Що таке мобільний застосунок — товар, послуга, робота, інформація чи все разом

Усі статті, обговорення, новини про Mobile — в одному місці. Підписуйтеся на телеграм-канал!

Мене звуть Юрій Карлаш. Я — юрист, патентний повірений, спеціалізуюсь на юридичній підтримці бізнесу в питаннях, пов’язаних з інтелектуальною власністю, охороною персональних даних та інформаційними технологіями.

Ця публікація є частково продовженням попередньої, присвяченої праву власності на файл. Відсутність права власності на файли, свобода обігу та використання інформації ставлять подальші запитання: а як це все впливає на комп’ютерні програми, і на одні з найпоширеніших з них, — мобільні застосунки? Як розібратися, що насправді продається в Apple Store, Google Play і т.п. — якийсь товар, ліцензії, послуги? Спробуємо розглянути законодавчий бік питання у цій статті.

Про терміни, які тут використані

Українське законодавство буяє визначеннями «товарів», «послуг», «робіт», — часом вони об’єднуються під поняттям «продукція». Я веду до того, що єдиного визначення нема, і для розуміння, що я маю на увазі, я тут поясню, як в цьому тексті використані ці терміни.

Товар — це речі, інформація на матеріальному носієві, призначені для перепродажу та/ або задоволення певних споживчих потреб.
Робота — це діяльність зі створення, перетворення матеріальних, нематеріальних благ на інші об’єкти.
Послуга — це теж діяльність, яка дає замовнику ефект у вигляді:

  • створення, підтримання, задоволення, припинення споживчого інтересу, потреби (наприклад, потреби у розвагах, відпочинку, безпеці, навчанні, інформації);
  • у вигляді створення, досягнення, підтримання, перевірки, зміни стану чи рівня функціонування будь-чого (наприклад, лікування людини, забезпечення антивірусного захисту);
  • переміщення, розміщення, збереження, повного знищення будь-чого (наприклад, транспортування, зберігання, утилізації сміття);
  • забезпечення доступу, ознайомлення, можливості користуватися будь-чим (потокове мовлення);
  • запуску, припинення активності будь-чого (наприклад, забезпечення можливості управляти освітленням приміщення);
  • обчислення, вимірювання будь-чого (наприклад, онлайн-калькулятор оподаткування, вимірювання тиску).

В будь-якому випадку треба враховувати, що мобільний застосунок — це ще й електронна (цифрова) інформація, що має функціональне призначення, і його обіг проявляється в тому числі через операції, які можливо здійснювати з інформацією як нематеріальним об’єктом.

По-перше, Закон України «Про авторське право і суміжні права» прямо відносить комп’ютерні програми, що

«знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп’ютером, які можуть існувати і (або) зберігатися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів)», до електронної цифрової інформації.

По-друге, інформація, як і комп’ютерні програми, може бути відтворена в електронному вигляді.

По-третє, юридичне визначення інформації є доволі широким. Воно наведене в ст. 1 Закону України «Про інформацію» і ст. 200 Цивільного кодексу, а саме інформацією є «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді».

Отже, різниця між «даними» (data) та «інформацією» за цим визначенням відсутня. Тобто, інформація ототожнюється з даними незалежно від того, чи особа, пристрій, які мають до них доступ, розуміє значення цих даних і чи правильно інтерпретує.

Хтось може стверджувати, що інформація — це якийсь пасивний набір даних, а от саме запис комп’ютерної програми — це інший об’єкт ніж інформація, бо комп’ютер виконує певні команди, зчитуючи запис, і тому така функціональність запису комп’ютерної програми позбавляє цей запис статусу інформації. Проте це не так. Аркуш паперу з записом кулінарного рецепту також містить послідовність команд — ці команди «зчитує» і, хоч за власною волею, «виконує» людина, яка розуміє мову, використану для запису рецепта.

Та обставина, що певний запис є інструкцією, яку може виконати комп’ютер, і що за допомогою комп’ютерної програми можна обробляти якусь іншу інформацію, не позбавляє такий запис статусу інформації. Термін «інформація» охоплює будь-які дані, відомості, якщо ці дані відомості можуть бути збережені на матеріальних носіях, відображені в електронному вигляді.

Запис — це інформація у зафіксованому вигляді, тобто статична форма її існування. Комп’ютерна програма за формою її вираження і змістом є просто інформацією з додатковими властивостями. І так зійшлося, що певні технічні засоби виявилися настільки придатними для зчитування комп’ютерних програм, що в результаті ці засоби виконують дії згідно з інструкціями, закладеними в програмах.

