Як я змінювала роботу під час війни. Досвід QA з Одеси

💡 Усі статті, обговорення, новини про тестування — в одному місці. Приєднуйтесь до QA спільноти!

Після повномасштабного вторгнення робочі плани багатьох українців змінились. Компанії закривалися, частина айтівців потрапила під скорочення. Багато людей відмовилися від всіх своїх намірів, бо було невідомо, переживеш ти наступну ніч чи ні.

І саме в цей буремний час я спланувала своє звільнення та пошук нової компанії.

Я — Лєра з Одеси, Middle Manual QA в HOSTiQ, і я розкажу про свій досвід пошуку роботи під час війни, на які труднощі я натрапляла, що допомагало мені та що заважало пошуку.

Звільнення, підготовка резюме та реалії пошуку роботи QA

Я хотіла звільнитись ще до 24 лютого, намічала собі план приблизно влітку 2022 року працювати вже у новій компанії. Але війна заморозила процес на кілька місяців. Тож я почала шукати вакансії паралельно зі звільненням уже в жовтні, коли зрозуміла, що більше не хочу та не можу працювати на попередньому місці роботи.

Якщо чесно, було дуже страшно залишитись взагалі без роботи, тому що багатьох звільняли, невеликі IT-компанії закривались, люди залишалися без доходу. Але якщо я запланувала — я повинна була це зробити.

В мене навіть не було фінансової подушки (не робіть так), тільки остання заробітна плата. Трохи заспокоювало розуміння, що рідні можуть підстрахувати мене у фінансовому плані, але, на щастя, не довелось. Якби не почалась війна, можливо я б подбала про подушку краще, але всі вільні гроші кожного місяця йшли на донати, і я про це ні краплі не жалкую :)

Також на початку пошуку в мене не було CV і я ще ніколи не шукала роботу — на першу потрапила після курсів компанії. Тому можна сказати, що я починала з нуля, в мене був тільки досвід в тестуванні тривалістю майже 3 роки. Все інше довелось надолужувати.

Тож я почала з того, що перечитала кілька десятків статей на DOU з приводу налаштування LinkedIn, оформлення CV, вперше дізналась про існування сервісу Djinni — і пішла назустріч майбутній роботі. Через те, що в мене був лише один досвід роботи тестувальницею, резюме виглядало дуже куцим, якимось порожнім. Але я виправила це, додавши наявні скіли та багато інфи про себе.

Віддала CV на рев’ю деяким знайомим, і після правок вийшло все ще скромне, але вже, на мою думку, не таке погане резюме:

До речі, щоб якось заповнити профіль на LinkedIn, я пройшла тест на знання англійської від British Council — вони дають сертифікат, який можна додати у соцмережі. Спойлер: мені він не знадобився, але я не пожалкувала про це.

На початку рекрутери писали мені перші, чому я була дуже здивована та рада. Але дуже швидко ця «лафа» закінчилася, я почала сама моніторити вакансії та писати рекрутерам.

Резюме я додала до облікового запису в Djinni та надсилала лише після початку спілкування з рекрутерами. Думаю, що можна було відкрити його всім, але я не знала, що так пропозицій було б більше.

Коли я побачила кількість відгуків на вакансії Manual QA на Djinni — я, м’яко кажучи, здивувалась. Було навіть страшно дивитись на 100-200 відгуків. Маю великі сумніви, що рекрутери відповідають на кожен з них. Наприклад, мені нічого не відповіли на чотири відгуки, хоча я точно була серед перших п’ятдесяти людей, які відгукнулись. Тому я вирішила підписатися на чат-бот від Djinni в Телеграм і перевіряти нові вакансії в ньому кожну годину-дві.

Співбесіди під час війни

Нарешті мене почали звати на співбесіди, загалом їх було близько семи. Іноді мені після них не відповідали, іноді надсилали тестове, і не відповідали вже після його виконання. Але я розумію, що не можу подобатись всім, та і кількість бажаючих працевлаштуватись зараз дуже велика.

До речі, після першої співбесіди я зрозуміла, що було необачно не готуватись. Мені чомусь здавалось, що тих знань, що в мене є — достатньо. Але ні, щось забувається, тому що не використовується в роботі, а щось я навіть вперше дізналась. Не вважаю, що це мінус. Головне, що я чомусь новому навчилась, і, наступивши на граблі, почала відповідально готуватись до кожного інтерв’ю.

Але основна проблема була в тому, що це все потрібно було робити під час тривог, готуватися до співбесід під час збивання шахедів, і постійних думок про те, чи треба мені кудись їхати і перевозити свою сім’ю в безпечніше місце.

Я не наважилась поїхати з України, тому що мене тут багато чого тримає насправді. Але я кожен день думала не тільки про роботу, а й про те, як запастись необхідним на випадок блекауту, чи правильно я зробила, що не вивезла бабусю і маму з інвалідністю за кордон. Але підтримка рідних мене дуже врятувала.

Перший час ми жили в селі, подалі від об’єктів інфраструктури. Нам тоді здавалось, що в таке місце «прилетіти» не може, але підступність росіян не знає меж. В підвалі зробили сховище, знесли туди їжу, документи, все необхідне, щоб вижити.

