Планую релокуватися до Львова. Допоможіть розібратися чи варто

Всім привіт.

9 років до війни я прожив у Харкові, і зараз прийняв рішення не повертатися через наступні причини:

1. Я не дуже вірю в розпад росії протягом найближчих 2-3 років, відповідно, Харків увесь час буде під загрозою арт ударів. Не дуже хочеться знову бути одним із перших, хто зустріне чергове загострення у шизоїдного карлика.

2. Совковий менеджмент міста після смерті Кернеса не тільки не прогресував, а й деградував. І навідміну від спокійних ситих років, після війни це буде не просто надважливо, це буде КРИТИЧНО важливо. Навіть коли ми переможемо і якщо все буде спокійно, зараз робиться все для того, щоб все місто стояло в суцільних заторах через 5-10 років.

3. У мене немає нерухомості та дітей, тож я — вільний (майже), як орел.

Серед інших великих українських міст (бо хочеться всіх благ цивілізації і, що важливо, конкуренції серед їх пропозиції) наразі думаю щодо Львова.

Так, попсово, так, думаю, багато людей зі сходу зараз думають так само, так, туристи в історичному центрі.

Але мені сподобалось місто за межами цього історичного центру (навідміну від барижного Франківська), подобається вектор його розвитку, і що в голові його мера не павутиння совка. Сподобались ціни на нерухомість та її вищий рівень за аналогічні Харкову гроші.

Думаю найближчим часом, коли більшість внутрішніх переселенців повернеться і ціни на оренду стануть більш адекватними, спробувати пожити там 3-6 місяців.

Що думаєте про місто? Особливо цінна думка тих, хто окрім Львова жив в іншому українському місті з населенням >500к. Для мене досить важлива транспортна інфраструктура (особливо авто за межами історичного центру, наскільки все погано з заторами?), наявність вищезгаданих благ цивілізації типу ТРЦ та Макдональдсів за межами центру, клімат та люди (просто ті рандомні, що будуть жити зі мною в під‘їзді, в Харкові з цим було не дуже).

Це все на найближчі 3-5 років, протягом яких я буду посилено моніторити антикорупційні розслідування та діяльність активістів.

Бо якщо Україна після війни не стане другим Ізраїлем (в багатьох сенсах), то, боюся, ні варварська росія, ні ЄС не дадуть нам ще один шанс. І тоді я з болем скажу Ненці «прощавай» і почну будувати своє життя в іншому місці. Сподіваюсь, в такому разі я встигну до чергової війни.