Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

Право власності на файл: український та іноземні підходи

Вітаю! Мене звуть Юрій Карлаш. Я — юрист, працюю в команді юридичної фірми PETOŠEVIĆ. Я люблю свою професію за те, що вона не має готових відповідей, і не дуже люблю, коли ці відповіді потрібні на позавчора. Коли дізнаюся щось цікаве про те, як право впливає на застосування інформаційних технологій, то ділюся цим з іншими.

Ви колись задумувались, хто є власником файлу, який ви відправили електронною поштою, і тепер він висить у вас у надісланих, а у вашого адресата в отриманих листах? Що таке інформація, як регулюється її обіг?

Я не задумувався. Ну, думки були, але до серйозних роздумів не доходило, щоб так системно і ґрунтовно. Аж поки у 2021 році мені до рук не потрапила книга Cloud Computing Law під редакцією Christopher Millard. В одному з розділів автори підняли питання, хто є власником інформації, яка розміщена в «хмарі» — провайдер, клієнт, чи взагалі існує право власності на інформацію, а якщо нема, то що замість нього; як клієнту отримати доступ до своїх даних в «хмарі», коли договір надання хмарних послуг закінчився, доступ до даних припинено, а клієнт не встиг скопіювати чи завершити міграцію потрібних йому даних.

Цього вистачило, щоб мене зачепило. Зачепило настільки, що я захотів розібратися, а як у нас. Одразу скажу, права власності на файли та іншу інформацію нема, є дещо інше, і що саме, дізнаєтеся нижче. Почнімо.

Право власності на матеріальні об’єкти і право власності на інформацію

Вже більше ніж 10 років як Закон України «Про інформацію» було змінено. З нього законодавець зокрема прибрав ст. 38, а також положення про право власності на інформацію.

Очевидно підставою таких змін є ст. 34 Конституції України про те, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Проблема з інформацією полягає в тому, як регулюється її обіг і чим це відрізняється від обігу матеріальних об’єктів, як довести і на підставі яких атрибутів, що це «ваша» інформація, і як отримати її від іншої особи, якщо ваша інформація у вас зникла, але не зникла у іншої особи, особливо в позадоговірних відносинах, а також як заборонити поширення «вашої» інформації.

Іноземні підходи

Звичайно, відповіді на ці питання вже шукали в інших країнах.

Японія

Зокрема, відомими є «Методичні рекомендації щодо договорів з використання штучного інтелекту та даних Міністерства економіки, комерції та промисловості Японії» (Contract Guidelines on Utilization of AI and Datа).

Це вражаючий документ, який охоплює багато аспектів та міжнародний досвід зі створення, надання та спільного користування інформацією, який було вперше видано у 2017 році і після того вносилися зміни.

В ньому зазначено, що дані є нематеріальним об’єктом, однак вони не є майном відносно якого згідно з японським Цивільним кодексом може існувати право власності, володіння, сервітут, застава. Неперсональні дані можуть вільно використовуватися — наприклад, на договірній основі — за винятком охоронюваної законом інтелектуальної власності, персональних даних.

Згідно з вказаними Методичними рекомендаціями відчуження даних означає, що всі повноваження, пов’язані з даними, включаючи статус контролю за використанням даних, передаються правонаступнику, а правопопередник втрачає будь-які повноваження щодо даних.

Розглядається також і «ліцензування» даних, що в український системі можливо кваліфікувати як «надання тимчасового доступу до інформації». Відповідно до цієї моделі взаємодії постачальник даних надає права на використання даних, якими «володіє» постачальник даних, користувачу в певному обсязі, і постачальник даних не припиняє володіти всіма правами на використання вказаних даних.

Ще одним способом взаємодії визначено взаємне надання даних, коли сторони договору надають одна одній право користуватися даними іншої сторони. По суті це обмін однорідними благами.

Методичні рекомендації не розкривають поняття «використання даних», однак зі змісту рекомендацій стає зрозумілим, що використання визначається через «мету використання».

В документі рекомендується детально описувати характеристики даних, щодо яких укладається договір.

