Подорож до Silicon Valley у 2022-му

Привіт, я Оксана, Technical Generalist. Хочу поділитися своїми суб’єктивними враженнями від 3-тижневої подорожі до Silicon Valley на айтішні і суміжні заходи.

TL;DR:

• Україна культурно і технічно вже на одному рівні з цивілізованими країнами, різниця не відчувається, як 15 і більше років тому;
• це все доступно remote: працювати, вчитися, будувати відносини з людьми;
• якщо ви DevOps і не знаєте що таке Bazel — воно варте уваги. Це було єдине яскраве, що там в Silicon Valley є прям в усіх, а тут — майже ніхто не чув.

До Silicon Valley я збиралася вже років 10, і «вдалого часу» ніколи не випадало: близькі хворіли, вмирали, народжувалися, робота 24/7, covid, війна, гроші з’являлися і закінчувалися. Останній раз збиралася їхати 17 лютого, але вирішила тиждень зачекати, про всяк випадок...

Через пів року, після чергового російського обстрілу 10 жовтня, прикинула, що сили у росії на найближчий місяць наче вичерпалися, взяла квиток на автобус Київ-Варшава і поїхала. Розрахунки виправдалися — особливо масивні атаки були 10 жовтня і 15 листопада, я «встигла» якраз посередині: 16 жовтня — 10 листопада.

Через 2 тижні перебування була ще одна сильна атака і відключення електрики. Розмірковувала, чи повернутися на тиждень раніше. Але, завдяки ЗСУ і електрикам, відновлення електропостачання було швидким. Тож зосталася у США на всі заплановані 3 тижні подорожі.

Цілі у поїздки не було. Побачити все. Можливо, долучитись у цікавий стартап. По приїзду стало зрозуміло, що коли все нове і багато вражень, продуктивність майже нульова — кодити на місці виходило тільки щось просте. А просто перебування «спалювало» $200-270 на день тільки за готель і транспорт. Крім того, влітку вже встигла попрацювати в одному Silicon Valley стартапі — нічого нового не побачила, ні технічно, ні організаційно. Під час розмов, лише при натяку на відкритість до пропозицій, починали хантити аж занадто активно. Тож вирішила побути просто туристом: знайомитися, розпитувати, і дивитися навколо.

Де побувала

Конфи: TechCrunch Disrupt (startups), AI Dev World (AI programming), DPE Summit (developer productivity), Ukraine-Berkeley conference (about Ukraine), Stanford PHID (precision health), Startup Oasis pitches.

Воркшопи: Maker Nexus (glasswork), Python OpenVIVO, Golang, Robotics, Python Graph Algorithms, Warsaw JS meetup.

Інше: Botanical Illustration, Yoga, lecture «How to build relations», Stanford Cantor Art Museum, Big Sur.

Технічне: конференції, воркшопи тощо

TechCrunch Disrupt (startups)

Велика конференція. Нового нічого не дізналася, багато різного про стартапи, інвесторів.

Все те ж, що в стандартному інфополі в Twitter, на YouTube, статтях, TechCrunch новинах:

• турбота про користувачів, взаємодія з ними, метрики;
• Startup pitches;
• Startup історії з різних індустрій, злети і падіння;
• про equity, exits, IPO, acquisitions;
• Hiring, culture, team relations;
• Investing, startup-investor relations, fundraising;
• Scaling, going international;
• NFT/crypto/web3;
• окремі болі про government, security, legal.

Доповіді одночасно в 3-8 напрямах на, мабуть, 6 сценах і 8 round tables. Одна сцена зі стартап-пітчами — 200 стартапів.

Були також закриті івенти invitation only, і був один напрям в закритій зоні тільки для підписників TechCrunch+.

DPE (Developers Productivity)

Тут на конференції були великі відомі компанії типу LinkedIn, Uber, airbnb. Розказували про різні рішення навколо продуктивності.

Bazel — якась тулза для білдів, яка згадувалася майже у всіх доповідях. Швидкість впровадження просто космічна, мабуть, це щось дуже зручне і корисне. Якщо хтось розбереться — напишіть, будь ласка, технічну статтю на DOU.

В доповідях обговорювалися питання, які головні bottleneck у розробників, і як їх вирішували:

• довгий час білдів (вирішувалось bazel і девопс-процесами);
• довге очікування code review (1 компанія дозволила зразу мержити, якщо тести проходять, а кодревью постфактум, ще 1 компанія натренувала нейромережу робити кодревью, кажуть що більшість випадків правильно обробляє, інші так мучаються);
• різне програмне оточення і версії у розробників, на стейджингу, на проді (вирішують devpods-ами — коли все оточення в клауді: і для розробки, і стейджинг, і прод — і воно у всіх однакове. Ще роблять свої плагіни до VSC або IntelliJ, щоб їх зручно підключати);
• слабкий ноут у розробника (вирішують тим, що дають всім розробникам М1, будь-які альтернативи набагато гірші).

Розробники дорогі, і підвищення їхньої продуктивності — дуже ефективна економія. Але навіть ці великі компанії з тисячами розробників, виділяючи типу 5 людей на якісь процеси чи внутрішні тулзи, жалілися, що це умовно $1 млн на рік на зарплати, а потім ще роки підтримки цих інструментів. І якби ці інструменти існували готові, і там було б все ок з security, то з радістю б платили за ці інструменти зовнішнім компаніям десятки і сотні тисяч доларів на рік.

Ще пробігала цікава велика статистика і навіть whitepaper по ній від Meta, що середній девелопер працює над кодом 14+ годин на тиждень (тобто 3 години в робочий день). Інший час з’їдають мітинги, кодревью, планування.

Обидва дні конфи, перед останньою панельною дискусією, на сцену виходив пожартувати актор з Breaking Bad і Better Call Saul 🙂

AI Dev World

На цій конфі нового майже нічого не було, те ж, що і в нашому інфополі. Люди активно використовують моделі типу random forest/xgboost для прийняття бізнес рішень, де є багато даних.

І активно використовують популярні зараз моделі:

• Audio to text (OpenAI Whisper, роблять пошук за відео або розпізнавання голосу через телефон чи в metaverse для чат-ботів, що розмовляють з юзерами голосом).
• Text to text (GPT-3, NLP-штуки різні, свої нейронки, коли застосовуються у вузьких напрямах типу медицини).
• Text to image (безкоштовна Stable Diffusion, на якій midjourney bot або платна DALL-E).

Ну, і безліч варіацій останньої, донавченої під різні завдання. Наприклад, роблять text to 3D, для генерацій 3D-моделей, ігор, світів і простору в MetaVerse.

Показували чат-ботів на основі себе або створених окремо, Deep Fakes заміна зовнішності у відеозв’язку в реальному часі або постпроцесингом. Розпізнавання міміки, жестів, емоцій з відео (OpenCV і свої розробки) та інше. Багато сервісів на всі ці можливості.

Розказували різні кейси аналітики бізнес-даних, наприклад, якусь модель джипа полюбляли жінки 35+ і для них були ключовими use cases характеристики, і підняли продажі, коли почали в рекламі застосовувати ці слова, якими вони самі описували продукт.

