Як я створила волонтерський проєкт під час війни

Мене звати Марія Лучанінова, Head of Partnership у компанії CHI Software. Вдень я працюю над робочими завданнями, а ввечері повертаюся до волонтерської діяльності.

24 лютого вдарило боляче. Здається, все стало іншим. Звичне життя, цінності, мрії українців — це все десь у минулому, не з нами. Але хто це може виправити на краще, якщо не ми самі? Як допомогти рідній країні, її дорослим та дітям? На ці питання шукала відповідь і я. Ось що з того вийшло.

З першого дня війни я вирішила, що якщо зможу допомогти хоча б одній людині, — це буде успіх та мій вклад у Перемогу. За 2,5 місяці разом із командою однодумців було створено проєкт «Help Ukraine Today» (HUT). За цей час ми відреагували на більш ніж 30 масштабних запитів від військових та неодноразово допомагали полку «Азов».

У цій статті я розповідаю про власний досвід волонтерства, щоб показати, що зусилля кожної людини не залишаються непоміченими, а всі наші спільні дії роблять нас на крок ближчими до миру в Україні.

Як все починалося

24 лютого я прокинулася вранці від гучних вибухів, які пролунали на Північній Салтівці — у районі Харкова, де я на той час жила. Ось вона — війна. Це я зрозуміла одразу.

З родиною ми пробули в Харкові близько 10 днів від початку воєнних дій, вдень були вдома, а ніч проводили у бомбосховищі. Потім у сусідню квартиру, буквально за стіною, прилетіла ракета, і це стало відправною точкою, щоб покинути рідне місто.

Наші думки були сповнені сумнівів та страху. Разом з мамою, 83-річною бабусею та собакою Айс ми поїхали до Дніпра, а потім дісталися до Угорщини. Там нас зустріла моя подруга дитинства Тамуна, яка колись приїхала на навчання до Будапешту, а зараз вона Java-розробниця. Я навіть не могла подумати, що наша довгождана зустріч відбудеться за таких обставин: я буду рятуватися від війни, а вона допоможе мені знайти житло та адаптуватися в новій країні. Життя взагалі дивна річ...

Мій шлях волонтера

З початком бойових дій я відчувала гостру потребу допомагати людям. Тоді я ще не знала, як організувати процес гуманітарної допомоги та які є потреби у військових. Тому почала з малого — тримала оборону на інформаційному фронті. Спочатку я спілкувалася з «нормальними росіянами», говорила їм про те, що дійсно відбувається в Україні, однак це не приносило результату. Потім я вирішила шукати та блокувати сторінки ворожих ботів. Увесь цей час мене не полишало питання про те, як бути корисною для фронту.

Через деякий час до мене звернувся мій друг з ТРО і попросив допомогти хлопцям простими речами: коштами на автозапчастини, їжею, водою тощо. Я написала про це на своїх сторінках у соцмережах. Друзі та знайомі відгукнулися на моє прохання та я швидко закрила цю потребу. Згодом стало все більше запитів, навіть з’явилися запити на бронежилети, тож я почала шукати постачальників і з’ясовувати логістичні моменти. У цей час в моєму полі зору з‘явився мій товариш Микола, який теж активно допомагав військовим, тому ми вирішили об‘єднатись. Так з‘явилася наша команда «Help Ukraine Today».

Про проєкт HUT

Назва проєкту «Help Ukraine Today» виникла швидко, повністю відображаючи основну мету нашої діяльності — невідкладно допомагати бійцям на фронті та всім, хто зараз потребує підтримки. До нашої команди приєдналися співробітниці компанії CHI Software: копірайтерка Поліна Сухоставець та дизайнерка Оксана Деркач. Дівчата внесли вагомий внесок у створення та розвиток «HUT».

Якщо хочете підтримати ініціативу «Help Ukraine Today», то можете допомогти донатом або поділитися інформацією про нас. Якщо перебуваєте в Європі, є також варіант розповсюдити наш інформаційний плакат.

