Війна, полон і медитація — мій досвід виживання в складних умовах

Я хочу поділитись своїм досвідом медитації, яка допомогла мені пройти довгих 3,5 роки полону. Спробую розповісти як медитація розвинула мою стресостійкість і допомогла зберегти гідність та здоровий глузд в таких складних умовах.

На війну я пішов добровольцем з Харкова в 2014 році. Приймав участь в обороні Савур-Могили і при виході з Іловайського котла потрапив у полон 1 вересня в районі селища Старобешеве.

Я в Старобешевому, 2014 р. Фото: Марія Турченкова

За довгі роки полону я змінив близько 10 місць утримання. Тут я хочу розповісти про своє ув’язнення на таємній базі МГБ т.зв. ДНР на вулиці Молодіжній в Донецьку, де провів зиму 2014-2015 років.

Умови утримання

Сепаратисти тримали мене в підвалі офісної будівлі, яка розташовувалась в приватному секторі. Перший місяць в приміщенні я знаходився переважно один, пізніше до мене стали підселяти інших ув’язнених.

Годували раз на день, переважно рідким супом. Через пару тижнів у мене від голоду почала крутитись голова.

В туалет приходилось або ходити в баклажку по-малому, або гупати в двері до охорони. Охорона могла йти дуже довго, тому я собі зробив лоток, як коту. Добре, що всередині були мішки з піском. А лоток потім можна було винести раз на пару днів. Митись давали раз на тиждень під душем з холодною водою.

З часом я сильно заріс. Доводилось підпалювати собі коси запальничкою і тушити вологою ганчіркою. Гірше було з нігтями. Ножиць мені не давали, щоб не скоїв самогубства. Пробував сточувати нігті об шлакоблоки, але не виходило. Зрештою домовився з охороною і таки постриг.

Найтяжче було те, що не давали дзвонити рідним. Звісно, вони просто з розуму сходили. З часом я знайшов вихід. Коли до мене стали підселяти затриманих за порушення комендантської години, то я давав номер дружини і просив подзвонити, коли їх випустять. Ми з нею раніше домовились про кодову фразу, щоб вона знала, що звістка справді була від мене.

Ресурси

Хочу також розповісти про ті ресурси, які допомогли мені почати практикувати медитацію. Це були безоцінкове сприйняття, спостереження за диханням і звичка вмикати посилене відчуття свого тіла.

Дуже вдячний долі за знайомство із книгою Екхарта Толлє «Сила теперішнього моменту». З нею мене познайомив один зі співробітників компанії NIX Solutions у Харкові. (У мене там до війни був один із кавових автоматів.) Цю книгу в аудіоформаті я завантажив в озвучці Nikosho і прослухав десятки разів.

Також ще до війни я почав практикувати безоцінне сприйняття реальності. Це коли будь-які події ти не оцінюєш ні «добре», ні «погано». Вони просто є.

Така позиція (особливо в поєднанні з медитацією) сильно зменшує і психологічний, і (як потім з’ясувалось) навіть фізичний біль. Це пов’язано з тим, що наші емоції викликаються не самими подіями, а тією оцінкою, яку ми їм надаємо.

Також мені сильно допомогло, що я до цього почав практикувати спостереження за диханням. Це ще не було повноцінною медитацією, але вже суттєво допомагало сповільнити плин думок і входити в повніший контакт зі своїм тілом.

Всі ці напрацювання дуже мені допомогли хоч якось справитись зі своїми переживаннями. А їх було — цілий океан.

Мої задачі

У мене не було впевненості, що дружина отримує мої повідомлення і я переймався тим, як вона це все переживе. Моя подальша доля була мені невідомою. В будь-який момент могли поновитись побиття та допити... Все цілком могло закінчитись розстрілом. Тому я дуже легко міг потонути в безпорадності, страху та відчаї.

