Як ви боретесь з відчуттям, що життя проходить повз, поки ти проводиш його за компом?

Як ви боретесь з відчуттям, що життя проходить повз, поки ти проводиш його за компом? Варіанти рішення які бачу я:

1) Максимально урізноманітнити вихідні та вечори
2) Почастіше брати відпустку
3) Звільнитися та зробити собі сабатікал
4) Поміняти роботу, бо якщо з’явилися такі думки — значить, в тебе нецікавий проект або колеги

Є якісь ще ідеї? Причому, таких думок у мене раніше не було. Для мене робота була вогнем, що запалює. А це щось прийшло відчуття, що є багато дуже цікавих речей, а я сижу і кодю.... І у знайомого така ж фігня. Це може через війну ще таке?

👍ПодобаєтьсяСподобалось1
До обраногоВ обраному4
LinkedIn

Найкращі коментарі пропустити

Я женат, у меня трое детей, на любой работе я отдыхаю...

Как вы боретесь с чувством, что вы — всего лишь экземпляр электромагнитной активности в скафандре из мяса, который летит на крохотном кусочке материи сквозь бесконечно расширяющуюся пустоту?

Все познается в сравнении. Десятки тысяч молодых парней и девушек, после этой войны остануться инвалидами, если не физическими, то ментальными как минимум с ПТСР и настоящей клинической депрессией, алкоголизмом и прочим ветеранским букетом. Думаю, что многие из них с радостью бы сидели и кодили в тишине своего дома. Подумай об этом.

Товстію. потім худну. І так по колу. Весело)

По-перше, треба виграти війну.
Якщо у вас немає мети в житті — ваша мета допомогти виграти війну. Або воюйте або донатьте. Вітаю, ви корисний і життя не проходить дарма.
Донатиш і дивишся як дрон який ти купив скидає ВОГ чи донатиш артилеристам і вони пишуть твоє послання на снаряді чи донатиш одному із сотень військових які ведуть блоги і вони подякують тобі і про це всі дізнаються, в такі моменти будеш відчувати все що завгодно окрім того, що щось йде мимо тебе, ти стаєш елементом перемоги.

По-друге, напишіть на папірці, чого ви хочете досягти в житті. Сім’я, посада СТО чи Архітектора, жінка-красотка, порш панамера, мільйон баксів капіталу.
Напишіть цілі, спробуйте написати кроки до кожної цілі як її досягнути з цього моменту, кроки можна розбити на дрібніші. Працюйте в напрямку цих кроків.
Все, у вас сплановане, структуроване життя з конкретними цілями до яких ви йдете.
План можна і треба коригувати.

Бажано ще мати хоча б декілька друзів/знайомих з якими періодично тусити офлайн, дуже бажано спорт і не бухай. Траву курити можна.

Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter
Дозволені теги: blockquote, a, pre, code, ul, ol, li, b, i, del.
Ctrl + Enter

Вся моя жизнь в компьютере.

О давно щось ниття не було :)) як 5% платити, то нормально сиділось?))

як 5% платити, то нормально сиділось?

Ні, не нормально сиділось, інакше б не було стільки тракторних срачів на доу. Теми цих срачів ти знаєш, тому не треба перекручувати наче 5% податків за життя у кримінальному гетто — це подарунок богів за який рівноцінно буде віддати життя, коли до гетто завітає інший клан, представникам якого це гетто дало зелене світло ще до того як ти став самостійною одиницею суспільства.

О давно щось ниття не було

Щось давно не було згадок про іпсо. Давай вже, не стримуй себе.

Клоун тут тільки ти, бо прийшов на форум і ниєш. Дорослі люди оцінюють ризики, приймають рішення, намагаються виправити ситуацію. Якщо не виходить, принаймні не звинувачують уряд власної держави, яка стала жертвою їбанутого сусіди, жертвою найбільшої війни за 80+ років, при цьому твої якісь особисті забаганки на фоні проблем 40 мільйонної країни це просто ніщо і викликають хіба що зневагу. Піди поплачся ще

а компания начинает петь песни про «мыж семья, да кому ты кроме нас нужОн»

А до війни скільки років тут сиділи? Чого чекали?

В чем проблема выехать условно легальным способом?)
Что от нытья поменяется

умовно легальним це як?

Вы и так поняли как)
Не прикидывайтесь

В тому то і проблема, що немає доступів до умовнолегальних у більшості людей. Навіть реально займатись волонтерством і возити гуманітарку — фіг зареєструєшся без знайомих.

600$ в любій обласній адміністрації і ви в реєстрі «виїзних»
по поверненню візміть с собою будь який гуманітарний вантаж (для галочки)
PS це для тих кому по справам треба, з поверненням. купа знайомих так їздили

А можна явки, паролі тих адміністрацій? А то я все ніяк не второпаю кому мені телефонувати

Ну так не брешіть. Ваше «умовно-легально» це відверте порушення закону з дачею взятки.
Ось і вся альтернатива. Або сидіти на попі або кримінал

Ліл вже другий чи третій раз про 20 років. Хлопче, тобі цілих 20 років, ти мінімум 2 роки вже повнолітній і міг виїхати хоч сто разів, вже не кажучи, що ти міг вступити у ВНЗ в іншій країні в16-17 років. Так що якщо ти так не любиш Україну і так сильно хочеш виїхати, то звинувачуй себе в першу чергу, вчись брати відповідальність за своє життя і свої вчинки.

никак.
готовлюсь мобилизироваться.

А хулі ти за компом його постійно проводиш? У тебе місяць оплачуваної відпустки. Зарплатня позволяє взяти ще місяць-два неоплачуваної. 80% людей про таке лише мріяти можуть. Так що або ти жадібний і хочеш заробити всі гроші світу, або тобі подобається сидіти за компом.

У тебе місяць оплачуваної відпустки. Зарплатня позволяє взяти ще місяць-два неоплачуваної.

Два місяця відсутності на проекті? Ну тоді вже який сенс взагалі повертатися? — за цей час когось іншого посадять продовжувати. Не буде ж клієнт чекати доки ти нагуляєшся?

Два місяця відсутності на проекті? Ну тоді вже який сенс взагалі повертатися? — за цей час когось іншого посадять продовжувати. Не буде ж клієнт чекати доки ти нагуляєшся?

А ти пробував? В мене жінка вийшла після трьох років декрету на той самий проект в ту саму галеру.

Якшо адекватно і завчасно попросити, і ти перформиш вище середнього на проекті, то тебе без проблем на пів року відпустять.

Так не за один же раз. Просто подорожувати раз в місяць (на тиждень) чи раз в два місяці на (на 2 тижні). Не обов’язково подорожувати, просто займатися чим подобається. А якщо проект великий, то твоєї відсутності і не помітять, можна хоть на місяць пропасти.

а за України як виїхати?

навіщо? да і топік не про це.

Якщо ти норм спеціаліст то тільки пошук нового на твоє місце займе 2-3 місяці, а поки він ще входити в проект буде, краще зачекати.

двічі був відсутній на проекті 1.5 і 2 місяці і нічого, повернувся туди ж)

А куди зараз ще підеш? У парк хіба, пройтись....

Зарплатня позволяє

По нику топикастера наванговал?)

ти не доганяеш зовсім. люди сидять за компом і нічого більше в житті не мають не через гроші, а через те, що нічого іншим вони не можуть зайнятись чи не цікаво. ОП і питає, як люди виходять з цього тупіку.

Ну так треба вилазити з зони комфорту і пробувати інші речі, через силу але пробувати. В кращому випадку знайде нові захоплення і хобі, в гіршому — зрозуміє що сидіння за компом не так вже й погано.

Воно то тільки зі сторони здається що щось десь є краще, але треба самому пробувати. І потім виявиться, що той же футбол, для прикладу, тільки по телевізору чи з вікна гарно дивиться, а в реальності це жара, втома, комари, розбиті коліна, синяки. Не дивно що люди потім вибирають ігри на компі в комфортній обстановці, з колою і чіпсами. Но, якщо футбол тобі вставляє що ти готовий закрити очі на всі недоліки, то це супер.

Також, треба без рожевих окулярів дивитися на щасливі лиця колег і друзів в Інстаграмі коли вони десь подорожують. Бачив я як ці фото робляться: до/після фото і під час фото — дві різні людини. Більшість намагаються здаватися щасливішими ніж є насправді.

Саме завдяки сидінню за компом, я й зміг жити повноцінним життям, як і більшість на цьому форумі.

На фронт сходити на кілька місяців, як рукою зніме)

Спробуйте нові враження під час війни, схоже відсутність емоцій у вас це як проблема:
— Фін. допомога тим, у кого скрутне становище
— Волонтерити, та допомагати не за свй рахунок, а натомість за рахунок фондів
— Волонтерити за свій рахунок, шукти бюджети, організувати особистий фонд.
— Поїхати з країни *легально чи ні — пофіг, буде +1 емоція та далі мандрувати та працювати собі віддаленно з різних міст, вести активно інстаграм. Хайпонути на фобіях.
— Не їхати з країни, мандрувати місцями де безпечно.
— Підлючитись до ініціативи it-army, стати частиною війська, займатись дестриуктивними діями проти рф. Отриматти від цього 100% задоволення, або купити 10-20 серверів, віддати їх боту, та дивитись статистику :)
PS: імхо — цей пост як не подивитись — про ледащого кодера, бо питання «як себе потішити, бо нудно», це 100% або троллінг, або ледаща людина. Під час війни писати таку хуйню... Ну не знаю, імхо дебілізм. Пацани гинуть, цивільні гинуть, люди втрачають все що можно — а у когось нудне життя, бо все проходить вповз нього, вже б краще промовчав, або загуглив чим себе зайняти.
PPS: Сиджу пишу цей пост, а над головою дві ракети пролетіли....

