Університет для ІТ: якщо йти, то навіщо

Привіт, мене звати В’ячеслав Колдовський, я працюю в SoftServe як керівник компетентностей IT Академії, також відомий як Programming Mentor. У цій статті викладаю свій погляд на актуальність — і необхідність отримання вищої освіти для тих, хто планує влаштувати своє професійне життя в ІТ.

Уявімо ситуацію. Як кажуть, — всі збіги випадкові

Є дві подруги, Марічка і Христина, обидві мають хист до навчання, логічне мислення та люблять математику. Обидві навчалися в фізматі в одному класі, власне, там вони і познайомилися. Обидві мріяли про роботу в IT — неважливо, чи ідея цього прийшла сама, чи хтось навіяв, але дівчат вона заразила досить сильно, бо навіщо тоді фізмат, якщо не будувати кар’єру програміста (програмістки)?

Однак після завершення ліцею їх шляхи розішлися. Марічка обрала традиційний шлях через університет, причому навіть не розглядала варіант пошуку роботи під час навчання. Просто поставила собі за мету спочатку поступити в сильний технічний університет, завершити навчання з «червоним дипломом», а вже потім йти на роботу.

Христина вчинила по-іншому. Вона знала, що для роботи потрібен не диплом, а знання та навички, і ще в ліцеї любила порозв’язувати задачки на CodeWars та бавитися зі створенням вебсторіночок. То вона просто пройшла деякі курси онлайн, і прямо після того, як відсвяткувала свої 18 років, без зайвих проблем потрапила на стажування в престижну IT-компанію та за кілька місяців почала працювати як джуніор фронтенд-розробниця.

В той час як Марічка сумлінно проходила семестр за семестром і поповнювала залікову книжку відмінними оцінками, Христина наполегливо опановувала сучасні фреймворки та інструменти і легко закривала вимоги у матриці компетентностей, прогресуючи по кар’єрі.

Дівчата спілкувалися мало, але загалом знали про успіхи одна одної за фото в Instagram. Минуло 6 років з моменту завершення ліцею, Марічка нарешті завершила своє навчання та отримала бажаний диплом магістра з відзнакою, а Христина вже працювала як сеньйор фронтендер і мала всі атрибути матеріального достатку — власна квартира, модна автівка та безліч фото з подорожей.

Instagram-сторінка Христини давно викликала сумніви у Марічки стосовно правильності її вибору, але особливо сильно це питання почало крутитися в голові, коли вона спробувала знайти роботу зі своїм «червоним дипломом». Як виявилося, колір диплома взагалі нікого не хвилює, а в описах вакансій та на інтерв’ю питають про речі, які не вивчали в університеті, а ті, які вивчали, навпаки, чомусь не питають.

Так чи інакше, за кілька спроб Марічка змогла пройти на стажування та отримати роботу джуніор фронтенд-розробниці в тій же компанії, де працювала Христина. Завдяки своїм здібностям та не в останню чергу тому, що в університеті все-таки вивчали деякі потрібні для роботи речі, особливо якщо говорити про те, як воно все влаштовано «під капотом», Марічка досить швидко почала кар’єрно зростати, не боялася особливо складних технічних задач, за що її й цінували колеги та керівництво, до Христини доходили чутки про успіхи Марічки також.

Здавалося б, у Марічки все склалося як і планувалося, однак її не покидав певний дискомфорт від розуміння того, що повторити Instagram Христини вона зможе не скоро, бо, виявляється, що джуніорам платять далеко не так добре, як сеньйорам, і до тієї «айтішної зарплати» ще треба дорости.

Чого все ж таки бракує

З іншого боку, хоча, на перший погляд, у Христини в професійному плані було все добре, насправді її кілька останніх років не полишало відчуття, що щось ніби не так, і сеньйор вона якийсь ніби не зовсім справжній, оскільки у неї в голові ніяк не складалася цілісна картина всіх тих речей, з якими вона працювала. І хоча вона вивчила досконально JavaScript і TypeScript, добре знала React та Angular, а разом з ними ще десятки всяких бібліотечок, інструментів і тому подібного, постійно здавалося, що десь там далі, глибше, живуть якісь гноми, які рухають всі ті фронтенд-штуки, але до самих гномів пускають лише власників якихось таємничих знань, що дають лише в університеті.

