В якому віці і при яких обставинах ви стали айтішніками?

Хто або що змусило вас це зробити і де ви черпали мотивацію для навчання?

👍ПодобаєтьсяСподобалось3
До обраногоВ обраному2
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

Йшов по вулиці, нікого не чіпав. Спіймали й відправили в «Дія сіті».

15-16, точно не пам’ятаю. Захопився цим усим сам, як тільки з’явився інтернет. Далі мені у цьому захоплені дуже допомогла мама, яка в середині 90х працювала ще з перфокартами. Ми з нею разом написали на Джаві шаховий рушій, який міг обіграти в шахи мене. Далі познайомився на шаховому сервері з людьми з різних країн, разом з якими ми заснували міжнародний онлайн шаховий клуб, який проводив онлайн турніри. Я для нього написав веб сервіс з керування турнірами на спрінгу і бота для шахового серверу.

Ну і це все захоплення спонукнуло мене вступити в КПІ на найхардкорнішу кафедру ФІОТ. Буду чесним, дуже гордий за себе, що мені вдалося вступити на бюджет при тому, що я закінчив звичайну сільську школу, де у випускному класі нас було всього троє.

Дуже вдячний батькам, що вони не пушили мене займатися чимось конкретно, а просто підтримували ті інтереси, які з’являлися у мене самого.

В 6 років написав першу програму на Basic, на щойно купленому батьками «Поиск-1». Ну, як «написав» — першу, звісно, переписав з книжки. Але запустив — вона працює. Вау! Потім пішов там якусь цифру змінив — вона працює вже інакше. Вааааау! Ну і понеслося.

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Ще в школі подобалося робити сайти, потім пішов в технікум на програмування, звідти в універ.

Натівний програміст, так би мовити.

В 90-х зачитувався книжками з Паскаля, кодив дрібні ігри для душі, дуже це любив. Але так вийшло, що навчання і подальшу карʼєру звʼязав спершу з німецькою мовою, потім — з журналістикою, у якій пропрацював 10 років. Потім вирішив таки вивчитися, протягом року щодня після роботи вчив джаву по кілька годин на день і у віці 35 років — 6 років тому — отримав свій перший оффер. Зараз пишу на джаві, скалі і котліні. Люблю це заняття.

Сподобався Паскаль в школі, 8 клас :) Після цього поступила в ВНЗ на ІПЗ ІОТ. На 2 курсі поспорила з сестрою що не пройду співбесіду. Пройшла... ))
Мотивацією стало те, що я кайфую від написання коду, створення чогось, на що можна подивитись, до чого можна доторкнутися

Отримав першу роботу в 19 років після курсів, ще навчаючись в універі на телекомі. ІТ привабило можливістю працювати віддалено, швидким кар’єрним і фінансовим зростом та зп без прив’язки до нестабільної нац. валюти

Я письменник і громадський діяч. Якби в моїй сфері була робота, яка достойна оплачувалась б, то я б не йшов у айті. А так війна, хайп навколо айті сфери, певний ступор у моїй сфері, тож це більше вимушений крок у пошуку нового досвіду й нових зв’язків.

Коли перейшов в 5 клас, почалась Фізика в школі, а кабінет був біля кабінету Інформатики. Через відкриті двері побачив комп з монітором і як ходять люди з дискетами, а на екрані багато букв. Воно все в ті часи виглядало як у фантастичномі фільмі. Закохався. Підійшов до викладачки і запитав чи можна якось долучитись, записався на факультатив. Пішли перші програми — спочатку блок-схеми, алгоритми в зошиті і на дошці, потім вже на компі в бейсік-у. Років з 16-17, батько дуже хотів щоб я працював з ним і опанував професію автослюсара, він розумів що це єдиний варант який він особисто може мені забезпечити, інших переспектив в 90-ті роки не було якщо ти не маєш звязків, тому постійно заганяв мене в гараж, вчив, виховував, передавав досвід. А мені не подобалось, тому постійно шукав спосіб як злиняти.
Одного разу я його запитав:
— батя, ти хороший автослюсар?
— так, непоганий, кажуть навіть що дуже класний.
— я хочу стати таким самим класним ІТшніком (тоді був термін «комп’ютерщік»).

Більше він мене не напрягав. Сам того тоді ще не усвідомлюючи, я прийняв одне з найважливіших рішень в своєму житті.

прийшов за грошима, ще не вигнали.

Йшов, упав, отямився — гіпс!

де ви черпали мотивацію для навчання?

У законі України про обовязкову аійськову службу

в 19, помню на новый год как-то праздновали на съемной квартире, а потом как-то так получилось что очутились в отдельной комнате... А не, это не та история

Отримав освіту психолога та пішов працювати рекрутером. З часом запропонували допомагати IT академії всередині компанії. Складно було знайти людей зі знанням та досвідом Go, а запитів від клієнтів ставало все більше, тож почали шукати різні стратегії, як покращити ситуацію.

Проводили буткемп для розробників з іншими стеками — домовився, щоб походити та послухати. Після того, порекомендували почитати книгу по Go написану Керніганом та Донованом. Тяжко, але заходило.

Якось прийняли рішення, що треба Go курс в академії створити. Допоміг набрати туди групу і попросився сам відвідувати. Приблизно 3 місяці продовжував працювати та навчався в нашій академії.

По завершенню навчання була відкрита вакансія для джуна у нас в компанії, тож моя команда допомогла мені потрапити туди на співбесіду. Я підійшов по вимогам і так, з даунгрейдом по ЗП, перейшов в розробку.

Якщо хтось з тих, хто допоміг мені на цьому шляху, читає це — щиро дякую за допомогу!

Любив ігри, хотів писати свої. Але через лінь не займався цим. Після ВУЗу почав шукати роботу, коли відмовили на пару позицій вантажника, повернувся до самостійного вивчення програмування. вже 10+ років в ІТ, але не в геймдев

Прийшов з армії у 1980 му, побачив комп’ютер Yamaha у ВЦ, так і шукав далі роботу по принципу де кращий комп’ютер

Подивився на Куйтб як працюють розробники ігор і сподобалось що у програмістів багато кольорових літер на екранах

Власне спочатку мене зацікавили ігри. Комп’ютерні якщо можна так сказати. «Яйцеловка», Тетріс, якісь варіації на «тетрісах» — гонки, змійка.
А от саме програмуванням я зацікавився в 7 років, коли побачив на виставці в ВДНХ перший в житті комп’ютер — якийсь аналог Spectrum ZX наскільки можу зараз пригадати — з запущненою грою Digger. Це був 1991 рік, ще до розвалу СРСР.
Коли я побачив Дігера — світ змінився, я замислився що хтось робить те, створює ці ігри й програми. Можливо я спитав в батьків й вони відповіли мені це — головне що я знав що є программа й прогармміст, що її створює. Більше ніяких мрій ким я стану, не було. Я знав що я мушу стати програмістом. Але були й складноші...

Окрім того що коли вчительки в селі питали ким я хочу стати, треба було пояснювати й за те що таке комп’ютер, программа й программіст. Й я сам авжеж не міг нічого розповісти, окрім що є комп’ютер, який запускає программу; программа, яку створює програміст; й програміст, який створює программи для комп’ютера. Якщо ви читали Лема — то це звучало десь як Сепулькі, Сепулькарії та Сепуленіє — настільки ж «зрозуміло».

Так була інша — більша проблема. Так як я сам з села за 25 км від Харкова, то звісно ніяких комп’ютерів в доступному семирічному мені радіусі — не було, як й достатньо інформації чи людей що розумілися на цьому. Але бажання й ідея, створювати щось подібне, запала в голову на наступні роки. Я збирав інформацію по краплинам: була якась простенька дитяча книга про комп’ютери, можливо та сама — професор Фортран, яка трохи пояснювала, а ще у діда був архів підписки журнала «Наука та життя» за багато років: там були якісь лістінги програм іноді, я авжеж нічого не розумів у 7-8 років, але щось таки запам’ятовувалося й складалося до купи потроху. Пам’ятаю лише що там було пояснення, як програмувати на мікрокалькуляторі посадку на місяць, це було початковою точкою, моє занурення в розуміння того як працює комп’ютер. Так би мовити «база»: алгоритми, порядок команд, вхідні параметри й результати виконання команд, реєстри, пам’ять, оце все.

Також бачив приставки, але як я вже розумів на них не можна було програмувати — але ігри також захопили мій дитячий розум дуже надовго (досі).

Десь в 1993 сусід почав возити різне з Польщі до Белгороду, в основному автівки, але траплялося різне, жуйки, батончики, мій батько теж підключався до цього — тому ми бачили їх «хабар», в тому числі траплявся бартер — не завжди могли розплатитися грошима. Одного разу я побачив що одного разу сусід привіз Олімпік-С, «відчизняний» аналог Spectrum ZX — я розумів що то мій шанс. Так як сусід можна сказати був другом нашої родини, то довго вмовляти його не прийшлося — я авжеж обіцяв що як тільки «награюся» то поверну, тим паче він не дуже розбирався й не знав що з ним робити. Можилво батько щось заплатив.
Цей ПК став вікном в світ програмування для мене, але ніхто на той момент не міг спромогтися щось ладне з ним зробити, бо потрібно було перепаяти роз’єм в телевізорі — я шукав інформацію де міг, потрібні були схеми телевізора й інструкція для телемастера, якраз один жив по сусідству, але не знав що робити. Допоки я збирав інформацію як то зробити, я вивчав «мануал» до цього загадкового девайсу — там був базовий опис команд Basic й командного рядку, що був при запуску, й команди які потрібно було виконати що б попасти в інтерпретатор Бейсіку. Мені було десь 10 років, й авжеж без книги яка то все пояснювала — це був довгий процесс.

