Комп’ютер замість протесту: що таке цифровий активізм та які його виклики для України

Усім привіт, мене звати Тарас Тарасюк, я працюю в «Повернись Живим», на безпековому напрямку аналітичного відділу.

У цій статті поговоримо про кіберсектор українського опору, його роль в подіях сьогодення. За час свого існування український кіберопір став справжнім феноменом, тоді як Захід був вражений, що так звану кібервійну програє Росія, а не Україна. За 2022 рік в Україні виникла ціла плеяда проєктів ІТ-сектору, котрий намагається допомагати Силам Оборони України не лише коштами, але й справами.

Наскільки подібні простори боротьби важливі для України зараз та як визначити роль хактивізму у війні України та Росії?

Історична довідка хактивізму

Відповідь проста — активізм у цифровому просторі має практично пряму тяглість від суспільно-політичних рухів. Одна з перших відомих концептуалізацій сталась ще у 1980-х рр. від угрупування Cult of Dead Cow, котрі також вели однойменний публічний онлайн-журнал. Вони прокламували застосування цифрових технологій, спираючись на базові права людини та свободу слова.

У світі це явище йменують хактивізм — використання цифрових технологій (перш за все комп’ютерів та інтернету) для просування політичної адженди. Український спротив у кіберпросторі справді унікальний і виходить далеко за доволі вузьке розуміння хактивізму. Він об’єднує диджиталізм (цифровий активізм) та інші феномени. Проте суспільний резонанс, а також основна частка активності все ж асоціює цифрову діяльність зі «зломами» та «кібератаками».

З позицій суспільствознавчих теорій це фактично активізм неформальних та неурядових (або приватних) структур, груп, рухів. Головний елементом різниці є простір діяльності — він віртуальний. Основний спосіб взаємодії для них — канали та чати у соціальних мережах, а також різного роду форуми, як публічні, так й закриті.

Зарашній стан активізму в цифровому просторі

Україна ніколи особливо не звертала увагу на активізм ІТ-сектору до 2022 року. Через розвиток підприємництва та зростання популярності, звісно, певна увага існувала. Проте варто визнати, що масштаб діяльності «Кіберальянсу» або InformNapalm у 2014-15 рр. та резонанс 2022-го принципово відрізняються за масовістю.

За даними Cyberknow, котрий проводить системні моніторинги угрупувань від 24.02., наразі зафіксовано близько 201 групи активістів у кіберпросторі, з яких 117 — проукраїнські, 74 — проросійські та 10 нейтральних. У 2022 році до атак та операцій впливу залучилось навіть Міністерство цифрової трансформації, створивши власну платформу для бажаючих взяти участь у кібератаках.

«Хактивізм» версус «активізм»

Попри те, що сфера технічно відмінна від класичного розуміння активізму, варто відзначити, що чимало аспектів легко пояснюється типовими парадигмами розуміння суспільно-політичних рухів.

У класичному протесті основним актором виступає організація, зазвичай зареєстрована НУО, де інформаційні канали є лише супровідними аспектами для мобілізації активістів. Сама діяльність рухів проводиться не віртуально, але вебпростір активно використовується для поширення інформації та підтримки комунікацій.

Тоді як для хактивістів роль віртуального середовища є ключовим елементом формування ідентичності та власне створення руху. Умовно, вони грають роль операторів для створення мережі учасників. Тобто класичний суспільно-політичний рух зазвичай існує наживо, тоді як хактивісти, навпаки, — більше віртуальні, ніж реальні.

Група науковців на чолі з Грейді Гайденіс провела дослідження зв’язку онлайн-активізму та соціальних рухів. Вони означили три основні аспекти, як соціальні технології дозволяють полегшити активістську діяльність:

• по-перше, вони дозволяють людям висловлювати досвід та думки, пов’язуючи їх з колективними причинами;
• вони дозволяють членам інтернет-спільноти надавати підтримку, організовувати діяльність та оскаржувати негативні відповіді на свою діяльність;
• соціальні мережі дозволяють залучати людей за межами своєї інтернет-спільноти, колективно домовлятися про нові спільні реалії та ширити їх.

