З таксі в ІТ: чи реально потрапити без технічних знань у технічну галузь

Привіт усій спільноті DOU! Мене звати Анатолій Клепач, і я хочу змінити деякі стереотипи щодо пошуку себе на ринку праці. Наразі я — СЕО UA Tech Club, кофаундер та голова UA Tech Network, а також кофаундер нового видавничого стартапу PALITURKA. Але починав я свій шлях в ІТ з таксі, як би це дивно не було б.

Я вирішив поділитися своєю історією, оскільки через війну комусь понизили заробітну плату чи посаду, а багато людей взагалі втратили роботу. І наявні стереотипи в суспільстві щодо певних професій та просто страх спробувати себе в абсолютно іншій галузі заважають багатьом побудувати успішну кар’єру, знайти дійсно свою «роботу мрії» та змінити загалом своє життя на краще.

Тож пропоную вам свою історію про те, як за кермом таксі я «заїхав» у нову на той час для мене галузь та залишився у ній.

Прихід у таксі

Свою історію, як я пересів з крісла регіонального керівника будівельного холдингу за кермо таксі, я хочу розповісти з дуже простим та актуальним посилом — будь-яка начебто безвихідна ситуація може стати початком чогось нового, прибутковішого й такого, що дійсно відповідає вашому внутрішньому бажанню.

Майже 5 років я працював у будівельній галузі, свій шлях у девелопменті починав з менеджера з продажу нерухомості, а поставив крапку в цій галузі вже на посаді регіонального керівника. Через залежність від однієї локації (будівельний майданчик) та системи оплати, яка майже повністю складалася з відсотків із продажу та не гарантувала стовідсоткову виплату, я зрозумів, що емоційно вигорів на цій роботі. А останньою краплею, щоб піти з будівельної індустрії стало начебто банкрутство забудовника, через якого за кілька місяців я отримав нуль гривень, логічно, що й бажання працювати в будівельній галузі було також на нулі.

Я не міг собі дозволити заходити в новий проєкт і чекати місяць на заробітну плату, адже останні до того місяці «життя в борг» довели до критичної межі, коли гроші потрібні були тут і зараз, щоби мати змогу годувати родину.

Я зрозумів, що тоді таксувати — це чи не єдиний для мене вихід із ситуації, який дозволить навіть у перший робочий день принести гроші додому. Досі пам’ятаю свій перший день, як я сів за кермо Chevrolet Aveo 2004 року та встановив собі для роботи застосунок Uklon. Я одразу вийшов у нічну зміну, лив сильний дощ, мій моральний стан був навіть гіршим за цю погоду. Адже я себе звинувачував у тому, що стільки років побудови кар’єри я просто перекреслив. До того ж складно було ще й фізично, тому я дуже поважаю роботу водіїв таксі. І зараз, коли викликаю авто, намагаюсь не запізнюватись, перевіряти точність адреси, з повагою та вдячністю ставитись до водія та залишати чайові після поїздки.

Якось один з пасажирів мені сказав, що я щось зовсім не схожий на таксиста, на що я відповів, що я — бізнесмен. Ми посміялися, але після цього стереотипного жарту в мене виникла ідея, як можна прокачати свої комунікативні навички, використовуючи наявні можливості.

Я зрозумів, що всіх пасажирів я бачу, скоріш за все, один раз у житті, тож я можу для кожного з них представлятися людиною з якимось вигаданим минулим. Кожна поїздка за кермом автомобіля стала для мене окремою пригодою, де ти знайомишся з людьми та дізнаєшся для себе щось нове і корисне. Ким я тільки не представлявся: від власника великого підприємства до колишнього наркозалежного (чи навпаки) — та пропрацьовував себе в різних амплуа, тим самим створив для себе певну гру і зробив робочі будні цікавіше. Тобто в будь-якій ситуації можна знайти можливості, щоб покращити її для себе — у цьому я переконався тоді на власному досвіді. Такі комунікативні навички потім допомогли мені в багатьох переговорах та життєвих історіях, впевнений, допоможуть ще не раз.

