Від постійної тривоги в безпеці за кордоном — до спокою в місті, куди прилітають ракети. Senior розробник про повернення в Україну

Усім привіт, мене звати Олександр Лівітчук, я Senior розробник у SoftServe. Ще до початку повномасштабного вторгнення я поїхав за кордон на відпочинок з друзями. В результаті, провів майже три місяці спершу у Польщі, а потім у Болгарії, однак зараз вже повернувся додому.

У цій статті поділюся власними враженнями про те, як це — застати війну в Португалії, чи складно злізти з «інформаційної крапельниці», розповім про свої спостереження, де ще не люблять російську мову та, врешті-решт, чому вдома виявилось найкраще.

Тривожна валізка, яка не знадобилася

Я сподівався, що війни не буде, хоча не відкидав таку можливість і тому готувався. Хотів зібрати тривожну валізку, і майже замовив на Rozetka складні ножі, ліхтарик, сухпайки, рюкзак і таке інше. Але потім ми поїхали з друзями на відпочинок.

Португалія. Відпустка перед війною

Війна застала мене в португальському містечку Лагуш. У ту ніч мій друг, нервово човгаючи по квартирі, розбудив мене і сказав: «Саньок, війна почалась». Відтоді «тривожна валізка» була у мене в голові, бо почуття розгубленості і спустошення мене не покидало, мабуть, аж до моменту повернення додому. У перші дні незрозуміло було, що робити, як реагувати, чи всі рідні живі та в безпеці. Було багато питань без відповідей, втрата цілей і, звичайно, страх.

Ми жили на каві та у новинах. Весь ресурс йшов на те, щоб дочитати до кінця усі пабліки, передивитися всі відео, а потім якось переварити цю всю інформацію і не поїхати дахом. Я добре пам’ятаю емоції і погано все решту, бо для мене час з 24 лютого, як і для багатьох, злився в один довгий, важкий день.

Лісабон

Піклуватися, в першу чергу, про себе

Через кілька днів у нас закінчувалася оренда квартири і треба було думати, що робити далі, тож вирішив поїхати у Польщу. Я думав так: якщо в Одесі, де жив я і моя мама, почнуться якісь бойові дії, якщо там стане небезпечно, то я зможу прийняти рідних та друзів тут, організувати для них транспорт, допомогти влаштуватися. Тому я вирішив поки не повертатися, а знайти квартиру в Польщі, аби за потреби забезпечити тут «хаб» для тих, хто цього потребує.

Спершу SoftServe зняла мені готель, де я зміг передихнути і трохи адаптуватися, розібратися, що робити далі. Почав шукати житло, однак у Польщі з цим виникли труднощі, адже потрібно було укладати договір на рік уперед, надавати різні документи про працевлаштування, інколи вимагали виписки з банківських рахунків.

Також потрібно було заплатити за перший і останній місяць, а оренда здебільшого стартувала від $600. Було складно викласти відразу $1200 або й більше, адже ти переживаєш за кожну копійку, щоб про всяк мати гроші на проживання для себе і на допомогу родині. Ми не знали, що буде завтра, а тут треба було дивитися аж на рік вперед.

Тож коли пошуки не вдалися, я скористався ресурсом від компанії, який об’єднував колег, що пропонують і шукають допомогу. Так я й знайшов собі безкоштовне житло у Вроцлаві на місяць. Згодом я поїхав у Болгарію. На щастя, мої близькі змогли облаштуватися самі і не потребували житла, однак я принаймні був впевнений, що зможу їх підстрахувати.

Варшава

Відмовитися від «інформаційної крапельниці»

Пам’ятаєте момент з останніх частин «Гаррі Поттера», де Рон Уізлі постійно слухав радіо? І коли Гаррі Поттер запитав його, чому він це робить, той відповів, «щоб не почути ім’я Джинні, Фреда, Джорджа чи мами». Я почувався десь так само. У мене були десятки телеграм-каналів, відкриті вкладки різних медіа, а на «десерт» — Twitter, де теж писали про війну, але більш неформально. Я переглядав новини з надією на щось хороше, але для цього доводилося перечитувати багато жахливого. А воно траплялося майже щодня, щохвилини здавалося, що відбувалося щось погане.