IT-армія пропонує кілька способів долучитися до їх діяльності. Один з них — орендувати за свої гроші серверів і віддати їх боту в управління, він буде їх використовувати для DDoS: t.me/itarmyhelper_bot

Все познается в сравнении. Десятки тысяч молодых парней и девушек, после этой войны остануться инвалидами, если не физическими, то ментальными как минимум с ПТСР и настоящей клинической депрессией, алкоголизмом и прочим ветеранским букетом. Думаю, что многие из них с радостью бы сидели и кодили в тишине своего дома. Подумай об этом.

Подумай об этом.

Мне это как-то поможет получить новые впечатления? Работа такая, что нужно посещать музеи, достопримечательности etc.

От того что ОП подумает о том, что кому-то в мире хуже чем ему, проблемы ОПа не исчезнут.

Завжди дивувало це мислення: ну комусь же гірше

А мені легше повинно бути?

Да-да, у человека проблема, ему советуют подумать о проблемах тех, кому еще хуже. Теперь у человека две и более проблемы.

що насправді мають на увазі люди коли так говорять: «твої проблеми то не справжні проблеми, а якась надумана херня, ось дивись є „справжні“ проблеми, порівняй з тими дурницями, що ти сам собі придумав, зрозумій який ти дурний і замовкни».

якщо коротко, то коли вам кажуть про «подумай про тих кому гірше», то це значить, що людина думає що ви «зажрались» чи не розуміє вас від слова «зовсім»

З іншого боку, на Землі є щонайменше кілька мільйонів людей, які народилися «із золотою ложкою у роті». Тобто у них від народження є можливість ніколи не робити нічого, крім того, що вони самі забажають! Їжа, розваги, сексуальні партнери на будь — який смак, можливість потрапити у будь який куточок світу. Усюди тобі посміхаються, кланяються, питають «чого забажаєте»?
І ось у чому справа — генетично людина, яка померла від спраги десь у Маріуполі, чи та, яка зараз вечеряє делікатесами з видом на захід сонця — майже нічим не відрізняються! Це не якась інша, більш розвинена раса, не генії, не найвродливіші чи найсильніші, не якийсь люди-Х.
Люди однакові: просто одним пощастило, а іншим — ні. Але чому усі рекомендують порівнювати себе з невдахами та бідосями? Щоб хоч якось переконати себе що я не такий вже і невдаха? На мою думку це виглядає жалюгідно.

Таких значно менше, ніж тих, хто живе в бідності і злиднях. Тому має сенс порівнювати з тими, кого більше.

До того як сидіти за компом(веслати на галері) багато бігала за швидкими задоволеннями, життя пролітало ще більш безтолково.

Зараз стараюсь не просто працювати а розвиватись в свому напрямку.
Також планую і рухаюсь по інших важливих життєвих аспектах: відносини/сімя, друзі, здоровя, хоббі, контроль залежностей. Життя стає обєктивно кращим. А тусічами і доткою готова пожертвувати, така плата. Думаю самі знаєте хто пропагує цей світогляд, книжку його теж рекомендую.

Думаю самі знаєте хто пропагує цей світогляд, книжку його теж рекомендую.

Не знаю, напиши, будь ласка

Вибачаюсь, не хотіла вживати його імя бо в автора великий конфлікт з деякими активістами на тему свободи слова. До даної теми не відноситься.
Jordan B. Peterson: Rules for Life: An Antidote to Chaos
Український переклад норм, але місцями косяки.
Коротко його концепцію можна глянути наприклад в цьому відео https://www.youtube.com/watch?v=FW-RbsLpigo

Пітерсон має великі конфлікти зі здоровим глуздом. Його психологічні концепції для багатьох звучать привабливо. Але чи можна довіряти висновкам людини, яка навіть не змогла розібратись в причинах війни чи свідомо стає на бік росії.

саме тому не хотіла називати його імені, знайдуться люди що формують свою думку на основі вирваних с контексту фраз. Будь ласка прогляньте ті інтервю повністю перш ніж поширювати русняві фейки

не знаю чи дивились ви це відео www.youtube.com/watch?v=JxdHm2dmvKE
я подивився і бачу що це є прямим поширенням російських наративів

Маю сумніви щодо порад людини яке преться від достоєвського

Любов надає крила! Тому ціль номер 1 — дружина і діти. Якщо таке категорично не цікавить — волонтерство. Якщо і категорично не цікавить — то так — різноманітні хоббі.
Життя так чи інакше буде проходити повз. Чи ти крутий бізнесмен, чи кладівник. Бізнесмен може знімати стрес ескортом і домінуванням. Але це підходить малому колу людей. І щастя не дає.

Тому потрібно знаходити високі сенси, бо все інше веде до депресії і вигорання і суїциду. Хіба в зірок мало грошей? А скільки історій про передозування. Те саме про золоту молодь — у них є все, і що вони роблять? Суїциди. Зациклення на ендорфінах нічого хорошого не дасть в кінцевому випадку — потрібно буде щораз більшу і більшу дозу.

Спеціально не зачіпаю релігію, бо для ІТшників це дуже болюча тема.

Чого тільки для айтішників?

Чиє життя проходить повз вас?
Якщо воно не ваше, то плюньте, це явище рівня обертання Землі навколо Сонця. З цим нічого не поробиш. Покищо.
Якщо саме ваше життя проходить повз вас тоді можна почати з візитів до психотерапевту. На жаль, професійного доведеться пошукати. Це буде той, поради якого не будуть схожі на поради які ви можете отримати на цьому сайті )
Зі свого дивану бачу так — Життя це біль. Це є науковим фактом. Відчуття ефемерності життя може виникнути коли ви опинилися в капсулі через яку не проникають зовнішні подразники. Сучасне суспільство надає всі можливості для цього. Щоб знов відчути життя треба зробити себе боляче. Під час війни це не складно, але лякатися не варто. Наше тіло генерує біль постійно і під час звичайних фізичних вправ і під час опанування нових навичок, навіть, під час навчанню гри на музичних інструментах або жонглюванню. Тому, лежання на пляжу до скону не тільки не вилікує відчуття порожності, а навпаки погіршить його. Вийдіть за межі своєї капсули і трішечки зробить себе боляче. Життя одразу повернеться. Головне — не зачиняйте люк за собою ) Як посібник можна використовувати книжку «Король та жебрак» М.Твен

Щоб знов відчути життя треба зробити себе боляче.

Або знайти когось, хто любить робити боляче іншим! Ось чого у деяких «гуру» лише одна порада: «Піди на бокс!».

Ні, бокс то є розвага з дуже низьким порогом входу, тому це може бути недоцільним, травматичним досвідом. Я написав про збільшення зовнішніх подразників. Це може бути що завгодно. Теоретично, можна навіть від комп’ютера не відходити.

Це майже ідеальна за лаконічністю та змістом фраза!
У Харкові справді потрапити на ножа можна дуже легко.

Ты просто лентяй. Идёшь в гугл и смотришь какие секции ножевого боя есть в Харькове, потом какие преимущества ножевого боя как спорта для жирных задротов вроде тебя: отсутствие травм, самооборона

отсутствие травм

мушку гарду спилить главное

Не запихивать нож в жопу друг-друга совсем никак низя?

я так подозреваю в ножевом бою подвижность имеет первоочередное значение, каким образом «жырные задроты» должны в этом преуспеть неясно. или это намек, что в ножевом бою физуха совсем не нужна? ну тут я думаю многие ножевики поспорят.

ну и наверное под «отсутствие травм» имелось ввиду «относительно низкий травматизм», переломы пальцев от деревянных учебных ножей не редкость, правда может кто-то там резинками учит махаться...

каким образом «жырные задроты» должны в этом преуспеть неясно.

Как и везде ,приложив старания

переломы пальцев от деревянных учебных ножей не редкость,

Деревянные только на соревнованиях и в перчатках

ви не розумієте... зовсім... бо мабуть ніколи не ходили на (нормальний) бокс.
ходити на бокс це не значить постійно спарингуватись (битись), у адекватних тренерів, якщо ти починаєш з нуля, ти маєш ще заслужити право ставати в спаринг. тобто підтягнути фіз форму і показати що вмієш хоч базово блокувати і рухатись. це може зайняти місяці. але навіть без спарінгу сам процес тренування дуже драйвовий, бачишь як ростеш, групові фіз вправи, потім парна робота над комбінаціями (не спарінг, ніхто не б’є), робота з грушею (теж класно). це не пояснити словами, але воно дійсно драйвово... люди можуть взагалі на спаринг не попадати роками, тобто «ходити на бокс» це не обов’язково бити пику чи отримувати по пиці, є варіанти (хоча, якщо ви ходити на бокс саме для того щоб навчитись самохазисту, то без спарінгу не обійтись). хто не любить бокс — заміни «бокс» на «кросфіт», теж драйвова штука. і т.п.
не знаю, що у вас там за «гуру» але порада досить хороша.

