Чи може Україна стати Східноєвропейським Ізраїлем — ваші версії

Привіт. Мене звати Юрій Носенко. Я інженер-програміст з 10+ стажем. За останній рік, на фоні зростаючої загрози війни, присвячував деякий час на вивчення військової і політичної аналітики і питань наших подальших перспектив. Деякі думки виклав у цьому тексті.

В першу чергу ця стаття буде цікава тим хто, на фоні постійного потоку новин і інформації за останні місяці, не мав змоги просто сісти і задуматися над тим, як наш світ повинен виглядати «після» і які в ньому можуть бути перспективи для нас, як громадян України загалом, так і для інженерів зокрема.

Так чи зможе?

Якщо дуже коротко і відверто — ні, навряд. Чому? Ну, як мінімум тому, що матеріально не потягнемо. Тобто ми можемо довго говорити про зради і перемоги, про бариг і бюрократів, але крім всього цього є досить проста оцінка — military spending. У Ізраїля це $21 млрд, у нас — $6 млрд.

Навіть якщо гіпотетично припустити, що за військовими тендерами і держзамовленнями будуть пильно спостерігати і почнуть сильно бити по руках за корупцію, то все одно це — величезний розрив у фінансуванні. Крім того, станом на 2013-й, росія доклала неймовірні зусилля, щоб Українські Збройні Сили були практично небоєздатними. Ми говоримо про Будапештський меморандум, але крім ядерної зброї було проведено дуже багато інших заходів, щоб нас можна було взяти практично «голими руками». Думаю дуже багато військової техніки обмінялося на газові знижки і т.п.

Тобто, можна сказати, що ми почали у 2014 році практично з нуля відбудовувати втрачене.

Але все ж давайте будемо оптимістами і подискутуємо на тему того, що нам під силу і що варто робити. Можливо не all hope is lost.

Я, особисто, не так давно почав цікавитися даною тематикою і точно не вважаю себе експертом, але вже встиг послухати і прочитати кілька непоганих подкастів і книг. Вони в цілому не про Україну, але там є над чим подумати і провести паралелі. Далі приведу пару прикладів книг:

• Skunk Works: A Personal Memoir of My Years of Lockheed
• The Kill Chain: Defending America in the Future of High-Tech Warfare

Перша написана Беном Річем, інженером та одним із директорів Skunk Works — самої втаємниченої воєнної технологічної компанії часів Холодної Війни. Це надсекретний підрозділ Lockheed Martin, щось схоже на Google X для Google, але, звичайно, більш конфіденційний. Архіцікава історія про створення стелсів. Сама собою книга не сильно нам допоможе в дискутуванні на тему майбутнього України, але добре описує наскільки цікавою є воєнна інженерія.

Друга — від радника Джона Маккейна, Кріштіана Броуза, який відійшов від політики і зараз працює у компанії, що є воєнним контрактором у США. В книзі друга глава присвячена «зеленим чоловічкам» і захопленню Криму, до речі.

Ким же нам треба бути

Нам не треба бути ні Ізраїлем, ні Туреччиною, ні кимось ще. Нам треба бути обороноспроможною Україною. У нас насправді є одна єдина загроза — один хворий сусід (немає сенсу згадувати Білорусь окремо). Всі інші — мають сучасне цивілізоване суспільство і не можуть нести ніякої загрози ні при яких обставинах.

Тобто, у нас дуже конкретна оборонна задача: вміти прораховувати плани росії і розробляти технології і стратегії для протидії їй. Це стосується як conventional warfare, яке ми здебільшого бачимо зараз, так і інших методів, якими ніколи не нехтує сусід — від ДРГ до втручання в політичні процеси інших країн. До речі, такі всеосяжні втручання якраз і лежать в основі «доктрини Герасимова». Вона не про війну ракетами і танками. З усім тим, те, що відбувається зараз — це все ж більше схоже на conventional warfare; але треба розуміти що останні 20 років росія так чи інакше вела гібридну війну проти нашої країни.