В результаті я почав писати програми на листочку, точно звіряючи з мануалом, що я пишу, й чи то правильно — «запуск» на папері. Відладка программи там же. Мій ПК все ще був без монітора, але при запуску видавав пару звуків, тому я знав що він працюючий. Я спробував запустити всліпу емулятор й внести просту програму що б перевірити. Єдиним інтерфейсом зі мною був звуковий вихід — я знав що робити.

Першою моєю програмою була ця программа «10 BEEP 1» — номер рядку, команда виводу звуку, довжина його програвання.
Коли «ПК» пискнув — це було неймовірно. Я щось запрограмував. Я створив.
Далі я почав писати програми «всліпу» — я вводив якісь команди, два три рядка, й потім ставив наступним рядком — BEEP 1. Чи BEEP 3, якщо це було щось важливе, або ж BEEP 10 — якщо це був кінець программи. Й на слух розумів — чи дійшло виконання програми до того чи іншого місця — рахував писки чи їх тональність (там був другий параметр, що відповідав за «висоту»).
Авжеж я помилявся, й завжди починав з нуля — просто вимикав, й вмикав ком’ютер, редагувати написане всліпу можна було хіба що в рамках останнього рядка й то не завжди.
Програми були записані в зошит. Я відкочував «останні коміти» викреслюючи рядки — коли їх було багато — переписував все правильне на наступний лист.

Программи були прості, але я таки написав всліпу свій «шедевр» — я займався піаніно — й тому зробив цифрове піаніно з цього девайсу, умовно простий синтезатор — де можна було задати ритм, а також виводити звуки відповідно до нажатої клавіші. Коли я закінчив — я авжеж як вже 11 літня дитина захотів вихвалитися перед моїми батьками. Вони не бачили цього процессу навчання й сладнощів розробки — бо на той момент в мене була своя «халабуда» на горищі сараю. Весь процесс творчий відбувався там, подалі від усіх інших очей.

Тому я попросив батьків зібратися в хаті, й принес свій «інструмент» — я давно просив батьків допомогти мені знайти інстукції зі схемами від телевізору, чи знайти майстра — але вони вважали що то мої дитячи примхи й не особливо допомогали. Я знав що можливо якщо я покажу їм як я страждаю програмуючи всліпу — то переконає їх, тому я їх зібрав, включив «інстумент» й почав вбивати программу рядок за рядком. Рядків було щось чи то 100 чи то 200 (не більше), але вбивати треба було дуже уважно, й я постійно поглядав в зошит. Мене постійно ще й перебивали й питали чи «вже все?», чи «ще довго?» — я повторював лише одне «чекайте будь ласка». Нарешті я вбив свою программу — це була ситуація або пан, або пропав. Якщо б вона не запустилася — все б пішло марно. Але программа запустилася, й «піаніна» заграла — я зіграв невеличку мелодію, 8 бітну авжеж. Це вразило батьків! Мама плакала, коли я показував ісписаний зошит та намагався пояснити, що ото все — мої спроби написати просту программу в 100+ рядків. Батько був не такий розчулений, бо він розумів що він попав на гроші :)

Далі прогресс з підключенням пішов краще, батько знайшов в когось інструкції від схожого на наш телевізора (а може то були наші?) — Березка якась, популярна модель, й враховуючи що він був трохи електриком, він навіть зміг пояснити нашому місцевому телемайстру, що треба зробити. З горем пополам Spectrum став підключеним до екрану — це було свято! Нехай й трохи зпоганене тим, що підключення було чорно-білим, точніше в градаціях сірого. Але я — дальтоник й то було не так мені важливо, бо по перше я знав де сірий — блакитний, чи сірий — червоний. Так як я сам то програмував — й віднповідно знав. Важливіше була можливість бачити що я ввожу в компьютер. Далі все закрутилося як в калейдоскопі зі скаженою швидкістю, ігри, якісь симулятори тварин, завантаження й запис програм на касети, існуючи ігри на касетах — я вже не пам’ятаю де я їх брав: вибачайте, це було більше 25 років тому.

Пам’ятаю лише, що коли я вже навчався в 8 классі в школі в місті Харків, куди я їздив автобусом щоранку й ввечері додому, після школи йшов в міську бібліотеку. Книжки мені з собою не давали, так як я без міської прописки. Тому я брав книжки в читальну залу й переписував листінги з них — ніяких ксероксів чи смартфонів не було, що б сфоткати.
Й часто бувало, що я попадав лише на останній рейс автобуса, це були великі жовті Ікаруси — там в кінці стояла запаска — на ній я спав, бо треба було по приїзду додому — зробити домашку, й потім вбити то все «перебити в комп’ютер» й подивитися що з того вийде.

Але точно пам’ятаю от що: 25 років тому був знаменний рік. Батьки зрозуміли, що програмування — моє покликання, й віддали мене в ліцей з вивченням програмування — харківський ліцей № 174 «Профессіонал», ну як віддали — там ще був конкурс, до якого я готувався все літо, й я його пройшов. Була одна проблема, треба було англійську, діти які поступали — мали вивчати її з 1 классу. А я ніколи її не вивчав — в селах вивчали німецьку. Але директор, Альберт Ізрайлевіч, побачив щось в мені й дав добро. Дякую.

А ще авжеж додсить важлива подія в моєму житті, це те, що вже через декілька місяців з мого початку навчання справжньому програмуванню у справжніх вчителів програмування (на жаль я не згадаю вже ні їх імен, ні прізвищ) — 20 грудня 1997 року — купили мені мій перший комп’ютер: Intel Pentium 166 MMX з 4 МБ опертивної пам’яті й кольоровим дисплеєм. 1024×768, 16bit, звукова картка... мишка!.. дисковод!!! (ви не зрозумієте зараз й ніколи яке це щастя — дисковод... після касет).
Ви не уявляєте що я тоді відчував, я був на сьомому небі. Наступні роки — для мене ера Pascal & OOP, а також Delphi, DirectX 1, й авжеж купу класних ком’ютерних ігор, того часу Starcraft, Diablo, Heroes 2, Fallout, Red Alert, Warcraft... досі вважаю ті роки — золотою ерою комп’ютерних ігор.

Ще до закінчення школи в 2000 були й олімпіади й нагороди з програмування, були й студенти, які у мене замовляли курсові з програмування. Й навіть заробив собі на апгрейд до 8 Мбайт пам’яті, а потім до 16Мбайт, й навіть на жорсткий диск 1 Гб.
Авжеж більшість зароблених грошей я витрачав на книжки — хто пам’ятає, по перше їх було мало, свіжих по сучасним технологіям, й друге — вони вартували скажених грошей. Книжна балка в Харкові де ти ходиш голодний серед рядів, але облиззуєшся не від запаху їжі, а від запаху свіжонадрукованної товстенної книжки по Delphi, розуміючи що ще 1-2 курсових, ще пару місяців голодування й відкладання грошей — й можна буде її купити.

В 2001 я вже працював програмістом в якійсь місцевій конторі за 100 грн в місяць (~$50), яка писала якийсь бухгалтерський софт. Потім я пішов від них, це були пару років фрілансу на місцевому ринку — пошук себе, я — дальтонік — навіть встиг попрацювати дизайнером поліграфії — хехе, а вже в 2004 — працював в харківській геймдев конторі Crazy House, ми робили ігри, й там я вивчив свою улюблену мову програмування С++. Власне ця ера С++ для мене досі не закінчилася.

Але сказати що я насправді став розумітися на тому, що я роблю й як я то роблю, й усвідомити що я таки став програмістом — це мабуть вже аж 2009, коли я став ФОП й заробив свої першу тисячу долларів за місяць.

Я дуже вдячний нашому сусідові — Олександру Шевченко — чи то його добра воля, чи то заплатив батько — я ніколи не питав у батька, а зараз вже й не спитаю :(
Але те, що він тоді віддав той «спектрум» мені — це судьбоносна подія. Без нього не було б нічого далі. Дякую директору(хтось каже що він був завхоз) ліцею — Альберту Ізрайлевичу, за те що розгледів в мені щось.
Й авжеж я дуже вдячний своїм батькам зараз, бо тільки набагато пізніше зрозумів, скільки їм це коштувало. Ми не були родиною мажорів, а в 90х все це коштувало скажених грошей.
Особливо враховуючи те, що процесс навчання був платним та недешевим. Вдячний за те, що побачили мою зацікавленність, моє бажання й мій хист, й дали мені змогу розвиватися в цьому напрямку — за те що були гарними батьками.

Здається, це найкраща історія в цьому треді :)
Думав, що я був хардкорною дитиною, але тут знімаю капелюха.

Цікаво, що тут зібралося чимало айтішників, вихованих Спектрумом)

А ось в мене зі Спектрумом склалася трохи інша історія, хоча у певному сенсі він теж зіграв важливу роль у моєму виховання як айтівця.