Єдине що, часто поради «піди на бокс» якраз дають люди, хто вважає, що бокс — це бити морди. На жаль, багато дурних споживачів, багато і дурних тренерів. Відрижка радянська школи — набрати побільше людей, відправити на спаринг, щоб їх розмазали, вибрати хто більш-менш тримався, тренувати і тягнути їх на змагання. На виході купа відбитих відморозків і молоді спортсмени-пенсіонери з вибитим в нуль IQ.

А еще в эту же тему «Бойцовский клуб», самое то.

У Бійцівського клубу, насправді, дуже складний, психотравматичний сенс. Там не просто офісний працівник пустився берега, як це можна подумати під час поверхневого перегляду. Для початку, всі троє — Оповідач (Нортон у фільмі), Тайлер та Марла, це одна людина і вона, скоріше за все, весь час знаходиться в психлікарні. Тому, імовірно, краще, все ж таки, «Король та жебрак»

Да, про три в одном знаю. И в этом смысле практика «Короля и нищего» конечно предпочтительней)
Меня на мысль о БК навела, в связи с вашими словами, сцена с рукой и кислотой. Там насколько я помню как раз об этом — возвращение к реальной жизни через боль.

Біохімія людини під час знайомства з js або пересаджування десяти кущів аґрусу, така сама.

ну, на Валера та Сергій також херню видасть, тому треба враховувати голосні букви, а не тільки «и»

два чаю цьому просвітленому.
ну стосовно нескінченної к-сті перероджень, варто подумати що умови завжди будуть трошки різні, тому є привід напрягтись і спробувать _зкомбінувати_ з оцих навколо щось цікавеньке.
ти-то з твоїми передумовами та обставинами помираєш кожну мить, і більше конкретно такого ніколи не буде.

Жесть, не думав що тут і такі сидять. Як можна не сприймати життя серйозно якщо все що відомо на 100%, це те що воно одне і це не комп"ютерна гра де можна засейвитись і почати заново. Все інше це фантазія, міфи і вигадки, загалом непідтвердженна інформація і розраховувати на це точно не варто.
Ті хто вірять в переродження не задумувались над тим що вони можуть переродитись у камінь або мох в лісі, і життя буде не дуже цікавим. Або в качку, яку відгодовують на м"ясо, тоді життя теж не покажеться чимсь прекрасним.

В якому плані? Та це жесть якась, я по нормальному написав факти і задав логічне питання. Чи для плоскоземельників та свідків теорії змови немає адекватних пояснень, є тільки віра в яку-небудь хрінь, аби виправдати своє жалюгідне існування і не паритись за відповідальність за власні дії.
Я то думав тут на форумі айтішнки — високоінтелектуальна еліта зібралась, а тут таке...
Чи це наслідки нашестя вайтішніків — піценосців, не знаю, але тут я такого точно не чекав побачити. Сумно за те що через таких середній рівень айті у нас іде вниз.

Це хтось вам із мертвих сказав ці 100% факти чи що?

Я ж написав, що факт це те що життя одне, бо ми це можемо побачити і відчути, все інше здогадки. Ніхто не зміг спростувати що є ще якісь додаткові життя, тому і кажу що це НЕ факт.

Це ви де в моєму пості побачили, шановна високоінтелектуальна еліто?

Ось по цьому я побачив

Не сприймаю життя дуже всерйоз, власне кажучи.

і ще це, інфантильно так думати, що говорить про те, що відповідальності мало

у «мене» «попереду» ще нескінченне число перероджень і інших життів, включаючи ваше.

русня завжди все пи##дить, навіть цей жарт.

оригінал ось: youtu.be/Oseqh7SMIvo

Ти кажеш інтелектуальність наче це щось хороше.
Пророк Мухамед «вигадав» казки про іслам, які підкорили велику частину Землі, і зараз дають жари наддержавам (привіт афганістан).
Інтелектуальні вчені які типу розумні знають істину смокчуть бібу за нікченмні зп в нікчемних робочих умовах, що навіть вчорашні піцценосці яких підняло хвилею аутсорсу шльопають круди можуть дозволити приємніший лайфстайл.
Типу розумні, а не можуть продемонструвати свій розум та створити середовище яке було б пропорційно краще за стиль життя плебеїв які вірять в реїнкарнації та теорії змови.
Але щось тут не так. Я б на таких типів та те що вони кажуть дивився з пересторогою.

Мова про суб’єктивне сприйняття оточуючої реальності і власного життя

Проблема коли це суб’єктивне сприйняття входить в конфлікт з об’єктивною реальністю.
Ви можете скільки завгодно суб’єктивно сприймати себе зоряним воїном що переродився на Землі, але вас пришиє орківська куля так само як і звичайного хумана.
Так само з реінкарнаціями. Якщо ви вірите в них, це не просто суб’єктивне гасло типу «я вірю в динамо київ», ви маєте очікувать що після смерті переродитесь в нове тіло. Приблизно як очікуєте, що коли заглядаєте під ліжко то там немає монстра, або коли фотографуєтесь, то ваша душа не забирається фотоапаратом.
Власне пан Marx каже про це ж, але занадто дається в крайнощі, як мені здається.

коли заглядаєте під ліжко то там немає монстра

А він там раптово є.

Практика показує що нема. Коли монстри почнуть спавнитись під ліжками — тоді модель світу поміняється. А поки кращої не придумали.

Для спавну монстрів під конкретним ліжком не потрібно змінювати модель світу, раптово?

Кому, як не айтішникам, про це знати. Пристойна (надійна) програма містить більше обробок специфічних ситуацій, в тому числі таких, які наче не мають статися, але раптом! — аніж корисного коду.

Ні. Призначення моделі світу — це максимально точно передбачати що може в цьому світі статись, а що не може статись.
Можна скільки завгодно аякщокать, придумувать міфи «ой а якщо там дійсно з’явиться щось» про які мудуть лоскотать людьску уяву — люди, як відомо, реагують на уявні речі так же бурхливо як і реальні — але в практичному сенсі воно не нестиме ніякої вигоди.
Як і зараз ви інжектите аналогію з соціальними судженнями як «пристойна програма». Пробачте, мені начхать наскільки пристольно воно виглядає з сторони інших двоногих мавп. Якщо мавпи прокидаються кожен ранок в стресі та лізуть перевіряти що під ліжком(нічого), а я на прокидаюсь на чілі ставлю ноги на підлогу ніхто не кусає — це я виграв. Навіть коли мені монстра туди колись підсадять.

В чому ж виграш, коли природний відбір зрештою обере тих, кого монстр не застане зненацька?

А може, якраз монстр і справжній, а світ довкола нього галюцинація? Усе відносно.

З позиції античастинок, частинки є античастинками, а вони цілком собі нормальні частинки.

Оскільки там може бути що завгодно (бо поки ми не підгледіли що там, там шось невизначене) ми маємо зробити правільний вибір — те, що там є, не повинно заважати нам бути щасливими.
Тому для мене там тільки трохи пилу і багато простору який можна використати із користю.
Ні монстрів, ні галюцінацій (які теж нереальні бо іллюзії)

ми маємо

Підгледіти і дізнатися врешті, що там є насправді. Робити припущення — то чи не найгірша звичку, яку тільки може мати програміст.

багато простору який можна використати із користю

Це вже плюшкінізмом тхне.

На питання «хто я такий» відповів собі колись так:
Я складний камертон.
Коли якась «звукова» симфонія плине до мене — я бриню у відповідь так само чи майже так само чи як умію.
Тобто я кульбаба, на яку може дмухнути вітерець і мої думки-пушинки розлітяться десь у напрямку того вітерця.
Все що в нас є, все чим ми є, це накопичене нами від народження, а ще раніш нашими батьками, а ще раніш батьками наших батьків.
Особистість є лише результатом реакції генів із навколишним середовищем.

Наукою не доведено багато чого. А що якщо навіть у якогось мікроорганізма є спроможність до саморефлексії? Тоді, навіть мікроб буде мати у наявності якусь особистість, або цю особистість буде мати якась множина таких мікроорганізмів. Що до речі, дає дозвіл на існування гіпотези про можливість реінкарнації у такого мікроба.
Що вже балакати за кішку, чи собаку? Втім антропоморфні уявлення про свідоме існування може відрізнятися від свідомого існування у вимірі наприклад бджоли. Треба бути бджолою щоб довести що вона ніщо — такий собі біоробот.
Тому я мабуть «зелений» філософ. Хоча й не можу поки що позбавитися від мяса у раціоні, але я працюю над собою.
P.S.
Про доведення неможливості реінкарнації у мене власний пунктик. Я вважаю, що те, що хтось розповідав наче він реінкарнувався то лише трансфер інформації із теперешнього у минулий час.

Перевірити, чи буде існувати свідомість чи «душа» (і чи є вона взагалі у людини) після смерті, об’єктивно неможливо

Чому ж, можливо. Достатньо:
— Верифіковних свідоцтв людей, які реінкарнувались.
— Верифіковних свідоцтв людей які від’єднали душу від тіла а потім вернулись. Клінічна смерть наприклад.
— Верифіковні свідотцтва людей, «екстрасенсів» які отримують інформацію з «астралу» і здатні цю душу пощупать.
— І відповідно, нової фізики, яка пояснює сутність душі та як вона кріпиться до тіла.

