Звіт про військовий хакатон-2022

Неймовірно, але мене не просто допустили до військового хакатону (я писав про нього раніше), але і затвердили суддею юридичного напрямку. Приємно, що військове керівництво країни значно більш помірковане, ніж їхні цивільні колеги-діджиталізатори і готове взаємодіяти з фахівцями.
Загалом на заході було багато цікавого та інколи навіть корисного. Спробую розказати про всі визначні моменти якомога коротше, двома частинами.

День 1.
День пафосу. Урочисте відкриття та панельні дискусії. Освятив захід особисто секретар РНБО Данілов. Звісно, журналісти, камери, мікрофони. Я на його виступ навіть не потрапив, зате витратив цей час на душевне спілкування з колегами та давніми друзями.
А, про локацію. Сам захід проводився теж унікально: на станції метро Майдан Незалежності. Дуже прикольно. Незвично одиноко спускатися пустим ескалатором, пити каву за столиком на платформі, коли повз тебе мчить потяг метро і співбесідник тебе не чує, навіть якщо кричати. А люди в потязі, мабуть, дивуються спостерігаючи за тусою на станції за вікном.
Багато протягів — бо ж метро! — але електрика була постійно, Інтернет — теж був, хоча не завжди, що дещо дивно для хакатону — це як змагання з плавання у басейні без води. Але якось обійшлися навіть без стабільного Інтернету. Зате на 2-й та 3-й день двічі годували, а кава-чай-пундіки були доступні постійно. Це було рідкістю на конференціях і у попередні, «мирні» роки, навіть на топових конференціях. Респект, круто.

Протягом трьох днів хакатону працювала невелика виставка вітчизняних виробників БПЛА та інших оборонних рішень. Доволі цікава.

Тобто в цілому, як на для мирного часу, організація івенту — на 7 з 10, а б сказав. Хоча у мене можуть бути завищені вимоги, бо я свого часу організував шість чи сім топових конференцій.
Але з урахуванням воєнного стану та ракетної атаки напередодні — так просто супер.

А тепер детальніше про зміст.

День 1.
Перша панельна дискусія («панель») «Кібероборона — виклики нового домену військового протиборства». Були присутні представники виключно державного сектору, хоча говорили і про державно-приватне партнерство та його дуже сильну важливість, ага.
Найбільш цікаві, як на мене, тези, варті уваги:
Представник ВРУ:
«Мені не подобається термін кібер-армія» (на неї пізніше зреагує інший спікер іншої панелі);«Закон {про кібер-армію} має бути «червоною кнопкою» {для свнсбак}, бути стримуючим фактором" — я так зрозумів, це по аналогії з «червоною ядерною кнопкою». Не зовсім ясно що мав на увазі панФ.

Представник МЦТ: «Ми маємо внормувати ІТ-армію. Ми зробимо їх «кібер-волонтерами, кібер-ТРО». На це також пізніше буде контр-теза іншого спікера.
«А що буде, якщо атакують Metaverse? Це будуть тяжкі втрати.»
Останнього теж не зрозумів, адже мета-всесвіт атакують безперервно, від самого його започаткування. Та і взагалі, з контексту я зрозумів, що МЦТ має бажання контролювати/регулювати не тільки цивільний сектор кібербезпеки/кіберзахисту, але також і військовий. Вважаю це поганою ідеєю, м’яко кажучи. Як і сам факт існування МЦТ, до речі, але то так, принагідно.
Ще прозвучала цікава фраза «мінцифрового» пана: «Як НКЦК буде забезпечувати баланс та координацію?» — з чого зробив висновок, що МЦТ не вважає, що НКЦК робить це зараз. Я теж у цьому не впевнений, але також думаю, що наразі цього ніхто взагалі не робить у державі на хоча б «задовільному» рівні.