Якщо вже притримуватися історичної точності, то першим комп’ютером, який я побачив на власні очі ще дитиною, був не Спектрум, а щось, мабуть, із серії Електроніка-60 або ДВК. Тоді мені дали погратися у якусь доволі примітивну гру на чорно-зеленому моніторі, ну й ото все не дуже мене вразило. Це було, мабуть, десь у 1988 році.

Але десь два роки потому, на дні народження двоюрідного брата, я відчув справжній культурний шок від побаченого саморобного «Спектруму» та ігор «Fantastic Voyage» та «R-Type». До того моменту, в мене було уявлення, що мати комп’ютер дома — це, по-перше, фантастика, а, по-друге — не зовсім зрозуміло, що дома робити з отією бандурою. А тут — ось він, справжній комп’ютер, вдома, та ще й із захоплюючими кольоровими іграми! Це був «той самий» момент, коли я «захворів» комп’ютерною темою. Захворів настільки, що, повернувшись додому з того дня народження, знайшов якусь коробку із-під взуття, розмалював на неї типу «клавіатуру» та наклеїв на неї наліпки (тоді такі продавали на радіобарахолках для саморобних клавіатур), які подарували мені родичі :)

Але, ще десь рік, а може й більше, я «хворів» комп’ютерами суто «віртуально» — у тому сенсі, що ніякого доступу ні до комп’ютерів, ні навіть до програмуємих калькуляторів не було. Залишалося тільки читати книжки та публікації у «Наука та життя». Пам’ятаю, що намагався ввести програму для калькулятора з того журналу у звичайний МК-71 та не розумів, чому для більшості команд немає клавіш :)

У 1990 році, нарешті, мені подарували МК-61! Звісно, спочатку грався на ньому в ігри з «Науки та життя» та «Техніки — молоді», але й кортило створити щось своє. Що було не так вже й просто, бо програмування калькулятора було зовсім не схоже на те програмування, про яке писали у книжках. Втім, таки спромігся написати парочку примітивних ігор. І ось, десь восени 1990 року несподіванно батько приніс додому саморобний «Спектрум». Приніс «на погратися», запозичивши на кілька місяців в когось з друзів-радіоаматорів — але ефект з того був майже такий, ніби до мене завітали інопланетяни (бо обидві ці події у моїй дитячій уяві були однаково малоймовірними)

Десь пару тижнів я насолоджувався самою можливістю програмувати на «справжньому комп’ютері», а потім мама запозичила в когось на роботі касету з іграми. Як завантажувати ігри, я знав, бо бачив цей процес багато разів у залах ігрових автоматів (так, десь на початку 90х окрім «традиційних» автоматів у залах були також поширені автомати з трохи перероблених Спектрумів). І ось тут виявився нюанс — цей Спектрум категорично відмовлявся завантажувати програми з касет, записаних не з нього самого — при чому, наскільки пам’ятаю, підлаштування положення головки магнітофону не допомагало. Тому, залишалося тільки вчитися програмувати. При цьому Бейсік на Спектрумі — особливо, у плані графіки — здавався трохи «іграшковим» порівняно з тими диалектами, які описувалися у книжках.

Тому, коли ще десь півроку потому мені розповів сусід, що бачив у продажу у Домі Меблів комп’ютер з крутезними іграми — я пішов туди, та зрозумів, що хочу саме його. Бейсік майже як на «дорослих» комп’ютерах, функціональні клавіші (смішно, але для підлітка це мало значення — типу, як на IBM PC!), повноцінна 16-кольорова графіка, та ще й ігри — коротше кажучи, сумнівів не лишилося: Вектор-06ц — one love! Це вже, здається, була весна 1991 року і, дякувати батькам, вони не пошкодували грошей та купили мені того «Вектора» до того, як гроші почали швидко обісцінюватися.

Власне, на ньому (та, ще, інколи — у мами на роботі на IBM PC) й проходило моє «становлення» як айтівця.

Якщо комусь цікаво, напишу продовження, бо вже й так лонгрід вийшов.

Захворів настільки, що, повернувшись додому з того дня народження, знайшов якусь коробку із-під взуття, розмалював на неї типу «клавіатуру» та наклеїв на неї наліпки (тоді такі продавали на радіобарахолках для саморобних клавіатур), які подарували мені родичі :)

так так, цей етап в мене теж був, я вже й забув про це... правда наліпок не було, просто звідкись перемалював

вимагаю продовження)

Ми в свій час робили фонову музику, писану в скрім трекері, для ігр під ДОС.

З мінімальним system.tpu — розміром в 123 байти.

На PC Speaker або на SoundBlaster?

Пам’ятаю, на спікер робили завдяки трюкам з таймером та PWM

Після ВУЗу, і після кількох робіт з дибільним совковим менеджментом, низькою зп, димотивованими колегами, які працювали там бо більше нічого не можуть, або не хочуть напрягатись. І після відчуття що я можу більше ніж Ексель таблички 😄 Вирішила шо не просто так закінчила магістратуру і не просто так вчила складні теореми і буда в числі кращих в групі. Це було не просто, бо до всіх цих «інсайтів» я програмуванням взагалі не цікавилась. Довелось почати все спочатку, вчити англійську, дивитись стопятсот курсів, лазити по стопятистам співбесідам, залітати на роботу, де хоч якось можна взяти досвід.
Я обрала роботу напряму роботи з данними, це логічно продовжувало мою цікавість математикою. У роботі я використовую не лише програмування, але історія не про це😄

Ніби мою історію розказали. Ще й тезка.))

У 16 років поступила до ВНЗ навчатись на бухгалтера, а там навіщось викладали C++. Наступного року змінила ВНЗ і поступила на факультет прикладної математики, бо сподобалось. Із тих пір програмування — моє основне заняття та хобі.

Було в совку таке упк, обрав програмування, компи бк, бейсик вільнюс. Потім фіот кпі, в принципі майже всі наші пішли в ппограмери

В 2009 році мені було 23, купив собі нетбук асус серії ааа і перше що загуглив — як заробити онлайн. Спочатку писав статті для сайтів, потім свої сайти робив на вордпресі. Потім почав вчити пхп — качав книжки на КПК, дорогою на роботу і з роботи читав. Часу було вдосталь так як дорога займала по 2 години. А ввечері на практиці закріплював прочитане. Потім і html з css вивчив. Далі JS. Зі своїми сайтами нічого не вийшло — подався до фрілансу. Ну а потім закрутилось завертілось — фріланс, курси, свій міні стартап намагались запустити, а далі вже в компаніях почав працювати як фронтенд розробник.
А щодо мотивації — мені завжди подобалось все що звязано з ПК але він мені був недоступний. Також в цілому цікавився технологіями, радіоелектронікою і т.д. Навіть хобі було — трохи хуліганив в эфірі на саморобних передавачах які паяв власноруч.

Який мінімум знань джс потрібно щоб потрапити на позицію джуна?

ну зараз на одному js не витягнеш. якщо говорити про фронтенд — html css (scss) js ts i якийсь фреймворк з трьох популярних, а також супутнi технологii — як взагалi паше веб i т.д.
А щоб прикинути рiвень — на ютубi канал (зараз на паузi) — Отсобеседование — собес в живу, там доволi актуальнi питання i для джунiв i для мiдл. хороший прожект, зараз нажаль перестали знiмати новi вiдео але старi також актуальнi.

html / css / scss — це можна сказати знаю, бо вже верстаю.
Джс вивчаю, вот і цікаво на якому етапі вивчення джс можна іти джуном

Ще залежить вiд вимог до кандидата вiд компанii, комусь потрiбен супер джун, а хтось може шукати джуна для лендiнгiв.

а ви не знаєте якісь компанії, котрі беруть до себе на навчання з подальшим працевлаштуванням?
А що скажете про портфоліо, яким воно повинно бути

У 29 я вийшов на пенсію.
Спортивна пенсія, але що ж:) Після спорту я ще працював артистом у театрах, цирках і різноманітних шоу, але був у пошуках нової перспективної професії.
На перших співбесідах питали, чи дійсно я прийшов за адресою, дивлячись на резюме професійного акробата. Але перший офер отримав доволі швидко через високий рівень англійської та курсів лідершіпу (які я здобував у сша).

Якщо коротко, без пафосних мотиваційних лонгрідів по типу «Мій довгий та тернистий шлях в IT, або як з природничих наук прийти в Data Science», то все почалося з елементарної статистики на першому курсі магістратури. Я тоді вже працював та був дипломником у біохімічній науковій лабі і дуже загорівся статобробкою результатів на R. Згодом все переросло в серйозне вивчення R, потім ML, ще пізніше Python.

Протягом всієї аспірантури, яка разом з викладацькою роботою на півставки з’їдала від 10-11 годин на день, намагався щодня кодити мінімум по 2-3 години. Не втрачати мотивацію допомагали Kaggle і невеличкі проєкти (наукове ПЗ, математичні моделі) котрі писав для лаби. З часом зрозумів, що все це не просто тимчасове хобі, а те, що реально приносить задоволення.

Тому продовжив розвиватись, освоїв ще дуже багато потрібних (і не дуже) скілів. Після захисту дисертації пішов у Clinical Data Science (у 27 років), де своє захоплення програмуванням і аналітикою можу поєднувати з теоретичними знаннями біології/біохімії. Якось так.