Звісно, що розподіл на «віртуальний» та «реальний» активізм досить умовний. Навіть найвідоміший у світі рух Anonymous свого часу проводив акції прямої дії. По суті хактивізм — це просто зручний та доступний спосіб будь-кому проявити свою політичну позицію, провести політику незгоди з панівним режимом, міжнародною ситуацією, війною тощо.

Найгучніша світова організація Anonymous по суті є типовим прикладом — політичні мотиви для цієї організації є ключовими, як і цифрові інструменти для діяльності. Ліволіберальна ідеологія, котра проявляється у популярних масках Гая Фокса, лише ще раз підкреслює, що це саме політичний рух — зі своєї ідентичністю, поглядами, каналами комунікації й т. п.

Проте, як і у випадку з класичними протестами, хактивізм значно залежить від потреби отримувати певний ресурс. Перш за все людський — прихильників та увагу громадськості. Від медійності, кількості оглядів напряму залежить потенціал до мобілізації суспільства та й власне досягнення їхніх цілей. Цей запит цілком аналогічний до класичних протестів: привертати увагу своїми діями для тиску на прийняття політичних рішень — спільна база для всіх типів рухів. Проте шляхи доступу до людей принципово різні.

Швидкий спад інтересу — головний виклик

Умовно, ви керівник певної політичної НУО. Ви проводите протест на Банковій. Вам треба зібрати людей, розподілити обов’язки, мотивувати учасників прийти, можливо, отримати запит на проведення акції, забезпечити логістику, поліграфію, звук, техніку й ще дуже багато чого. Так само й на самій подій координація буде грати далеко не останню роль в ефекті (та ефективності) мітингу — харизматичне лідерство ніхто не скасовував. І це все згенерувати за кілька постів у соцмережі. Увага ж до них, наприклад, у Facebook — це, в середньому, всього 2 секунди на пост.

Проводити такі акції непросто та дорого, тоді як результати не обов’язково успішні. Втома від тематики, типів акцій, «репертуарів» протестів — значний виклик для більшості рухів. Вони, як справжні підприємці, мусять «продати» аудиторії своє бачення, ідеї, дії. Можливо, найяскравіший приклад для України — це посвячення Centuria в естетиці античних солдатів у 2020-му та проведення рейв-шоу як мітингу КиївПрайду на Банковій у 2021-му. Це наслідок пошуку нових способів зацікавити свою аудиторію, виділитись від інших подібних політичних організацій та рухів, зацікавити людей стати учасником руху та їхньої адженди.

Хактивізм — це ж багато в чому велика модернізація способів спротиву. В політичній соціології різноманітність акцій незгоди називають репертуарами політики незгоди. Як колись це були барикади у Парижі XIX століття або захоплення площ після 2011 року, так і зараз одним з витків розвитку репертуарів стали злами російського телебачення через удари по цивільних.

Це досить нове поле для вивчення, оскільки лише з 2005-го чисельність інтернет-користувачів зросла з 1 млрд до понад 5,5 млрд сьогодні, а середній час, який людина проводить у соціальних мережах зріс з 1 години 30 хв у 2012-му до 2 годин 27 хв у 2022-му. В інтернеті ж людина в середньому проводить щонайменше 6 годин 37 хвилин на добу. На думку дослідників Ахмета Четинкая та Алі Мурата Кіріка люди, які стають все самотнішими з індивідуалізацією, все більше переносять своє соціальне життя в цифрове середовище.

Цілком логічно, що у віртуальному просторі розвиваються й інструменти прояву політичної незгоди. Підписання петицій, кібербулінг та просто підтримка того чи іншого контенту — це все вже активні та невід’ємні інструменти впливу на політичну реальність. Більша частина діяльності через канали в соціальних мережах продукується з незначною кількістю організаційних проблем.

Проте навіть на їхньому фоні хактивізм виділяється. Йому не потрібно 10 000 людей, щоб про вас написали у ЗМІ. Вам досить до десятка спеціалістів, котрі можуть знайти вразливість у програмному забезпеченні, викласти котрісь дані, наприклад, персональну інформацію про «поганих» урядовців, щоб зробити справжній резонанс. Або ж, щоб проникнути в операційні бази даних нафтопроводу, щоб заявити про свою політичну позицію, скажімо, турботу про екологію.