Ще одна з доповідей була про болі data scientist, і ці ж проблеми згадувалися в інших доповідях теж. Про те, що дата саєнтисти знають, що треба, і вміють це робити за 1-3 місяці. Але їм довго не дають доступів до даних, бекенди довго інтегрують, девопси тормозять різні ліби з причин безпеки. Круте покращення розтягується на 1 рік, і потім впроваджене вже або застаріло, або всі втомилися чекати, і не дуже раді. У виграші лише датасаєнтисти, які вміють всі частини, або якщо їм в інфраструктурі зробили можливість легкого підключення своїх моделей в процеси.

Stanford PHID (Personal Health and Individual Diagnostic)

Конфа проходила в надзвичайно гарному будинку з чарівним садочком. Було десь до 50 людей і багато дуже цікавих доповідей на стику технологій і медицини.

Тут я дізналася найбільше нової цікавої інформації. Багато доповідей про різні датчики, діагностику, персоналізовану медицину. У Samsung дуже багато такого обладнання і інфраструктури для дослідників і медичних працівників.

В одній з доповідей розказували, як для якогось дослідження просто взяли і розробили свій наноматеріал — електропровідний полімер на графеновій сітці, і ще якихось кулькових молекул додали, щоб ті довгі молекули полімеру розпрямити і підвищити електропровідність і зменшити товщину.

Вийшла така плівка e-skin з high resolution датчиками 42 000 транзисторів на 1см², яку можна на внутрішні органи чіпляти і збирати показники. Тестували на внутрішніх органах мишей.

Одне з коротких обговорень було про високу ціну різного вимірювального обладнання, на що дівчина доповідач відповіла, що hardware стрімко дешевшає з кожним роком, скоро буде близько до нуля, а от розробники або спеціалісти, які з ним працюють — є і будуть набагато дорожчими.

Ну, тобто ось це круте обладнання лабораторій, медицини і промисловості — думаю, до нас теж дійде за кілька років. Внаслідок підвищення ефективності промислових процесів і зменшення розмірів ключових елементів.

Деякі доповідачі вже створили стартапи на основі своїх відкриттів. Інші їм заздрять і теж збираються :)

Цікава доповідь була про тактильні рецептори і девайси, які це використовують. Розповідали, як зробили під iPhone софтину для діагностики чутливості різних пошкоджених зон тіла, за допомогою Apple Core Haptics library. Точність діагностики і вимірювань прогресу лікування вийшла набагато вище стандартних методів.

Ще один цікавий девайс — рукавиці, які тактильно легенько «давлять» тобі на руку у певному напрямку, і тобі «хочеться» відповідно рухати нею. Вони круто показали себе під час тестувань на реабілітації, і користувачі панічно не хотіли з ними розлучатися після випробувань. Навколо цього девайса зараз будуть теж робити стартап.

Ще fun fact з доповіді: миша починає отримувати задоволення від шоколадки одразу з моменту, коли її бачить.

Конференції загалом

Пару разів було трохи ніяково, що потрапила прям з дорожньою валізою на конфу, але потім бачила, що таке часто відбувається. Якщо були роздягальні, то там можна було і валізу теж залишати.

Приміщення, в яких проходили заходи — зустрічалися дуже різні. Нічний клуб, конференц-хол. Дуже душевні були події, які проходили в старих просторих дерев’яних будинках з камінами і чарівними садочками — на території університетів Stanford та Berkeley.

Якби мені треба було провести мітап або корпоратив на менш як 50 людей — я б шукала саме таке або схоже місце.

Їжа на конференціях була в половині випадків, в інших — довга перерва в середині дня і ресторани в пішій доступності. Пару раз, при активному спілкуванні, не встигла сходити поїсти, тож краще приїздити зранку не голодними на такі випадки.

Формат конференцій загалом був таким — просто доповіді, часто з запитаннями від слухачів в кінці. Сподобалися round tables, коли аудиторія всього 20-40 людей, спочатку йде міні-доповідь на 20 хв. і потім 10 хв. на питання і спілкування за темою.

Цікавий був формат панельної дискусії, штук 15 запитань до компаній і відповідають по черзі представники 4 компаній. І після кожної відповіді хвилинку голосування на кращу відповідь за QR-кодом.

❤️❤️❤️ Hacker dojo ❤️❤️❤️

Короче, можна було їхати одразу сюди і не вилазити :)) Це місце, де є швидкий інтернет, робочі столи, паяльники, пару простих станків типу laser cutter. Є дошки і проєктори — можна проводити воркшопи.

Івенти безкоштовні, але регулярних відвідувачів заохочують брати membership за $150/міс., він в себе включає швидкісний інтернет. Майже кожен день були якісь івенти чи воркшопи з програмування, щотижня — Robotics з дуже колоритним викладачем.

В них на сайті є досить ностальгічний ролік про історію заснування в 1998 році — дуже схоже на те, як у нас в ті ж роки тусили на інтернет-провайдерах. Щиро вірю, що такі місця — епіцентри розвитку і обміну знаннями. Якщо не відбувається якась подія, то там сидить 10-20 людей. Під час конфи від Google було 54 вживу і 150 онлайн.

Одного разу була вечірка Dark Mode. Виглядає як кодинг в нічному клубі: з діджеєм і специфічним освітленням. На ній було більше 50 людей, багато дівчат. Таку вечірку вирішили робити раз на місяць.

Ще інколи було відчуття, як в комп’ютерній ігрі, що тут має відбутися якийсь важливий квест, але поки ще не настав час. Побувала 7 разів, але нічого особливого не відбулося 🙂

Stanford University

Stanford і Hacker Dojo — це ті два місця, в яких найлегше було спілкуватися з людьми і обговорювати ідеї. В них же візуально і найбільше різноманіття людей. Хоча я чомусь очікувала від Стенфорду снобізму, але цього не зустріла зовсім.

От що точно не може бути remote — це стенфордські лабораторії, де вони просто для досліджень свої наноматеріали створюють. Сюди я потрапила на медичну конфу, на лекцію і на екскурсію по музею мистецтва.

В музеї мистецтва сподобався формат екскурсії — 45хв про 3 картини і їх обговорення групою 10 людей, а потім можна самостійно гуляти дивитися інші. Вийшла класна взаємодія, приємний і насичений досвід. Без відчуття перегрузу — коли швидко пробігають з коментаріями по сотні об’єктів. У деяких експозицій були брошурки з картою об’єктів і з QR-посиланнями на аудіо: можна просто йти за маршрутом і з телефону слухати розповіді про ці об’єкти різними мовами.

Startup Oasis Pitches

Пітчі були дуже різні. Від «я такий-то інженер, давайте зробимо щось прикольне» — до вже протестованої ідеї з метриками і десятками тисяч юзерів. Від тихих тремтячих голосів і несформованих думок — до професійних презентацій. Вислуховують всіх — це круто.

Девелоперів чи інших співробітників такі стартапи шукають мало. Майже всі шукають інвесторів. Думаю, що це тупиковий шлях, і інвестори самі приходять на метрики і згадуваність в медіа, коли стартап починає злітати.

