Тонкощі діалогу: як говорити з військовими та людьми, які пережили горе

Від редакції DOU: цей матеріал належить до категорії UGC (User Genereted Content). Іншими словами, це користувацький блог. Читаючи матеріал, зверніть увагу на матеріал Відсутність медичної освіти, співпраця з ОПЗЖ та неетичне ставлення до клієнтів: розслідування про Спартака Субботу. Редакція DOU не може визначити правдивість фактів, наведених у розслідуванні, тож залишаємо їх на розсуд читачів.

Я — Спартак Суббота, лікар-психотерапевт, медичний психолог та кандидат психологічних наук. Понад 5 років працював в одній з військових структур. Займаюся дослідницькою діяльністю, видав книгу та веду приватну практику. Зараз, після майже трьох місяців повномасштабного вторгнення, особливо гостро постає питання так званого «етикету спілкування» з військовими та людьми, які втратили житло або близьких. Люди не завжди знають, які питання можуть бути недоречними та як краще підтримати тих, хто воював чи пережив окупацію.

Я часто спостерігаю ситуації, коли з добрими намірами, але досить недоречно починають цікавитися у військових про війну та перебіг бойових дій, або, намагаючись підтримати людину, яка пережила горе — знецінюють її біль. Тому вирішив більш детально розібрати та пояснити специфіку комунікації, щоб спілкування українців було комфортним та екологічним.

Матеріал буде поділений на дві частини. У першій розповім про комунікацію з військовими, які пройшли фронт, у другій — з цивільними, які пережили втрату. Оскільки з усіма доведеться спілкуватися на роботі та побуті.

Без зайвих питань: особливості спілкування з колегами-військовими

Мабуть, у кожного з нас є знайомі, друзі або рідні, які брали участь у бойових діях, призвалися до лав ЗСУ, працювали в поліції, службах захисту тощо. Спілкуючись з ними, важливо враховувати той факт, що людина, яка була на фронті, складніше адаптується до життя в мирних умовах.

Одна зі складнощів, які переживають військові, втрата контролю над життям. Люди, які повертаються з війни, розуміють, що дерево, яке вони садили з сином, всохло, син підріс, а в домі з’явився кіт. І все це вони пропустили не з власної волі. Військові зі США, які поверталися з Іраку чи Афганістану, навіть після кількох спецоперацій зауважували: відновлювати цивільне життя щоразу було складно. З кожним разом легше, але все одно повернення було болючим.

Друга складність — військова атмосфера та життя в постійній напрузі й тривозі. Коли людина в окопі, а навколо все палає, потрібно швидко виконувати накази командира. Від цього залежить життя. Не виконав — помер. З керівництвом не сперечаються. Накази часто віддаються в жорсткій формі. Від цього складно відвикнути.

Виникає нерозуміння: як можна не погодитися з керівником і сказати, що його рішення хибне, чи не доробити частину роботи й лишити її на наступний день. Мозку складно усвідомити, що від цього вже не залежить нічиє життя. Американські військові, приміром, розповідали, як поверталися на менеджерські функції у своїх компаніях. Один казав, що просто пояснював підлеглим, що потрібно робити, а вони сприймали це як крик і агресію.

Усі ці виклики — реальність, в якій нам доведеться жити.

Однак, щоб уникнути неприємних моментів під час спілкування допоможуть декілька порад:

1. Менше тригерів. Мінімізуйте теми, пов’язані з війною. Не варто говорити про смерть, звірства російських солдатів, катування тощо. Тим паче не треба шукати спільних знайомих. Знаю випадки, коли у людини, яка повернулася з фронту, активно розпитують чи зустрічав він тих чи інших людей, наприклад: «У мене дядько теж на війні! Знаєш такого?». Війна — це не ті події, які хочеться пригадувати у деталях.
2. Більше тактовності. Не треба розпитувати: «Чи було тобі страшно?», «Скількох людей вбив?» тощо. Військові, перш за все, люди, яким теж емоційно складно.
3. Не нав’язуйте свою точку зору та не намагайтеся переконати. У вас може бути інший погляд на будь-яку ситуацію, але не варто доводити, хто має рацію, а хто помиляється. Річ у тім, що часто військовим, які пережили важкі події, може видаватися, що їхню роботу та ризик знецінюють. І суперечки можуть лише запустити цей процес.
4. Ставте тактовні запитання. Я вже наводив приклади питань, які ставити не варто. Але цілком доречними будуть закриті питання, наприклад: «Чи все в тебе гаразд?», «Що я можу зробити для тебе?» тощо.
5. Не «дорікайте» війною. Щоб не спровокувати новий виток конфлікту, уникайте фраз «Це в тебе на фронті було так, тут інакше», «Я тобі не солдат, не віддавай мені накази», «Це там на війні можна було так». Такі фрази одразу знецінюють роботу військових і зовсім не допомагають розв’язати проблему, а, навпаки, її поглиблюють. Це нормально, якщо ви відстежили, що вам не підходить ставлення чи тон розмови, ви маєте повне право про це сказати, але в іншій формі. Говорячи про негатив, краще кажіть про свої відчуття, наприклад: «Коли ти говориш таким тоном, мені здається, що ти кричиш, а це мене лякає/ непокоїть/ додає стресу».