Крім того, за кордоном у тебе з’являється ще купа різних турбот, треба дізнатися правила перебування в країні, оформити якісь документи, банківські рахунки тощо. Звідусіль приходила тонна різної інформації, в якій легко було загубитися чи помилитися. Тому я чекав на офіційну комунікацію від компанії, адже тут цим займалися професійно і повідомляли важливу інформацію вже в потрібному мені контексті.

Щодо новин, то я силоміць змусив себе злізти з «інформаційної крапельниці», адже вона відбирала усі ресурси, які можна було б спрямувати на щось корисне. Поступово я виходив з різних каналів, закривав вкладки, залишаючи лише ті, які публікують найважливіші і, що головне, — перевірені новини. Зараз у мене залишилися підписки на «Суспільне», інколи я перевіряю Twitter.

Треба усвідомити, що якщо трапиться щось важливе, то про це напишуть всі. А сповіщення кожні 10 хвилин про те, що там хтось сказав, де там що блимнуло чи бахнуло, лише виснажують і збільшують рівень стресу.

Дорога додому

Ще до війни я хотів переїхати з Одеси до Львова. У мене не було бажання виїжджати за кордон, бо подорожуючи, я розумів не тільки мінуси життя в Україні, а й плюси. Вдома завжди легше, ти інтуїтивно розумієш інших людей, знаєш, як вирішувати певні питання, плюс, тут твоє коріння.

Та живучи у Болгарії, я ще не думав повертатися і хотів далі тримати житло «про всяк випадок». Однак все вирішила одна ситуація, коли під час чергового переїзду в інше місто я запізнився на автобус. Я спонтанно купив квиток додому і повернувся до Львова. Підозрюю, що підсвідомо це бажання таки назрівало в мені, але досі було складно зробити вибір між самотністю і безпекою в чужій країні та постійними тривогами і рідним домом.

Болгарія

Виявилося, що в Україні мені набагато краще. Постійна тривога в безпеці за кордоном змінилася на спокій в місті, куди прилітають ракети. В Україні ти бачиш реальну картинку: так, небезпека є, трапляються ракетні обстріли, розумієш, що на сході відбувається пекло, але водночас чимало міст живуть своїм життям, працюють магазини, заклади, їздить транспорт, світить сонце.

Вдома я можу думати не лише про війну, як не дивно, а й про знайомства з іншими людьми, про хобі, про кар’єрний розвиток. До війни я менеджерив команду з front-end розробників, ми розробляли інклюзивний софт у галузі охорони здоров’я. Я планував далі розвиватися у цьому напрямку, вивчити back-end частину або інший фреймворк. Чи міг я думати про це за кордоном? Ні разу. Повернувшись додому, я освоївся десь за тиждень, і потім подав заявку на менторство, щоб розвиватися за тими ж планами, які будував собі до війни.

Після нетривалого життя за кордоном я зрозумів, наскільки Україна — це вже Європа. Ми багато в чому випереджаємо європейські країни, особливо в плані диджиталізації — та сама Дія чи Helsi для них це щось космічне. У нас є сильні сторони, треба лише попрацювати над слабкими, і ми будемо дуже крутою державою.

Війна та самоідентичність як українця

Я народився на Кіровоградщині і з дитинства розмовляв суржиком, однак коли переїхав в Одесу, зізнаюся, перейшов на російську. Мені навіть сумно це згадувати, тому що в Одесі дуже сильний проросійський вплив. За кілька років життя там я не одноразово чув фрази на кшталт «Одеса — це не Україна, це міжнаціональне місто». Але ще в січні я вирішив перейти на рідну мову і зараз стараюся розмовляти нею всюди.

За кордоном ми з друзями принципово розмовляли українською, аби іноземці чули нашу, а не російську мову. Зараз на російську реагують не дуже доброзичливо — я помітив це і в Польщі, і в Болгарії. Інколи це викликає навіть роздратування, як от у цього автора.