Ви можете дати чітку відповідь на питання «хто я такий», уникаючи соціальних ярликів типу імені, роду діяльності, сімейного стану і т.д., а також фізико-біологічних характеристик

Так навпаки, конструкції «хто» і «я» не є якимись абстрактними поняттями з простору ідей, а з’явились еволюційно для існування в примітивних племенах в африці. І тому не покривають весь філософський простір, а найбільш утилітарну частину :-)
> бо клітини вашого тіла замінюються кожні 10 років, але собою ви не перестаєте бути <— наприклад парадокс корабля тесея — зовсім не парадокс а спроба придовбатись до неідеального понятійного механізму двоногої саванної мавпи, а саме поняття ідентичності.
у мавпи там же лютий duck-typing: виглядає як гепард що зхавав соплемінника ричить як той гепард значить той самий гепард, і начхать що в нього там деякі клітини вже замінились.

Не потрібні спростування того, що апріорі спростовано. Потрібні докази яких немає.

Як можна не сприймати життя серйозно якщо все що відомо на 100%, це те що воно одне і це не комп"ютерна гра де можна засейвитись і почати заново

Пхахаха. Ну і шо.

"мислю, значить існую«©

До речі, автор цього висновку включав Бога у свою систему суджень з цього приводу — бо дійсно, інакше завжди є ризик того, що наші сенсори нас обманюють.. Тому покладатись можна на такі пристрої можна тільки, якщо «архітектор» їх створив такими, що не брешуть...

Але це життя колись закінчиться, і, якщо інше взагалі буде, воно не буде пов’язане з цим ніяким чином. Слідуючи цій філософії, інше життя теж нічого не вартує, і так пройдуть усі життя до колапсу всесвіту, а ви так нічого вартого уваги і не зробите.

Тобто, ви живете щоб бути background для інших?

Набагато цікавіше ставити високу, складну ціль і працювати щоб її досягнути, IMHO.

Ціль є і це вже добре.

Може нічого з цього не встигну і завтра загину в аварії.

Скорійш за все нічого з цього не встигну, бо більшу частину життя (коли не сплю) проводжу на роботі або само-навчанні заради роботи.

Я тебе підтримав, але щось тут не те. Окрім роботи та навчання у тебе повинно бути шось ще.

Раніше ще були подорожі. Але з 2020 року на само-ізоляції вдома.

більшу частину життя (коли не сплю) проводжу на роботі або само-навчанні заради роботи.

Зачем?

Знайти сенс на рівні більшому, за вашу особистість. Зазвичай це буде пов"язано з альтруізмом, або покращенням світу, або життя себе і оточуючих. Знайти свої цінності і ідеали і крокувати за ними, втілювати в життя.

Персонально мені завжди було цікаво що роблять усі ці любителі поїсти і пофоткатись, неможливо ж усе життя все робити для себе і для себе, думав я. Напевно цей час настав, ура)

краще рішення: наполовину змиритися, бо воно дійсно проходить, а працювати треба, якщо стоїть ціль потім на щось цікаве/приємне/you name it витратити зароблені гроші, така от сумна повинність, а наполовину — вправно вибудувати лайф-ворк баланс і займатись цікавими та розвиваючими речами.

По-перше, треба виграти війну.
Якщо у вас немає мети в житті — ваша мета допомогти виграти війну. Або воюйте або донатьте. Вітаю, ви корисний і життя не проходить дарма.
Донатиш і дивишся як дрон який ти купив скидає ВОГ чи донатиш артилеристам і вони пишуть твоє послання на снаряді чи донатиш одному із сотень військових які ведуть блоги і вони подякують тобі і про це всі дізнаються, в такі моменти будеш відчувати все що завгодно окрім того, що щось йде мимо тебе, ти стаєш елементом перемоги.

По-друге, напишіть на папірці, чого ви хочете досягти в житті. Сім’я, посада СТО чи Архітектора, жінка-красотка, порш панамера, мільйон баксів капіталу.
Напишіть цілі, спробуйте написати кроки до кожної цілі як її досягнути з цього моменту, кроки можна розбити на дрібніші. Працюйте в напрямку цих кроків.
Все, у вас сплановане, структуроване життя з конкретними цілями до яких ви йдете.
План можна і треба коригувати.

Бажано ще мати хоча б декілька друзів/знайомих з якими періодично тусити офлайн, дуже бажано спорт і не бухай. Траву курити можна.

Никак, у меня нет такого ощущения.

ты так говоришь, будто террористы тебя взяли в заложники и заставляют сидеть за компом

Коли були такі думки, то почав працювати на парттайм, потім зовсім звільнився, робив ремонт в новій квартирі, доводив авто до ладу. Наразі маю певні фінансові цілі, тож знову працюю на повну. Може за кілька років буду мати пасивний дохід і зможу місяцями валятись на пісочку, чи бавитись з дітьми. Круто, коли ти фоп і можеш регулювати приорітети.

Що до ниття, подорожувати дорого, я не можу собі дозволити хоббі — це все туфта. Подорожувати можна майже безкоштовно, жити в палатках, витрачати мінімум і у цьому своя романтика. Багато раз зустрічав людей, що катались на серфі, дайвили, чи жили на лижному курорті, катаючись ледь не безкоштовно і підробляючи інструктором. Пам’ятаю пані з Москви, професора з математики, що вме покинула і вже два роки занурюються з туристами до затонулих суден у морях Азії, і не збирається вертатись.

Как вы боретесь с чувством, что вы — всего лишь экземпляр электромагнитной активности в скафандре из мяса, который летит на крохотном кусочке материи сквозь бесконечно расширяющуюся пустоту?

Ніяк, тихо чекаю і боюся смерті

Вау, этим чуством впору наслаждаться

Якщо все людство на землі помістити у центр зірки то буде шар діаметром менше сантиметра

Якщо все людство на землі помістити у центр зірки то буде шар діаметром менше сантиметра

нахоробу все людство — досить якихось 146 млн
і тоді навіть нецікаво буде — на скільки міліметрів з них утвориться та сфера

Московити тільки виглядають як частина людства. Перестав вважати московитів за людей.

Если бы небыло войны, полетел бы на Бали

А там що?
Чому саме на Балі?
Чим Балі дозволить позбутися цього стану, окрім зміни обстановки?
+ Кажуть, що там багато русні.

Русня як пліснява, то не їздити тепер нікуди де вони?

а нам потім на квиток гроші збирати...

Всім потрібний Ісус Христос.
P.s. You have been warned

У мене навпаки, є відчуття, що життя проходить повз мене, коли я не за компом. Віртуальний світ набагато цікавіше реального, сюжет у реальному світі, чесно кажучи, не дуже. Але графіка офігенна.

Віртуальний світ набагато цікавіше реального, сюжет у реальному світі, чесно кажучи, не дуже.

Безкоштовно вилікую від такої віртуальної залежності. Пару років роботи на старому легасі ентерпрайзі — і «віртуальний світ» буде здаватися тобі зоною, де ти кожен день живеш як «день сурка».
Після двох років підеш у відпустку на 2 тижні — ось тоді і побачиш який великий і чарівний справній світ.

Зазначу що бачу тут що менше дві сторони. Одна — длубатися у легасі, друга це вирішувати питання, які постають від цього длубання, із керівництвом та колегами. git, прод і все таке інше. Причому рефакторінг легасі це скоріш питання як краще порозумітися одним людям із іншими, а не як винищити той клятий баг. Інтровертам легше побачити як баг знешкодити, екстравертам, як домогтися у керівництва дозволу на все оте — гіт прод, оновлення і таке інше.
Тому легасі це проблема парного програмування, імхо. Зараз так не робиться і тому всюди того легасі неміряно. Що призведе до глобальної катастрофи, якщо наприклад код на коболі не перепишуть якось так парно.

А навіщо? Просто коли я починаю працювати у таких мовах, я більше переключаюся на власні проекти, а легасі ентерпрайз страждає...

Товстію. потім худну. І так по колу. Весело)

Просту і універсальну пораду й не підібрати.

Але мусиш визнати, що в людини є обмеження і вона не може бути усюди одночасно.
Навіть якщо вона вдає з себе, що нічого повз не проходить — це сама по собі теж кропітка робота.
Якщо ти на цьому проекті — то ти не на іншому, або ти — заєць і не глибоко занурюєшся на кожному.
Якщо ти зустрічаєшся з дівчиною — то не з її сестрою чи подружкою. Або одночасно зі всіма.
Якщо ти пиздиш русню на херсонському напрямку, то не пиздиш на донецькому — й навпаки.
Якщо ти програмуєш, то ти не клонуєш хом’яків в реплікаторі, принаймні під час програмування.

Десь все одно не встигнеш.
Чи чомусь маєш встигнути?

А нащо з відчуттям боротись. Може воно абсолютно правдиве, і життя дійсно проходить повз.
Подорожуйте, релокуйтесь, знайдіть собі хоббі, знайомтесь з новими людьми, пробуйте нові штуки, запускайте стартапи.
Робота — це лише спосіб отримання ресурсів для вище переліченого. Треба прагнути витрачати на неї мінімально часу та енергії з максимізацією отриманих ресурсів. Або обирати таку, щоб повноту життя приносила, і за це ще гроші платили.