Представник НКЦК РНБО: {відповідаючи на питання коли в країні все стане збс з кібербезпекою} «Це станеться коли всі суб’єкти зрозуміють свою важливість». Ахаха. Запевняю, ось з цим у «суб’єктів» взагалі немає жодних проблем. Навіть забагато «розуміння важливості». І це сильно заважає країні.
Від наступної фрази ми з Артемом Карпинським синхронного схопилися за лоба: «Код може мати тризначний вимір: прямий, розвідувальний та конструктивний». Сказано було начебто українською, але це про шо було? Вибух мозку.
Але згодом той же спікер і дещо розумне сказав: «В кіберпросторі основні роль — не держави, на жаль». Це так, пане Сергію, приватний сектор рулить в усіх країнах, але і в НКЦК, і в інших державних «основних суб’єктах» якось специфічно розуміють поняття «державно-приватного партнерства». На жаль.

А ще серед панелістів був і не зовсім держслужбовець — керівник українського офісу CRDF Global пан Михайло Верич. І представили його як начебто «представника громадськості». У своєму виступі він пояснив це так: CRDF Global вважає «громадськістю» представників обласних державних адміністрацій (!), для яких вони (CRDF) провели купу тренінгів. Також тренінги були проведені для 30 українських університетів, що також є підставою CRDF Global вважати себе представником «громадськості». Ну нарешті все прояснилося. Підказав дорогу лікарю — можеш називатися лікарем, шо не ясно? Штош, яка «громадськість» — така і «взаємодія».
А ще пан Михайло чітко та вголос назвав назвав одного відомого кібер-експерта «батьком неофіційної кіберармії». Але раніше цей самий експерт категорично заперечував це високе звання. Тому я навмисно підійшов до нього після панелі і ще раз перепитав «так таки да — чи таки ні?». Він знов активно відхрещувався. І тому я знов у розгубленості — де ж правда? Хоча, звісно, розумію ;-)
Характерно і традиційно, вище змальована «панельна дискусія» зовсім не була дискусією: усі спікери просто віщали в режимі радіо, тобто в одну сторону, без фідбеку. І чому я не здивований?

А от друга панельна дискусія була значно цікавішою. І більше скидалася саме на дискусію.
Представниця НКЦК РНБО одразу оживила нуднувату атмосферу порівнянням хакатону з кіберпанком. Мені так не здалося, але мабуть у мене брак художнього мислення.
Далі акцентувала на питанні, про яке я також часто згадую: «пройшло 15 місяців {від указу Президента} — а у нас нема закону {про кібервійська}». І вона ж нагадала слова неназваного представника МОУ «на 24 лютого у нас не було нічого {в плані кібервійськ}». І продовжила рубати правду: «не має значення як це називається — кіберармія чи кібервійська, у нас нема часу зволікати з цим питанням.»
Також сподобався приклад від неї ж: «Ось наші {кібер-сили} роблять дефейс цивільної російської пропагандистської агенції під час війни — це військовий злочин? Чи можемо ми асиметрично атакувати цивільну інфраструктуру? Вчора нам прилетіло 67 ракет».

Цікаве ще сказав нардеп Чернєв: «формально кібер є окремою сферою військової діяльності НАТО і тому формально вони можуть застосувати 5 статтю. Але на практиці такого ніколи не було, і навіть 4 стаття не застосовувалася. Нема людських жертв — не вважається військовим злочином. Але якщо хакнули лікарню і внаслідок цього померли люди — це вже буде військовий злочин». Остання теза вельми спірна, маю контр-аргументи. І ще сумніваюся, що у НАТО поділяють цю точку зору пана народного депутата.