Крім того, термін «інформація в автоматизованих системах» присутній в Законі України «Про захист інформації в автоматизованих системах», в редакції станом на 2004 рік, мав таке визначення — «це сукупність усіх даних і програм, які використовуються в АС незалежно від засобу їх фізичного та логічного представлення». Зараз цей термін там відсутній, але розуміння того, що комп’ютерна програма є інформацією, нікуди не поділося.

На підтвердження цього також пошлюся на книгу «The Universal Computer: The Road from Leibniz to Turing» під авторством Martin Davis, на стор. 143 якої написано, що програма, написана сучасною мовою програмування, є даними для її інтерпретатора або компілятора, який обробляє їх так, що її інструкції можуть бути фактично виконані.

Те, що комп’ютерну програму слід розглядати не тільки як «об’єкт інтелектуальної власності», але і як «інформацію», змінює погляд на систему охорони інтелектуальної власності взагалі. Це пов’язано з тим, що Конституція України, яка за своєю юридичною силою в Україні є вище ніж міжнародні договори, передбачає в ст. 34 право «вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію».

Ця обставина явно конфліктує з правом інтелектуальної власності, закріпленим в тій же Конституції, яка в ст. 54 вказує, що «кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.»

Тому, між правом на свободу інформації та авторськими (суміжними) правами має бути знайдений баланс, обґрунтування якого буде детальніше викладене далі.

Чи може мобільний застосунок бути товаром

Мобільний застосунок тут я розглядаю як комп’ютерну програму, тому її «товарність» має декілька проявів у вигляді:

1) примірника цієї програми, записаного на носії, для використання програми за її функціональним призначенням;

2) майнових прав інтелектуальної власності на комп’ютерну програму, переважно як на твір, що охороняється авторським правом (майнові права за законом прямо належать до майна, хоча вони нематеріальні, і називаються «неспоживними речами»);

3) примірника цієї програми, записаного на носії, яка має певну споживчу цінність, але безпосередньо не пов’язану з необхідністю використати її за функціональним призначенням;

Перелік операцій, коли мобільний застосунок виступає, наприклад, як складова товару також перераховано в пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, зокрема:

  • придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
  • придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/ або розпорядження особи;

Те, що комп’ютерна програма під час завантаження може бути умовно товаром, описав у 2012 році у своєму рішенні Європейський суд справедливості у справі UsedSoft GmbH v Oracle International Corp:

Суд зазначив, що з економічної точки зору продаж комп’ютерної програми на CD-ROM або DVD та продаж програми шляхом завантаження з інтернету схожі. Метод онлайн-передачі є функціональним еквівалентом постачання матеріального носія.

Тлумачення статті 4(2) Директиви 2009/24 у світлі принципу однакового застосування підтверджує, що при розповсюдженні вичерпання прав інтелектуальної власності має місце після першого продажу в Європейському Союзі копії комп’ютерної програми з боку власника авторських прав або за його згодою, незалежно від того, чи стосується продаж матеріальної, чи нематеріальної копії програми... Завантаження на сервер клієнта копії комп’ютерної програми з сайту правовласника та укладення ліцензійної угоди користувача на цю копію утворюють неподільне ціле, яке в цілому має класифікуватися як продаж.

Однак, підходи, вироблені Європейським судом справедливості слід застосовувати обережно, бо законодавство ЄС розвивалося за своєю логікою, а наше — за своєю, а надання можливості завантажити застосунок — це послуга, а не продаж товару.

Насправді товаром є матеріальний носій, на якому записано комп’ютерну програму, а не сама комп’ютерна програма, бо при купівлі носія саме на носій виникає право власності, і при перепродажі носія він виступатиме в ролі товару. Товар також можна створити, завантаживши та записавши за згоди правовласника комп’ютерну програму на носій, власником якого ви вже і так були.

Одне з проблемних питань, яке в ЄС, і у нас теж, досі нормально не вирішене — це вичерпання авторських прав на цифрові об’єкти. Коли дія авторських прав обмежується, і з’являється більше варіантів дій з цифровим об’єктом, які не потребують згоди власника авторських прав.

Поки що в ЄС дійшло до того, що постачання, наприклад, електронних книжок шляхом завантаження на пристрій користувача не призводить до вичерпання авторських прав на завантажені примірники цих книжок, а постачання комп’ютерної програми з ліцензією, що має необмежений строк її дії, призводить до вичерпання авторських прав.