як борюсь з цім відчуттям? дуже просто — думаю над альтернативами, і всі вони поки що не радужні.
жопа в теплі і франкліни в кармані це найкарщий варіант який я собі тільки уявляю враховуючи реальність :)

У меня есть интересная работа, любимый человек, 2 руки и 2 ноги, зрение, тепло дома, есть вода и электричество.
Это намного больше, чем имеет половина страны.
Найдите себе хобби, получайте от него удовольствие и данный топик больше не будет актуален.

Волонтерство дуже допомогає, коли піздець як накриває. Реально. Особливо коли треба їхати через зруйновані місця, щоб довести волонтерку до отримувача. Особливо коли бачишь як люди все втратили. Там не до питань як проходить життя. Там розумієшь, що в тебе все просто зашибісь

Завести дитину. Ото квест — мрієшь як виспатися/вижити. На в крайньому випадку завести собаку

Завести дитину.

Ага, как раз самое время что для детей, что для знакомств, когда миллионы девушек выехали, так что после войны придется с Филиппин завозить баржами =)

Купа дівчат на вулицях, це якраз той випадок, коли «плохому танцору..»

Купа дівчат на вулицях,

1) Большинство тяновых высокомобильных (молодые без прицепа) выехали охмурять условных французов.
2) Не купа, а просто на улице других людей нет и их МЧ сидят по домам
3) Может снять лифон, а там на одной (ну или вместо них) удостоверение, а на другой повестка
4) Кому и кобыла невеста

Филиппинки тоже симпатичные.
Но вообще, даже в период ВОВ люди как-то проворачивали вами перечисленные активности.

Тогда Стамбульской конвенции от космополитов не было :-)

Спробуй відповісти собі, що це за «багато дуже цікавих речей», про які ти пишеш? Відповідь для тебе на поверхні: якщо навколо «багато дуже цікавих речей» (певно ти вже знаєш, що саме називаєш цікавими речима), чому ти їми не займаєшся? Що тобі заважає? Цікаві вони саме для тебе, чи хтось вважає їх цікавими?

Просто знайди щось те, що підходить саме для тебе. Не обов’язково це повинно бути щось «шобкакувсєх». Може ти у дитинстві класно малював? Спробуй, чому ні. Може ти хочеш в’язати светри/носки? Вперед. Або тебе цікавила медицина? Та запросто, почни вивчати. Немає ніяких проблем — ти робиш що ти хочеш, або ти не робиш, що ти хочеш, або ти не хочеш, тому і не робиш. Якось так.

Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.

Хто не жив посеред бурі,
не збагне журби безсилля,
той не знає всеї муки
примусового безділля.

Як я заздрила тим людям,
що не мали відпочинку,
поки їх нелюдська втома
з ніг валила на часинку!

День і ніч — вони на варті, —
довгий труд, коротка зміна.
День і ніч — вони в роботі,
аж німіли руки й спина.

В розлютованому морі
На легенькій шкаралущі
За життя своє боролись
Тії люди завзятущі.

І таки не похилились
Перед силою стихії,
І грудьми й чолом стрічали
Бурі натиски лихії,

Певне, їм тоді здавалось,
що немає гірше муки...
Ох, борці, якби ви знали,
що то є безсилі руки!

Що то є — лежати тихо,
мов сумний розвиток долі,
і на ласку здатись бурі
та чужій сназі і волі.

Що ж зосталося такому?
Тільки думати-гадати...
Ви, борці, прийміть сі думи.
Більш не маю що вам дати.

Я телескоп купив, постійно його апгрейжу, фотки все краще і краще. Дитину завів. Машину купив. Кацапів п***ити треба, то для армії постійно щось роблю. Ні, взагалі немає такого відчуття. Життя прекрасне і я буду насолоджуватися кожним днем, з тих, що мені лишилися

А нащо ти живеш? Безліч людей давно вже прожили значно кращі життя

Було таке хоббі, досить швидко надоїдає

***ово бути тобою, що я ще на це можу відповісти

Тобі теж швидко надоїсть. Інфа 95%.

А шо, бля, якщо ні? За 10 років не набридло і не збирається

Ці ритуали запуску ппц харять

В мене цих ритуалів немає: все зібране стоїть, готове в будь яку мить почати зйомку. А все інше, то вже творчість, то розвага.

Не подобається, не роби, нащо себе примушуєш?

Покажи мені конкретно ось цю фотку від Хаббла: i.redd.it/wiwbpfq4ae0a1.png

Що, не можеш?

А мені цікаво. Ось і вся відповідь на твоє питання

1. Перестать думскроллить
2. Заблокировать ютуб
3. Сделать список дел НА БУМАЖКЕ, делать каждый тикет, а как сделал — надо ВЫЧЕРКИВАТЬ. Так у тебя останется лог выполненных тикетов и ты сможешь оценить, сколько ты за год сделал

1) Максимально урізноманітнити вихідні та вечори
2) Почастіше брати відпустку
3) Звільнитися та зробити собі сабатікал

Взять отпуск, чтобы просидеть его за компом.
Взять саббатикал, чтобы просидеть его за компом.
Про вечера вообще молчу

тут проходить ковід із його обмеженнями, далі 1860 а йому комп заважає

Собираюсь написать статью на эту тему, вкратце такие идеи
1. Находить время побездельничать, обязательно, каждый день не менее двух часов. Пусть весь мир подождёт пока я отдыхаю
2. Хобби, интересное и осмысленное. У меня это спорт, чтение и решение задачек по математике
3. Не сидеть на месте в выходные. Мы с женой каждую неделю куда-нибудь ходим: в музей, на экскурсию, на выставку. После обязательно хороший ресторан. Вообще никогда нельзя жалеть денег на себя любимого.
4. Завести животное. У меня французский бульдог Тимофей
5. Отпуск обязательно на выезде. Даже сейчас вполне можно поехать по Украине
6. Мини отпуск на три-четыре дня устраивать не реже двух раз в месяц.

Та хоч класичний збірник Сканаві.

Сканави не интересно, там задачки лёгкие

Нескладні для того, хто вже втягнувся. Для початку, думаю, і його достатньо буде.

Я учился в физматшколе. У нас задачи выпускных были сложнее

Да полно ведь задачников, разных. Вот сейчас читаю книгу chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/www.mccme.ru/...​narin/ponarin-complex.pdf
Как прочту, может возьму книжку Колмогорова по функциональному анализу, а может ещё что. Люблю научно-популярную литературу

Да я больше люблю глубокое погружение в тему, взять задачник по одному чему-то и прорешать

Спорт, дядя, спорт. У меня три вида и четвёртый(нож) я тренирую по выходным

0. Натовкти пику своєму менеджеру аби поважав твої інтереси і боявсь навіть рота розкрити про овертайм і тайм-трекери.

У меня менеджер — я сам, фрилансеры мы

Тимофей

Важлива інфа.

Завести животное.

Зачем заводить проблемы?)

Зачем заводить жену, если есть правая рука?
Животное это счастье

С женой можно много всего делать)
Собака может только тапочки принести и шерсти набросать)

С собакой можно тоже много чего делать. Жена может только деньги потратить и яичницу пожарить :)

Годні тези. Роблю те ж саме, комп взагалі не вмикаю поза робочими годинами.
Також додам, що після того, як завів французьского бульдога — перестав взагалі міркувати про плинність життя. Мало того, іноді засинаю з мрією більш не прокидатись.
Дуже манерні собаки

Ніяк. А хіба це проблема?)

якщо ти ортодоксальний айтішник в светері — ні

Оскільки глобального і 100% вірного сенсу життя ще не придумали, то будь-яке заняття, що приносить задоволення — цілком собі нормальний спосіб прожити життя. От якщо кодинг більше кайфу не приносить — тоді так, треба щось міняти.

1. Купить бу авто с постоянными небольшими проблемами, за которые не хотят браться на сто. Ремонтировать и радоваться, что не доламал)
2. Посещать спикинг клабы — это и общение, и новые знакомства, и языковая практика

1. Купить бу авто с постоянными небольшими проблемами, за которые не хотят браться на сто. Ремонтировать и радоваться, что не доламал)

Піти на галеру на легасі ентерпрайз проект — без кінця намагатися усе полагодити і радіти що не доламав.

хоч руки брудні не будуть і у теплі сидиш

Можна поїхати на фронт, там таких думок не буде. Навпаки, буде надзвичайно сповнене подіями життя, де кожний новий день — диво.
В наш час, звичайно якщо знаходитись в Україні, це якась дуже «зажрана» проблема.

Можна поїхати на фронт

А можно и не поехать

юноша, там хіба романтична дурість розвіється

там, нажаль, усе розвіється. Зараз воює арта: якщо вже влучило — то розмотає.

зато зайвих думок немає — а чі не проходить життя повз мене. Там вижив сьогодні — Молодець!!!

та зрозуміло що там не пафосні хепіенди героїчних фільмів про римську імперію або лицарські часи, а реальність це більшість часу в брудному окопі, в якому срешся від розривів мін поруч.
От я якби і натякаю автору, що його «відчуття» даааалеко не гірше в наші часи

Пп. 1-2 завжди працюють.
Ну і зараз робота така, що не знудишся (за три тижні я двічі був на офтальмологічних операціях).