А от наступні тези радника Міністра оборони з правових питань я люто підтримую, плюсую та навіть аплодую: «Військовий стан не відміняє систему стримок та противаг {в управлінні країною гілками влади}, а також не відміняє права людини. Розмиття граней між цивільними та військовими створює загрозу правам людини. Конституція є щитом між громадянином та державою.» Браво.
А ще пан Богдан висловився фактично проти позиції МЦТ: «Не можу погодитися, що кібер-волонтери — це ТРО. ТРО — це офіційний підрозділ сил оборони.» А таки да.
«Нам потрібно шукати рішення з декриміналізації кібер в інтересах МО/ГШ»
І важлива думка, яку я також поділяю: «Закон про кіберармію має відповідати стандартам НАТО». Яка розумна людина, аданака.

Розумно також звучало питання до аудиторії іншого радника Міністра оборони пана Максима: «Як нам вирішити проблему (не) притягнення до відповідальності наших кіберволонтерів після війни? І навіть якщо українське законодавство дозволятиме — чи не будуть їх переслідувати інші країни? Наприклад росія? Україна — правова держава, а тому за одне й те саме діяння має бути одне й те саме покарання»
Репліка з залу від Тіма Карпинського: «У нас є стаття 361-1 про покарання за ШПЗ, але нема визначення що таке ШПЗ — це як взагалі?». Повністю поділяю стурбованість пана Артема стосовно дурості та шкідливості цієї статті ККУ.
А пан Максим на це відповів: «Ми маємо змінити статтю 43-1 ККУ, добавивши до неї „кібер“ і визначивши в ній що таке ШПЗ» (цитата не дослівна).
Нагадаю, що ця стаття звільняє від кримінальної відповідальності за дії, вчинені в умовах воєнного стану. Звучить як цілком робочий варіант, як на мене, але з обмеженим радіусом дії — оскільки корисний він лише до кінця війни та воєнного стану. У розрізі довгострокової діяльності кібервійськ України — не дуже підходить. А кібервійська будуть нам потрібні і після нашої Перемоги, ще й як.

І ще записав собі кілька фраз з двох наступних панелей.
На панелі з ІПсО: «Блокування {веб-ресурсів} — потрібні, але не у той спосіб як це зараз робиться. І хтось має це все очолювати, у законний спосіб.» (автор цієї тези дуже просив не називати його ім’я — ну ладно, промовчу).
На панелі з БПЛА: «основна проблема: усі роблять усе, часто одне й те саме, дублювання, вигадують велосипед, але індустрія ще не народилася. Корупція — це страшний гріх і це окремий фронт.»
«Ось я щось придумав — куди мені з цим іти? Нема куди, тому люди розчаровуються і критикують, тому потрібна організація — точка консолідації.»
Радник мера Києва Юрій Зозуля: «Ми вже колись намагалися створити центр компетенцій та координації, але в нас не вийшло, може тепер на хакатоні вдасться.»
Від себе добавлю, що за створення подібної точки консолідації/ центру компетенцій та координації" у сфері кібербезпеки я топлю ще з 2018 року. І з таким само результатам, на жаль. До речі, ця пропозиція пана Юрія таки мала продовження, але про це в кінці розкажу.

Аж тут встає керівник Центру інновацій МО України Марат Утюшев: «Я готовий надати майданчик для такої дорадчої ради, щоб всі були на рівних, без примусу, для прямого та жорсткого діалогу з незалежними виробниками БПЛА».
Ха, щось побідне відбувалося, коли Держспецзв’язку створив на своїй базі «раду кіберекспертів». Чим закінчуються подібні ініціативи державних установ — я вже знаю.
Хоча ця дискусію пана Юрія та пана Марата все ж мала неочікуване продовження, але про це в кінці розкажу.
Я ж слухав то все затамувавши подих, бо проблеми галузі виробництва БПЛА аж занадто схожі на проблеми галузі кібербезпеки.

День 2 був присвячений, власне, самому хакатону. Виглядало це як на класичній великій кібер-конференції: люди сидять за лаптопами і шось там струячать.
Я був суддєю його юридичного напрямку, тому не цікавився особливо технічним та ІПсО-шним напрямками.
Суть «юридичного хакатону» та завдання учасникам розголошувати не буду — зі зрозумілих причин.
Скажу лише те, що у мене був ряд зауважень — як до організації, так і до змісту.
Свої думки з цього приводу я відверто розказав організаторам — і був почутий, як не дивно. Тому маю надію, що мої пропозиції все ж будуть враховані у подальшому.