Мені 34. За плечима купа професій і нічого конкретного і мало пов’язано з ІТ. Сиджу на співпесіді, розповідаю про свій досвід, а мені рекрутерка така «вам ця посада не підійде, але у вас є досвід який нам був би цікавий на посаду Бізнес аналітика, ви б хотіли спробувати?» Я погодився. Прийшов додому і почав гуглити, хто такі бізнес аналітики. Погуглив і зрозумів — моє. З цією вакансією не склалося. Але почав активно розсилати CV на вакансії BA локальним не ай-ті компаніям, яким потрібен був БА на 1С. Отримав оффер. Підкачав трохи скіли і з цим багажем пішов як трейні в невелечку IT компанію яка розвивала CRM і закрутилося. З часом все більше довелося занурюватся в технічну частину і зараз трансформувався з BA на system analyst.

Любив математику, а також все життя грав на SNES. Якось знайомий розповів, які прикольні й цікаві задачі стоять перед програмістами відео-ігор, а тепер я сам вирішую такі ж задачі... Ніколи про це не шкодував.

Батько працював інженером в інституті Кібернетики. З самого дитинства в дома були всілякі zx spectrum’ми які батько збирав власноруч. Спочатку грався, а потім писати примітиви на бейсіку.
Це все десь так з 14-15 років. А потім КПІ. На той час «шарящі чуваки» крутили пальцем біля виска і казали, що треба йти в юристи (це 1999), а то світить мені сидіти в якійсь хаті і випалювати очі монітором )))

хм...Мама працювала інженером в інституті Кібернетики) Так само — вдома зявився завдяки цьому перший комп’ютер). І ті «шарящі чуваки» — блін, я таки вивчилася на юриста )))

У 2019 році восени вирішив піти на курси ЕРАМу, які поводились прямо в ХНУРЕ, де я вчився (тоді це був 4 курс). Пішов через безперспективність навчання за спеціальністю (Системна інженерія) та лайнову програму навчання, в результаті якої всі ніби вивчили багато, але нічому не навчились. Хто б таких студентів на роботу взяв, навіть якщо б така в Україні й була!

Вхідний поріг був дуже низький. Онлайн екзамен з англійської та тестовий екзамен в комп’ютерній аудиторії прямо в універі. Взяли на зовнішні курси. Ходили 2-3 рази на тиждень. Окремо лекції на 3 години, окремо лаби на 1,5 години.

Кінець зовнішніх курсів прийшовся на початок пандемії у квітні. Під фінального завдання відмовився на користь диплому. Потім з наступною групою (у серпні) взяв нове завдання, виконав його, захистив, взяли на пре-продакшен.
Після пре-продакшену були інтерв’ю на проекти. В решті решт, став джуном, освоївся в компанії. Зараз я вже мідл.

Цей шлях дуже змінив мене. Я ніколи раніше не витрачав так багато часу на навчання та практику (підготовка до екзаменів — то банальна зубрьожка), і складно сказати, звідки в мене взявся цей ентузіазм. Таке враження, що це був перший доленосний вибір в моєму житті. Але результатом я задоволений!

Як хоббі, в 17, коли мені дядько подарував топовий на той момент Nokia N72. Це був python, потім намагався якось php вчити, на тій же нокії. Комп проявився тільки через 3 роки. Комерційно тільки з 27-ми десь, до того був більш-менш вдалий фралінс на парсингу в основному.

Після 3го курсу пішов на стажування (вчився на юридичному) в якусь шарагу і мене так відвернуло від цієї купи бумаг, від того як виглядають люди і приміщення в цій шарагі, суді і подібних держ установах, що я вирішив що треба валити.
Чому я взагалі опинився на юридичному? Батьки мали ± успішні приклади серед знайомих, а я наприкінці школи не знав, чим хочу займатись.
Основним критерієм було те, що в IT не обов’язкова корочка, а отже можна «ввійти в IT» за рік, а не за 4-5. (Вийшло за 1.5). А коли я ще дізнався рівень ЗП, то вибір став остаточний:)

Fun fact: в дипломі юриста в мене єдині 100 балів по інформатиці і 99 по англ. Звичайно вимоги на юрфак по інформатиці були базові (найскладніша таска напевно перевести числа з десяткової системи в 2/8/16), але тим не менш. По профільним предметам я не був відмінником:)

Грався в гоночки і всяке таке на мк61 від немачогоробить, який від мене ховали постійно, поняв що хочу цим займатись все життя, всмислі гратися :)

Цікаво читати скільки людей з цього кірпіча почали

Далі щось пішло на жаль не так, але вже було пізно

Теж з мк61 починав. Досі навіть є зошит з першими програмами (то був рік десь 2002, комп батьки купили тільки в 2005)

У мене був МК-52, теж грались.

Улюбленою грою була артилерія — на вхід сила вітру, і треба щось завалити (надіюся, що це був москальський танк). Десь в кінці 80-х. В темряві особливо атмосферно було, коли воно рахувало траєкторію, і писало похибку чи ERROR при попаданні.

Правда, писати почав вже в 1989-му на бейсіку на РАДІО-86РК. Але це вже інша історія...

После казино с блекджеком и шл... решил стать айтишником )

Все від ліні )) У школі у кінці 1970-х МК-51, бо щось треба було по математиці, потім на заводі СМ4 бо потрібна було прога для станка ЧПУ, а в Дніпропетровському універі вже понеслося... )) ЕС-ки, М400, МИР-2, СМ-ки, ДВК-ашки, К1-30, IBM PC XT, і так далі... Потім надовго засів на Sun, починаючі ще з SunOS... Першу прогу на С-ях написав десь у 80-х ))

Під солярою я вчився виходити з vi...

Поки їх Оракл не підгріб під себе, то була наліпша серверна платформа під любі задачі. Наівть стаття моя колись у КО вийшла про санчіки ))

1989 год, навыки программирования на Бейсике получил в центральном дворце пионеров и районном кружке юного техника. Первые программы и игру (гибрид крестиков-ноликов) клепал на инженерном калькуляторе МК-61 (затем МК-52, в котором можно сохранять в память), потом были недолго ZX и MSX (запомнился навороченным Бейсиком, склепал не сохранившийся эмулятор пианино, на котором умел). В 1990-е перешёл на «Искры», «Поиски» и другие PC-совместимые на советской элементной базе. В дальнейшем Бейсик преподавали в КПИ, для решения учебных задач.

Коли думав, що здавати в 2013 році то зрозумів, що моє математика і фізика. Так і пішов на ІТ-шну спеціальність в універі в 2014🤷‍♂️

В цілом це ні разу не пошкодував) Але інколи хочеться поробити щось руками, щоб розвантажити голову)

Пошёл в компьютерный кружок в 1990. Сначала учился программировать калькуляторы МК-61, потом Правец 8Д (болгарский клон Oric Atmos), потом приобщился к технике Apple (в смысле Правец 8С который был клоном Apple II), а потом пошёл в другой кружок (киевский дворец пионеров), где учился программировать под уже мёртвую на тот момент платформу MSX (она же Ямаха КУВТ).
Из IBM-совместимого на кружке был только советский компьютер «ЕС-1840» у которого вентилятор сзади приходилось карандашиком заводить чтобы проц не сгорел.
Потом был ХТФ КПИ, после окончания понял что химия это не моё, пошёл на второе высшее в НАУ и в 25 лет стал программистом.

Десь в 1988-1989 році, мені було 11-12 років)
Пішов у комп’ютерний гурток

Все почалось у 90-х, звісно ж, з компютерних ігор. З часом почав зявлятися інтерес як це все працює та й до компютерів вцілому.
Великий внесок внесло відсутність інтернету та літератури. Коли виникала якась проблема з залізом чи софтом, то з доступних джерел інформації були лише такі ж друзі-школота як і я сам. І доводилося чимало зусиль витрачати на те, щоб розібратися і навчитися самостійно.
Цей скілл дуже допоміг у майбутньому. Та й зараз допомагає, бо ІТ — це постійна зустріч з чимось новим та невідомим, і вміння розібратися — великий плюс.
Щоправда, це все залишалося виключно як хоббі. Професією своє захоплення я зробив лише у 25 років.

в 19
я нічого більше не вмію, як за компуктером сидіти — тому й прийшов сюди

Школа, книжки, журнали для молоді та іграшки у компьютерному клубі на БК 0010 сугестнули інтерес до предмету. А програмувати почав після того, як мама подарувала мені на день народження власного БК (бо всі вуха продзижчав) але чомусь із пошкодженою другою касетою іграшок. А перша була бейсік та фокал. А погратися хотілось. А у журналах програми іграшок були. Тільки введи та грайся.

Став у 23, майже одразу після отримання 2 вищих освіт (магістр з інженерної механіки та спеціаліст з економіки — на першій вчився очно, на другій заочно).
Покликали працювати на завод «інженером-технологом», наче більш-менш за спеціальністю, а по факту виявилося, що треба писати програми для CNC верстатів. Втягнувся, все необхідне вивчив на роботі, потім почав дивитися на кар’єрні перспективи і зрозумів, що краще вивчити Python та перейти у «справжнє ІТ».