У такий спосіб я намагався вчитися чогось нового та думати, куди рухатися далі в кар’єрному плані. Мені важливо було мати змогу працювати онлайн з різних офісів, закладів, міст та навіть країн. Звісно, я думав про ІТ, але майже в 30 років пізно вчитися кодити, — так я тоді собі вирішив. Здавалося, що там святі горшки ліплять, тож відкинув думки про свої перспективи в цій галузі.

Прихід в ІТ

Але в ІТ мені таки судилося потрапити. Одне замовлення, яке я навіть не хотів приймати, виявилося знаковим для мене. Так, мені зателефонував мій знайомий з проханням, що йому з партнерами потрібні послуги водія. Я не хотів його приймати, адже не брав би гроші через товариські відносини.

Довго думав над різними реалістичними відмовками, але врешті погодився. Моїми пасажирами в той вечір виявилися фахівці з ІТ, які обговорювали власний продукт та шукали людей у команду для того, щоби його просувати. Я слухав їхні дискусії з цього приводу і зрозумів, що в моєму оточенні є люди, які потенційно можуть бути корисними в цьому питанні.

Тож я долучився до обговорення, як результат — вони запитали, скільки коштує мій робочий день, аби я його провів з ними. Ми обговорили продукт, я поділився потрібними контактами, на що отримав пропозицію стати їхнім партнером у бізнесі. Коли я повернувся додому, то сказав дружині, що їхав з дому таксистом, а повернувся — СЕО ІТ-компанії.

Ось у такий спосіб я й зрозумів, що потрібно використовувати будь-який шанс, адже якщо я б не погодився тоді на те звичайне замовлення, я б втратив цю можливість без технічних знань потрапити в технічну галузь. І тут ніколи не знаєш, що саме принесе у твоє життя наступна поїздка — корисний контакт, майбутнього партнера чи новий бізнес. І навіть просто підвезти людину та поговорити після важкого дня — дуже допомагає триматися.

Перші місяці в ІТ для мене були пекельними, адже я не розумів, про що говорять мої колеги. Усі робочі процеси для мене супроводжувалися записуванням нових слів, як-от «таска», «багфікс», «бенч», «деплой», «бекенд», «фронтенд» та багато інших, а потім я гуглив їхні значення. Я поставив собі планку якомога швидше досягти хоча б рівня своїх партнерів, тож майже цілодобово споживав фаховий контент: читав відповідну літературу, дивився відео та кардинально змінив своє оточення.

Цей досвід дав мені зрозуміти, що немає нічого неможливого. Для мене ІТ було певним викликом, з яким я мав впоратися. І так вийшло, що саме тут я і знайшов себе та зрозумів, де мій потенціал може бути максимально корисним. Тепер, коли я чую щось про роботу мрії, я на 100% впевнений, що в мене саме така.

Як би дивно це не було, але саме робота водієм в онлайн-сервісі допомогла мені прокачати комунікативні навички, а також посприяла розширенню мого нетворку, над яким я працюю й зараз.

Й ось минуло 4 роки, сьогодні я — менеджер ком’юніті для СЕО ІТ-компаній, співвласник та голова об’єднання із 6 000+ фахівців з ІТ-галузі, а також маю окремий проєкт пов’язаний з українською літературою.

Так, разом з командою працюю над релізом видавничого продукту, у якому знов та сама служба виклику авто з’явилася в моєму житті. Я почав товаришувати з Вікторією Дубровською, кофаундеркою Uklon, яка зацікавилася нашим книжковим проєктом, оскільки також працює над просуванням українського бізнесу. Здавалося б, що електронна бібліотека книжок та подкастів і сервіс виклику авто — це щось непоєднуване, але, як виявилося, це не так. Тож наразі ми в колаборації плануємо спільно створювати, впевнений, успішну історію технологічного бренду України.