Спогади айтівця-капелана. Рік потому

Вітаю, Друзі. Мене звати Віктор. Я працюю в американській продуктовій компанії і вже рік служу парт-тайм військовим капеланом від ГО «Християнська Служба Порятунку».

Завітайте на мій Телеграм канал, де я публікую відео з місій на фронт та свої думки.

Сьогодні я поділюся з вами, як я зустрічав повномасштабне вторгнення 24 лютого минулого року.

На кордоні з Польщею. 25 Лютого 2022 року.

Я, та моя родина є ВПО з 2014 року. Тому ми не мали ілюзій про те що, якщо вторгненя почнеться, то це буде надовго.

В 2014 році я вже займався евакуацією людей з зони бойових дій, та потрапив в полон до сепаратистів за мою співпрацю з розвідкою Збройних Сил України. Після тижнів катувань та знущань, моя дружина звільнила мене. Я написав про це свою першу статтю на ДОУ.

Коли в лютому 2022 року стало зрозуміло, що вторгнення неминуче, ми з родиною почали готуватись.

Я домовився з моїм добрим другом Мартином, що він прийме мою родину в Польщі, Банколе, надав його автівку, щоб евакуювати мою родину. Зняв той невеличкий депозит, що в мене був. Готівкою взяв кредит у монобанку та перевів в долар по 27 (виплатив його в квітні з профітом в гривні). Зробили паспорт нашому котичу. Зробили новий паспорт Габріелю, бо старий закінчувався через пів року.

За тиждень до вторгнення, на молитовному виїзді я двічі отримав одне й те саме слово з Біблії для себе: «Будь твердий та мужній». Сумнівів не залишалося, що вторгнення почнеться і я залишуся боронити Україну, чого б мені це не вартвувало.

23 лютого 2022 року, їдучі в приміській електричці на роботу, я написав статтю на ДОУ про евакуацію. Цікаво буде продивитись комменти читачів. Почався холівар, і в 4 ранку 24 лютого 2022 року зупинився.

24 лютого ми проспали початок вторгнення. О 7.30 ранку мене розбудив будильник на роботу. Побачивши в телефоні десятки пропущених від різних людей я зрозумів, що щось не ладне. Прочитавши новини, я побіг за автівкою та евакуював свою родину, дівчину Віру, та декілька іноземців на кордон. Це був дійсно дурний час. Такого екшену та трафіку я не бачив на дорогах ніколи.

Залишивши свого котика у родичів Володимира на Тернопільщіні, 27 Лютого я повернувся додому, очікуючи прориву окупантів в Вишневе зі сторони Боярки.

Але цього не сталося завдяки злагодженій роботі мого побратима Ю., його синів та нашої розвідки. Вони спалили дві величезні колони техніки під Мотижином. Детальніше про це в цій статті.

Вже 28 лютого я почав евакуйовувати людей, надавати гуманітарну допомогу нужденим, та підтримувати ССО в місті Київ.

Ярослав та його фонд сильно підтримали мене фінансово в перші дні вторгення.

Потім доєднався Володимир зі своїм потрясаючим ком’юніті та Віталій. Ще пізніше один з командирів Азову познайомив нас з Владом.

Детальний звіт про моє служиння Богу, Країні та Українцям, можна побачити тут.

За моєю спиною вже 9 місій на Фронт. Міліони гривень зібраних та витрачених на ЗСУ, ТРО, Волонтерів та цивільних, три бойових машини для військових, два буса для капеланів, нові друзі та втрачені старі, тисяча пострілів з моєї AR-15 Saint Victor, 75 годин пілотування БПЛА в симуляторі та на свіжому повітрі, державні та не державні нагороди.

Зараз ми самі творимо своє майбутнє та майбутнє наших нащадків. Всі ми зараз Герої Крут, всі ми зараз УПА, всі ми зараз Козаки. І ворог у нас той самий, що й сторіччя тому. Ми вирішемо нашу 500 річну тяжбу з ордою раз і назавжди. Все буде Україна!