Від шахів до Project Management: історія Карини Скоробагатько, що обрала IT замість професійного спорту

💡 Усі статті, обговорення, новини для початківців — в одному місці. Приєднуйтесь до Junior спільноти!

Нині вся мережа майоріє закликами, що «гарантують» успішний старт в сфері програмування. Але чи справді це так, коли для становлення справжнього професіоналізму, потрібні роки кропіткої праці.

Хочемо розповісти історію Карини Скоробагатько, яка займає посаду Agile Project Manager в компанії P2H. Карина — професійна шахматистка, що планувала стати міжнародним економістом та вивчала кілька іноземних мов, але життя саме привело її до IT сфери. Розповідаємо, як поєднати шахи, кібернетику, філологію та стати успішним проджектом в міжнародній компанії.

Я потрапила в ІТ абсолютно випадково

Під час мого вступу до вузу перші пріоритети були зайняті економікою і всім, що з нею пов’язане — міжнародна економіка, економічні відносини й просто загальна економіка в КНУ ім. Т. Г. Шевченка. На жаль, мені не вистачило сотих балу для того, щоб потрапити на бюджетне місце, і тому я, власне, вирішила піти туди, де мені випало бюджетне місце — мій 4-й пріоритет, факультет комп’ютерних наук та кібернетики.

Потрібно розуміти, що на той момент я абсолюнто нічого не знала про ІТ. Я навчалась в гуманітарній школі, маю диплом С1 з німецької, друга іноземна мова — англійська. Крім того нам викладали польську, і я самостійно вивчала іспанську. Мої знання про програмування обмежувались Екселем зі шкільних уроків інформатики.

Однак, коли мій брат, навчаючись в фізико-математичному ліцеї, показав мені Python, мене не знудило — так програмування і опинилось у списку моїх пріоритетів.

Паралельне навчання у двох ВНЗ і фокус уваги

Тим не менш економіка не перестала мене цікавити. Я розуміла, що економічні знання, навички спілкування з іноземними клієнтами, розуміння економічних процесів і їх формування необхідні мені для розвитку в ІТ. Тому, закінчуючи 1-й курс факультету комп’ютерних наук та кібернетики, я ще раз здала ЗНО з тих предметів, які були вимогою для вступу на економічний факультет. Уже з цими результатами я вступила в КНЕУ на міжнародну економіку і паралельно навчалась в 2-х універститетах.

У результаті я маю 2 червоних дипломи. Перша освіта — це комп’ютерні науки в КНУ ім. Тараса Шевченка, друга — міжнародна економіка в КНЕУ. А зараз завершую магістратуру з напрямку Computer Science, спеціалізація «Управління ІТ проєктами» в КНУ ім. Тараса Шевченка.

Навчаючись в ІТ, я розуміла що мені цікаво комунікувати з програмістами, адже я сама знаю, як вони бачать усе зсередини. До того ж майже всі мої близькі — батько, родичі, друзі — усі пов’язані саме з програмуванням, що дає мені можливість ще глибше занурюватись в професію.

Моя шахова кар’єра почалась в 4 роки

Вперше батьки відвели мене на заняття, коли мені було близько 4 років, за рік до того, як я пішла в школу. Мій перший тренер, Дмитро Семенов, любив бавитись із малечею і зацікавив саме через ігровий підхід. Багато дітей, було з ким спілкуватись, гратись, залишатись після занять — словом, мені було «не напряжно» туди ходити.

З віком мотивації та бажання додавало те, що під час серйозних турнірів і чемпіонатів було дозволено пропускати школу. Уроки не такі важливі, як зайняте перше місце у шахах в Києві, тому батьки часто забирали мене, щоб відвезти на гру.

Як і всі, я починала з 5-го розряду, далі виконала 4-й, 3-й, 2-й і потім 1-й. Для отримання наступного розряду — «Кандидат у майстри спорту України» — необхідно виконати певні нормативи. У якийсь момент, коли я виграла чемпіонат Києва з шахів та отримала КМС. Також в Україні вже більше 10 років діє шахова Премія ім. Є. М. Сазонова, а мені пощастило стати першою, хто її отримав. Тоді мені було 13.

