Чому ППО потребує нашої допомоги

Цей текст написаний на підтримку збору 2,2 млн грн для одного з підрозділів зенітно-ракетної бригади ППО. Донатьте!

На декілька секунд в бункері запанувала зловісна тиша. Але ненадовго. Командир дуже чітким тоном проінформував: «Через декілька хвилин ракети будуть в зоні нашої відповідальності». І знову в бункері закрутилася робота. Йшов постійний аналіз інформації з різноманітних радарів. Зрештою, в бункері пролунала інформація, що перша ракета зайшла в зону відповідальності дивізіону. Командир зняв свій кашкет і спокійно промовив: «Супроводжуємо ракету на радарах, розраховуємо оптимальну точку перехоплення, і перевіряємо готовність пускової установки до залпу». Оператори підтвердили, що всі вказівки виконані, і ракети готові до пуску. Командир нагадав про необхідність «підсвічування» цілі після пуску та натиснув на кнопку. Навколо все затремтіло, наче це не ми стріляємо, а по нас. Через 3-4 секунди відбувся ще один пуск, адже на кожну ворожу ціль за інструкцією випускається по дві ракети. Це робиться спеціально, щоб максимально підвищити ефективність перехоплення ворожих ракет, які всупереч всім міжнародних конвенцій вбивають мирних людей в Україні.

В бункері всі стовпилися біля радара, де можна було спостерігати, як ракети вилетіли. На відстані понад 30 км від нас, одна з українських ракет наблизилася до російської й вибухнула поряд. Її боєкомплект вразив російську ракету і та вибухнула в повітрі. У другої української ракети було активовано режим «самознищення». Саме так пояснювався той факт, що на радарі почергово зникли всі три точки. Спочатку зникла перша українська ракета, потім російська, а потім і друга українська. Збиття ворожої ракети підтверджено. Йде доповідь на командний пункт. Попри успішність своїх дій, українські військові продовжували працювати, адже в небі була ще одна ворожа ракета.

«Бачимо ціль, яка стрімко наближається», — лунає в командному бункері. Командир схилився над екраном, там якраз оператор проводив якесь обчислення. Командир знову наказує супроводжувати ціль, розрахувати оптимальну траєкторію та підтвердити готовність до пуску. Один з підлеглих почав розраховувати координати місця, де українська ракета має перехопити російську.

Точку перехоплення вже розрахували. Командир отримав підтвердження про готовність до пуску, і українські ракети стрімко злетіли в небо. Через деякий час в небі пролунало декілька потужних вибухів, які було чутно навіть в бункері. Отже, другу російську ракету було збито десь відносно неподалік. Командир оголосив, що всі впоралися на відмінно. Чотири українських ракети, які полетіли на перехоплення ворожих ракет, знищили дві цілі, і це 100% результат. Всі видихнули з полегшенням. Можливо, це не остання бойова робота на сьогодні, але чудовий результат надає сил та наснаги, бо з кожним таким успіхом Україна стає все ближче до перемоги.

На превеликий жаль, цього дня не всі підрозділи відпрацювали на відмінно, тому вдалося збити не всі російські ракети. Деякі були запущені з території рф та білорусі, та все ж таки досягли своєї злочинної мети й суттєво пошкодили об’єкти критичної енергетичної інфраструктури України. Бійці дивізіону зізнаються, що обладнання, на якому вони працюють, застаріле й інколи воно відмовляється працювати, бо деяким комплексам С-300 вже понад сорок років. Бували випадки, коли ракета, вилітаючи з пускової установки, летіла за хибним маршрутом, і тоді доводилося її знищувати. Треба визнати, що Україна все ж потребує новітнього озброєння, бо радянське вже відпрацьовує свій останній ресурс.

З дронами-камікадзе ситуація трохи інша, бо ці літальні об’єкти не ідентифікуються обладнанням радіолокаційних систем комплексу С-300. Через маленьку швидкість та незначні розміри цих дронів, їх майже неможливо захопити українськими радарами на великих відстанях. Також малоефективними виявилися системи радіоелектронної боротьби, бо іранські дрони-камікадзе не мають оператора, і відповідно, не мають керуючого сигналу, який має глушитися станціями радіоелектронної боротьби.