Як ми організували фотовиставку на честь «Азовсталі» у Вроцлаві

Я Андрій Плахотнік, Lead Business Analyst, працюю у польському офісі Ciklum. І хоч сама компанія робить чимало для підтримки українців, нам з дружиною Ольгою хотілося зробити більше.

У кожного з нас нині свій фронт. У когось — реальний, бойовий. У когось — економічний. Хтось волонтерить, хтось донатить фондам. Хтось, можливо, переймається «синдромом вцілілого». Утім, робити щось — найкраще лікування екзистенційних питань такого штибу, навіть у часи війни.

Тому у цьому дописі ми поділимося власним досвідом, як нам вдалося організувати виставку на честь захисників «Азовсталі» у Вроцлаві, щоб нагадати Європі та й світові про надлюдські зусилля і звитягу українців, і чому ця історія повʼязана з українським ІТ.

«Місце моєї смерті, місце мого життя»

Історію автора світлин, Дмитра Козацького («Ореста»), вже знає кожен. Він провів 84 дні на «Азовсталі», постійно фіксуючи війну без прикрас. Світ побачив ці фото всього за кілька годин до того, як Дмитра з побратимами евакуювали — і нині він досі перебуває в полоні у ворога. Світлини з Азовсталі швидко стали міжнародним символом героїзму та самовідданості.

Кадри були опубліковані на його твіттер-акаунті та розлетілися світом — але ми вже тоді розуміли, що вони заслуговують на більший розголос. Ці фото змушують людей переживати повний спектр емоцій всього за декілька секунд. Злість змінюється надією так само швидко, як темрява перетворюється на світло.

Попри складні умови, захисники «Азовсталі» довели, що деякі подвиги неможливо викреслити з історії людства. І ця виставка — нагода показати інший бік війни. Той, що виходить за межі газетних заголовків і політичних заяв. Ми вдячні за можливість продемонструвати ці фотографії польському народу, чия підтримка та співчуття в ці часи стали просто неоціненними.

Перші кроки у підготовці виставки

Оля: «Фото були вперше опубліковані ще у травні. Тоді моя подруга Маша запитала, чи є в мене знайомі, які могли б організувати показ цих кадрів у Вроцлаві. А їх у мене тоді зовсім не було.

Однак, я обрала для себе мету: знайти спосіб розповісти якомога більшій кількості людей про надлюдські зусилля українських героїв. Ми з Андрієм почали з ескізу проєкту, що складався в основному з головної ідеї, мети та нашої загальної візії. Нам хотілося поєднати візуальну та аудіоскладову: вражаючі світлини із музикою, яка передає настрій. І, таким чином, бодай частково викликати у відвідувачів ті емоції, які напевно переживали захисники „Азовсталі“. Відповідно, і місце проведення потрібне було особливе.»

Далі ми з Олею зробили наступний крок — склали список усіх цікавих та відповідних місць, де можна було б зробити виставку. Уже за кілька днів ми були на першій локації. А потім — на другій. І на третій. Дехто говорив, що їм потрібно подумати, а інші відмовляли одразу: у когось вже були плани на виставку, хтось не хотів працювати з «політичним» проєктом.

Пʼятим варіантом у нашому списку був «Бровар Мещанський». Багато в чому — це ідеальний варіант: колишня німецька броварня, яка має великі «заводські» площі зі стінами з червоної цегли. «Лофтові» приміщення вписувалися у наше бачення, адже тут зануритися у дух «Азовсталі» простіше, аніж, приміром, у традиційній ошатній галереї з білими стінами.

На щастя, там ми швидко отримали відповідь: організатори простору захотіли прийняти нашу виставку та зробити це якомога швидше. А сам «Бровар» не вперше проводив артівенти і мав усе необхідне устаткування для успішного проведення виставки.

Як організувати виставку за 10 днів

Тут у нас все і понеслося. Ми друкували фото, шукали рамки, налаштовували додаткове червоне освітлення. На цьому моменті ми почали думати, що складніше за все буде знайти спонсора — власних коштів зовсім не вистачало.

Я вирішив звернутися до свого роботодавця, Ciklum. У нас працюють дуже щирі та сердечні люди, для яких завжди було важливо підтримувати інших. Перший офіс компанії був заснований саме в Україні, в моєму улюбленому Києві. Саме з цього міста почалася історія компанії, присутньої вже на кількох континентах.

