В Австралію через Індонезію. Як облаштуватися, ефективно працювати та жити

Всім привіт! Я Геннадій, Senior iOS-розробник в Intetics. У 16 років я виїхав з рідного Слов’янська у Харків, де здобув вищу освіту та почав працювати. Харків став початком моїх наступних подорожей. Я людина-перекотиполе😊, встиг пожити у багатьох містах України. Крайнім був Львів, після року життя в якому я переїхав у Індонезію зі своєю дівчиною. За пів року перебування ми встигли облаштуватися, налагодити робочий графік та насолодитися бонусами, які надає ця країна. А також і переїхати далі, до Австралії/

З аудиторією DOU я хочу поділитися інформацією про можливості на цьому острові та особливості переїзду до Австралії. Статтю я писав і доповнював в процесі, тож це історія, вважайте, про поступове облаштування у двох країнах.

Попри те, що я знаходжуся через океан, мої думки зараз з українцями, ми слідкуємо за всіма подіями, адже в Україні залишились мої рідні, друзі та колеги. Намагаюся допомагати країні та моїм співгромадянам. Окрім допомоги близьким, разом із командою в Intetics ми збираємо гроші на ЗСУ, постраждалим від війни та біженцям. Вже зібрали чималу суму, яку компанія подвоїла.

Чому Індонезія

Я не люблю холод і важкувато його переживаю. У березні 2021 року з початком роботи в Intetics в мене з’явилася можливість повністю перейти на віддалений режим роботи та замислитися щодо релокації. Ми розглядали країни, де більш-менш комфортна температура взимку. Обирали між Шрі-Ланкою, Таїландом, Філіппінами та Індонезією. Остання виявилася локацією із достатньо непоганими умовами для в’їзду. До того ж в Індонезії добре розвинена галузь, яка для мене, як туриста, є пріоритетною. В мене є хобі — підводне полювання. У всіх вищезазначених країнах воно або регулюється, або заборонене. В Індонезії жодних заборон немає. Тут на береговій лінії є місця, де спокійно можна занурюватися на глибину та займатися улюбленою справою.

Стартовою точкою індонезійських пригод стало рибацьке селище Амед

Океан замість тренажера

В Індонезію ми полетіли в кінці листопада 2021 року. Тут постійно змінювалися правила для в’їзду, тривалий час був карантин, тому ми вичікували найбільш вдалий момент. В карантинному готелі нам треба було пересидіти всього два дні.

Нову локацію ми, звичайно, ретельно попередньо вивчали. Окремо я вивчав модель загроз: що з місцевої флори та фауни може нам зашкодити. Ми сюди приїхали і спершу розташувалися на східній частині острова Балі у місцевому селі Амед. Океан у цьому районі дуже спокійний з рифом по всьому узбережжю на відміну від західної частини, де радше буде цікаво серферам.

Завдяки природним умовам в Амеді розвинений «підводний» бізнес, тому на місці легко можна купити все необхідне для занурень. На додаток, тут на Балі є хороші майстри з підводних рушниць, тому я собі заразом придбав чудовий арбалет з тикового дерева. В Амеді щоранку я розпочинав свій день з підводної зарядки в океані, який став моїм тренажерним залом.

Робота на острові: мобільний інтернет та мітинги після 14:00

Я продовжую працювати за європейським часом, тому тут мій робочий день розпочинається о 14–15 годині. Тобто з ранку я маю час на свої справи, те ж хобі, а другу половину дня присвячую роботі. На сам робочий процес мій переїзд ніяк не вплинув.

У команді у нас понад 20 людей працює над проєктом. З хлопцями ми підтримуємо дружні взаємини. Я інтроверт, тому віддалена робота для мене є перевагою. Дякую моєму People Partner — увагою у плані робочих питань і новин компанії я не обділений.

З нового робочого місця відкриваються дивовижні види

Єдиний нюанс: на острові не завжди є гарне покриття. Як правило, мобільний інтернет рятує, тому я рекомендую запасатися пакетами мобільного зв’язку. Добре, що він тут теж дешевий, як у нас в Україні. Мобільний зв’язок є майже скрізь на острові, а з Wi-Fi, навпаки, скрізь проблеми. Тож для роботи я більшою мірою користуюсь мобільним інтернетом.

