Феномен вибуху українських спільнот

Привіт, останнім часом ми спостерігаємо наплив нових резидентів, як в нашому чаті Вивчаємо Rust Разом, так і в інших українських чатах. У статті ми висвітлюємо думки людей, які ведуть українські спільноти або є їх активними учасниками, та ставимо їм гострі питання.

Ця стаття буде цікавою для всіх тих, хто є дотичним до української IT-галузі, тих, хто творить українські IT-спільноти або ж із задоволенням та користю проводить там час, для тих, кого цікавлять перспективи і проблеми нашого ринку, та тих, хто прагне зробити українське мейнстрімом у світі.

Разом з респондентами ми проаналізували розвиток українського ІТ в період повномасштабної війни в нашій країні. Про те, що саме змінилося і як трансформувалося ІТ йтиметься у наступних розділах. Давайте познайомимось з тими, хто творить українські спільноти.

Зростання культурної суб’єктності України

В Україні ще з початку війни у 2014 році почало з’являтись все більше та більше україномовного контенту, проте його було замало. Коли відбулась повна ескалація конфлікту, багато українців стало звертати увагу на мову та контент, який вони споживають. В роботі та навчанні часто постає питання, а чи вистачає контенту українською в інтернеті зараз, і як збільшити кількість та якість такого контенту? Тож чи є, насправді, потреба перекладати все українською, зокрема, якщо ми будемо говорити про сферу ІТ.

На це питання Антон Чорний відповів так: «Зростати точно буде — якість і кількість українського контенту загального вжитку: пояснюючого, направляючого ... Точно треба перекладати міжнародні сертифікації і підготовку для них: для тестувальників, бізнес аналітиків, проджект-менеджерів,..., бо вони не оновлюються кожного місяця, їх можна раз на рік перекласти і буде велике щастя, і буде все працювати ... Основні документи потрібно перекладати, але не все на світі, бо незрозуміло навіщо. Люди підуть на роботу і використовуватимуть англійську».

Гліб Голинський вважає, що українського контенту: «Дуже-дуже мало. На початку війни, коли почав відписуватись від всіх російських (ресурсів), українського контенту не було взагалі про ІТ. ... Хочеш — не хочеш, тобі треба слухати контент. Англійську ти знаєш, ти ідеш слухати англійську, але там інша культура та проблеми взагалі, треба створювати багато україномовного контенту, щоб люди не слухали російське».

У Кароліни Якименко сформувалася думка, що попит на все україномовне зростає і цим потрібно користуватися: «Якщо ми говоримо саме про контент, то зараз, у тому числі комерційно вигідніше, все-таки робити український контент. Тому що це саме той контент, який краще сприймає аудиторія. І якщо до 2022 року це був контент, який скоріше був пропозицією, то зараз це стає вигідніше, тому що це потреба аудиторії. Це те, що вимагають люди».

Свою думку також висловлює і Павло Славинський: «ІТ безумовно не вистачає (україномовного контенту), з іншого боку це трохи безглуздо, ІТ живе англійською. Якщо ви не читаєте англійською, з вас не буде програміста ... Складно сказати, для мене українського контенту вистачає, коли не вистачає, я добираю англійською».

Разом із ростом кількості контенту українською — виникає тенденція переходу чатів та каналів, що раніше велися російською, на українську мову та потреба у створенні україномовних віток спільнот. Це все впливає певним чином і на кількість підписників.

Так Олексій Осипенко на своєму каналі втратив певну кількість підписників після початку вторгнення. Ось, як він коментує зміни: «Кожен пост про війну — мінус 2–3 підписники за хвилину. Канал раніше був спрямований на російськомовну аудиторію, тому близько 16 % підписників пішло з чату, що є досить вагомою часткою користувачів».

Сергій Бабіч коментує: «З початком війни було майже 600 (підписників), близько 60–70 людей пішли, бо не всім пасує атмосфера, яка в чаті панує.

Чат став закритим, приватним через те, що додавались боти, але якісно кількість підписників не змінилась».