Тобто вичерпання прав почало залежати від виду охоронюваного авторським правом об’єкта, не дивлячись на те, що всі ці об’єкти представлені в електронній (цифровій) формі, а така залежність і поділ є безпідставними і є проблемою для кінцевих споживачів та вторинного ринку «вживаних» завантажуваних цифрових об’єктів.

Може виникнути питання, чого це Європейський суд справедливості назвав ліцензійний договір неподільною частиною продажу, адже коли ми купуємо для особистого користування паперові книги, вінілові платівки нам ліцензії не потрібні. Хоча, так право власності обмежене правами інтелектуальної власності, але не настільки, щоб створювати значні труднощі у володінні, користуванні та розпорядженні майном.

Проте з творами та комп’ютерними програмами в електронній (цифровій) формі ситуація не однозначна, бо це окрема «екосистема», відмінна від матеріального світу, в якій для зручного використання цифрового об’єкта потрібно його відтворити, скопіювати, переслати, перекинути на інший пристрій і т. п., тому Суд шукав вихід з прив’язкою до ліцензійного договору.

Через те, що ці об’єкти є інформацією, право власності на них не виникає, принаймні в Україні, бо це нематеріальні об’єкти, а право на інформацію віднесене Цивільним кодексом до особистих немайнових прав, а не до категорії майна. Інформація існує допоки записана на якомусь носії, під час передачі сигналу, вона може змінювати носії, спосіб та мову запису. Якоюсь мірою можливим є лише контроль за доступом до неї, але не право власності.

Я прихильник підходу, що електронна форма об’єкта, як тільки він, за згоди власника майнових прав інтелектуальної власності, записаний кінцевим користувачем на носій інформації на постійній основі, не має унеможливлювати його подальший обіг і використання настільки, що це перешкоджає ефективній реалізації права на інформацію і свободу користування нею. Це трохи революційно стосовно панівних зараз тенденцій максимальної охорони та захисту авторських та суміжних прав, але запобігає її очевидному непропорційному розширенню.

Чи може мобільний застосунок бути роботою

Мобільний застосунок може бути результатом робіт.

Так, в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 р. у справі № 922/655/16 зазначено,

що між Фізичною особою — підприємцем ОСОБА_2 (замовник) та Фізичною особою — підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) був укладений договір N 1113-122 про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (вебсайту), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання надати послуги по розробці та створенню вебресурсу, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконані роботи на умовах, затверджених даним договором... Оскільки результатом вищевказаних робіт є певний створений продукт, який не споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, даний продукт носить матеріальний результат, а сам договір спрямований на регулювання процесу створення даного матеріалізованого результату, а тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Далі доля результату робіт майже як у товару — замовник або отримує лише примірник без виключних майнових прав інтелектуальної власності або разом з виключними майновими правами інтелектуальної власності.

Але це не єдиний варіант.

Мобільний застосунок також може бути засобом, через який результат робіт проявляється, досягається (створюється), надається або засобом управління роботами.

Наприклад, файл у певному форматі може бути зчитаний та бути корисним тільки в результаті запуску через певну програму, як-от файли з візуалізаціями даних з розширенням .tde (Tableau Data Extract) або файли електронних книжок у форматі .acsm.

Постає питання, чи завжди замовнику робіт треба бути саме «власником» комп’ютерної програми, в середовищі якої можна обробляти певний файл? Я беру слово власник у лапки, тому що в інформації і відповідно у мобільного застосунку не може бути власника. Тут мається на увазі необхідність замовнику робіт володіти на постійні основі і вільно користуватися та розпоряджатися записаним на власному обладнанні примірником комп’ютерної програми.

Отже, для розуміння бути чи не бути «власником», я б провів аналогію з матеріальним світом. Наприклад, уявити, що я замовив виготовлення речі — залізничного вагону спеціального призначення, — пересувного операційного приміщення для рятування життя і лікування. Так от, вагон — це як файл. Щоб від вагона була користь, треба, щоб він переміщався в потрібне місце в межах залізничної інфраструктури (комп’ютерної програми) — бажано залізничною колією, тобто знаходився у відповідному середовищі, як і файл в середовищі, в якому його можливо обробити.