Христина відчувала те, що вона сама описала б як «синдром занадто вузького фахівця» — попри високу експертизу і заслужений авторитет серед колег в тих технологіях, з якими вона працювала, їй завжди бракували чи часу, чи достатньої мотивації, щоб вивчити якісь безпосередньо не пов’язані з фронтендом речі, щоб розширити межі власного професійного світогляду, наприклад, принципово іншу мову програмування.

І хоча вона й робила кілька спроб якось самостійно у вільний час опанувати асемблер чи C++, але завжди ті спроби завершувалися нічим, і причина навіть не в тому, що їй це не піддавалося, швидше завжди знаходилися якісь важливіші для вивчення речі, які були потрібні тут і зараз. Відчуття, ніби постійно впираєшся в якусь невидиму стіну, яку відсувати можна, але це коштує надзвичайно великих зусиль, то завжди простіше йти вздовж неї вже протоптаною дорогою.

Точно так Христина ловила себе на думці, що старається уникати якихось особливо складних задач, що передбачають оптимізацію коду, розробку складних алгоритмів і тому подібне — і питання не в тому, що вона не справилася б, швидше в тому, що не почуває себе в цьому достатньо впевнено і боїться зробити гірше за колег, які за подібні задачі братися не бояться і, як вона помітила, дуже часто мають за плечима технічну університетську освіту.

Крім того, Христина почала відчувати, що диплом їй би не завадив з деяких формальних причин. Як виявилося, наявність профільного диплому цінується за кордоном, і, наприклад, виїхати за програмою еміграції Blue Card в ЄС без диплома проблематично, як і отримати певні візи в США. Аналогічно це стосувалося і подальшого кар’єрного зростання, бо є відчуття певного відставання від колег, хто не лише отримав дипломи про повну вищу освіту чи пройшов навчання по програмі MBA, нерідко навіть престижних закордонних вишів, а в окремих випадках ще й захистив наукові дисертації.

І в цій історії склалася парадоксальна ситуація, коли дві дівчини свідомо пішли різним шляхом, але заздрять вибору одна одної.

Університет vs компанія

Про те, що, на мій погляд, не так з університетською освітою я вже писав на DOU, не буду детально переказувати зараз.

Якщо коротко, то університети чисто концептуально будувалися, щоб ростити наукові кадри. І просто так трапилося, що ІТ — це індустрія знань, і взялися за підготовку кадрів до неї саме університети. Однак ніхто не поставив собі за мету задизайнити систему навчання з нуля, а просто використав те, що будувалося століттями, навіть попри те, що воно повільне, неповоротке і не пристосовано для формування навичок.

Наявність цілісної системи навичок і готовність випускника максимально швидко вклинитися в робочий процес — це саме те, що очікують від вишів компанії. І не лише компанії, а й абітурієнти та їх батьки, які цілком покладаються на виші в питанні закриття всього необхідного для працевлаштування.

Проте якщо досліджувати питання готовності випускників вишів до роботи, то виявляється, що це біда не лише вітчизняної вищої школи, навіть в розвинених країнах ця проблема є значно болючішою, ніж нам тут здається. Тому що вартість вищої освіти там є захмарно високою, скажімо, в Гарварді/MIT сумарні витрати на навчання легко досягають $80 тис./рік, що зовсім немало навіть для забезпечених американців, а нездатність підготувати до актуальних вимог роботодавців сприймається як обман.

І якщо в США з дипломом MIT чи університету Ліги Плюща, куди входить Гарвард, отримати першу роботу особливо складно не буде, і ключовим чинником тут якраз є не стільки наявність якихось особливих знань, як престижність самого диплому, то в інших вишів з цим далеко не все добре. Наявність диплома нічого не гарантує, а ціна питання змішує власне задуматись над доцільністюі такого шляху взагалі.

Цікаво, що самі університети переконують в тому, що підготовка до роботи не є їх задачею, їхня ціль — підготовка до кар’єри. Але я б сказав (вибачайте за лексику), що це — дуже несерйозна відмазка. Бо як можна підготувати до кар’єрних сходів, якщо ви не здатні підготувати навіть до першої сходинки?

