Остання поїздка в Бахмут. Очікуєш екшн, а отримуєш трилер

Вітаю, ком‘юніті. Мене звати Віктор. Позивний Капелан. Працюю в продуктовій американській компанії та парт-тайм служу військовим капеланом. Підписуйтесь на мій Telegram-канал. Весь екшн і апдейти в мене є там.

Все що написано — це виключно моя персональна думка. Я не претендую на стовідсоткову правоту.

Декілька днів тому я повернувся з Бахмута, і це був мій третій тріп туди за два місяці, перший у 2023 році. Якщо остання стаття про Бахмут була екшн, то ця буде трилер.

Різниця в часі між другою і третьою поїздкою на фронт була три тижні. В цей проміжок я встиг пройти інтенсив з англійської, де став одним з кращих в групі. В мене С1, тому це було не складно, важко було від того, що треба було рано вставати та робити дуже багато домашки.

Але мене осяяло ідеєю, що треба використати для цього ChatGPT, котрий зробить домашку за мене. Пара трюків — і все запрацювало. Єдине, хто б ще за мене описував йому умови. Треба було пустити в дію конс‘єрж-сервіс, мабуть.

Також я встиг оформити дозвіл на купівлю зброї. Це досить нескладна процедура. Чув, що «кабанчики» беруть за прискорення процедури по 200 баксів, а я зробив за 2 дні та 81 гривню адміністративних зборів. Мені пощастило, тому що зазвичай процедура оформлення «зеленки» займає 10 днів.

Якщо вам цікаво, як робиться дозвіл, напішить про це у коментарях, і якщо набереться хоча б двадцять бажаючих, я розповім в наступному топіку свій досвід. До речі, весь шлях виготовлення дозволу першим описав для мене мій побратим, Software Architect Віталій Ратушний.

Готуючись до поїздки, за допомогою бота Володимира та ком‘юніті Влада ми зібрали кошти, а саме 76 000 грн, на 900 порцій ЇДЛО.

Виробник пішов нам на зустріч, зробив велику знижку та оплатив доставку. Тому вдалося закупити 1 200 порцій замість 900.

Далі — про поїздку в Бахмут

Кожна така поїздка вимагає від тебе багато годин планування, фінансів та титанічної витрати сил. Ця обіцяла бути дуже простою та цікавою. Але щось пішло не так, і вона стала цікавою, але не простою. Хтось може додати, що це була п‘ятниця, 13-те, але я не вірю в це, на мене воно не впливає.

В передостанню поїздку з’явилась ідея привезти в Бахмут питної води для цивільних людей. Хоча б тону. Я для себе вирішив ще за 3 тижні до, що це поїздка буде останньою до цивільних і я сконцентруюся більше на допомозі військовим та підготовці до можливої повторної навали на Київ.

План поїздки був таким: Київ — Краматорськ — Бахмут — Київ. Разом зі мною мав їхати Володимир. В останню мить підключився Антон з Lift99 та Март — професор-волонтер з Естонії, котрий пригнав пікап L200.

Я домовився взяти бус, котрий віддав у березні капеланам. Він потребував ТО, тому разом з Володимиром Рожковим через його бот зібрали кошти на ремонт буса.

Так сталося, що бус не встигли зробити, тому було вирішено їхати капеланською Сандеро. Хотіли завантажити туди якусь кількість пустих 19 літрових бутлів, а інші докупити в Краматорську.

І тут мені на думку прийшла ідея. Я постійно ходив і дивився на Jeep Wrangler Sahara 2015 року, котрий стояв на парковці Lift99. Я запитав у Антона, чи не знає він власника, і чи міг би нам його надати замість буса. Власником виявився Стас, СЕО компанії Magnetics. Дуже приємна в спілкуванні людина. І він погодився надати нам досить дорогу автівку для поїздки в наразі найнебезпечніше місце на планеті. Нижче я розповім, що сталося з джипом.

П’ятниця, 13-те

Класне ком’юніті мого Telegram-каналу за пів доби зібрало кошти в сумі 16 000 на поїздку, закупивши необхідне + окопні свічки від Максима Саранюка. І о 5 ранку я, Володимир та Антон виїхали в сторону Харкова. Ця частина шляху пройшла без пригод. Ми зустрілися з Мартом та через Ізюм поїхали в Краматорськ.

До речі, там вже зробили нормальний переїзд. Тепер вже не страшно впасти в річку на понтонній переправі. Дорога від Ізюма і до Сходу завалена залишками техніки самозваної другої армії світу. Але її поменшало. Розтягують поступово.

Цікаве почалося в обід. Контакт, котрий мав прийняти нас чотирьох на ночівлю в Краматорську не виходив на зв’язок цілий день. Я подумав, що це не біда, може він заклопотаний. Тим більше, що у нас з ним була домовленість, що ми ночуємо у нього.

Я вирішив, що знайду його на місці. В Краматорську його не виявилось, але мені пообіцяли, що знайдуть і віддадуть ключі від житла. Заздалегідь ми відправили новою поштою на Донеччину 6 ящиків ЇДЛО та 140 кілограмів корму для тварин. Забравши пакунки, ми повезли каші-сублімати до протитанкового дивізіону.

Після цього ми зустрілися з представниками 24 бригади. Антон записав з ними відео, а Март передав частину спальників. На годиннику було близько 8 вечора, і трапився перший трабл. Мені подзвонили, сказавши, що спати нам немає де, бо про нас забули і квартиру віддали іншим в користування.