Євросоюз

Питання також досліджували в Європейському Союзі, зокрема в Доповіді Центру спільних досліджень Європейської комісії під назвою «Економіка володіння, доступу та торгівлі цифровими даними» (The economics of ownership, access and trade in digital data) за 2017 рік.

Там є трохи теорії про те, що розуміти як «інформацію» і що як «дані»:

«сигнали в повідомленнях бувають двох форматів: безперервні (аналогові) та дискретні (цифрові). Наприклад, коли ми говоримо, ми створюємо аналогові безперервні звукові хвилі, що змінюються за частотою та амплітудою. Коли ми записуємо слова, ми поділяємо їх на дискретні символи, які передають ці звуки та слова...Сигнали вважаються даними, а от інформація — це семантичний вміст, який можливо добути з даних чи сигналів».

Тобто, оброблені, витлумачені дані перетворюються на інформацію.

Крім того, роз’яснено, що

«матеріальні об’єкти за своєю природою є конкуруючими товарами. Якщо одна людина використовує об’єкт, інша не може використовувати його одночасно. Наприклад, CD або DVD не можливо відтворювати одночасно на двох програвачах. Суперництво полегшує встановлення виключних прав власності на матеріальні об’єкти: вони або є у вас, або ні. Ідеї, дані та інформація не конкурують один з одним. Багато людей можуть використовувати ті самі дані одночасно без втрати інформаційного змісту для будь-якої з цих сторін».

Висновок Доповіді наступний — щодо «права власності відносно даних» визначеності мало. Обмежені права відносно даних запроваджені Директивою про правовий захист баз даних (1996), Загальним регламентом про захист даних (2016), в поєднанні з деякими положеннями Директиви про захист нерозкритих ноу-хау і комерційної інформації (2016) разом з загальними положеннями договірного права.

Cтатус «інформації» в Україні

Ситуація в Україні аналогічна. Інформація є об’єктом цивільних прав, тому відносно неї можливі правочини, проте вона не є майном, на яке поширюється право власності, а є нематеріальним благом.

В ст. 200 ЦК України зазначено, що порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. Таким законом є Закон України «Про інформацію».

Термін «інформація», використаний в Законі України «Про інформацію», відносить до неї

будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Важко уявити, які дані не є інформацією — це або дані, про існування яких ми не знаємо, або дані, які ми не здатні перевести у стан збереження/відображення.

З цього визначення видно, що різниця між «даними» та «інформацією», про яку йшлося в Доповіді Центру спільних досліджень Європейської комісії під назвою «Економіка володіння, доступу та торгівлі цифровими даними», відсутня. Тобто, в українському випадку інформація ототожнюється з даними незалежно від того, чи особа, яка має до них доступ, розуміє значення цих даних і чи правильно інтерпретує.

Ст. 302 та 91 ЦК України надає фізичним та юридичним особам право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Основними принципами інформаційних відносин є відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією.

А ст. 20 Закону України «Про інформацію» передбачає, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Звичайно, українське законодавство передбачає встановлення обмежень в доступі, поширенні інформації певних категорій. Зокрема, ст. 21 Закону України «Про інформацію» запровадила категорію «інформація з обмеженим доступом» і підкатегорію «конфіденційна інформація». До неї відноситься інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено.

Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Допустимі операції з інформацією

Такими операціями є: створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, захист інформації. Питання, хто є первинним суб’єктом, у якого виникають права на контроль за обігом інформації, нелегке.

Якщо мова йде про персональні дані, то там це ідентифікована оператором інформації людина, якої стосуються ці персональні дані.

Щодо інших ситуацій, але не всіх, то відповідь можливо знайти у ст. 6 Закону України «Про науково-технічну інформацію». Вона передбачає, що підставою виникнення прав на науково-технічну інформацію є:

  • створення науково-технічної інформації своїми силами і своїм коштом;
  • виконання договору про створення науково-технічної інформації;
  • виконання будь-якого договору, що містить умови переходу прав на інформацію до іншої особи.

А права на науково-технічну інформацію, створену кількома особами, визначаються договором, укладеним між творцями цієї інформації.