Є ще дуже багато речей, з якими нам потрібно буде розбиратися, наприклад, нагадати нашим людям історію. Нам потрібно відновити в пам’яті джерела української культури і позбутися шароварщини, меншовартості, яку нам насаджувала росія. На це піде ще чимало часу, але ми обов’язково мусимо це зробити, викорінити ворожий вплив та пропаганду, інакше цей «будяк» і далі пускатиме коріння в нашу самоідентичність.

Сподобалась стаття? Натискай «Подобається» внизу. Це допоможе автору виграти подарунок у програмі #ПишуНаDOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось24
До обраногоВ обраному1
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

Повернувся в країну де йде війна щоб було спокійніше. До вінйни у мене мабуть би стався розрив шаблону від цієї історії. Зараз автора розумію

Автор молодець, дякую за позицію!
Беззаперечна самоідентифікація кожного з нас як українця з його мовою, культурою, історією та розумінням того, хто є ворогом, це ті підвалини на яких повинна бути збудована міцна процвітаюча країна-переможець.

Поддержу автора. Тоже вот так «застрял» почти на 4 месяца на море. Неопределенность и новостные ленты — это на самом деле большой стресс. Хуже всего что не можешь ничего спланировать. Как вернулся домой, прям не ожидал, все стало на свои места. И новости перестал читать.
Кто бы чего тут чего не рассказывал, незапланированная имиграция, это примерно как визит в гости. Вроде и дом с виду лучше и хозяева гостеприимные, вроде даже нравится. Проходит час, два, три, четыре ... уже и музыка надоела и темы для разговора исчерпались и еда не лезет и за столом места себе не находишь и все мысли вернутся домой. Плюс усугбляет ситуацию, что за границей танцы-шманцы, а по телеку показывают Украину и иностранцы смотрят на украинцев с большим сочуствием, это совсем напрягает и разрушает картину, что находишся в нужном месте в нужное время.

Зорплата сеньора на Джинни: 10к
Заплатить 1.2к за жильё — «дуже ризиково»
Ок, next story, please

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Ну и дурак. Через месяц ты ОЧЕНЬ сильно пожалеешь, но будет поздно.

Всі дураки, один ти розумний. :)

Отвозил в апреле семью в Голландию, с учетом, что вернусь назад, не успел, горючка на заправках пропала. Потом не рискнул семью назад вести, линия фронта от Запорожья 30 км. День начинается и кончается новостями с фронта. Тяжело, безнадега какая то. Сейчас начал искать работу, хоть как то мозги приведу в порядок. Короче анекдот — "не надо путать туризм с ПМЖ, прочувствовал до спинного мозга

Не стоит себя кошмарить за выезд. Более того если вы не собираетесь воевать, то больше сделаете из-за рубежа.
Найти работу и донатить будет отличным планом. И не плохой психотерапией.

Воевать не взяли, пенсионер. С донатами проблем нет, на моем сайте уже пятый месяц доначу для ВСУ, правда русня периодически его досит, но с этим уже научились бороться. А за поддержку спасибо

Такое солнышко.
Если решил вернутся в Украину, то надо не бекенд учить а такмед. Потом найти тир с инструктором и пройти курс по основам обращения с оружием. И надо начинать искать Зефиры, потому что ходовые размеры Lowa украинцы скупили со всего ближайщего зарубежья.
Сейчас Украина, это не та страна из которой ты выезжал.

Нафіга? Є 100% ймовірність, що його мобілізують?

Если годен, то вероятность не маленькая. И с каждым годом пока длится война будет значительно увеличиваться.
Надо об этом думать, когда возвращаешься.

Наче айтішник не може виправити цю ситуацію.

Вообще не факт. Сейчас за деньги решить с военкоматом не так просто.

Мені навіть сумно це згадувати, тому що в Одесі дуже сильний проросійський вплив.

Сам же кажеш, це міжнаціональне місто. І так воно і є і було завжди. Але з російського тут хіба що гастролі Бикова та історія, яку нікуди подіти.

Така сама історія. Сиділа на морі в теплій країні і не знаходила собі місця. Повернулася. Заспокоїлася.

Сидів в Україні і не знаходив собі місця. Поїхав на море в теплій країні. Заспокоївся.

А ви чули вибухи хоч раз за період з 24 лютого? Мені цікаво, вас вони не лякають чи ви їх просто не чули?

