Із судноводія в Full Stack розробники. Як я зненавидів море і знайшов себе в ІТ

Усім привіт! Мене звати Василь Гевко, я Full Stack Developer в Keiki з екосистеми Genesis. Перш ніж стати розробником, я обʼїздив різні куточки світу, працюючи судноводієм у міжнародній торговій компанії, але швидко зневірився у цій професії.

У цьому тексті ділюся історією світчингу з кардинально іншої сфери. Що надихнуло мене змінити напрям, як організував перенавчання та як шукав першу роботу. А також, що найбільше мене вразило в ІТ, та які скіли моряка знадобилися в розробці.

Вибір без вибору: як я став судноводієм

Я з Херсону. Разом з Миколаєвом та Одесою — це міста, де традиційно багато моряків. Не те, щоби я з дитинства мріяв про далекі моря. До останнього не міг визначитися, куди піти навчатися, і чого хочу від життя в принципі. Закінчивши Херсонський фізико-технічний ліцей, зміг здати ЗНО з математики на 200 балів. Результат — крутий, але розуміння, куди поступати, не з’явилося. Я подавався на різні спеціальності, до кінця не усвідомлюючи, що вони мені даватимуть у житті. Серед них, наприклад, було автономне енергозабезпечення.

Але до Морської академії мене привела випадкова розмова. Друг сім’ї наполегливо рекомендував стати моряком, аргументуючи це високою зарплатою. І так під впливом третьої сторони я пішов навчатися до Херсонської державної морської академії, де провів наступні шість років.

Чи виникали в мене сумніви під час навчання? Думаю, у студентські роки мало хто точно уявляє, чим займатиметься в житті. Ти звик навчатися в школі, в ліцеї, потім за інерцією навчаєшся в Академії та не помічаєш, що вже прийшов у доросле життя.

В Академії курсанти могли ходити у рейси замість навчання. Тож наприкінці другого курсу я влаштувався на роботу та почав ходити в міжнародні рейси довжиною по шість місяців кожен. І так пройшли чотири роки: пів року в рейсі, пів року вдома. Тож два роки свого життя я провів на судні. Це був важкий період, який закінчився депресією, а згодом твердим наміром змінити професію та реалізуватися в іншій сфері, скільки б не довелося навчатися.

Що не так з професією моряка

1. Ієрархія та жорстка субординація. Там панує «навколовійськовий вайб», коли ти маєш беззаперечно підкорюватися рішенню керівника. Навіть якщо воно не найкраще, сперечатися не можна. З твоєю думкою просто ніхто не рахується.
2. Часто просування по службі залежить не від знань і талантів, а від того, які в тебе стосунки з капітаном та старпомом. Заради підвищення доводиться «вислужуватися», і це сильно вбиває мотивацію.
3. Неадекватний графік та хронічний недосип. У рейсі доводиться працювати 24/7 — і це не метафора. У моряків немає вихідних. А якщо ми говоримо про портові вахти — немає можливості поспати довше пʼяти годин поспіль. Шість годин триває вахта, потім стільки ж часу є на відпочинок. Теоретично їх можна витратити на виїзд у місто. Але за цей час багато не побачиш і не відпочинеш, а потім треба повертатися знову на вахту. І якщо не пощастить, і наприкінці другої вахти судно почне відчалювати, відпочинок доведеться ще відкласти. Так можна провести 24 години на ногах. Овертайми — це стандартна історія в морі.
4. Негативний емоційний фон. Працюєш у невеликому закритому просторі, тебе оточують одні й ті самі люди. В рейсах тривалий час немає звʼязку із зовнішнім світом, власного простору та можливості перемикатися. Натомість є постійна субординація та недосип. Через це в людей бувають досить цікаві «здвиги». Наприклад, після останнього рейсу я ще довго не виносив звук стаціонарного телефону. Мене пересмикувало, навіть коли я чув його у фільмі. Такий телефон стояв у каюті, щоб будити нас на вахту.
5. Відрив від соціуму та близьких. Через тривалу відсутність звʼязку повністю випадаєш з інформаційного поля. Повертаючись із рейсу, потрібно один-два місяці, щоби зрозуміти, про що говорять і жартують люди. Просто уявіть: хтось у компанії пожартував, всі посміялися, а ти перепитуєш, у чому сенс жарту. Також коло твоїх друзів та знайомих помітно зменшується.
6. Важка фізична робота та розумова деградація. Крім загальної шкоди для здоровʼя є ще ризики каліцтва та навіть смерті через важке виробництво, техніку, крани тощо. Одного разу поруч зі мною травмувався мій колега. Для більшості команди робота на судні зводиться до фізичної, тому з часом я почав відчувати, як з кожним рейсом мої розумові здібності знижуються.

