть уверенным, что точно доедешь?

Одной достаточно)
Вероятность пробить достаточно мала чтобы одна запаска существенно повышала шанс.
Вторя уже не даёт такого буста и занимает место. Плюс шанс где-то Починить пробитое колесо — не нулевой

Любитель гарантий в форс мажорное время?

Ну, вот, да. Если улетело одно колесо, то с такой же вероятностью после этого и второе улететь может. А две запаски с собой никто не возит. Поэтому в трудной ситуации можно и с запаской оказаться.

Никакое количество запасок не даст 100% вероятность не застрять.
Одна запаска лучше чем 0, две чем одна, кто напишет три?

А одночасно 12 — ще краще, ніж 3 ))

Саме тому я і написала про запаску. І в мене саме розірвалося колесо.

А почему не было запаски?
И по какой причине разорвалось колесо?

Запаска була, там в останній частині тексту описано :) В яму влетіла за 2 км до КПП.

У мене знайомий колись колесо на ямі коцнув — запаска є, а домкрата немає, це була глуха дорога вночі, стояв декілька годин поки хтось допоміг.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

Я как раз 23-го себе домкрат купил для подобных случаев. Хорошо, что не пригодился — никуда не поехали.

В крайнем случае снимаешь колесо, садишься на попутную машину, доезжаешь до близжайшего населенного пункта с шиномонтажем, колесо там ремонтируют, на попутке доезжаешь обратно до своей машины, ставшиь колесо и едешь дальше.

Я не агитирую за то, чтоб ездить без запаски, но я слабо представляю, что у людей, которые оперативно выезжают, стоит выбор «брать запаску или нет». Обычно она или постоянно лежит в багажнике в специально отведенном для нее месте (ибо какой смысл ее туда/сюда перекладывать), или ее в принципе нет, и достать в ближайшее время не получится.

Вся суета сводится к одному, если запаска есть, то с ней и едешь, если ее нет, то в такой ситуации как была, ее и не найдешь.

В крайнем случае снимаешь колесо, садишься на попутную машину

Ты наверное пропустил часть топика о заторах на дорогах и по 20л в бак? В цивильное время может, но речь совсем не о том

Если затор, значит есть куча машин, кто-то согласится подбросить в нужном направлении. Ситуация не безвыходная. Накинет несколько часов к пути, это да, но 67 часов выезжать или 73, это разница не особо большая.

В «нужном» направлении с колесом в руках, когда у всех в авто под завязку.
Представил на минуту...
Ну если колесо 14:)

Я, конечно, диванный специалист по эвакуации, но подозреваю, что не у всех машина будет забита под завязку.

Если ты на трассе, там только как правило только два направления, и по обоим максимум через 30 км будет какой-то населенный пункт с шиномонтажем.

не у всех машина будет забита под завязку.

у всех. Дети, родня или животные и вещи((

так человек 5 марта выезжал, какой оперативно? времени было достаточно для сбора вещей, поиска канистры и т.д.

запаску
Невероятно)
Кто бы мог подумать

Что тут невероятного? В Европе, во многих, если не в большинстве машин, уже давно нет запасок. В Украине, такие модели, скорее всего, тоже уже есть

+1 мну как раз нет запаски бай дизайн.

Есть конечно, вместо запаски ремкомплект, но от разорвавшегося колеса не поможет.

Есть конечно, вместо запаски ремкомплект

Ты хоть раз видел, чтобы в Европе кто-то им пользовался? Я вижу только, как вызывают сервисную службу.

Понятно, что когда едешь в неспокойное время, то лучше иметь запаску. Но, если война случиться в Западной Европе, то тут все равно все поедут без запасок. Теоретически, можно кинуть колесо с зимней / летней резиной в багажник, хоть это и запрещено правилами. Но на практике у многих колеса хранятся на складе или есть только сама покрышка.