Цікаво, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу (персональні дані) без її згоди.

Проте щодо конфіденційної інформації, іншої ніж про особу (неперсональні дані), таку заборону щодо використання закон не встановлює, а лише вказує на право особи обмежувати доступ до інформації, встановлювати порядок її поширення.

За логікою це означає також наявність права забороняти доступ і припиняти поширення. А це веде до того, що без доступу до інформації відсутня можливість її збирати, зберігати та використовувати і, відповідно, — поширювати.

Проте, на мій погляд, якщо особа надала іншій особі доступ до конфіденційної інформації (неперсональних даних), то така інша особа протягом часу надання доступу має право використовувати вказану інформацію на власний розсуд з дотриманням режиму конфіденційності, проте без отримання додаткового дозволу на використання. Цей висновок заснований на ст. 302 та 91 ЦК України, які за замовчуванням надають право вільно використовувати інформацію.

В такому випадку право використовувати інформацію (неперсональні дані) не можливо обмежити в договірному порядку, тобто зобов’язати платити не лише за доступ, але й за використання інформації, оскільки це суперечитиме ст. 27 ЦК України щодо фізичних осіб, а також обмежуватиме правоздатність юридичних осіб (постанова ВГСУ від 28.04.2014 року у справі № 910/20959/13 щодо обмеження правоздатності юридичних осіб).

Це виключення діє не для всіх видів інформації, бо, наприклад, на використання комерційної таємниці дозвіл потрібен. Проте цей дозвіл передбачений законодавством, що регулює інтелектуальну власність, а не інформаційні відносини.

Що таке використання інформації

Зупинимось детальніше саме на понятті використання інформації. Відповідь на це питання знаходиться в ст. 19 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та в судовій практиці.

В ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 21.03.2013 р. у кримінальній справі № 1806/1-290/11 суд вказав, що використання конфіденційної інформації про особу —

це користування винним за власним розсудом відомостями, які становлять особисту чи сімейну таємницю особи, для задоволення певної потреби чи одержання певної вигоди.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 р. у справі № 910/1759/19 вказано, що

неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Ще одне визначення «використання інформації» наведене в постанові Апеляційного суду м. Києва від від 03.08.2016 у справі № 757/40254/15-п. Суд зазначив, що це

застосування інформації у господарській чи іншій діяльності для отримання вигоди чи переваги, у т. ч. шляхом розповсюдження, збуту, а також інші дії, які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації, або користуючись фактом наявності в неї такої інформації.

А в постанові Хмельницького міськрайонного суду від 31.07.2012 у справі № 2218/13580/2012 додатково пояснено, що використання інформації, вжите у конструкції ст. 172-8 КУпАП, передбачає

активні дії з нею, а не просте утримування чи приховування даної інформації.

«Використання інформації» за обсягом не завжди збігається з переліком дій, які вважаються «використанням твору» згідно ст. 441 Цивільного кодексу. Саме про це йдеться в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2017 р. у справі № 904/1126/17. Суд зазначив, що

виробництво продукції з використанням інформації, а саме: процесу та способу, викладених в спірних технічних умовах, не охороняється авторським правом, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Тобто мова йшла про застосування процесів, описаних в технічних умовах.

Проте «використання інформації» може збігатися за обсягом з «використанням комерційної таємниці, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, компонування інтегральних мікросхем, географічного зазначення, твору, торговельної марки» в залежності від контексту і того, яким способом задовольняються потреби особи, яка використовує інформацію.

У вже згаданій ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 21.03.2013 у кримінальній справі № 1806/1-290/11 наведено роз’яснення щодо й інших дій з інформацією.

Збирання конфіденційної інформації про особу передбачає отримання її у будь-який спосіб, у т. ч. шляхом викрадення.

Під зберіганням такої інформації розуміється її збереження та накопичення у певному місці на будь-яких носіях (паперових, електронних, відео тощо).

Під поширенням конфіденційної інформації про особу слід розуміти повідомлення будь-яким способом (усно, письмово, друкованим способом, за допомогою комп’ютерної мережі тощо) такої інформації невизначеному числу осіб (хоча б одній людині).