У сільській місцевості практично немає «спокус цивілізації», тому мені легко вдається підтримувати робочий режим. У моєму випадку для підтримки продуктивності працює розподіл житлового та робочого простору. Тому я уподобав місцеві коворкінги. Їх тут багато, і вони практично повністю заповнені вихідцями з СНД. Тому облаштувати робочу атмосферу тут не проблема. Ще, як варіант, тут можна трохи переплатити за помешкання та забезпечити себе окремим простором для роботи.

Сільське господарство на Балі— це, переважно, рисові тераси

Як шукати житло на острові

В Індонезії краще шукати помешкання на місці. Перш ніж букати та вносити заставу, слід заздалегідь подивитися місце, тому що дуже часто фотографії не відповідають дійсності.

Особливо це правило стало актуальним у часи пандемії. З 2020 року в Індонезії не було напливу туристів, тож стан приміщень могли не підтримувати. Тому рекомендую спочатку після прибуття забронювати готель на тиждень та займатися пошуком житла. Найкращий варіант для пошуку — у групах Facebook. Для допомоги можна знайти рієлтора.

Вілла з двома спальнями обійдеться у Амеді приблизно у $400

Щодо цінової політики, то вартість оренди гарної вілли не відрізняється від вартості квартири в українському місті-мільйоннику. При цьому тут у тебе буде свій басейн, ділянка з садом та ін. В Індонезії місячний бюджет на життя на одну особу становить приблизно $1000 з урахуванням оренди житла, оплати транспорту (в основному всі їздять на скутерах) та харчування у місцевих кафе (вони тут називаються «варунги»).

Як стати острів’янином

Індонезійський уряд полюбляє вносити зміни до міграційної політики в залежності від поточної ситуації на острові. Тому правила в’їзду часто змінюються. Але, якщо говорити загалом, по-перше, необхідно отримати візу — зараз це бізнес-віза (на момент публікації матеріалу Індонезія та Україна домовилися про безвізовий режим). Для різних країн свої правила. Є дуже багато агентств, які займаються візами, тому процес складе понад тиждень. Також потрібен сертифікат про вакцинацію та страхування.

Оформлення посвідки на постійне проживання (вона тут називається KITAS) дає деякі переваги, як, наприклад, можливість купівлі транспорту, знижок при відвідуванні публічних місць та ін.

На полюванні з місцевим парубком

Мене від самого початку цікавила думка переїхати на постійне місце мешкання чи отримати громадянство у перспективі, бо мені дуже подобається клімат Індонезії. Але об’єктивно це практично неможливо зробити. Як варіант для цього можна спробувати укласти шлюб з індонезійкою. Однак є випадки, коли іноземець одружився з місцевою дівчиною і протягом 10 років не може пройти іспит з натуралізації. Його місцеві пройти не можуть навіть, що вже казати про іноземців. Це, до речі, проблема всіх острівних держав: вони неохоче приймають нових жителів.

Ще один варіант набуття громадянства через програми інвестування. Але при цьому, знову ж таки, мали місце гучні історії про націоналізацію великих підприємств громадянами інших країн. Тому я не впевнений, що справа того варта.

З іншого боку, тут на острові мешкають тисячі людей з посвідкою на проживання протягом 10-20 років, продовжуючи його час від часу.

Про місцевих

Люди в Індонезії (не лише ті, хто пов’язаний зі сферою послуг) — дуже легкі, ненапружені. Життя в теплому кліматі розслаблює, не треба думати, де дістати їжу, воду — все є під рукою. На острові одразу помітно, що тут мешкають максимально розслаблені люди, без стресу. Перебуваючи тут, здається, що навіть переймаєш від місцевих цю властивість.

На маленьких островах — сусідніх з Балі — біла людина не часте явище

Поради для новачків на острові

Для початку всім, хто приїжджає до Індонезії, я порадив би навчитися водіння на категорію А. Це відкриває тут додаткові можливості, оскільки багато цікавих місць знаходиться далеко від населених пунктів. Скутери — найпопулярніший вид транспорту. Права краще буде взяти місцеві, бо наші тут не котуються — індонезійці не ратифікували Женевську конвенцію.

