Війна, полон і медитація — мій досвід виживання в складних умовах

Я хочу поділитись своїм досвідом медитації, яка допомогла мені пройти довгих 3,5 роки полону. Спробую розповісти як медитація розвинула мою стресостійкість і допомогла зберегти гідність та здоровий глузд в таких складних умовах.

На війну я пішов добровольцем з Харкова в 2014 році. Приймав участь в обороні Савур-Могили і при виході з Іловайського котла потрапив у полон 1 вересня в районі селища Старобешеве.

Я в Старобешевому, 2014 р. Фото: Марія Турченкова

За довгі роки полону я змінив близько 10 місць утримання. Тут я хочу розповісти про своє ув’язнення на таємній базі МГБ т.зв. ДНР на вулиці Молодіжній в Донецьку, де провів зиму 2014-2015 років.

Умови утримання

Сепаратисти тримали мене в підвалі офісної будівлі, яка розташовувалась в приватному секторі. Перший місяць в приміщенні я знаходився переважно один, пізніше до мене стали підселяти інших ув’язнених.

Годували раз на день, переважно рідким супом. Через пару тижнів у мене від голоду почала крутитись голова.

В туалет приходилось або ходити в баклажку по-малому, або гупати в двері до охорони. Охорона могла йти дуже довго, тому я собі зробив лоток, як коту. Добре, що всередині були мішки з піском. А лоток потім можна було винести раз на пару днів. Митись давали раз на тиждень під душем з холодною водою.

З часом я сильно заріс. Доводилось підпалювати собі коси запальничкою і тушити вологою ганчіркою. Гірше було з нігтями. Ножиць мені не давали, щоб не скоїв самогубства. Пробував сточувати нігті об шлакоблоки, але не виходило. Зрештою домовився з охороною і таки постриг.

Найтяжче було те, що не давали дзвонити рідним. Звісно, вони просто з розуму сходили. З часом я знайшов вихід. Коли до мене стали підселяти затриманих за порушення комендантської години, то я давав номер дружини і просив подзвонити, коли їх випустять. Ми з нею раніше домовились про кодову фразу, щоб вона знала, що звістка справді була від мене.

Ресурси

Хочу також розповісти про ті ресурси, які допомогли мені почати практикувати медитацію. Це були безоцінкове сприйняття, спостереження за диханням і звичка вмикати посилене відчуття свого тіла.

Дуже вдячний долі за знайомство із книгою Екхарта Толлє «Сила теперішнього моменту». З нею мене познайомив один зі співробітників компанії NIX Solutions у Харкові. (У мене там до війни був один із кавових автоматів.) Цю книгу в аудіоформаті я завантажив в озвучці Nikosho і прослухав десятки разів.

Також ще до війни я почав практикувати безоцінне сприйняття реальності. Це коли будь-які події ти не оцінюєш ні «добре», ні «погано». Вони просто є.

Така позиція (особливо в поєднанні з медитацією) сильно зменшує і психологічний, і (як потім з’ясувалось) навіть фізичний біль. Це пов’язано з тим, що наші емоції викликаються не самими подіями, а тією оцінкою, яку ми їм надаємо.

Також мені сильно допомогло, що я до цього почав практикувати спостереження за диханням. Це ще не було повноцінною медитацією, але вже суттєво допомагало сповільнити плин думок і входити в повніший контакт зі своїм тілом.

Всі ці напрацювання дуже мені допомогли хоч якось справитись зі своїми переживаннями. А їх було — цілий океан.

Мої задачі

У мене не було впевненості, що дружина отримує мої повідомлення і я переймався тим, як вона це все переживе. Моя подальша доля була мені невідомою. В будь-який момент могли поновитись побиття та допити... Все цілком могло закінчитись розстрілом. Тому я дуже легко міг потонути в безпорадності, страху та відчаї.

Цьому дев’ятому валу емоцій потрібно якось було давати раду, бо інакше мене б розірвало, як хом’ячка... По собі я знав, що від сильних емоцій марно тікати і намагатись себе чимось відволікти. Це як з диким звіром, — або ти з ним б’єшся, або він тебе наздожене і вдарить ззаду.

Тому я бився. Як міг.