На одній такій події «для фаундерів і інвесторів» познайомилася з фаундерами, програмістами, юристами і навіть водієм вантажівки 🙂 Він виявився прикольним чуваком, ходить на такі події «на безкоштовну піцу», з усіма знайомиться і потім всіх теж знайомить і інтро робить 🙂 Інвесторів не бачила або не розпізнала.

Makerspace

Хотіла подивитися на ці штуки, їх в долині нагуглювалось кілька десятків. Але біля мене було 3, а з нормальним розкладом на сайті — тільки Maker Nexus. Це великий ангар з майстернями зі станками і інструментами для роботи по металу, дереву, склу, сварка, плотери, квілтинг, швейні машинки. На майстер-класи треба записуватися до 18:00 попереднього дня. В інших місцях бувають вимоги за 72 години (щоб підготували матеріали і обладнання).

В таких майстернях проходять воркшопи на вихідних весь день, і в будні вечорами. Потім можна самостійно користуватися обладнанням, з яким пройшов інструктаж. Основні матеріали треба приносити свої, але якісь дрібнички можна брати і ті, що залишають інші в загальних місцях.

В Maker Nexus в мене вийшло потрапити лише один раз, на воркшоп зі скла, робили скляні бусини зі скляних паличок. Крім мене був ще хлопець з Google і дівчина з Amazon.

Зі смішного — у Google є якийсь внутрішній Makerspace, в якому теж є все, але крім інструментів для роботи зі склом, бо пожежний інспектор не дозволив 🙂 І інструктор пропонував рішення, як це обійти, коли береться не балон з киснем, а дорожчий девайс, який кисень виробляє.

Warsaw JS Meetup

• Reassure (performance monitoring tool for React, React Native),
• Deno (runtime for js/ts),
• fp-ts (ліба для typescript functional programming).

Воркшопи загалом

Більшість воркшопів були по факту доповідями, з доступною онлайн-презентацією з прикладами коду. Їх можна було слухати як доповідь, пробувати цей код, якщо встигаєш, і вся презентація і код були доступні потім, щоб розібратися з чимось, що не встиг.

На воркшопі по роботі зі склом був інструктаж техніки безпеки, потім інструктор показав, як він усе робить, потім робили всі інші, потім показав нову фішку, знову робили всі інші. Неспішно, і в усіх все вийшло.

Воркшоп з Robotics вийшов самим незвичайним. Тут не було інструкцій, поділили всіх на команди по 3-4 людини. Команди сказали, що хочуть робити — програмований ведмедик, розмовляюча голова чи рука-маніпулятор. А потім викладач просто показав, де загальні детальки і інструменти, роздав командам якісь напівзламані основні детальки.
«Ну, робіть!»

Ми трошки прифігіли %) хвилин на 5. Я arduino тримала перший раз в житті, а паяла якісь рації останній раз класі в 4-му. Але потім пішли просто тикати різне і проговорювати, зупиняли один одного, де були точно дурні рішення. Типу:
— Давайте, це відріжемо і напаяємо оці квадратні роз’єми.
— Ні, почекай, давай спочатку розкрутимо. О, там ці роз’єми вже є.

Два хлопці розібралися в цій механічній руці та підписали, які проводи від яких моторів. А я ще з одним індійцем розібралася, як програмувати ардуїно і блимати світлодіодом на заданих контактах (туди потім збиралися під’єднати мотори). Це ми зробили за 2 години. Було дуже весело, і це було найяскравіше враження з усієї поїздки :))

Треба було лазити по хакатонах, хоча раніше боялася, і ніколи не розуміла, як за 1-3 доби можна зробити те, на що в мене зазвичай йде 1-3 тижні.

Знання

Доступність знань набагато якісніше онлайн. На конфі зазвичай сидиш десь в кінці залу. А так — і картинка ідеальна, і звук чіткий, і можна поставити на паузу або повторити незрозумілий фрагмент. На питання, думаю, що більшість людей на email відповість.

Світ досить сильно глобалізований, і технічний та культурний рівень доповідей був однаковий — в San Francisco, San Jose, Warsaw, Kyiv. Інфополе більш-менш спільне.

Побутове

Підтримка України

Практично 100%. Я поспілкувалась близько з сотнею людей за поїздку, дуже різних, по території від San Francisco до San Jose, на обох узбережжях затоки. Професори Stanford і Berkeley, афроамериканці в поїздах на східному узбережжі, вчителі, стартапери, юристи, програмісти, менеджери, офіціанти, студенти, продавці, водії Uber.

Десь половина розпитувала про Україну, і всі одразу виказували підтримку. Інколи я дякувала Штатам за допомогу зброєю і фінансову, на це миттєво відповідали, що хотіли б, щоб Штати допомагали більше.

Один раз тільки зустрівся афганець в Uber, сказав «о, Україна? Так ми сусіди!». І спочатку підтримав, а потім запитав, чого ми не здамося — «вони ж цивільних вбивати не будуть». Я йому порозказувала про Маріуполь і Бучу, він потім знову гаряче підтримав 🙂

Мінцифри, Ukrainian Startup Fund і якісь ще державні і волонтерські ініціативи

Випадково на них натикалась на TechCrunch Disrupt та Berkeley-Ukraine Conference. Не знайомилася. Але побачила, що люди багато корисного роблять, активно працюють і круто презентують світу Україну і реалізовані проєкти.

Більш того, в усіх презентаціях, враховуючи розмір коштів, кількість учасників, і якість роботи — я не побачила «слідів» і можливостей корупції. Досить великі результати за малі кошти.

Ukrainian Startup Fund привіз на TechCrunch Disrupt десяток українських стартапів. Вони були класні і в експозоні виглядали гідно. Свіжі технології і актуальні проблеми. Біля них всі три дні був натовп зацікавлених людей.

Планування

Всі квитки і реєстрації робила за 1-24 годин до події. Плани тримала вільними (на випадок зустрічі з цікавим стартапом) і планувала на 1-2 дні наперед. Основні джерела подій були такі:

• meetup.com
• eventbrite.com
• events.stanford.edu
• events.berkeley.edu
• makernexus.com/calendarmonthview.

Серед подій на цих 5 сайтах, я обирала ті, що наживо і для загальної аудиторії. На кожен день зазвичай було 10-20 цікавих варіантів, з яких можна було обрати 1-2.

Ще мені показали прикольну добірку подій SF Tech Week, але там якась крипта і web3 були, я так і не вибралася. Пару днів пішло на шопінг для облаштування. І один день десь всередині поїздки випав на відпочинок — вже сильно втомилась, і цілий день просто валялась.

Ще заздалегідь розпитувала LinkedIn-знайомих зі Штатів про поради. Більшість мене проігнорували, з кимось зустрілася, кілька людей поривалися приїхати і жити зі мною (хто шукав технічного кофаундера) і походити по стартап-пітчах.

Корисних контактів заздалегідь підготувати не вийшло. Але на технічних кофаундерів-фулстеків накидаються досить активно. Людей з фінансовими запасами і ідеями — набагато більше, ніж тих, хто може це накодити.