День 3

Команди продовжували працювати над завданнями, я продовжив спілкуватися з представниками МО, ГШ, ГУР, приватних компаній, а також з колегами та однодумцями. Не всі погоджувалися з моїми аргументами/пропозиціями, але я принаймні позначив своє бачення з деяких питань. Можливо, відкладеться десь у пам’яті та згадається при нагоді.
Свої оцінки учасникам «юридичного хакатону» я добросовісно виставив, хоча мій «фаворит» зайняв лише друге місце.
Наприкінці дня було нагородження переможців «цінними призами».
Призи вручали заступник Міністра оборони та заступник секретаря РНБО. А ще подяки та відзнаки від МОУ волонтерам, які допомагали в організації хакатону.

Заступник Міністра оборони Олег Гайдук: «Наші партнери {західні} були здивовані що ми вирішили все ж провести хакатон». Та я думаю!

Юрій Зозуля оголосив, що дарує усім учасникам івенту можливість безкоштовного уроку з вейкбордінгу у Х-Парку — за пред’явленням бейджу. Ех Юрію, мені б Ваш оптимізм.
І ще одна його ж цитата: «Ніколи ще в метро не було стільки розумних людей». Хаха, дотепно))

Марат Утюшев (центр інновацій МОУ) анонсував створення хабу/борду для об’єднання Міноборони, спільноти та бізнесу та для прискорення логістики, транзиту технологій для швидкого потрапляння БПЛА у війська. Це якраз і був той неочікуваний результат панельної дискусії, про яку я згадував вище. От що значить живе спілкування між людьми. Між людьми, які хочуть порозумітися та вирішувати важливі для країни задачі. Що з того вийде — побачимо, fingers crossed, як то кажуть. Але публічний анонс просто під час публічного заходу — це вже шось новеньке, не за традиційним сумним шаблоном.

Що скажу загалом.

Королева у захваті.
Три дні, 41 команда, більше 500 учасників.
І все це на другий день після ракетного удару по Києву.
Ось такенний фак-ю у бік одічалих. Життя в Україні все одно продовжується, свнсобаки бісові. Розвиток України ваші залізяки не зупинять. Ми все одно будемо продовжувати вас бити і гнати, гнати і бити. І розвиватися.

І головне: Міноборони фактично провело потужний об’єднувальний захід «стейкхолдерів» — бізнесу, спільноти, держсектору, сил оборони. Не для галочки, а дійсно для діла. Найважливішого наразі діла — як нам разом краще мочити гусню. Не заради посад, не за бюджети, лампаси чи повноваження. Навіть не задля піару — цього МОУ/ГШ/ЗСУ і так валом, куди їм ще більше?
Інше питання — як будуть використані результати хакатону.

Серед людей, з якими я поспілкувався, було чимало дійсно розумних та грамотних. Але цього не достатньо.
Не достатньо прогресивних ідей — потрібні також покрокові плани та механізми їх імплементації. Реальні, а не «магічні». А ще та сама «політична воля». І рішучість протистояти деструктивним хворобливим амбіціям деяких політиків, сміливість відстоювати свою точку зору, не боятися стати «незручним» чи «нелояльним».
Під час хакатону я переконався, що в Міністерстві обороні, Генштабі та ЗСУ є такі люди. Які мають потенціал для супер-швидкого розвитку технологічних спроможностей нашої славетної Армії. І які хочуть та можуть це зробити.
Тому я щиро бажаю цим здоровим силам в МО/ГШ/ЗСУ твердості, сили духу та наснаги. І, звісно, готовий їм допомагати — по мірі сил.
А сил у мене — не міряно.