Андрій Губський відповів: «Я почав публікувати інформацію в підтримку України з обговоренням того, що відбулось, публікував інформацію щодо санкцій, які були введені стосовно російських компаній. Досить сильно впала кількість підписників, канали та чат втратили близько 10 відсотків аудиторії з росії. Коли в чаті з’являються люди, що висловлюють підтримку агресії проти України — вони видаляються адміністраторами, їм не місце в нашій спільноті. Але, разом з тим, є люди з росії, що явно висказуються в підтримку України, тож вони залишаються в чаті, розуміючи, що відбувається, з ними конфліктів немає. Частина учасників ще у перші дні війни покинула спільноту самостійно».

Андрій Бродецький щодо цього висловився: «Коли ти ведеш канал російською, важко визначити хто саме на тебе підписаний. На початку вторгнення написав, що буду кошти від промо російських компаній пересилати на фонд „Повернись живим“. Десь тисяча відписалась одразу ... На початку 2022 року було 47 тис. підписників. Кожен місяць по 3000 людей втрачав. За 4 місяці втратив близько 13 000 учасників. НЕ зручно робити контент для всіх без локального ринку».

Антон Чорний прокоментував: «Буде дуже круто, якщо ми просто будемо робити купу контенту українською мовою, який буде закохувати в себе.

Так потроху без насильства люди почнуть переходити на українську мову — це буде дуже класно».

Вова Лук’янчук помітив, що охоплення виросли на 20-50%.

В 2-3 рази виросли лайки до публікацій.

Разом з тим, що є певна кількість каналів з проросійською аудиторією, які почали втрачати цих підписників, поширюється ріст українськомовної аудиторії та україномовних каналів.

Цю тенденцію підтвердив і Дмитро Казанцев:

«Кількість підписників почала зростати.

Так як канал dev.ua був україномовним і з початку війни ми робили корисні інструкції для людей».

Антон Чорний розповідає:

«До початку війни, коли до нас приєдналась вірменка, одна наша людина в команді відмовилася співпрацювати з нею, оскільки та розмовляла російською. Коли розпочалась війна, ця людина через два дні вже була на фронті. Якщо людина має позицію, яку готова відстоювати з автоматом — то, мабуть, це правильна позиція. Не мабуть, а точно!».

Андрій Губський висловився:

«Так, з боку деяких людей була агресія та повна відсутність бажання щось обговорювати. Активних проросійських учасників в чаті блокуємо. Поки хвиля „победобесия“ не зійде — вони не здатні сприймати факти та реальну інформацію про те, що відбувається».

Олег Франчук підтвердив: «Ні, не було. Війна, безумовно, так чи інакше наклала відбиток на життя та світосприйняття ... І банхаммер працює дуже швидко. Коли розвивається ком’юніті та стоїть питання атмосфери, і одна токсична людина може розлякати десятки хороших людей — я переконаний, що помилково забанити є меншим злом, ніж помилково не забанити».

В ході опитування ми почали замислюватись над тим, чи може українська стати міжнародною мовою та чи потрібно це взагалі. Наразі спостерігається тенденція, що українська мова — тренд. Думки наших респондентів розійшлися.

Алекс Ємельянов розкрив це питання так: «Українська зараз тренд, проте я не вважаю, що українська мова може стати міжнародною. Так, більше українців буде розмовляти нею, але чи зможемо ми зааквайрити (залучити) нових користувачів, напевне, що ні. Це наша мова, мова нашої країни так, як і: польська в Польщі, румунська в Румунії, тобто звичайно мову потрібно оберігати, ми повинні розмовляти українською. В нас є міжнародна — англійська».

І, зокрема, Олексій Осипенко висловився так: «Авжеж може, але мені здається, що наші сусіди присвоїли собі якусь мову, сказали оця мова наша і всі хто нею розмовляє це наші, я з цим не згоден. Не всі, хто розмовляє російською, є росіянами ... Захист української мови це важливо, правильно, це повинно бути, але потрібно і нападати... Потрібно нападати на те, що вони вважають їхнім — це російська мова та контент».

Андрій Губський висловив таку думку: «Я вважаю російську мову частиною нашого культурного простору, і здачу його так, як і здачу територій — недопустимою. Російська пропаганда говорить, що в неї є якісь права на мову: «Де російська мова — там росія. Це маячня. Це як Велика Британія сказала би, що англійську не можна використовувати іншим країнам, бо де англійська — там Велика Британія. Англійська мова давно стала міжнародною. Так само як французька, іспанська та російська. Не треба поширювати російську пропаганду. Україна має зберігати свою присутність як у своєму інформаційному просторі, так і в інформаційному просторі інших країн (СНД). Якщо ми залишимо російськомовний інформаційний простір — то ми розуміємо хто туди прийде замість нас».

