Сучасна диджитал-освіта для дітей — безоплатне заняття в GoITeens ×
Mazda CX 30
×

«У вихідний я рятую людей», або Курси першої допомоги замість ІТ-тимбілдингу

Привіт! Я Михайло Думнич, і я не айтівець (гайз, розходимось). Та я багато працював з айтівцями, коли вони приходили до мене навчатися... рятувати життя.

Як власнику і головному інструкторові курсів першої допомоги «Save a Life», мені доводилося навчати різні компанії: адвокатів, рекламників, ювелірів, працівників ТБ та ін. Та найбільше на наші корпоративні курси приходили саме люди з ІТ-сфери.

З наших із ними розмов, з комунікацій з ейчарами, я зрозумів, що курси вони обирали, як альтернативу іншим корпоративним зустрічам, і вони (курси) — стали новим тимбілдингом. Принаймні окремі компанії почали сприймати їх саме так. Тож я хотів би трохи про це розповісти.

Що то за курси такі

Це тренінги для невеликих груп, орієнтовно до 12 осіб. На цих тренінгах розказують, показують, тренують на манекенах (і людях), як рятувати життя, якщо хтось впав непритомний, зламав ногу/ руку, поранився, обпікся/ перемерз — словом, навчають правильно поводитися у різних надзвичайних ситуаціях.

До речі, про ситуації. Ми щоразу питаємо про мотивацію прийти на курси учасників, або аргументи ейчарів/ власників компаній (завжди ж цікаво, що рухає людьми). І ті відповіді, що чуємо останні місяці, синхронно еволюціонували майже в усіх компаній, якщо порівнювати з початком зими. Але про все послідовно.

Що змінилося з повномасштабною війною

  • До другої половини лютого продажі корпоративних курсів були не дуже активними, потім люди почали цікавитися. А 23 лютого стали масово записуватися (і на звичайні, і на корпоративні) — телефон розривався.
  • Станом на 23 лютого були заплановані по 5 тренінгів на тиждень протягом усього березня, які, зрозуміло, так і не відбулись. Бо вже з 24 лютого наша команда волонтерила.
  • Повернулися ми до роботи у середині квітня, але компанії поки до нас не записувалися.
  • У травні почали з’являтися перші корпоративні запити після затишшя. Тільки запити, не продажі — компанії наче збирали інформацію, готувалися. Якщо не порівнювати зі сплеском запитів станом на 23 лютого, то зацікавлення корпоративними курсами виросло десь утричі. Запити на базові курси теж зросли у 2-3 рази.

Чому?

Нова реальність — нові базові вміння

Аудиторія, яка відвідує курси після початку широкомасштабного вторгнення ₚф, не змінилася. Це так само свідомі, соціально відповідальні люди, часто — айтівці. Але в учасників кардинально змінилося ставлення до курсів першої допомоги.

З якою мотивацією тепер ходять на базові курси

Якщо до лютого приходили люди, бо вони

  • уявляли ситуацію, в якій не можуть допомогти, або
  • в них була ситуація і вони не змогли надати допомогу, або
  • хочуть бути готовими до всього і люблять вчитися,

то тепер, після 24 лютого,

  • 80% учасників говорять, що зараз такий час, що це стало дуже актуально;
  • решта 20% розповідають, що давно хотіли, збиралися, а тут війна — стимул суттєво виріс.

Навіщо компанії йдуть на корпоративні курси

Бізнеси хочуть, щоб працівники були впевненішими у собі та у сусідах/ співробітниках, які сидять поруч. Прагнуть давати їм додаткові психологічні аспекти спокою, наскільки це зараз можливо. Адже коли працівник сам вміє рятувати життя і знає, що його колега теж уміє, то вони обоє спокійніші; знають, як діяти у стресовій ситуації, що і як потрібно зробити, як оцінити безпеку.

Ось, наприклад, нещодавній корпоративний курс ми проводили в ІТ-компанії. Працівники донатять у фонд цієї компанії. Умовно, вони задонатили $50 000 — компанія множить цю суму вдвічі і передає на амуніцію, аптечки та все, що потрібно ЗСУ.