Неочікуваний запит від бійців

Декілька днів тому до мене звернулася близька подруга моєї мами. Пані Тетяна родом із Києва, вона військовозобов’язана та зараз знаходиться в теробороні Харківської області. Жінка попросила надіслати бійцям прості побутові речі: захисні спреї від укусів комах, ліки, лампочки, тази для прання тощо.

Я трохи здивувалася такому запиту, бо звикла шукати бронежилети, але в той момент подумала: «Ось, що значить, жінка! Навіть на війні вона продовжує дбати про комфорт — на цей раз для бійців».




Баланс між роботою та волонтерством

Я починаю свій робочий ранок із планування важливих задач на день, дейлі мітингу з командою, а потім з менеджментом компанії. Намагаюся якомога швидше закривати свої робочі задачі та вже ближче до вечора перемикаюся на волонтерську діяльність. Відкриваю гугл-таблицю з актуальними запитами та разом з командою «HUT» починаю працювати над їх втіленням. Важко поєднувати роботу та волонтерство, однак кінцева мета цього варта. Саме тому я намагаюся виділити пів години свого часу та вийти на вечірню прогулянку, щоб розвіятися та зібратися з думками.

Якось на вихідних я вперше дозволила собі поїхати на декілька днів до Риму. Взяла наш прапор та розповідала італійцям про війну в Україні. Я почула багато слів підтримки, але водночас зрозуміла, що потрібно постійно говорити зі світом про те, що відбувається в нашій країні, робити більше акцій на підтримку України, перфомансів та вести активну диджитал-комунікацію — не дати людям забути про війну в нашій державі.




Моя мотивація та підтримка

Звичайно, коли ти волонтер, то витрачаєш дуже багато моральних та фізичних сил. Однак, коли отримуєш слова вдячності від людей, яким ти зміг допомогти, енергії стає втричі більше!

Мене дуже підтримує моя мама, бабуся та наречений Андрій. Вони пишаються мною та говорять, що я роблю добру та корисну справу. Також я дуже хочу повернутися до рідного Харкова, іноді так сильно, що пишу вірші.

Від народження розмовляю російською, тому мені легше нею висловлювати свої думки. Зараз я майже повністю перейшла на державну мову, однак писати вірші українською ще складно. Тож ділюся тут з вами своїми щирими відчуттями так:

«А я не знаю как тебя обнять...
Как мне вдохнуть весну с тобой, любимый?
Мы связаны единой силой,
С тобой с рождения, и это не отнять!

Как провожает взглядом сына мать
На фронт,
Ему фуражку поправляя —
Так я прощалась с милым, уезжая,
Мой Харьков — так хочу тебя обнять.

Вдохнуть природу Ботанического сада,
Гулять дорогой Саржиного яра,
Спешить на встречу в Пача Мама бар,
Шутить про то, как шумен „Барабан“.

Парк Горького друзьям показывать, гордиться,
Зеркальная струя мне снова снится.
Проснусь, и хочется напиться —
Ведь это больше чем „локацию менять“.

Я знаю, ты продержишься, я верю!
Ты силу сохранишь, преодолеешь.
И мы вернемся, встретимся, отстроим.
Харьков — моя душа с тобою!»

Сьогодні хлопці та дівчата воюють за нашу націю та виборюють право жити вільно. Я пишаюся незламністю духу харків’ян, маріупольців, бійців із полку «Азов» — кожного з нас, хто на стороні волі та миру! Небайдужість до рідної країни — моя потужна мотивація!

Моя найзаповітніша мрія

Як і більшість українців, я мрію почути слова: «Ми перемогли! Ви вже можете повертатися до своїх рідних міст». Я дуже хочу приїхати до Харкова, зустрітися з коханою людиною та не відпускати більше нікуди один одного найближчим часом.

Розумію, що всім нам знадобиться багато сил, щоб відновити Україну, зруйновані міста та рідні домівки. Тому після війни я хочу адаптувати свій проєкт «Help Ukraine Today» під ті запити, які будуть актуальними, та продовжувати й надалі допомагати українцям.

Сподобалась стаття? Натискай «Подобається» внизу. Це допоможе автору виграти подарунок у програмі #ПишуНаDOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось10
До обраногоВ обраному1
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Підписатись на коментарі