Хотілося знайти хоч якісь плюси в цій роботі. Загалом їх два, але й вони — з натяжкою.

1. Можливість людини без статків побачити світ. Де я тільки не був за два роки у морі — Карибський регіон, Нью-Йорк, Панамський канал, Тихоокеанський перехід, Китай, Корея, Середземне море тощо. Але через жорсткий графік усе, що ти бачиш — це порти.
2. Природна краса моря, чарівні заходи сонця та світанки. Але здебільшого ти не помічаєш їх, бо дуже втомився, почуваєшся злим та роздратованим.

Переломний момент

За всю свою «судноводчу» карʼєру, працюючи в різних куточках світу, я зустрів лише одну людину, яка справді кайфувала від морської карʼєри. Він радів цій роботі та по-справжньому жив. У мене було навпаки, але я був готовий терпіти всі мінуси, адже в мене була ціль — стати офіцером. Згідно з моєю стартовою позицією — deck cadet, у рейсах я мав навчатися та проходити практику під наглядом офіцерів. Насправді ж нас ніхто не навчав, а всі кадети виконували роботу матросів — зручний спосіб економити для компанії.

Після четвертого рейсу, коли я нарешті відчув, що таке бути офіцером, я зрозумів, що професія судноводія — не те, чим я хочу займатися все життя. Я повністю розчарувався у ній. Три місяці я провів у депресивному стані, з якого поступово вийшов, подорожуючи з друзями Україною та Європою. Повернувшись, я досі не знав, чим хочу займатися. Але був впевнений, що точно не готовий знову йти в море.

Перебираючи різні професії, я згадав, що в мене багато друзів працюють в ІТ. Поспілкувавшись із ними, ця сфера мене зацікавила, і я вирішив спробувати.

Перенавчання

Наступні десять місяців я сидів вдома й навчався. У мене був певний математичний бекграунд, але він не сильно допоміг. Ще у фізико-технічному ліцеї ми вивчали Pascal, але єдина користь від нього — мінімальне розуміння, що таке програмування. Перші два курси Академії для мене були нудними: рівень математики не перевищував програму старших класів у ліцеї. А подальші курси я проводив у рейсах. Тому фактично для мене усе було новим.

Я почав навчання з відео та загальнодоступної інформації, що була в мережі. Один з моїх друзів був Senior Developer, склав умовну програму, що я маю вивчити, і став моїм коучем. Я приходив до нього з кодом та питаннями. Щоправда, система коучинга передбачає, що коуч не дає прямих відповідей, а ставить питання, щоби ти додумався сам. У такий спосіб ти витрачаєш удвічі більше часу, але краще запамʼятовуєш. Про те, що бувають ще ментори, які просто відповідають на твої питання, я дізнався значно пізніше:-).

Найскладніше у самонавчанні — не структурована інформація та нерозуміння, наскільки сильно я маю заглиблюватися в кожну з тем. Наприклад, я починав вивчати HTTPS, але заглиблювався в TCP, а потім виявлялося, що мені взагалі туди не треба. Без людини, яка координує тебе, самонавчання — це дуже складно. Можна «вигоріти» за 2-3 місяці та відмовитися від цієї ідеї.

У мене був коуч, але все одно я постійно заглиблювався в непотрібні ІТ-хащі. Тому після одного місяця таких страждань я почав навчатися за платними відеокурсами та консультувався з коучем.

Було важко. Найскладнішим було подолати прокрастинацію та змусити мозок знову працювати та запам’ятовувати. Спочатку я навчався 2-3 години щодня, потім — 4-5, згодом ще більше. Щоби розвантажити мозок замість спорту я грав в ігри — це було помилкою.

Але згадка про попередню роботу надавала мотивації продовжувати. Я відчував таку сильну відразу, просто побачивши фото порту чи судна, що мені ставало фізично погано й не хотілося повертатися туди.