Сижу в Україні, двічі прилітали ракети в будинок за 200 метрів від мого, переїхав, не заспокоївся. Давайте більше історій :)

Мне кажется, всё гораздо проще. Некоторые в погоне за +500 на попроектной занятости вляпались в заказчика, который настаивает на работе исполнителей исключительно со страны, где нет войны. В такой ситуации проблемы выбора нет. Либо если проект закончился, а у посредника нового нет — тоже волей-неволей придётся заняться непредвиденной эмиграцией. Тем более, что в Украине кандидаты/предложения в соотношении 4:1 и компенсации просели на 1-1.5 тыс. долларов.

Молодым, привлекательным, бездетным женщинам вообще нет причин забивать голову тревогой, как бы цинично не звучало, война только на руку. Инстаграммно-совместимые, есть конкретный пример, с начала войны сначала «исчезают» с Инсты, а через 3-4 месяца «выныривают» уже в США и постят фоточки довоенного типа, но уже не с парка Победы и ЖК Парковые озёра в Киеве, а с американского Хьюстона.

Мне кажется, всё гораздо проще. Некоторые в погоне за +500 на попроектной занятости вляпались в заказчика, который настаивает на работе исполнителей исключительно со страны, где нет войны.

У нас в компанії зараз ще складніші правила. З цього року не можна працювати з України або Росії (раніше я приїзджав і працював віддалено). А з країн ЄС (окрім Німеччини) можна працювати віддалено не більше 2 тижнів на рік. Не знаю, чи це тільки у нас, чи скрізь тепер такі правила.

Далі чекаємо на заборону праці з інших федеральних земель, і на дозвіл виїзду від ганноверського воєнкома.

ПС. В Україні поки рекрутять, такі правила поки не скрізь.

А ограничение на работу из стран ЕС чем вызвано?

Только у вас

Ти перевір, бо у нас такого теж ще нещодавно не було

Как раз вчера проверял для пары человек из своего проекта. У нас ничего не поменялось.

Це дуже дивно. В нас компанія відповідає за співробітника, коли він працює.
focus.ua/...​vshego-travmu-na-udalenke

І, наскільки я розумію, так по всій Німеччині. Якщо він втратить працездатність, то компанія попадає на бабки. А якщо загине, то на дуже великі бабки. Тому, логічно, що зараз заборонено працювати з України або Росії.

А от з чим пов’язані обмеження на роботу з ЄС, не маю уяви. Можливо щось з податками.

Ти же кажеш, що поза ЄС не можна працювати, при чому тут Україна і Росія?

Ти же кажеш, що поза ЄС не можна працювати, при чому тут Україна і Росія?

При тому, що до 2022 року, з України і Росії можна було працювати, без обмежень. Поговорив зі знайомим з іншого великого концерну. В них теж такі обмеження з’явились.

Только у вас

у мну в контракте стоит, что работать разрешается только из Германии. контракт ещё с доковидных времён.

Виходить поза Німеччиною тільки з країн ЄС можна працювати і то два тижні на рік?

Тобто з Британії, Швейцарії і Норвегії працювати не можна

Всё зависит от конкретной конторы, ИМХО.
Если у вас платят прилично посредственным разработчикам, на немецком КЗОТе, с достаточно продолжительным отпуском, то я не вижу причин, чтобы куда-то ехать на 2-3 месяца, платить ипотеку в Германии и ещё в другой стране оплатить высокую сезонную краткосрочную аренду. Т.е. могут требовать, если не выносят ценные, конкурентные сведения за пределы Германии, и деньгами хорошо это компенсируют.

В американской продуктовой конторе, где я работаю, контракторы из рисковых стран типа Украины были переведены на полнотуннельный VPN через Германию, работать можно только через него. А сам посредник разрешает работать по всему миру, кроме санкционных стран и банков. Но платят контракторам, думаю, очень мало в среднем. Так как сейчас набирают почти только со Средней Азии людей, в основном, с Казахстана. А американским новым сотрудникам тоже мало платят, так как дольше 1-2 лет, смотрю, не задерживаются ни разработчики, ни менеджеры проекта.