Дорога

Їхала з одним рюкзаком, з ноутом, айпадом і одягом на пару днів. Не знала, як далеко взагалі вдасться доїхати, одяг і побутове планувала докупити на місці.

Близько доби на автобусі, перехід кордонів в 1-4 ночі, вигружали весь багаж і пропускали через рентгени — і на українському, і на польському кордоні.

Рюкзак середній, але в автобусі ні під ноги, ні на полицю не влазив, їхав на руках. Автобуси FlixBus трохи дорожче ($55 проти $41), але мають набагато більше місця (рюкзак під ноги влазить), і люди на автостанціях з них виходять радісні і відпочивші. На зворотній дорозі брала вже FlixBus.

Найзручніший варіант багажу був би мінімальний рюкзак, куди влазить ноут і айпад, і манюній «чемодан пілота», куди влізе мінімальний набір одягу.

Назад так і їхала, більшість речей відправила собі «Новою Поштою» через npshopping. Об’єм як у великої валізи доїхав за 14 днів, доставка коштувала в сумі майже $200. Видно було, що митниця відкривала і перевіряла вміст.

У Варшаві ночувала в готелі біля аеропорту, добре що не посклеювала дорогу в 3 доби підряд — це було б дуже виснажливо, але так можна зекономити 2 ночі по $120.

Переліт з пересадкою в Копенгагені теж зайняв трохи менш як добу «від дверей до дверей». Летіла Scandinavian Airlines (SAS), і хтось мені там зробив подарунок — в обидва напрями мене посадили саму на 3 місцях — спала в повний зріст і користувалася робочими поверхнями для ноутбука і блокнота. Вийшло крутіше, ніж в бізнес-класі. Дякую тобі, невідома людино із SAS 🙂 Завдяки цьому мені вистачило сил потрапити одразу в той же день на перший день TechCrunch Disrupt.

Митниці, безпекові і Covid-перевірки

В аеропортах і при перетині кордонів — ноут і айпад треба було пропускати через рентген окремо. Питали, чи немає чого завгодно порошкового. Перевіряли руки на сліди пороху — проводять по руках металевим пензликом і потім на приладі перевіряють. З оповідок бувалих подорожувальників, якщо є то достатньо простих пояснень.

Перед посадкою на американський рейс дали підписати covid-папірець, там сам обираєш варіанти, чи ти вакцинований, чи ні, і безліч варіантів чому саме, і в цьому випадку зобов’язуєшся робити тести і тримати карантин. Ще covid-підтвердження будь-яке питали на одній конфі.

Маски ніде не вимагали, але в поїзді більшість людей носила.

На в’їзді в Україну в інших жінок дуже ретельно перевіряли всі ліки в усьому багажі. Від деяких ліків вимагали показати рецепти. Був також один американець з чотирма сумками зброї і військового спорядження, але з усіма дозволами — і його швидко пропустили.

Ціни

Ціни всюди «неповні». Скриті платежі додають ще від 8,5% до 100% вартості. До товарів у магазинах умовно треба додавати 10% — щось за $20 коштуватиме $22. У готелю ціна була в районі $100/день, з картки знімалося біля $130 — якісь ще податки чи комісії.

На оренду машин ціна на сайтах, наприклад, $50/день, а зі страховкою буде $100. А з бензином машина в цілому обійдеться близько $130 на день. Тільки у конференцій і воркшопів пару раз зняло з картки рівно те, що було написано на сайті.

Мінімальна середня ціна перебування була: $220/день = $120 готель + $70 транспорт public/uber + $30 їжа. Переліт в обидва кінці SAS $850, автобус FlixBus в один кінець $55.

Ціни на конфи, мітапи і воркшопи зустрічались від безкоштовних до $4600. І ціна ніяк не корелювала з якістю контенту чи організації. Онлайн-тікети на них же були зазвичай до $200.

Most lovable places: безкоштовне Hacker Dojo та конфа в Стенфорді про медичні девайси і діагностику за $125.

Оплати

Не знала, що буде з обмеженнями в 100 тис. грн на місяць. Але виявилося, що це стосується тільки гривневих карток. Якщо були непусті доларові або єврові картки до обмежень, або якщо туди покласти кеш в доларах, то витрачати можна було вище цього ліміту. (На замітку тим, хто зараз страждає з оплатами хостингу і сервісів).

Оплати в більшості місць робила через Apple Pay. Кілька разів треба була саме кредитна жива картка і згадати пін-код — для оренди машини і для деяких автоматів (заправка, снеки).

Розказували історію, що якось офіціант уніс картку для оплати, і сам намагався пін вгадати і використав всі 3 спроби до блокування. Саме картку на руки уносити не віддавала, всього 3 рази в ресторані не було Apple Pay, заплатила кешем.

Кредитна картка (яка без напису debit) потрібна була в таких випадках:

• оренда машини (по дебетовій можна взяти тільки в аеропорту, показавши зворотній білет);
• на заправках, там самообслуговування, і ці автомати мої дебітові картки не приймали;
• автомати з продажу напоїв/ снеків, вони спочатку зчитували картку, а потім проводили транзакцію.

Транспорт

В мене якраз вийшло, що 10 днів користувалась громадським транспортом і 10 днів їздила на орендованій машині. В середньому це було:

• $70/день на громадському+Uber,
• $130/день на машині із заправкою.

На машині в 2 рази швидше, якщо не треба довго шукати парковку в downtown San Francisco. Типу, 40 хв проти 1 год. 20хв. Набагато вигідніше просто жити поблизу того місця, де плануєш проводити багато часу.

По дорогах їздити було зрозуміло, знаків мало, всі нестандартні написи текстом. Не можна паркуватися і зупинятися біля червоних бордюрів. Перші дні адаптувалася, коли це «через 200 футів поворот». І перші дні інколи пропускала потрібний поворот в розв’язці на 14 смуг, коли треба типу третій з’їзд з основної дороги — потім просто їх рахувала, і вже не пропускала. Альтернативні маршрути або розвороти також додавали не більше 5-10 хвилин до планового часу — доріг багато.

Для громадського транспорту там існує віртуальна (в Apple Wallet) або пластикова картка Clipper, на яку поповнюєш рахунок одразу на телефоні або в автоматах. І з неї можна платити за автобуси, трамвай, метро.

Ще в електричках і трамваях є місця для велосипедів.

Ще про BART. Мій готель був на півночі Сан Хосе, і їздила я по google maps. Туди від Сан Франциско ходить їх метро-електричка BART по східному узбережжю. Мені масово ніхто не вірив, і казали що мабуть я їзжу на caltrain по західному узбережжі, бо BART лише по Сан Франциско. Ніт :) Постійно приходилося карту BART показувати. На caltrain жодного разу так і не потрапила.

Безпека

В громадському транспорті після 19:00 не відчуваєш себе в безпеці. Це порожні трамваї або електрички з кількома бомжами або стрьомними пасажирами. Те ж саме на нелюдних вулицях San Francisco (якщо невдало там запаркувався, після 18:00 є вільні місця і це безкоштовно). З конференцій починали роз’їжджатися десь о 17:00.