Оглядаючись назад та порівнюючи завод і ІТ, можу сказати — це небо і земля. В ІТ умови праці і колеги набагато приємніші, в деяких моментах робота навіть простіша, а грошей буквально в десятки разів більше (умовні 6000$ на місяць проти 300$ на місяць для людей з однаковою кількістю років досвіду у професії)

МК-61 і Пошук-1 (з додатковим модулем RAM!) і gwbasic. 🥰

Коли працювала hr, то проводила іноді технічні інтерв‘ю, думала, що програмування, то просто страшна наука, а потім мені показали просто код і як це працює (html, css) і пішло, поїхало)

В 2004 році, під звуки революції, написав першу програму на pascal по знайденій книжці....

програмістом ще хочу бути, а айтішніком вже ні.

Мне было лет 16-17, компьютера у меня не было, я был полубомжом в мухосранске. До этого никогда не планировал быть программистом, было пару знакомых которые поступили на специальность на которой я учился в итоге. В те года был популярен cs 1.6, quake 3 и warcraft 3. Я подумал: ну что ж, в игры я играть люблю, пацаны учатся на специальностях, которые с этим связаны, подам сюда документы тоже. В результате я поступил на КТ (компьютерные технологии) и ДВС ( двигатели внутреннего сгорания). Самое смешное было что проходной бал на компьютерные технологии был меньше, чем на ДВС, где училось одно быдло. Я выбрал КТ и был таков! После универа работал на Укртелекоме эникейщиком (инженер информационных технологий 1-й категории епта), потом уже устроился погроммистом. Кстати на Укртелекоме были ребята которые в те времена получали 1800 гривен и «зарплатная сетка» не позволяла им платить больше(я получал 1300) и были намного шаровитей современных джаваскриптеров на 5к у.е. А возможно просто я тогда был слишком тупой. В общем все как в песне ДДТ: «капли на лице — это просто дождь а может плачу это я»

В школі були проблеми з дівчатами, тому багато часу проводив на порносайтах. В них завжди було дуже багато реклами, заголовок часто не відповідав контенту. Тому в мене виникла ідея створити свій порно сайт з відбірними відео, без обману, смс та реєстрації. Так в 14 років я став senior php developer.

сайт потом продал?

Так, хотів ті гроші докласти до місячної ЗП, зняти елітну ескортницю щоб позбавитись цноти, але коли вона взнала що я пхп-шник, то назвала мене збочинцем та втекла зі сльозами з квартири(

коли вона взнала що я пхп-шник

явно джавистка-зайчиха, ещё и наверняка налоги не платила даже по фопу

В 4 роки зрозумів що треба братись за голову, і тоді на комп’ютері «вектор» вставив касету та клацнув по клаві і став айтішником

Ні, БЛК+СБР — це була комбінація клавіш на Вектор-06ц для запуску завантаженої програми (на Векторі у ПЗУ спочатку був тільки tape loader — у пізніших модифікаціях додали завантаження з дискет, зовнішніх ПЗУ картриджів та RAM диску)

У 27. Витратив 8 років на навчання в медичному щоб зрозуміти, що то не моє і я хочу повернутись до «ковиряння» в техніці чи софті (в дитинстві дуже любив пк залізо, віндовси ставив, потім пішли перші смартфони на андроїді: перепрошивав, тестував, кастомізував прошивки під себе).
Спочатку мотивувало зріле розуміння чого я хочу. Потім лектор курсу cs50 і та атмосфера яку він задавав, а далі вже затягнуло і сам процес мотивував і продовжує мотивувати ось уже 2 роки

Але не залишайте його на овертайм, бо ввечері він бере скальпель та перетворюється на медика, що хоче повернутися до «ковиряння»

ще в 11 классі, пройшов курси, та зловив оффер ( junior QA )

Закінчив курси, ще не отримай свій офер

Ще коли я навчався у початкових класах школи, батько знайшов десь старовинний «Spectrum» (тоді він не був старовинним, а, навпаки, був вершиною технологій).
uk.wikipedia.org/wiki/ZX_Spectrum

Він під’єднувався до кінескопного телевізора, а програми завантажувались з магнітних касет. Зокрема, ігри, в які я на ньому грав.

Якось зустрілася гра «Сталевий Щур» (за мотивами книг Гаррі Гаррісона). Вона була складною, тож кортілося її зламати, що я і зробив. Для цього довелося опанувати BASIC. Мабуть, відтіль все й почалось.

Інтернету тоді не було, тому на кишенькові дитячі гроші скуповував просто усю літературу про комп’ютери та програмування, яку міг знайти. Я не дуже тоді розумів, що до чого, тож купував навіть книги про чисельні методи :D

Отже, коли ми купили справжній ПК — я вже цілком розбирався, як він влаштований, як працювати з Windows і таке інше.

Якось було літо, коли почав сипатись жорсткий диск, а мені дуже кортілося грати у третіх Героїв. Тому кожен ранок починався з повного форматування диска з командного рядка, потім інсталяції Windows, і тільки потім — бажаних Героїв.

Потім був технічний універ, розробка драйверів на асемблері, проектування процесорів на колінці і подібні розваги. Отак життя і скотилося в IT :)

Блін, мене лякають люди, які стали айтішниками з шести років, програмуючи на перфокартах))
Якось у 20-30+ це здоровіше виглядає, коли це вже свідомий вибір і любов до грошей програмування. А так наче хтось все вирішив за дитину, подарувавши їй той проклятий компуктер у першому класі і дитина стала успішною ноулайфером на все життя. З цієї точки зору світчери у 25-40 років симаптичніше виглядають.

Дурниці.
Як на мене, краще виглядають люди, які справді з дитинства цікавились комп’ютерами, і займались тим до чого душа лежить.

А не ті, кому вся ця тема незрозуміла і навіть неприємна, але ж гроші платять, то треба йти на ті прокляті галери та й щось там кодити через силу. Типу хотів би бути музикантом, але заради грошей продався в IT :\

Ну, по-перше, якщо людина щось змогла через силу, то це означає, що сила волі і мотивація в неї таки є. По-друге, без любові до програмування і усіх цих технічних штук стати розробником неможливо
По-третє, загалом змінювати кардинально сферу життя — це нормально і навіть корисно з точки зору психології. Особливо на заході, де людину не записують у пенсіонери у 40 років.

Як на мене, краще виглядають люди, які справді з дитинства цікавились комп’ютерами, і займались тим до чого душа лежить.

— а в тієї шестирічної дитини точно до цього душа лежала? Чи просто інших розваг не було?
Пам’ятаю, я у дитинстві читала майже всі книжки підряд, що були у бабусі на горищі. Починаючи від класичних творів і закінчуючи якоюсь діччю про піонерів і дешевими бульварними романами. Просто інших розваг не було і інших книжок також)) Не те, щоб мені було то дуже цікаво, але що ще робити, коли інтернету і нічого іншого немає?

Авжеж, якщо хтось до 30 років був таксистом, а потім вперше дізнався про програмування і йому справді сподобалось — то це гарна історія і залишається тільки радіти, що він знайшов своє покликання.

Але схоже, що зараз більше історій, коли:
— хтось працював таксистом;
— потім побачів десь рекламу «Хочеш заробляти мільйони долярів вже завтра? Го в IT!»;
— через силу почав проходити оті курси.

Тобто йому це не цікаво, не подобається, але ж заради грошей можна й потерпіти... Це якась вже IT-проституція, чи не так?

Я не засуджую таких людей, бо життєві ситуації бувають різні. Але ж навіщо казати, що вони симаптичніше, ніж ті, хто з дининства займається улюбленною справою?

Нагадаю, що за часів зародження IT — туди йшли не через гроші, бо грошей там не було.

Ну, ті хто

— потім побачів десь рекламу «Хочеш заробляти мільйони долярів вже завтра? Го в IT!»;

зазвичай далі курсів і не йдуть) Коли виявляється, що не все так солодко і в айті ще і головою думати треба. Вони свій диплом кладуть на поличку і далі йдуть таксувати чи працювати в інших сферах. Це, умовно кажучи, айті проститутки:) А ось ті, хто все ж таки зміг навчитися, навіть не дивлячись на відсутність технічного бєкграунду, якісь інші обставини — дійсно достойні поваги. Все ж таки без мінімального інтересу до цієї сфери і мінімальної здатності розробником чи хорошим тестером не станеш. Мені важко уявити, як може програмувати людина, якій це не подобається) Типу пишу код і плачу? втішаючи себе тим, що скоро зарплата?)
А коли людина цікавиться цим з шести років — то і добре, і погано. Добре, бо справді робить це щиро і за покликом душі. Погано — бо вміє в житті тільки це і більше нічого. Навіть якщо за це перестануть платити гроші, не зможе свічнутись на щось інше. Теоретично)

Ну той хто спроможний в 30-40 років, без технічного бекграунду, з нуля навчитися програмуванню — безумовно, викликає повагу.

Але я не зовсім розумію оці дві тези:
— «якщо зацікавився комп’ютерами в дитинстві, то не було інших розваг»
— «якщо вже попав в IT, то більш нічого не вмієш та нічим не цікавишся»

Ці тези більш підійдуть до якогось шахматного генія, який навчився грати в шахи раніш ніж розмовляти.