Загалом, українські ІТ-спеціалісти стали дружнішими та менш конфліктними. Можна сказати, що війна об’єднала однодумців заради перемоги над злом. Вони відмовляються від російського контенту на користь створення українського та активно поширюють його в інтернеті.

Олег Франчук на питання чи може українська стати міжнародною відповів: «На зараз мова науки, технологій — це англійська. Ні, я так не думаю. Треба в першу чергу стати економікою світового масштабу, а потім вже думати про мову ... Міжнародна мова, мова тих країн, які топ по ВВП. Тобто економіка задає лідерство мовне».

Костянтин Вандален приєднується до коментарів Олега: «Слід не забувати, що росія є країною-карликом в аспекті економіки».

Отже, можемо зробити висновок, що все ж таки багато українських компаній та спільнот розпочали або продовжили свою культурну трансформацію в бік українізації. Хоч для багатьох наслідком таких рішень стала втрата частини аудиторії, про що вони не шкодують і щиро вірять, що зробили правильний вибір, адже згодом це дозволить їхнім спільнотам стати якіснішими та популярнішими.

Зростання економічної суб’єктністі України

Після початку вторгнення більшість компаній, що співпрацювали з росією, почали виходити з ринку агресора, що певною мірою вплинуло на економічну ситуацію. Компанії в першу чергу переслідують цілі економічного довготривалого розвитку та збереження репутації.

Схожу думку висловив Андрій Бродецький: «Потрібно дивитись на те, хто які економічні рухи робить: пост, банер в фейсбуці ... Не дуже прагматично продовжувати працювати в росії, тому що це короткостроковий виграш у виручці, але довгостроково ти просто хорониш свою репутацію і всі будуть знати, що це буде бренд, який фінансує вбивство».

Питання чи зможемо ми повністю дистанціюватись від російського ринку зараз стоїть відкритим. Беззаперечно, процес уже розпочався, і як довго це триватиме — час покаже.

«До повномасштабного вторгнення росії в Україну багато компаній співпрацювали з російськими розробниками. Після 24 лютого це змінилося. Наприклад, я знаю, що всі резиденти UA Tech Club припинили співпрацю з країною-агресором, а також з розробниками з білорусі теж з відомих для всіх нас причин», — Анатолій Клепач.

Кай Рен відповів: «З того, що я знаю, ринок українського ІТ був орієнтований на захід/західні проєкти, ніж російське ІТ ... Стосовно спільнот — раніше дійсно багато українських розробників брали участь у російськомовних спільнотах, тому що це давало вихід на більшу аудиторію, більший ринок, більше людей, більше інформації, більше цікавинок. Зараз, як ми бачимо, питання стоїть принципово ребром у багатьох, і я думаю, ми вже дистанціювались, цей процес буде поглиблюватись. Впринципі, багато людей в українських спільнотах дуже добре себе почувають без необхідності додаватись до російських. Я думаю, психологічний перелом вже відбувся, а далі буде інерція. Кораблі розійшлись у морі — і відстань буде тільки збільшуватись ... Це триватиме на скільки того будуть хотіти наші люди і тут важко сказати, це як ми засвоїмо урок, та як ми ретроспективно будемо дивитись».

То чи потрібно нам повна сепарація від російського ринку та що ми можемо зробити для цього?

Цю думку підтримує і Дмитро Чекалін: «Нам потрібно сформувати свою базу, як ІТ так і інформаційну, політичну, мовну. Я цілком не підтримую вирази: „какая разница якою мовою розмовляти, або яку музику слухати“. Мабуть, у далекому майбутньому це зміниться, але я дуже сумніваюсь, що в перспективі 10–20 років щось буде хороше з півночі для нас. ІТ являється продовженням економічного та політичного життя і українське ІТ повинно відокремлюватись від російского впливу та інтегруватися с західними ком’юніті. Наше IT прекрасно може сформувати свої конференції та кластери, що вже є практично в кожному великому місті України».