Одного разу в вагон зайшла енергійна група афроамериканських підлітків, які голосно матюкались. Я ще й забула кабель до телефону, і заряд сідав. Це трохи напружило, але вони записали реп на телефон, вийшли на моїй станції, і далі ми успішно розійшлися. Після цього я з собою носила тільки половину кешу, половину карток, один з паспортів і тільки один з пристроїв: ноут або айпад.

Ще один раз під готелем хтось бігав і кричав, але схоже було на сварку подружжя. І один раз було чутно постріли на віддалі.

Повсюди зустрічалися знаки і надписи-попередження, щоб не залишали в машині видимих цінних речей, бо розбивають скло і крадуть. Коли розпитувала людей, чи були в них такі історії, то казали, що в них особисто не було, але в кожного були знайомі, з якими таке траплялося — розбита машина, пограбування на вулиці чи в транспорті ввечері, домагання.

Загалом, за відчуттям і за статистикою — San Jose десь як сучасний Київ, а San Francisco... це навіть не Троєщина, це як Одеський привокзальний район в 1990-х.

При цьому 2 рази за всю поїздку були ситуації, коли у всіх навколо одночасно засигналили телефони, як наше ДСНС-сповіщення. Обидва рази губилися люди 70+ років і їх так розшукували.

Про медицину і страхування

На моє щастя, не довелося стикнутися, але ця проблема все ще існує. На стенфордській медичній конфі хлопець розповідав, як його дружина подзвонила в страхову в 2020-му, їй треба було швидко зробити ковід-тест перед якоюсь подією, страхова відправила в госпіталь, вона пішла, і зайшла через Emergency Room (ER), і цей тест тепер йому коштує $9000. Поки що він 2 роки свариться зі страховою і не платить.

Історії про медицину і страховки такі ж жахливі, як про human trafficking — коли людина на рівному місці стає винна багато грошей (Або як про AWS costs 😝).

Для мене це багато років було вагомою причиною не відвідувати США. Поки загроза ядерної бомби не перевищила загрозу побитися з бомжами Сан-Франциско або випадково влетіти в медборг на $200 000.

Землетруси

Їх багато, але слабких, типу 1-3 бали. Нагуглила потім, що в Bay Area в районі 5000 на рік. Відчувається, як наче знизу проїжджає метро.. Але метро там немає.

Вперше в житті проїхалася на Tesla, їх тут багато в Uber. І в найпершу ж поїздку, поки зацінювала, яка вона класна, — наче проїхалися по ямах, але ям на дорозі не було. Через 2 дні мене запитували, як мені землетрус, і по історії Uber побачила, що саме в той час був 5,5 балів землетрус, а я мчалася на чергову конфу.

Одного разу афроамериканки в поїзді розпитували про Україну, і як же ми під бомбами живемо. І в цей момент потяг зупинився і був анонс про землетрус, і що якщо буде сильний, то підтягнути коліна і закрити голову руками. Коли потяг поїхав — проїжджали повз школу і садочок, де дітей повиводили на вулицю і вишикували на майданчику.

Телефон

Обійшлася Київстаром «Простий роумінг» за 1500 грн на 30 днів. Для месенджерів, карт, вебу — цілком вистачало. Але саме LTE в половині місць не було — це те, що дуже здивувало в Silicon Valley. Інколи був тільки Edge. Також не заведено роздавати безпарольний wi-fi, зустріла його лише кілька разів — в аеропорту, Walmart, Stanford, Berkeley.

Коли був би в пригоді американський номер:

• кілька разів для реєстрацій на конфи/воркшопи, просила знайомого;
• для запису в перукарню. Просто приїхала, черги не було;
• один раз кафешка була з монітором замовлення, і там телефон потрібен був для sms, коли замовлення готове, я просто почекала біля кухарів;
• в популярних місцях іноді видно було, що доступний wi-fi xfinity, але щоб його купити — потрібен був американський номер.

Варто було мати другий смартфон і в аеропорту брати SIM-картку T-Mobile, тариф $50-$150 в залежності від кількості Гб інтернету.

Готель

В мене був відносно недорогий і зручний мотель 2* Extended Stay America біля San Jose, в середньому за $120/день, в різні дні ціна коливалася $110-$136. Велике ліжко, ванна, мікрохвильовка, холодильник, wi-fi, кімната з пралками і сушарками по $3 за цикл. Крани у ванні були дуже незвичні: фіксовані на висоті 20 см кран і на висоті 2 м душовий розпилювач. В унітазів конструкція дуже «ніжна» — тонка труба змійкою, туди не можна нічого кидати.

Трохи дешевше були тільки кімнати в чиємусь домі на airbnb, або варіанти по 4 людини в кімнаті на 2-ярусних ліжках. Готелі 3* починалися від $240 за добу.

Незадовго до поїздки читала одну книжку, де дівчина мріяла поїхати до Парижу, потім поїхала, але жалілася, що частина поїздки пройшла «в тумані», бо забагато курила марихуани. От з невиспаністю приблизно таке ж, буде все, як в тумані. Тому на готелі я вирішила дуже не економити. Щоб сприйняти і опрацювати всі враження і нову інфу, потрібно місце для відновлення.

Поруч була площа з магазинами, ресторанами, сервісами. Правда, площа ця була китайська, і книжковий магазин теж був весь китайською. Книжковий класний був у Stanford University.

Їжа

Вона як би з усього світу, але найбільше різної азійської, трохи менше індійської. Американська траплялася не часто і гидка пересмажена. Пару разів потрапляла на італійську і мексиканську кухню.

Сніданок в готелі був в 6-9 ранку — виставлені пачки вівсянки, гаряча вода, чай, кава, кекси, батончики граноли. Вівсянка була нормальна тільки та, яка без нічого, вся інша їжа — з пекельною кількістю цукру. Майже всі дні снідала вівсянкою без нічого, фрукти з магазину і чай.

Ресторани всі відчинялися після 11:30, до цього часу були відкрита тільки пекарня і бургерна. Сніданком потім насолодилася, до і після поїздки, в польському готелі 3* зі шведським столом і великим вибором.

Товсті люди

Їх там немає %) Я була найтовстіша.

В літаку ще ок. І діапазон розмірів одягу в магазинах широкий. Але багато куди ледве влізала — на прикручених лавках і стільцях в ресторанах. В туалетах — і так місця мало, а з дверима, що відчиняються всередину, просто тетріс якийсь.

В Макдональдсі на вивісці над касою — популярні товари з меню підписані разом з кількістю калорій в них. Можливо, американці вже цю проблему вирішили і всі слідкують за калоріями, фізичною активністю та опанували антистрес-техніки.

Чи потрібна робота в офісі

Серед «лідерів думок» в Twitter та іноді на конфах проскакує думка, що щоб бути на bleeding edge індустрії, і щоб компанія працювала ефективно, обов’язково треба позбирати всіх назад в офіс. Я поважаю деяких з цих інфлюенсерів, але поки що не знайшла підтверджень, що робота в офісі для компанії продуктивніша.