Нагадаю, що у нашій історії Марічка вирізнялася особливими здібностями і наполегливістю, а якщо взяти пересічного студента, то не факт, що ці 5-6 років в університеті підуть на користь взагалі, бо можна здобути і зворотного ефекту, коли замість любові до професії буде сформована відраза, а умовне «навчитися вчитися» перетвориться на «навчитися списувати» та «лити воду на іспитах».

Додам ще один далеко не очевидний момент: для тих студентів, що вступили до університету, а потім, не покидаючи навчання, змогли ще й влаштуватися на роботу, часто починається серйозне випробування що називається «між молотом і ковадлом». Бо на роботі очікують максимальну зосередженість саме на робочих завданнях і завантаження на повний робочий тиждень, а в універі ніхто не хоче «відпускати» студента і хоче, щоб той відвідував пари, писав контрольні, курсові та диплом.

Конфлікт інтересів між вишем і працедавцем — один з парадоксів сучасної вищої освіти. Не хочу зараз розбиратися в тому, хто винен, але студенти тут опиняються в заручниках, і нічого доброго в цьому немає.

Вихід є?

Але чи дійсно все безнадійно погано і повноцінного симбіозу між IT-компаніями та вищою школою не існує? Звичайно, що ні, такі приклади є, просто в загальній масі — це чомусь більше виключення, ніж правило.

Проте якщо говорити про успішну систему, то тут я б згадав про систему дуальної освіти в Німеччині. Вона має не одне століття історії і її часто називають секретом успішності німецьких інженерів. Детальний огляд подібної системи, ймовірно, вартує окремої публікації, зверну увагу лише на одну ключову відмінність з традиційним університетським навчанням: замість якоїсь формальної практики в кінці року на старших курсах, учасники німецької системи дуальної освіти з самого початку навчання починають практикуватися на базі компанії-партнера за регулярним графіком. Наприклад, проводячи щотижня 3 дні в компанії і 2 дні в університеті.

Сама програма зазвичай менш насичена теоретичними предметами, ніж в традиційній університетській освіті, та все, що вивчається в університеті, відразу може бути застосовано на практиці. По завершенню програми студент майже гарантовано отримує роботу, компанія вже має досить досвідченого фахівця з певним досвідом, а університету зараховується виконання тої задачі, яка від нього очікується. Не дивно, що саме в Німеччині найвищі показники працевлаштування за профільною освітою.

Цікаво, що українські університети та компанії зараз активно працюють в напрямку дуальної освіти. Чи вдасться повторити успіх Німеччини — то інше питання, але загалом, вважаю, шлях дуже правильний. Не буду називати конкретні компанії та університети, але якщо поцікавитися, то варіанти знайти можна вже зараз.

Висновок

На цю тему можна говорити довго, але пора зробити певні висновки. Якщо звертатися до умовного абутірієнта (тки), що мусить зараз обирати, то цей вибір для них не є простим. Формальна університетська освіта сама собою нічого не гарантує, але з правильним підходом вона може суттєво допомогти, хоча, дійсно, і не є необхідною.

Зрозуміло лише одне — в професії розробника потрібні знання та навички, і здобувати їх потрібно не лише до того, як потрапити на роботу, а й взагалі, протягом всього життя. Можливо, є сенс до питання формальної освіти повернутися пізніше, коли вже буде певний досвід. Тут важливо обрати свідомо вже такий заклад, який забезпечить саме те, що буде потрібно.

👍ПодобаєтьсяСподобалось18
До обраногоВ обраному5
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Доброго дня! Не впевнений, що хтось відпише, проте був би вдячний. Я щукаю хто вчився в НУВГП в Рівному(хоча якщо не навчались, але знаєте як в Україні працює система ВУЗів — теж була б цікава ваша думка), тому що й сам хотів би зараз поступити заочно на комп’ютерні науки, цікавить як тут навчають Я, так склалось, в школі вчитись не хотів, тому математичні знання залишились на рівні 4-5 класу, але зараз зацікавився цією спеціальністю та захотілось розвиватись(мені 22 зараз), проте відпугує необхідний рівень знань математики. Нещодавно повідомили, що зараз при вступі достатньо 1 правильної відповіді. Що б ви порадили?Спробувати і вчитись, якщо вийде поступити? Чи все ж краще підготуватись трохи до наступного року? Але справа в тім, що всю математику по середній та старшій школі важко буде за рік підтягнути, особливо з роботою...

