Як зараз виглядає Ізюм — репортаж з міста, якого немає

Усім привіт, я — Анатолій Шара, NLP-інженер та військовослужбовець ЗСУ. Я вже розповідав у декількох моїх попередніх блогах про щойно звільнені населені пункти Київщини, а також Херсонщини. Тепер я відвідав Ізюм.

Навряд чи хтось у світі знав про місто Ізюм, яке знаходиться на Харківщині, до середини вересня 2022 року. І от вже зараз Ізюм набуває такої ж жахливої слави, як і ще одне українське місто Буча. Адже після звільнення як на території Київщини, так і Харківщини знаходять масові поховання місцевих жителів. Я приїхав в Ізюм відразу як з нього втекли російські війська.

«Мамо, я не голодний! Та все нормально! Не переживай! Ну, блін... Як тобі це доказать?» — кричить в мобільний телефон молодий український військовослужбовець на блокпосту поблизу міста Ізюм. Поки поліцейські перевіряли мої дані, я вирішив підійти до місця, де працює Starlink, щоб відправити декілька повідомлень колегам та зателефонувати додому, бо пропав зі зв’язку на декілька днів.

Треба сказати чесно, цей винахід Ілона Маска — єдиний спосіб зв’язку для всіх: для військових і для цивільних. Адже з березня 2022 року в Ізюмі немає ані електрики, ні води чи газу, не говорячи вже про такі розкоші сучасного життя, як мобільний зв’язок та інтернет. По суті, місцеві жителі позбавлені головних благ цивілізації. Тому на цьому місці біля Starlink зібралося так багато людей.

Масове заховання

Через декілька хвилин моє авто вже звертає з асфальтованої дороги до соснового лісу. Проїхавши пару сотень метрів я побачив декілька припаркованих автобусів, кільканадцять легкових автомобілів, два рефрижератори. В обох на лобовому склі були наклеєні повідомлення «Груз-200» (в часи радянсько-афганської війни це кодоване позначення при авіаперевезенні тіла загиблого (померлого), а зараз так називають всіх загиблих, і військових, і цивільних).

Два водії цих рефрижераторів сиділи неподалік і курили цигарки одна за одною. Завдяки спеціальним червоно-білим стрічкам, які пов’язані на дерева, я зрозумів, куди потрібно йти.

Я постояв декілька хвилин, зібрався з силами і пішов до місця масового заховання. Назустріч мені йшли декілька рятувальників та поліцейські. Один з них звернувся до мене зі словами: «Вам треба вдягнути маску, інакше ви не зможете перебувати біля могил просто фізично.» Мушу зізнатися, я підготувався і витягнув з кишені спеціальну маску, з тих, які носили під час пандемії коронавірусу. Один з рятувальників протягнув мені якусь маленьку коробку. «Візьміть цю мазь і помажте собі біля носа. Адже трупи знаходяться в напіврозкладеному стані. Там дуже сильний трупний запах. Повірте мені. Ця мазь вас врятує» — сказав він. Я відкрив коробку і помазав собі біля носа. Ця мазь дуже сильно пахне ментолом. Але це дійсно вбило всі мої нюхові рецептори.

Так я прийшов на місце масового поховання. Тут вже працювало багато людей. В декількох метрах від мене, пролунало: «Давай, хлопці витягуємо на раз-два-три-чотири». Це працівники ДСНС витягували черговий труп з ями. Вони витягнули його чи її. Те, що залишилося від тіла було замотане в ганчірки. Ще далі я чую як хтось рахує так само, але вже французькою мовою. «Мабуть, тут працюють і французькі експерти» — подумав я.

Інші працівники обережно кладуть тіла в чорні поліетиленові пакети. Чотири ДСНСники несуть щойно викопаний труп. Один з хлопців не витримує кидає труп і починає голосно блювати. Але ніхто на це не звернув уваги. Його відразу ж підмінили.

Я підійшов до групи слідчих, які стояли неподалік. Молода жінка, схлипуючи, говорить до свого колеги: «Просто жах, це просто жах. Он там» — вона показує рукою в глибину лісу — «лежать трупи цілої сім’ї: дідусь, бабуся, батько, мати й двоє дітей. Трупи дітей склали один на одного і замотали в якесь ганчір’я». І вона починає ще дужче плакати. Її колега намагається її заспокоїти. Але марно. Воно й зрозуміло, коли кидаєш око на все місце заховання: можна побачити сотні могил з хрестами.







Ось щойно з землі витягли ще один труп. ДСНСники потягнули його до місця збору. «Це вже десятий», — каже один зі слідчих. Він старанно записує всю інформацію. Цей слідчий випередив моє питання про номери на хрестах. «Це місцеві гробарі ховали людей і нумерували хрести на могилах, щоб потім можна було якось зрозуміти, хто там лежить.» Нелегка робота тривала далі.

Власне, саме місто Ізюм

Я вирішив поїхати до міста. Переїхавши через понтонний міст, я побачив апокаліптичну картину: приватні будинки знищенні просто до фундаменту, багатоквартирні будинки мають наскрізні великі проломи, цілі під’їзди просто спалені і обвалилися. Я не бачив жодної вцілілої будівлі. Тут було просто пекло.