Краматорськ пізно ввечері — це не Харків чи Полтава, знайти житло на 4 людини було неможливо. Вибір був невеликий, або шелтер, або квартира мого приятеля Сергія. Я вибрав квартиру і ми поїхали до нього додому. Спальних місць там було мало, тому двоє з нас спало в спальниках на дивані, а ще двоє в спальниках на підлозі. Непросто, але краще ніж на вулиці чи в автівці.

Субота, 14-те

Прокинувшись та поснідавши, ми вирушили десь о 7:30 ранку на вулицю. І тут трапився трабл номер 2. В колесі пікапа з Естонії стирчав цвях, і шина була спущена. Після короткої дискусії було вирішено залишити L200, а самим їхати в Бахмут на Sahara та бусі Сергія.

Трабл номер 3. Приїхавши до джерела води в Краматорську, ми побачили, що вода замерзла і набрати її неможливо. От тепер я засмутився. Тому що вода була моєю головною ціллю. Бутлі залишили у Сергія в бусі. Він пообіцяв, що подбає про воду. Не знаю, чи вдасться.

Але нам залишалося, що робити в Бахмуті, крім того, щоб просто там відмітитись. А саме: зустрітись з командуванням протитанкового дивізіону, роздати корм для тварин, окопні свічки та смаколики. Близько десятої ранку ми були вже на в’їзді в Бахмут. А саме біля літака.

Що мене одразу здивувало, так це працююча поряд артилерія та черги з автоматичної зброї. Ще три тижні тому біля літака цього не було. Тоді вже я почав розуміти, що ситуація значно погіршилася, якщо порівнювати з 23 грудня. На першій точці в місті, ми почули, як над нами літає коптер. Ми не стали роздивлятись, руснявий він чи ні, швидко поробили наші справи та поїхали до центру міста.

В центрі ми роздали місцевим залишки корму, окопні свічки та смаколики. Наведу нижче розмову естонця Марта з бабусею.

Март: Як ви вважаєте, хто винний в обстрілах?
Жінка: Американці.
Март: Хм. А Естонці винуваті?

Та замислилась на пару секунд і каже:

Жінка: Так. Естонія — це НАТО. Значить, естонці теж винуваті.

Ось така коротка, продуктивна розмова. Дехто дійсно вірить, що окупанти їх спасають. Ніколи не зрозумію, чого було стільки часу страждати в Україні, а не виїхати одразу на росію.

На центральній площі

Повернувшись 23 грудня додому, я казав знайомим, що побував у пеклі. Беру свої слова назад. От зараз там щось схоже на пекло. Стільки гучних прильотів, тріскотня за кутом. Одним словом, нонстоп екшн. Я бачив, як одночасно недалеко від нас було збито дві повітряні цілі. Хтозна, що то було, дрони чи ракети. До сірої зони від центру десь кілометр зараз.

Бахмут тримається, друзі, але хто що б не казав, невдовзі нас очікують жорстокі бої в місті, і горе тим цивільним, хто з тих чи інших причин не виїхав. Згадую Русю. Дівчинку. Патріотку України. Вона живе біля річки Бахмутки. Навіть не знаю, чи жива вона, чи евакуювалась...

Вирішивши наші питання в Бахмуті, ми поїхали в інше місто на зустріч з ротним протитанкового дивізіону. Я познайомив їх з Антоном. Домовились про майбутнє співробітництво.

Фото з командиром

Тим часом Сергій та Володимир чекали нас на АЗС. На зворотному шляху ми побачили, як ракета прилетіла в закинуту будівлю, рознісши автівку. Ми були буквально перші на місці прильоту. Комусь в той день пощастило менше, ніж нам.

Фото палаючої автівки

В Краматорську воїни з 91 Бригади приїхали на точку, і Антон з Мартом передали їм той пікап з пробитим колесом. А нам вже час був їхати додому.

Дорога в Київ

Дякую, що дочитали аж до сюди. Вище я обіцяв вам, що розповім, що сталося с Jeep Wrangler Стаса, CEO компанії Magentics. Нічого з ним не сталося. Я зупинився на ночівлю під Полтавою, а в неділю вже був у Києві. Зробив клінінг автівки та передав власнику. Єдине що можу сказати, що бачив по дорозі п’яного водія у військовій формі, котрий був за кермом. Я викликав поліцію. Чи вдалося його спіймати, не знаю.

Моїм хлопцям потрібно було бути в Києві чим раніше, тим краще. Тому вирішили, що вони їдуть Інтерсіті+ з Краматорська, а я поїду на джипі Стаса. Якби вони знали, що трапиться далі, стовідсотково поїхали б разом зі мною.

Спочатку їх потяг зламався і їх під’єднали до тепловоза. Вони вже стали сильно запізнюватись за розкладом. А потім десь за 120 кілометрів від Києва їх локомотив збив людину на колії. В результаті вони потрапили в Київ не о 9 вечора, а в першій годині ночі. Що ж, буває і так. Ось така історія.

Цікаво, що втретє у Бахмуті мені взагалі не було страшно. Можу додати від себе, з огляду на все, що я бачив і чув, що війна ще триватиме довго, і попереду нас чекають великі битви та перемоги.

Поки я був на фронті, DOU допомогли мені зібрати 81 000 гривень на оснащення моєї Springfield AR-15 Saint Victor. Дякую вам!

Якщо вам сподобалася ця стаття, в мене є ще. Деякі з них дуже цікаві, наприклад про мій полон у 2014 році, стаття про перший тріп в Бахмут, та стаття про те, як став капеланом і що робив в лютому-березні.

Якщо ви хочете підтримати мох служіння — нижче усі необхідні реквізити:

Моно 5375411500926550
Приват 4149439043540214
PayPal itstud87(at)gmail(dot)com

Дякую за ваш час та увагу! Все буде Україна.