больной, положите инструменты на место и вернитесь в палату.

В поліклініці немає палат, а в них там немає стаціонару ;-)
Зате є наші лазери, тому ми там можемо як мінімум бачити, як це відбувається в реалі (PM нового лазера по суті навіть асистує на операції, але в нього освіта така, що він свідомо взяв на себе клінічну частину).

бляха...оце я розумію люди корисне шось роблять...а не оце от все формошльопство...

Так, за майже 18 років мене жоден домен і близько так не пер, як офтальмологія (ще й продукт, що формує кар’єрний шлях геть інакше).
Моя частина чистий софт, але в тісній інтеграції з апаратурою.

Не страшно брати відповідальність на себе? Одне діло, якщо десь ти накосячиш і баг вилізе на сторінці реєстрації нікому не потрібної нової соц мережі чи криптобіржі, інше діло — якщо вилізе баг десь посеред операції..

Страшно, тим більше, що частина планується піти в діло наступного року. Але там дуже строга методологія з безліччю верифікацій. Тому все дооовго :-)

Вам очі виколупували чи ви комусь їх лагодили? :-)

Ми не виколопуємо очі, лише дряпаємо поверхню (рогівку) :-)
І я сам руками нічого не чіпав, просто дивився і трохи знімав :-)
scontent-zrh1-1.xx.fbcdn.net/...​vDGona6UfbxxA&oe=6399E21E

Гарну справу робите!! Дякую Вам!

Думаю, тут не в офтальмологии дело, а в эмбеддеде.
Сколько проектов у меня было и почему-то именно эмбеддед всегда намного интересней, чем веб или десктоп.
То сидишь витую пару обжимаешь, то пытаешься разобраться как флоуметр работает, там АЦП надо подключить и попутно вспоминаешь курс школьной физики, которую благополучно забыла.
Тем временем где-то в вебе сидит тестировщик и заводит мейджор баг на то, что шрифт не того размера)))

Я не Embedded :-)
Його там багато, але управління і планування це дуже навіть десктоп ;-)

Можна ще стартап якийсь пиляти вечорами. Теж дуже допомагає.
Хоббі знайти/відкрити в собі — музичні інструменти, конструктори LEGO — що завгодно.
Зарядку почати робити, в люди частіше виходити — посилку забрати, в магазин вийти, з жителями будинку зібратись...
Звати до себе гостей, ходити в гості самому. Банально в офіс частіше ходити, на обід з колегами разом виходити.

Я уже півтора роки з перервами. Написав весь бек, весь фронт + керував створення дизайну і верстки. За півроку-рік, думаю, зарелізимось, якшо не буду линяти від роботи,але кидати уже пізно. Поки більше нічого не казатиму.

Перших двох пунктів повинно бути більш, ніж достатньо. При умові, що вони дійсно виконуються.

А цей посто точно сьогодні написаний, а не рік тому? з війною горизонт планування у кращому випадку тиждень і це зі сподіваннями що буде світло та будуть працювати магазини. І зараз оце ’життя проходить повз’ видається таким дріб’язковим у порівнянні і з тим що зараз, і через які темні часи ще доведеться країні пройти

От того, что ты будешь меньше отдыхать не станешь лучше работать

Відпочивати можна якщо ти поза Україною, всі, хто в Україні знаходяться у перманентному стресі, спричиненим зовнішнім чинником і без його видалення повноцінно відпочити неможливо — життя між тривогами та відключеннями світла не дадуть про це забути навіть для особливих дзен персон

всі, хто в Україні знаходяться у перманентному стресі

отож

Ви просто до відключень світла не звиклі. І під час тривог є куди бігати.

Я наоборот с войной очень четко осознала что жизнь конечна. Появилось желание жить ее более активно, страх чего-то не успеть. До войны таких мыслей небыло, все шло по плану.

усвідомлення це гарно, але війна практично забрала нормальне цивілізоване життя що переходить у неможливість реалізувати якісь зовсім звичні раніше забаганки — полетіти на інший континент, зходити на концерт улюбленої зірки, купити собі власне житло і зробити ремонт своєї мрії, у кожного своє, тому невідомо чи це плюс

Особисто я в процесі навчання з метою відволікання шукаю якісь телеграм чати і кожні півтори-дві години трохи переписуюсь з людьми про все підряд. Від політики до справ в особистому житті. Допомагає зробити робочий процес більш різнобарвним
Ну і вечірні прогулянки. Кожного дня ходжу до відносно віддаленого магазину (1-2 км від дому) і просто в навушниках не поспішаючи йду за продуктами. Така невелика прогулянка без читання новин дуже розслабляє
Ну і один-два рази на місяць зустрічаюся з друзями
Цього мені більш ніж вистачає
P.S. Якщо знаєте якісь телеграм чати з адекватним ком’юніті — скиньте, буду дуже вдячний)

Я женат, у меня трое детей, на любой работе я отдыхаю...

Саме таке життя прожили мої батьки: по 40 років на заводі, потім постояти в чергах щось купити, потім діти, на вихідних город — ніколи нудьгувати!
Але мені вони ніколи не здавалися дуже щасливими: скоріше заклопотаними життям. Не впевнений що я готовий проміняти самотність на таке життя.

Ніби у Ваших батьків був вибір. Мої так само прожили. На заводі — бо де, як не на заводі? В чергах, бо де ще купити, як не в чергах? Городи — бо як прожити, як не з городу. Діти і дружини тут ні до чого.

. Діти і дружини тут ні до чого.

тю, а мучити кого, кота чи хом"яка?

Как это у вас сравнение прошло)
Тру и фолс же не одно и то же)
разве коментатор написал что он стоит в очереди?)
Разве работу на заводе можно сравнить с широтой выбора проектов и карьерных путей?
Единственное — это зайобаность, да)

Ну а самому жить — это педалить код на благо дяди и отрасли зоомагазов)))

Такое ощущение что в это рабство вас силой заволокли.

ну вы сидите кодите а например касирша в супермаркете силит и товары считает — так или иначе у каждого есть работа которую надо делать.
А некоторым самое интересное как раз програмирование

Так мені теж саме цікаве протягом багатьох років (а я в ІТ більше 15 років) — програмування. Але зараз чомусь з‘явилося відчуття що шось цікаве проходить мимо... чи проект пора міняти чи неясно чому

Ну так для того и виртуальная реальность придумана — сидишь за компом и трахаешь Анжеkину Джоли :)
Понятно что програмирование — рутинная скуяная работа. Тут два варианта — либо находишь что то интересное в кодирование — какой то интересный проект — не тот скушный за который платят а тот который интересен — опенсорс какой нибудбь.
Или (и/тили) отрываешь задницу от компа и идешь погонять в футбол там или в бар или еще куда. в конце концов айтишнико достаточно зарабатывают чтобы найти развлечение.
Я например по дороге в офис заезжаю позатракать в каком нибудь приличном ресторане — какое никакое а отвлечение от работы не откладывая саму работу. когда надоедает кодировать то что заставляют занимаюсь свои опенсорс проектом или читаю книги по теоретической физике.
Определитесь что вам интересно и все делаю обычно на то что жизнь проходит мимо жалуются люди у которых нет возможности (например финансовой0 в этой жизни поучаствовать. либо самый худший вариант — селовеку ничего не интересно, ничем не увлекается .

Це синдром відкладеного життя. Навряд-чи у свої 20 років ви мріяли по те, щоб усе життя працювати за компом. Скоріше за все робота планувалася як перша сходинка до здійснення інших мрій: кохання, свій будинок, крута машина, своє кафе для друзів ... Але час плине — а з мрій втілилася тільки робота — на усе інше якось не вистачає часу, енергії ... та і рішучості щось радикально змінити у звичному житті. «Зона комфорту» — золота клітка як вона є.
А з часом, якщо не марнотратив гроші — то ще й грошей стає достатньо, аби не радіти кожній наступній зарплаті. І останній позитивний зав’язок: попрацював — заробив — відпочив розривається. Виявляється що на задоволення вже не вистачає не грошей — а часу! Саме того часу, який ми звикли продавати на роботі.
Ось у чому «унутрішній конфлікт»: підсвідомість кричить «годі вже працювати — починай жити», а свідомість каже «як я буду жити без роботи»? Бо сучасна економіка зроблена саме так, аби людина не могла отримати фінансову свободу! Можна заробити — пожити кілька років у своє задоволення — але потім гроші знеціняться і закінчаться. І доведеться повертатися до роботи — і скоріше до гіршої, ніж була.

все залежить як ти сприймаєш, в когось таке відкладене, що заздрять ті що живуть невідкладно (від получки до получки, напр)

Навряд-чи у свої 20 років ви мріяли по те, щоб усе життя працювати за компом

Я ще з закінчення школи (в 15 років) не маю мрій і не бачу майбутнього.

Програма садочок—школа—ВНЗ—завод—пенсія—гроб—цвинтар—путін для сучасної людини недоступна. На школі всі обовʼязки закінчуються. Натомість є якась свобода вибору. А на біса вона мені — незрозуміло.