У вільний від накруту час ми разом готували обіди для ЗСУ, збирали дрова і відвозили у волонтерські штаби, віддавали все, що було з корисного. Словом, відволікалися від цього жаху як могли.

Потім вирішили на свій страх і ризик переїхати в місто. Мені, можна сказати, ще пощастило: не дивлячись на те, що я живу на березі Чорного моря, «прильотів» саме в місто не було, тільки в підприємство поряд. Ми тоді вийшли з підʼїзду, почули «прильот» і одразу зрозуміли, що залишаємося вдома, в коридорі.

Я, чесно, не знаю, як жили і живуть люди в окупації, близько до лінії фронту, або там, де часто прилітає. В таких умовах навряд чи я б думала про роботу, я б переживала тільки про те, як зберегти своє життя.

Але повернемося до співбесід. Деякі з них доводилося проводити в коридорі, інші переривало наше «чудове» сповіщення про початок тривоги (у нас тривога не просто гудить: оперативний командувач цивільного захисту дуже серйозним голосом сповіщає, що потрібно зібрати речі, перекрити всі комунікації, допомогти старим і хворим, ніби летить вже ядерка, тьфу-тьфу-тьфу).

Було багато безсонних ночей, тому що через територіальну близькість ми часто чули «прильоти» по Очакову. Гриміло так, що двері здригались. Після таких ночей продуктивність зазвичай була на нулі і я дуже переживала, що можу щось забути та наплутати. Але інтерв’юери майже завжди ставились з розумінням до цього. Навіть коли я нервувала так, що забувала всі слова, мені давали хвилину на «заспокоїтись», і ми продовжували далі.

До речі, дуже приємно, коли рекрутери пишуть «бережіть себе» або «сподіваюсь, ви у безпечному місці». Це одразу додає компанії мільйон плюсів, тому що зараз особливо важливо відчувати підтримку.

У одну компанію я пройшла всі три етапи, але вибір зробили на користь іншого кандидата. Звичайно я спочатку дуже засмутилась, але потрібно було зібратись, бо втрачати час і сумувати — це не вихід, тим паче коли на одну вакансію відгукується така величезна кількість людей. В ще двох компаніях була лише технічна співбесіда, після якої я розуміла, що ми не підходимо один одному.

Тут зазначу, що у мене теж були свої критерії до відсіювання компаній.

Наприклад, мені було важливо, щоб компанія надсилала техніку для роботи, тому що домашній ноут не вивіз би мільйон відкритих сторінок і додатків. Ще я хотіла заздалегідь знати, скільки тестувальників буде в команді, чи не буду я одна тягнути проєкт, і чи буде в мене ментор/ тимлід QA, який допоможе з адаптацією. І, чи не найголовніше: чи не трекають в компанії рухи мишки та чи не роблять скріни екрана для трекінгу. В мене вже був такий досвід, і це жахливо — постійна напруга та відчуття, що ти під наглядом.

Нарешті я знайшла ідеальну за описом вакансію, сама відгукнулась і чомусь мені майже одразу здалось, що ми підходимо один одному. Далі було три етапи співбесід, після яких мені не хотілось все кинути (як було з іншими), і нарешті — бажаний офер отримано.

Тут можна було видихнути, тому що найскладніша частина лишилась позаду. Я активно шукала нову роботу близько трьох тижнів, знайшла її, і думаю, що все було не дарма.

Поради тим, хто шукає роботу

Ось невеликий перелік порад, які я сама була б рада знати на початку пошуку, в процесі та наприкінці.

1. Будьте активними, шукайте вакансії на всіх доступних платформах. Якщо у вас є знайомі в IT, напишіть їм і спитайте, чи є в їх компаніях вакансії, яких немає на сайтах пошуку роботи. Скоріш за все, так і буде, а ваш друг ще й отримає бонус за те, що привів вас.
2. Не витрачайте час на вакансії, які вам не цікаві. З мого досвіду, нічого хорошого з цього не вийде. Ви витратите і свій час, і час компанії. Якщо вам не хочеться в стартап, не відгукуйтесь. Якщо більше схиляєтесь до продуктової компанії — не йдіть на співбесіду в аутсорс. Також якщо бачите, що тестове вам точно не по зубах і ви витратите на нього дуже багато часу — пропускайте його, бо, найімовірніше, ви просто змарнуєте свій час.
3. Напишіть список питань, які вам важливо знати про компанію, і ставте їх на співбесідах. Не тримайте все в голові, тому що в такий стресовий час ви точно щось забудете, а потім вже може бути пізно для запитань. Також я порадила б записати моменти, які ви теоретично можете забути розповісти про себе, або якісь складні відповіді на популярні питання. Зробити таку собі шпаргалку. Бо, знову ж таки, коли починає волати повітряна тривога чи поряд працює ППО — можна розгубитись.
4. Готуйтесь до того, що пошук роботи займе від одного місяця, не менше. Особливо, якщо у вас немає досвіду або у вашій професії зараз велика конкуренція.

Вірте у себе, навіть коли здається, що нічого не виходить. Відпочиньте, потім докладіть ще трошки зусиль — і омріяний офер вже буде у вас на пошті!