В мене, наприклад, було дуже насичине дитинство та купа інтересів — від літератури і бойових мистецтв до деревообробки та практичної піротехники. Але ж комп’ютери то було найцікавіше та «про майбутнє». Як от наразі нейромережі.

Та й в дорослому віці, здається, у якогось працівника на заводі не дуже багато інтересів — ну там рибалка та алкоголь. А в айтівців, зазвичай, купа цікавих різноманітних хоббі і ширший світогляд.

У мене був МК-61 і збірник ігор до нього. Мені було цікаво робити примітивну анімацію і розрахунки, а далі gwbasic з його screen 2 вже здався космосом і будучи підлітком я злився що не міг освоїти матриці трансформацій 3D->2D. Зараз у мене вже 20+ років досвіду на усіх ролях які тільки можете уявити, але все ще цікаво розбирати тенденції у solution design.

Тому коли мені на співбесідах світчери розповідають що їм айті подобається бо з/п у доларах мені хочеться відверто ригати...

Ну в тому то й прикол, що бізнес — він весь про гроші. Ви можете, наприклад, з дитинства обожнювати каву, у 18 років відчинити свою першу кав’ярню, а потім 10 років усім гордо розповідати, що ви перший кавоман і бізнесмен на районі. А потім прийде інша людина, яка захотіла відкрити кав’ярню поряд з вашою, займаючись цим пару місяців. І не факт, що в неї прибуток буде набагато меншиим. І що — ця людина через це стане поганою?
В айті немає монополії на знання і роботу. Якщо ви це любите з дитинства, це лише свідчить про те. що вам буде трохи простіше працювати і можливо вам будуть більше платити, бо маєте ширший досвід і більш глибокі знання. Але не привід хейтити новачків. Незалежно від причин, чому вони йдуть в айті. Треба дивитись що людина вміє, а не питати чому воно їй треба.
Якщо компуктери то ваше хоббі з дитинства і предмет вбити час, то це не повинно так бути в усіх. Роботі люди зазвичай і віддані, бо вона приносить гроші. Хірург у вільний час теж відпочиває, а не робить операції на дому безкоштовно. Так само як викладач вдома теж відпочине, а не буде стояти коло дошки і читати лекції. І те, що біьшість йде в айті заради грошей і удальонки — теж норма. Не тільки в нас, а і в усьому світі.

Ви праві, але потрібно ще щось окрім просто бажання удальонки і грошей.

Так, потрібні здібності. Печально, звісно, коли намагаються потрапити в айті люди, які тих здібностей не мають. Але вони зазвичай і не потрапляють:) Або займають дуже невисокі позиції.

Хірурги у вільний час зараз відповідають в вайбері своїм пацієнтам. Так і кажуть після операцій «якщо що одразу пишіть», а в нього декілька пацієнтів в день.
Викладачі.... це взагалі жесть (мама і сестра викладачі) бо підготовка до уроків у них займає більше часу ніж уроки

Блін, мене лякають люди, які стали айтішниками з шести років, програмуючи на перфокартах))

Эти опасные — были случаи, они в мозг лучами проникали.

З цієї точки зору світчери у 25-40 років симаптичніше виглядають.

Не завидуйте. Офігєть — для когось зашкварними є люди фанати свого діла.
От би змалку вчили програмування то може би й стали software developer чи навіть archtect, а не просто test analyst

А чому тут заздрити?)
Тому, що комусь в шість років батьки подарували компуктер, і то була найбільша подія у людини в житті?) Ну ок, думайте що я заздрю
Стати

software developer

мені зараз якби нічого не заважає) але не моє. Я розумію, що для вас це певно найбільше досягнення в людському житті)) Але є чимало інших професій. І ті ж магічні деви та архітекти часто мріють перейти в менеджмент чомусь:) Аж пищать:)

Не моє кажуть коли не здужили осилити. І не треба байок що тестування теж складно, просто по-іншому.

І ті ж магічні деви та архітекти часто мріють перейти в менеджмент чомусь:)

В архітекти йдуть ті хто не хоче в менеджмент йти, а розвиватися як технічний спеціаліст.

Тут взагалі все неоднозначно. Це не відміняє того, що є купа досвідчених девів рівня сеньйор, які так чесно і кажуть що вже ненавидять кодити і дуже хочуть в менеджмент. При цьому вони круті спєци, які ледь не з дитинства в цій тємі.
Це я до того, що головне щоб людина була щаслива. Якщо мені не приносить щастя випалювати кодом очі, задля того щоб підвищити свою зп на умовну штуку баксів через умовний рік -два, то навіщо воно мені? Мені і так добре. Архітектом через 10 років теж я себе не бачу. Тобто чисто в девелопменті для себе розвитку не бачу.
Тестування загалом не складне, але тестувати треба любити і вміти) Це до сприйняття в загальному. Що код повинен не лише працювати, але і влаштовувати своєю роботою кліента. Більшість девів цього не розуміє і живе в своїй реальності. Тестувальники частково для того і потрібні, щоб це пояснювати.

Продав огірки, купив калькулятор МК-61, так і став програмістом.

Майже так само — перший комп’ютер був куплений на «бізнесі» з перепродажу абрікос :)

В мене була цiла книжка з сорцями iгор для нього)

Шлях був довгий, з 2017 року мав бажання увірватись в ІТ, почав самостійно вивчати матеріал по ютубу і уроках Портнова)) та знайшлась робота по душі і я закинув навчання, не було часу на нього, так як мав багато інших активностей . Працював у сфері автобізнесу, продавав нові автомобілі в офіційних диллерах. Та все таки з допомогою і підтримкою дружини я наважився світчнутись, звільнився з автосалону і пішов на курси у вересні 2021 р(на той час мені було 30 років)Морально було важко йти туди де все нове,і де ти не так багато знаєш як про свої минулі обов‘язки,але це все якось подолалось коли сідав за практичні завдання по тестуванню. До завершення курсів я вже почав ходити по співбесідах(бо вже дуже хотілось працювати і отримувати новий досвід) і отримав свій перший оффер в грудні. Тай таке:)

первый алгоритм мне дали попробовать написать друзья на вечеринке в компьютерном клубе, мне тогда было 16, они говорили это прикольно и перспективно. Я попробовал и это было весело, началось все с простого, но постепенно мне становилось все мало, я начал пробовать другие языки программирования и меня затягивало все больше. В университете денег ни на что не хватало и я стал сам приторговывать: делал лабы недалеким одногрупникам, протянул сетку в общаге, а потом и вовсе организовал турнир по кваке во время которого подсаживал на IT все больше новичков. Потом был залет, появилась девушка и по глупости почти на год попал на "нормальную работу, а не эти твои игрульки",после отсидки в офисе мне к счастью удалось попасть в хорошую компанию и к тому же пошел бум ИТ, меня порекомендовали на хорошую шлюпку, дальше только менял весла разных галер пока не смог выйти в мировой океан на своем плоту.

первый алгоритм мне дали попробовать написать друзья на вечеринке в компьютерном клубе, мне тогда было 16, они говорили это прикольно и перспективно

Я-то думал в 16 лет на вечеринках предлагают попробовать что-то другое

Я-то думал в 16 лет на вечеринках предлагают попробовать что-то другое

Хм.. мабуть вже треба розуміти коли є неявний тег sarcasm ))

Рік тому, працювала в школі, зрозуміла, що я вже не витримую цього. Закінчила курси в Mate аcademy. Зараз в пошуках роботи😊

Закінчила курси в Mate аcademy. Зараз в пошуках роботи😊

співчуваю. Поміж інших бажаючих вам ще й 17% тягаря сплачувати 2 роки.

Класика: йшов вночі додому мимо коворкінгу, покусали кодери

Мені на днях виповнилось 30. Нещодавно закінчила курси QA Manual, але до цього на роботі поєднувала свою основну працю разом з тестуванням внутрішньої програми. Друзі давно казали, що тестити — це моє. Я також над цим замислювалась і нарешті вирішила, що треба діяти. Дуже сподіваюсь, що найближчим часом зможу отримати свій перший офер.

На 3 курсі універу пішов працювати тестувальником. Пішов тому-що знав що там гарно платять. А там куди я пішов ще й безкоштовно годували

тестувальником в їдальню? тестувати бургери...цікаво...

Ні то була айті компанія, але там оплачували ще й харчування в їдальні)

Съел пирожок наколотый, а потом так и тянется рука ©)

Так, але пирiжки теж можна колоти)

Нє, консістенція не та. Не втримається всередені ))

Десь в 2007 інтернет вдома завезли (17 років тоді було мені), знайшов кнопочку «створити сайт» від ucoz.ru і пішло-поїхало :)

Напевно, з дитинства.
Коли в якійсь грі на Нінтендо побачив бонус, який ніяк не взяти.
А після проходження гри виявилося що в ній навіть спорядження нема, щоб на таку висоту стрибати :)

В 24 пішов на курси і десь через пів року працевлаштувався, зараз мені 25)
Працював зварювальником до цього.