Я нагадував собі печерну людину, єдиною надією якої був вогонь. Мене оточували мої страхи та емоції, і єдине, що мене рятувало, це багаття моєї уваги та усвідомлення.


Практика медитації

Коли я починав практикувати, то сідав у зручній позі і витягувався маківкою вверх. Потім із закритими очима я повільно сканував своє тіло, намагаючись його максимально відчути, і не залишати у сприйнятті «білих плям».

Під час роботи з емоціями тіло слугує таким собі якорем, який не дає переживанням вас поглинути. І чим більше уваги розмістити в тілі, тим легше для мене йшла практика.

На перших порах однією з провідних емоцій у мене на той час був складний вузол з ненависті, бажання втекти, злість на долю... Словом, мені тяжко було прийняти ту ситуацію, в якій я опинився.

Я помітив, що коли в медитації закривав очі й опинявся з цими почуттями віч-на-віч, то мене страшно накривало і я фактично втрачав себе. Тому якийсь час вся моя медитація полягала в тому, що я сидів з відкритими очима, уважно дивився навколо і промовляв: «Це — є».

Я виконував цю практику, посилено віддаючи частину уваги відчуттям тіла. Таким чином я ніби поступово «вписував» себе в реальність, яку було важко прийняти. Увага, яку я віддавав своєму тілу, і увага, яку я віддавав речам навколо, ніби окреслювали береги, в межах яких відбувався мій внутрішній шторм.

З часом я навчився також переключати свою увагу на дихання, і це було потужним кроком на шляху до заспокоєння («Крім будь-яких прямих ефектів, спричинених уповільненим диханням, увага, приділена вдиху та видиху, може відігравати певну роль у реакції мозку. У 2016 році Ансельм Долл і його колеги, які тоді були в Технічному університеті Мюнхена, показали, що ця концентрація уваги полегшує стрес і негативні емоції, зокрема, шляхом активації дорсомедіальної префронтальної кори, регуляторної області мозку, і зниження активності в мигдалеподібному тілі, яке бере участь у цих емоціях.» Взято звідси). Я не намагався його контролювати, а просто спостерігав.

Поступово ця практика допомогла мені в першому наближенні стишити емоції неприйняття ситуації і перейти до медитації з закритими очима.

Ця медитація в моєму варіанті полягала в уважному спостереженні за своїми емоціями. Я також, як і раніше, починав зі сканування свого тіла і відпускання внутрішніх затискань. Потім я одночасно тримав фокус на відчуттях свого тіла і уважно стежив за емоціями, які переживав.

Це могли бути досить інтенсивні і болючі процеси. Інколи вони нагадували агонію. Мабуть, моє его назвало б це самогубством.

Але на власному досвіді я знав, що цей біль не витримує довго інтенсивної уваги. Якщо не давати йому оцінок, а пильно і розслаблено за ним спостерігати, то біль довго не витримає. Він почне вщухати і поступово зміниться спокоєм.

Ефект від медитації

Це тривало досить довго — емоції приходили, і я їх відпрацьовував. Процес нагадував нескінченне сапання бур’яну.

Але поступово мій внутрішній простір ставав чистішим і глибшим. При поглибленні практики зміни в мені ставали якісними. Спокій змінився насолодою. Моє дихання, коли я був у спокійному та розслабленому стані, стало надзвичайно приємним. Воно стало нагадувати тонкий і делікатний оргазм...

Медитація для мене стала потужним інструментом, який допоміг пройти всі жахи полону. Вона допомогла мені пройти складний процес адаптації після обміну. Вона допомагає мені зараз, коли я знов взяв до рук зброю.

Дисклеймер. Стаття не може слугувати посібником по роботі з психологічним чи фізичним болем.

👍ПодобаєтьсяСподобалось81
До обраногоВ обраному9
LinkedIn
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Ваш досвід глибокий і цінний. Медитація то є сила. Але зараз багато людей вишукують якісь модні техніки, а по суті потрібно навчитися концентруватися, приймати і почати медитувати. Все набагато простіше. Але ефект від цих практики неймовірно сильний. Ви молодець, що витримали завдяки Вашій внутрішній силі та витримці.