Те що ми бачимо сьогодні свідчить про те, що ми вже обламали плани росії в нетрадиційній війні і їй нічого не залишилося, як спробувати традиційну. І якщо від росії залишиться хоч щось, то хоч якусь війну вона вести проти цивілізованого світу буде, і враховуючи, що ми стали рубежами цього світу, ми будемо найбільше це відчувати і повинні бути добре підготовленими до протидії.

Відбудовування військової промисловості з нуля — які плюси

В технологічному і бізнес світі є популярний термін — leapfrogging.

Це про те, як багатьом країнам чи бізнесам, без традиційного досвіду у специфічному домені, доводилося «перестрибувати» через декілька поколінь технологій.

Наприклад, деякі країни Африки, ніколи не бачивши стандартних аналогових телефонів, одразу перейшли на мобільний зв’язок і зараз вже мають багато успішних стартапів, побудованих на мобільному зв’язку і смартфонах. При цьому, вони не витрачали ані часу, ані коштів на повільну digital-трансформацію, з якою зіштовхувався Захід.

Те саме стосується і нашого ВПК: маючи чітке бачення загроз, які перед нами стоять і будуть стояти, ми можемо не підтримувати старі системи, а будувати нові. Це і так чітко видно за обсягами застосування дронів у сьогоднішній війні. Цікаво також те, що часто нові технології не тільки більш ефективні, але і набагато дешевші в експлуатації. Хоча це не завжди так.

Дуже добре про тягар старого озброєння розказано у книзі The Kill Chain. Наприклад, США досі витрачають шалені кошти на підтримку і будування авіаносців. При цьому, на сьогодні роль таких авіаносців у воєнному протистоянні може бути дуже перебільшена. Більш того, деякі з них вже давно треба списувати, але їх тримають тому що це і робочі місця, і операційні та організаційні напрацювання, під які не так просто «продати» нові рішення.

Інший цікавий приклад — це британські атомні субмарини. Їх будували декілька десятиліть, перевищили всі можливі і неможливі бюджети, побудували 4 замість 5, але і досі відкрите питання: наскільки ті субмарини актуальні проти сучасних малих unmanned субмарин, які є на озброєнні у багатьох країн.

Ще одна історія переосмислення — це успіх всім нам відомого SpaceX. Важко сперечатися з тим що Маск — геніальний visionary, але успіх SpaceX також обумовлений тим фактом, що на польоти в космос ніхто не дивився як на сучасний бізнес до Маска. Ніхто не намагався працювати над подібними задачами, враховуючи парадигми побудови сучасних приватних технологічних компаній.

До речі, говорячи про технологічні компанії, сьогодні вже ніхто не пам’ятає і не пов’язує Silicon Valley з воєнною промисловістю. Але насправді перші великі гроші у Долину прийшли саме від US Department of Defense(DOD) та Defense Advanced Research Projects Agency (DARPA). «Розкол» між Долиною та воєнно-промисловим комплексом почався у 70-х на хвилі дуже непопулярної війни у В’єтнамі і продовжився на хвилі сумнівних цілей подальших воєнних операцій на Середньому Сході.

Цікаво також інше: попри величезний шлях, який нам варто пройти, щоб створювати сучасні воєнні технології, насправді ці технології в тих же Штатах — це дуже маленька частина інженерного потенціалу країни. Тобто якщо подивитися скільки інженерів працюють у технологічних гігантах у Silicon Valley, то більшість сучасних воєнних контракторів у порівнянні виглядають карликами. Тим більше, що нам ніхто не заважає співпрацювати з іншими країнами-партнерами.

Є багато прикладів оборонних розробок країн з мізерним в порівнянні з Американським військовим бюджетом, які, однак, зацікавили багатьох. Не треба далеко ходити за прикладом — польські ПЗРК Piorun. Ними наші сили збили багато ворожої авіації, в тому числі найсучасніші СУ-34/35. Ці ПЗРК нещодавно замовив і US DOD. Вони за всіма характеристикам кращі за Stinger.

