Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

Як коштом 300 осіб допомогли 10 000 людей

Я — Євген Рисов, з перших днів війни керував евакуацією колег з Харкова й допомагав виїхати друзям та рідним. Це 1000 та 1 контакт, які були не просто статистикою. Після всіх сумісних «пригод» я уособлював себе з цими людьми й намагався вмикатися, коли вони зверталися за допомогою іншого характеру.

Частіше за все то були звернення за ліками, на кшталт інсуліну. У перші тижні війни державні пункти видачі були зачинені, й життєво необхідні препарати такого плану було дуже важко дістати.

Апокаліпсис у Харківській області зростав, і я думав, що буде з самотніми літніми людьми, людьми з інвалідністю, про яких раніше турбувалися друзі, знайомі, соціальні служби. Зараз, коли всі мусять покинути свої домівки, ці ланцюжки, хто за кого відповідав, зруйнувалися, і далі питання в тому, чи знайдеться хтось, хто зможе це підхопити.

Паралельно я спостерігав, як увімкнулися українці. Суми в 70000-100000 гривень на умовний тепловізор збиралися за декілька годин, й це було для мене одним з поштовхів діяти. Відчував так: якщо хтось може організуватися, зібрати й допомогти, то і я зможу.

Кейс за кейсом обріс людьми, які мали ті ж відчуття та мотивацію: хтось приживався, хтось відпадав, так сколотилася наша команда «Вулик», яка «гудить» постійно.

Роботи багато, тож хочу поділитися своїм досвідом, розповісти про нас, а також, можливо, заохотити до волонтерства більше людей.

Волонтерські будні

Тричі на тиждень ми завантажуємо бус гуманітаркою з Полтави і постійно курсуємо між містами та по Харкову. Наразі соти діяльності нашого вулика можна розподілити так:

  • адресна допомога ліками, крім «а мені б щось від серця» чи заявок з нетрадиційної медицини на зразок «кінської мазі» 😅;
  • адресна допомога продуктами, до тижня часу зазвичай, терміни залежать від ситуації з пальним та поточної обстановки у Харківській області;
  • евакуація населення і тваринок (одного разу — аж 25 песиків водночас!) з Харкова до Полтави. Ба більше, у Полтаві «Вулик» допомагає з тимчасовим житлом на 1-2 дні;
  • а також посильна допомога ТрО міста та ЗСУ.

Бувають й інші запити, за які беремося, наприклад: наколінники, тактичні рукавиці, перехідники для зарядки рацій, ліхтарики для невідкладної допомоги, пледи, був навіть набір для чоловіка, який пішов електриком на фронт. Ми відгукуємось, коли розуміємо, що зможемо це знайти і зможемо потягнути фінансово, так, щоб без перебою для нашого основного фокуса.

Не без проблем насущних

Основний стримувач добрих справ зараз — паливо. Дуже засмучує, що час та енергія, які могли б бути використані на допомогу, йдуть на пошуки бензину та годинні черги. Так і сталося одного разу з бельгійцем білоруського походження Антоном, який вирішив приєднатися нашої команди на час своєї відпустки.

Антон набив свою машину гуманітаркою й виділив 2 тижні, щоб доставити вантаж з Бельгії у Харків та допомогти нам у поточних справах, проте більшу частину часу провів на заправках. А відправити хлопця додому видалося взагалі окремим квестом. Бензин для його автівки зливали по всій Полтаві.

«Вулик» працює абсолютно безкоштовно, й діяльність наша можлива завдяки донатам, об’єм яких щотижня зменшується. Це природний процес, люди звикають до війни і поступово перемикаються на свої поточні задачі.

Ми продовжуємо триматися на систематичних вливаннях від компаній, серед яких, наприклад, і AltexSoft. Все частіше стикаємося з кейсами, коли нам готові перерахувати кошти, тільки якщо ми будемо офіційно зареєстровані як громадська організація.

Я розумію прагнення до прозорості і з боку влади, і з боку тих, хто донатить, та зі свого досвіду взаємодії з дозвільними органами України знаю, що отримати необхідні документи й раніше було не просто, а зараз через віддаленість та обмеження воєнного стану буде ще складніше. Тож для мене, як для людини, яка просто хоче якось масштабувати добро, це все бачиться як перешкода, яку, однак, необхідно буде подолати, щоб втриматися на плаву.

Емоції, від яких «палає»

Люди усюди різні, й ті, хто потребують тієї чи іншої допомоги — також. Звісно, більшість з вдячністю ставляться до волонтерської діяльності, розуміють, що на добровільних засадах та з морального боргу волонтери не лише докладають зусилля та дарують свій час, а й ризикують життям. І ця вдячність наповнює крила бажанням з подвоєною силою вкладатися у справу.