Ось як Оля описує відповідь компанії: «На наш запит відгукнулися одразу. Обговорили всі деталі та почали діяти всі разом. Я займалася виготовленням плакатів та музичним супроводом для виставки, Ciklum підтримав нас фінансово та розголосом в медіа, а „Бровар Мещанський“ друкував фото. На організацію всіх цих процесів у нас пішло приблизно 10 днів.

Ми розуміли, що діяти потрібно швидко, адже увага публіки — річ доволі швидкоплинна. Утім, настільки захопилися процесом, що думок про можливу невдачу навіть не виникало, а усі складнощі вирішували оперативно. Навіть підтвердження банківського переказу оформили та передали з України в Польщу за лічені години — і це у вихідний день!»

Премʼєра

Уже 4 червня 2022 року ми урочисто відкрили виставку. Звісно ж, нервували, але організаційні моменти і нагальні задачі — чудові ліки від стресу. Не встигли й кліпнути оком, як у залах «Бровара Мещанського» вже ходили десятки людей, представники медіа та чимало фотографів. І побачити, як змінюються обличчя відвідувачів в процесі споглядання світлин, чути емоційні відгуки та бачити співпереживання — вартує всіх витрачених зусиль.

Уже за кілька днів і місцева преса, і національні польські ЗМІ опублікували статті про виставку. Але найголовніше для нас — почали більше говорити про «Азовсталь» і захисників Маріуполя.

9 серпня ми відвеземо виставку до іншого польського міста, Єлені-Гури, там вона пробуде до 14 вересня. Потім — переїде до Академії мистецтв у Вроцлаві, де її зможуть побачити ще більше людей.

Ідемо у VR

Оля: «Утім, ми ж айтівці, і обмежуватися фізичним світом не захотіли. Тому нині готую віртуальну галерею — для неї зробила фото на GoPro 360 з виставки у „Броварі Мещанському“. При відкритті сайту глядач потрапить всередину зали. Повертаючи телефон, чи клікаючи мишкою, зможе оглянути залу — можна „підійти“ до кожної з 24 фотографій.

Зараз працюю над тим, щоб на світлину можна було також окремо клікнути і побачити „живу фотографію“ — для цього чаклую в After Effect. Також збираю цікаві факти про героїв світлин. Хочу, щоб відвідувачі знали: це не безликі солдати — цн реальні сучасні люди, що мали звичне нам всім просте життя, а після нападу росії пішли захищати свій дім.»

Як організувати щось за кордоном

Щоб допомагати своїй країні, необовʼязково бути фізично в Україні. І, звісно ж, донатами на благочинність можна не обмежуватися. Якщо у вас є ідея, ось кілька порад з нашого досвіду:

• Варто не боятися і сміливо йти розмовляти з потенційними партнерами: локаціями, громадськими організаціями чи спонсорами. Пояснюйте важливість того, що ви робите, і який вплив це може спричинити. У випадку з «Азовсталлю» ми говорили про те, що це — вперше в історії, коли світлини з повного оточення ворогом моментально викладалися онлайн. Що всі герої фото опинилися в полоні, і доля багатьох залишається невідомою.
• Якщо працюєте з аудіо, фото чи відео — не забудьте про авторські права, навіть якщо фото викладені у соцмережах. Хоч Дмитро і закликав максимально поширювати його світлини, ми додатково отримали письмовий дозвіл від його матері.
• Будьте готові до складнощів, зокрема, неочікуваних. Перша відмова не обовʼязково означає, що ваш проєкт провальний. Критики та негативу також не уникнути. Приміром, коли ми готували виставку у «Броварі», приїхала поліція для перевірки та охорони. Попередили, що були онлайн-повідомлення про провокації на відкритті — виявилося, що це відпрацьовували російські боти.
• Зрештою, не надумуйте та не вигадуйте собі зайвих перешкод. Українці вже довели світові, що ми сильні і не боїмося робити щось для своєї свободи та щастя. Слава Україні!

До речі, ми, DOU, запускаємо Charity Networking зустрічі ІТ-спільноти у всьому світі. Пропонуємо українській ІТ-діаспорі на День Незалежності України (24 серпня) зібратися у своїх містах, познайомитися, поспілкуватися, а найголовніше, — допомогти ЗСУ видворити російського окупанта. Деталі за посиланням!