Отже, я можу отримати доступ до залізничної колії, ставши її власником. Але не тільки так, я можу ще стати її орендарем, суборендарем, одружившись з донькою власника залізниці, або на якійсь іншій підставі, що наділить мене обмеженим статусом користувача колії, або передавши вагон тому, хто сам має доступ до колії, і зможе забезпечити для мене функціонування вагона за призначенням.

Так само і з файлами, наприклад, .tde. Щоб продивитися, змінити, продемонструвати діаграму, графік з такого файлу, що став результатом роботи мого підрядника зі створення для мене файлу, мені буде потрібна комп’ютерна програма. Щоб прочитати створену книгу, текст та оформлення якої збережені в файлі .acsm, мені потрібна програма Adobe Digital Editions.

Отримати комп’ютерну програму для користування файлом я зможу, наприклад, або шляхом якоїсь домовленості з підрядником, постачальником файлів, або придбавши доступ, встановивши і запустивши програму на власному пристрої від її виробника/ дилера, або завантаживши файл на сервер хмарного сервісу, який надає середовище для роботи з такими файлами, або скориставшись чужим обладнанням, на якому встановлена необхідна комп’ютерна програма. Теоретично, варіанти ще є.

Чи може мобільний застосунок бути послугою

За аналогією з робо́тами, мобільний застосунок може бути інструментом надання/передачі послуги, а також може бути інструментом управління послугою (за обсягом, видом, виконавцем та іншими характеристиками), при цьому послуга може як надаватися через нього, так і через інші засоби, якими можна керувати за допомогою застосунку.

Чи завжди при отриманні послуг споживачу треба бути «власником» мобільного застосунку? Якщо порівнювати з матеріальним світом, то прикладом слугує надання телекомунікаційних послуг, коли оператори послуг надають споживачам своє майно в оренду, наприклад Wi-Fi роутер, цифровий порт і т.п., хоча споживач також може отримувати такі послуги, використовуючи не орендоване, а своє власне майно.

Таким чином, щоб отримувати послуги, не обов’язково бути лише власником обладнання, можна бути і орендарем. Така сама аналогія тут є між обладнанням для отримання послуги та мобільними застосунками, а вищенаведені приклади відносно робіт та комп’ютерних програм так само підходять і для цієї ситуації.

А як в житті? Мобільний застосунок у складі устаткування/ обладнання, або сам по собі як товар, результат робіт і послуга

Ситуація і так непроста, але є ще податкове законодавство з ПДВ-пільгою щодо операцій відносно «програмної продукції» та купою роз’яснень. Саме термін «програмна продукція» використовується в Податковому кодексі.

Наприклад, якщо програмна продукція є приналежністю або інстальованою частиною обладнання, то вони разом розглядаються як один товар, і операція з постачання такого товару — як одна операція, що підлягає обкладенню ПДВ у загальному порядку. Тобто товаром тут є саме обладнання, з усіма його споживчими властивостями, і програмна продукція, встановлена на обладнанні, не розглядається як окремий об’єкт.

Окремим товаром є й матеріальний носій з розтиражованою програмною продукцією, але його постачання не підлягає обкладенню ПДВ, оскільки в Податковому кодексі прямо сказано, що програмною продукцією є примірники (копії, екземпляри) комп’ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній формі (проте оподаткування ПДВ застосовується до операцій з ввезення таких товарів на митну територію України в режимі імпорту).

На те, що матеріальний носій з розтиражованою програмною продукцією — це товар, вказує стародавній лист ДМСУ № 3/24-3743-ЕП від 27.07.2001, де зазначено, що

запаковані дискети та лазерні диски CD ROM з записаними на них комп’ютерними програмами чи даними, які розроблені для загального використання чи у комерційних цілях (не на замовлення) до яких, як правило, додається інструкція з використання, аудіо- та відеопродукція, записана для загального і комерційного використання, збірники типових проєктів і креслень, належать до товарів.

Це має значення для обкладання ввізним ПДВ.

Цей підхід підтримав Господарський суд м. Києва в рішенні від 22.04.2014 у справі № 910/3080/14. Суд зазначив, що

примірник комп’ютерної програми — це об’єкт права власності, річ, відчуження якої не супроводжується передачею невиключних майнових прав інтелектуальної власності, тобто — це звичайний товар, який не є програмною продукцією (це до змін в Податковому кодексі у 2017 р.) у розумінні норми пункту 261 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу.