Однак є й байдужі, ті, хто як належне сприймає усе, що заради них робиться, не зважаючи на жодні складнощі у пошуці навіть важкодоступних речей. І при цій байдужості доволі важливо зберегти бажання та натхнення допомагати.

Однак якщо байдужість залишає по собі присмак смутку, то від вибагливості «підгорає». Коли у час війни, у неможливості покинути домівку заради безпечнішого місця, у неможливості дістати ті чи інші речі перебирають допомогою чи користуються волонтерами як доставкою певного виду сиру, ще й 1,5 кг... 😡 Не треба так з волонтерами.

Проте якщо від попереднього прикладу можна «побомбити» серед волонтерської спільноти, підкотити рукава та піти далі, то від історій з улюбленцями найбільш боляче. Боляче від запитів, передісторія яких «вирішили не брати з собою, залишили на невизначений (читайте — тривалий) час замкненими у квартирі з невеличкою кількістю їжі, ось вам ключі». Я не дуже розумію, як можна залишити улюбленців у таких умовах. Таких кейсів було чимало і від кожного з них у мене травма у душі.

Те, заради чого

Однак серед негативних емоцій є й миттєвості щастя, розуміння, що твоя діяльність вкрай важлива, що твоє життя проходить не даремно.

Продовжувати та не здаватися мотивують вдячні відгуки людей, яким вдалося допомогти. Їх дуже багато. Коли я читаю, що хлопчик, якого ми вивезли з гарячої точки, зараз у спортшколі в Греції й вже має перші досягнення, розумію, що сенс є.

Ось, наприклад, цій бабусі з Салтівки, одного з районів, найбільш постраждалих від війни, — 92 роки.

Та попри поважний вік, бомбардування дому та другу у своєму житті війну вона знаходить сили не лише для життя та підтримки свого чоловіка, а й для гумору. Справжня легенда!

А це герой, який попри діабет, а тому гостру потребу в інсуліні, не вагаючись вступив до територіальної оборони Харкова!

Тому справою честі було допомогти йому знайти життєво необхідні ліки, які на початку повномасштабного вторгнення було важко дістати.

Я не кажу, що ми врятували комусь життя.
Ні, нікому ми життя не врятували, ми були тими, хто допоміг інсулінозалежним не допустити ускладнень, а дітям мати адекватне дитинство, й це дуже надихає.

Ті, завдяки кому

Такий масив роботи не вдалося б так ефективно виконувати самому. Потрібна була команда, де кожен на своєму місці, кожен займається тим, що найбільше приносить користі, й де кожен переповнений сміливості виконувати необхідне. Дуже радий і вдячний, що ці люди знайшлися, не можу не назвати їхні імена. ❤️

  • Наталія Манецька — головна «бджілка» на базі у Полтаві, керівниця притулку переселенців, яка попри інше шукає і знаходить усе, що потрібно організації (крім провіанту).
  • Сергій Зуб — залізна бджілка «Вулика», сміливець, який найчастіше з команди вирушає до гарячих точок, щоб адресно допомогти харків’янам. Завідує складом у Харкові.
  • Олена Борисенко — адмініструє діяльність організації: приймає запити, підраховує вартість замовлень на ліки та шукає важкодоступні речі.
  • Ольга Пєшкова — лікар-терапевт, яка не лише допомагає з пошуком необхідних медикаментів, зокрема й дуже рідкісних, а й слідкує, щоб вони відповідали вимогам доказової медицини. Ніякої гомеопатії і «кінської мазі»!
  • Олексій Мосіяш — наш водій буса, який спершу з Полтави до Харкова везе продукти, а назад — евакуює людей та улюбленців.

Що у підсумку для мене

Війна стала тим зрізом, який показав, хто є хто у підсумку. Й через це горе вона показала, наскільки українці вміють гуртуватися, підтримувати один одного у час біди. Як люди навіть з ближчого оточення, про яких навряд би подумав як про благодійників, беруть й присилають значну суму, ще й не один раз, ще й після цього уточнюють, чи не потрібна якась додаткова допомога.

Безумовно, вражає та надихає й те, що коштом приблизно 300 осіб ми змогли допомогти ≈ 10 000 осіб. 10 000! Ви неймовірні, що сказати. 😊

👍ПодобаєтьсяСподобалось18
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Адміни, чи скоро буде оголошення про новий збір?

Скоро. Слідкуємо за анонсами 🤗

Підписатись на коментарі