33 годика. Когда на работе потерял сознание от перенапряжения и уехал на скорой, понял что надо менять сферу деятельности. Вернулся к мечте попасть в IT (до этого закончил ВУЗ по направления САПР, но отсутствие практики и мотивации не дало сразу добиться начала карьеры)

Теперь главной мотивацией была уже семья, которую я почти не видел из-за плавающего графика работы (читай с 12 до 23, выходной — когда получится). Были некоторые связи в IT — нашелся ментор, под руководством которого постиг азы сферы QA. Дальше решил пройти курсы. Еще в середине понял что курсы в целом профанация — вся информация уже была усвоена ранее и так, но они дали уверенность в собственных силах.
После были сотни откликов на разные вакансии, несколько интервью (по началу провальных, но цель была понять что могут спрашивать и сформировать пулл вопрос-ответ). И так сложилось что в 33 день рождения написала рекрутер компании где я сейчас с удовольствием работаю.

В 27 пішов на курси і почав вчитись, але потрати в IT зміг у 30.
Після однієї з моїх перших і звісно невдалих співбесід в HR-ів лишились мої дані.
За три роки вони зі мною зв’язались. Це була вже інша HR і вона помилково вважала що я маю досвід роботи. Я пояснив їй що насправді досвіда майже не маю і ми завершили розмову на приємній ноті. Через пару місяців вона мені написала з вакансією вже для мого рівня.
Я 3 роки шукав роботу і не міг змінити сферу діяльності. У фіналі робота сама мене знайшла.

Після універу з дипломом еколога змогла влаштуватися сісадміном, незважаючи на недовіру до жінок у нульові )) пропрацювала до декрету і потім вже не поверталася до адміністрування... у 34 чи 35 пішла на перші курси QA, змогла влаштуватися тестувальником майже через 2 роки, бо дуже хотіла ))

21, випустилась з універу і друг кинув рефералку)

друг питає номер рефералки

У 24))Ковід почався і конторку с працевлаштуванням за кордоном прийшлося закрити та стати qa))

33. Чоловік QA senior змусив((. Скатіна.

В 23 роки, позвав босс друга спробувати стати QA, бо ми разом грали в PUBG. Краще рішення за життя.

Учился я на втором курсе физмата в николаевском пединституте мня себя в будущим великим математиком перед которым мужчины будут падать ниц, а женщины смотря на ширинку целиком запихивать в рот банан. Самомнения было выше крыши, денег мало.
Иду я значит после учёбы к бесплатному троллейбусу, денег-то нет, на проезд даже и вижу как иномарка несётся по улице адмиральской на хорошей такой скорости. За рулём одногруппник, который по математике вообще ни в зуб ногой. Он торговал чем-то, учился для корочки о высшем образовании. Машина разворачивается с визгом тормозов и становится вдоль тротуара. Вылезает из-под руля деваха, тоже сокурсница, вытирает губы, садится рядом с водителем.
А я иду дальше и думаю: нахер кому нужна моя математика? Заниматься нужно тем, за что платят. Так что бросил свой педин и поступил в Николаевский Кораблестроительный Институт. Сейчас он называется Национальный Университет Кораблестроения. На программиста, ага. Окончил и работаю программистом по сей день.

Ну что могу сказать: специальность — хорошая, но задалбывают разные хрюши с предложением получать хотя бы часть зарплаты интересной работой.

Улучшаю стори

Учился я на втором курсе физмата в николаевском пединституте мня себя в будущим великим математиком перед которым мужчины будут падать ниц, а женщины смотря на ширинку целиком запихивать в рот банан. Самомнения было выше крыши, денег мало.
Иду я значит после учёбы к бесплатному троллейбусу, денег-то нет, на проезд даже и вижу как иномарка несётся по улице адмиральской на хорошей такой скорости. За рулём одногруппник, который по математике вообще ни в зуб ногой. Он программировал на чем-то, учился для корочки о высшем образовании. Машина разворачивается с визгом тормозов и становится вдоль тротуара. Вылезает из нее одногруппник и как даст мне в челюсть.
Очнулся я, одногруппник надо мной стоит и хохочет:
— Теперь ты такой же как я! А не станешь программировать — еще получишь!
Вот так я и работаю программистом по сей день и обращаю неофитов ударом кулака

Учили меня но больше пустым желудком и порванной обувью

В 6 років написав першу програму на Basic, на щойно купленому батьками «Поиск-1». Ну, як «написав» — першу, звісно, переписав з книжки. Але запустив — вона працює. Вау! Потім пішов там якусь цифру змінив — вона працює вже інакше. Вааааау! Ну і понеслося.

Хотіла бути програмістом і писати ігри, бо колись люьила в них бавитися. Пішла вчитися на Комп’ютерні науки. На 5 курсі одногрупник покликав до себе в офіс як джуна, php full stack. Там всього і навчилася. Зараз працюю в іншій фірмі але за тим же напрямом

Хотел стать специалистом в какой-то сфере и зарабатывать хорошие деньги, но совершенно не представлял чем хочу заниматься.

Пробовал разные варианты, но нигде особо не получалось.

Потом как-то узнал от знакомого друга, что тот вкатился как QA. На тот момент я IT вообще не рассматривал, так как был твердо убежден, что без сильного математического бекграунда там делать вообще нечего.

В общем начал пробовать, зашло. Где-то с нуля до первой работы, ушло 2 года примерно, с небольшими перерывами. Совмещал 12-16 часовые смены и собственно учебу.

Платные курсы никакие не посещал, так как банально не было на них денег. Тогда и на еду даже не всегда хватало :) .

Очень помогли бесплатные курсы от ребят из Kottans, за что им очень благодарен.

В сухом остатке в 26 где-то начал, в 28 вкатился.

П.С. Думаю отчасти решает круг общения, если бы знал о возможностях, то раньше бы и попал.

Реально перед початком п’ятого курсу, вже маючи півтора роки комерційного досвіду, зрозумів, що це вже не хоббі і не підробіток до диплому.
Просто до того я мріяв про своє виробництво електроніки власної розробки. Програмував з 11 років.

В 19 років встановив свій перший лінукс. Далі зупинитися вже не зміг.

Далі зупинитися вже не зміг.

Застряг на патчах KDE2?

це вже до питання «в якому віці ви стали анімешником»

Десь у 32 роки пройшов курси. Роботу знайти не зміг , тільки коли вже було 39 — пощастило, знайшов першу повноцінну роботу в IT. Вже 5 років досвіду. Типовий «чи можна стати джуном у 40».

15-16, точно не пам’ятаю. Захопився цим усим сам, як тільки з’явився інтернет. Далі мені у цьому захоплені дуже допомогла мама, яка в середині 90х працювала ще з перфокартами. Ми з нею разом написали на Джаві шаховий рушій, який міг обіграти в шахи мене. Далі познайомився на шаховому сервері з людьми з різних країн, разом з якими ми заснували міжнародний онлайн шаховий клуб, який проводив онлайн турніри. Я для нього написав веб сервіс з керування турнірами на спрінгу і бота для шахового серверу.

Ну і це все захоплення спонукнуло мене вступити в КПІ на найхардкорнішу кафедру ФІОТ. Буду чесним, дуже гордий за себе, що мені вдалося вступити на бюджет при тому, що я закінчив звичайну сільську школу, де у випускному класі нас було всього троє.

Дуже вдячний батькам, що вони не пушили мене займатися чимось конкретно, а просто підтримували ті інтереси, які з’являлися у мене самого.

Як побачив класі в шостому перший комп, «Пошук» називався, так і вирішив пов’язати життя з комп’ютерами. Довелося дуже багато матаналізу вивчити, щоб отримати диплом, але не шкодую :)

Як побачив класі в шостому перший комп, «Пошук» називався

У народі назва була «Происк-1» або «Происк-2» )) Рідкісно ненадійна залізяка виробництва Електронмашу) Мені більше пощастило — перша x86 була польська Mazovia ( XT зібрана по більшості з японської комплектухи), до цього був «Корвет», а до нього РК-86 і Електроніка-60 у 86-му

так, ці компутери нам навіть не дозволяла вмикати вчителька інформатики.
Доречі, я дуже сміявсь, коли ця ж сама вчителька прийшла (через 15 років) до мене на інтерв’ю на Java розробника. Я навіть не сам її завалив на інтерв’ю, хтось з підлеглих мідлів це зробив

В начале 90-х, классе, кажется во 2-м, увидел у соседского хлопца дома х286.
Эффект был такой же, как серебряное ситечко, на Людоедку Эллочку :)
Пара перестановок дискет, и запущеный на машине Pac-Man дошлифовал...
Из квартиры соседа я вышел в полной уверенности, что хочу быть программистом.
До сих пор не отпускает :)

В 30 років, після повернення з АТО

МК-61 років у 5. І пішло-поїхало.

Топ калькуль, я зворотну польску вивчив раніше за звичайну ) життя з тих пір суцільний еггог :-D

Колись дуже давно у 2003 році батя сказав що програміст то перспективно і відправив мене у місцевий коледж (мені тоді було 15 років), було дуже цікаво, але лінь перемогла і я з дипломом пішов працювати на завод, де доріс до інженера, але як диплом є, а робота не подобається тож я по трохи дуже повільними зусиллями все таки потрапив в іт у 33 роки (у 21 році).
Додам що перші спроби на курси були ще у 14 році але лінь завжди перемагала.
Основні мотивації це: цікавість, мрія про віддалену роботу, трохи гроші (куди без них) і я вже не міг на заводі працювати і не спати по ночам (підтримка 24/7).

ZX Spectrum і його вбудований BASIC були першими.