Соціальні мережі слугують для них вітриною результатів. І зробити ажіотаж, наприклад, зі знищення баз даних «РосАвіа» набагато простіше, ніж провести акцію за блокування повітряного простору РФ. Тоді як для класичних суспільно-політичних рухів масованість, таргетинг новин, якість публікацій й постійна комунікація з державними органами — практично невід’ємний аспект діяльності. А він набагато складніший для розуміння.

У 2023 році, в котрому людина надзвичайно швидко зацікавлюється певною темою й так само швидко знуджується, хактивізм виглядає найдоступнішим та найпростішим способом для активної діяльності. Цим пояснюється надзвичайна активність десятків, а то й сотень тисяч українців та іноземців у DDoS-атаках (найтиповішому прикладу використання хакерських атак) на Росію. Звісно, більшість рухів наразі саме що «гібридні», тобто так чи інакше використовують цифрові технології для своєї адженди. Напевне найкращим прикладом для цього є підписання петицій, як одного з найпопулярніших способів залучити велику аудиторію.

Але тут ми маємо ще одну проблему — бідність репертуарів. Є принципова різниця між рухами, котрі використовують соціальні мережі для просування своєї діяльності, й хактивістами, котрі повністю існують у цьому просторі. Підписання петиції швидко набрало обертів, і водночас так робить безліч організацій та рухів, оскільки без спеціалістів з ІТ-сектору такі можливості як блокування роботи трубопроводу для вас просто недоступні. Тоді ж як результат діяльності хактивістів наочний, швидкий та потребує куди меншої жертви комфортом.

Збільшення присутності хактивізму очевидне. Як і похідні загрози

Саме організовані групи хактивістів є найцікавішим феноменом в російсько-українській війні. Більшість з них сформувались або включились у війну саме в 2022 році. Але на відміну від типових рухів, величезна частина груп швидко спадають та перестають бути активними. За даними того ж Cyberknow, зі 117 проукраїнських груп лише 39 досі проводять діяльність. І навіть у них суттєво відчувається спад активності. Це може пояснюватись як і загальносвітовою поступовою втомою від тематики війни України, так й втомою власне українських ІТ-спеціалістів та молоді.

Результативність найпростіших DDoS-атак нерідко піддавалась критиці, а початкова ефектність від яскравих «зламів» та «знищень» поступово згасла. «Кіберапокаліпсис», котрий як ідея дуже популярний серед зацікавлених у тематиці кібербезпеки, не відбувся у жодної зі сторін. Все частіше згадується незначна роль цього сектору у спротиві Росії.

Залишається відкритим й питання про легальність такої діяльності. Для, в цілому, все ще «піратської» України воно наче не є дуже актуальним, оскільки легалізація цифрового простору має куди більші проблеми. Проте і євроінтеграційний курс, й потреба створення інфраструктури кіберзахисту від ворога передбачає регулювання цифрового простору. Хактивісти ж часто займаються відверто нелегальними діями, такими як отримання закритих та персональних даних, хоч і в нашому випадку не в особистих інтересах.

Небезпека полягає також й в ефекті «ехо камер» — коли спільнота у вебпросторі хоч і знаходить однодумців, але не має зв’язку з іншими поглядами, що призводить до загострення ідентичності, поглядів, ідеології та зрештою й до радикалізації. Хаотичність, з якою розвивається феномен хактивізму може з часом обернутись й проти інтересів українського суспільства.

Іншими словами, для України однозначно треба створити «червону лінію», яка відокремить цифровий активізм від відвертих кіберзлочинів. Зрештою й навіть зарашні однозначні союзники, такі як групи Anonymous, хоч швидше за все не є вже тією безпосередньо мережею або рухом з тяглістю від 2003 року, проте це все ще понад 22 групи активістів, що сповідують певні власні ідеологічні переконання. І вони завжди можуть перетворитись з прихильників України на потенційну загрозу нам у кіберпросторі.

Попри те, що роль кібератак у перспективі може бути однією з ключових (особливо у майбутньому) наразі варто констатувати, що спад активності буде продовжуватись. Інституціоналізація певних рухів і використання ними класичних типових методів мобілізації людського ресурсу може дозволити продовжити існувати хактивізму на стороні України. І також дозволить нормувати цей феномен у безпечному для країни напрямі.

Проте тут і зараз, ми маємо вельми неконтрольований та хаотичний простір, котрий у перспективі може стати не лише зброєю проти Росії, але й загрозою для національної безпеки.