Як Big Data інженерка змінювала роботу у 2014 і 2022 роках

Привіт! Я — Олена, Big Data інженерка, уже 8 років працюю у сфері програмування. Знакова цифра, чи не так? Саме стільки триває війна і бойові дії на території України. Я почала свій шлях у програмному інжинірингу у грудні 2014-го, кардинально змінивши свою спеціалізацію. Тепер, у 2022-му, коли росія веде вже повномасштабну війну проти нас, вирішила перейти у нову компанію на новий проєкт. Тож хочу поділитися з вами, які були у мене складнощі і що значить змінювати роботу в розпал війни.

Переломний момент 2014 року

2014 став визначальним не лише для України, але й для моєї кар’єри. На той момент 25-річна сіньйор аудиторка інформаційних систем, я зрозуміла, що або зараз, або ніколи. Я любила і люблю програмування, тому зробила ризикове рішення стати розробницею: почала шукати платні курси та слухати безплатні, і вже у грудні 2014-го стала Java-інтерном. Тобто із зарплатні у кілька тисяч доларів я повернулась до цифри 500.

Коли всі дізналися, що я зібралася змінити кваліфікацію, мене назвали божевільною. Професіонал з 5-річним досвідом замість того, аби розвиватися далі, вирішує спуститися на найпершу кар’єрну сходинку. Окрім того, почалися бойові дії, ситуація стала нестабільною і ніхто не знав, що буде завтра.

Але саме у такий важкий період ти розумієш, що потрібно отримувати задоволення від усього, що оточує тебе у житті, включно з роботою, тому думка інших не має бути важливою. Все, що мало і має значення — це моє життя, мої мрії і мої бажання.

Як я це зробила

Завдяки трьом основним пунктам:

• Залучилася підтримкою близьких. Я була впевнена, що у будь-якому випадку в мене будуть люди, які підтримають і допоможуть мені. Так би мовити, я не залишуся ні з чим на вулиці.
• Максимально зменшила свої витрати: відмовилась від всього, що не було суттєвим і життєво необхідним. Насправді це лише здається нереальним, проте на практиці вийшло не так складно, як я це собі уявляла.
• Була позитивно налаштована і вірила у себе. Попри те, що я отримала офер від іншої компанії на позицію аудитора і можливість переїхати до Франкфурта, я обрала залишитися в Україні і здійснювати свою мрію.

Чи вплинула війна на робочий процес і мій розвиток

Війна дійсно відчувалась, але не на робочому процесі, а в загальному настрої та атмосфері. Наприклад, влітку 2015 року в компанії, де я тоді працювала, почали створюватися списки для можливої релокації до Бельгії у разі просування російських військ і зміни межі фронту.

Окрім того, стало більше колег з Донецька і Луганська, які були змушені переїхати до Києва. Проте як таких перешкод навчанню і роботі на той час у Києві не було.

Чому я знову вирішила змінювати роботу, поки моя країна у вогні

Насправді я не планувала змінювати роботу, але мій друг і паралельно колега, з яким я колись працювала, на початку вторгнення попри напружену ситуацію у країні перейшов у нову компанію. Коли ми з ним говорили, він поділився, що у компанії якраз відкрита пропозиція Big Data інженера на проєкт з технологіями, які давно були мені цікаві і з якими я мріяла працювати. Це було перше, що привернуло мою увагу.

Окрім того, з його розповідей я виділила ще декілька цікавих мені особливостей:

• цікавий продукт: платформа Otonomo, яка обробляє дані про автомобільний транспорт і робить пересування безпечнішим і стабільним;
• нетоксична команда;
• співвідношення чоловіків і жінок у компанії десь біля 50/50.

Наскільки складним було рішення і які сумніви картали

Мене зацікавила вакансія, проте оскільки я не шукала інших варіантів, мені потрібно було вирішити, чи готова я ризикнути усім заради однієї пропозиції. Для цього я сіла і просто почала зважувати всі «за» і «проти».

Скажу так: чим більше ви маєте інформації для рішення і, головне, відповідей на запитання у голові, тим легше його зробити. Тому важливо продумати всі моменти, які турбують, і наперед обмізкувати варіанти відступу.