Если у вас платят прилично посредственным разработчикам, на немецком КЗОТе

А якщо платять мало то і взагалі нема грошей що б кудись їхати )

Проголодаються за кадрами і прибіжать за нашим аутсорсом.

Ну тут так само складно відключитися від «інформаційної крапельниці», мені допомагає тільки жорстке правило серфить новини лише вранці і ввечері по хвилин 10-15

Поддержу автора. Тоже вот так «застрял» почти на 4 месяца на море. Неопределенность и новостные ленты — это на самом деле большой стресс. Хуже всего что не можешь ничего спланировать. Как вернулся домой, прям не ожидал, все стало на свои места. И новости перестал читать.
Кто бы чего тут чего не рассказывал, незапланированная имиграция, это примерно как визит в гости. Вроде и дом с виду лучше и хозяева гостеприимные, вроде даже нравится. Проходит час, два, три, четыре ... уже и музыка надоела и темы для разговора исчерпались и еда не лезет и за столом места себе не находишь и все мысли вернутся домой. Плюс усугбляет ситуацию, что за границей танцы-шманцы, а по телеку показывают Украину и иностранцы смотрят на украинцев с большим сочуствием, это совсем напрягает и разрушает картину, что находишся в нужном месте в нужное время.

Ну в Украине сейчас относительно спокойно. Только потенциальная мобилизация напрягает. А с точки зрения безопасности я бы не парился — вероятность что ракета прилетит именно в твой город в твой дом — меньше, чем вероятность быть сбитым машиной. Это не первые недели войны когда ничего не было понятно, все бежали непонятно куда, все везде перестало работать, ты тупо не знал что будет дальше и с какой стороны встречать вражеские танки. Сейчас жизнь кипит как до войны, все как было до войны, ±, кроме выросших цен и неработающих аэропортов.

Так что, чтобы возвращаться сейчас в Украине большой смелости не надо. Наоборот, сидеть на чемоданах, с неопределенностью где ты будешь жить через месяц — это куда больше стресс чем сирены. Будь я незапланированным иммигрантом, я бы уже давно вернулся.

Ну в Украине сейчас относительно спокойно.

До моменту поки картопляна армія не пішла в атаку з півночі

Только потенциальная мобилизация напрягает

Та ну, хіба шо трошки. Вчора знайомого прийняли на виході з під’їзду на Західній Україні! Причому, не просто повістку дали, а взяли під руки і повели в воєнкомат.

І що в військкоматі, відіслали назад чи в учєбку?

До моменту поки картопляна армія не пішла в атаку з півночі

Вони самі ссуться...

Причому, не просто повістку дали, а взяли під руки і повели в воєнкомат.

А він точно попередні повістки не «непобачив»?
Ну, як варіант...

і шо це сильно міняє факт того, що у умовах військового стану тут практично північна корея стосовно твого права на бажання жити, коли тебе кинуть в траншею і ти нічого не вдієш?

Нема можливості купити замість себе mercenary або трьох, та відправити їх у траншею :-)
А було б класно, не?

Зеля сказал, что потери конкретно сейчас примерно 30 человек в день. Пускай он наврал в два раза, возьмем 60 человек в день, умножим это допустим еще на 6 месяцев активного конфликта, итого 6*60*30 = 10800 чел.
Вроде бы дохрена, но умнож это на 1 млн армию и получаем что шанс погибнуть в армии примерно 1 к 100, если конфликт продлится еще пол года.
И получить серьезное ранение 1 к 50.

Вроде бы дохрена, но умнож это на 1 млн армию

Як би в нас була армія 1 млн, то 150k орків навіть не перейшли б кордон. В реальності, 1 млн це всі, хто зайняті на армію, включаючи водіїв. А тих, хто саме воює, набагато менше.

Як би в нас була армія 1 млн, то 150k орків навіть не перейшли б кордон.

Так її і не було 1 млн на момент наступу.

В реальності, 1 млн це всі, хто зайняті на армію, включаючи водіїв.

В реальності, по науці, одну людину в окопі повино забезпечувати 10-20 людей в тилу.