Григорій Тиненік теж виступає за дистанціювання від російського ринку: «Так, бо поки ми будемо працювати з росією, поки ми будемо намагатися з ними дружити, допомагати заробляти гроші, то росія завжди зможе за допомогою пропаганди говорити, що ми друзі, що нас треба „звільняти“, що українці і росіяни „братья“, хоча ми історично не брати і ніколи ними не були. Навіть те, що багато людей в Україні розмовляє російською, це не історично так склалось, і не тому що ми брати, а через Емський указ, коли в часи російської імперії за українську мову вбивали. Русифікація людей була і в часи радянського союзу, україномовних людей депортували».

Відділення від російського ринку змушує задуматись над тим, чого бракує у нашому ІТ та що можна покращити.

Алекс Ємельянов вважає, що почати можна з наступних кроків: «Перш за все популяризація українського продукту: Grammarly, CleanMyMac, Setapp, Reaface і т.д. у світі; чим більше користувачів українських продуктів, тим більше у цих продуктів є фінансів, а по-друге, потреби у людях: розробниках, маркетологах і таке інше; глобалізація, локальний розвиток продуктів напряму з іноземними компаніями: офіс може бути за кордоном, а наймати в Україні. Ми — hirin.co популяризуємо історію (найму) напряму з Великобританією та штатами українських розробників. У нас head офіс у Лондоні, але ми наймаємо в Україні». Крім того, Алекс підтверджує визнання українських фахівців на міжнародному ринку: «Ко—фаундер компанії на останній презентації написала таку фразу: The greatest developers are Ukrainians».

Кароліна Якименко коментує:

«Щодо українізації, потрібно змінювати освіту ІТ-спеціалістів та більше розвивати англійську, щоб мати вагомі переваги на ринку ІТ.

Та разом з тим і розвивати українську на міжнародному рівні».

Анатолій Клепач має теж цікаву думку з цього приводу, що варта уваги: «У нас із технологіями все дуже добре, наші фахівці мають досвід із багаторівневими складними задачами. Основна проблема полягає в тому, що Україну ще не сприймають як одного із основних гравців на світовому ІТ ринку. Але у нас дуже високий рівень, тож основний виклик для нас — популяризація технологічного бренду нашої країни. І у нас є перевага — наші розробники націлені на те, щоби знайти комплексне рішення. Тобто замовник приходить до нас з ідеєю, і ми проводимо повністю business-development. Ще одна важлива задача для нас — популяризувати Україну як хаб, де вигідно відкривати компанії. Якщо ми створимо бум в ІТ, то виграє від цього й економіка країни, адже один айтішник створює три робочі місця. Для досягнення цих цілей, а також з метою підтримки малого та середнього ІТ бізнесу, нами разом із компаніями Sigma Software та IdeaSoft було створено об’єднання UA Tech Network. Принцип його діяльності — взаємовигідна співпраця та додаткові можливості для підвищення капіталізації кожної компанії».

Гліб Голинський резюмує, що нам допоможе:

«Розвиток внутрішніх продуктів.

Це буде дуже складно без реформ в країні. Потрібне створення законодавчих умов по типу судової реформи; талановитих та тямущих людей в нас багато».

Олег Франчук вбачає, що розвиток економіки взаємопов’язаний із розвитком локальних ком’юніті: «І вона (війна) додала мотивації розвивати Rust ком’юніті, бо після війни ми стикнемось з необхідністю відбудовувати країну, що можна зробити за рахунок хорошої економіки, і я бачу Rust ком’юніті як інструмент залучення інвестицій та підняття економіки України».

Ми вже досить тривалий час відділяємось від російського ринку, проте останні події лише пришвидшують цей процес. Це у свою чергу впливає і на економічний розвиток ІТ України, оскільки ми беремо приклад з більш потужних країн та намагаємося з ними співпрацювати. Це свідчить про те, що ми на правильному шляху.

ІТ—сектор є одним із найстабільніших секторів, які формують економіку країни. Тому його розвиток сприятиме зміцненню економіки, зокрема під час війни.

У такий час ми спостерігаємо значні зміни в розвитку ІТ сфери та бачимо ряд викликів, які перед нею постають. Деякі компанії вимушено зробили релокацію в інші регіони України чи інші країни, проте це не сильно вплинуло на здатність платити податки та працювати під час воєнного стану. Проблеми, звісно, виникають постійно, проте саме ІТ сфера показала, що вона є тією сферою, яка активно приносить прибуток державі. Позаяк, багато людей втратили роботу, поширилась тенденція переходу фахівців з інших сфер у сферу ІТ.

