Як завалити понад 30 співбесід і не опустити руки, або Перехід з шеф-кухаря на Front End

💡 Усі статті, обговорення, новини для початківців — в одному місці. Приєднуйтесь до Junior спільноти!

Мене звати Віктор, мені 28 років, і я за останні кілька років перевернув своє життя з ніг на голову. Колишній шеф-кухар, я наважився створити власний бізнес з доставки їжі: спочатку здорове харчування, а потім — азійська локшина, та пандемія буквально вбила підприємницький запал.

І тоді я вирішив увійти в IT, пройшовши десятки співбесід, отримав 30 відмов від роботодавців, але зрештою влаштувався програмістом у державну компанію.

Було / Стало

Навчання в університеті та перша робота

Коли я закінчив школу, треба було вибирати, в який університет вступати. Обрав готельно-ресторанну сферу, оскільки мав мрію відкрити власний ресторан. А ще, обрав майбутню професію у сфері громадського харчування через те, що на той момент було дуже багато юристів, економістів. Була якась така хвиля, що всі вважали це престижними професіями, і так переповнились фахівцями ці ніші. Багато хто вивчився дарма — так і не знайшов роботи за цим фахом.

Я розумів, що їжа потрібна завжди, а отже, я матиму роботу. Тим більше кількість ресторанів у столиці та великих містах росла з неймовірною швидкістю.

Після закінчення університету я пішов працювати кухарем у п’ятизірковий готель HYATT, де почав вчити англійську мову, що мені знадобилось і в ІТ, та спілкуватися з різними шеф-кухарями світу, яких запрошували для навчання наших спеціалістів.

Потім я перейшов до іншого готелю, де працював уже су-шефом. Нічого цікавого, але ще один крок до мрії відкрити свій бізнес. Зрештою я отримав посаду шеф-кухаря столичного ресторану і паралельно керував двома кав’ярнями, де вважався бренд-шефом.

Початок та кінець власного бізнесу

Мрія відкрити власний ресторан не покидала мене, але для початку я зупинився на бізнесі з доставки їжі, адже саме цей сегмент набував розквіту, активно розвивалися BoltFood, Glovo, Raketa та інші. Для відкриття власної справи довелося залучити партнера. Ми познайомилися випадково разом вирішили готувати та доставляти здорову їжу. Спеціально розробляли меню з прицілом на активних людей, які не мають часу, щоб думати про калорії та їхню кількість.

Компаньйон виділив кошти та просував новий бренд NewTaste, а я відповідав за кінцевий продукт та створення екосистеми кухні, закупівлю продуктів, оцінку якості, прораховування всіх калорій з дієтологом, набір персоналу та навчання.

Розвинути бізнес далі завадила пандемія. У мене опустилися руки, я зрозумів, що мою професію просто обнулили, і досвід не має значення, всі сидять без роботи. За три місяці після вимушеної зупинки ми попрощалися з командою та залишками свого бізнесу.

Але я зрозумів і власні помилки: продукт був надто дорогий. І вирішив все ж таки зробити ще одну спробу увійти в ресторанний бізнес, але з нижчим цінником. Знайшов ще одного партнера та сконцентрувався на швидкій їжі ― доставка азійської локшини та вуличної їжі під брендом DaoAsia.

Я відповідав за операційну частину бізнесу, і швидко зрозумів, що для просування своєї справи потрібен хороший сайт, Telegram-бот, підключення до платіжної системи та обладнання для ведення касових операцій.

На цьому етапі потрібно було дуже багато чого навчитися, адже зазвичай в ресторанах для таких штук підключають різних спеціалістів. Я вирішив зробити сайт та під’єднати бізнес до усіх потрібних сервісів самотужки.

Перше знайомство з ІТ

Google і дуже багато часу за комп’ютером привели мене до створення лендінгу на конструкторі сайтів, потім опановував ще складніші для мене технології — html, css, js. А зрештою я навчився створювати ботів в Telegram, заливати сайт на хостинг та змінювати домен, а також створювати вже більш менш гарні сайти.

Я почав дізнаватися, що навколо мене дуже багато друзів-айтішників. І один з них, Сергій Третина з компанії Bilberrry, навіть став мені допомагати опановувати програмування. Товариш пояснив, що таке мови програмування і що це за сфера взагалі. Більше того ― Сергій повірив у мої здібності та давав мені на виконання різні завдання, таким чином він мене перевіряв, чи не покину я цю справу.

Паралельно я ще просував доставку локшини, підключив всі відомі на той час служби доставки. В компанію почали летіти замовлення. Ми почали виходити на непоганий місячний заробіток.

За кілька місяців бізнес активно пішов вгору, а мені відкрились усі підводні камені, які є в ресторанній сфері, відповідно, я вже твердо вирішив, що потрібно змінювати своє життя. Тоді я зрозумів, що бізнес з кухнею не приноситиме такі доходи, як хотілося б, і почав шукати курси з програмування.

Обрати курс знову допомагав мій друг Сергій, рекомендуючи ті чи інші школи, ресурси та літературу. Згодом я почав сам знаходити інформацію в YouTube, проходити курси онлайн. Зайшов курс CS50 — гарвардський курс про основи програмування, де прямо на пальцях пояснюють, що це таке.