До речі, одним зі значних мінусів Балі є те, що тут практично немає пішохідних зон. Я через це навіть набрав трохи зайвих кілограмів. Тобто постійно доводиться пересуватися за допомогою транспорту. Я на пальцях однієї руки можу перерахувати місця для піших прогулянок.

Скутери — найпопулярніший вид транспорту в Індонезії

У багатьох є думка, що Балі — це тропічний рай, але це не зовсім так. Індонезія досить населена і при цьому бідна країна. У багатьох районах трапляються випадки криміналу. У локальних чатах для експатів я постійно зустрічаю повідомлення про зірваний з байка телефон або сумочку. Тому про свою безпеку не варто забувати.

В іншому, як кажуть люди, якщо ти хороша людина, то острів прийме тебе.

Транспорт

Вулички тут дуже вузькі, дорожнє покриття не завжди гарне. Але машин на дорозі однаково багато. Особливо зараз, коли розпочався туристичний сезон для австралійців, які перебувають тут поряд. Ось вони дуже люблять автомобілі.

Але машина — це, з одного боку, добре і під час літньої спеки, і упродовж зимового сезону дощів. Але у сенсі мобільності машина, звичайно, дуже програє скутеру. У туристичний сезон тут пробки цілодобово.

Ціни

Усі, хто приїжджає до Індонезії, автоматично стають мільйонерами 😊. Тут дуже цікавий обмінний курс: $100 дорівнює півтора мільйона індонезійських рупій.

Ціни в Індонезії цілком можна порівнювати з українськими. Я не бачу великих відмінностей, можливо, десь дешевша їжа.

Податки

Я вивчав місцеве законодавство та знаю, що тут досить важко стати податковим агентом. Офіційне оформлення в Індонезії в результаті не коштуватиме зусиль, які ви доклали.

Кухня

Якщо говорити про місцеву кухню, то вона не видається особливим різномаїттям. В Індонезії основа будь-якої страви — рис, до якого зазвичай йдуть усілякі додатки у вигляді овочів, трав, а також м’яса та риби.

Індонезія — напівіндуїстська, напівмусульманська країна. Тому з м’яса тут найчастіше зустрічається курка, рідше яловичина та свинина. Але при цьому в країну приїжджають експати з усього світу, відкривають бізнеси. Тож тут можна знайти кухні різних країн.

Стандартна порція обіду у місцевих варунгах

Мова

Місцева мова називається бахаса. Володіння англійською тут вистачить з головою. Місцеві представники сфери обслуговування знають її на достатньому для комунікації рівні. Зі спілкуванням за межами «ресторанного словника» вже буде складніше.

Хоча є й виключення. Ми тут познайомилися з місцевим власником декількох гестхаусів. Так у нього — чудова англійська, ми спілкуємося і ходимо один до одного в гості.

Ком’юніті, коворкінги та колівінги

Українців на острові близько 5 000 людей. Я є у багатьох чатах із земляками, тому знайти собі компанію за інтересами буде не складно. Навіщо далеко ходити: ми зараз знімаємо віллу разом з українцями. Ми з ними познайомилися, коли отримували місцеві права у поліції. Поїздили один до одного в гості, а потім вирішили об’єднатися та орендувати житло разом.

До речі, це від мене лайфхак: цікавіше й більш доцільно їхати до Індонезії великою групою. Бо зазвичай вілли, які здаються, розраховані на кілька спалень. Колівінги — дуже поширена тут форма проживання.

Щодо коворкінгів, то в основному в них працюють вихідці з СНД. Атмосфера тут дуже доброзичлива, усі знайомляться та спілкуються. Плюс, люди тут регулярно проводять якісь майстер-класи, мітапи на будь-які теми. Мені, наприклад, цікава тема криптовалюти, тому я приєднався до відповідного чату, тут щотижня відбуваються різні обговорення чи збори. Є спільноти ігрові, спортивні — багато всього.