Ці 3 тижні, в які я постійно їздила — мене трохи вимотало, хоча як для подорожі у мене був класний досвід. З людьми бачитися наживо — прикольно, але не кожен же робочий день =)

Свіжі whitepaper на цю тему — більшість доводять, що при remote продуктивність вище, затрати нижче, люди щасливіші, доходи компанії вище. Моє особисте опитування 5 людей, які цю думку озвучували в спілкуванні, як виправдання, чому вони сидять в Silicon Valley наживо — показало, що вони її просто повторюють (за лідерами думок?), приклади вони навести не змогли і, навпаки, їхній досвід, особистий і компаній, за 3 післяковідні роки доводив протилежне.

В одній з історій індієць казав, що найцікавіші задачі роблять ті, хто там наживо, а в Індію аутсорсять нудну рутину на старих технологіях. Але не погоджусь — в мене достатньо знайомих, які в core team різних компаній і працюють над ключовими продуктами і сервісами.

Ті, хто в долині, пишаються знайомствами з розумними людьми, але в конкретних історіях пробігає, що з часів ковіда спілкування наживо майже не було. Конференції заявляли, що проводяться перший раз з часів ковіду, індієць казав, що перший раз на конфу вибрався. Hacker Dojo — тільки 6 місяців, як знову відкрилося після ковіду. Всі перейшли на ремоут.

Перед публікацією статті обговорювала цю тему з другом. На що він зразу сказав, що, ну, звичайно, міцні відносини і ефективну роботу можна вибудувати тільки наживо. Я кажу: ти пів року невиїзний, працюєш в лондонському стартапі дорого, де тебе обожнюють, хочуть релокейтнути зразу як відкриють кордони, і наживо ніколи не бачили. Ти вже вибудував міцні і продуктивні відносини повністю онлайн. Він такий: О... точно... Сила повторювальних формулювань в медіа 🤷🏻‍♀️

Все ще шукаю дані на цю тему.

Робота

Видно, що всюди не вистачає робочої сили, в усіх сферах. В готелі прибирання раз на 14 днів, в магазинах бачила закриті зони з табличками, що немає робітників. Всюди надписи «we are hiring» — в закладах, на бігбордах, на вивісках, в слайдах презентацій, на стендах на конфах.

В розмовах з людьми також були згадки на бар’єр у 2 роки досвіду, що до цього моменту шукати складно і потрібно сотні разів відгукнутися на вакансії, щоб попасти на кілька інтерв’ю. Після цього моменту вже 50 запитів на місяць в LinkedIn сипеться від рекрутерів.

Diversity

Східне узбережжя — більшість зустрічала афроамериканців в потязі, жінки всі були дуже класні, контактні. Чоловіки частіше стрьомні, енергійні, я їх загалом боялася, але пару раз спілкувалася з досить цікавими, ввічливими і інтелігентними.

Конфа DPE (Developer Productivity) — абсолютна більшість були чоловіки індійці. Візуально всі дуже замучені. Це Lead Developers, Engineering Managers, DevOps, ну, і різні програмісти. Спілкуватися було легко, але жінок там майже немає.

Stanford University — повне розмаїття за расами, статтю, віком. Дуууже легко спілкуватися було. Нуль снобізму. Енергетику людей і культуру взаємодії видно в курсах на YouTube та у відео від студентів.

Berkeley University — може, я попала на такі 2 події, але були всі білі і поважні. За відчуттями більш схожий на КПІ і наші університети. Я їх дуже поважаю — місце народження BSD та PostgreSQL! Але за відчуттями здалося, що там треба довго будувати репутацію і відносини, щоб повноцінно спілкуватися.

Конфа TechCrunch Disrupt (startups) — білі чоловіки, буквально краплі інших.

Art and Yoga Classes — білі жінки старшого віку, трохи білих чоловіків.

Hacker Dojo — повне різноманіття, всі раси, стать, від підлітків до похилого віку, теж дуууже легко спілкуватися і дуже відкриті люди. Якби не ставила ціль побачити якнайбільше різного, то їхала б просто сюди.

MakerSpace — білі чоловіки середнього віку, в зоні квілтингу, швейних машинок і плотерів були жінки.

Thank you for your service

Кілька разів десь зустрічалися колишні військові. В магазинах, транспорті, на Python workshop. Як тільки це ставало зрозумілим з розмови, їм зразу люди казали «Thank you for your service» — дуже сильна повага до військових.

В нас, мабуть, теж так буде, типу «Дякую за вашу службу».

Щире і постійне піклування про людей

На воркшопах і заняттях (robotics, go, relationships lecture, yoga practice) часто казали фрази типу:

• This is a safe place.
• Do when you feel you are ready.
• Do what feel is right to do.
• Please do what you feel is comfortable for you, you can stand, go, take tea, do what you want.

Це дійсно створює дуже безпечний і вільний простір для спілкування і творчості.

Також, за всі 3 тижні я жодного разу не зіткнулася з сарказмом в спілкуванні. Одне лиш це, мабуть, відправляє продуктивність у космос.

Мовні знахідки

• Sick, yeah? Дивилася в магазині на прикольну сумку на одне плече, щось середнє між бананкою і рюкзаком. Продавець таке видав, в значенні «класна, правда?»
• A little bit later. Одна вакансія все ж таки сподобалася і я на неї відгукнулася. Прийшла майже стандартна відмова, але ще з дивною фразою «check in with us a little bit later». Перепитала у кількох знайомих американців, чи не означає це щось типу «я зараз зайнятий, напишіть через 3 дні». Ні, не означає =) це типу «прокачайте ще скіли і приходьте через пів року».
  UPD: через 1,5 місяця прийшла ще одна офіційна відмова від компанії, схоже, я все ще залишалася в hiring pipeline, і «little bit» означало щось менше.
• Little fella. Big guy. Вчителі часто в поясненнях називають так фізичні чи навіть абстрактні терміни. Якийсь анімізм.
  «This big guy is responsible for» (про зону мозку).
  «You should draw this little fella» (колючка на фрукті).
  «Today we’re gonna work on one of these big boys» (про парусний канат).

Освіта

Про це спілкувалася з вчителькою фізики та з індійцем Android-розробником. Вчителька викладає фізику в старшій школі, на кілька поколінь походить з Берклі, жалілася, що програма дуже насичена і не встигає вкласти це в дітей. Підручники за новою інфою не встигають, то останні кілька років матеріали готує під кожний урок з інтернету, зі свіжими YouTube та статтями. Розказувала про дуже приємний досвід наукового літнього табора, де всі діти були зацікавлені і дуже приємно було проводити його для них, і було багато досягнень за 3 тижні.

Індієць проходив Master Degree з Computer Science в маленькому американському коледжі, але був шокований високим рівнем викладачів, їх відкритістю і практичним досвідом в поточному стані індустрії. Порівняли шкільну освіту в Індії та Україні, багато схожого в авторитарності викладача (хоча зараз в Україні це потроху змінюється). І його підсумок про секрет ефективної освіти американців — «вони не бояться вчителів». Тому зберігається самоповага і відбувається продуктивна взаємодія під час навчання.