Сергій Бабіч коментує це так: «Питання свічингу не мало би стояти взагалі, тому, я вважаю, що це одна з культурних травм, які ми отримали від радянського союзу, коли вважалося чимось позорним, чимось негарним змінювати рід діяльності, коли б то не було. Один раз на все життя вибрати завод і пахать біля станка до самої смерті. І з тих пір на людей, які змінюють рід діяльності після 30, бо поки тобі 20+ це таке „дитинка шукає себе“, але коли ти доросла людина, маєш усталене життя і змінюєш рід діяльності, на тебе дивляться зверхньо, тому що ти дурницями займаєшся? В той же час, як в цивілізованому світі, це не проблема. Да, якщо ти в 45 будеш змінювати професію, в тебе не буде того досвіду, який матиме людина, що працює довго».

Держава підтримує людей, які ніколи не навчалися на IT-спеціальностях та не працювали в цій сфері, і з 4 липня запустила освітній проєкт ІТ Generation.

Олексій Осипенко вважає:

«Щоб розвивати ІТ треба, щоб долучалися в цю сферу не тільки за грошима, а через те, що це подобається».

-

Антон Чорний підтвердив зростання переходу спеціалістів з інших сфер в ІТ: «Безперечно, така тенденція є, і люди почали серйозніше до цього ставитись. Ми один курс запустили в партнерстві з компанією CustomerTimes. Вони інвестували гроші для навчання українських переселенців безкоштовно, і людям, які залишились абсолютно без нічого; деяким взагалі ноутбуки висилали, щоб вони змогли навчатись. Кількість людей, що зараз хочуть перейти в ІТ значно зросла».

Узагальнюючи думки наших респондентів, можна сказати, що багато людей змінюють професійну діяльність в бік ІТ. Звісно, вона є однією з найпотужніших сфер, що впливають на нашу економіку, тож потрібно і надалі вдосконалювати її та розвивати.

Міжнародні компанії дискримінують українських фахівців та компаній під час війни.

У пошуку роботи під час війни час від часу з’являються якісь перепони, до прикладу, деякі міжнародні компанії не хочуть брати на роботу українців, а особливо чоловіків, через можливу мобілізацію та ризик нестабільної локації.

Деякі з опитаних зіштовхувались з такою ситуацією чи просто чули такі випадки:

«Проблемно влаштуватись на роботу в міжнародні компанії, коли ти живеш в Україні та ти чоловік. Бізнес не хоче ризикувати, ризики для компаній пов’язані з мобілізацією та страхом, що бомба прилетить, суть в тому, що локація Україна — це зараз ризик»,

— Гліб Голинський.

«Деякі компанії не беруться за проєкти в Україні через війну та через те, що проєкт може бути не повністю зроблений вчасно або просять, щоб принаймні половина команди перебувала за кордоном»,

— Назар Романів.

Коментар Андрія Губського на це питання такий: «Є компанії, які кажуть: „Ми беремо українців в компанію, але тільки тих, які виїхали за межі України“ ... Я зіштовхувався з тим, що рекрутер каже: „Ми не наймаємо, якщо ви знаходитесь в Україні, там, де можуть йти бойові дії, не важливо чоловік чи жінка. Якщо ви фізично в Європі, ок, ми можемо з вами говорити, якщо ви в Україні, сорі ми не можемо зробити вам оффер“. Ми ж розглядаємо кандидатів з України в нашу компанію, для нас обмежень немає. Якщо в людини є можливість працювати, ми з радістю її візьмемо».

Через нестабільну ситуацію в країні українські ІТ компанії теж зіштовхуються з відмовами у співпраці над проєктами з міжнародними компаніями. То ж не лише ІТ-спеціалісти стикаються з проблемою найму, а й компанії теж.

ІТ фахівці впливають на хід війни в Україні

З початком повномасштабної війни в Україні багато ІТ компаній долучаються до підтримки наших захисників не лише на інформаційному фронті, а й на військовому. Беруть участь у зборах коштів, займаються волонтерством, створюють об’єднання, купують військове обладнання, врешті-решт, воюють за наш спокій та можливість жити. Всі респонденти тим чи іншим чином долучаються до цього процесу і деякі приклади їх діяльності наведені нижче.