Не забуваємо і про турецькі Байрактари. Про Ізраїль годі і говорити. В Ізраїлі, в принципі, більшість систем розробляються в співпраці зі Штатами, а потім стають на озброєння в багатьох країнах світу. В них безліч ракетних програм. Чомусь у нас говорять тільки про Залізний Купол. Мабуть, просто назва гарна.

Тобто, як і у багатьох інших випадках, головне — політична воля і бажання країни вести діалог з тими, хто готовий працювати в сфері сучасного озброєння. Задача важка, але основна тяжкість, здається, не у технологічній, і навіть не в економічній площині.

Чому нарощування оборонно-промислового потенціалу — це добре

Насправді створення сучасного ВПК — це дуже хороша новина для інженерів. Більш того, для програмістів — це просто фантастична новина. Цікаво описує майбутнє воєнних технологій Броуз. Один з основних термінів, які він використовує — software-defined technologies.

Взагалі одна з найкращих фраз у книзі: Future military hardware should be valued as vessels for advanced software.

Ще одне цікаве спостереження автора — традиційні оборонні системи ніколи не мали змоги і не розглядали hardware і software як щось, що може мати різні цикли розробки і вдосконалення. Зараз ситуація дуже змінилася і треба розробляти системи, де програмну частину можна легко проапдейтити, не змінюючи hardware. Точно так, як у будь-якому сучасному гаджеті.

Це стосується, до речі, не тільки військових технологій. Те саме недавно зазначав і один з директорів VW. Він сказав щось на кшталт: «A modern car is a product of software engineering, not mechanical engineering».

Хтось, звичайно, буде сперечатися що витрати на воєнку — це недовитрати на інші сфери економіки. І ці витрати будуть зростати, якщо ми серйозно задумаємося над підвищенням нашої оборонної спроможності. Але так чи інакше, інженери і, якщо все робити правильно, саме програмісти від адаптації економіки виграють дуже суттєво.

Крім того, розвиток однієї технологічної промисловості веде зазвичай до розвитку інших — від медицини до альтернативних джерел енергетики. Навряд хтось сьогодні вважає, що через витрати Ізраїля на озброєння у них страждають інші сфери економіки.

Чому в нас немає вибору і чому не можна завжди розраховувати на допомогу Заходу

Тому що у всьому світі нарощуються сили, які хочуть похитнути чи змінити статус-кво. Тому що ми зараз боремося з однією із таких сил і її плани сягають всієї Європи. Якщо ці сили не зупинити, то в не такому далекому майбутньому від них може і ніде буде сховатися. Адже це не тільки кулі та ракети, але й енергетична, економічна і політична залежність, яку намагаються нав’язати ці сили.

А це, своєю чергою, значить, що де б ви не опинилися, навіть якщо вирішили пов’язати своє життя з іншою країною, у вас не буде ніякої впевненості що, наприклад, величезні податки, які ви будете сплачувати гарантуватимуть вам забезпечену старість чи добробут ваших дітей. Тому що ці сили мають на меті політичну і економічну дестабілізацію всього Заходу.

Тому що, за великим рахунком, та допомога, яку ми отримуємо сьогодні, більшою мірою залежить від нашого основного союзника — США. І нам дуже пощастило, що зараз у цього союзника є ресурси і можливість нас підтримати. Не факт що так буде завжди.

Крім росії є той же китай. Це набагато сильніша і розумніша країна ніж росія, але політичні процеси які в ній відбуваються досить тривожні. Є велика ймовірність, що практично вся увага США буде прикута до китаю у найближчі десятиліття (цікаві думки про тектонічні зміни, які нас чекають у майбутньому, наприклад, у Balaji Srinivasan.)

Зважаючи на все вищесказане, нам нічого не залишається, як стати повноцінним і надійним партнером наших союзників. Партнерство передбачає двосторонню співпрацю, де кожна сторона робить свій внесок у спільну безпеку. Дуже хотілося б, щоб з нашої сторони цей вклад був технологічним. Інакше ми будемо просто буферною зоною, на яку Захід може розраховувати хіба що задля застрягання російських танків у нашій багнюці.