Куди піти на острові

За пів року в Індонезії ми об’їздили майже весь острів. Мої уподобання щодо туристичних місць тут можуть розходитися з більшістю, адже я маю специфічні інтереси. Мене приваблюють місця поодаль від цивілізації, сільська місцевість. У тому ж Амеді розташований вулкан Агунг — найвища точка на Балі. Біля нього чудова місцевість і неймовірні краєвиди.

На місцеві вершини регулярно організовують сходження. Якщо любите ходити, рекомендую піднятись на місцеву гору Батур. Мало того, що зверху відкриваються приголомшливі краєвиди, так на самій вершині на вас ще чекає «димове шоу», оскільки Батур — стратовулкан.

Якщо говорити про якісь місця, збудовані людьми, то популярною серед туристів місциною є водяний палац Тиртаганга. І ще до візитівки острова я відніс би місцеві храми, особливо ті, які знаходяться високо в горах і до яких важко дістатися. Більшість інстаграмних фото з Балі зроблені саме там 😊.

Водяні палаци — візитівка Балі

І ще б я окремо виділив гарні місцеві пляжі, які являють собою обрізану скелю та білий пісок. Там також усі люблять фотографуватися.

Про переїзд до Австралії та повернення в Україну

З одного боку, я прихильник того, що, приїжджаючи на острів, треба жити біля води. Але так склалося, що здебільшого айтішне робоче ком’юніті знаходиться саме у центрі.

На це є кілька причин. По-перше, тут трохи нижче ціни, а, по-друге, у цій частині острова прохолодніше, оскільки сама ця область знаходиться на височини — 500-700 м над рівнем моря. Відповідно, всі «движухи» айтішні відбуваються у центрі острова.

Одне з небагатьох місць для піших прогулянок — Стежка художників на Балі

Якщо територію острова грубо поділити на 5 зон, то на західному узбережжі — клуби та серфінг для початківців, на східній — (фрі) дайвінг, підводне полювання, на півдні країни — серфінг для просунутих, а центр — це коворкінг-зона всього острова. Нам вдалося вже пожити в кількох частинах острова та оцінити їхні переваги. Нині ми живемо останній місяць у центральній частині острова.

Найближчим часом ми переїжджаємо до Австралії, спробуємо жити там. Тут є програми з в’їзду для українців. Зараз Австралія моментально відкриває візу у зв’язку з останніми подіями в Україні. Мені її відкрили буквально за день, і потім уряд Австралії пропонує податись на гуманітарну візу, яка дається на строк до 3 років і дозволяє офіційно працювати в країні на повний день.

Подивимося, як складеться наше життя в Австралії. Якщо все буде вдало, я планую отримати тут громадянство. Проте в Україну мені хотілося б повернутися і на зароблені гроші допомогти відбудовувати нашу промисловість. Все буде Україна!

Два місяці потому у Сіднеї

І ось, ми у Сіднеї. Одразу на місці ми подалися на гуманітарну візу для українців — Humanitarian Stay (Temporary). Її нам робили десь 3-4 тижні. Через пів року нас мають автоматично перевести на візу підкласу 786 — Temporary Humanitarian Concern. Вона діє до 3 років та надає право на роботу, навчання, грошову допомогу та доступ до медичного страхування тощо. В період розгляду візи підкласу 786 необхідно пройти medical exam, який включає медичний огляд та рентген грудної клітини.

До речі, за медичний огляд з нас двох з моєю дівчиною взяли $700 і поставили у чергу. Австралійцям теж знайома історія з чергами та довготривалим вирішенням питань у державних службах. До того ж прайс на послуги тут доволі високий. Наприклад, щоб отримати податковий номер, треба заплатити близько $300. Будь-які звернення до держструктур будуть коштувати вам певної суми.

В Австралії підтримують Україну. Будівля міської ратуші — сіднейський Town Hall з українським прапором

Хочу висловити подяку австралійській митниці за людяний підхід. На цей час — це кращий митний контроль, який ми будь-де проходили. Нічого прискіпливо не оглядали, як буває, тільки валізу просканували рентгеном та відпустили. Ми ще хотіли задекларувати готівку, адже мали із собою трохи більше, ніж можна провозити. Але інспектор сказав, що ми не сильно перевищили ліміт та пропустив нас. Таке ставлення дуже налаштовує на прихильне ставлення.