Щирість — також хороша річ, яка може допомогти в спілкуванні. Якщо ваш колега повернувся з фронту, а ви не знаєте, що сказати або як почати з ним розмову, так і скажіть: «Дуже хочу поговорити з тобою, але боюся бути недоречним», тоді людина сама зорієнтує, про що хоче говорити, а про що ні.

Якщо в компанію повертається людина з фронту, варто проговорити основні моменти спочатку з нею особисто (наприклад, чи є побажання щодо комунікації), а потім окремо з колегами. Однак, варто уникати й іншого полюсу, коли люди, не знаючи як краще комунікувати, починають уникати свого колегу. Тоді це, навпаки, маргіналізує людину, вона почуватиметься більш самотньою і покинутою. Якщо не знаєте, як завести розмову, краще говоріть про роботу, поточні завдання, виклики, демонструйте, що людина та її думка важлива, але не уникайте.

Водночас HR-спеціалістам дуже важливо починати такі бесіди з позиції «Я — друг, я хочу налагодити з вами ефективну й приємну роботу», а не зверхньої «Зараз я розкажу вам, що робити, бо ми вас боїмося» чи «А ви точно не повбиваєте нас?».

Узагалі для HR-сфери ця тема стане серйозним викликом, адже зараз чимало ІТ-спеціалістів взяли до рук зброю. З часом вони повертатимуться до роботи або влаштовуватимуться в нові компанії. І правильно вибудувана комунікація вже на етапі співбесіди допоможе не просто адаптуватися новому працівнику, але нормалізувати життя воїну, який зараз захищає наш спокій.

Не нашкодити: етика спілкування з тими, хто пережив горе

У власній практиці мав випадок, коли в молодого чоловіка померли батьки. Для нього це стало складним моментом та він пережив горе. Але на роботі йому постійно висловлювали співчуття та жаліли. Людина пропрацювала цей момент, вчилася жити в нових реаліях, а її постійно «повертали» та нагадували про смерть близьких. Звісно, ніхто не хотів зробити йому гірше, навпаки, але ефект був зворотним. Тож в питаннях підтримки варто бути досить делікатним.

Є кілька дієвих порад, які можуть полегшити комунікацію в цій ситуації, зокрема такі:

1. Не запитуйте про стресовий епізод та не акцентуйтеся на ньому. Якщо людина не розповідає вам про складну для неї ситуацію, не варто про неї згадувати. Навіть якщо хочете висловити співчуття. Оскільки цілком можливо, що людина не хоче пригадувати складний та болісний епізод свого життя. Тож ваші співчуття можуть тригернути її та травмувати ще більше.
2. Якщо ж людина ділиться з вами горем чи історією, яку вона складно переживає — не перебивайте її. Дайте можливість виговоритися, будьте активним слухачем. Можна перепитати загальні моменти, але залишайтеся делікатними. Не варто уточнювати деталі, які можуть спровокувати людину на негативні згадки та емоції.
3. Не знецінюйте чужі почуття. Фрази типу: «В інших ситуація ще гірша», «Не хвилюйся», «Не накручуй себе», — не лише не допомагають, а, навпаки, можуть нашкодити. Кожен переживає горе по своєму, тому не варто порівнювати «обсяги горя» і тим паче знецінювати.
4. Не нашкодьте. У таких делікатних моментах — головне не нашкодити. Хтось може чекати від вас підтримки у вигляді обіймів, хтось, навпаки, потребує спокою. Тому не соромтеся запитувати: «Як я можу підтримати тебе?», «Що я можу зробити, що б ти почувався краще?».
5. Порадьте звернутися до спеціаліста. Якщо ви бачите, що людині складно, найкращим варіантом буде порадити їй звернутися до спеціаліста, або підтримати її у цьому рішенні. Не кожен може самостійно впоратися з горем, особливо, коли ми говоримо про втрату близьких.
6. Просто будьте поряд. Підтримка — це не завжди про слова. Мовчання теж хороший інструмент комунікації. Іноді достатньо того, що ви будете поряд з людиною. Без зайвих питань та розмов.

Окремо додам, що варто бути особливо уважним до тих, хто пережив горе. Оскільки висока ймовірність того, що може знадобитися допомога психолога, щоб стан не погіршився та не перейшов у депресію. Іноді найкраща підтримка — це підтримка у пошуку спеціаліста.

Якщо резюмувати, то першочергово нам варто бути делікатними та поважати почуття інших. Власне ці поради є частиною культури комунікації, але особливо важливо пам’ятати про них зараз. Оскільки люди, як цивільні, так і військові, довгий час перебувають у стані стресу та невизначеності. Це робить нас більш вразливими та чуттєвими, тож повага до почуттів та кордонів інших, дозволить нам не лише зберегти стосунки, а уникнути зайвих суперечок та конфліктів.