Непрофільний університет і заочна форма.
Вчити вас там наврядчи хто буде, але як варіант «щоб був диплом».

Дякую за статтю👍
В моєму випадку було так:
— після школи в універ на комп науки
— на 3му курсі почав фрілансити з друзями
— на 4му курсі в деканаті взяв папірець на «вільне відвідування лекцій» та влаштувався на роботу джуном у невелику аутсорс компанію
— отримав диплом бакалавра з відзнакою
— влаштувався на роботу в Британську компанію
— через 4 роки захотілось розширити свій світогляд, вирішив в цьому році піти на магістратуру

Цікаво подивитись на наші універи знову, але вже маючи 5 років комерційного досвіду)

Якщо коротко, то університети чисто концептуально будувалися, щоб ростити наукові кадри. І просто так трапилося, що ІТ — це індустрія знань, і взялися за підготовку кадрів до неї саме університети.

В цьому і є проблема, на мою думку.
Навички, які потрібні більшості ІТ-компаній — це рівень ПТУ, коледжу за винятком якихось складних областей, де потрібно дійсно вчитись на фіз- чи приматі. Але компанії вперто йдуть з своїми програмами в універи, та ще й на магістерку, куди не всі доходять, а хто дойшов — то вже працюють на конкурентів. Для чого? Якщо вам дійсно потрібні ’ремісники’ для клепання форм на реакті, так і спускайтесь на рівень нижче, відкривайте свої дуальні програми, а краще цілі курси в бурсах та коледжах, де буде упор виключно на проф-тех освіту без всяких там філософій і політологій, купа практики, але не за станками, а за ноутами, і на виході ви отримуєте саме ті підготовлені кадри, які потрібні, «не диплом, а знання та навички». Потім кому треба — довчиться в універі.

Автор чомусь взяв дві крайнощі.
Якщо вступати — то вступати в щось найкраще і найбільше за напрямком (це зазвичай більш сильні викладачі та група. та й якісь активності від компаній зазвичай у великих університетах). Плюс брати щось толкове на Coursera та Udemy (в університетах зазвичай є окремі доступи для студентів) та йти на стажування до компаній.

Можна в старших класах ще вчити чеську і вступати в якийсь місцевий політех (чеською буде безкоштовно).

Якщо хочеться «зайти в ІТ» після 30, маючи взагалі нерелевантну (гуманітарну) освіту, то краще йти в «західний» універ на бакалаврську програму (це 3 роки, бажання та можливість є) чи все ж пробувати «зайти» через неуніверситетську освіту та практику?

Думаю про Data Science/AI/ML, але переживаю, що буду після закінчення програми 35 річним джуном, як до мене будуть ставитися потенційні роботодавці.

Мотивація — теперішня освіта дає нормальний дохід, але дуже залежить від українського ринку та дуже на ньому завязана, хочеться щось набагато мобільніше та глобальніше.

ну нетууу дискриминации по возрасту в западных странах. нетуууу.

дякую! При цьому на заході, як я розумію, віддають перевагу (до певної міри) дипломам, а не різним курсам. Тобто, є сенс піти західний університет і отримати систематизований набір знань та диплом.

Диплом может сыграть роль отсева на определенные должности на уровне отдела найма.
На самом деле пофигу всем на него, ну кроме гос структур развечто.

Майже закінчила бакалавра на data science в Італії. Скоро мені 41. Деякі одногрупники вже другий рік працюють не зовсім по професії, але шось близько. А мені доводиться продавцем, хоча мої знання не гірші, а подекуди й кращі. Так шо є Європа а є Європа, як тут кажуть.

у меня был в команде дата с возрастом в 51 зашедший в 49.
Возможно, не так активно ищите? ну и просто закончить — недостаточно.