Зима в Австралії: примхи погоди та мітинги у верхньому одязі

Прилетіли ми на материк не в найкращий сезон. В Австралії все ж навпаки: люди ходять догори ногами, а замість літа — зима. Тож нас тут зустріли дощі та холодний вітер. Проте австралійська зима м’якша та тепліша у порівнянні з українською. Мінімально стовпчик термометра знижується до позначки +8-9°C. І, за словами місцевих, дощ — рідке явище, в основному тут сонячно та вітер.

Але є один нюанс щодо помешкань. У будинках в Австралії, за словами моїх знайомих та моїми власними спостереженнями, не все добре з теплоізоляцією. Тому всередині приміщень температура становить +18-20°C. Звісно ж, є системи клімат-контролю, вентилятори, але, чесно кажучи, вони не дуже допомагають. Я вже виходив на мітинг у куртці та капелюсі.

Сіднейський оперний театр є символом Сіднея і однією з головних визначних пам’яток Австралії

Австралійські ціни та де купити кенгурятину

Зізнаюся, спочатку австралійські ціни нас трохи шокували у порівнянні з українськими. Пам’ятаю, як у перші дні ми гуляли містом і я зайшов у заклад швидкого харчування купити пляшку води. Так за пів літра звичайної води мені довелося заплатити $4. Думаю, нічого собі! Але потім, нічого, розібралися, знайшли супермаркети та усі зручні місця для покупок.

Виявилося, що й ціни не дуже перевищують ціни в українських крамницях. А ще на місцевих ринках можна абсолютно все знайти. З цікавого — на днях спробували м’ясо кенгуру. Коли готується, присутній специфічний запах, а на смак дуже схоже на трохи жорсткувату яловичину.

Цікаво, що кенгурятина не входить у щоденний раціон австралійців. Курку, яловичину або свинину ви скоріш знайдете на полицях магазинів. Втім м’ясо кенгуру ми спеціально не шукали, а придбали у звичайному супермаркеті.

Аукціон на оренду житла

Ми заздалегідь зняли квартиру-студію у Сіднеї та почали пошук житла. Адже це окрема велика історія. Я звик, що в Україні можна переглянути 5-10 хатинок і заїхати у ту, що найбільше сподобалась.

В Австралії все навпаки: не ти обираєш житло, а воно тебе. Як все проходить: в певний час агент з нерухомості збирає групу з усіх зацікавлених для огляду помешкання. І тут починається найцікавіше. Якщо помешкання сподобалось, треба зареєструватись на спеціальному сайті (їх тут чимало, найбільш популярні: RealEstate, Domain), де вказати купу персональної інформації: доходи, банківську виписку, свою історію оренди тощо. Вони навіть зверталися в Intetics із запитом підтвердити мою посаду та рівень компенсації у компанії.

Після надання всієї цієї інформації агент розглядає всіх кандидатів на житло та обирає кращих. Далі інформація про тих, хто «вийшов у фінал» передається власнику житла, і той вже вирішує кому його здавати. Фільтри досить жорсткі, як на мене, я із таким ніколи не стикався. Попри такий жирний «мінус», як відсутність історії оренди в Австралії, наша історія пошуку житла закінчилась хеппі ендом. У нас із дівчиною в обох є робота та стабільний дохід. Тому 10 днів ми шукали, обирали поміж трьома варіантами, і вже на 11-й день заїхали у нашу нову оселю.

Найстарішому громадському парку Австралії — Гайд-парку — більш як 200 років

Природні переваги мегаполісу

Квартира наша розташована у самому центрі Сіднею, поблизу Гайд-парку, найстарішого громадського парку Австралії. Ми ще мало чого встигли подивитись у місті, але найбільше мене вразив на цей час Королівський ботанічний сад. Він дуже великий та вражає різноманіттям флори та фауни. Сідней — це взагалі дуже зелене та чисте місто. Протягом двох тижнів тут були дощі, але ані бруду, ані затоплень ми не помітили. За це — мій респект австралійцям.