Живу тільки на інерції виховного пенделя, що треба якось вертітися і працювати, бо інакше не виживу. А на біса заробляти гроші, коли я ненавиджу їх витрачати — відповіді нема. Простіше не заробляти, тоді й витрачати не знадобиться. А ще простіше взагалі не жити.

Насправді у житті є нескінчена кількість дивовижного, що варто побачити або відчути. І усе воно не потребує багато грошей чи якихось надзвичайних зусиль.
«Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним» © Сковорода.

Живу тільки на інерції виховного пенделя, що треба якось вертітися і працювати, бо інакше не виживу.

Нажаль ми здебільшого раби закладених у нас стереотипів. Не вміємо, як Сковорода, просто йти по Землі і радіти — бо нас виховували на інших цінностях.

Сковорда помер навіть дітей після себе не лишивши.
Хіба кілька десятків віршиків про всяке.

А радіти життю можна в будь якому віці вчитись)

Сковорда помер навіть дітей після себе не лишивши.

Кажете так наче це щось погане.

Особливо коли 8 мільярдів уже на носі.

Але люди все бідкаються, що в межах України меншає.

Ну я ж не в XVIII столітті живу, а в епоху постмодерну. Мене мало чим можна здивувати.

Гостей зустрічав іржавий кібер Сашко. Він стояв на трапі і кричав громовим голосом:
— Сюди! Вітаю і поздоровляю!
Кібер пригощав дітлахів цукерками, і на грудях у нього поряд із пульсуючим пурпуровим серцем змінювалися реєстраційні номери.
Тато й Гена підійшли останніми.
— Вітаю і поздоровляю! — проскрипів кібер Сашко. — Тисячу разів перепрошую, але з кицькою не можна. Тисячу разів перепрошую, але з кицькою...
Всередині кібера щось банально клацнуло, і він завмер, напівзігнувшись із цукеркою в одній руці й своєю нерозлучною парасолькою в другій. Пурпурове серце спалахнуло й погасло, цифри замінили похмурі нулі. Генин тато насупився.
— От бачиш, я ж прохав залишити Коломбіну вдома.
До приїзду гостей Місто Казок готували найкращі декоратори. Цього разу воно скидалося на українське село, що розкинулося на трьох пагорбах над річкою. У широких лозових кошиках біліли хатки з високими очеретяними стріхами, біля них щедро скидали з себе пелюстки квітучі абрикоси. На одному з пагорбів стояв справжнісінький вітряк. Було тихо, але крила вітряка оберталися з принадливим скрипом. Враження псували тільки сухі верби, увінчані колесами з возів, та лелеки, що поважно сиділи в акуратних гніздах. Звідусіль линули превеселі звуки скрипки і бубна, напевне, записані на магнітофон.
Вигляд у Гени зробився зовсім нещасний. Тато рішуче оглядівся і сказав синові:
— Ти поки що погуляй тут, а я пошукаю адміністратора — я хочу з ним поговорити.
Сам Гена лишався недовго. З-за паркана виглянула зоряна принцеса Аум. Вона поправила тонкими руками розкуйовджене голубе волосся і спитала співучим голосом:
— Хлопчику, чому ти такий сумний? Може, тобі розповісти історію Міста Казок? Еге ж, смутний хлопчику? Спочатку були дитячі кінотеатри, потім дитячі клуби, потім...
Нижня губа в Гени затремтіла, він аж зблід.
— Я вам не вірю! У справжньому Місті Казок усе не так!

Альманах «Відкриття. Пошуки. Знахідки», 1989.

Вы наверное не женаты?)
Потому что у моего мужа очень много занятий мной придуманных)

Буває таке. Для уникнення FOMO працюю на чільному проєкті, ніколи не напружуюсь. Як погода хороша — просто йду собі на прогулянку. На щастя, ніхто не конотролює, сидиш за компом чи ні. Роботу свою встигаю робити, та й все.
Спокійно беру лікарняний, коли хочу відпочити.

Можливо треба ще взяти за правило не працювати овертайм. Або працювати 6 годин на добу, але максимально єфективно, робити весь обсяг запланованої роботи та йти гуляти, або займатись дітьми, справами.
Наприклад: я весь день проводжу за компом, увечорі встаю, а діти вже готуються до сну, а я ще не виходив з дому.
Почав робити традиції, та регулярні звички:
1. Я почав зранку бігати в тренажерний зал (пів години на дорогу туди та назад, час займаюсь, пів години на перевдягання та душ).
2. Ввечорі пару разів на тиждень грав у хоккей, під час війни він не працює.
3. На вихідних намагаюсь не сидіти за компом, гуляю, роблю речі руками (можна клеїти збірні моделі, або малювати (ще не почав), робити руками дома ремонт або щось ще).
4. На ніч сідааю читати паперову книжку у ліжко. Це відволікає від девайсів. трошки заспокоює глаза. Не дуже багато вдається прочитати, але це добрий варіант лягати рано спати, читати, бути меньш залежним від компа. Під час війни не можу робити, багато справ, новин, та іншого.

Цого літа був дуже перевантажений (голова забита) новинами, війною, волонтеркою, переживаннями за все, що відбувається, а ще діти були дуже капризні з переїздом. Дуже розвантажують голову такі речі як: плавання, хійкінг, катання на ровері по лісу, заняття на воді (віндсерфінг та яхтінг). Будучі у Тернополі, тут в місті озеро (15 хвилин з любої точки тернополя), де можна потренуватись віндсерфінгу, сапбординг, каякінг, маленькі спортивні вітрильні човни, прогулянка на теплоході 25 хвилин. Тож я втікав з роботи по серед дня та відпочивав вдень на озері, потім повертався до роботи.

На останок: Наступного року, я планую купити причеп-дачу та відправитись до Європи з сім’єю. На все літо, як тільки канікули почнуться. Буду працювати, а на вихідні переїзджати на нове місце, або досліджувати навколищнє. Буде час ходити у гори, купатись у морі. У Європі багато кемпінгів, де ти паркуєшь машину, та свій будинок в 50 метрах до моря, або у лісі, біля гір.

працювати 6 годин на добу, але максимально єфективно

От з приводу цього — якщо прямо сказати менеджеру та/або команді що «чуваки, я хочу працювати 6 годин в день» — то ніхто цього явно не дозволить. Або скажуть «ок, але зарплата буде менша на 25% — за 6 годин, а не за 8».

Тобто, якщо відкрито домовлятися про 6 годин в день (наприклад, щоб після 16 години вже тобі не ставили мітинги) і доводити, що я можу за 6 годин робити більше, ніж деякі ледарі не зроблять за 10, — то це дуууууже важкий переговорний процес з витратою купи нервів.

Тому, за результатами опитування багатьох знайомих, простіше піти іншим шляхом — робити вигляд що працюєш 8 годин, а працювати 6 чи менше. Я не люблю займатися мутками, але якщо явно домовитися про 6 годин — це величезний головняк, то люди саме таким шляхом і йдуть (кажеш 8 працюєш 6..5..4..)

Ну то вже залежить від твоїх умов. Твого менеджера. Кажи, або не кажи, або працюй з 9 ранку, потім 3 години перерви, а потім ще. То вже залежить від багатьох факторів. Зараз майже всі віддалено працюють. Я не даю рекомендації як, яя кажу що так можна, і варіантів як ти сам сказав є багато.
для мене наприклад буде не чесно, якщо я плачу комусь зп за 8 годин, а він працює 6. А ос якщо ти можешь довести, що ти виконуешь обсяг робіт той же самий, і це на якийсь літній період — то будь ласка. Або якщо ти розподіляєшь сві час впродовж дня як сам забажаєшь, та робишь свою роботу хорошо, присутній на мітінгах (яких не багато) — то взагалі не пролема.

Не кажи і просто працюй по 6 годин. Якщо будеш робити ± той самий обсяг роботи ніхто і не помітить, щоб там не говорили окремі менеджери, які рахують коміти)))
Взагалі додадткові ефорти в роботу — не мають жодного сенсу і ніколи не окупляться. Працювати треба в легкому, ненапряжному темпі.
Взагалі це бізнес, а в бізнесі абсолютна чесність — нікому не треба. Твоя компанія легко тебе здихається при перших ознаках кризи. Не дай роботі — замінити тобі життя.

Ой беда, ой беда)
Конечно если вы придете и скажете — давайте я буду 6 работать то пойдете нах)

Надо тонко работать. Поднимаете вопрос что к вечеру люди менее эфективны и митинги с большой активностью лучше переносить на первую половину дня.

На худой конец — никто не мешает гулять по парку с митингом в наушниках, если не выходит договориться

6 годин на день чистої праці, тобто програмування, тестування, налаштування та ще щось це десь годин по 10-12 вкалувати. Бо сюди треба додати наради, поход за чаєм та в туалет, якісь переговори та консультації тощо. А ще треба документацію подивитись чи написати, бухгалтерія і така іньша рутина без якої ніяк. В такому режимі довго психіка не витримає. Звісно коли йде якись реліз — так ще можна інакше не треба, погано закінчиться вже для соматичного здоров’я.

краще робити менше, але краще
medium.com/...​cial-freedom-9f2576b5b2fc
мало хто працює 8 чи 6 годин.

Наступного року, я планую купити причеп-дачу та відправитись до Європи з сім’єю

А як інтернет у горах? Хтось так вже їздив?