Бачив інфу про ~250-300к безпосередньо на фронті, на більше людей елементарно немає зброї
Тож маємо 3% шанс загинути і десь 10%, що ти або загинеш, або поранишся (а після поранень більшість повертається продовжувати службу).
Сорі, але я не прихильник руської рулетки.
І, знову ж таки, немає гарантії, що це продовжиться саме пів року, а не 2, або навіть 5.
Або що втрат не стане різко знову 100+ на день.

Ця рулетка працює постійно. От взяти стандартний класс де вчились 33 учня. Ну дуже велика ймовірність, мабуть 90%, що когось з них вже нема вживих.
І навіть без війни.

А, ну раз у вас шанси загинути від рандомної цеглини в голову на рівні з війною, то можна розмову закінчувати, так би й сказали одразу:)

У мене з класу як мінімум одної людини нема точно, а думаю навіть дві три.
Звісно що це за довго до війни

Очень много погибло в казармах и на полигонах, а не непосредственно на фронте. В одном только Николаеве одним прилетом 200 человек в казарме накрыли. Так что я бы в статистику всех включал.

Не думаю, що масові загибелі 200+ людей входять в «статистику» від високопосадовців.
Вони говорили про 100, а потім про 30 людей на день, як про стабільний рівень.

А тепер помнож ще мінімум втричі на поранених. А тепер додай те, що солдати вже починають скаржитись і вимагати постійну ротацію. Тобто ще мільйон нагонять на заміну

Півляма, вже оголосили. Але воювати нема чим.

Картопляна армії там людей нема і бігти на міни і укріпленні позиції їх там хватить на один тиждень

Тут важливо інше
Ось картопля напала та їй суттєво прорідили військо та техніку
І одразу починається майдан. Чим його давити?

Ага теж поінт, якщо зроблять картоплю фрі з їх армії, чорнозем під картопляним царем захитається

В них майдан бувають коли газпромівських топів та вагнерівців до тюрми саджають, а війна проти України — то не привід

а війна проти України — то не привід

Це не привід, а шанс

будуть чекати доти «Москва-мама» не дозволить

А хто сказав, що вони тільки самі нападуть, якщо рішаться

Литовці ?

Ці ніт.
Вони ж у Ладозі потонули дууже давно :-)

До моменту поки картопляна армія не пішла в атаку з півночі

Картопляна армія не піде в атаку. Може піти хуйло з його городу, але сама картопля — ні.

Картопляники підуть разом з рашиками.

В каком городе жизнь кипит как до войны? Не могу согласиться, вот автор вернулся в Одессу. Он вернулся в другую Одессу, полувымершую в плане бизнеса и другими жителями — одесситы заменены беженцами с востока.

Дефолт ИТ сити: Киев, Львов.

Ну да, в Харькове не сладко. В Николаеве жесть. Но не обязательно же туда ехать.

Это если сидеть где-то в Киеве и западнее. И прекрасно если твое жилье сохранилось и остался твой привычный режим жизни. Но про Харьков-Николаев-Одессу я так не скажу.

Я планировал в Винницу ехать в тот же день, когда там случился обстрел. И жил бы в 5 минутах от той площади(в марте-апреле бывал там по 2-4 раза в день). И вполне мог там гулять. А помните Львовский квартал (на Лукьяновке), в который две ракеты приземлилось? Там я успел купить и продать квартиру. Да, меня именно в те моменты там не было. Но иногда кажется, что запас удачи не бесконечный.

Но да, в целом в Киеве более-менее. Напрягает только неопределенность с военкоматами и предчувствие большой войны на горизонте.

Теж повернувся і набагато спокійніше стало

Зорплата сеньора на Джинни: 10к
Заплатить 1.2к за жильё — «дуже ризиково»
Ок, next story, please

Він сіньор на софтсерві, там 4к це вже норм для сіньора

Я б сказав, там це майже стеля) Скоріше за все менше.

Здесь все наоборот. Если денег нет, дом разбомбили, работы нет то и выбора как бы и нет особо. Сидишь себе в Европе, на шее государства или работаешь там где придется и рад тому что дали. Когда есть выбор и начинаешь считать риски и сравнивать, оказывается все не так однозначно.