Цьому дев’ятому валу емоцій потрібно якось було давати раду, бо інакше мене б розірвало, як хом’ячка... По собі я знав, що від сильних емоцій марно тікати і намагатись себе чимось відволікти. Це як з диким звіром, — або ти з ним б’єшся, або він тебе наздожене і вдарить ззаду.

Тому я бився. Як міг.

Я нагадував собі печерну людину, єдиною надією якої був вогонь. Мене оточували мої страхи та емоції, і єдине, що мене рятувало, це багаття моєї уваги та усвідомлення.

Практика медитації

Коли я починав практикувати, то сідав у зручній позі і витягувався маківкою вверх. Потім із закритими очима я повільно сканував своє тіло, намагаючись його максимально відчути, і не залишати у сприйнятті «білих плям».

Під час роботи з емоціями тіло слугує таким собі якорем, який не дає переживанням вас поглинути. І чим більше уваги розмістити в тілі, тим легше для мене йшла практика.

На перших порах однією з провідних емоцій у мене на той час був складний вузол з ненависті, бажання втекти, злість на долю... Словом, мені тяжко було прийняти ту ситуацію, в якій я опинився.

Я помітив, що коли в медитації закривав очі й опинявся з цими почуттями віч-на-віч, то мене страшно накривало і я фактично втрачав себе. Тому якийсь час вся моя медитація полягала в тому, що я сидів з відкритими очима, уважно дивився навколо і промовляв: «Це — є».

Я виконував цю практику, посилено віддаючи частину уваги відчуттям тіла. Таким чином я ніби поступово «вписував» себе в реальність, яку було важко прийняти. Увага, яку я віддавав своєму тілу, і увага, яку я віддавав речам навколо, ніби окреслювали береги, в межах яких відбувався мій внутрішній шторм.

З часом я навчився також переключати свою увагу на дихання, і це було потужним кроком на шляху до заспокоєння («Крім будь-яких прямих ефектів, спричинених уповільненим диханням, увага, приділена вдиху та видиху, може відігравати певну роль у реакції мозку. У 2016 році Ансельм Долл і його колеги, які тоді були в Технічному університеті Мюнхена, показали, що ця концентрація уваги полегшує стрес і негативні емоції, зокрема, шляхом активації дорсомедіальної префронтальної кори, регуляторної області мозку, і зниження активності в мигдалеподібному тілі, яке бере участь у цих емоціях.» Взято звідси). Я не намагався його контролювати, а просто спостерігав.

Поступово ця практика допомогла мені в першому наближенні стишити емоції неприйняття ситуації і перейти до медитації з закритими очима.

Ця медитація в моєму варіанті полягала в уважному спостереженні за своїми емоціями. Я також, як і раніше, починав зі сканування свого тіла і відпускання внутрішніх затискань. Потім я одночасно тримав фокус на відчуттях свого тіла і уважно стежив за емоціями, які переживав.

Це могли бути досить інтенсивні і болючі процеси. Інколи вони нагадували агонію. Мабуть, моє его назвало б це самогубством.

Але на власному досвіді я знав, що цей біль не витримує довго інтенсивної уваги. Якщо не давати йому оцінок, а пильно і розслаблено за ним спостерігати, то біль довго не витримає. Він почне вщухати і поступово зміниться спокоєм.

Ефект від медитації

Це тривало досить довго — емоції приходили, і я їх відпрацьовував. Процес нагадував нескінченне сапання бур’яну.

Але поступово мій внутрішній простір ставав чистішим і глибшим. При поглибленні практики зміни в мені ставали якісними. Спокій змінився насолодою. Моє дихання, коли я був у спокійному та розслабленому стані, стало надзвичайно приємним. Воно стало нагадувати тонкий і делікатний оргазм...

Медитація для мене стала потужним інструментом, який допоміг пройти всі жахи полону. Вона допомогла мені пройти складний процес адаптації після обміну. Вона допомагає мені зараз, коли я знов взяв до рук зброю.

Дисклеймер. Стаття не може слугувати посібником по роботі з психологічним чи фізичним болем.