В частині обкладання ПДВ при імпорті носія з програмною продукцією суд послався на лист Державної митної служби України від 06.02.2013 р. N 12/2-12.2/490, яким наводилися аргументи, що пільга щодо ПДВ відносно операцій з постачання програмної продукції не стосується ввезення програмної продукції на митну територію України у митному режимі імпорту.

З 2017 року було змінено положення Податкового кодексу і він з того часу відносить примірники (копії, екземпляри) комп’ютерних програм, їх частин, компонентів у матеріальній формі до програмної продукції. Ввозячи їх, можливо зменшити ввізний ПДВ, оскільки ст. 51 Митного кодексу передбачає, що для визначення митної вартості носіїв інформації, які імпортуються, що містять програмне забезпечення для обладнання з обробки даних, ураховується лише вартість носія інформації за умови виділення з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, вартості програмного забезпечення та/або вартості носія.

Правда, Митний кодекс дозволяв це зробити під час імпорту і до 2017-го, просто зміни в Податковому кодексі стосувалися в цілому подальшого продажу носіїв з програмною продукцією, незалежно від того, чи вони імпортувалися, чи поширювалися всередині країни.

Щодо застосування ст. 51 Митного кодексу як раз є рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2020 р. у справі № 320/7209/19. Позивач посилався на те, що при визначенні вартості носіїв програмного забезпечення ним було помилково вказано сумарну вартість носіїв та самого програмного забезпечення, що імпортувалось (а це веде до більшого розміру ПДВ). Суд задовольнив позов в цій справі, який був пов’язаний із бажанням позивача виправити митні декларації та зменшити платежі.

Крім того, згідно з постановою КМУ «Про реалізацію окремих положень Закону України «Про захист прав споживачів» № 172 від 19 березня 1994 р. диски для лазерних систем зчитування із записом також вважаються товаром.

Отже, матеріальний носій з розтиражованою програмною продукцією є товаром, просто є нюанси з обкладенням постачання таких носіїв ПДВ під час їх імпорту та подальшого продажу в Україні.

Однак, з носіями є ще один нюанс. Вони не завжди є товаром, а є ще й засобом представлення результату виконання робіт/надання послуг. На це звернув увагу у своїй постанові Господарський суд Дніпропетровської області в постанові від 24.10.2006 р. у справі № А38/271-06.

Суд вказав, що відповідно до обставин справи CD-RW диски та магнітні носії являються лише засобом зберігання або носієм інформації, тобто технічним пристроєм для збереження інформації — предмету догорів про надання послуг, оскільки саме послуги з надання інформації є предметами вищевказаних договорів, а не товар — CD-RW диски та магнітні носії.

Цей нюанс треба враховувати у відносинах розробки програмної продукції і її передачі на носіях від розробника до замовника — саме тому я вище писав про розтиражовану програмну продукцію, а не про поштучні екземпляри, виготовлені на замовлення.

Схожий висновок щодо класифікації надання носія з інформацією як послуги зробив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.02.2015 р. в справі № 813/6063/13-а. У справі розглядався договір про побудову моделі прийняття рішень, за яким виконавець зобов’язався створити статистичними методами і продати статистичні рейтингові моделі — сукупність правил, критеріїв, показників на паперових та електронних носіях, що оцінюють ймовірність настання події дефолту клієнтів впродовж одного року. Виконання послуг підтверджується актом від 08.11.2012. Результатом виконаних послуг стала «Документація рейтингових моделей», і 12.09.2012 сплачено платіж у розмірі 48 000 євро.

Суд зазначив, що документи, складені в результаті послуг, мають інформаційний характер і спрямовані на вдосконалення процесу надання банківських послуг, і з огляду на викладене, позивач виплачував нерезидентам доходи у вигляді компенсації вартості наданих послуг.

Логіку з отриманням матеріального об’єкту як частини послуги і плати за нього як за послугу можна зрозуміти з роз’яснень, зокрема листа Міністерства доходів і зборів № 17676/6/99-99-19-04-02-15 від 17.12.2013 р., де вказано, що оплата студентами вартості документів про освіту є частиною оплати вартості освітніх послуг.

Смішним є те, що саме завдяки Податковому кодексу з’являються недолугі фрази на кшталт «послуги з розробки програмної продукції», хоча з точки зору Цивільного кодексу розробка — це підрядні роботи, а не послуга, бо результатом виконання робіт є певний об’єкт.