Сумнів #1. Війна

Звичайно, перший сумнів, який пронизував і всі наступні — це війна і бойові дії. На момент цих картань я була у Львові і знала, що буду повертатися до Києва. Хоч попередня компанія пропонувала релокацію, я знала, що хочу і буду залишатися в Україні. Підтримувати українську економіку і ринок праці було важливим компонентом мого рішення, оскільки це показує, що з українцями можна і треба співпрацювати.

Цього сумніву стосувалися особисті переживання про:

• Неспроможність виконувати роботу через психологічний стан. Війна — це постійний стрес, а стрес своєю чергою відбивається на продуктивності і результатах.
• Відсутність зв’язку, інтернету через бойові дії. Що робити і як працювати у такому випадку?
• Загроза потрапити у зону обстрілів, коли ти тільки прийшов на нове робоче місце, де тебе ще не знають.
• Перспектива примусової релокації.

Як побороти

Так, страшно залишитися без роботи у період війни, але я зупинилася на таких аргументах «за»:

• Навіть у війну є можливості, люди і вихід. У світі постійно щось відбувається — це факт. Повені, землетруси, коронавірус, а війна у нашій країні була вже давно. Складно було б впевнитися у чомусь і без неї, чи не так? Але зупиняти життя — це не той вибір, який ми можемо зробити. Час не вийде поставити на павзу і після перемоги його просто відтворити. ЗСУ борються за наші життя, тому ми повинні ними насолоджуватися.
• Попри бойові дії, я більш-менш спокійна: вірю у перемогу, ЗСУ й Україну. Треба перечекати і максимально долучатися до повернення наших кордонів, залежно від особистих сил.
• Компанія у разі інтенсивних обстрілів міста має зрозуміти таку ситуацію, а якщо пропаде домашній інтернет, то можна приєднатися до мобільного, як варіант.
• Якби компанія мені наказала релокуватися, то я б просто пішла. Тим паче, що примусова релокація звучить неправдоподібно, адже навіть не всі жінки мають змогу виїхати, про чоловіків взагалі мовчу.
• Мозку подобається бути у зоні комфорту, тому страшно буде завжди, але треба навчитися реагувати на зовнішні обставини волею і бажанням.

Сумнів #2. Нова компанія

Нове місце роботи — це завжди стрес, а отримати нову порцію негативних думок у період війни означає подвоїти навантаження на своє ментальне здоров’я. Чи варте воно того взагалі?

Як побороти

• Перше, що потрібно зробити — це зрозуміти, чого ВИ дійсно хочете. Якщо на поточній роботі нудно або некомфортно, то чим цей стрес менший за той, який ви отримаєте при її зміні? Перехід на інший проєкт призводить до того, що стає цікавіше, а це вже краще для психологічного стану.
• Людина має сама розуміти і знати, який рівень стресу він або вона може дозволити собі у певний момент. Необхідно завжди аналізувати, за яких умов психологічний пресинг буде більшим, а після цього вже робити вибір.
• Якщо ви відчуваєте, що вам потрібні зміни, то не чекайте, поки накипить, прийде вигорання і не захочеться прокидатися зранку. Спроба і авантюризм завжди вартий ймовірного ліпшого результату. Та й взагалі кожна зміна у житті додає впевненості і стресостійкості.

Сумнів #3. Нові люди

Не менш важливий страх «не спрацюватися» з новим колективом, що стовідсотково матиме негативний вплив на робочий процес, перфоменс і результати у кінці.

Як побороти

Адаптація серед нових людей залежить від двох основних компонентів роботи у команді.

• Ваша особистість. Якщо людина за своєю природою доброзичлива, то комунікація будуватиметься абсолютно по-іншому: колеги будуть допомагати, спрощуватимуть адаптаційний період. Якщо налагоджуються взаємостосунки, то і робочі відносини будуть на вищому рівні.
• Характер колективу. Якщо люди в ньому нетоксичні, мають моральні засади і не з тих, хто зосереджений лише на своєму кар’єрному зростанні, то вони розумітимуть, як важко новачку, і намагатимуться всіма силами згладити гострі кути.

Сумнів #4. Випробовувальний термін

А що, як я не пройду випробовувальний термін? Залишуся без роботи, без грошей, що робити далі? Питання, яке хвилювало, певно, найбільше.