Жінки

Тут на мене чекало найбільше розчарування. Це ж типу найпрогресивніше місце на планеті. Ну, тобто, можливості для жінок вже не близько-нульові, як в більшості країн, і не від’ємні, як в Ірані чи Афганістані.

Тебе вже можуть хоча б просто вислухати. Але до «рівних можливостей» ще як до Місяця. This world is not worth living. Не знаю, на що я розраховувала. Зустріти жінок, які в гаражі літаки збирають?

Достатньо просто подивитися навколо на конфах, на інвесторів, стартаперів, і як вони спілкуються. Ну, наприклад, на TechCrunch Disrupt в списку спікерів половина жінок наче є, серед аудиторії вже не дуже, а в зоні столів переговорів інвесторів і фаундерів — жінок майже немає.

Тобто всі ці надзусилля в компаніях і медійна робота, на яку часто сваряться, мовляв, «дістали войовничі феміністки» — це лише перші кроки дуже довгого шляху.

Якщо хтось ниє, що йому не дали грошей в стартап, бо афроамериканські лесбійки все забрали, то це, скоріш за все, була невдала ідея, і фаундер шукає винних. Бо лесбійок і афроамериканців стало не 0, а поодинокі. Точно аж ніяк не «захопили всі гроші».

Якщо справжня «рівність» прийде за нашого життя, то скоріше це буде зі сторони remote, metaverse, VR, crypto. Не зі сторони реального спілкування і стійких стереотипів.

Маркетинг

Він якісний і повсюди. Умовно, знання формулюються двома основними підходами — структура і «рецепти» (або теорія і практика). Структурою знання викладають в закладах освіти і підручниках. «Рецептами» викладають в ПТУ, на курсах, зустрічаються в книжках і відео, або люди обмінюються вже під час роботи.

Так от у нас товари називаються їх категорією, що воно таке є. А в Штатах часто реклама називається юзкейсом, типу в супермаркеті полиці Breakfast з нарізками шинки для жарки, і ще чимось для стандартного сніданку.

В маркетингу круті навіть бомжі. Наприклад, на перехресті стоять з табличкою «віддай мені здачу». Або коли йдуть у вагонах питають «Є залишки їжі або здача?». А не просто «допоможіть».

Повітря і екологія

Дуже чисте повітря, можна ходити і бігати вздовж доріг — нічого не смердить. Коли довго у заторах повзеш, то теж не нудить від вихлопів. І далеко видно, з майже усіх місць були видні гори.

В продажу бувають силіконові широкі трубочки для смузі і напоїв, з мініщітками для їх миття. В магазинах одягу дуже часто є одяг з переробленого поліестру (recycled polyester). В аеропорту Копенгагена навіть бачила купальники з переробленого океанського пластикового сміття.

Люди і ментальність

Психологічна зрілість і психологічна освіченість — це те, чим американці массово сильно відрізняються. В розмовах мені одразу і необразливо вказували на мої проблеми, і я мала змогу скоректувати і продовжити спілкування. Це дуже круто. Спілкування не заходить в стадію коли хтось терпить, а когось понесло.

В них є зрозумілі терміни для багатьох емоцій і ситуацій, і достатньо їх просто назвати, щоб в цей момент наступило прозріння. Думаю, це результат того, що великий відсоток людей ходить до психологів, володіють різними методиками рефлексії. У багатьох людей високий рівень самоусвідомлення. І ці люди потім впливають на інших людей навколо.

Є відома цитата Далай Лами, що «хочете змінити світ — навчіть 8-річних медитувати». Схоже, США до такої ж усвідомленності успішно ідуть через застосунки для медитації і армію психологів.

Афроамериканки

Це прямо якась мережа вселенської підтримки. Вони всі були дуже емпатійні і енергійні, з ними легко спілкуватися. Типу ставиш питання людині на вулиці чи в транспорті, і через 10 секунд ви вже спілкуєтесь як найкращі подруги.

Вони були моєю опорою в моменти розгубленості. Інші люди в цілому теж були добродушні, але не настільки відкриті і емоційні.

Гарні місця

На них було шкода витрачати час, але в планах був Yosemite. Потім кілька людей сказали, що Tahoe Lake набагато приємніше. Вірю, так часто буває, що топ-10 місць з туристичних довідників краще пропустити.

Але потім виявилося, що це в Долині свій клімат для худі круглий рік, а в Yosemite і Tahoe Lake вже прийшла зима.

Тому з’їздила один день на Big Sur на 17-Mile Road — платна дорога за $11, зі зручними зупинками в красивих місцях на узбережжі океану. І в Сан-Франциско вибралася в парк біля Golden Gate Bridge.

Бомжі

У Сан-Франциско їх багато. Про це багато розказують і можна побачити в YouTube відео. Бувають стрьомні, інколи я навіть переходила вулицю на іншу сторону, або чекала, щоб відійшли подалі.

Були також прикольні і інтелігентні. Пару разів віддавала їжу, яку ресторан пакував з собою.
Одного разу бомж йшов крізь весь потяг, питав здачу або залишки їжі, я пізно зреагувала, але він потім йшов назад. В цей раз я йому насипала здачу.

Рядом їхав сусід з кількома футболками на вішаках, і коли виходив — одну залишив. Інший пасажир йому покричав, що той забув футболку, але він махнув що хай буде. Дівчина, що сиділа рядом, потім підтвердила, що так іноді роблять. І ось цьому бомжу, що вертався — ми потім сказали, що футболку може теж брати, це спеціально залишили. Він разів 10 перепитав, чи точно можна, і чи вірно він все зрозумів, дуже радів, казав що в нього сьогодні день народження. Не знаю, чи правда, чи це такий культурний вислів.

Іншим разом їхала в пустому вагоні, де спав бомж. Ще один бомж потім проходив крізь потяг, дивився по сторонах, і порився в кишенях у сплячого бомжа, потім пішов далі.

Інтернет

Його там часто немає. 🙄 Мобільний в половині випадків був тільки Edge. Реально, в українських бомбосховищах інтернет краще. Так що обов’язково треба завантажувати офлайн Google Maps для місцевості.

Як вже згадувала, обійшлася Kyivstar «Простий Роумінг» за 1500 грн на 30 днів, і мені цього вистачало для месенджерів, карт, застосунків, веба.

Відкритий wi-fi зустрівся тільки в Starbucks, Walmart, Stanford і Berkeley. Але зі Stanford при цьому деякі сервіси були забанені через security reasons, в тому числі застосунок, з якого оплачується парковка Stanford. Треба було логінитись туди через мобільну LTE.

Хто стримує прогрес

Одного разу їхала з китаянкою в Uber. Вона в Штатах вже 7 років, заміжня за американцем і має 5 дітей. Вона теж фукала, що технології дуже відсталі в порівнянні з Китаєм. І що в Китаї персональні асистенти масово у всіх, і її мати похилого віку у китайського аналога Alexa питає погоду, новини, рецепти і активно користується.