До океану нам пішки йти 20-30 хвилин. Однак, щоб потрапити до облаштованого для купання пляжу, треба трохи проїхати від центру міста.Тут багато чудових та облаштованих пляжів. Наприклад, на вихідних ми завітали у Бонді-Біч. Їхати до цього популярного австралійського пляжу десь з пів години автобусом. Я був дуже здивований, проходячи по косі, побачити людей у морі, причому, не тільки серфінгістів. Тобто тут пляжний сезон цілий рік.

«Перманентний стрес» або складнощі адаптації

Австралія — країна мігрантів, населення дуже різношерстне. В цілому люди дуже доброзичливі. От, наприклад, ми шукали адаптер на європейську вилку (так, австралійський формат розеток був для нас сюрпризом), проте у крамниці, до якої ми зайшли, його не було. І продавець нам підказав, куди краще піти його пошукати. І ця історія не є виключенням. На мій погляд, люди тут більш емпатійні, намагаються допомогти.

Ще зарано казати про повну адаптацію в новій країні, поки що наше життя знаходиться у стані перманентного стресу. Зараз ми проходимо нудний, «паперовий» етап оформлення на новому місці. Втім в Австралії, на мій погляд, дуже легко проходить адаптація. Через велику кількість мігрантів люди тут з розумінням ставляться до всього: і до твоєї неідеальної англійської, і до поганої орієнтації у місті. Від людей дуже відчувається, що тебе тут раді бачити.

А ось від держави — ні, але то вже інша історія. В цілому мені комфортно знаходитись серед австралійців.

Сподобалась стаття? Натискай «Подобається» внизу. Це допоможе автору виграти подарунок у програмі #ПишуНаDOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось18
До обраногоВ обраному0
LinkedIn

13 коментарів

Підписатись на коментаріВідписатись від коментарів Коментарі можуть залишати тільки користувачі з підтвердженими акаунтами.
Тому я уподобав місцеві коворкінги. Їх тут багато, і вони практично повністю заповнені вихідцями з СНД.

це я так розумію здебільшого кацапи?

Індонезія — напівіндуїстська, напівмусульманська країна.

Це про Балі. Індонезія — найбільша мусульманська країна світу, 86,7% мусульман, 1.74% індуїстів.

Саме так. Дякую за уточнення

Наприклад, щоб отримати податковий номер, треба заплатити близько $300

Це про TFN? На нього ж подача на сайті налогової — 5 хвилин клацання та 0 баксів. Чи це про щось інше?

Це про TFN. Мені у відповідть на подачу прийшла платіжка. Було досить дивно бо коли подавалась дівчина — їй це вийшло безкоштовно.

Дивно, дуже дивно.
>> A tax file number (TFN) is free and identifies you for tax and superannuation purposes. It’s yours for life.
www.ato.gov.au/...​e-number/apply-for-a-tfn
Я б радив зателефонувати в АТО. Схоже чи то на помилку, чи на якесь шахрайство.

Подскажите, в Австралию въезжали по 600й (туристической) визе?
И, если да — когда оформляли туристическую визу?

Да, по 600й. Заявку подавали 1-го апреля, положительный ответ получили 2-го.

Для визы, кроме состояния счёта ещё прикладывали какие-то пруфы? Типа приглашение от друзей из Австралии?

Приглашение неоткуда было взять, так что без него. На все остальные пункты в форме подачи отвечал настолько подробно насколько возможно.

Не зовсім зрозумів, чи ви подалися на 449 візу у свій час чи просто чекаєте на 600-й доки вас автоматично переведуть на 786-ту?

На 449 можна податися тільки onshore. Тож увесь ланцюжок такий: 1) Отримуємо 600 (тур) візу. 2) Після прибуття до Австралії, подаємось на 449. 3) Після медичного огляду нас автоматично переводять на 786.
Важливо зазначити що ця програма закінчилась в кінці липня цього року, але уряд Австралії пропонує Українцям подаватись на 866 з початку серпня.

Фух, а то думав, що ви так і сидите, чекаєте ...
Проходили цей процес для близьких родичів нещодавно.

Підписатись на коментарі