Про поширення висловився також і Верховний суд України у своїй постанові «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» за 2009 рік.

Під поширенням інформації слід розуміти:

опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Я спеціально виділив «розповсюдження серед людей листівок», оскільки йдеться про поширення інформації на будь-яких матеріальних носіях, дарма що тут як носій зазначено лише листівки.

Встановлення обмеженого доступу для раніше відкритої інформації

Чи можливо встановити режим інформації з обмеженим доступом до інформації, яка вже побувала в статусі відкритої інформації за згоди особи, якої вона стосувалась?

В законодавстві нема прямої відповіді на це, але, враховуючи судову практику, поки що відповідь «ні», неможливо утаємничити інформацію, що була раніше відкритою. Однак, з цього висновку є виключення, пов’язані з публічно-правовими відносинами.

Це підтверджується постановою Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 752/10610/16-ц, де зазначено, що

апеляційний суд ... обґрунтовано виходив із того, що інформація, зазначена у відео сюжеті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» не містить конфіденційну інформацію щодо позивача, адже останній за власним бажанням запросив журналістів до свого будинку і дозволив проводити відеозйомку фасаду та подвір’я, при цьому коментуючи, як і ким був він побудований, з чого складається, і де в будинку знаходяться певні приміщення.

Аргумент для відповіді «ні» додає також практика застосування доктрини заборони суперечливої поведінки, яку останнім часом активно застосовує Верховний Суд, зокрема в постанові від 07.10.2020 р. у справі No 450/2286/16-ц суд зазначив,

якщо особа, яка має право на оскарження документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оскарження, то така особа пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Проте з цього питання потрібні додаткові дослідження, бо не виключено, що коли інформація була поширена як відкрита, то їй все ж таки можливо надати статус інформації з обмеженим доступом, особливо в сфері публічно-правових відносин, а не приватно-правових. Це підтверджується Законом України «Про державну таємницю», зокрема положеннями про зміну ступеня секретності і набуття статусу таємниці, презумпції публічності інформації до її віднесення в установленому законодавством порядку до державної таємниці.

Окремо слід виділити право фізичної особи відкликати згоду на обробку її персональних даних. Це спеціально передбачене право. Згідно з листом Мінюсту № 5543-0-33-13/6.1 від 26.04.2013 р.

відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені, а рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.

Проте, тут йдеться не про режим доступу до інформації, а про заборону операцій з інформацією незалежно від того, чи була вона загальнодоступною, чи ні.

Навіть не дивлячись на вказане, право на відкликання згоди впирається в положення самого Закону «Про захист персональних даних» про те, що дозволяється обробка персональних даних для журналістських цілей.

Припинення поширення та використання інформації з обмеженим доступом

Якщо інформація весь час перебувала в режимі інформації з обмеженим доступом, то її поширення можливо заборонити навіть у випадку публічного розкриття в обхід волі особи, якої вона стосується. Це підтверджується ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року в справі № 760/9778/15-ц, де зазначено, що

суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправними дії ОСОБА_7 щодо передачі конфіденційної інформації стосовно військовослужбовця ОСОБА_6 без його дозволу ПрАТ «Сьогодні «Мультимедіа», оскільки той обсяг інформації, який був викладений у статті стосовно позивача (ім’я, попереднє місце проживання, місце отримання поранення, хто його звільняв з полону, ім’я командира, місце роботи родичів), дозволяє конкретно ідентифікувати особу позивача, тому отримання його згоди на публікацію цих даних було обов’язковим.

Однією з вимог, задоволених судом була вимога зобов’язати Приватне акціонерне товариство «Сьогодні Мультимедіа» видалити відомості, які містять інформацію стосовно військовослужбовця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, без його дозволу, що була розміщена і знаходиться на сайті www.segodnya.ua за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5, а саме в статті під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_4».

Звичайно, суд не може зобов’язати видалити відомості з пам’яті людей, які прочитали ту статтю, але видалення інформації з матеріальних носіїв та заборона поширення є належними способами захисту.