Причем, уверен, большинство людей даже не знает, что у них нет запаски. Я, например, обнаружил это через года два эксплуатации :)

Мы выехали тоже 5 марта в 7 утра. Попали в адские пробки.
В 22:00 мы были только в Кропивницком, волонтеры нас положили спать в каком-то детском саду.
Утром попросили волонтеров помочь нам найти, где заправиться.
Показали какую-то заправку, что если ты не местный — ты ее и не найдёшь.
Мы заправились и вернулись в Днепр.
Я поняла, что ехать 5 дней — это не наш вариант.
Пока продолжаем быть в Днепре.

Ого, цікаво. Назад швидко доїхали?)

Да, за 3 часа назад) и то можно было быстрее

Светлана, вы взламываете почту Юлии?

Шкода що привілей виїзду закордон у нас тільки для жінок...

Иди работай и донать за ЗСУ, мечтатель о западном пироге)

Я тебе не спитав що мені робити.

Не спросил)
А я дал упреждающий залп советом чтобы приблизить победу.

Вин вин я считаю.
Мне надо было высказаться, а тебе совет как приблизить победу(разве не этого ты ждёшь?)

З передової пишеш? Сам перемога наближаєш, чи десь у Австрії сидиш і тут тільки поради роздаєш?

Та какая передовая, конечно же нет.
Я выехал заранее и семью вывез, потому что очковал)
Помогаю финансово по мере возможности.

Тобто ти сидиш і попрікаєш тих хто зараз не може виїхати і втратив роботу? Ну це просто хрестоматійний приклад жлобства)))

Нет)
Зрады не будет.

К тому же про утрату работы ты только сейчас написал. В этом конечно соболезную.

Я выехал честно и честно помогаю)
Тебе предлагаю не печалиться о невозможности а приближать победу имеющимися способами.

Коментар порушує правила спільноти і видалений модераторами.

когда в Днепр возвращаетесь?

Хотілося б вже. Але поки не певна в безпеці для дітей :(

Мариуполь уже потерян. Скоро то воинство двинет на Днепр

Чем двинет-то? Ресурсы имеются? Киев уже взяли за 3 дня.

у орків є сотня бтг, якщо ви вкурсі що це. І кілька десятків туди можуть легко кинути на убій. в місто не зайдуть, але підведуть артилерію. А що це таке, і які наслідки — подивіться на Салтівку в Харкові. Тому знаходитись в місті під час облоги — таке собі задоволення...

Підозрюю, що «є сотня бтг» !== «легко кинути».

сколько людей столько и мнений, к осени это точно закончится. вопрос на какой черте. еще эти уроды поперебьют кучу народа 18-39 лет, которые могут что-то двигать.

Через Чорнобаївку з переправою в Білогородці

Не забуваємо десант зі Зміїного

С такими потугами взяли, что лучше им молчать.
Днепр свеж и готов к обороне де

Это не воинство. Это классическая секта, состоящая из зомби с промытым сознанием, построенная на тотальном вранье, зле, страхе и материальной выгоде.
Современная Россия — построена по лекалам и механике настоящей секты, где ненавидят любого неверного и считают врагом любого, кто пытается сказать «опомнитесь».

Так восток же.
Дело тонкое)

Моя мама вернулась пару дней назад. Сирен значительно меньше, но еще есть.

у меня вообще все вернулись в Днепр. из сложностей — закрыта навигация и нельзя в лес ходить. а так все как обычно.

В моїй квартирі в Дніпрі зараз безкоштовно живуть біженці, я втратила роботу, в мене двоє дітей. Можна я якось ще побуду тут, доки не відчуваю безпеки в Дніпрі?

Яка навігація закрита? Де саме? У навігаторах чи у застосунках на самртфонах?

навигация по реке Днепр закрыта. нельзя лодки и даже каяки. а в Днепре без реки как без воздуха.

О, не знав. А чому саме так? Не вистачає наземного транспорту?

навигация закрыта из-за военных действий. причем тут наземный транспорт не понятно.

А, то не стосується цивільних.
Тоді зрозуміло.

да, полностью закрыта навигация по Днепр области. скорее всего, на малых реках можно выйти, но тоже не прям точно. возможно откроют. тут просто народ может не очень понимает, но я всю жизнь живу в Днепре и без воды (лодки, каяка, сапа, вейкборда) у меня просто считайте как у наркомана ломка.

Підписатись на коментарі