В неї думка, що в Штатах великий відсоток людей, який хвилюється за персональні дані і зосередження влади. Тому принципово ніде не реєструються і розраховуються кешем. Тому кеш ще довго всюди буде підтримуватися.

Одяг

Масовий дрес-код — це штани і худі. Погода +10..+20.

Якщо навіть день жаркий +25, то в приміщеннях будуть увімкнені кондиціонери, так що все одно без худі ніяк.

My Look

Я вирішила зробити собі образ, який би відрізняв мене від інших, щоб люди могли запам’ятати і при наступній зустрічі теж поспілкуватись. Ходила в чорному худі з яскравим малюнком і зробила стрижку та пофарбувалась в стилі crazy doc з «Back to the Future» або «Rick and Morty».

Запам’ятовувалася добре, повторно потім спілкувалася.

А от ідея «crazy doc» себе не виправдала. Люди ставилися з недовірою і обережністю. Думаю, що охайний і приємний вигляд відкрив би більше можливостей для спілкування і взаємодії. І зміна кольору волосся на блондинку відчувалася в Україні — незнайомі люди ставляться трохи гірше, припускають, що ти тупіше.

Нотатники

Виявилося, що під час інтенсивних подій, де багато нового і багато людей зручно використовувати маленькі кишенькові блокнотики з вертикальним гортанням і висувну кулькову ручку. Бо так — схопив і записав, а без нього — треба дістати телефон, запустити Нотатки, і туди наклікати. Ще іноді телефон був чимось зайнятий в цей момент, типу, карти або зйомка.

Ще брала з собою блокнот для планування, рефлексії, та нотаток з конференцій, на 260 сторінок. От його за 3 тижні майже весь списала.

Hiking

Візуально — місць для прогулянок можна знайти багато. Дивилася маршрути у застосунку AllTrails, але в деяких описах траплялося типу «на початку маршруту — наметове містечко бомжів». 🙂

На meetup.com були події, коли люди просто збираються разом пройтися по маршруту. Теж не вибралася, але це виглядало менш ризиковим варіантом.

Walmart

Великий і виснажливий магазин всього. Перше знайомство в мене зайняло майже 6 годин. Кілька товарів побачила перший раз в житті.

В мене була окрема епопея з пошуком зубної щітки і пасти, які перші 4 дні ніде не встигала роздобути. І в Walmart на третій день переплутала і купила щітку, але замість зубної пасти купила крем для чистки зубних протезів, не знала, що таке існує і не вчиталася в напис.

Робітників гостро не вистачає. Частина товару в закритих шафах з кнопкою «покликати консультанта», але людей не вистачає і можна чекати хвилин 15. Товар, який у нас часто є, а там ніде не знайшла — це масажні губки для душу, в них бувають тільки такі, схожі на бантіки.

Спочатку дивувалася, чому в закритих шафах недорогі товари. Потім знайомий пояснив, що це товари, які частіше крадуть. Далі використовувала це як лайфхак: швидко зрозуміти, який товар з асортименту найпопулярніший — той, який в шафі, або папірець замість товару, яку обмінюєш на касі.

Одяг відносно дешевий, але весь поліестровий. Бавовняних футболок було типу 2 з 100. Футболки класні були в магазині арт-товарів Michael’s. Тут був безпарольний wi-fi. Всі примірочні були під ключем, і треба звати консультанта, щоб відкрив і почекав. Це жесть якась. І так було ще в деяких магазинах одягу.

Ще цікава категорія товарів, яка там всюди — подарункові картки. В супермаркетах були прям окремі великі стійки біля каси. Від різних брендів одягу, Apple Store, Google Play, ігр та інших інтернет-сервісів.

Stanford University Bookstore (там не тільки книги)

От сюди треба було їхати одразу, замість Walmart. Тут було все, що треба, з невеликим, але достатнім вибором, недороге і якісне — одяг, побутова косметика і речі, блокнотики, книжки, ручки, для малювання, рюкзаки, торби, класні сувеніри.

В ньому тільки Apple-техніка була для студентів і працівників, але є ще Stanford Shopping Center з Apple Store неподалік.

Книги були художні, бізнес, і науково-популярні за різними напрямками. Здивувало, що зовсім не було підручників, не знаю де вони їх беруть, може, на Amazon.

Michael’s

Величезний магазин арт-товарів. Асортимент великий, але в нас такі категорії товарів і конкретні бренди теж є. Чого в нас зовсім немає — це маленькі плотери і розхідники до них.

Тут теж замість найкращих товарів висіли просто бумажки, які на касі міняєш на товар, типу олівців PrismaColor та маркерів Copic. Товар, який у нас є всюди, навіть в супермаркетах, а там не було ніде — стаканчики-непроливайки для акварелі/гуаші/акріла.

Загалом майже все прикольне і якісне. Але спробувала ще дешевий дитячий набір арт-товарів все-в-одному за $10, і він виявився трешовим, як з канцелярії супермаркетів. Наші магазини арт-товарів такий повний треш все ж не продають у своєму асортименті.

При купівлі ще друкують купон на тому ж папері, що і чек, на знижку на наступну покупку, і він діє через 3-10 днів, не можна використати ні раніше, ні пізніше. Цікавий маркетинг, мене спровокував купувати ще.

Тут також були тактильно приємні і дешеві хлопкові футболки з коротким і довгим рукавом, і світшоти. Всіх кольорів райдуги і всіх розмірів. Футболки від $10.

Botanical Illustration

2-денний workshop в ботанічному саду Berkeley. Вчилися максимально точно малювати фрукти, іноді зі стеблом і листям. Олівцями або аквареллю. Зі штангенциркулем для точних вимірювань, в пропорції 1:1.

Тут тусовка, мабуть, була цікавіша за сам воркшоп. Загалом дівчатка 50-70 років і один хлопчик 70. І всі працюють, не просто на пенсії. Половина — вчителі в школах, коледжах, курсах. Інші — в бордах компаній, в благодійних організаціях та на держслужбі.

Багато розпитували про Україну, дуже гаряче підтримували. І теж звучало, що хотіли б, щоб підтримка була ще сильніша.

Yoga

Крім різних розтяжок, була ще філософська розмова і медитація на тему «ненасильства». Про те, що зупинити насильство в змозі кожен, свідомо не зреагувати у відповідь, щоб розірвати цей ланцюжок.

Я потім в кінці сказала, що я з України і ми так 8 років пробували, і це не працює — росіяни йдуть далі і вбивають все живе. Інструкторка ледь не розплакалась, підійшла обійняла, і нічого більш не сказала.

***

Наживо це було цікаво, але дуже дорого, виснажливо, і в мене майже не вийшло продуктивно щось поробити. Контент конференцій, мітапів, курсів — доступний онлайн, безкоштовно або дешево.

У більшості тусовок є чати або форуми, де можна з цікавими людьми робити щось довгостроково.

На meetup.com, eventbrite.com, events.stanford.edu є багато подій, до яких можна приєднуватися онлайн. Вони такі ж, як в календар DOU, тільки з іншою аудиторією.

Hacker Dojo свої події публікує на meetup і має свій discord.