Увійти в ІТ під час пандемії. Як я перейшов з розваг у Scrum Master

Усі статті, обговорення, новини для початківців — в одному місці. Підписуйтеся на телеграм-канал!

В моєму житті немає хороших або поганих ситуацій, є вибір та його наслідки. З одним з таких наслідків мені дуже кортить поділитися з вами, дорогі читачі. Мене звати Олексій, я займаю позицію Scrum Master у невеликій, поки що, компанії Comparus UA.

Допис цей буде цікаво почитати світчерам, які вагаються, всім, хто відчуває комплекс самозванця, хто полюбляє слідкувати за життям інших людей, або просто тим, кому треба відволіктись від статистик, гайдів та звітів за 2022 рік і прогнозів на 2023-й.

Як все починалося

«Ненавиджу комп’ютери» — з цим мото я жив приблизно до 2020 року. Не маючи жодного уявлення, як усе влаштовано в цифровому світі, я спокійно продовжував своє існування. Навіть не підозрював, як тонкі червоні лінії переплітаються і зв’язують мене товстим вузлом з айтішечкою.

Я увійшов в ІТ на початку пандемії. Працював я тоді рекламником усілякого дозвілля на кшталт ресторанів, театрів, зоопарків тощо. Робота полягала в збільшені відвідуваності закладів, описуючи їх позитивні сторони, і перетворюючи негативні сторони у «плюси» — вважай, їхній «продаж».

Але, як відомо, взимку того злощасного (але для мене насправді — щасливого) року держава, щоб запобігти поширенню коронавірусу, повністю чи частково обмежила будь-які масові розваги. Передчуваючи всі наслідки, я вирішив звільнитися і поїхати додому до батьків.

Новина для мене, м’яко кажучи, гнітюча. Ну, думаю, щось знайду нове та з’їду. І ось, в черговий вечір у компанії товаришів мій найкращий друг пропонує поговорити зі своєю СЕО про те, щоб взяти мене сейлзом в айтішну компанію: начебто і англійську знаю, і структуру та етапи продажів, і взагалі — голова у мене вся така світла. Ну, була не була.

Призначили співбесіду. Взяли на роботу. Почали вводити в курс справи. Був би я малою дитиною — плакав би вечорами над своєю важкою долею: щоб добре продавати продукт, ти мусиш в ньому чудово розбиратися, знати всі тонкощі, бути готовим до будь-яких питань із зірочкою, в ідеалі — ще й щиро любити його. Але як можна любити те, до чого в тебе все життя було упереджене ставлення?

Істерика — протест безсилих. Роби, що можеш і що від тебе залежить, і хай буде, що буде — думав я.

Поламалися стереотипи...

Взявши себе в руки, я потихеньку став в’їжджати в айтішку в цілому, і в наш продукт зокрема. Наскільки я пам’ятаю: перше, що я дізнався — це поділ на бекенд та фронтенд. «То, виявляється, сайтіки — це не просто сторінки, не просто серфінг? Нічого собі! А ще БД-шки, лендінги... о! Та ще й верстка». Мені пощастило, що мій найкращий друг любив свою роботу і пояснював мені день у день як все це влаштовано і що відбувається, як то кажуть — «під капотом».

Як виявилось, чужа пристрасть запалює. Друг розповідав усі деталі про все зрозумілою мені мовою. Ферми сайтів, код, HTML/CSS, структури баз даних, алгоритми... Ми навіть написали маленьку сторінку та прикрутили туди кнопку. Я зрозумів, що мені подобається ця сфера тоді, коли почав писати технічні офери без допомоги розробників.

Однак сумніви щодо посади, такий дрібний тягар у грудях, не давали спокою. Мені подобалися мої особисті успіхи, але не подобалася позиція сейлза. Всесвіт, мабуть, дізнався про це та надіслав мені мій перший проєкт — клікер на телефоні.

У команді були тільки я та Unity-розробник. Пішли перші дедлайни, перші вимоги, перші «Ну що там? Коли вже?». Провально вийшло, місячний проєкт ми робили 93 дні. Але емоції від переговорів, збору вимог, виправлень залишили свій відбиток. З великими труднощами, але ми здали проєкт, компанії заплатили, всі задоволені, всі щасливі.