Окремо слід зазначити ситуацію, коли інформація з обмеженим доступом була передана неналежним способом. Зокрема в справі № 640/18800/18, яку розглядали суди всіх інстанцій, предметом спору були неправомірні дії суб’єкта владних повноважень при отриманні та використанні інформації, необхідної для прийняття надалі рішення. Остаточне судове рішення по суті прийняв Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 23.11.2021 р.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача (Антимонопольного комітету України) щодо використання останнім під час розгляду справи N 143-26.13/153-16 інформації, зібраної та отриманої від правоохоронних органів в рамках досудового розслідування, без дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування...

З листів НАБУ вбачається подання Антимонопольному комітету України матеріалів досудового розслідування, проте доказів наявності письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування матеріали справи не містять та відповідачем під час розгляду справи не надано. Також суд зазначив, що справа, яку розслідує відповідач, містить інформацію та документи з кримінального провадження, згруповані вони у томи і ним не було присвоєно статусу інформації з обмеженим доступом і не було застосовано інших заходів секретності.

В результаті суд задовольнив вимогу визнати протиправними дії Антимонопольного комітету України щодо одержання, використання та поширення при розгляді своєї справи матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Суд не захотів задовольняти вимогу про зобов`язання Антимонопольного комітету України знищити матеріали названого кримінального провадження, «оскільки це буде мати правовий наслідок у вигляді спонукання відповідача вчинити дії, що не передбачені законом», і замість неї зобов’язав Антимонопольний комітет України утриматись від використання та поширення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Тут спірний момент у підході суду. Дивно, чому не можливо повернути АМКУ у стан, що передував порушенню? Звичайно, позивач міг би заявити і вимогу про видалення з документів конкретної інформації, але то марудна справа — ідентифікувати, що саме треба видалити і довести підстави видалення саме тієї інформації. На мій погляд, якщо АМКУ безпідставно отримав матеріали з інформацією з обмеженим доступом, то й далі зберігати їх у себе він не має права.

Витребування інформації

А тепер останнє. Чи можна щодо інформації заявити в позові вимоги про витребування (отримання) інформації?

Так, таке можливо, наприклад шляхом витребування, забезпечення доказів через подання відповідних клопотань до суду. Це не спосіб захисту, а просто метод отримання інформації.

Також є законодавчі акти, які прямо наділяють особу правом отримувати інформацію, мати доступ до документів. Зокрема, типовою є постанова Верховного Суду від 23.11.2020 р. у справі № 910/1759/19. Справа стосувалась отримання учасником товариства інформації про діяльність товариства.

Суд зазначив, що

згідно з положеннями законодавства товариство зобов’язане надати учаснику на його вимогу для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо. Наведений перелік може бути розширений у статуті товариства. Тобто за приписами наведених правових норм праву учасника на одержання інформації кореспондує обов’язок товариства надати учаснику відповідну інформацію на його вимогу...

Внаслідок невиконання товариством свого обов’язку з надання учаснику товариства на його вимогу для ознайомлення документів, передбачених положеннями закону та статуту, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права...

Положення чинного законодавства та Статуту Товариства не регламентують процедуру, а також форму отримання учасником Товариства інформації щодо діяльності Товариства. Відсутність визначеного способу надання інформації, на думку Суду, не може бути достатньою підставою для відмови Товариства надати його учаснику інформацію про свою діяльність у спосіб, в який просить учасник, адже така відмова є за своєю суттю безпідставним обмеженням права особи у виборі форми одержання інформації всупереч вимогам статті 34 Конституції України, статті 7 Закону України «Про інформацію».

В результаті суд зобов’язав відповідача надати позивачу копії відповідних документів. Однак, коли право на отримання інформації прямо не передбачене законодавством, отримати інформацію також можливо. Проте ця робота потребує доведення, що позивач є «господарем» інформації внаслідок її створення чи отримання від іншої особи, або його законний інтерес порушується відмовою/ бездіяльністю відповідача надати інформацію. Очевидно знадобиться також і застосування аналогії права та аналогії закону через відсутність такого способу захисту у спеціальному законі.