Як побороти

Я знаю про дві речі, які допоможуть у такому випадку:

• Маленька «подушка» з власних збережень. На мою думку, завжди треба мати таку, адже вона дає змогу хоча б кілька місяців мати кошти, аби прожити. Питання навіть не у зміні роботи, а у тому, що ситуації в житті бувають дуже різні.
• Сім’я і місце у соціумі. Підтримка найближчих — це завжди база за всіх обставин. Якщо у вас є друзі, знайомі, то хоча б хтось з них, дізнавшись про скруту, подзвонить або напише, запропонує допомогу.

Окрім того, потрібно пам’ятати, що якщо ви робите помилки на новому місці, це абсолютно нормально. Нова робота — це завжди дослідження незвичного і нерутинного для вас.

Процес зміни роботи у розпал війни

Насправді він не змінився. Хіба що раніше тобі могли запропонувати зустрітися в офісі, а зараз все дистанційно і налаштовано на сьогоднішні обставини, коли люди розкидані по всій країні або у будь-який момент може початися повітряна тривога.

Перша співбесіда

Коли я прокинулась перед першим інтерв’ю, то мене знову почали мучити сумніви на кшталт «навіщо я ускладнюю собі життя?». І це нормально, що вагання не були викоренені до кінця. Абсолютно природно і те, що аж до оферу ви можете час від часу вдаватися до роздумів «навіщо», «як» і «а якщо раптом». Але коли вже почали — доведіть справу до кінця або хоча б сходіть на першу співбесіду. Досить часто після неї відпадає велика кількість сумнівів або, навпаки, з’являються нові — їх теж потрібно аналізувати.

Мене саме цей дзвінок заспокоїв, адже я побачила, що спілкування проходило максимально комфортно. Рекрутерка спокійно відповідала на мої запитання і паралельно не ставила якихось хитрих або з прихованим контекстом. Мені було цікаво дізнатися більше про продукт і технології, про що мені й розповіли.

Офер

Коли я пройшла всі етапи, то залишилось лише чекати на результати. До того часу я вже була впевнена, що хочу на цю роботу без усіляких вагань. Картало те, що я могла не пройти, адже були інші кандидати, а ринок праці в Україні, на щастя, великий і зі значною конкуренцією.

Коли прийшов офер, то я одразу його підписала і вже чекала на перший робочий день.

Перший день

Повністю підготовлена, я включилась у роботу з командою з перших хвилин, адже зі мною зв’язались заздалегідь, що вже було «зеленим прапорцем». Це зменшило мій особистий рівень стресу.

Був чіткий план, тому я не мала переживати про те, до кого звертатися і з чого починати.

Що я отримала в кінці і чи пожалкувала я про своє рішення

Зараз я працюю уже 2 місяці, і аніскілечки не жалкую про те, що ризикнула змінити роботу, адже тепер маю:

• вищу заробітну плату;
• графік, який мені підходить більше, ніж на попередній роботі, оскільки я працювала у британській компанії і через різницю часових зон закінчувала досить пізно, тому було менше часу на себе;
• цікаві задачі й стек технологій, з якими хочеться розбиратися.

Зустріч команди в офісі у Києві

За яких умов я б радила змінювати роботу під час війни

• Політичні погляди компанії не відповідають вашим, що впливає на роботу у команді (особисто для мене це було б небажання працювати з росіянами, які сидять «там» і підтримують податками вбивства наших громадян).
• Поточна робота стала рутинною і нецікавою, через що знижується продуктивність і насолода від процесу.
• Умови роботи змінилися під час війни і стали для вас невідповідними (для мене це була б умова обов’язкової релокації).
• Працювати з колективом стало важко через війну.
• Вам хочеться змін, навколо все і так стало сірим, то чому б не додати світла хоча б у роботу.

Варто чи не варто, зможете ви пройти цей шлях чи ні — вирішувати лише вам, а я поділилася власними спостереженнями і досвідом, за якими можу судити.

Зміна роботи під час війни хоч і має певні особливості та новий рівень ризиків, проте, на мою думку, не є чимось катастрофічно іншим. Головне — зробити це рішення, зваживши кожен сумнів, та знайшовши свій аргумент до кожного «але».