Я припаркував своє авто в центрі міста. Там побачив чоловіка та жінку, які сиділи на лавці. Вони якраз чекали на волонтерів, які мали привезти їжу. Чоловік, назвав себе Олександром, він відмовився від фотографування, адже боїться, що якщо росіяни повернуться, то помстяться.

«Росіяни стріляли постійно по місту. При чому вони стріляли виключно по житловим будинкам. Тут були й літаки, і ракети. Мій дев’ятиповерховий будинок впав 9 березня, я був удома. Будинок почав горіти. Я витягнув маму, потім сусіда, якого завалило. Ми рятували кого змогли... Інші мешканці загинули моментально. Коли рятувальники почали діставати трупи, ми з мамою та сусідом їх розпізнавали. З нашого будинку у тому підвалі загинуло 30 або 35 людей. Зараз у мене немає жодних емоцій. Усі сльози вийшли. Я ненавиджу росіян!!!», — каже чоловік і йде геть.

Почувши нашу розмову, до нас підійшов ще один чоловік. То він теж розповів свою історію. Його родичі загинули в Ізюмі під час авіаудару по п’ятиповерхівці. «Брата знайшли у підвалі, а тітку із дружиною брата — на сходовому майданчику. Трапилось це не одразу, а вже у квітні, коли трупи почали розкладатись. Хоронили людей у мішках та без домовин. Росіяни розбомбили все місто і знищили все його населення.», — розповів він.

Ольга, жителька Ізюма

Жінка, яка сиділа на лавці поруч, теж не залишилася осторонь розмови. Ольга, так її звати, почала плакати, розповідаючи про свої переживання та нещастя, які трапилися під час російської окупації.

«Ми ж непогано почали жити. В нас зробили дороги. Ми почали заробляти гроші, їздити на заробітки за кордон. А потім прийшли вони... Ці росіяни. Хто їх сюди кликав? Ось подивіться, вони ж тут все розбомбили. Скільки людей вбили російські снаряди. Щоб ви розуміли, від вибухів російських снарядів в Ізюмі на вулицях тижнями лежали трупи людей. Їх ніхто не прибирав довгий час. Вже потім росіяни змусили місцеві ритуальні служби хоронити людей в лісі. А Ви подивіться, що вони з нами зробили? Ми вже всі як дикуни якійсь. Готуємо їжу на вогні, забули, коли милися... Я ненавиджу росіян. Хай вони це знають!»

Скажу чесно, якщо комусь в Голлівуді захочеться зняти апокаліптичні фільми, то не треба витрачатися на створення декорацій, адже місто Ізюм для цього підходить найкраще.

Ізюм, якого немає

Тут немає жодної вцілілої будівлі. Немає комунікацій, магазинів, аптек. Нічого немає. Люди, які пів року жили без електрики, газу, світла, води, нормальної їжі схожі на зомбі. Всі вони травмовані, бояться, що росіяни повернуться. Люди бояться говорити про ті жахіття, які вони тут творили.

Якщо пекло існує, то частина його точно була відтворена в Ізюмі. «Браття»-росіяни ще раз показали свою справжню сутність в черговому українському місті. Росіяни приносять лише горе, страждання та ненависть.

Дисклеймер: Анатолій Шара — військовослужбовець ЗСУ, зараз пише авторські блоги для українських медіа DOU, euromaidanpress.com, UkraineWorld, фінського медіа Iltalehti, німецьких видань Die Welt, Kölner Stadt Anzeiger, RheinPfalz.

Сподобалась стаття? Натискай «Подобається» внизу. Це допоможе автору виграти подарунок у програмі #ПишуНаDOU

👍ПодобаєтьсяСподобалось41
До обраногоВ обраному3
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Анатолій, спасибі за вашу роботу, спасибі, що описуєте реальність так точно і глибоко! Сил вам і наснаги, бережіть себе.

Співчуваю, друже.

Місто дуже побите.

«Русскій мір» пройшовся по Ізюму величезним катком: розруха, катування, знущання, мародерство, вбивства цивільних. Це просто катастрофа. Навіть я, який багато чого бачив на цій війні, був в шоці.

Саме гірше, що НІКОГО із колаборантів не затримали!
Навіть гауляйтерів околишніх сел.

Мабуть, втекли. В Шевченковому затримали достатньо, в Балакліїї теж

Знаю трьох.
Всі на волі.
Всі вони не рядові колаборанти.
Просто у СБУ гігантська корупція.

Ти відсилав їхні дані на єворог та інші сервіси? Не думаю що у селах були настільки багаті колоборанти щоб відкупитися від такого жахіття

Місцеві дали проти них свідчення.
Всі були впевнені, що їх посадять.
Але все для них обійшлося.

І села тут ні до чого.
Це я для прикладу написав.

як що у вас є інфа, то я думаю не важко її ще додатково відправити в єворог, це не займе багато часу

Підписатись на коментарі