Підставою для цього є ст. 5 Закону України «Про інформацію», яка передбачає, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Ця ж стаття пояснює, що право на інформацію включає правомочності поширення, зберігання інформації. Аналогічні положення є і в ст. 302 ЦК України.

Щобільше, кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Суб’єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Тобто ця гарантія є навіть ширшою ніж просто доступ до «інформації, яка стосується суб’єкта» особисто. Вона надає можливість доступу до будь-якої інформації, необхідної для реалізації законних інтересів суб’єкта, який витребовує інформацію.

Якщо хтось реалізує свої інформаційні права шляхом заборони надавати іншому суб’єкту інформаційних відносин доступ до певної інформації, порушуючи законні інтереси цього суб’єкта, то такий суб’єкт має право отримати доступ до вказаної інформації (носіїв з нею), ознайомитися з нею, скопіювати її і т.д. в залежності від того, в чому полягає його порушений законний інтерес. Саме цей спосіб підійшов би для витребування інформації від хмарного сервісу, за умови, що вона там продовжує зберігатися.

Підсумки

Отже, інформація існує в режимі, окремому від права власності, який передбачає, що або є особа, яка має право контролювати операції з інформацією, або такої особи вже нема, бо інформація перетворилась на загальнодоступну. Так, між ними є точка перетину, наприклад, коли доступ до інформації отримується через придбання права власності (оренду) на матеріальний носій, на якому вона записана, але право власності на носій не виключає обмежень, встановлених режимом доступу, користування та поширення інформації, якщо такі були. Це схоже на охорону авторських прав на твір, втілений у матеріальному об’єкті, — придбання книги у власність не означає одночасне придбання авторських прав на текст та ілюстраційне оформлення книги, так само воно не означає придбання права забороняти поширення інформації, записаної в книзі.

На додачу, права інтелектуальної власності перешкоджають копіюванню, зберіганню, поширенню інформації, яка виражена у вигляді твору, що паралельно охороняється авторським правом, або коли така інформація має статус комерційної таємниці.

Щодо саме «файлу», то точного визначення терміну «файл» в українському законодавстві очевидно немає. Ну, як, немає, існують визначення термінів, типу «файл-повідомлення», «інформаційний файл» і т.п. Є також наказ Мініфну N 630 «Про затвердження Концептуальної архітектури інформаційно-аналітичної системи Міністерства фінансів України» від 05.10.2004 р. з посиланням на вже нечинний ДСТУ 2505-94. Там файл означає сукупність зв’язаних записів, яка сприймається як єдине ціле.

На мою думку, «продаж», «обіг», «пересилання» комп’ютерних програм, мобільних застосунків, текстових, фото-, медіафайлів та ін. слід розглядати саме з точки зору поширення їх як інформації в електронному вигляді, доступ і поширення якої додатково обтяжено правовою охороною інтелектуальної власності. В Законі України «Про авторське право та суміжні права» якраз для цього всього є термін «електронна (цифрова) інформація».

Доступ до інформації є можливим шляхом заволодіння носієм інформації (книга, карта пам’яті, паперові документи) або шляхом отримання доступу в такій формі, що надає можливість з інформацією ознайомитися візуально, прослухати та ін., записати, зберегти на свій носій, поширити.

Тобто, в залежності від природи операцій з інформацією їх можна розглядати і як відчуження майна (носія з інформацією), і як послугу (потокове мовлення, надання доступу для перегляду, записування), і як роботи (створення інформаційного продукту).

👍ПодобаєтьсяСподобалось3
До обраногоВ обраному1
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
права власності на файли та іншу інформацію нема

ЇЇ впринципі не може бути, власності на інформацію. Бо прийдеться відрізати вуха, тим хто багато слухає, виколювати очі тим хто багато бачить, і виривати язик, тим хто багато говорить.

В статті так і сказано:
«Одразу скажу, права власності на файли та іншу інформацію нема, є дещо інше, і що саме, дізнаєтеся нижче. Почнімо.»

Підписатись на коментарі