Там не все так просто, как кажется на первый взгляд. Начиная от мед страховки, налогового резиденства, как и где деньги хранить, личные вещи, документы и тд. У меня был случай в Стамбуле, ночной перелет, забегался. С аэропорта через двери вышел, а рюкзак забыл. В рюкзаке деньги, рабочий ноутбук, документы ... А двери там пропускают в одну сторону, охрана никак, говорит через другой вход, через все рамки проходи по новой. Мне оооочень повезло, что рюкзал не забрали в течении 15 минут на видном месте ... даже не знаю как бы я выпутывался.

Якраз із цим все норм би було, аеропорти, особливо такі великі й сучасні як в Стамбулі, покриті камерами кожен метр, там буквально нема де сховатися від камер окрім як в туалеті.
Тому навіть у випадку крадіжки все б знайшлося одразу.

Можливо, але перевіряти не хотілося би. Я до того, що людина за кордоном дуже вразлива на втрату особистих речей. Втратив ноутбук — втратив роботу. Втратив паспорт — втратив можливість пересуватись. Втратив телефон — втратив можливість користуватися багатьма фінансовими послугами. Україна заблокувала вивід грошей з банку — лишається лише кеш і тд.

Саме на такий випадок, лавхак:
Мати на гуглдрайві скани всіх документів, укр. паспорт, закордонний, водійське, документи на дітей, на тварин, свідоцтво одруження, інші доки.
В такому випадку ви можете так-сяк підтвердити що ви це ви навіть якщо лишитесь абсолютно голі і просто попросите доступ до ПК з інтернетом і прнтером.

Рюкзак никто бы не забрал, разве что саперы. В аэропортах, все же, не тот контингент, особенно в транзитных зонах и зонах вылета.

Проблемы белых людей)

Що саме автор хоче сказати даною статтею? Приїхав та й приїхав, наче особливого тут немає.

Вирішив поділитися як важко було н чужбині)

Чергова стаття з категорії «я не шмогла, тому поїхала туди, де простіше».

Так приїжджай в Україну, раз тут простіше :)

Пізно, мені вже простіше там, де я зараз

Не простише оно. И первое из-за чего — что на фейсе у тебя написано что ты славянской внешности. На первом же вопросе, откуда ты — из Украины, у толерантного брюгера сразу вагон сочуствия, а не у толенрантного вопрос, почему война там а ты здесь и европейская экономика за это платит ощутимую цену.
Может я конечно слишком подозрительный, но за границей больше всего напрягало именно это, ты просто не на своем месте. И никто там не разбирается есть у тебя пмж или нет.
В глазах немца ты мужик из Украины, а не беженка с детьми.
Верю что до 24го было проще с этим.

Так а че сложного разбираться то? Беженцы не разговаривают свободно на локальном языке.

Многие местные понаехи тоже)) знаю людей которые по 15 лет живут без языка, просто пользуясь всем услугами на свом языке.

ооо да классик, а потом воняют как все плохо в хермании)))

ну вот пусть их и путают с беженцами :)

Там такой явный русский говор в 99% случаев, что хз как можно спутать)))

В глазах немца ты просто человек, не надо тут накручивать себя и делать из себя жертву. Тут помимо украинцев куча других беженцев — с Сирии, Ирана и прочего и нет совкового менталитета — каждому мужику по оружию, каждой бабе по скалке.

Так и вижу. Сидит Ярослав в пабе. Бухает с веселой компанией молодых немцев в немецком пабе, веселится. Брат, а ты откуда ? Я с Украины но у меня тут пмж, эгегей, наливай за Еленовку ! И дальше пошел танцевать.

PS: Чувак, это так не работает, говорю как человек который поменял три страны для проживания. Даже арабам не пофиг и задалбывают своим «сочуствием» и распррсом как дела в твоей стране. И такое по три раза на день с маской толерантности на лице.
По необьяснимым причинам, настроение при пересечении границы улучшается в раза три.

Спросить «почему война там а ты здесь» можно, по такой же логике, и в Украине. «Чего от повесток шугаешься», «чего не на фронте» и так далее. Неудобные вопросы будут везде и всегда.

Это слишком просто для него.

Вирішив розігнати тему до п"ятничного рівня?))