Рад, что с тобой всё в порядке

Дякую що поділилися. Впевнен що медитція це такий інструмент який кожен повинен мати.
Згадав роман Джека Лондона. Мандрівник по зірках, чи Гамівне сорочка де головний персонаж засуджений до довічного ув’язнення — «знайшов вражаючу здатність „умертвляти“ власне тіло і розкріпачувати підсвідомість»

Дуже цікаво, дякую за те, що поділились цим досвідом. Почала читати книгу.

Мало про полон і забагато про медитацію.

Саме так і планував. Ви хочете більше про мій полон?

The mind illuminated ще топова книга по темі

Дякую за службу.
І окремо за те, що написали цей матеріал.

Дякую, не думав що в таких умовах можно медитувати.
Але питання зовсім інше. Підкажіть, ваші звістки з полону дійшли дружині?

З того місця, — так, доходили. Звісно, із затримкою.

дякую, цікаво було чи незнайомі люди, після удже стресовій ситуації передадуть звістку

Після перебуванні у підвалі ніхто не палав приязню до окупантів. І це, звісно, сприяло.

Дякую, що поділилися. Вражає воля, яку ви проявили на різних етапах.
Бережіть себе.

Дякую, що ви цінуєте.
Слово «воля» для мене це про про насилля над собою та силове ігнорування внутрішнього спротиву. Цього я не пам’ятаю. Так що для мене це не про волю. Хоча, можливо, я розумію це слово у вузькому сенсі.

Воля — це важливо. Воля — це Україна. Слово воля навіть вписано у наш герб.
Це поняття на рівні ідей і відчуття, тому словами пояснювати це дуже важко. З тих, хто це добре пояснює можу виділити Новохатського (ютуб канал «Садок вишневий»), Якименка, Мухачова. Не можу виділити лише одне відео, еле вони згадують цю вроджену рису українців досить часто в різних контекстах — і поступово приходить правильне філософське розуміння нашої волі.
Ви продемонстрували саме українську волю.

Не зовсім медитація, але поглиблена робота з диханням допомогла мені у найтемніші часи. Це потужний інструмент. Також рекомендую всім EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing) це взагалі мій найулюбленіший інструмент, дуже дієвий

Дякую, EMDR нам показували у госпіталі. Я практикував, але істотних результатів не отримав.

Я цікаво познайомився із історією Стокдейла. В підвал знесли з колишньої офісної будівлі всю літературу...

Так мені в руки попала книга"Від хорошого до великого" Джима Колінза. де є згадка про його історію. Його досвід мені сильно поміг. Він розповів про те, що в полоні оптимісти гинуть першими. Тому секрет виживання у поєднанні в своїй свідомості двох протилежних речей:
1. Твердо вірити у своє звільнення.
2. Ніколи не призначати дату свого звільнення.

Мабуть, я про це напишу наступну статтю.

Перегукується із документальним фільмом «Віпасана у в’язницях» — про впровадження практики медитації віпасана для людей зі складними історіями. З Вашого дозволу поширю допис у нашій «Лабораторії секулярної медитації». Дякую!

Дуже цікаво, спробую знайти і подивитись...

Олексію, вдячна Вам, що поділилися своїм досвідом, це дуже цінно. Минулого року в «Нашому Форматі» вийшла моя книга «37 буддійських штук» і для мене було б дуже важливо знати Вашу думку про описані там практики. Якщо у Вас буде така можливість, буду вдячна. З повагою, Ольга Корнюшина

Дякую за відгук. А чим для вас цей досвід є цінним?
Стосовно книги я вам написав у месенджер.

Цей досвід для мене є це цінним саме фактом того, що це особистий досвід застосування певної практики (або практик) в дуже складних умовах. Усвідомлений, опрацьований досвід — це ядро практики. І також мій вчитель буддизму Гарчен Рінпоче казав — якщо тобі щось допомогло, треба ділитися цим з іншими. Тож дякую, що поділилися!

«якщо тобі щось допомогло, треба ділитися цим з іншими.»

Але у який спосіб? Якщо нав язувати, то це може залишити без самостійного відкриття.

Як добре, що можу вам особисто подякувати за книгу, вона чудова

Підписатись на коментарі