Коли захоплення шахами набуло серйозності й розвитку, збільшилась і кількість поїздок за рамки столиці. Я, як киянка, все життя проживала і, відповідно, займалась у Києві. З появою більших успіхів у грі батьки почали возити мене в різні міста України на турніри. Багато партій я зіграла зокрема у Львові, Одесі, Миколаєві. Щоліта проводився чемпіонат «Сонячний пішак» під Одесою, у Чорноморську. Щороку ми приїздили на море всією сім’єю і паралельно брали участь в турнірі: і я, і мої брати, і навіть інколи мій батько. Спочатку їдеш на тур, а потім на пляж відпочивати — так і проходило кожне моє літо в дитинстві.

Чемпіонат — це завжди великий стрес

При підготовці до турнірів за всю свою шахову кар’єру я змінила багато тренерів і клубів, тому що на різних стадіях розвитку хочеться бачити різне від тренера. Якщо перший має гратись і прищеплювати інтерес до спорту, то у старшому віці постає ціль зробити з дитини чемпіона. Це зовсім інший підхід до викладання і до формування груп (у які іноді неможливо в принципі потрапити, якщо тренер сам тебе до себе не «захоче»). Іноді притирання було настільки проблематичним, що під час чи після занять я тікала і плакала, адже багато хто у своїх навчальних методах використовує крик, а я того не люблю. Крім часом складних стосунків, поставало і фінансове питання, адже індивідуальні заняття хоч і ефективніші, ніж у групі, проте набагато дорожчі.

Шахи дуже сприяли розвитку в професії

Мій досвід занять шахами значно вплинув на розвиток моїх комунікативних навичок і набуття широкого кола спілкування. На минулому робочому місці я проводила шахові майстер-класи та загалом в таких активностях я часто беру участь. В одній благодійній організації при католицькій церкві я вела шаховий гурток з метою зацікавити дітей. Далі в мене почали з’являтись запити на індивідуальні заняття, і ще до ковіду я їздила весь час додому до гравців і вела індивідуальні уроки.

Прикольно, коли люди, які теж вміють грати, дізнаються, що ти шахістка і просять зіграти — це як своєрідний small talk, стандартна ситуація в універі, у гуртожитку. Наприклад, був викладач, який дізнався, що я граю, і ми якийсь час пограли усно (варіант шахів, у якому людина грає не дивлячись на дошку, тобто «наосліп». У цьому ходи противника оголошують усно).

До того ж логічні шахові задачі розвивають мислення, уяву і пам’ять. Крім віршів, у школі доводилось вивчати й шахові дебюти — перші 10-20 ходів, які ти маєш запам’ятати заздалегідь. Гра завжди починається з однієї позиції, тому є обмежена кількість варіантів як можна ходити на вихідній стадії. І оця обмежена кількість найкращих варіантів на початку гри це і є дебюти. Їх вивчають як віршики й потім постійно відтворюють.

Проте тяжко виокремити, які саме навички були набуті шляхом шахів, адже я займалась в багатьох гуртках. Танці, художня і музична школи, спортивне орієнтування, баскетбол, більярд — словом, різні заняття, щоб спробувати, що мені цікаво. Наприклад, малювання мене заспокоює, відволікає, я так розслабляюсь. Малюю квіточки сухою пастеллю і релаксую.

«Секрет» моєї продуктивності — записувати й діяти

Моє правило — завжди записувати, навіть мінімальні задачі, які здавалось би займають 5 хв. Так мозку простіше розуміти обсяг робіт, який очікується до виконання. У мене є окремий блокнот для навчання, окремий блокнот для роботи, де я записую всі свої робочі задачі. У якийсь момент я щороку писала або курсову, або дипломну, і вести облік задач стало необхідністю.

Треба вважати на те, що дрібні завдання, коли накопичуються, формують дуже великий пласт роботи. Тому про них теж не можна забувати та треба їх пріоритезувати. Звісно неможливо завжди все тримати в голові, я постійно заглядаю в блокноти, щоб освіжити пам’ять. Словом, завжди-завжди записую все.

Також, у мене є внутрішня гра, яка сильно впливає на мою продуктивність. Якщо мені щось страшно зробити, або я не знаю як підступитись до якоїсь задачі — я завжди це роблю. Це завжди дуже допомагало мені у спілкуванні з викладачами, наприклад. Я кидала сама собі виклик, і сама його і приймала.