Постійна тривога в безпеці за кордоном змінилася на спокій в місті, куди прилітають ракети

Хтось може мені це пояснити? З точки зору психології. Чи будь якої.

мабуть якшо треба пояснювати, то не треба пояснювати.

«Дома і стіни допомагають.» Одна справа кудись обдумано релокейтитись з чітким наміром на деякий час там залишитись, і зовсім інша — поїхати як би у відпустку і на довгий час застрягти на чужині.

Мені здається, якщо відкинути тих, хто втратив житло і рідних, то людям у «відпустці, що затягнулася» психологічно найважче.

А в чем сложность?
Сиди себе в "полном спокойствии"(относительно тех кто остался) и обдумывай что делать дальше.
Если есть деньги — то ещё легче.

Ви, наскільки я розумію, теоретик?

Ну что вы)
Нет конечно.

Зі слів психолога дівчини, зараз українці мають колективний ПТСР. І сам факт того, що він колективний сильно спрощує процес його проходження через наявність абсолютного розуміння контексту в соціумі. Типу, грубо кажучи, зараз проходити це простіше, ніж в 2014 році, коли люди з війни потрапляли назад в місто, яке жило абсолютно мирним життям (але знову ж таки, хто як переживає — це все дуже персонально, тому це дуже грубо сказано).

Цікава думка. Мені здається саме тому тим, хто закордоном важче в плані того, що там далеко не всі не те що розділяють страждання через війну в Україні, а деякі навіть і не знають, що там відбувається взагалі.

Ой, мля... В Києві купа тачок з гучною музикою, кафешки, бухлішко.
Я як все це бачу, з іронією сприймаю ваш цей допис.
Шо тут шо в умовному Цюріху однаково. Ну тільки людей в формі більше

Ви кажете в теорії, а я був в Європі місяць назад і можу порівняти з тим, що у нас. Там набагато розслабленіша атмосфера, навіть у плані того, що можна веселитися у барах після 23ї.
А в Україні як-ніяк всі живуть з думкою «прилетить-не прилетить». Навіть ті пацанчики з гучною музикою.

Перегляд фільму в 2021: «Чому вони без намордників в транспорті?»
Перегляд фільму в 2022: «Чому вони тусять після 23:00??»

Чому вони без намордників в транспорті?

Осенью новый сезон, готовься(((

А може є кілька сотень квадратних метрів, котрі тре перевірити, чи вціліли ;) Ще і для європейських жінок наші чуваки «досить нефемінізовані» (крім мови, інший шаблони поведінки, що й створює великі проблеми з адаптафією в інших країнах)

За кордоном всім реально похєр на Україну і наші страждання. Тому українцям там важко, так і хочеться потрясти того задоволеного бюргера як грушку. Вдома небезпечніше, але спокійніше. Ти разом зі своїми людьми, в одному контексті, і стає тепліше на душі. Якось так.

Повернувся в країну де йде війна щоб було спокійніше. До вінйни у мене мабуть би стався розрив шаблону від цієї історії. Зараз автора розумію

Так, зараз багато хто розуміє цей психологічний феномен. Нажаль, він також розповсюджується і на деяких людей, які виїхали з окупованих територій, потім повернулися і розказують «как там хорошо». Особисто знаю таких екземплярів.

Ну це вже вата в голові. Ми твердо вирішили що якщо не дай боже теріторію де ми живемо окупують то до деокупації вважатимемо свою нерухомість та майно втраченим. Закриваємо що вхопили те вхопили.Навіть якщо затягнеться на роки, Ніяких платежів та іншої взаємодії з терористами.

Мне никогда этого не понять)

Автор молодець, дякую за позицію!
Беззаперечна самоідентифікація кожного з нас як українця з його мовою, культурою, історією та розумінням того, хто є ворогом, це ті підвалини на яких повинна бути збудована міцна процвітаюча країна-переможець.

можу вас зрозуміти! хоч нікуди і не їздив, є відчуття, що за кордоном було б в рази тривожніше. багато друзів, хто виїхав, мало того що пережили неабиякий квест з самим виїздом, так ще й досі живуть на стресі. а коли бачиш все на власні очі — якось не так страшно (якщо що, я зараз про тилові міста, не про прифронтові)

Підписатись на коментарі