Наступний проєкт мені пощастило отримати з відомого ресурсу Upwork. Вдалося продати індусам сторінку, де рахувалася математика кредитів і позик. Цілком вдалий проєкт, все було зроблено в заявлені терміни джуном за ціною сеньйора, а клієнт залишився задоволений моєю комунікацією та запропонував вести справи далі.

Я спалахнув. З’явилися думки перейти із сейлза в ПМство. Знайшов курси, почав навчатись. Завдяки досвіду давалося легко, всі домашні завдання виконував за 30± хвилин. Після закінчення курсів запропонував нашій СЕО розглянути для мене можливість перейти з відділу продажів у ПМство — та отримав відмову. Трохи засмутився, зовсім небагато, адже проєкти, які я продав — я ж і вів.

Полетіли

Трохи навчившись та здобувши досвід, вирішив я змінювати компанію. Дуже добре пам’ятаю, як розповідали на курсах, що для того, щоб отримати офер, потрібно відправити величезну кількість резюме, пройти багато співбесід і таким чином колись я знайду компанію та отримаю свій заповітний офер.

Однак удача (або якась впевненість початківця — привіт, Даннінг-Крюгер) була на моєму боці: з п’яти резюме, які я відправив, мене запросили на три співбесіди, і з них я отримав три офери (2 — геймінг у Києві, 1 — фінтех продукт в Дніпрі). Оскільки рекрутер — це обличчя компанії, я закохався у ставлення до себе і прийняв офер у фінтех в зовсім незнайомому мені місті Дніпро. «Не вперше мені переїжджати», — подумав я.

Відкрив для себе методологію скрам. Я став скрам-майстром у новому і невідомому мені секторі — DevOps. Це було ніби я знову змінив рід діяльності капітально: з’явилися нові терміни, нові технології, нові методи, нові патерни комунікації (servant leadership — це коли ти не можеш підняти брову, кинути спідлоба погляд, а розробник все зрозуміє та зробить так, як тобі потрібно; тому треба домовлятися, питати, знаходити компроміси).

Знову почалося навчання, знову в житті з’явилися курси, вечори проходили за YouTube-лекціями (привіт, індуси та їхня специфічна англійська). У результаті трохи, на початковому рівні, розібрався в Python, навіть написав пару робочих скриптів, хлопці в моїй команді теж не залишалися осторонь (привіт, моя допитливість), і я вже знаю що таке ноди, поди, айопси та інші новомодні слівця для обраних.

Через деякий час (рік!), витративши багато сил на навчання, я почав розуміти, про що говорять колеги на онлайн-зустрічах і між собою (яке полегшення, адже коли розумієш — не почуваєшся мавпою на мітингах). Окрім технічної сфери, я не забував про розвиток системного мислення через занурення та обговорення з командами різноманітних матеріалів і прочитаних статей про SAFe, Lean, Scrum, ScrumBan, WaterScrumFall та інше.

Мрій, але дій

Що в результаті я маю: чудова компанія, команда товаришів, гідна зарплатня. Якось зрозумів, що жодного разу не прокидався з думкою «як не хочеться на роботу» (хіба що пара винятків, але, мабуть, тоді погода була не та або просто недосип). Висновок — не треба боятися кардинально змінювати рід діяльності, проте слід бути готовим, що у сфері ІТ-індустрії потрібно постійно вчитися.

Дещо хотілося б сказати наприкінці: пані та панове, будь ласка, якщо є наснага, дитячий інтерес до того, як працює передача інформації на глибокому рівні, кмітливість розуму — дійте, не зволікайте. Кожна година міркувань — це втрачена година дій.

Я точно знаю, що страх в кожного з нас відсутній на генетичному рівні, тож бажаю усім успіху, впевненості та сил зробити перші 100 кроків. А ще маю прохання, якщо цей текст додав тобі мотивації — то прошу тебе, першокласний фахівцю, написати мені через рік та розказати про свій шлях професіонального розвитку (ти підсумуєш, а я потішусь). Обіймаю, іди працювати.