Ну, тут я досвіду ще немаю, а гори — то умовно десь біля траси, де є інет, а увечорі або на вихідних ти можешь пійти прогулятись. А у кемпінгах зазвичай звьязок є і нормальний. Є навіть такі що мають коворкінгі.
Напримклад:
www.stelrodadebera.com — кемпінг у Іспанії (коворкінг, пляж, будиночки, дитячі атракціони).
Ще був у Хорватіі крутий, але не знайду до нього посилання.

Старлінку треба мінімум 100 градусів чистого неба, а краще 140. Коротше можуть бути ньюанси зі старлінком в горах)

до речі, а з 14 айфоном і супутниковим сос ?

хз які там у супутникового інета вимоги.

До речі, коли мрію про яхту, що можна не ній по всьому середземному морю ходити, то думаю що треба супутникову систему, яка буде працювати де завгодно. Є не тільки старлінк. Але старлінк зараз більш перспективний. Нажаль він не дуже працює на яхті, бо вона переміщується та гойдається, але кажуть що незабаром то буде доступна така версія.

Бачь, це те самые вигорання тільки з іньшого боку. Тебе починає усюди носити, епідемія мікро селі менеджменту, наповнюєш своє життя ще зобов’язаннями, розпорядком і іньшою хернею. Тобто замість стратегічних цілей — рутина. Мисля що щось йде не так, бо ти розхлябався і перестав виконувати само дисципліну. Але радості і задоволення з того нема, закінчиться загулами по стрипбарах і літрами вживаного алкоголю, або коханкою чи декільками коханками. Тут іньша справа — скажімо я тренуюсь тому, що мені подобається тренуватись, а не тому, що я щось і комусь винен і в мене розпорядок дня і тижня (хоча він звісно в мене є як і в усіх хто старше 7 років та пішов вже в школу). Я програмую тому що мені подобається програмувати — а не тому що в мене забов’язання перед кимось тощо. А вигораємо ми дуже часто тому що дозволили сісти собі на шию, беремо на себе бізнес і управлінські просери різних авантюристів — дартаньянів, чи вже тих хто з початку розраховує на вас покататись підписується під вочевидь лайно. Постійна гонка з часом, особливо підпитана agile методології, яки навмисно роблять постійний тиск на виконавців з метою підвищення продуктивності (хоча будь який тренінг вчить, що для цього треба вдосконалювати технологію — а не брати на себе більше забов’язань) робить отаку каку, коли людині просто набридає ця уся рутина. Охота усе кинути і підти в сабатікал.

упити причеп-дачу та відправитись до Європи з сім’єю.

1860, чи які в тебе обставини?

А ці цікаві речі приносять гроші, за які можна займатись цікавими речима?))

Займатися цікавими речима і щоб за це платили нормальні гроші?
Теоретично — саме це усі радять: «Обери собі роботу до душі і тобі не доведеться працювати жодного дня у своєму житті» © Конфуцій
Але на практиці можна побачити що багато людей займаються чимось цікавим цілком безкоштовно (як хобі): музика, живопис, театр, комп’ютерні ігри, ролеві ігри, моделювання, опенсорс. Якби за ці хобі можна було б отримувати хай невеличкі гроші (наприклад донати, як стрімери) — то хіба люди б так не робили?
Цілком логічно що чим менше людей можуть і хочуть робити якусь роботу — тим вона дорожче коштуватиме! Отже якщо потрібні гроші — то доведеться продавати час свого життя так чи інакше.

християнська доктрина збудована на принципі «їсти гівно і страдати»

Стоїцизм давніший за християнство.

А до чого тут стоїцизм. Він же взагалі не про страждання при поїданні лайна.

Ну взагалі так, у ставленні до неминучого їдіння гівна там принципова різниця. А от із умисним поїданням усе однаково.

// Дякую, що незважаючи на 2%22-й надворі, не прибираєте поніаватарку, як BoltClock на StackOverflow.

В сенсі. На відміну від інших, тру стоїк не асоціює своє життя з субстанцією яку йому підсовують, а скоріше з майстерністю перетворення будь-якої субстанції на конфетку.
Тож якщо звичайна людина хниче та страждає що в неї чогось нема, у тру стоїка завжди є його ідеали і він завжди може синтезувати навколишню субстанцію у відповідності до цих ідеалів (їх античні філософи називали ще чеснотами).

а скоріше з майстерністю перетворення будь-якої субстанції на конфетку

Це самообман. Від того, що назвати вміст тарілочки «солодким хлібом» — ні хлібом, ні солодким він не стане.

Різниця в тому, що якщо стоїк має право відмовитися від поїдання «солодкого хлібу» і померти з голоду, то християнин мусить їсти його стільки, скільки знадобиться.

(а втім, гадаю, за деяких хвороб солодким «хліб» все ж стає. Хтось то має тестувати!)

Від того, що назвати вміст тарілочки «солодким хлібом» — ні хлібом, ні солодким він не стане.

Судження про вміст тарілочки — це зазвичай політично-соціальне навішування ярликів, підкріплене нездатністю людей розділятись з емоціями які у них викликають речі.
Типу гагага бідний, значить живеш погано, значить живеш в лайні, значить хаваєш лайно. А стоїку положить, він настільки все оптимізував, що йому це багатство не сильно то і треба. Він звичайно обере його якщо буде така можливість, але якщо нема — ну начхать же що там мавпи триндять в погоні за статусом.

Близьконульова поживність вмісту тарілочки цілком об’єктивна (за виключенням вузьких випадків штибу слоненят, які так мікрофлору родителя запозичують).

Вплив рівня доходів на добробут людської тушки безвідносно втіх можна нівелювати хіба в країнах із потужною соціалкою (але й там така людина виходить паразитом суспільства, бо теоретично може генерувати більше солодкого хлібу до держскарбниці, але не генерує).

Вплив рівня доходів на добробут людської тушки

На добробут середньостатистичної рукожопої людьскої тушки, яка нічого не робить щоб цю рукожопість нівелювати.

Вкотре на форумі нагадую, що Діоген зміг прожити епічне життя живучи в бочці. А вестернери що живуть в умовах нечуваного в людській історії достатку постійно генерують ниття про депресії, анксаєті, лонлінес та подібні речі. Що ілюструє кричуще невміння людьскої культури розпоряджатись тим що в них є.

Жити в бочці в Греції і в помірному кліматі — то трохи різні речі, не вважаєте?

Причому в бочці посеред міста, де щодня купа людей проходить. Це життя типового сучасного міського бумпа, а не гікана з камʼяної коробки.

Жити в бочці в Греції і в помірному кліматі — то трохи різні речі, не вважаєте?

Не вважаю. На півдні Європи раптово холодно взимку, або дуже спекотно влітку. А цей чувак ще займався тим, що металеві статуї взимку обіймав.

Якби за ці хобі можна було б отримувати хай невеличкі гроші (наприклад донати, як стрімери) — то хіба люди б так не робили?

Робили б але не дуже довго.

Якось на IRC каналі помітили що я вмію в літери і роблю відносно мало помилок і так я і потрапив в журналістику.

Але одна справа графоманствувати під настрій (хоч і частенько), а зовсім інша під развмісячний дедлайн.

Я ше й віддалено працював (працював віддалено ще до того як це стало трендом) міжкомандної комунікації особливо не було (за різні неробочі чятікі навіть казати нема що).

Коротше, вистачило мене років на 9.

Хобі краще залишати як хобі.

Мені так здається :)

Якось на IRC каналі помітили що я вмію в літери і роблю відносно мало помилок

Дайте вгадаю: за речення з великої літери, які закінчуються розділовим знаком? ×D

Спостерігаю, що в IRC чомусь так не заведено, всі маленькими пишуть.

Давно було, не пам’ятаю подробиць. Десь 00-10 роки. Але в ті часи, на тих каналах де я сидів, основна маса народу була доволі грамотна. Давалася взнаки неочевидність підключення до інтернету, був такий собі фільтр :) Хіба школярі з локалок набігали, тоді то було свято неграмотності, матюків і так далі. І з часом призводило до бану цілих мереж та діапазонів.

Маленькі літери постійно я бачив в ті часи лише на іноземних мережах. Найчастіше бував на Undernet, де була купа цікавих каналів :)

лише на іноземних мережах

Ну про них і мова, і тренд же звідти, власне.

Причому це навіть не безграмотність, а такий собі хацкерський ілітизм: себто два зайвих клавіші натискати — то зайва трата часу і гуманітарське випендрювання (а гуманітарій в очах хацкерів, як відомо, не людина ;)).

З тієї ж опери принципове вживання " замість типографських лапок (включно навіть з обходом автозаміни), і подібне.

наприклад донати

В Україні їх фактично не можна отримувати легально простій фізособі. Особливо більше 850 грн. А для єдинників це взагалі самогубство. Простіше уникати таких дрібних доходів.

Та й популярні в нас платформи для збору донатів вщент підкацаплені. Як і саме явище донатів (бо воно розвинене кацапськими ж системами електронних грошей, пристосованими для мікроплатежів, що не характерне для Заходу). Он навіть зараз кацапські ютубери замість монетизації викручуються тим, що донати з пастви збирають.

відчуття, що є багато дуже цікавих речей, а я сижу і кодю

Может это наведенное?
Если вам по кайфу кодить — почему нет?

Підписатись на коментарі