Наверное это зависит от того как и где учиться, в Европе тоже полно плохих университетов

Мені подобається як автор на початку каже про захмарну вартість освіти на заході наводячи приклади найдорожчих університетів Америки(узагальнюючи її до заходу вцілому), а потім ставить у приклад Німеччину де університети майже безкоштовні)
Взагалі західна освіта краща за нашу не лише за рахунок дуальної освіти(яка, варто зазначити, була і в Україні), а за рахунок всього в комплексі. Більше грошей, кращі програми(не тільки дуальні), менше(або зовсім нема) непрофільних предметів, краще викладачі, а ви віддаєте усі лаври лише одній особливості. Як на мене це неправильно

Бла-Бла-Бла, далі про дуальну освіту, яка насправді в радянській системі і була. Скажімо студенти 4-6 курсів, авіаційних вузів на старших курсах направлялись на практику до КБ : Антонова, Южне, Сухого, Морозова тощо. В самому КБ були акредитовані люди які вже приймали цих студентів на стажування, а паралельно були науковими керівниками дипломних проектів. В усіх цих КБ певно, що суттєві фінансові проблеми, як і у будь яких державних підприємств, через дії самої держави, через що і бігаєм по закордонах клянча зброю.А багато хто залишився в федерації, та як побачив, що з того що він зробив руйнують його університет звільнився. Тобто студентів до КБ якщо і направляють — то гідної ринкової зарплатні там нажаль нема. На місце КБ та заводів, типа ЛАЗ, прийшли ІТ компанії і давно вже. Дають сучасні компьютери, вчать студентів, підкидають грошенят. В самих конторах, так само як і в КБ, працюють випускники вишів, тобто контори по суті це ті самі КБ тільки приватні. Але, уся система працює не так як із КБ, це усе чомусь напів-легально. Акредитації тим хто вчить студентів в конторах — нема або вона обмежена, зі студентів, що ходять на роботу і там вчаться тягнуть гроші, про що вони на роботі і бідкаються. Чому так? Бо в Раді засіли різні приймателі усіляких дія сіті та політичні проститутки. І доки у програмістів та іньших підприємців не буде в раді людей які представляють інтереси індустрії — доти з ради вони нам будуть гидити на голову і тягнути з нас хабарі чи оформлювати їх як аудит, щоб це ще і легально для іноземних правоохоронних органів було.

І що ви пропонуєте конкретно зробити?..

Давно вже казав потрібно створювати політичну партію, об’єднуючись з іньшими галузями з великою часткою приватного бізнеса, що нас представлятиме в Раді. Зараз тільки така собі провспілка, яка ще ніби тільки збиралась офіційно стати профспілкою, а не спілкою, тобто — гільдія. Ще різні конгломерати по типу ІТ-кластери, які нажаль, скоріше мають тенденцію до створення картелів та синдикатів та «рішення питань як зазвичай», навіть якщо офіційні правила NASDAQ чи NSE, забороняють американьским компаніям, якими офіційно і є найбільші українські ІТ компанії (бо це філіали, або головний офіс офіційно зареєстровано десь в Америці щоб мати змогу виходити на американьский фондовий ринок) приймати в цьому участь. І як спіймають за руку тих хто «рішає» будуть великі неприємності. Тобто толку, покищо, відверто — мало.

Добре, якщо відправляли до конструкторських бюро. А в багатьох випадках на завод ліпити пельмені або взагалі шукай сам.

Колись, давно в них була та сама проблема, що була і в ІТ — роботи було більше ніж людей щоб її робити. Ясно, що вже мілінеали застали курси і квочінг, що робили ІТ контори задля покриття нестачі спеціалістів, хоча з мого випуску, це 2007 рік, багато хто не зумів на них потрапити, ще студентом чи по закінченні, і взагалі не потрапив в ІТ. Як виявилось, що хтось пішов робити бізнес, а хтось взагалі опинився в СТО. Тепер це вже виглядає дико, на сьогоднішній час для цього було потрібно бути вже відвертим довбоклюєм, чи з нульовою англійською.

Підписатись на коментарі