«В нас було три збори. На перший ми бусік купили воєнний, на другий — позашляховик, на третій — багато дрібничок ... В мене є особисті контакти і я їм допомагаю. В середньому 10% (учасників спільноти) донатить на ЗСУ»,

— Олексій Осипенко.

Кароліна Якименко теж докладає зусиль до перемоги: «Оскільки на той момент фондів було небагато, вирішили, що буде доцільно створити власний та надсилали допомогу з Болгарії. Надсилали тканину на мед сумки, повербанки для воєнних, деякі інші дрібнички. Потім вирішили, що треба щось більш глобальне. Треба пошити плитоноски. Замовили тисячу метрів тканини для пошиття плитоносок. Виробництво було в Одесі, розробляли натівського стандарту сумісно із побажаннями ЗСУ».

«Канал став площадкою, де люди ділились безкоштовними матеріалами. Спочатку був хаос, робив все що міг: волонтерив, робив сітки, блокував сайти. Потім сфокусувався на тому, що можу робити найкраще.. зараз є декілька напрямів допомоги»,

— Орест Дмитрасевич.

Євген Дмитренко прокоментував: «Я підписаний на багатьох волонтерів. Якщо хтось із них починає збір коштів я додаю свої 20-30 гривень і поширюю новину про збір у соцмережах аби до неї долучилося якомога більше людей. Чим більше людей це побачить, тим більше долучиться. Таким чином можна збирати неймовірні суми. Не варто недооцінювати силу 10 гривень,з миру по нитці — бідному сорочка».

«Десь на другий місяць війни зробили спец кімнату — тест, який людина може пройти та отримати волонтерську організацію, яка їй підходить. В нас є 8 організацій, з якими ми домовились і після проходження тесту ти можеш донатити їм на їх реквізити або на Near гаманець, в криптовалюті Near ... Ми вирішили підтримати менш популярні проєкти: від притулків для тварин до жіночого ветеранського руху, ком’юніті ІТ-шників „Коло“, які збирають гроші на ЗСУ і т.д.», — Григорій Тинельник.

«Брав участь у декількох проєктах та зборах коштів. Надсилав на початку гроші багато куди, але потроху, а потім вже вибрав собі стратегію та сконцентрувався трохи інакше, щоб допомога була більш ефективною»,

— Андрій Губський.

«Ми майже не висвітлюємо аспект фінансової допомоги для ЗСУ, але, наприклад, резиденти UA Tech Club мільйони гривень віддають на армію. Донатять як власники бізнесу й ІТ фахівці, так навіть іноземні замовники, адже всі вони також бажають Україні якомога скорішої перемоги», — Анатолій Клепач.

Наші ІТ фахівці вправно борються з фейками в соціальних мережах та на сайтах, проводять кібератаки та сприяють ЗСУ всіма можливими способами. В наш час інформаційний фронт є одним із засобів ведення війни.

Кароліна Якименко один з каналів зробила на період війни агрегатором новин.

А також створила благодійний фонд «Brave UA» (braveuafund.com).

Та активно збирає гроші на волонтерство, в тому числі пошиття плитоносок.

Ще важливо зазначити, що у нас небайдужі ІТ фахівці проводять DDoS-атаки на сайти міністерств, пропагандистських медіа, сайти банків тощо, я аж кайфую від того, який потужний склався імідж в українських айтішників«,

— Анатолій Клепач.

Микола Мисловський також долучався до пошуку важливої інформації на російських сайтах та вважає, що: «Блокування вебсайтів — та річ, що заважає людям з українських спільнот, що шукають стратегічно важливу інформацію в даних. Одна справа — коли тобі треба просто проникнути у вебсайт, і зовсім інша — коли після атаки хактивістів вебсайт уже закритий фільтром».

Григорій Тинельник разом зі своєю командою стартаперів: «В перші тижні писали з фейкових акаунтів щоб вони пішли на мітинги рос. користувачам про війну. Вони відповідали — „какая разница это все политика“. Із близько 1500 користувачів (з росії) лише 2 відсотки казали що да, напевне, щось не так».

Під час дослідження українських спільнот було приємно помітити, що останні публікації у більшості з них були про збори на підтримку ЗСУ чи звіти про допомогу військовим. Наша армія — не лише військові, Національна гвардія та поліція, а й прості люди, які роблячи власну справу, наближають нас до перемоги.