До чого тут курси? Менеджерка цієї компанії пояснила їхню мотивацію так: фірма шукала, чим ще змотивувати працівників, і за те, що ті донатять, придумали давати працівникам різні «плюшки» — курси першої допомоги, похід на страйкбол і т.п. Тобто компанія обрала навчання першої допомоги як один зі стимулів, щоб заохотити своїх працівників донатити й далі.

Резюмуємо: до війни люди/ компанії реєструвалися переважно з певною особистою мотивацією. Після початку повномасштабного вторгнення ₚф — основним став мотив «бо в нас війна» у різних варіаціях, як-от навчити рятувати своє життя чи мотивувати рятувати життя інших донатами.

Як воєнний час вплинув на теми, яких вчать на курсах

Курси не змінилися, але додалися певні деталі:

  • більше звертаємо увагу учасників на власну безпеку, повторюємо, що зараз небезпека може бути більша;
  • до теми про травму шийного відділу хребта внесли додатковий елемент, який є в протоколі, але не був обов’язковим для обговорення.

Базова підтримка життя розрахована на межі міста і включає кровотечі, переломи, втрату свідомості, інсульти, інфаркти. Це базові навички, які вбирають у себе дуже багато тем.

Усе разом складно було охопити за день, але ми їх повтикали, щоб вмістити у час курсу і пояснити простими словами. Та загалом структура курсів залишилася без змін: як вчили рятувати життя, так і надалі вчимо.

Як і чому курси першої допомоги перетворилися на альтернативу тимбілдінгу

На мою думку, тимбілдинг — це будь-які заходи, які формують і розвивають команду. Але в більшості випадків тимбілдинги — це якісь активності типу «тримати стрічку, передавати кульку, поскакати у мішку». І проводять їх з думкою про те, що команда почуватиметься зручніше, краще, вільніше, більше комунікуватиме.

Чому ж курси першої допомоги розглядають альтернативним варіантом тимбілдингу? Бо під час заняття учасники волею-неволею (багато) спілкуються, вчаться взаємодіяти, обговорювати кейсові запитання, приймати спільні рішення.

Найпростіший приклад: коли розглядаємо дії у випадку втрати свідомості, учасники займаються один з одним: перший лягає і вдає, що втрачає свідомість, другий надає допомогу, а потім міняються місцями. Відповідно, вони вже контактують, вже допомагають один одному.

Другий момент: протягом усього навчання ми викладаємо, запитуючи самих учнів. Як-от, даємо хвилину на дискусію та обговорення, щоб учасники самі між собою вирішили практичну задачу: дихає чи не дихає людина, можна її рухати чи ні. Люди починають говорити, радитися — і включається режим колективного мозкового штурму. У результаті з’являється правильна відповідь, ми її підтримуємо і розповідаємо, як надати правильну допомогу.

Внаслідок цього люди весь час у комунікації, постійно активно включені у подію, більше дізнаються один про одного. Бо на курсах можна розговоритися і про свої страхи, і про панічні атаки чи інші особисті штуки, які не виглядають доречними в робочому діалозі чи смолтоці на вечірці.

Крім того, уявіть історію: команда сидить в офісі. Вас 20 людей, і ви ніколи не проходили курси домедичної допомоги. У сусідній кімнаті крик — хтось лежить на підлозі. Ніхто не знає, що робити, як рятувати, куди дзвонити. Команда розгублена і 20 осіб стоять над, припустимо, однією дівчиною, яка знепритомніла. Тривожна ситуація, правда?

Курси першої допомоги дають впевненість у тому, що 20 людей в офісі не будуть у бездіянні стояти, а вже знатимуть, що робити. У випадку з дівчиною: повернути її на бік, відчинити вікна, послабити комірець і все, що тисне і т.д. Хтось один одразу стане лідером і буде керувати іншими, хтось другий і так сам знатиме алгоритм допомоги і миттєво почне діяти.

Тож коли люди знаходитимуться у команді, з якою пройшли курси допомоги, вони будуть почуватися у безпеці, бо знатимуть: що б не трапилося — колеги зможуть їх врятувати.

👍ПодобаєтьсяСподобалось0
До обраногоВ обраному0
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Підписатись на коментарі