В дитинствi побачив по зомбоящiку рекламу компьютерiв «Квазар-Мiкро», подумав що хочу зв’язати життя з компьютерами. Компа свого не було, тiльки в iгрових клубах грав i iнодi колупався в 98-й вiндi та на уроках iнформатики вивчали якийсь Basic на компах «Поиск-2» с мембранною клавiатурою вагою килограмiв з 5-10. З внз почалось — лiнукси, мережi, став cic.адмiном, згодом перейшов в QA.

Задовбало бути менеджером з постійними відрядженнями, мітингами, зустрічі з партнерами, перемовини, підлеглі, хотілось просто сидіти і тицькати кнопочки ) В 33 роки ) А, ну і в Гугл не взяли як менеджера, десь прочитав, що айтішником легше потрапити ))

define айтішнік

;D

грався ше в діггера на ес-1840, це годицця?

О точно
Айтішник відносна форма володіння комп’ютером.
Якщо одна людина вміє просто вмикати кома однією кнопкою, вона вже айтішник для іншої, яка не вміє

вмикати то ше фігня

там де я практику проходив, та й на першій роботі, жіноцтво з бухгалтерії вимикало компи просто витягуванням вилки з розетки!

святотатство!

Нє, ото якби на ЕС-1020, то був би зачет, а 1840 — то вже геть по сучасному )

Одного дня клацнуло щось в голові і захотів стати айтівцем. Два місяці читання технічних книжок, десятиденний ІТ курс, два місяці пошуку і я в ІТ. Далі як в тумані щастя, вже останні 10 років.

инфляция 90-х и желание пить много портвейна и трахать много девушек

тоді здається челноки рулили, а про айті ніхто не чув

Зайшов у нідерландське кафе, вони запитали чи хочу я флюгегехаймен. Я погодився і від того часу став програмувати)))))

Дайте определение слову «айтишник»

Тогда с 7-и лет. В 8 или 9 — мои коды для игр на МК-61 публиковали в журнале Пионерия.

Десь з років 10 клацав у компутір. В якийсь момент почав кодити на qbasic шо поставлявся з MSDOS виключно для розваги. Ну там вілосіпєд свій намалювати в qbasic чи пісенку якусь зіграти на PCSpeaker. Далі навчання і до 26 років займався торгівлею. В 26 пішов в технічну підтримку хостінгу, а в 33 отримав офер як iOS developer. Вчив розробку виключно на курсах з інтернету самостійно. Це довго, але можливо.

5й класс, з’являється комп’ютер вдома та іграшки — Dune2, Warcraft2, TIM, Prince of Persia, etc
Трішки погравшись, захотілося писати свої ігри

Так і почав: ASCII рендер для гри «Баше»
Після нього був піксельний рендер під MS-DOS з прямим записом у відеобуфер
А далі OpenGL та своє двигло під Win+Linux, це вже заняло роки розробки))

Остаточно опинився в айті та перестав займатись іграшками коли вперше захотілося заробити грошей — тоді пішов на галеру

могу помочь тебе переустановить на домашнем пк windows и даже linux ;-*

У 18 років, відразу після першого курсу, літом вчив програмування, багато читав, дивився, практикував, і в серпні пішов на стажировку, вже 9 років як в ІТ (Drupal backend developer).

Ніколи не думав що стану програмістом, у школі не заходило, дуже важкий поріг входження, тому важко було перші 6 місяців, а потім вже mindset помінявся і стало набагато простіше

Готувався собі бути електронником, але зібрав Спектрум, зацікавився як працює та магія у іграх, почав потрохи програмувати на BASICу, потім старші хлопці принесли книжку по асемблеру, спробував і покотився.

Лет в 14 нашел книгу для для детей по Basic-у из серии «Программирование это очень просто». Прочитал её. В девятом классе пошел на годовые курсы по вёрстке и JavaScript. Купил книгу Шилда по С++. В десятом классе пошел на годовые курсы по C++. Поступил на компьютерную инженерию, на третьем курсе завалил собеседование на Android разработчика, но зато не завалил на серверного Java разработчика.

Йшов 1995 рік, мені десять рочків... І тут зненацька старший брат подарував мені клон ZX-Spectrum. Бідна дитина...
Це був вже занепад епохи й нові ігри брати було ніде, тим паче у маленькому містечку. Довелося опановувати програмування та тоді ще й паяльник.

У 1986 році в нас в школі розгорнули клас персоналок Yamaha. Але вчити нас було нікому, тому довелося в 15 років самостійно розбиратися, вчити за книжками з бібліотеки та доками Basic та Assembler, писати службові утиліти, вивчати мережу. І, звісно, гратися :)

Мотивація була величезна: сам малюєш спрайти, сам створюєш звуки, програмуєш гру — і воно ще й працює!

Це ж вам не програмований калькулятор МК, з якого ми всі тоді починали (гра «Посадка на Місяць» з журналу «Наука и техника»).

Був ще dial-up доступ по тел лінії до ЕС в Інституті кібернетики, але то було дуже нудно та повільно, хіба що заради оцінки по лабораторних з фізики на Fortran.

Ось так через два роки (у 1988) в світі стало менше одним фізиком і більше одним першокурсником факультету кібернетики :)

Хто або що змусило вас це зробити і де ви черпали мотивацію для навчання?

Старый добрый Бенджамин Франклин

в 31, працював в ІТ з 2014-го в різних ролях, був HR’ом, PMO, PM’oм, потім пішов у продажі та pre-sale, там вже свідомо зрозумів, що мене більше цікавить інженерна двіжуха :)
мотивація — та просто цікаво, ти щось робиш, воно працює, потім ти починаєш думати «окей, чи можна це якось покращити», потім «окей, чи можна це зробити якимось інакшим чином», технології змінюються і розвиваються, тому простір для пізнання дуже широкий, і це кльово.
однією крутою важливою складовою є те, що в інженерній ролі знання винагороджується, ти вчиш, розбираєшься, практикуєшься — отримуєш більше бабла (воно не працює прям отак напряму, я узагальнюю), чого майже немає в інших ролях, з моєї точки зори. наприклад, пройшовши курс по умовній Grafana ти будеш знати як розгорнути систему, написати квері для дашбордів, увімкнути оповіщення і от прям конкретно тут і конкретно зараз дуже конкретно застосувати ці знання, на противагу пройшовши курс з thought leadership чи management ти навряд зможеш так зробити, бо воно дещо не так працює (якщо це звісно не курс management 101, де вам розкажуть про цілі по SMART)

Це якесь образливе запитання для тих, хто свідомо почав ще в школі.

Десь в 6-7 років. Вперше в житті дізнався про існування и побачив компьютер. В моєму місті програмістів не було взагалі, як спеціальності. Я навіть коли з універу випускався, айтішнік заробляв менше практиканта на заводі. А ось вже через рік почався тренд.

Фрілансив (своєрідне хоббі) з 2004-го, коли з друзями вирішили створити форум для спілкування івано-франківців, потім — вебсайт для радіостанції, на якій працював. В 2008-му взяв іпотеку, тоді ж долар з 5 грн. зріс до 8, зрозумів, що довго не протягну, почав шукати варіанти з доларовим доходом. В 2009-му став фултайм tech support спеціалістом на веб-хостингу (і з цього моменту можна вважати «серйозно» увійшов в IT), де працював до 2014-го. Звільнився, бо компанія була московська і знову перейшов на фріланс, але якось не дуже виходило, занадто стресував якщо довго не міг знайти замовника і починав просідати по фінансам. А то ж жінка-діти-всіділа... Зрештою, пішов на курси софтсерва по рубі, закінчив, але на галеру не попав і продовжив фрілансити. А на початку 2017-го трапився рубі-буткемп в поточній компанії. Програмістом після нього так і не став, але запропонували світчнутися в ПМи, погодився.

Вчився на «комп’ютерних науках» але тоді обрав шлях у продажах — хотів розвинути комунікацію. Наразі вже півроку працюю QA ENGINEER — сам підготувався і з початком війни знайшов роботу. Іноді відчуваю що не вистачає спілкування, обсобливо через віддалену роботу, та все інше влаштовує

Як то кажуть, я був молодий і мені були потрібні гроші xD

у 20 років. Я зрозумів що ця галузь дуже стрімко розвивається,йде в ногу з часом і неймовірно захоплює.

Не так давно я звернув увагу я проєкт одного спеціаліста в розробці, і зрозумів шо це дуже круто виглядає , і ти можеш сам створити продукт для клієнта.

Я дуже давно хотів спробувати себе в ІТ сфері , але ніяк не наважувався, боявся,думав це буде дуже важко.
Мотивувала мене думка про те, що я цього дійсно хочу.

Вчусь на курсах та практикуюсь у вільний час, приділяю багато уваги програмуванню.

41 — ще вчуся. мотивація норм. курсів багато. всього не перевчиш. вибираю той який нормально і зрозуміло пояснює)))

в 29 лет продавал цветы, нехватало денег — пошел на курсы (9 месяцев учился) .NET Back-end dev. Когда устроился джуном, поступил на заочное в КПИ (ФIОТ) и получил бакалавра в Computer Science. уже 10 лет в IT — полет нормальный )))

Йшов по вулиці, нікого не чіпав. Спіймали й відправили в «Дія сіті».

Підписатись на коментарі