Тепер перейдемо до так званих «електронних послуг». Передача комп’ютерної програми може відбуватися не тільки на матеріальних носіях, але й через мережу, шляхом надання доступу для завантаження. Податковий кодекс відносить до послуг, а саме електронних, постачання програмного забезпечення та оновлень до нього, у тому числі електронних примірників, надання доступу до них, а також дистанційне обслуговування програмного забезпечення та електронного обладнання.

На мою думку, якщо мати на увазі електронні послуги та мобільні застосунки, то в Податковому кодексі йдеться саме про їхні тиражовані електронні примірники, а не про розроблені на замовлення отримувача. Я теж вважаю, що «продаж» або безкоштовне надання мобільного застосунку для завантаження є послугою, а саме послугою з надання доступу до інформації шляхом передачі і можливості записати інформацію, наслідком чого є поява правомірно створеного примірника з записом інформації — твору/ комп’ютерної програми.

Отже, надання доступу до інформації можливе не тільки у вигляді послуги з пересилання, надання доступу для завантаження інформації, але й шляхом відчуження/надання у тимчасове користування матеріального носія із записаною на ньому інформацією. Методи поширення інформації не так важливі, як те, що можна робити з інформацією, в тому числі з мобільним застосунком як з електронною (цифровою) інформацією.

Саме у зв’язку з цим постає питання про вичерпання авторських прав, і про це йтиметься у продовженні до цієї публікації.

👍ПодобаєтьсяСподобалось0
До обраногоВ обраному4
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

А розкажіть, чи можливо у нас щось на кшалт ось цього youtube.com/...​Rn69lNqup9U?feature=share

Комп’ютерну програму саму по собі неможливо зареєструвати як винахід чи корисну модель. Це прямо вказано в нашому законі про винаходи. Тому по суті патентують комп’ютерно реалізовані методи (computer-implemented methods) — алгоритми. Той дядько каже, що у нього патент на процес оплати, але на що саме, не зрозуміло, бо процес оплати має купу етапів, і у. нього міг бути патент на будь-яку операцію з будь-якого етапу. В якому зі етапів сидить його патент, можна тільки здогадуватся. Щодо України в цій сфері, наприклад, Приватбанк володіє в Україні патентами на «Спосіб дистанційної аутентифікації користувача та система для його здійснення» sis.ukrpatent.org/uk/search/detail/394693 та патентом на «Спосіб здійснення кредитної транзакції для покупки товарів або послуг» sis.ukrpatent.org/uk/search/detail/430048 Дивіться вкладку, на свій вибір, Опис, Реферат. Там пояснюється, що вигадав винахідник. Тому відповідь на ваше питання, так, у нас так теж можливо.

Спасибі за чітке викладення наявного стану. Ну і жаль, що не згадали про проблеми.
Нема механізму патентування або реестрації covered-business-methods. Ну або саме алгоритмів не як лістингу программи, а саме підходів до реалізації та їх захисту. — В результаті вірогідність того, що прям все буде співпадати в лістингу щезаюче мала, а ось клона зробити можна, а ось припинити те в нашій юрисдикціїї якось не вийде.
Законодавство як було пролоббійоване шукачами ворду та фотошопу, так воно і залишається на рівні розповсюдження готових копій.

Патенти і винаходи — це окрема тема. Я планував далі пояснити як співвідносяться авторське право і право на вільне використання інформації, бо між ними є конфлікт.

Доу вы превращаетесь журнал «Натали» уже юристы стали вашими колумнистами, и пишут все то что давным давно известно...

Дякую вам, що ознайомились з моєю публікацією. Хоча ви не адресували свій коментар безпосередньо мені, я буду вам вдячний, якщо ви поділитесь, в яких джерелах ви зустріли схожу зведену інформацію про статус мобільних застосунків в Україні.

Совковый ДСТУ на дискетах. Жаль что еще бобины с перфокартами не втулили.

Можливо, абревіатура ДМСУ вам здалась схожою на ДСТУ, але в тексті мався на увазі лист від Державної митної служби України (ДМСУ). Служба тоді пояснювала, що митне оформлення програм, розроблених на замовлення і переданих на дисках і дискетах, не потрібне, бо це результати послуг і робіт, а вони не підлягають митному оформленню, а от коли йдеться про тиражоване програмне забезпечення на носіях, тоді так, митне оформлення імпорту/екпорту необхідне. До речі, ДМСУ посилалась zakon.rada.gov.ua/...​ada/show/v3743342-01#Text на документ ООН, але ж то 2001 рік, і дискети дійсно були ще в обігу.

Отставание в 20 лет...

Підписатись на коментарі