Тоді як раз почалася друга хвиля ковіду і проєкт з азійською локшиною довелося закрити через брак фінансування. Я зрозумів, що в ресторанній сфері більше для мене нічого цікавого не залишилось, і став активно вивчати програмування.

Початок шляху в ІТ та перші співбесіди

Моя мотивація була в тому, що багато хто говорив, що ІТ — це складно, що потрібен математичний склад розуму, що в мене нічого не вийде. Навіть батьки говорили, що в ресторанній сфері завжди буде робота, навіщо ти йдеш з позиції шеф-кухаря. Оці всі заперечення дуже спонукали мене навчатися.

Але не тільки занепад ресторанної сфери давав мені мотивацію. Мене мотивували люди: дівчина, яка підтримувала і при відкритті бізнесу, і при зміні роботи; друг Сергій, який допомагав осягнути нові знання.Та й власне, будь-який винахід, візьмімо, безпілотник, створювали люди, а це означає, що можливо зробити щось подібне кожному з нас. Ракети в космос запускають також люди, які теж це змогли вивчити та осягнути, як усе воно працюватиме.

Я твердо вирішивши стати айтівцем, створив резюме і почав викладати на всі відомі сайти для пошуку ІТ-роботи: Djinni, LinkedIn, Work.ua.

Тоді ж, аби мати гроші на життя, почав тимчасово працювати в ресторані «Публіцист» звичайним кухарем. Запитаєте, чому звичайним кухарем? Я ж був шефом та відкривав власний бізнес. Причина проста ― шеф повинен бути цілодобово на зв’язку і приділяти роботі весь свій вільний час. Мені це не підходило.

У мене вже був чіткий план на своє майбутнє, я міг спокійно вмикати на кухні під час роботи навушник і переглядати або слухати якусь айтішну інформацію. Я міг так робити тому, що мав великий досвід на кухні, і працював на автоматі.

Коли почалися ІТ-співбесіди, я на них дещо стресував. Були дуже провальні інтерв’ю, на яких мене питали елементарні речі, а я тупо їх забув. А от коли zoom-зустріч закінчилася, все одразу згадував. Були співбесіди конструктивні, де говорили, що я ще слабкий, і при цьому рекомендували ресурси, книжки і які саме знання та навички підтягнути. Також були й дуже невдалі співбесіди, де просто відмовляли, не вказуючи на причини.

Навіть на відпочинку не відмовлявся від співбесід. Показовий момент про мою налаштованість ― коли катаєшся на борді зранку, а ввечері проходиш співбесіду, або коли ти на відпочинку в Єгипті, та все одно проходиш якісь онлайн-курси на YouTube, сидячі під пальмою.

Оскільки в мене не було досвіду, я й отримував десятки відмов від роботодавців, адже багатьом компаніям потрібні вже готові спеціалісти, які можуть одразу влитися в проєкти. В мене ж поки досвіду не було.

Перший офер

Я продовжував проходити співбесіди, налаштувавшись хоч і на сотню інтерв’ю, якщо це знадобиться для пошуку роботи. Створив пару проєктів для портфоліо, завантажив все в git, і вже з цим відчував себе впевненіше, що я маю, що показати.

Вчився я буквально завжди, дорогою на роботу і додому, — це давало мені додаткових дві години на день на навчання. Я навмисне уникав навіть зустрічей з колегами дорогою на роботу, щоб вчитися. Зрештою ― звільнився з кухні через зменшення зарплати під час пандемії та почав розсилати своє резюме ще з більшим ентузіазмом.

Одна зі співбесід врешті закінчилася успіхом. Мене запросили на роботу в державну компанію на великий корпоративний проєкт. Тож наразі я junior front end developer. Якщо чесно, вважав, що сюди точно не попаду. Були компанії, в яких я був впевнений на 100%, що потраплю на роботу, але ні. Потрапив туди, куди не очікував. Розумію, що попереду ще багато незвіданого, а тому доведеться вчитися ще наполегливіше.

Поради майбутнім ІТ-спеціалістам

Моя найкраща порада для людей, які хочуть перейти в ІТ — це ставити конкретні часові обмеження на робочому місці. Після влаштування на будь-яку роботу, подумайте уважно, ким ви можете стати тут через якийсь конкретний час. Якщо ви прийшли на роботу як офіціант, подумайте — чи можете ви стати менеджером або директором ресторану, і поставте конкретні часові рамки. Наприклад, 1,5 року. І почніть продуктивно працювати, вивчайте щось нове, вчіть іноземні мови, створюйте щось. Якщо план не спрацює, час рухатися далі, шукати нову роботу. Якщо вам все ж вдалося отримати нову посаду, то ставте наступну вищу ціль.

Я живу за таким принципом, і маю багато досягнень: вивчення англійської мови, відкриття свого бізнесу двічі, зміна професії на ІТ-спеціаліста. І цей принцип для мене працює.

Наразі я планую півтора року працювати на позиції junior, за цей час підтягнути англійську мову та знання JS /React/Next. Через півтора року я маю стати middle спеціалістом. Хотілось би потрапити до якоїсь великої ІТ-компанії, яка змінює історію технологій.

Я впевнений, що Україна переможе в цій війні та в нашу країну зайдуть великі міжнародні ІТ-компанії, та буде дуже багато роботи у відновленні нашої держави. Разом з цим будуть створювати велику кількість стартапів, які допомагатимуть у відбудові України.