Розвиток культурної суб’єктності сприяє розвитку економічної суб’єктності України

Зараз як ніколи ми можемо спостерігати, наскільки економічний стан нашої країни може залежати від її культури. Після ескалації конфлікту з боку росії ми стали прискіпливіше та більш бережно ставитись до власної культури, почавши розуміти справжню її цінність, розуміти, що «українське» може бути цікавим, трендовим, гарним, та в наш час навіть необхідним. Нові ідеї та перспективи, що відкриваються для нас внаслідок відокремлення від російського контенту, впливають на зміцнення ІТ-індустрії, проте з ними приходять і нові виклики. Ми з респондентами обговорили деякі з них, зокрема, про вплив спільнот на економічні процеси, взаємозв’язок культури та економіки тощо.

ІТ-спільноти, як яскравий приклад вираження культурної суб’єктності, стають каталізаторами розвитку економіки. Адже саме в ІТ-спільнотах беруть витоки ідеї проєктів, нетворкінг, Open Source культура, менторство та інвестиції.

Локальні ком’юніті стають осередком для пошуку роботи, проєктів, знайомств та можливостей для подальшого спільного розвитку, найму або ж створення стартапів, що безпосередньо і впливає на економіку нашої країни вже зараз.

Це підтверджує і Костянтин Вандален: «На співбесіді спеціаліст знав про нашу спільноту, а також на djinni додали рубрику Rust, завдяки нашій спільноті і старанню одного з наших учасників, який написав support і в якості аргументу надав лінк на нашу спільноту і переконав їх, що така категорія як Rust там має бути. Коли українці усвідомили, що їм не комфортно в російському чаті Rust, почався відтік, і в цей момент пара сотень знайшло наш чат».

Тобто завдяки активному учаснику локального ком’юніті Rust розробникам легше знайти роботу, а компаніям легше знайти Rust ентузіастів. І це лише невелика частина з того, на що здатні спільноти у процесі зміцнення ІТ-сфери.

Саме спільноти вносять величезний вклад у популяризацію новітніх українських технологій. Ком’юніті також збирають однодумців, які на волонтерських засадах займаються перекладами технічної літератури або ж створенням унікальних продуктів. І ці люди об’єднані спільним бажанням розвивати та просувати контент українською, що матиме неоціненний вплив на розвиток молодих спеціалістів, які лише починають свій шлях, та на статус державної мови загалом.

«Так, звісно. Чим більше українського україномовного продукту в медіа, тим швидше ми переможемо. Це більш перспективно», — Дмитро Казанцев.

Держава також розуміє значення сфери ІТ для економіки України, тому активно підтримує її, зокрема, запускає програму грантів. Для навчання нових спеціалістів виділять 1,8 млрд грн, а для розвитку стартапів — від 400 млн грн.

Отже, як ми бачимо, культурна суб’єктність є складовою економічного зростання українського ІТ. Тож, щоб бути успішною високорозвиненою країною, ми повинні не тільки плідно працювати та інтелектуально розвиватись, але й дбати про культурну складову та робити це невід’ємною частиною нашого сьогодення.

Підсумки

Українська ІТ-індустрія попри війну трансформується, розвивається, залучає все більше коштів та всіляко допомагає у боротьбі за перемогу, що дає нам привід назвати її однією з найстабільніших та найвпливовіших сфер в економіці України.

Можна сказати, що війна стала каталізатором розвитку українського ІТ. Ми спостерігаємо, що багато людей, зокрема, ІТ-спеціалістів, переходять на українську та збільшують її вживання в онлайн-просторі, зростає і кількість україномовних спільнот. Популярнішою стає тенденція створення більшої кількості контенту українською в різних соціальних мережах та в ІТ-спільнотах, що є корисним як для початківців, так і для досвідчених програмістів.

Ми сподіваємось, що наша стаття надихне когось бути сміливішим в українізації вашої спільноти та контенту. Зверніть також увагу на нашу майже вичерпну підбірку українських IT спільнот.

Заразом вам може бути цікава наша попередня стаття «Люди, які створюють українські IT-спільноти», в які йдеться про засновників, адміністраторів та учасників IT-спільнот, думки яких ви читали у цьому матеріалі.

Автори: Новіцька Ірина, Вікторія Пергат.