Так за десять місяців я вивчив базові речі про фронтенд та бекенд, їхню взаємодію, фреймворк React та ще багато чого. Не визначився, чи хочу працювати з фронтендом чи бекендом, тому зупинився на позиції Full Stack. Мої друзі допомогли створити резюме та мотиваційний лист, і я почав шукати роботу. За півтора місяця, пройшовши близько пʼяти співбесід у різні компанії, я отримав офер і переїхав до Києва.

Перша робота в ІТ — без зарплати, ментора та нетворкінгу

Шукаючи першу роботу без досвіду, у мене не було жодних вимог. Я просто був вдячним, що мене кудись узяли й готовий навчатися та працювати. Але загалом умови були такими:

• Зарплата, якої не вистачало навіть, щоби наймати квартиру.
• 80% команди девелоперів — джуни.
• Відсутність ментора.
• Допомога один одному в команді не заохочувалась.

На додаток до цього мене на третій місяць пересадили на PHP/WordPress, хоча я прийшов туди працювати зовсім з іншими технологіями. Звільнення на третьому місяці з першої ж роботи могло ускладнити подальший пошук роботи. Тому я працював і у вільний час продовжував навчатися.

А вже на девʼятий місяць такої роботи відкрив DOU та почав шукати компанії, де б мені хотілося працювати. Я сходив на дві співбесіди: перша була не тим, що шукав я, а на другій я був не тим, кого шукала компанія. Втім, тут рекрутерка порадила мені іншу компанію з тієї ж екосистеми, де як раз шукали Full Stack розробника та були ментори. В описі вакансії я бачив, що не відповідаю деяким вимогам, але вирішив спробувати. На співбесіді чесно розповів, що вмію, з чим працював, та чому хочу навчитися. Напевно, мене взяли саме через мотивацію розвиватися, і це був «перфект метч» з командою.

«Круто, дякую» — що найбільше вразило в ІТ

Мені дали достатньо часу, щоби залогінитися та ознайомитися з усім. І десь на 2-3 день дали малесеньку таску. Я її зробив, ментор подивився і сказав: «Круто, дякую». А потім підійшов PM, подивився й теж подякував. Чомусь тоді це по-справжньому вразило мене. Здається, за два роки у рейсах я жодного разу такого не чув.

Тільки в ІТ я відчув, що моя робота справді цінна, що вона впливає й, найголовніше, — що її цінують. Ти реалізував якусь фічу в продукті та побачив результати, на скільки це підняло конверсію, і це круто. Те, як ставляться до людей, дбають про їхній комфорт, наскільки довіряють та посвячують у справи компанії — усе це було разючим контрастом після судноводства.

Тут я почав розвиватися в напрямі Full Stack під наглядом ментора. Що допомогло з попередньої роботи — це софт-скіли. У рейсах я звик спілкуватися з дуже різними людьми з усього світу й виріс в емоційному інтелекті. Друге — це широкий кругозір та готовність навчатися. Ці два фактори допомогли швидко здобути хард-скіли, яких не вистачало.

Бігти з усіх ніг, щоби залишатися на місці

В оточенні інших розробників я постійно відчував прогалини в базових знаннях порівняно з тими, хто навчався у профільних ЗВО. Навіть якщо вони не надто переймалися навчанням, а тільки краєм вуха на парах чули про бази даних, алгоритми та логіку, їм уже було легше. Мені все це довелося наздоганяти.

Розуміючи свої слабкі сторони, я постійно навчався — закривав прогалини в теорії та вивчав нові технології. Щодня я працював близько 8-9 годин і ще 2-3 — навчався. Такий інтенсивний графік тривав десь шість місяців.

Ще в школі я займався спортом і виховав у собі звичку ставити ціль і досягати її за будь-яку ціну. Гарувати, страждати, але досягнути, якомога швидше. Цей підхід допомагає в моменті, але дуже шкідливий для ментального здоровʼя. У морі я пахав, щоби стати офіцером, а в ІТ — щоби скоріше навчитися й надолужити знання. Але згодом знайшов баланс — це важливо.

Замість висновків: чотири тривіальні речі, які допомогли мені змінити професію

1. Мати фінансові накопичення, які дозволять 6-12 місяців зосередитися на навчанні. Якщо поєднувати з якоюсь роботою, навчання буде повільнішим і слабшим.
2. Визначитись, яка саме ніша в IT цікава.
3. Знайти курси з практикою та ментором.
4. Діяти, а не вагатися. Слухати себе, чого ви хочете від життя, а не чого від вас хоче оточення.